Дані методичні рекомендації складено для студентів заочної форми навчання з метою, більш кращого та поглибленого вивчення курсу «Історія України». Історія України
|
|
Скачати 4.53 Mb.
|
|
Тема Культура Київської Русі. Питання винесені на консультацію.
Література.
Методичні рекомендації студентам. При вивченні даної теми перш за все необхідно усвідомити загальні механізми розвитку культури. І лише після можна приступати до вивчення культурного розвитку конкретної нації чи держави. При вивченні культури Київської Русі необхідно розглянути наступні питання, які мають стати певними віхами у вивченні даної теми:
Культура і побут в Україні в перші часи християнства 1. Церква. Її організація і вплив на громадське й культурне життя. Християнська церква принесла з собою в Україну струнку організацію в формі церковної ієрархії. На чолі церкви стояв митрополит, який настановляв єпископів, що правили великими округами — єпархіями і настановляли священиків. Понад різницею окремих племен із їхніми місцевими інтересами, звичаями, змаганнями стала одна спільна ієрархія, яка споювала їх і прив'язувала до одного осередка9. Митрополити були спершу все греки, і тільки за часів Ярослава бачимо першого митрополита українця — Іларіона. Митрополитів призначав константинопольський патріарх, і київські князі добилися тільки того, що пропонували йому своїх кандидатів, а він затверджував і висвячував. Це завжди піддержувало зв'язок із Візантією. Церква принесла з собою й свої писані закони — як жити й управлятися духовенству й «людям церковним», що жили коло неї — як от: причетники, дяки, паламарі, або селились на її землях; це був так званий по-грецькому «Номоканон» або книга «Кормча», як звано її в нас у перекладі. Світське громадянство ще не знало писаних законів, і церква дала приклад і зразок писаного законодавства10. Вона вводила свої власні, нові для поганського громадянства, погляди на державне життя, на обов'язки держави щодо громадян і навпаки, вчила, що влада князя — від Бога і через те дуже підіймала її авторитет. Вчила, що насильство над кимось — це не тільки кривда або шкода, заподіяна комусь, але гріх проти Бога і злочин проти всього громадянства, отже, держава повинна за це карати. Виступала проти невільництва, проти самоволі батька в сім'ї, проповідувала милосердя до вбогих, сиріт і калік. Це все мало великий вплив на зм'якшення звичаїв, на розвиток людяних відносин серед українського громадянства. Хоч народна маса дуже помалу засвоювала собі дух і поняття нової віри, але серед громадянства знаходилися люди, які з усім запалом душі переймали науку християнської віри і старалися здійснювати її в житті. Вони переймалися поглядом про марність життя, про гріховність цього світу і вважали, що треба тікати від його спокус, віддаючись молитві й подвигам для спасіння душі. Через це в Україні дуже скоро прищепилося чернецтво, і почали поставати монастирі. Але ці монастирі стали не тільки місцем служіння Богові й аскетичних подвигів, але й культурними осередками, звідки широко розходилася освіта по всьому краю. В монастирях переховувались і переписувалися книжки, засновувалися школи, захисти для вбогих, шпиталі, тут же почалося в XI ст. і перше літописання. З монастирів найстарший був Києво-Печерський монастир, заснований св. Антонієм і Теодосієм. До життя, строго згідного з християнською наукою, щиро прихилялись і члени княжої сім'ї, як наприклад сини Володимира,— князі Борис та Гліб, убиті пізніше братом Святополком і причислені церквою до святих. Разом із церквою прийшли в Україну освіта й наука. Книжки, привезені грецьким духовенством болгарською мовою, поклали початок письменства в Україні. Потім почали перекладати на цю мову й інші книги духовного і світського характеру. Володимир, як оповідає літопис, привіз із собою з Корсуня грецьких майстрів, що побудували в Києві перші церкви й княжі палати. В осередку верхнього Києва, на високому березі над Дніпром, поставили церкву в честь св. Василія — християнського патрона князя Володимира. На утримання цієї церкви призначив Володимир десяту частину своїх прибутків, через що вона й дістала назву Десятинної. Навпроти неї через площу, звану «Бабин Торжок» і прикрашену мідними фігурами коней, що їх привіз Володимир із Корсуня, стояли муровані княжі палати. Крім Десятинної церкви, почали будувати й інші церкви в Києві і по всіх значних містах Руси-України. Спочатку будівничими були грецькі майстри, але скоро українці навчились від них самі і, в XI ст. ми вже знаємо українських майстрів у різних галузях мистецтва. Зразками служили на першій порі грецькі вироби, але українці виявили себе дуже здібними учнями і скоро почали розвивати в себе мистецтво з ознаками свого власного смаку й стилю. 2. Сусіди давньої України-Руси С  Половецька кам’яна баба усідами українських племен на півночі були племена дреговичів і радимичів — предки теперішніх білорусів. Дреговичі жили понад північними допливами Прип'яті. Радимичі жили понад середнім Дніпром і по Сожі. Своїм життям ці племена мало відрізнялися від українських племен і дуже рано ввійшли в склад української держави київських князів. Далі на захід від білорусів, почасти межуючи й безпосередньо з українцями в північно-західній частині басейну Прип'яті, жили литовці, які поділялися на кілька племен: пруссів, жмудинів, властивих литовців, ятвягів та ін. До початку XIII ст. вони жили розрізнено окремими племенами, і тільки тоді почали будувати свою спільну державу. На північному сході від українських сіверян, в дрімучих пущах понад верхів'ями Оки мешкало слов'янське плем'я в'ятичів, які пізніше разом із слов'янами новгородськими й домішкою чудських (фінських) племен склали народність московську. В'ятичі якийсь час платили дань хозарам, потім перейшли під владу київських князів і ввійшли в склад їхньої держави. Колоністи з-поміж в'ятичів і новгородців дуже рано почали селитися на обширних просторах між верхньою Волгою й Окою та над їх допливами. Тут жили чудські (фінські) племена, але населення було рідке і слов'янські колоністи засновували свої осади на чудській території. Так виникли дуже старі слов'янські міста Ростов та Муром. Пізніше слов'янська колонізація дуже збільшилась. В кінці XI і в XII ст. почало виселятися багато людей і з України, тікаючи від неспокійного через половецькі наїзди життя дома. Вони давали новим осадам на півночі назви колишніх своїх городів у рідному краю. Так виникли на півночі Стародуб, Переяславль, Звенигород та їнші міста, безперечно засновані виходцями з українських земель. Але головну масу переселенців складали вихідці з в'ятичів та новгородців. Вони помалу підбили під себе слабких і розрізнених фіннів, які стояли на дуже низькому ступені культури й помалу засимілювали деякі з фінських племен, як, наприклад, мерь і весь. Сильніші фінські племена збереглись і до цього часу — мордва, череміси, зиряни та й інші. Через змішання слов'янських колоністів з тубільними фіннами склалася нова слов'янська народність, т. зв. московська", яка позначилася вже в XII ст. На південному сході, в області Дону в IX—X ст. запанували хозари і якийсь час здержували наступ східних кочових орд, але в X ст. хозарську державу зруйнували самі ж українці, і південні степи знову стали відкриті для кочових орд. В половині X ст.12 появляються в степу печеніги, за ними торки, а в XI ст.— половці, які мало-помалу відрізують Україну від Візантії і від грецьких колоній у Криму та на Причорномор'ї, а й самі ці колонії підупадають і зникають під напором степовиків. На Дунаї сиділи болгари, які прийшли зі сходу через українські степи в кінці VII ст., і з якими українці воювали при Святославі і взагалі мали з ними торговельні й культурні зносини. За Прутом, на південь від Карпат, жили волохи, які в політичному житті IX—X ст. не грали ніякої ролі. За Карпатськими горами оселились угри, або м а д я р и, що теж прийшли з-за Волги і перейшли через Україну в 896 р. Вони заснували державу, яка трохи згодом почала брати живу участь у справах української Галичини, або Червоної Руси. На північному заході від українських волинян та білих хорватів жили слов'янські племена поляків, або ляхів13, які майже одночасно з українцями почали будувати свою державу, і також майже в один час із нашими предками прийняли християнську віру, тільки за римо-католицьким обрядом — від німецьких проповідників. 3  . Культура і побут в Україні-Руси в ХІ-ХІІ ст.XI—XII ст.— це були часи розквіту старої української культури. Тяжка руїна, яку не раз приходилося витерпіти нашому краєві, а особливо татарське лихоліття в XIII ст. знищили більшу частину пам'яток цієї культури, як матеріальних, так і духовних, але й те, що збереглося до нашого часу, свідчить про могутній розвиток культурного життя в Україні-Руси в Київській державі. Україна ввійшла в зовсім близькі зносини з Візантією й західноєвропейськими державами й запозичала звідти не тільки форми громадського життя, а почасти й економічного укладу, але й освіту, наукові поняття й форми мистецтва. Головним джерелом і зразком для запозичень була все-таки Візантія. Звідси приходили погляди на княжу владу як на Богом дану установу, на обов'язки громади супроти держави, й навпаки, звідси позичались або наслідувалися травні норми (закони). Та найбільший вплив мала візантійська культура через церкву. Освіта й наука в самій Візантії, як і в усій тодішній Європі, мали строго церковний характер. В такій формі переходили вони і в Україну, де молоде письменство прийняло відразу церковний характер і де письменні люди здебільшого належали до духовного стану. Це залишило свій слід на українськім письменстві; воно в значній мірі засвоїло собі погляди на гріховність світського життя, неприхильно ставилося до народних звичаїв, обрядів і поезії, вбачаючи в них сліди ненависного поганства. Та проте письменство не могло зовсім позбутися впливів народного життя, усної народної словесності, і там, де цей вплив полишив глибші сліди, там твори нашого давнього письменства набувають і живішого характеру, там проблискує справжнє поетичне почуття, там і сама форма стає живіша й легша. Один із перших письменників в Україні був митрополит Іларіон (перша половина XI ст.) — автор високомистецької й патріотичної «Похвали князю Володимиру»; а крім нього: єпископ Кирило Туровський (XII ст.), що писав поучення й проповіді; св. Теодосій Печерський — автор повчань; чернець Яків і св. Нестор — автор життєписів Володимира Великого, Бориса, Гліба й св. Теодосія; в XII ст. відомі також митрополит Клим Смолятич; Симон та Полікарп, що склали «Києво-Печерський патерик» — збірку оповідань про життя й чуда пе-черських святих; ігумен Данило, що написав про свою мандрівку в Палестину. Поруч цих авторів дійшло до нас трохи більше творів анонімних — невідомих авторів. Дійшли до нас цілі збірники різних писань, вибраних і переложених з грецької мови — так звані «Ізборники», що носили різні назви: «Палея» (оповідання з Старого завіту), «Пчела», «Пролог» та інші; особливо цікаві з цих збірників «Ізборники» князя Святослава Ярославича — один 1073, другий 1076 р. Тут маємо уривки з всесвітньої історії, відомості про будову землі, про різних звірів та птахів, про дорогоцінні та чарівні камені, моральні сентенції й т. ін. Та найцікавішою і найціннішою для нас галуззю тогочасного письменства є літописи. Вони почались у Києві в першій половині XI ст. в Печерському монастирі. Потім почали писати літописи й по інших містах. Наші перші літописці подавали спочатку за грецькими хронографами відомості із всесвітньої історії, переважно біблійної, потім переказували оповідання, які дійшли до них, про заснування української держави й про перших князів; про події свого часу писали вже як свідки і переказували події рік за роком в суворо хронологічному порядку. Іноді вставляли в своє писання народні перекази, а часом навіть і уривки дум або пісень. Коло 1112 р. чернець Печерського монастиря Нестор обробив працю своїх попередників і створив закінчений історичний твір — славнозвісну «Повість временних літ», цю найстаршу історію української землі, перейняту глибоким патріотичним почуттям і високоцінну багатством своїх відомостей з географії й етнографії сходу Європи. Протягом XII ст. постав т. зв. Київський Літопис, присвячений подіям Київської землі й доведений до 1200 р.; третій цикл українського літописання становить Галицько-Волинський Літопис, що обіймає 1201 —1292 р. Всі ці літописи, особливо Галицько-Волинський, відзначаються живим драматичним викладом і писані коли не світськими людьми, то в усякому разі такими, що до свого вступу в ченці були у війську і брали живу участь в описуваних ними боях і пригодах. З інших світських творів треба відзначити «Поучення дітям» Володимира Мономаха, «Моленіє» Данила Заточника, а особливо чудову поему невідомого автора — «Слово о полку Ігоревім», про похід новгород-сіверського князя Ігоря з іншими князями на половців року 1187. Своїм складом, своїми поетичними зворотами вона близько стоїть до пізніших наших дум козацької доби. Д  о XI ст. відноситься і «Руська Правда» синів Ярослава — збірник законів, уложених неофіціально, може бути, в церковних кругах,— про злочинства та маєткові шкоди і про їх винагороду. «Руська Правда» встановлює грошові кари, які складаються із штрафів: «віри» — на користь князя, і «головництва» — на користь покривдженого або родичів убитого. Високі кари призначалися за образу честі, що свідчить про високорозвинене почуття особистої гідності.Так само як і письменство, мистецтво у Візантії служило переважно інтересам церкви: будуванню й прикрашуванню храмів та оздоблюванню предметів культу. Такий церковний напрям у мистецтві знайшов собі місце і в нас: в XI та XII ст. в Україні побудовано багато гарних і великих церков, монастирів; в середині церкви прикрашували мозаїкою і фресками (Спасо-Преображенський собор у Чернігові 1024 р., Св. Софія 1037 р., Михайлівський монастир у Києві 1108 р.). Більша частина цих будівель була зруйнована і до нас дійшли останки цілих церков чи тільки їх частин у Києві, Чернігові, Овручі, Володимирі, Луцьку, Каневі та деяких інших містах в Україні. Дуже високого майстерства досягла у нас золотницька (ювелірна) штука10: хрестики, образки, перстені, каблучки, браслети, нашийні намиста («гривни») та інші вироби київських майстрів відзначаються тонким артизмом і великим художнім смаком. Особливо славляться й досі в своїх останках київська емаль, фарбована полива. Дуже гарно розвилось у нас і книжне малярство — візерунки, орнаменти, мініатюрові малюнки в книжках. Взагалі техніка мистецтва під рукою українських майстрів досягла в XI—XII ст. високого розвитку, і сам Київ, багато прикрашений десятками церков, палатами, мурованими брамами, з оживленою торгівлею й плавбою по Дніпру, здавався чужоземцям і був в дійсності одним із найба-гатших і найкращих городів тогочасної Європи. Упадок політичного значення Києва й взагалі Східної України повів за собою й загальний упадок культурного життя в цих сторонах. 4. Розвиток Київської Русі. Перша згадка про існування східнослов’янської держави — Київської Русі в історичних джерелах пов'язана з ім'ям новгородського князя Олега, який у 882 році зі своєю дружиною завоював Київ, а потім об'єднав київське князівство з Новгородом і Псковом. Столицею цієї держави став Київ, який Олег назвав «матір'ю міст руських». З  а часів свого правління Олег підпорядкував своїй владі багато слов'янських племінних союзів — кривичів, деревлян, радимичів, сіверян, ільменських словенів, а також неслов'янські племена чудь і меря, які сплачували йому данину. Він був талановитим і рішучим правителем, якого боялись і водночас шанували інші держави. Виступивши в похід проти Хазарського каганату, Олег зруйнував хазарські порти на узбережжі Каспійського моря. А в 911 році він здійснив напад на Константинополь (Царград) — столицю найсильнішої держави того часу Візантії. Побачивши біля стін міста велике військо, візантійці запросили миру і сплатили Олегові великий викуп. За легендою, на знак цієї перемоги він прибив на головній брамі візантійської столиці свій їли» Але чи так це було — напевне невідомо. Історичні джерела лише підтверджують факт підписання між Олегом і візантійським цесарем дуже ви-торговельної угоди, яка стала першим дипломатичним документом Київської Русі.П  ісля Олега, який помер приблизно 912 року, державою правив князь Ігор. Він теж здійснив чимало військових походів до Каспію, Персії і Візантії, та вони не були такими вдалими. З самого початку і до кінця князювання довелося йому відновлювати свою владу і на слов'янських землях. Саме в сутичці з повсталими проти нього деревлянами 945 року Ігор загинув.Після загибелі Ігоря влада перейшла до його дружини, великої княгині Ольги з малим сином Святославом. Вона була енергійною, хитрою і досить мудрою правителькою. Розуміючи необхідність упорядкування збору данини, через яку й загинув її чоловік, Ольга запровадила перші в Київській Русі «реформи». Вона чітко встановила розміри, час та місце збору данини, частину якої передавала Хазарському каганату, закріпила за певними соціальними групами місця бобрових гонів і навіть започаткувала створення в державі структури, що нагадувала сучасний бюджет. Вважають, що саме княгиня Ольга першою зі слов'янських володарів прийняла християнство. Під час своєї зустрічі в 957 році з візантійським імператором Костянтином VII Багрянородним вона обговорювала з ним питання християнізації Русі, торговельно-економічних зв'язків між державами. У зовнішніх відносинах княгиня віддавала перевагу дипломатії перед війною. Мабуть, тому за часів її правління Київська Русь майже не вела воєн — княгиня здебільшого приділяла увагу підтриманню ладу у власній державі.  Зате син Ольги Святослав відзначився насамперед як князь-воїн. Усе своє життя він провів у війнах та походах, в здобуванні нових земель і нових торговельних шляхів. Князь був відважним і палким, прямолінійним і суворим, ніколи не вдавався до воєнних хитрощів. Навпаки, вирушаючи в похід, Святослав посилав попереду себе гінця, який передавав противнику його заяву «Іду на вас!». За часів його правління (964—972) Київська Русь неодноразово воювала з сусідніми державами. Спочатку були підкорені в'ятичі, буртаси (мордва) та волзькі булгари. Потім Святослав завдав поразки Хазарському кага-нату, зруйнувавши його головні міста Ітіль, Саркел і Семендер, розгромив ясів (аланів, осетинів) та касогів (черкесів), захопив Тму-таракань (Тамань). У 968 році князь втрутився у війну між Візантією та Болгарським царством (Дунайською Болгарією). Прагнучи розширити межі своєї держави, він захопив 80 болгарських міст. Святолава так глибоко вразили багатства цього краю, що лише загроза нападу на Київ печенігів змусила його повернутися до своєї столиці.У 969 році, після перемоги над печенігами, князь вирушив у другий похід на Балкани і захопив Переяславець (Преславу), Великий Переяслав, Доростол (нині Силістра), Філіппополь (сучасний Пловдив). Столицею нової Дніпровсько-Дунайської держави Святослав зробив Переяславець. «Не любо мені в Києві жити, — говорив він своїм боярам, — Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — шовкові матерії, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — срібло й коні, із Русі ж хутро, і віск, і мед, і челядь (раби)». Але завоювання Святослава були не до вподоби Візантії. Проти нього на чолі сильної армії виступив сам візантійський імператор Іоанн І Цимісхій, який переміг його під Адріанополем (тепер Едірне). Святослав змушений був у 971 році підписати під Доростолом мирну угоду, згідно з якою брав на себе зобов'язання більше не воювати з Візантією і відмовитися від зазіхань на Дунайську Болгарію та Крим. Навесні 972 року, повертаючись із цього невдалого походу, по дорозі до Києва біля Дніпрових порогів більша частина княжої дружини і сам Святослав загинули, потрапивши в печенізьку засідку. Його завойовницька політика, хоча і сприяла значному розширенню території держави та її збагачуванню, — багатьом співвітчизникам була не до вподоби. Так, бояри нарікали на те, що князь майже зовсім не приділяв уваги внутрішнім справам. Слід зазначити, що його діяльність, так само як і всіх перших київських князів, значною мірою була спрямована на те, щоб дістатися нових джерел багатства, і обмежувалася грабіжницькими нападами, збиранням данини та підпорядкуванням собі важливих центрів на великому торговельному шляху «із варягів у греки».   Нова доба в історії Київської Русі була започаткована лише за часів правління сина Святослава — Володимира І Великого (980— 1015). На відміну від попередників, у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Саме він започаткував карбування в країні власної монети. Для поліпшення управління державою він усунув від влади місцевих князів і зосередив її в руках своєї династії. При ньому зникають племінні назви: поляни, сіверяни тощо. їх заміняють назви за місцем проживання: кияни, чернігівці та ін. Саме за його князювання Київська Русь почала підноситися як цілісне суспільство і держава.Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Для цього він побудував розгалужену мережу укріплень. На півдні вона простягалася вздовж річок Трубіж, Сула та Десна. Київ захищали Змієві вали. На кордоні зі степом Володимир поселив племена берендеїв, торків, а на північному сході — ільменських слов'ян, кривичів та в'ятичів, створивши своєрідну прикордонну сторожу. До своїх володінь він додав землі, що нині входять до сучасної Західної України, побудувавши на них нові міста, зокрема Володимир-Волинський. Володимир установив дружні стосунки із західними сусідами — поляками, угорцями (мадярами) та чехами. Внаслідок цього його володіння стшш найбільшими в Європі і охоплювали територію близько 800 тис. км. Ще тіснішими стали стосунки Київської Русі з країнами Заходу після прийняття нею християнства. Цю подію, без сумніву, можна вважати найголовнішою за весь час правління Володимира Великого і доленосною в історії нашої держави. Сталася вона в 988 році. Сам князь охрестився в Херсоні-Корсуні (Херсонес Таврійський), прийнявши християнське царське ім'я Василь. Потім у Києві за наказом Володимира були знищені ідоли — статуї язичницьких богів, а зображення Перунабагато  з'явилося їх у Києві (Десятинна церква, Києво-Печерська лавра). Проте християнізація Русі тривала декілька століть. Деякі язичницькі свята, обряди та звичаї ввійшли в православну традицію (наприклад, «проводи зими» — Масниця, свято Іоанна Хрестителя, що його святкують як старовинне свято літнього сонцестояння, — свято Купали).Після впровадження християнства в державі почалося літописання, стали набувати поширення наука й освіта. Спорідненість Київської Русі з християнським світом зумовила її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Найбільшого розквіту вона досягла в роки правління Володимирового сина Ярослава Мудрого (1034—1054). Свій титул він дістав за велику любов до книг, мудрість і розважливість. Як і його батько, він розширював кордони володінь держави: відвоював на заході землі, захоплені поляками, підкорив нові прибалтійські племена, розгромив печенігів. Внаслідок цих завоювань територія Київської Русі простяглася від Балтійського до Чорного морів, від річки Оки до Карпатських гір. Щоб утвердити й зміцнити її міжнародне становище, Ярослав поріднився сімейними зв'язками з багатьма державами Європи. Його син Всеволод був одружений з грецькою царівною Анною, другий син, Святослав, — з онукою германського імператора, дочка Єлизавета — з норвезьким коюпем Гаральдом, дочка Анастасія — з королем Угорщини Андрієм, дочка Анна — з Франції Генріхом І. Сам Ярослав дружиною дочку шведського короля афа Інгдигерду (відома на Русі як Ірина). _ чи не найбільших успіхів досяг Яро-Мдрн у внутрішній політиці. Завдя-ванню швидко зростала церква, настирі, які перетворю-ощиши гчльгури і освіти. Гла-кио Руолаої перши — митрополитом Київським — у 105! рооі став не грек, а русич — Іларіон. автор релігійного твору «Слово про Закон і Благодать-. За часів правління Ярослава Київ ряснів понад 400 церквами — саше тоді до його назви почали додавати Золотоверхий». Серед них справжнє .ньоруської і світової архітектури — вятої Софії. Чудовою прикрасою стопи і Золоті ворота. Ярослав засну-велике книгосховище і бібліотеку. На . не унікальне книжкове зібрання досі не знайдене.  Найвизначнішою подією за часів Ярослава стало створення в державі першого писемного збірника норм давньоруського права Руська правда». Держава в добу його князювання досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту.Але після смерті Ярослава у князівському роді почалися запеклі сімейні чвари та суперечки. Цим скористалися давні вороги держави — кочові племена половців. Вони вчинили кілька нападів на її території. Цієї тяжкої доби великокняжий престол посів новий видатний діяч — Володимир Мономах (! 113— 1125), онук Ярослава Мудрого. Завдяки своїм переможним походам на половців він зажив гучної слави і набув великої популярності в народі. Переказують, що ніби 83 рази князь виступав проти них і знищив 200 половецьких вождів.  Але після смерті Ярослава у князівському роді почалися запеклі сімейні чвари та суперечки. Цим скористалися давні вороги Володимир Мономах почав своє князювання в Києві в шістдесятирічному віці. Але вмілими дипломатичними й воєнними діями швидко досяг установлення порядку в державі. Він приєднав до неї Турово-Пінську та Волинську землі, об'єднав більшість руських територій, роздрібнених у період міжусобної боротьби, відновив принцип верховної влади великого князя Київського. Ці традиції намагався підтримати його син Мстислав І — у роки його князювання ще тривала централізація державної влади.Друга третина XII — перша половина XIII століття стали для Київської Русі періодом політичної роздрібненості і занепаду. Вона остаточно розпалася на багато удільних князівств. Нищівного удару їй завдала мон-голо-татарська навала. У 1240 році війська монгольського хана Батия підійшли до Києва. Облога міста була тривалою і жорстокою. Навіть коли монголо-татари подолали міські мури, бої точилися за кожну вулицю й за кожний будинок. Проте у грудні 1240 року вони взяли Київ. Остаточне його зруйнування ознаменувало трагічний кінець Київського періоду історії України. |
Схожі:
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної... Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А.... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів ІІІ курсу напрямків „Економіка підприємства”, «Облік та аудит»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |
| ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |
| Методичні вказівки та рекомендації до самостійного виконання контрольної роботи з курсу Методичні рекомендації до самостійного виконання контрольних робіт з курсу «Соціологія». Короткий словник соціологічних термінів... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua