|
|
Скачати 1.49 Mb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Кафедра географії та краєзнавстваОСНОВИ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр Галузь знань: 0401 Природничі науки Напрям підготовки: 6.040104 Географія Курс навчання: ІІІ-й Семестр: 6-й Розробник: кандидат педагогічних наук, доцент Мащенко Ольга Миколаївна Полтава — 2010 ББК 26.821 я 73 УДК 911.5/6 (075) М Мащенко О.М. 38 Основи ландшафтознавства. Навчальний посібник. – Полтава: ПДПУ, 2010. – 78 с. Рецензенти: Кушнір Л.М. – кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та краєзнавства Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Смирнова В.Г. – кандидат географічних наук, доцент кафедри загальноекономічних дисциплін Полтавського університету споживчої кооперації України Рекомендовано до друку Вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Протокол №1 від 28. 01.2010 року У посібнику подаються основи знань про комплексну організацію природи Землі на глобальному, регіональному та локальному рівнях, розглядаються загальні закономірності географічної оболонки та обґрунтовується їх значення для розуміння та пояснення природних процесів та явищ у кожному регіоні Землі. Значна увага приділена з’ясуванню взаємодій суспільства і природи в географічній оболонці, особливостей сучасної екологічної кризи та шляхів її вирішення. Посібник містить список літератури до курсу. © О.М.Мащенко ЗМІСТ Передмова РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРИРОДИ ЗЕМЛІ 1.1. Вступ 1.1.1. Поняття про природні комплекси та геосистеми 1.1.2. Місце землезнавства і ландшафтознавства в системі географічних наук 1.1.3. Об’єкт, предмет і завдання курсу “Основи ландшафтознавства” 1.1.4. Історія розвитку ландшафтознавства 1.2. Співвідношення основних понять, що відображають глобальний рівень організації природи Землі 1.2.1. Поняття географічний простір, географічна оболонка, біосфера та ландшафтна сфера 1.2.2. Межі, склад та будова географічної оболонки 1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці1.2.4. Вертикальна ярусність географічної оболонкиРОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ 2.1. Основні закономірності географічної оболонки 2.1.1. Закономірність цілісності географічної оболонки 2.1.2. Закономірність кругообігів речовини та перетворення енергії у географічній оболонці 2.1.3. Закономірність ритмічності у географічній оболонці 2.2. Зональність як закономірність просторової організації географічної оболонки 2.2.1. Причини зональності 2.2.2. Поясно-зональні структури на суходолі і океані 2.2.3. Періодичний закон географічної зональності 2.3. Азональність як закономірність просторової організації географічної оболонки 2.3.1.Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру 2.3.2. Циркумокеанічні структури 2.3.3. Секторність природи материків 2.3.4. Циркумконтинентальні структури 2.3.5. Висотна поясність 2.3.6. Морфоструктурна диференціація природних комплексів 2.4. Полярна асиметрія як закономірність просторової організації географічної оболонки 2.4.1. Асиметрія фігури Землі 2.4.2. Прояви полярної асиметрії у літосфері та гідросфері 2.4.3. Прояви полярної асиметрії в атмосфері 2.4.4. Прояви полярної асиметрії у біосфері та природній зональності 2.5. Закономірність неперервності та нерівномірності розвитку географічної оболонки 2.5.1. Відмінність понять динаміка та розвиток географічної оболонки 2.5.2. Основні етапи розвитку географічної оболонки 2.5.3. Інтегральна спрямованість розвитку географічної оболонки 2.5.4. Коротка історія розвитку географічної оболонки 2.5.5. Поняття ноосфера і антропосфера 2.5.6. Людство як компонент географічної оболонки РОЗДІЛ 3. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ РЕГІОНАЛЬНОГО ТА ЛОКАЛЬНОГО РІВНІВ 3.1. Фізико-географічне районування 3.1.1. Сутність фізико-географічного районування 3.1.2. Принципи фізико-географічного районування 3.1.3. Методи фізико-географічного районування 3.1.3. Методи фізико-географічного районування 3.1.4. Одиниці фізико-географічного районування 3.1.5. Схеми фізико-географічного районування 3.1.6. Значення фізико-географічного районування 3.2. Ландшафтний (локальний) рівень диференціації географічної оболонки 3.2.1. Тлумачення поняття “ландшафт” 3.2.2. Компоненти ландшафту 3.2.3. Чинники ландшафтоутворення 3.2.4. Морфологічні одиниці ландшафту 3.2.6. Урочища та їх типологія 3.3. Зміни в ландшафтах 3.3.1.Структура ландшафту 3.3.2. Функціонування ландшафту 3.3.3. Динаміка ландшафту 3.3.4. Розвиток ландшафту 3.4. Систематика природних ландшафтів 3.4.1. Класифікація природних ландшафтів Землі 3.4.2. Критерії виділення таксономічних одиниць класифікації ландшафтів 3.4.3. Основні типи ландшафтів на Землі: серії теплозабезпеченості та ряди вологозабезпеченості РОЗДІЛ 4. ЛАНДШАФТИ, ЗМІНЕНІ ПІД ВПЛИВОМ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 4.1. Антропогенна трансформація ландшафтів 4.1.1. Основні чинники нестійкості ландшафту до антропогенних впливів 4.1.2. Поняття про антропогенні модифікації природних комплексів 4.1.3. Види ландшафтів за ступенем антропогенної трансформації 4.1.4. Поняття про культурний ландшафт (за А.Г.Ісаченком) 4.2. Основи вчення про антропогенний ландшафт 4.2.1. Поняття про антропогенний ландшафт 4.2.2. Особливості класу селитебних антропогенних ландшафтів 4.2.3.Особливості класу сільськогосподарських антропогенних ландшафтів 4.2.4.Особливості класу сакральних антропогенних ландшафтів 4.2.5.Особливості тафальних ландшафтів Список літератури для вивчення курсу ПЕРЕДМОВА У посібнику висвітлюються основи ландшафтознавства – сучасної географічної науки, що відноситься до комплексних фізико-географічних наук наряду зі землезнавством. Посібник розраховано на студентів географічних спеціальностей, котрі вивчають курс «Основи ландшафтознавства». Оскільки указаний курс у навчальному плані передбачений після галузевих фізико-географічних дисциплін, то його зміст подається з посиланнями на конкретні факти та часткові закономірності з цих дисциплін, котрі мають бути засвоєні студентами раніше. Посібник складається зі чотирьох розділів. У першому розділі детально розглядаються об’єкт та предмет вивчення ландшафтознавства, коротка історія його розвитку, даються підходи до ієрархії та різноманіття природних комплексів Землі. Другий розділ присвячено «ключовому» природному комплексу глобального рівня – географічній оболонці та її основним закономірностям. Прояви загальних географічних закономірностей розглядаються у всіх геосферах та у комплексній формі. У третьому розділі висвітлюються особливості регіональних та локальних природних комплексів, їх структура, властивості, функціонування, динаміки та розвитку. Окрема тема присвячена систематиці природних ландшафтів Землі, котрі в наступних регіональних фізико-географічних дисциплінах розглядаються конкретно для усіх регіонів Землі . Четвертий розділ присвячено з’ясуванню сутності антропогенних впливів на природні ландшафти та різноманіттю підходів до змінених людиною ландшафтів. РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРИРОДИ ЗЕМЛІ 1.1. ВСТУП 1.1.1. Поняття про природні комплекси та геосистеми У курсі «Основи ландшафтознавства» ви будете вивчати основні положення наук загальне землезнавство (загальна фізична географія) та ландшафтознавство. Ці науки виражають комплексний географічний підхід, без якого неможливо зрозуміти особливості природи Землі в цілому та її окремих регіонів. Ви уже маєте фундамент знань про окремі природні компоненти (або геокомпоненти): повітря з властивими йому погодно-кліматичними особливостями, гірські породи, впорядковані на верхній (видимій) межі літосфери у вигляді форм рельєфу, природні води (поверхневі та підземні), живі організми, ґрунти. Властивості різних природних компонентів значною мірою визначаються впливом на них інших природних компонентів. У природі жоден з компонентів не існує ізольовано, без взаємодії та взаємопроникнення з іншими. Оскільки усі компоненти залежать один від одного, то спостерігається їх взаємна просторова приуроченість. Якщо розглядати зміну природних компонентів від місця до місця, можна побачити, що вони змінюються узгоджено. Наприклад, рухаючись з півночі на південь, ми фіксуємо, що змінюються кліматичні умови, водний режим гідрологічних об’єктів, ґрунти, рослинний і тваринний світ, екзогенні процеси рельєфоутворення і відповідні форми рельєфу. Так само можна спостерігати, що при зміні форм рельєфу обов’язково змінюються поверхневі відклади, мікроклімат, рівень ґрунтових вод та зволоження, види ґрунтів та їх відміни, рослинні угруповання. Отже, закономірні поєднання природних компонентів, приурочені до різних ділянок земної поверхні, утворюють природі комплекси (ПК). Окремі компоненти цих комплексів не можуть існувати поза ними, тому що: 1) взаємно проникають і 2) їх існування та стан підтримується взаємодією з усіма іншими компонентами. Ознаками ПК (природних комплексів) є повний набір компонентів, властивий певному виду поверхні, та взаємодія і взаємопроникнення цих компонентів. Усі компоненти узгоджені, прилагоджені один до одного, між ними є чітка відповідність, а у ПК — рівновага. Геокомпоненти взаємозв’язані не лише у просторі, але й у часі, тобто їх розвиток теж відбувається узгоджено. Якщо змінюється один компонент, то через спрямовані впливи у тій чи іншій мірі змінюються інші для того, щоб знову бути узгодженими між собою. Отже, природний комплекс — це просторово-часова система компонентів, взаємообумовлених у розміщенні та властивостях, які функціонують і розвиваються як єдине ціле. За узгодженістю структурних частин та функціонуванням як єдиного цілого можна провести аналогію ПК із механізмами, приладами (хоча б з велосипедом). Оскільки земна поверхня представлена двома основними видами: водною та суходолом, то ПК поділяються відповідно на природно-аквальні комплекси (ПАК) та природно-територіальні комплекси (ПТК).У ПАК поєднуються — вода, повітря, живі організми, у неглибоких ПАК ще й мули — аналоги ґрунтів. Існує й інший термін, який певною мірою є синонімом поняття ПК, — геосистема. Аналогічними для указаних понять є такі ознаки: 1) наявність певних компонентів (елементів); 2) взаємозв’язок між цими компонентами; 3) характер та сутність зв’язків — структура; 4) взаємоузгодженість (відповідність) між структурними частинами. Розгляд територіальних (чи аквальних) поєднань природних компонентів як геосистем дозволяє застосувати можливості загальнонаукового системного підходу. Зокрема, для дослідження геосистем використовуються поняття про функціонування, саморегуляцію, стійкість. Геосистеми існують як послідовність зміни їх станів, що періодично повторюються (упродовж доби, сезону, року). У формі послідовності цих змін геосистема (існує) функціонує і зберігає свій склад, структуру, властивості. Саморегуляція — найважливіша і найцінніша властивість геосистеми. Під дією різних чинників спочатку змінюється один компонент, а потім й усі інші. Але система при цьому не руйнується, а саморегулюється, тобто переходить в інший стан. Система має стійкість, тобто може зберігатися під дією зовнішніх чинників за рахунок стійких, але не жорстких зв’язків. Наприклад, якби електричні дроти були туго натягнуті й закріплені „намертво”, то в результаті розтягування та стиснення при зміні температури, порвалися б. Але дроти закріплюються зі врахуванням можливих змін довжини і аварій не відбувається. Аналогічно і в природі. Живі організми можуть існувати при значних перепадах температури, вологості, освітленості тощо. Варіації погодно-кліматичних умов в різні роки не призводять до кардинальних змін чи руйнування геосистем. Перевага поняття “геосистема” полягає ще й в тому, що дозволяє органічно включати антропогенний вплив та штучні (створені людиною) об’єкти в природні комплекси. Таким чином, це широке поняття, яке об’єднує як мало змінені людиною ПК, так і ті, що піддаються в більшій чи меншій мірі антропогенній трансформації. 1.1.2. Місце землезнавства і ландшафтознавства в системі географічних наук Відповідно до вказаних уявлень про природу Землі, структурування географічного простору (виділення природних компонентів та геосфер, з одного боку, та природних комплексів (геосистем) з іншого), географічні науки про природу Землі поділяються на галузеві та комплексні. Галузеві науки досліджують окремі компоненти і геосфери. До комплексних фізико-географічних наук відносять загальне землезнавство (загальна фізична географія) та ландшафтознавство. Загальне землезнавство вивчає географічну оболонку в цілому, в найбільш загальних рисах її складу, структури, розвитку; охоплює загальні властивості, ознаки, наскрізні процеси. Тобто досліджуються не окремі компоненти і геосфери, а те, що їх об’єднує в якісно відмінне, нове утворення — географічна оболонка. Ці властивості географічної оболонки не можна пізнати через вивчення окремих частин, хоч би яким глибоким і досконалим воно не було. Загальне землезнавство досліджує саме взаємодії та взаємозв’язки між природними компонентами, геосферами, особливості цих взаємозв’язків для різних ділянок земної поверхні, загальні закономірності будови та розвитку географічної оболонки, а також взаємодії географічної оболонки із зовнішнім світом (Космосом і внутрішніми оболонками Землі). Вивченням ландшафтної сфери та її структурних частин (ландшафтів) займається ландшафтознавство, яке включає загальне ландшафтознавство (теорію ландшафту) та регіональне ландшафтознавство. 1.1.3. Об’єкт, предмет і завдання курсу “Основи ландшафтознавства” Курс “Основи ландшафтознавства” є необхідною ланкою переходу від вивчення загальних закономірностей будови та розвитку географічної оболонки, особливостей природних компонентів у її складі в курсі “Загальне землезнавство” до пізнання відмінностей природи різних регіонів Землі в курсах “Фізична географія материків” та “Фізична географія України”. Перш ніж почати вивчати конкретні регіональні природні комплекси, необхідно усвідомити їх загальну сутність та ієрархію. Об’єктом вивчення курсу є географічна оболонка в її просторовій горизонтальній диференціації на природні комплекси різного розміру (рангу). Виділення трьох рівнів організації (або рівнів розмірності) ПК (геосистем): планетарного (географічна оболонка), регіонального (великі індивідуальні ПК), локального (невеликі типологічні) дозволяє конкретизувати предмет вивчення курсу. Предметом вивчення курсу є геосистема глобального та локального рівнів, як частин географічної оболонки. Завданнями курсу є:
1.1.4. Історія розвитку ландшафтознавства Ландшафтознавство, порівняно з географією, витоки якої прослідковуються ще з 1 тисячоліття до нашої ери, коли Ератосфен запровадив термін “географія” має набагато коротшу історію розвитку. Історія розвитку ландшафтознавства поділяється на такі етапи:
1 етап Посилена диференціація природничих наук: виділення із єдиної географії галузей - геоморфології, кліматології, океанографії, геології, фіто- та зоогеографії. Досягнення галузевих географічних наук обумовили необхідність фізико-географічного синтезу одержаних даних, з’ясування взаємозв’язків та взаємообумовленості різних природних компонентів. Видатний німецький натураліст і мандрівник Олександр Гумбольдт (1769-1859 рр.) обгрунтував необхідність вивчення фізико-географами природних явищ у взаємозв’язку. Ним встановлений зв’язок широтної зональності та висотної поясності рослинного і тваринного світу з кліматичними умовами території. У своїй великій роботі “Космос” Гумбольдт розвивав ідею, що природа окремих територій має вивчатися як частина цілого, тобто Землі. Головним завданням пізнання причинно-наслідкових географічних зв’язків учений бачив у дослідженні залежності органічного життя від неживої природи. Про цілісність природи, наявність причинних залежностей говорили німецькі географи: К.Ріттер, А.Геттнер, З.Пассарге. В Російській імперії інтенсивні аналітичні роботи по природному районуванню велися емпіричним шляхом. Це, зокрема, ботаніко-географічне районування (Р.Є.Траутфеттер, М.А.Бекетов, Ф.П.Кеппен), зоогеографічне районування (М.М.Богданов, М.А.Северцов, М.А.Мензбір), Кліматичне районування (О.І.Воєйков), геоморфологічне районування (С.М.Нікітін). 2 етап В.В.Докучаєв (1846-1903 рр.) — основоположник ландшафтознавства, створив струнке вчення про зональність природи в цілому. У його вченні головне місце займає ідея фізико-географічного комплексу. У роботі “Наши степи прежде и теперь” (1892 р.) Докучаєв обґрунтував поняття природно-історичної зони, як природного комплексу вищого рангу, де тісно взаємодіють кліматичні умови, грунти, рослинність, тваринний світ та інші природні фактори. А раніше тундра, ліс, степ, пустеля розглядалися просто як типи рослинності. Докучаєв відмічав, що зони природи охоплюють всю земну кулю, тобто зональність — світовий закон. Природа Землі не лише зональна, але й регіональна (провінціальна). Докучаєв створив наукову школу. Серед його учнів і послідовників: А.Н.Краснов (визначив географію як науку про географічні поєднання (комплекси), Г.Н.Висоцький (обґрунтував внутрішньозональні відмінності і виділення невеликих територіальних одиниць — ввів кількісний критерій виділення природних зон — показник атмосферного зволоження місцевостей); Л.С.Берг ввів поняття “ландшафт”, під яким він розумів області, схожі за переважаючим типом рельєфу, клімату, рослинності і ґрунтового покриву. 3 етап — розроблені методи детальних ландшафтних зйомок (С.С.Неуструєв, Б.Б.Полинов, Р.І.Аболін) та проведені ландшафтні зйомки різних масштабів. Поглиблено теоретичні основи ландшафтного районування в результаті введення принципу регіональності. Роботами І.І.Прасолова, В.Л.Комарова, С.С.Неуструєва, Б.А.Келлера було доведено, що природні компоненти змінюються не лише по широті, але й в довготному напрямку. Чинниками цих змін є взаємодія суходолу та океану та геологічне минуле території. Л.Г.Раменський розробив учення про морфологічну структуру ландшафту (виділив урочища і фації). В.І.Вернадський у роботі “Біосфера” (1926 р.) обґрунтував кругообіг речовини між геосферами та роль живої речовини у розвитку геосфер, що стало основою для нової науки — хімії ландшафту. А.А.Григор’єв розробив вчення про єдиний фізико-географічний процес (з кліматичною та геоморфологічною ланками). 4 етап — У географічну науку широко впроваджуються методи інших наук — математики, кібернетики, фізики, хімії аеро- і космічні зйомки. Розвивалося вчення про хімію ландшафту — міграцію хімічних елементів і речовин в геосистемах (Б.Б.Полинов, А.І,Перельман, М.А.Глазовська, В.В.Добровольський, М.М.Єрмолаєв). Проводиться об’єднання в єдину концепцію уявлень про географічну оболонку в цілому, великі ПК (об’єкти фізико-географічного районування) та ландшафти, створюється учення про закономірності географічної оболонки (зональність, азональність тощо). Ландшафт розглядається як “вузлова одиниця, як наскрізні ієрархії” природних комплексів. Розвивається нова галузь — фізика ландшафту, яка займається вивченням переміщення і перетворень в геосистемах речовини та енергії М.О.Гольцов, І.П.Герасимов, Д.Л.Арманд). 5 етап — Започатковано структурно-динамічний напрямок ландшафтознавства (вивчається функціонування та техногенний вплив на ландшафти). Створюються ландшафтно-географічні стаціонари (В.Б.Сочава — в Саянах, Мінусинській котловині, в сибірській Тайзі, степах Східного Забайкалля), Курський, Марткопський в Грузії. В.Б.Сочава створює учення про геосистеми — 6 етап — Геосистеми розглядаються як просторово-часові (чотирьохвимірні) утворення, саморегулюючі системи, здатні відновлювати порушену рівновагу завдяки дії зворотніх зв’язків між її елементами та компонентами. Це дозволило проводити ландшафтно-географічне прогнозування. Відбувається розширення прикладних досліджень, зокрема, розвиваються ландшафтно-рекреаційні, ландшафтно-інженерні, ландшафтно-меліоративні дослідження. Ф.М.Мільков розробив учення про антропогенні ландшафти, їх потенціал, використання. Останнім часом класифікація антропогенних ландшафтів розширена, введені сакральні ландшафти. 1.2. Співвідношення основних понять, що відображають глобальний рівень організації природи Землі 1.2.1. Поняття географічний простір, географічна оболонка, біосфера та ландшафтна сфера Природу Землі досліджують різні науки: біологічні, геологічні, географічні. Для субстратної та хорологічної ідентифікації, конкретизації об’єктів та предметів вивчення природничих географічних наук необхідно чітко визначити та розмежувати поняття, які відображають глобальний рівень організації природи Землі. Це такі фундаментальні поняття: географічний простір, географічна оболонка, ландшафтна сфера, біосфера. Основні риси природи Землі визначаються процесами взаємодії між телуричними та космічними чинниками, котрі діють не лише на поверхні нашої планети, а й далеко за її межами. Космічні впливи Земля сприймає не пасивно. Наявність ущільненого ядра визначає існування навколо Землі магнітосфери, а неоднорідний розподіл мас викликає неоднорідність гравітаційного поля біля Землі тощо. На підґрунті тісної залежності між процесами у верхній атмосфері, у зміненому Землею об’ємі космічного простору та процесами безпосередньо в оболонках планети, розроблено поняття про географічний простір — природну систему, що протягується від верхньої межі магнітосфери (на висоті не менше 10 земних радіусів) до поверхні Мохоровичича (М.М.Єрмолаєв). Географічний простір поділяється на 4 основних частини: а) ближній космос: нижня межа на висоті 1 500 — 2 000 км над Землею, взаємодія космічних чинників з магнітними і гравітаційними полями Землі, наявність радіаційного поясу. б) висока атмосфера, знизу обмежена тропопаузою: гальмування первинних космічних променів (протонів) і перетворення ї у вторинні (електрони і мезони); нагрівання термосфери, що має наслідком розсіювання водню і гелію, шар озону, який захищає організми від ультрафіолетового випромінювання. в) географічна оболонка — між тропопаузою і нижньою межею земної кори. г) підстилаючі шари — верхня мантія (до 1000 км - глибини). Тут знаходиться джерело тектонічних та магматичних процесів, відбувається перетікання речовини (висхідні та низхідні рухи, осередком яких є астеносфера на глибинах 100 — 250 км під материками, 50-400 км під океанами) внаслідок чого рухаються літосферні плити і відбуваються ендогенні процеси рельєфоутворення. Концепція географічного простору дає наочне уявлення про межі поширення космічно-земних взаємодій, що визначають можливість і сутність географічних явищ між “ковадлом” телуричних сил — ендогенних процесів та “молотом” перетворених Землею впливів космосу. У межах географічного простору виділяється об’єм реального перебігу географічних процесів — географічна оболонка, заслуга виділення і характеристики котрої належить П.І.Броунову (1917 р.) і А.А.Григор’єву (1937 р.) Географічна оболонка має якісні відмінності від окремих геосфер:
Поруч із поняттям “географічна оболонка” вживається, як синонім термін “біосфера”. Уперше його вжив австрійський геолог Е.Зюсс у 1875 р. Учення про біосферу розробив В.І.Вернадський. За його вченням межі біосфери визначаються чинниками, які роблять можливим існування живих організмів. Верхня межа пов’язана з озоновим екраном, який затримує більшу частину ультрафіолетової радіації, що згубно впливає на живі організми. За нижню межу приймався шар земної кори з t до 1000 (тобто до глибини 3-3,5 км). Потужність біосфери складає 20 км. Зараз існують три тлумачення цього терміну: біологічна, географічна і загальнонаукова. За біологічним тлумаченням — це сукупність живих організмів на Землі. Згідно географічного підходу —це одна із геосфер, котра входить до складу географічної оболонки і відрізняється від інших геосфер насиченістю живими організмами. За загальнонауковим тлумаченням — це вся зовнішня частина планети, в якій не лише існує життя, а яка в тій чи іншій мірі видозмінена або сформована життям. За своїми субстратними характеристиками, наявністю речовини в трьох агрегатних станах, переліком структурних частин поняття “біосфера” близьке до поняття “географічна оболонка”. а) Термін біосфера відрізняється акцентуванням на високій концентрації живих організмів, і, головне, підкреслюванням, висуванням на перший план особливої ролі життя. Для географічної оболонки акцент робиться на космічні та геодинамічні енергетичні чинники її існування, на взаємозв’язок різнорідних за складом окремих оболонок як умови існування життя. б) Для біосфери ж увага концентрується на діяльності живої речовини як джерела формування газового складу атмосфери, вод, частини літосфери тощо. У географічній оболонці звертається увага на існуючу динамічну взаємодію, особливо важливу для прогнозування короткострокових динамічних явищ (власне функціонування), а також на аналізі добіологічних етапів еволюції Землі. Поняття біосфера фіксує увагу на живій речовині як джерелі саморозвитку розглядуваної оболонки в ході біологічного етапу розвитку Землі. в) Біосфера субстратно включає речовину літосфери, атмосфери і гідросфери, яка піддавалася глибоким змінам в результаті життєдіяльності організмів і несе сліди їх існування. Проте це не дає підстав для того, щоб ототожнювати географічну оболонку й біосферу. Біологічний аспект при визначенні параметрів географічної оболонки надзвичайно важливий, але далеко не єдиний, який потрібно враховувати при дослідженні її функціонування і розвитку, взаємодії із зовнішнім світом тощо. Саме у географічній оболонці сформувалися усі необхідні умови для життя (в контексті середовища існування), а не навпаки: живі організми забезпечують існування географічної оболонки. Крім того, об’єми географічної оболонки й біосфери не повністю співпадають хорологічно (просторово). Отже, терміни географічна оболонка й біосфера не є синонімами. Вони відображають найсуттєвіші, але різні сторони складної природної системи, діалектично доповнюють, а не замінюють один другого. Якщо розглядати фундаментальні географічні поняття з точки зору інтенсивності та вираженості взаємодій у природі планети Земля, то вони впорядковуються у послідовному ланцюжку: географічний простір — географічна оболонка — ландшафтна сфера. У межах географічної оболонки виділяється ландшафтна сфера — зона прямого контакту та активної взаємодії літосфери, атмосфери й гідросфери. За насиченістю органічним життям ландшафтна сфера — це біологічний фокус географічної оболонки. Ландшафтна сфера — це сукупність ландшафтних комплексів, приурочених до поверхні океану, суходолу та льодовикових покривів. У ландшафтну сферу входять сучасна кора вивітрювання, ґрунти, живі організми, приземні шари повітря. Потужність ландшафтної сфери — не більше кількох сотень метрів. Вона зростає від полюсів до екватора. В арктичних пустелях і тундрах — 5-10 метрів, а в тропічному поясі з вологими лісами кора вивітрювання йде на глибину 5-10 метрів, а дерева піднімаються на десятки метрів. Отже, потужність ландшафтної сфери тут досягає 100-150 м. 1.2.2. Межі, склад та будова географічної оболонки Для обґрунтування меж географічної оболонки слід керуватися такою її ознакою як взаємодія та взаємовплив геосфер. Як відомо, земна поверхня найбільше впливає на тропосферу. Повітря в цьому шарі нагрівається і охолоджується за рахунок теплообміну із поверхнею літосфери і гідросфери (в середньому t0 повітря знижується на 60 на 1 км висоти за рахунок цих процесів). Вище тепловий вплив земної поверхні майже не проявляється. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара, що свідчить про тісну взаємодію атмосфери і гідросфери. 80% маси атмосфери зосереджено в тропосфері. Шар озону на висоті 22-25 км є екраном, який затримує ультрафіолетове випромінювання. Отже, в тропосфері, тропопаузі і нижньому шарі стратосфери (до озонового екрану) в результаті взаємодії геосфер утворюються сприятливі умови для поширення життя (термічні, зволоження, баланс різних видів сонячної радіації). Тому верхня межа географічної оболонки проводиться по межі максимальної концентрації озону (25-30 км). Значно більші розбіжності спостерігаються у питанні про положення нижньої межі географічної оболонки. Деякі вчені нижню межу географічної оболонки проводять на глибині кількох метрів (Н.М.Сватков) або кількох десятків метрів (С.В.Калесник, А.Є.Криволуцький). Вони мотивують це поширенням лише сучасних процесів взаємодії природних компонентів, областю гіпергенезу. І.М.Забєлін проводить нижню межу на глибині 5 кілометрів під материками і 4-12 км під океанами по тих горизонтах земної кори, нижче яких не поширюються (масово) живі організми і вода в рідкому стані. Проте обґрунтування меж географічної оболонки з урахуванням лише сучасних процесів не зовсім правомірне. Географічна оболонка у сучасному вигляді — це результат тривалого розвитку і потрібно враховувати чинники і процеси цього розвитку. Відомо, що ендогенні процеси, тектонічні рухи обумовлюють специфічність фізико-географічних процесів і є необхідною умовою підтримання основних ознак і властивостей географічного розвитку. До цих процесів відносяться: виділення із мантії легкоплавких порід і збагачення ними літосфери, перетікання речовини у верхній мантії, яке обумовлює рухи (горизонтальні та вертикальні) літосферних плит. Джерела — двигуни цих процесів знаходяться за межами земної кори. Але остання є ареною прояву цих процесів і її слід включати до складу географічної оболонки. Тому нижню межу географічної оболонки доцільно проводити по нижній межі земної кори — поверхні Мохоровичича (Д.Л.Арманд, А.М.Рябчиков, Ф.М.Мільков та ін.). При таких межах потужність географічної оболонки складає 50-100 км на материках, 35-40 км на океанах. 1.2.3. Джерела енергії процесів у географічній оболонці Внутрішня енергія Землі, котра є ендогенною для географічної оболонки, утворюється внаслідок розпаду радіоактивних елементів, хімічних реакцій в мантії, гравітаційної диференціації і переміщення речовини, гравітаційного стиснення та ущільнення речовини надр, припливного тертя внаслідок гравітаційної взаємодії з Місяцем і Сонцем. До ендогенної енергії відносять і частину перетвореної сонячної енергії, схованої в геохімічних акумуляторах (горючих корисних копалинах тощо). Є думка, що глинисті мінерали накопичують енергію на земній поверхні і виділяють її в процесі метаморфізації. Підземні води (розсоли) містять енергію, накопичену внаслідок розчинення солі у воді. Енергія земних надр надходить у географічну оболонку у вигляді тепла (тепловий потік) і енергії механічних переміщень речовини. Диференціація теплового потоку залежить від сейсмічної активності та потужності земної кори. Найвищі показники теплового потоку в зонах серединно-океанічних хребтів (рифти) та в сейсмоактивних та вулканічних районах. Нерівномірність розігрівання мантії на межі з ядром обумовлює конвекцію речовини і переміщення літосферних плит. Вертикальні переміщення земної кори спричинюють прояв енергії поверхневого стоку. Ділянки земної поверхні, підняті на різну висоту унаслідок дії ендогенних рельєфотвірних процесів, містять перетворену внутрішню енергію у формі потенціальної енергії. Чим вища форма рельєфу, тим більшою внутрішньою енергією вона володіє. Екзогенною називають енергію, що надходить на Землю з Космосу. Джерелом цієї енергії є Сонце, котре посилає різні види випромінювань, а також потік заряджених часточок - сонячний корпускулярний вітер. Він майже повністю поглинається магнітосферою і верхніми шарами атмосфери. При цьому відбувається збурення геомагнітного поля, що впливає на біологічні процеси та стан здоров’я людей. |
|
ОСНОВИ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА Методичні рекомендації знаходяться на кафедрі географії у лаборанта. Відповіді на питання співбесіди кожен студент має вивчити до... |
Урок із спецдисциплін операторів комп’ютерного набору Урок-конкурс «Найкращий оператор!» ... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з особовим складам 1-го караулу основи християнства, його історію та основи віровчення |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з начальницьким складам СДПЧ-3 основи християнства, його історію та основи віровчення |
|
Уроку. Тематичне оцінювання №5 Знайдіть об'єм правильної чотирикутної піраміди, діагональ основи якої дорівнює 4 см, а бічне ребро утворює з площиною основи кут... |
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ОСНОВИ САМОПІЗНАННЯ» ДЛЯ УЧНІВ 9 11 КЛАСІВ Коновальчук В.І. Основи самопізнання: навчальний курс. Черкаси: ОІПОПП, 2011. 28с |
|
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ОСНОВИ САМОПІЗНАННЯ» ДЛЯ УЧНІВ 9 11 КЛАСІВ Коновальчук В.І. Основи самопізнання: навчальний курс. Черкаси: ОІПОПП, 2011. 28с |
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії... Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами |
|
Скільки років працює вчителем ваш стажист? ... |
Програма вирівнювального модулю «Економіка 1» «Економіка 1» (основи ринкової економіки; основи макроекономіки) за напрямом підготовки «Економіка» і «Адміністративний менеджмент»... |