ОСНОВИ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА
|
|
Скачати 1.49 Mb.
|
|
РОЗДІЛ 3. природні комплекси регіонального та локального рівнів 3.1. Фізико-географічне районування 3.1.1. Сутність фізико-географічного районування Суть фізико-географічного районування полягає в поділі географічної оболонки на регіони. Фізико-географічний регіон — це складна система, яка характеризується територіальною цілісністю і внутрішньою єдністю. Цілісність регіонів обумовлюється спільністю географічного положення та історичного розвитку, єдністю географічних процесів. Фізико-географічні регіони — це цілісні територіальні масиви, які виражаються на карті одним контуром і мають власні назви. При районуванні відбувається “індивідуалізація”. Кожний регіон унікальний, в природі немає іншого Уралу, Полісся. Регіональна структура географічної оболонки формується під дією зональних та азональних чинників диференціації. Кожний фізико-географічний регіон є ланкою складної ієрархічної системи, бо входить як структурна частина регіону вищого рангу, і, в свою чергу, складається із регіонів нижчих рангів. 3.1.2. Принципи фізико-географічного районування Фізико-географічне районування проводиться згідно комплексу взаємодоповнюючих принципів, які визначають та регулюють процес створення системи таксономічних одиниць районування, виявлення та картографування регіонів різного рангу. Вагомий внесок в розробку цих принципів внесли ланшафтознавці: А.Г.Ісаченко, М.А.Солнцев, Ф.М.Мільков, М.А.Гвоздецький, В.І.Прокаєв. а) Принцип об’єктивності. Фізико-географічні регіони існують об’єктивно, незалежно від нашої свідомості і нашої волі. Проте вони не завжди мають чіткі лінійні межі. б) Принцип відносної фізико-географічної однорідності. ПТК нижчого рангу (менші) можна об’єднувати в ПТК рангом вище лише тоді, коли вони мають відносну однорідність, тобто певні суттєві спільні ознаки. Усякий фізико-географічний регіон — це складна територіальна система, яка об’єднує неоднорідні складові. Фізико-географічний регіон має бути однорідним за відповідними районоутворюючими чинниками (критеріями його виділення). Для кожного рангу фізико-географічного району показники цієї однорідності мають бути пов’язані з конкретними зональними та азональними чинниками (наприклад, гідротермічні критерії для зон та підзон). А різнорідність ПТК є основою для їх послідовної диференціації. Існує чітка залежність: чим вищий ранг регіону, тим менша однорідність. в) Принцип територіальної спільності (нерозривності) Він полягає в тому, що фізико-географічні регіони не можуть складатися із окремих, просторово розділених ділянок (ареалів). Крім того, в межах основного контуру не може бути окремих виключених ділянок. Допускаються лише розриви ПТК морськими перешкодами (архіпелагами, продовження природних зон на різних материках). г) Генетичний принцип Окремі регіони виділяються в тому випадку, якщо природні компоненти, які грали провідну роль в обособленні геосистем цього рангу, характеризуються спільністю розвитку. Згідно М.А.Солнцеву основу генетичного принципу складає: 1) виявлення початкових причин утворення і обособлення кожної фізико-географічної одиниці; 2) з’ясування загальної картини палеографічної історії і встановлення її найважливіших переломних етапів; 3) розгляд сучасних природних умов як результату попередньої історії розвитку. д) Принцип порівняльності результатів Суть його полягає у застосуванні єдиної методики районування для територій з різною природою і при різній детальності (дробності) поділу. е) принцип врахування закономірностей фізико-географічної диференціації відповідно до їх порядку (масштабу). При виділенні регіонів найвищого рангу насамперед враховуються загальні закономірності диференціації географічної оболонки. При виділенні одиниць низького рангу першочергово враховується вплив місцевих факторів диференціації. 3.1.3. Методи фізико-географічного районування а) Метод провідного чинника (А.А.Григор’єв, Ф.М.Мільков, А.Г.Ісаченко, В.Б.Сочава, В.І.Прокаєв, К.І.Геренчук). Суть методу полягає в тому, що при виділенні ПТК різного рангу в першу чергу виявляють головні причини (провідні чинники), які обумовлюють специфіку даного регіону і значною мірою визначають характер багатьох компонентів ПТК. Метод провідного чинника тісно пов’язаний з генетичним принципом, оскільки з’ясовуються причини обособлення ПТК в ході їх природно-історичного розвитку. Виділення провідного чинника дозволяє встановити причинно-наслідкові зв’язки в регіоні. В обособленні ПТК різного рангу провідні чинники мають бути різними. Кожна природна зона своїм існуванням зобов’язана чинникам, які створюють певні кліматичні умови (гідротермічні умови). Останні, в свою чергу, обумовлюють специфіку ґрунтового і рослинного покриву, типів морфоскульптур, усіх фізико-географічних процесів. Обособлення в межах природної зони різних провінцій — наслідок положення цих територій по відношенню до океанів і морів, яким обумовлюється ступінь континентальності клімату, довготні відмінності ґрунтів, рослинності, тваринного світу тощо. б) Метод спряженого аналізу природних компонентів (районування за комплексом ознак). При цьому глибоко і всебічно вивчаються взаємозв’язки та взаємообумовленість компонентів і частин ПТК. в) Метод накладання карт галузевого (покомпонентного) районування. Галузеві карти (геоморфологічні, кліматичні, ґрунтові, геоботанічні) накладаються одна на одну. За межі ПТК беруться лінії співпадіння меж регіонів галузевих карт або їх усереднені межі. Співставити на різних картах можна лише регіони одного рангу. г) Метод районування на основі аналізу комплексних карт. Регіони більш високого рангу виділяються по закономірній повторюваності і поєднанню в просторі ПТК нижчого рангу. Це районування “знизу”. 3.1.4. Одиниці фізико-географічного районування Існують два основних взаємодоповнюючих типи ландшафтної диференціації — зональний і азональний. Вони обумовлюють існування двох первинних і незалежних рядів фізико-географічних регіонів — зонального і азонального. Генетична єдність і функціональна цілісність підрозділів кожного ряду має різну природу. Тому логічна підпорядкованість існує окремо і в різних рядах. У зональному ряду це така субординація: географічний пояс — природна зона — природна підзона. Це природні комплекси великого розміру, адже не враховується перерозподіл сонячної енергії під впливом місцевих азональних умов (насамперед, рельєфу). Характерні риси природної зони краще всього виражені в середній частині. Це дає підстави ділити природні зони на підзони, які виражають поступовість зональних переходів. В основних типах природних зон виявляються три підтипи: північний, середній і південний (у тундрі, тайзі, степу тощо). Для тих зон, які самі є перехідними (лісотундра, лісостеп тощо) виділяються дві підзони або взагалі немає розчленування на підзони. Для азонального ряду характерна така субординація: фізико-географічний сектор — фізико-географічна країна — фізико-географічна провінція — фізико-географічна область. Під фізико-географічним сектором розуміють крупну частину материка, яка займає специфічне місце в системі континентально-океанічної циркуляції повітряних мас і відрізняється показниками континентальності, зволоження, сезонної ритміки природних процесів, і характерним набором (“спектром”) природних зон. Широтно-зональний спектр — найбільш суттєвий критерій обособлення кожного сектора. Наприклад: в Євразії виділяють приатлантичний західно-Європейський сектор, перехідний помірно-континентальний Східно-Європейський сектор, мусонний Далекосхідний (Східно-Азіатський), сектор Центральноазіатський сектор тощо. Межі більшості секторів проходять по меридіонально витягнутих хребтах. Основні критерії виділення фізико-географічних країн:
Фізико-географічні країни бувають: рівнинні, гірські та змішані (гірсько-рівнинні та рівнинно-гірські). Фізико-географічна провінція — відтинок природної зони у межах фізико-географічної країни. Виділення фізико-географічних провінцій обумовлюється довготно-кліматичними змінами, пов’язаними з віддаленням від океану до середини материків, а також змінами в літогенній основі. При виділенні в межах провінцій фізико-географічних областей враховуються геолого-геоморфологічні відмінності (гіпсометричний рівень, характер розчленування рельєфу, літологічний склад антропогенних відкладів) які ведуть до місцевих змін теплового, водного та геохімічного балансів і обумовлюють відмінності фізико-географічних процесів. Зонально-азональною одиницею є фізико-географічний район — найменша одиниця фізико-географічного районування. Виділяється як складова частина фізико-географічної області у зв’язку з місцевими відмінностями у характері, інтенсивності та спрямованості сучасних природних процесів, які зумовлюють місцеві зміни у фізико-хімічних властивостях ґрунтів та рослинних угрупованнях. 3.1.5. Схеми фізико-географічного районування Існують різні схеми фізико-географічного районування. Багато дослідників використовують однорядний спосіб поєднання зональних і азональних чинників. Звичайно це здійснюється шляхом чергування зональних та азональних ознак при виділенні регіонів різних рангів, так що уся система виглядає як єдиний субординаційний ряд. Наприклад, однорядна схема фізико-географічного районування Ф.М.Мількова: пояс — країна — зона — провінція, підзона — район. М.А.Солнцев, Г.Д.Ріхтер розробили схему районування лише на основі азональних чинників диференціації.
Обґрунтування трьохрядної системи А.Г.Ісаченко Проте однорядна система є умовним прийомом, який створює видимість підпорядкування зональних та азональних одиниць, що фактично взаємно не підпорядковуються. У природі немає ніякого “чергування” тих та інших, а вони існують і перекриваються у двохвимірному просторі. Тому виділяються два ряди регіонів: зональний та азональний, а між ними одиниці районування, що утворюються шляхом їх перекриття, адже зональність та азональність проявляються повсюдно. Тому особливості будь-якої ділянки земної поверхні визначаються ніби двома координатами. Два незалежних ряди районування суміщаються на основі координатного принципу будови та ландшафту (фізико-географічного району), як “фокуса”, в якому сходяться обидва ряди. зональний ряд похідні одиниці азональний ряд зона в широкому сенсі (тайга) зона у вузькому сенсі (тайга Російської рівнини) країна (Російська рівнина)       Підзона у вузькому сенсі Південна тайга Російської рівнини Провінція Північно-Західна тайгова      підпровінція Північно-Західна південно-тайгова область Північно-Західна підзона в широкому сенсі (південна тайга)     ландшафт (ф/г район) Рис.2 Трьохрядна схема районування (за А.Г.Ісаченком). 3.1.6. Значення фізико-географічного районування. Фізико-географічне районування викликане до життя практичними потребами життя та діяльності людини. Воно дозволяє проводити комплексний облік та оцінку різноманітності природних умов та ресурсів, просторово приурочених до певних територій. Дані фізико-географічного районування використовуються для проектування перспектив розвитку регіонів, крупних меліоративних проектів, потреб сільського господарства, охорони природи, рекреації тощо, лісового господарства, боротьби з хворобами, обумовленими природними умовами території (у контексті медичної географії), у будівництві, видобувній промисловості, для фізико-географічного прогнозування. 3.2. Ландшафтний (локальний) рівень диференціації географічної оболонки 3.2.1. Тлумачення поняття “ландшафт” Ландшафт — поширений інтернаціональний термін. З нім. land — земля, schaft — взаємозв’язок, взаємозалежність. Термін запозичений із загальнолітературної мови, де він означає пейзаж, картину природи, місцевість. В кінці ХІХ — на початку ХХ століття цим терміном у географічній науці стали називати комплексний об’єкт дійсності — відносно однорідну ділянку географічної оболонки із закономірним поєднанням природних компонентів. На зміст цього поняття існує кілька точок зору: загальне, типологічне і регіональне. При загальному тлумаченні термін використовується для позначення ПТК будь-якого рангу. Ф.М.Мільков вказує, що ландшафт — це сукупність елементів, взаємообумовлених та взаємопов’язаних фізико-географічними процесами природи, що має вигляд просторових угруповань — географічних комплексів. Образно кажучи, ландшафт об’єднує все на Землі — “від купини на болоті до географічної оболонки”. Типологічної точки зору на поняття “ландшафт” притримується М.А.Гвоздецький та його послідовники, які під ландшафтом розуміють вид або тип природного комплексу: ландшафт — це не конкретна своєрідна ділянка території, а тип, тобто сукупність певних загальних типових ознак, властивих різними територіям. Більшість географів (А.А.Григор’єв, С.В.Колесник, М.А.Солнцев, А.Г.Ісаченко, К.І.Геренчук та ін.) розглядають ландшафт як основну і найменшу одиницю фізико-географічного районування, як ПТК чітко визначеного рангу, регіональний (індивідуальний) природний виділ. Така сутність регіональної трактовки ландшафту. А.Г.Ісаченко визначає ландшафт як генетично єдиний ПТК, однорідний за зональними та азональними ознаками і такий, що включає специфічний набір взаємопов’язаних локальних ПТК. Розглянемо зразки означень ландшафтів у рамках регіональної їх трактовки. С.В.Калєснік пропонує таке означення: ландшафт — це конкретна територія, однорідна за походженням та історією розвитку, що має єдиний геологічний фундамент, однотипний рельєф, спільний клімат, характеризується однотипним поєднанням гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів. В.В.Відіна наголошує, що ландшафт характеризується єдністю морфоструктури, однотипністю морфоскульптури, однаковим кліматом, варіаціями біогенних компонентів у межах однієї природної зони. Пропонується спосіб узгодження, своєрідного “примирення” типологічної та регіональної трактовок ландшафту. Тип не може з’явитися як щось дане, готове. Завжди це результат наукового узагальнення множини конкретних, тобто індивідуальних ситуацій, що реально існують в природі. А типологічне розуміння ландшафту не залишає місця для конкретної географічної реальності, дійсно існуючих природних компонентів з їх географічної адресою — просторовим розташуванням. Тому конкретні територіальні виділи слід називати ландшафтами, а їх типологічні, тобто класифікаційні об’єднання — типами ландшафтів. Оскільки ландшафт розчленовується на ПТК нижчого рангу, то він на цих підставах є внутрішньо неоднорідним. А відносну однорідність ландшафт має за чітко визначеними критеріями. Це такі критерії (за М.А.Солнцевим):
Із соціально-економічної точки зору ландшафт — це низовий природно-ресурсний та економічний район. Адже він забезпечує охоплення усіх природних ресурсів у їх характерному специфічному територіальному поєднанні. Кожний ландшафт має комплекс природних ресурсів — енергетичних, водних, мінеральних, біологічних, отже володіє певним потенціалом для розвитку сільського господарства, енергетики, рекреаційного комплексу тощо. По відношенню до ландшафту можна ставити питання про певний напрямок розвитку регіону. 3.2.2. Компоненти ландшафту Ландшафт складається із компонентів (природних або географічних). Це вода, повітря, гірські породи, ґрунти, живі організми. У системі організації речовини Землі геокомпоненти займають проміжне, зв’язуюче положення між простими дискретними тілами чи речовинами (мінерали, окремі організми, гази тощо) та ПК (геосистемами). Геокомпоненти є результатом взаємопроникнення і взаємодії якісно різних тіл, перша ступінь географічної інтеграції. Водний компонент ландшафту — це не дистильована вода, а складні розчини та суміші, які утворює вода, у взаємодії з гірськими породами, газами повітря, живими організмами. Повітряний компонент — це не стерильно чиста суміш газів, а складна субстанція, яка містить пари води і тверді частинки, в тому числі й біогенного походження. Тверда речовина літосфери — первинні (магматичні) гірські породи — піддається гіпергенезу (механічному та хімічному перетворенню), насичується водою і атмосферними газами, живою речовиною. Отже, особливість природних компонентів полягає в тому, що в кожному з них присутні речовини інших компонентів. За цей рахунок природні компоненти набувають нових властивостей, яких не мають хімічно чисті та фізично однорідні речовини, що складають їх основу. Природні компоненти утворюють вертикальну структуру ландшафту — впорядковане, ярусне їх розташування у ландшафті. Без кожного із компонентів ландшафт не може існувати. Ні один із компонентів не може замінити інший у функціонуванні ландшафту. У цьому сенсі вони рівнозначні, бо кожен з них виконує окрему специфічну роль у залежності від своїх властивостей. Виділяють три групи компонентів за їх специфічними функціями у ландшафті:
Біота залучає у кругообіг неорганічну речовину ландшафту. За цей рахунок підтримується склад повітря, газовий та іонний склад природних вод, перетворюються гірські породи, утворюється товща осадових порід, формуються ґрунти та постійно відтворюється їх родючість. Живі організми трансформують та накопичують сонячну енергію, продукують біомасу, перекачують через наземні рослини в атмосферу основну масу води шляхом транспірації тощо. повітря вода              гірські породи живі організми  ґрунти       10 Взаємодія між компонентами відбувається у формі обміну речовиною та енергією. До них відносять: теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та неорганічних речовин. Ландшафт формується під впливом зовнішніх по відношенню до нього чинників, вплив яких трансформується, опосередковується властивостями природних компонентів самого ландшафту. Ландшафт розглядається як ПТК з рівнозначним проявом як зональних, так і азональних ознак. Відповідно, його утворення слід пояснювати результат розподілу та перетворення екзогенної та ендогенної енергії. 3.2.3. Чинники ландшафтоутворення Чинники ландшафтоутворення поділяються на зовнішні та внутрішні. Виділяють такі зовнішні чинники ландшафтоутворення:
Виділяють такі внутрішні чинники ландшафтоутворення
Через входи — повітря і літогенну основу — вплив цих чинників передається до усіх компонентів за послідовними ланцюжками: повітря — вода — живі організми; повітря — гірські породи — грунт; гірські породи – ґрунт – біота та ще множина інших послідовностей впливів. У зв’язку з поглибленням та поширенням впливу людської діяльності на природу, пропонують виділяти антропогенний чинник ландшафтоутворення. 3.2.4. Морфологічні одиниці ландшафту Учення про морфологічну структуру ландшафту було закладено Л.Г.Раменським (1938 р.), розвинуто і детально розроблено М.А.Солнцевим. Для ландшафту характерна певна морфологічна структура (закономірне поєднання фацій, урочищ, місцевостей). Фація — найменший, елементарний ПТК. При спробі подальшого поділу фації вона розпадається на окремі елементи. Образно кажучи, фації — це атоми ландшафту, далі неподільні на менші ПК. Фація характеризується однорідною літологією поверхневих гірських порід (одна материнська гірська порода), однорідним рельєфом (мікроформа або елемент мезоформи рельєфу). Вона має один мікроклімат, один характер зволоження, одну ґрунтову відміну і один біоценоз (за М.А.Солнцевим) в умовах непорушеної природної рослинності. Зміна (чергування) фацій обумовлена перш за все зміною літогенної основи : форм рельєфу (рис.4) та складу поверхневих відкладів (рис.5;6).   87 7 6 61 1 1 23 24 35 4 |
Схожі:
| ОСНОВИ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА Методичні рекомендації знаходяться на кафедрі географії у лаборанта. Відповіді на питання співбесіди кожен студент має вивчити до... |
Урок із спецдисциплін операторів комп’ютерного набору Урок-конкурс «Найкращий оператор!» ... |
| ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з особовим складам 1-го караулу основи християнства, його історію та основи віровчення |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з начальницьким складам СДПЧ-3 основи християнства, його історію та основи віровчення |
| Уроку. Тематичне оцінювання №5 Знайдіть об'єм правильної чотирикутної піраміди, діагональ основи якої дорівнює 4 см, а бічне ребро утворює з площиною основи кут... |
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ОСНОВИ САМОПІЗНАННЯ» ДЛЯ УЧНІВ 9 11 КЛАСІВ Коновальчук В.І. Основи самопізнання: навчальний курс. Черкаси: ОІПОПП, 2011. 28с |
| ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ОСНОВИ САМОПІЗНАННЯ» ДЛЯ УЧНІВ 9 11 КЛАСІВ Коновальчук В.І. Основи самопізнання: навчальний курс. Черкаси: ОІПОПП, 2011. 28с |
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії... Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами |
| Скільки років працює вчителем ваш стажист? ... |
Програма вирівнювального модулю «Економіка 1» «Економіка 1» (основи ринкової економіки; основи макроекономіки) за напрямом підготовки «Економіка» і «Адміністративний менеджмент»... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua