|
|
Скачати 4.53 Mb.
|
|
Соціальніспільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об 'єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального впливу, володіє емерджментними властивостями, тобто знову виникає в результаті об 'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені. Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:
Показниками соціальної спільноти як цілісності є:
Соціальні спільноти різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. д.) і за кількісними показниками, тобто величиною. Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згуртованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об'єднаннями, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередкованих зв'язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси, навіть не будучи знайомими один з одним. Польський соціолог Ян Щепанський пропонує виділяти два великих типи спільностей: природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні), і номінальні (наприклад, спільність українських підприємців , фермерів і т. д.). Вказані спільності він поділяє на фіксовані в соціальній системі, до яких відносяться класи, професійні групи, і нефіксовані (наприклад, рух зелених). Кожна людина належить до величезної кількості різних спільнот і для того, аби фіксувати свою приналежність, ми повинні виділити якісь досить надійні показники. Соціальна ідентифікація суб'єкта з різними спільностями може відбуватися через систему таких стратифікаційних показників, як економічна, політична або культурна стратифікація, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід в даній спільності. В соціологічній культурі при аналізі соціальної структури суспільства, вживається і таке слово, як "соціум" (від лат. socium - загальні, спільні). Соціумом найчастіше називають великі усталені і відносно відокремлені соціальні спільноти, етнічні, класові, територіальні і навіть ті чи інші суспільства в цілому, а також соціальне оточення людини.) Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum - улаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:
Поняття "соціальний інститут" запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціальноправові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволення "потреб " індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, як люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування. Нерідко термін "інститут " використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконують деякі члени групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядають як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності та організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. В цьому контексті соціальний інститут є узагальненим показником (в порівнянні з роллю) у соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів. Не зважаючи на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут. По-перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів. По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них *ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп; *ті, що забезпечують стабільність суспільного життя; *ті, що створюють можливість задоволення різних потреб; *ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності. По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей. Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). Залежно від сфери дії і функцій розрізняють такі соціальні інститути підрозділяються на:
Як типологія соціальних інститутів, так і функції, завдання або способи дій можуть слугувати основою загальносоціологічного емпіричного аналізу. В сучасному суспільстві кожна людина користується послугами і працею великої кількості інститутів. Вона народжується в сім'ї, виховується в сім'ї, у дошкільних установах і школах різного типу, працює на різних підприємствах, користується послугами міського транспорту, залізниці, отримує інформацію від мас-медіа. Культурні центри організовують для неї розваги, різні магазини забезпечують її товарами, безпеку їй гарантують правоохоронні органи. Різні комунальні послуги вона одержує від спеціальних служб і т. д. Кожна людина в своєму прагненні задовольнити потреби вступає в контакти і соціальні відносини, створюючи засоби задоволення потреб, виконуючи певну роботу для одержання цих засобів, впливаючи на інших людей або реагуючи на їх дії, включається в мережу різних інститутів, що регулюють її діяльність і поведінку. Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):
Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в решті-решт визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) чинники, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) чинники. Наприклад, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на фунті пияцтва одного із подружжя. Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують у суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів. Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що: 1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення цих соціальних інститутів; 2) соціальні інститути постійно видозмінюються. У процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, виконувати нові завдання і функції. Наочним прикладом є виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу. Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів у процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х років XX ст. країн Східної і Центральної Європи, зокрема й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуюються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це відповідно потребує формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституц-іональних взаємодіях всередині соціальної системи. Зазначимо також, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо. Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотньої дезорганізації і руйнування соціальної системи. Залежно від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:
Ця класифікація не є вичерпною; вона не охоплює чимало інститутів, однак включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, які характерні для всіх типів цивілізацій. Значна частина спеціалістів вважає, що найбільш суттєвий вплив на характер змін у суспільстві здійснюють інститути економіки і політики. Перший створює матеріальний базис розвитку суспільних відносин, бо бідне суспільство не може розвивати науку, освіту і культуру, а отже, підвищувати духовний та інтелектуальний потенціал суспільних відносин. Другий створює закони і реалізує владні функції, що дозволяє виділити пріоритети і фінансувати розвиток певних сфер суспільства. Проте, до не менших соціальних змін може зумовити розвиток соціальних інститутів освіти і культури, які будуть стимулювати економічний прогрес суспільства і розвиток його політичної системи. Соціологічний аналіз передбачає виявлення не лише того, які саме інститути в які часові періоди і чому здійснювали і здійснюють домінуючий вплив на характер суспільних відносин, але й виявлення взаємного зв'язку та інтеграції інститутів, шляхів забезпечення "еластичності" інститутів у процесах змін і суспільного розвитку, особливо коли система соціальних інститутів стає фактором, що гальмує розвиток суспільства. Поняття "інститут" - одне з центральних у соціології, тому вивчення інсти-туціональних зв'язків є одним із головних наукових завдань, які стоять перед соціологами. Із соціальними інститутами тісно пов'язані соціальні організації - штучно сконструйовані спільноти людей. Соціальна організація - це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому понятті - соціальна підсистема організації. Термін "організація" (від франц. organisation. пізньолат. organise -повідомляю, улаштовую) має декілька значень:
В соціології головним поняттям є елемент соціальної структури. В цьому плані соціальну організацію розуміють як систему відносин, які об'єднують якусь кількість таких елементів (груп) для досягнення певної мети. Промислове підприємство, гуртовня, банк, ресторан, школа і т.п. - види соціальної організації. За розмірами соціальні організації бувають дуже великими (сотні тисяч людей), великими (десятки тисяч), середніми (від декількох тисяч до декількох сотень), дрібними або невиликими (від сто чоловік до декількох чоловік). Соціальні організації - проміжний тип об'єднання людей між великими соціальними групами і малими. Іншими словами, на них закінчується класифікація великих груп і починається класифікація малих. Важливою характеристикою соціальної структури є рангові параметри. Американський соціолог П.Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства, а також позицію означених груп та індивідів - їх членів, у суспільній системі в цілому. Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сприймаються у суспільстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору, його неієрархічну організацію. Групи, які виділяються за ранговими параметрами, відображають вертикальну диференціацію, тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших груп, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні. Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетерогенність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій гуманізму та демократії. Всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики. В процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізовуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує певної винагороди - переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу. На підставі номінальних параметрів неможливо рангувати індивідів, тобто розмістити їх вище або нижче у соціальній ієрархії. Наприклад, не можна твердити, що індивід X: чоловік, білий, українець, греко-католик, житель Львова, студент Національного університету «Львівська політехніка», симпатик блоку "Наша Україна", займає лише на підставі цих характеристик вище чи нижче місце на «соціальній драбині», ніж індивід У: жінка, мулатка, протестантка, жителька Києва, студентка Києво-Могилянської академії, прихильниця Соціалістичної партії О.Мороза. В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за ранговим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, суттєво впливає на обсяг, інтенсивність, спрямованість та форми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежуючи чи активізуючи її. Наприклад, молода людина, яка проживає у віддаленому від наукових, промислових та культурно-освігніх центрів селі, де соціальна інфраструктура недостатньо розвинута, матиме набагато менші можливості для набуття освіти, фахової кваліфікації у багатьох видах професійної діяльності, а, отже, і її стартові позиції на початку соціальної кар'єри будуть істотно нижчими, ніж у міського жителя. Це вимагає від неї набагато більших зусиль, цілеспрямованості, винахідливості для того, щоб переміститися у вищу в соціальній ієрархії рангову групу, ніж ті зусилля, які будуть затрачені жителем міста. Віднесення соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати якісно іншого характеру. Рангові характеристики можуть ставати номінальними, а номінальні - ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав, а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам, а й багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому «чоловічому суспільстві». |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної... Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А.... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів ІІІ курсу напрямків „Економіка підприємства”, «Облік та аудит»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |
| ЗАВДАННЯ І МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ... МЕНЕДЖМЕНТ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЕЛЬ: Завдання і методичні рекомендації до виконання контрольної роботи (для студентів 5 курсу заочної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |
| Методичні вказівки та рекомендації до самостійного виконання контрольної роботи з курсу Методичні рекомендації до самостійного виконання контрольних робіт з курсу «Соціологія». Короткий словник соціологічних термінів... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання Створення та обробка даних на ПЕОМ: методичні рекомендації до самостійної роботи студентів заочної форми навчання / Укл. В. П. Ярцев... |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ... МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ |