КАФЕДРА ОБЛІКУ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ


НазваКАФЕДРА ОБЛІКУ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ
Сторінка9/13
Дата21.04.2013
Розмір1.87 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фінанси > Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
ТЕМА 5. Система обліку і калькулювання за змінними витратами
5.1. Система обліку і управління „Директ-костинг” та її суть.

5.2. Система обліку і управління „Абзоршен-костинг” і її суть.
5.1. Система обліку і управління „Директ-костинг” (далі ДК) широкого розповсюдження набула в США ї є однією із основних на підприємствах зарубіжних країн на сьогоднішній день. В основу цієї системи покладено поділ витрат на постійні і змінні. Одним з перших такий поділ був здійснений Дж. Харіссоном в 1936 році. В прямому перекладі ДК означає облік прямих витрат, хоча самі американські економісти вважають, що ця назва не зовсім відповідає її сутності, оскільки не можна ототожнювати прямі і змінні витрати, непрямі та постійні витрати.

При цій системі в собівартість продукції включаються тільки змінні витрати, якими є прямі і частина непрямих витрат.

Постійні витрати при використанні ДК – це витрати, які не залежать від зміни обсягів виробництва, покриваються за рахунок фінансових результатів. При використанні цієї системи використовується поняття „маржинальний доход” і „чистий прибуток”.

Маржинальний доход – це різниця між виручкою і змінними витратами.

Чистий прибуток дорівнює різниці між маржинальним доходом і постійними витратами.

Схематично сутність системи ДК можна зобразити на Рис.1

Система обліку ДК має таку суттєву перевагу, що при її використанні підприємство може з допомогою спеціальних розрахунків наперед, тобто на далеку перспективу розрахувати, які воно понесе витрати для досягнення запланованого прибутку при тому чи іншому обсягу виробництва.

Крім цього до переваг цієї системи ряд економістів відносять те, що вона дозволяє здійснювати оперативне управління витратами.

Разом з тим ця система має й деякі недоліки, до їх числа можна віднести:

1) труднощі в поділі витрат на постійні і змінні , оскільки одні й ті ж витрати в одних випадках є постійними, а в інших – змінними;

2) при здійсненні процесу ціноутворення виникає необхідність обліку повної собівартості продукції, яка включає в себе і постійні витрати, і інші.

Система обліку ДК використовується і на деяких підприємствах країн СНД ( зокрема „Камаз” в Росії та ін.).


Випуск

Х


с

Рис. 5.1. Сутність системи „Директ-костинг”
де, а – чистий прибуток;

в – змінні витрати;

с – постійні витрати;

А – точка, випуск нижче якої є збитковий (критична точка обсягу виробництва).

а + с – маржинальний доход;

а + в + с – виручка.
5.2. Система обліку і управління „Абзоршен-костінг” (далі АК) тісно пов’язана з ДК, оскільки при цій системі в собівартість продукції включаються змінні витрати, а постійні покриваються за рахунок прибутку. Разом з цим між цими системами є і суттєві відмінності. А саме, при АК не всі постійні витрати списуються за рахунок прибутку в момент їх виникнення, частина їх залишається не списаною і підлягає списанню в наступних звітних періодах, тобто проводиться так званий розрахунок витрат періоду на залишок не реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг. На зміну поняття „маржинальний доход”, який виникає при ДК в даній системі використовується поняття „валова маржа”, яка дорівнює різниці між виручкою від реалізації і виробничою заводською собівартістю, в яку включаються прямі витрати (матеріали, заробітна плата), загальновиробничі непрямі витрати. Адміністративні витрати і витрати на збут при цій системі покриваються за рахунок прибутку.
Наприклад, Звіт про фінансові результати при системі ДК матиме вигляд:

    1. виручка від реалізації – 1000$;

    2. змінні витрати:

а) виробничі – 360$;

б) комерційні – 100$;

в) адміністративні – 20$;

Разом - 480 $.

    1. маржинальний доход (п.1 – п.2) – 520$;

    2. постійні витрати:

а) виробничі – 100$;

б) комерційні – 20$;

в) адміністративні – 300$;

Разом – 420$.

    1. чистий прибуток (п.3 – п.4) – 100$.

Звіт про фінансові результати при системі АК:

  1. Виручка – 1000$;

  2. Виробничі витрати на виготовлення продукції – 600$;

  3. Валова маржа (п.1 – п.2) – 400$;

  4. Адміністративні витрати і витрати на збут – 300$;

  5. Чистий прибуток – 100$.

Приклад розрахунку постійних витрат на залишок нереалізованої продукції:

  1. Постійні виробничі витрати – 2200$;

  2. Випуск продукції – 1100 од.;

  3. Обсяг реалізації – 1000 ОД.;

  4. Коефіцієнт розподілу постійних витрат – 2200/1100 = 2 $ за од.;

  5. При ДК –2200$ списуються в звітному періоді.

При АК – 2000$ - в звітному періоді (1000х2).

Система обліку ДК покладена в основу визначення фінансових результатів і обліку собівартості продукції і витрат періоду на підприємствах України.

ТЕМА 6. Система обліку і калькулювання за нормативними витратами

6.1. Система обліку і управління „Стандарт-кост” і її характеристика

6.2. Нормативний метод обліку витрат
6.1. В основу системи обліку і управління системи „Стандарт – кост” (далі СК) були покладені системи нормування праці Тейлора, Гілберта, Емерсона, які були започатковані в кінці XIX – на початку XX ст.

На сьогодні відсутня єдина точка зору відносно виникнення цієї системи. Більшість економістів вважають її основоположником американського економіста Гаріссона, який в своїх статтях, надрукованих в 1919р. і пізніше, описав сутність даної системи.

Сутність її в тому, що ще до початку процесу виробництва розробляються стандарти всіх видів витрат як в кількісному так і в вартісному виразі. Стандарти в кількісному виразі по матеріальних витратах визначаються на основі інженерних розрахунків, даних контрольного запуску випуску продукції, даних про матеріальні витрати на виробництво аналогічної продукції за попередні звітні періоди.

Стандарт в вартісному виразі по матеріальних витратах встановлюється на основі цін, які склалися на ринку на даний момент або ж цін на матеріальні цінності, що узгоджені з постачальниками. У вигляді стандартних цін на матеріали може виступати середня ціна на даний вид матеріалів за попередні звітні періоди.

Стандарти на оплату праці в кількісному виразі встановлюються на основі хронометражу робочого часу, фотографії робочого дня при умові, що дану операцію у виробничому циклі виконує працівник відповідної кваліфікації.

Стандартні витрати на оплату праці в вартісному виразі визначаються множенням стандартних трудових затрат на відповідну тарифну ставку працівника, який може виконувати дану виробничу операцію.

Стандартні непрямі витрати здебільшого визначаються за допомогою так званої кошторисної ставки, множенням останньої на стандартні витрати на оплату праці або стандартні трудові витрати.

Для обліку матеріальних витрат при цій системі використовується такий первинний документ як „Вимога”. Цим документом оформляється відпуск матеріалів за стандартною кількістю і цінами. У випадку необхідності додаткового відпуску матеріалів такий відпуск оформляється окремим первинним документом – Листком на відхилення. В ньому проставляється кількість додатково відпущених матеріалів, ціна, причина відхилення і винуватці. Він обов’язково підписується керівництвом підприємства, яке одразу ж аналізує причини і винуватців відхилень і приймає оперативні управлінські рішення. Виявлене відхилення може обліковуватись на окремому рахунку і в випадку відсутності винних осіб списується на рахунок фактичної собівартості продукції або ж на рахунок фінансових результатів.

Основним первинним документом обліку витрат на оплату праці при СК є так звані робочі листки. Такими листками оформляється нарахування заробітної плати за виконання певних обсягів робіт в межах стандартів. Відхилення у витратах на оплату праці здебільшого теж відображається в цих листках разом із визначенням винуватців і причин за відповідними кодами або в окремих листках на доплату, де відображаються вище названі відхилення і їх причини. Відхилення по витратах на оплату праці аналогічно як і відхилення по матеріальних витратах у разі відсутності винних осіб списуються на фактичну собівартість продукції або покриваються за рахунок фінансових результатів.

Облік непрямих витрат при СК здійснюється на основі даних так званих регістрів початкових записів. На рахунок „Виробництво” відносяться непрямі витрати за стандартом, які визначаються множенням кошторисної ставки на стандартні витрати на оплату праці. По дебету рахунка непрямі витрати обліковуються фактичні непрямі витрати, які мали місце в звітному періоді. В результаті даного порядку обліку можуть виникати відхилення по рахунку непрямі витрати, яке являє собою відхилення фактично непрямих витрат від стандартних.

Розрізняють три способи обліку відхилень фактичних витрат від стандартних при СК:

1) часткова система;

2) одинарна система;

3) подвійна система.

При частковій системі обліку відхилень фактичних витрат від стандартних по дебету рахунка „Виробництво” обліковуються стандартні витрати, а по кредиту відображається списання фактичних витрат в частині готової продукції.

Відхилення являють собою різницю між дебетовим і кредитовим оборотом. Таке відхилення аналізується і при відсутності винних осіб списується в кінці звітного періоду на зменшення фінансового результату.

При одинарній системі обліку відхилень фактичних витрат від стандартних відхилення визначається не на рахунку „Виробництво”, а на рахунках „Матеріали”, „Оплата праці” і ін. Тобто, при цій системі на рахунок „Виробництво” списуються витрати за стандартами із зазначених витрат, а відхилення, виявлене по цих рахунках, списується після проведеного аналізу, при відсутності винних осіб, на рахунок „Фінансові результати”.

При подвійній системі обліку відхилень фактичних витрат від стандартних витрати по рахунку „Виробництво” в регістрах синтетичного обліку відображаються паралельно за стандартами і за фактичною собівартістю.

В результаті, в регістрах одразу ж визначається відхилення, яке аналізується і при відсутності винних осіб, в частині стандартних витрат списується на готову продукцію, а відхилення – на зменшення фінансового результату звітного періоду.
6.2. Нормативний метод обліку витрат називають методом управління витратами. Основоположником цього методу вважається професор Жебрак. В 1934 році вийшла його книга в якій він описав сутність цієї системи. Хоча зустрічаються публікації, де сказано, що нормативний метод обліку витрат був впроваджений ще в 1930 році на Харківському заводі „Серп і молот”. Багато вчених-економістів на сьогоднішній день висловлюють думку про те, що нормативний метод був запозичений професором Жебраком на зарубіжних підприємствах, які використовували систему СК.

Суть даного методу в тому, що ще до початку виробництва визначаються нормативи всіх видів витрат на продукцію, що планується випускати підприємством. Методи встановлення нормативів нагадують методику встановлення стандартів. Фактична собівартість при використанні цього методу визначається за формулою:



де Сф – собівартість фактична;

Сн - собівартість нормативна;

Вн - відхилення від норми;

Зн - зміни норм.

Цей метод обліку доцільно використовувати в типових масових виробництвах. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах його недоцільно використовувати по тій причині, що дуже великі трудозатрати несе підприємство при розробці самих нормативів.

В будівництві нормативний метод знайшов широке використання в 70-х – 80-х рр. на домобудівних комбінатах і в житловому будівництві.

Протягом процесу будівництва будівельні матеріали, при використанні цього методу, відпускаються виконавцям робіт, майстрам, бригадирам в межах нормативів на основі лімітно-забірних карт, в яких проставляється кількість даного виду матеріалів, яка може бути використана на будівництво даного об’єкту і вартість даного виду матеріалів. У випадку необхідності наднормативного використання матеріалів, додатковий відпуск оформлявся вимогою із червоною сигнальною полосою, в якій називаються причини наднормативного використання матеріалу і винуватці. Адміністрація при проведені підпису в даному документі має можливість оперативно приймати управлінські рішення.

Облік витрат на оплату праці при цьому методі здійснювався з допомогою такого первинного документу як наряд або акордний наряд. А наднормативне нарахування заробітної плати працівника оформлялося листком на доплату із червоною полосою. В останньому вказуються причини і винуватці відхилень від нормативів. Документом щодо обліку відхилень по витратах, пов’язаних з експлуатацією будівельної техніки були змінні, декадні рапорти із сигнальними полосами, в яких теж відображаються причини і винуватці відхилень по статті „Експлуатація будівельних машин і механізмів”.

При нормативному методі, на відміну від СК, має місце відокремлений облік змін норм. Причинами змін норм можуть бути поява нових будівельних матеріалів, будівельної техніки, нових технологій і ін.

Зміни норм оформляються спеціальним повідомленням про зміни норм, яке проводиться до всіх структурних підрозділів.

Нормативний метод обліку витрат можна використовувати в будівельних організаціях, які здійснюють типове і масове будівництво і на сьогоднішній день. Інфляційні процеси , які мали місце в ІІ половині 80-х і І половині 90-х років не є суттєвими на сьогоднішній день. Отже, можна розробляти нормативи на тривалий період.

Основною нормативною базою в будівництві є Будівельні норми і правила (Бніп), Єдині районні одиничні розцінки (ЄРОР), державні будівельні норми (ДБН).

Нормативний метод обліку витрат відрізняється від СК такими ознаками:

  • при використанні СК до початку процесу виробництва визначаються стандарти витрат, а при нормативному методі – норми і нормативи;

  • при СК відсутній відокремлений облік змін стандартів, який використовується при нормативному методі;

  • при СК основна увага акцентується на відхиленнях від стандартів і основною формулою є:



,

де Сф – фактична собівартість;

Сс – стандартна собівартість.

А при нормативному методі, основна увага приділяється визначенню фактичної собівартості.

4) використовуються різні первинні документи для обліку відхилень від норм і стандартів;

5) нормативний метод не передбачає використання багатоваріантності синтетичного обліку відхилень, як СК.


ТЕМА 7. Аналіз релевантності для прийняття управлінських рішень

7.1. Методи складання кошторису капітальних вкладень.

7.2. Аналіз інвестиційних проектів.
7.1. Однією з цілей планування і складання кошторисів є за­безпечення наявності ресурсів, достатніх для досягнення ре­зультатів. Найбільш важливим ресурсом є капітал, чи гроші. Прибуток на капітал розглядається як показник ефективності роботи. Вміння ефективно складати кошторис витрат необ­хідне для ефективного застосування і використання обмеже­них ресурсів. Методи складання кошторису витрат капіталь­них вкладень застосовуються в різних комерційних рішен­нях, їх складання потребує системного аналізу інвестицій і наявного прибутку.

На запитання „будувати нові потужності підприємства чи краще розширити наявні?”, „продовжувати випуск існуючого асортименту продукції чи почати випуск нових виробів?”, „бра­ти обладнання в оренду чи краще купити власне?”, „створю­вати чи не створювати спільне підприємство?” й інші можуть бути найрізноманітніші відповіді. Однак з фінансового погляду процес отримання відповідей на ці запитання практично од­наковий. Так, кожне з прийнятих рішень є разовим і значно впливає на рух грошової маси і прибутку в майбутньому, кожне рішення вимагає великих грошових сум, які можуть бути виділені шляхом накопичення прибутку упродовж кількох років, кожне рішення впливає на грошові надходження і при­бутки в майбутньому і тому необхідно враховувати вартість грошей з врахуванням прибутків майбутніх періодів. Крім того, кожне рішення орієнтоване на проект на відміну від орієнтації на поточний момент чи минулий період.

З цих причин застосовують особливі методи і процедури, що регулюють процес прийняття рішень, які стосуються ка­пітальних вкладень.

Ці методи охоплюють такі питання:

  1. дозволені межі витрачання грошей без узгодження;

  2. призначення капітальних вкладень, тобто необхідно чітко вказувати проблему як можливість, на яку планується витратити гроші;

  3. класифікація капіталу, який поділяється на основний, оборотний і прямі витрати на проект;

  4. оцінювання грошових надходжень, тобто визначення, за рахунок чого будуть одержані кошти для капітальних вкладень (за рахунок економії витрат, за рахунок збільшення об­сягу продажу чи скорочення оборотного капіталу);

  5. вирахування норми майбутнього прибутку, приведеного до оцінки теперішнього часу, чистої дисконтованої вартості й окупності;

  6. послідуюча ревізія, тобто аналіз „чи залишилися в силі важливі припущення” після того, як почалось здійснення проекту.

Завдання прийнятого рішення – розподілити обмежені ресурси для досягнення у довгостроковому плані оптималь­них результатів для своїх працівників, акціонерів і всього суспільства.

Підприємство і економіка в цілому мають значну кількість альтернативних способів витрачати й інвестувати капітал. При цьому слід зазначити, що підприємство у міру того, як відби­рає проекти, від кожного наступного, як правило, отримує все менше і менше прибутку. Теорія складання кошторису капіталовкладень вимагає не вкладати капітал у проекти, які не гарантують одержання прибутку, рівного або більшого ніж вкладений капітал.

На рис. 7.1 показано залежність норми прибутку на інвестований капітал від кількості проектів та вартості капіталу.


Рис. 7.1. Попит і пропозиція капіталу (А, Б, В-проекти)

Проект є пропозицією стосовно капіталовкладення, яка, будучи реалізованою, залишає капіталу інші проекти. Управління проектами або задоволення попиту на капітал називають складанням кошторису капітальних вкладень.

Проект, як правило, є письмовим планом дій, в якому висвітлюються такі питання:

  • системне оцінювання економічних і фінансових факторів, що впливають на прибуток та інвестиції;

  • зведення пропонованих капітальних вкладень з розшифровкою вкладень в основний капітал, оборотний капітал та проект;

  • описання вигод, які будуть отримані при пропонованих витратах (економія витрат праці, накладних витрат, зниження витрат на енергію, скорочення циклу руху запасів, збільшення прибутку за рахунок розширення асортименту чи продажу товарів, збільшення прибутку за рахунок зміни напрямку діяль­ності тощо);

  • описання декількох альтернативних напрямків дій з висвітленням їх кількісних та якісних переваг і недоліків;

  • вибір однієї альтернативи на підставі аналізу напрямків дій;

  • аналіз чутливості, що дає змогу визначити, який прибуток буде одержано, якщо одне з припущень виявиться помил­ковим;

  • розписання робіт із вказівкою на те, хто несе відповідальність за здійснення проекту;

  • пропозиції щодо наступних ревізій чи перевірок для контролю за здійсненням проекту.

Складання кошторису капітальних вкладень не є для України чимось новим. Керівники приймають рішення про капіталовкладення на основі розробок інститутів та знань тех­нологічних процесів, продукції, матеріалів, споживачів. З ча­сом підприємства стають усе більш капіталоємними, що ви­кликає необхідність реалізовувати все більше проектів чи здійснювати все більше і більше капіталовкладень.
7.2. Головна мета керівництва полягає в тому, щоб одержати достатній прибуток від використання ним капіталу, на основі чого частіше за все і оцінюється ефективність його роботи. Загальні методи планування охоплюють такі сектори, як підрозділи підприємства, географічні території, асортимент продукції, ринки, канали поширення, клієнтів. Плани розгля­дають майбутні дії на 1-5 років. У більшості випадків ці методи не достатні для планування, тобто прийняття рішень стосовно капіталовкладень проектів, а тому аналізу піддають кожен проект від початку і до кінця і простежують органі­заційні зв’язки, щоб врахувати всі фактори, пов’язані з прийняттям рішень відповідно до капіталовкладень, що плану­ються, і замість традиційного бухгалтерського обліку розгля­даються економічні показники.

Ключовим моментом при складанні кошторису капітало­вкладень є уявлення про те, що вартість капіталу з часом змінюється. Сьогодні наявна гривня коштує більше ніж та, що буде одержана в майбутньому, і навпаки, гривня, покладе­на на депозит, може принести відсотки. Отже, сьогоднішні вкладення вагоміші, ніж вкладення в такій самій сумі у май­бутньому. Крім того, наявні сьогодні гроші коштують більше, ніж у майбутньому, тому що існує фактор невизначеності, тоб­то майбутній платіж є менш визначеним, ніж сьогоднішній, гроші знецінюються внаслідок інфляції. Можуть бути втрати також в результаті невикористання альтернативного рішен­ня, тобто підприємство має враховувати, яку норму прибутку воно може мати при подальшому найкращому вкладенні ка­піталу, що в бізнесі називають „вартістю капіталу”.

Врахування фактора часу – це „золоте правило бізне­су”. У загальному плані його визначають таким формулю­ванням: „Сума, отримана сьогодні, більша за ту саму суму, отриману завтра”.

Для оцінювання проектів використовують такі методи аналізу.

1. Оцінювання проектів „на око”. При цьому порівню­ють показники проектів і на основі інтуїції роблять висновок. Цей метод не завжди дає змогу однозначно обрати кра­щий проект, тому що не використовуються способи вимірю­вання, які є більш об’єктивними;

2. Розраховують період окупності проектів, який дорів­нює кількості років, щоб повернути первісні інвестиції.

Період окупності визначають відношенням витрат на про­ект до середньорічного прибутку за термін дії проекту. Водно­час в зарубіжній практиці він розраховується дещо інакше. Так, якщо інвестиції становлять 20 тис. грн., а прибутки в перший рік – 15 тис., а у другий – 7 тис., то термін окупності розрахо­вують за алгоритмом: 1 рік + (20 тис. х 15тис.): 7000 = 1,714 року. Після цього проекти ранжирують за терміном окупності. Алго­ритм цього розрахунку виражається такою формулою:

,

де Т – загальний термін окупності інвестицій; N – кількість повних років; ∑ Sinv – загальна сума інвестицій у проект; ∑ SO(n-1) – сума окупності інвестицій за роки за вирахуванням останнього; Sn – окупність в останній рік.

Показник окупності показує, як швидко окупляться інве­стиції. Цей показник зрозумілий кожному працівникові підприємства. Водночас він має і недоліки. Основний недолік цього показника в тому, що за ним важко прогнозувати при­буток після періоду окупності. Крім того, він не враховує строки одержання прибутку і вартість грошей з урахуванням при­бутку майбутнього періоду, не визначені і сам норматив окуп­ності, те, чи має він бути однаковим для проектів з різним ступенем ризику. Ці недоліки добре можна помітити, якщо проаналізувати кілька проектів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Аналіз інвестиційних проектів за прибутком по роках

Рік дії проекту

Проекти

Первинні витрати, тис. грн.

100

100

100

1

20

20

20

2

40

20

40

3

40

20

40

4

40

40

7

5

20

60

7

6

-

60

7

7

-

60

7

Окупність, років

3

4

3

Загальний прибуток (включаючи амортизацію), тис. грн.

160

280

128

Чистий прибуток

60

180

28

Чиста дисконтована вартість, тис. грн.

21,026

78,97

-2,0408

З таблиці видно, що окупність не завжди може характеризувати проект повною мірою, і цей показник бажано використовувати для оцінювання поряд з іншими.

3. Розраховують обліковий коефіцієнт окупності капітальних вкладень діленням середньорічного чистого прибутку на середньорічні капітальні вкладення і за його величиною ранжирують проекти. Чистий прибуток при розрахунку облікового коефіцієнта окупності дорівнює загальному прибутку за вирахуванням амортизаційних відрахувань.

Для розрахунку середньорічних капітальних вкладень необхідні дані про вартість проекту, строк амортизації вкладень, спосіб нарахування амортизації. Наприклад, при вартості проекту 20 тис. грн. і терміну амортизації 4 роки при лінійному способі її нарахування середньорічна вартість капіталовкладень в перший рік складе (20 000 + 15 000) : 2, на другий рік - (15 000 + 10 000) : 2 і т. д. Проекти також ранжирують за нормою прибутку.

Обліковий коефіцієнт окупності розраховують за алгорит­мом, наведеним у табл. 7.2, що складена на основі табл. 7.1.

Таблиця 7.2

Порівняння облікових коефіцієнтів окупності проектів

Показники

Проекти

А

Б

В

Всього прибутку, тис. грн.*

60

180

28

Років дії проекту

5

7

7

Чистий прибуток в середньому на рік

12

25,714

4

Капітал у середньому на рік

50

50

50

Обліковий коефіцієнт окупно­сті, %

24 (12 : 50 =

= 24 %)

31

8

В західних країнах цей показник прогнозується в основному для першого і другого років існування проекту, тому що в перший рік реалізації проекту прибутки можуть бути низькими, а можуть бути навіть і збитки. Метод використовується для повної перевірки проекту.

Головний недолік облікового коефіцієнта окупності – ігнорування вартості грошей із врахуванням прибутку майбутнього періоду.

4. Визначають чисту дисконтовану вартість проекту як різницю між поточною вартістю всіх грошових надходжень і поточною вартістю всіх капіталовкладень. Відхи­ляються всі проекти, які мають чисту дисконтовану вартість, нижчу та таку, що дорівнює нулю. Формула для визначення; чистої дисконтованої вартості (ДВ) така:

,

де Пi - прибуток в і-му році періоду Т; КДi - коефіцієнт дисконтування в і-му році; Sinv - загальна вартість інвестицій.

Коефіцієнт дисконтування (КД i) визначають за формулою:



де r – вартість грошей (ставка відсотка за позиковий капі­тал), коефіцієнт; N – кількість періодів.

За допомогою дисконтування визначають теперішню вар­тість майбутніх грошових потоків. Якщо ж необхідно визна­чити майбутню вартість теперішніх грошових потоків, то за­стосовують коефіцієнт компаундування (Кком), який є вели­чиною, зворотною коефіцієнту дисконтування і визначається за формулою:

.

У вітчизняній практиці аналогом коефіцієнта дисконту­вання є коефіцієнт, що враховує фактор часу t) і визначається за формулою:

,

де Е – норматив приведення, що є постійним коефіцієнтом; t – кількість років, що віддаляють результат від витрат.

Приклад. На проект D необхідно витратити 20 тис. грн., очікуваний прибуток за роками становить 15 тис, 7 тис, 6 тис, 6 тис. грн., ставка відсотка на позиковий капітал – 8%. Знайти чистий дисконтований прибуток.

Д в = 15 000 : 1,08 + 7000 : 1,1664 + 6000 : 1,2597 +

+ 6000 : 1,3605 - 20 000 = 11 481,49.

Проекти також ранжирують за дисконтованою вартістю. Повний розрахунок чистої дисконтованої вартості проектів наведено в табл. 7.3 (розрахунок зроблено на підставі даних табл. 7.1).

Таблиця 7.3

Розрахунок чистої дисконтованої вартості проектів при ставці на капітал 10 % (сума інвестицій у проекти однакова і складає 100 тис. грн.)

Рік дії про-екту

Коефіцієнт дисконтування

Проекти

А

Б

В

Недискон-тований прибуток

Дискон-тований прибуток

Недискон-тований прибуток

Дискон-тований прибуток

Недискон-тований прибуток

Дискон-тований прибуток

1

0,9090

20

18,18

20

18,18

20

18,18

2

0,8264

40

33,056

20

16,528

40

33,056

3

0,7513

40

30,052

20

15,026

40

30,052

4

0,6830

40

27,32

40

27,32

7

4,781

5

0,6209

20

12,418

60

37,2547

7

4,3463

6

0,5645

-

-

60

33,87

7

3,9515

7

0,5132

-

-

60

30,792

7

3,5924

Окупність, років

3

-

4

-

3

-

Загальний прибуток (включаючи аморти-зацію), тис. грн.

160

121,026

280

178,98

128

97,9592

Чиста дисконтована вартість, тис. грн.




21,026




78,97




-2,0408


5. Вираховують майбутні надходження, приведені до теперішньої оцінки. Для цього розраховують норму прибут­ку, яка, будучи застосованою до всіх грошових надходжень, робить поточну вартість грошових надходжень рівною поточній вартості капіталовкладень. Після вирахування цієї норми її порівнюють з відсотком на використовуваний капітал. Про­ект приймається, якщо норма прибутку дорівнює чи більша за поточну вартість капіталовкладень, якщо менша, він, безумовно відхиляється. В зарубіжній практиці цей коефіцієнт знаходять методом проб та помилок, шляхом поступового наближення до істини.

6. Внутрішній коефіцієнт окупності (норма рентабельності інвестиційного проекту) – це ставка дисконту, при якій приведені прибутки дорівнюють приведеним витратам, тобто чиста дисконтова на вартість проекту (ДВ) дорівнює нулю. Внутрішній коефіцієнт окупності визначають шляхом підбору, графічним або математичним методами.

Визначається внутрішній коефіцієнт окупності (r), виходячи з рівняння:

,

де Sinv - обсяг вкладень у проект; П – прибуток в роки від 1 до n; r – внутрішній коефіцієнт окупності.

У формулу підставляють суму капітальних інвестицій та прибуток за роками та визначають внутрішній коефіцієнт окупності, який порівнюють із ціною капіталу. Проект при­ймається до подальшого розгляду, якщо внутрішній коефіцієнт окупності вищий від ставки на капітал.

Для розв’язання задачі можна використати існуючі про­грами для ПЕОМ, або розв'язати її за методом послідовних ітерацій. Для цього методом підбору визначають два значен­ня норми дисконту (r1 < r2) таким чином, щоб в інтервалі від r1 до r2 чистий дисконтований прибуток змінювався на проти­лежний знак. Для розрахунку скористаємось окремими да­ними табл. 7.3 для проекту А та додатково розрахуємо чи­стий дисконтований прибуток цього проекту для ставки дис­конту 20 %. Дані наведено в табл. 7.4.

Таблиця 7.4

Розрахунок чистого дисконтованого прибутку по проекту А при ставці на капітал 10 та 20 % (первинні вкладення 100 тис. грн.)

Рік дії проекту

Коефіцієнти дисконтування

Недисконтований прибуток

Дисконтований прибуток

r1 = 10 %

r2 = 20 %

r1 = 10 %

r2 = 20 %

1

2

3

4

5

6

1

0,9090

0,8333

20

18,18

16,67

2

0,8264

0,6944

40

33,056

27,78

3

0,7513

0,5787

40

30,052

23,15

4

0,6830

0,4823

40

27,32

19,29

5

0,6209

0,4019

20

12,418

8,04

Окупність років




3

4

-

Загальний прибуток, тис. грн.

160

121,026

94,93

Чистий дисконтова ний прибуток (f * r), тис. грн.




21,026

-5,07


Внутрішній коефіцієнт окупності визначають за формулою:

,

де r – внутрішній коефіцієнт окупності.

Підставляючи у формулу значення з табл. 8.4, отримуємо:

Для визначення внутрішнього коефіцієнта окупності (ВКО) графічним методом необхідно визначити чистий дисконтова­ний прибуток для ряду різних ставок на займаний капітал. Причому, має бути наявна ставка на позиковий капітал, за якої проект буде збитковим. Розрахуємо додатково чистий дискон­тований прибуток для проекту А за алгоритмом, наведеним у табл. 7.4 для ставки дисконту в 15 %, який згідно з розра­хунком становить 6,748 тис. грн.

На підставі трьох значень чистого дисконтованого прибут­ку при відповідних коефіцієнтах дисконтування будуємо графік (рис. 7.2).


Рис. 7.2. Графік залежності чистого дисконтованого прибутку

від коефіцієнта дисконтування
Точка перетину кривої з віссю абсцис приблизно відпові­дає значенню шуканого внутрішнього коефіцієнта окупності. Для більшої точності визначення внутрішнього коефіцієнта окупності графічним методом збільшують кількість розрахо­ваних значень чистого дисконтованого прибутку для різних ставок на капітал, що прилягають до точки перетину з віссю абсцис.

7. Метод ліквідності заснований на визначенні періоду повернення капіталовкладень, який становить календарний проміжок часу з моменту початку вкладення коштів у проект до моменту, коли дисконтовані доходи зрівняються з дисконтованими витратами.

Крім описаних можуть застосовуватись і інші методи оці­нювання проектів капітальних вкладень, які дають змогу інве­стору обґрунтувати плани розвитку, розрахувати очікуваний рівень дохідності та фінансової стійкості підприємства.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Тернопільський національний економічний...
Методичні вказівки та завдання для проведення практичних занять з дисципліни «Бухгалтерський облік» для студентів напряму підготовки...
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ОБЛІКУ І АУДИТУ
Види господарського обліку. Вимоги до обліку. Роль бухгалтерського обліку в управлінні підприємницькою діяльністю
Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV Міжнародної...
Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський...
Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень...
До Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 5
Вид економічної діяльності Допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення
КАФЕДРА бухгалтерського ОБЛІКУ, Аналізу І АУДИТУ ЧДТУ
Тези доповідей та статті, які не відповідають вимогам, надіслані без грошового переказу або надіслані пізніше вказаного терміну,...
КАФЕДРА бухгалтерського ОБЛІКУ, Аналізу І АУДИТУ ЧДТУ
Тези доповідей та статті, які не відповідають вимогам ВАК, надіслані без грошового переказу або надіслані пізніше вказаного терміну,...
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ Наукове видання «ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ» Кафедра...
Конференція зареєстрована в Українському інституті науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ), свідоцтво №704
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра криміналістики
Робоча навчальна програма спецкурсу “Теорія і практика окремих видів досліджень у сфері судочинства” для студентів юридичного факультету...
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ Наукове видання «ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ» Кафедра...
ДВНЗ «Українського державного хіміко-технологічного університету» (м. Дніпропетровськ)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка