|
Скачати 5.65 Mb.
|
Розробка та реалізація заходів фінансової політики відноситься до компетенції відповідних державних органів та структур. На державному рівні фінансову політику проводять: Міністерство фінансів, центральний банк, податкова адміністрація, державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, державне казначейство, фонд державного майна та інші установи. Фінансова політика підприємства — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення його функціонування і досягнення визначеної мети. Основні завдання, що вирішуються в ході реалізації фінансової політики підприємства: 1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності. 2. Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності і платоспроможності. 3. Виконання фінансових зобов'язань перед господарськими суб'єктами, бюджетом, банками. 4. Мобілізація фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для фінансування розвитку, збільшення власного капіталу тощо. 5. Контроль за ефективним, цільовим розподілом і використанням фінансових ресурсів. Фінансова політика, яка проводиться на рівні підприємств, організацій та установ отримала назву фінансовий менеджмент. Фінансовий менеджмент виконує функції планування та прогнозування розвитку фінансів підприємства. Фінансовий менеджмент здійснює аналіз та контроль за формуванням і використанням фондів грошових ресурсів суб’єкта господарювання. Важливим напрямом є оптимізація проведення фінансових операцій, що передбачає скорочення фінансового розвитку та підвищення їх ефективності. Фінансова політика проводиться з урахуванням вимог фінансово-кредитного механізму, який діє в країні, а також регіональних, галузевих та інших особливостей фінансового розвитку. В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, потреб та рівня економічного розвитку, національних традицій і особливостей життя. Відповідність фінансової політики до умов реалізації визначає її результативність. Реалізація фінансової політики відбувається через діяльність сукупності фінансових органів та інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками. Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами і реалізацію заходів фінансової політики. Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно а Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управління: — Верховну раду України; — Кабінет Міністрів України; — Апарат Президента. Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути. За однотипними ознаками фінансові органи та структури можна згрупувати у наступні чотири блоки. І Органи управління у сфері державного бюджету: - Міністерство фінансів України, яке складається з центрального апарату та територіальних управлінь; - Відокремлені підрозділи Міністерства фінансів - Державне казначейство та Державна контрольно-ревізійна служба; - Державна податкова служба. ІІ Контрольно-регулюючі органи: - Рахункова палата верховної Ради України; - Державна комісія з питань регулювання фінансових ринків; - Аудиторська палата. ІІІ Інститути фінансового ринку: - Банківська система; - Спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи; - Міжбанківська валютна біржа; - Фондові біржі. ІV Органи управління цільовими фондами: - Фонд загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; - Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; - Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; - Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Кожен з органів та інститутів управління, які приймають участь в реалізації фінансової політики має відповідні завдання та функції, які не є постійними, і можуть змінюватися в процесі її здійснення. Фінансова політика в умовах ринкової економіки реалізується за допомогою різноманітних фінансових методів, основними з яких є методи планування, управління, контролю, забезпечення та регулювання. Фінансове планування — діяльність щодо складання планів, формування і використання фінансових ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць, держави в цілому. Оперативне управління — втручання у розподільчі процеси з мотою ліквідації диспропорцій, своєчасного перерозподілу кошті н, забезпечення досягнення запланованих результатів. Фінансовий контроль — перевірка правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП і НД за відповідними фондами грошових коштів та їх цільовим використанням. Фінансове забезпечення. До методів фінансового забезпечення відносять бюджетне фінансування, кредитування, самофінансування. Фінансове регулювання діяльності може здійснюватися різними методами, основним з яких є податковий метод. Через систему оподаткування здійснюється вилучення частини доходів підприємств, організацій та населення і спрямування цих коштів у бюджет та державні цільові фонди для задоволення державних потреб. Реалізація заходів фінансової політики на різних рівнях здійснюється за допомогою фінансових важелів, стимулів та санкцій. Фінансові важелі — конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП, встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування фінансових ресурсів. До фінансових важелів належать: податки, обов'язкові збори, норми амортизації, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, відсоток за кредит, дотації, субвенції. Фінансові стимули — заробітна плата, доходи працівників, премії, пенсії, стипендії, матеріальні допомоги, надання різних пільг. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створені з прибутку, бюджетне фінансування різних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (податкові пільги і прискорена амортизація). Фінансові санкції полягають в застосування штрафів та пені. Штрафи являють важіль матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил. Визначаються конкретними грошовими сумами. Пеня застосовується при невчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен період прострочки. Як правило встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу. Фінансове регулювання економіки, як складова фінансової політики здійснюється через: систему норм і нормативів, ліміти та формування фінансових резервів. Система норм і нормативів — характеризує певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів (ставки, норми відрахувань податків, платежів до бюджету, інших відрахувань до позабюджетних фондів); Ліміти являють певні обмеження на використання коштів державного бюджету, підприємств або населення. Застосовуються обмеження на зарплати, премії, стипендії, господарські потреби та ін. Фінансові резерви — тимчасово вилучені з обороту фінансові ресурси, які мобілізуються в спеціальних фондах для їх використання в майбутньому при настанні непередбачених ситуацій (війни, стихійні лиха). Удосконалення фінансового механізму в Україні сьогодні здійснюється за такими напрямами: 1) Створення передумов для розвитку фінансового ринку в Україні; 2) Забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП; 3) Фінансове забезпечення виходу із світової фінансової кризи та забезпечення необхідних темпів економічного зростання; 4) Науково-обґрунтоване фінансове планування та прогнозування обсягів формування та використання фінансових ресурсів; 5) Підвищення результативності фінансового контролю; 6) Удосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів та санкцій; 7) Ефективне правове та нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму. Питання для самоконтролю 1. Розкрийте сутність фінансів та зміст основних передумов їх виникнення. 2. Поясніть відмінності категорій гроші та фінанси, дайте визначення фінансів як економічної категорії. 3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку фінансів. 4. Поясніть спільні риси і характерні ознаки фондів грошових ресурсів. 5. Поясніть зміст фондів грошових ресурсів, що створюються на рівні держави, підприємств та населення. 6. Які функції виконують фінанси? 7. Розкрийте сутність основної - розподільчої функції фінансів. 8. Поясніть зміст регулюючої функції фінансів. 9. Розкрийте сутність контрольної функції фінансів. 10. В чому полягає стимулююча функція фінансів? 11. Розкрийте сфери, ланки та рівні фінансової системи. 13. Поясніть будову фінансової системи України. 14. Поясніть зміст та завдання фінансової політики. 15. Охарактеризуйте інструменти реалізації фінансової політики. Розділ 2 організація фінансів СІльськогосподарських підприємств 2.1. Функціонування фінансів сільськогосподарських підприємств 2.2. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств та джерела їх формування 2.3. Фінансова діяльність і зміст фінансової роботи на сільськогосподарських підприємствах 2.1. Функціонування фінансів сільськогосподарських підприємств Фінанси сільськогосподарських підприємств є важливішою складовою частиною фінансів агропромислового комплексу. Вони характеризуються рисами, які присутні фінансам взагалі, але в той же час мають певні специфічні ознаки. Ці ознаки випливають із специфіки сільського господарства. Сільське господарство становить складу економічну та природно-біологічну систему. Відтворення тут засновано на використанні землі, рослин і тварин, а внаслідок цього на взаємодії економічних та природно-біологічних законах. Нормальний ход відтворювального процесу як ні в жодній іншій галузі передбачає переплетіння техніки, біології, економіки, екології та інших факторів. Це пояснюється тим, що об’єктом діяльності людини в сільськогосподарському виробництві є живі організми, які розвиваються відповідно до законів, що діють в органічній природі. Внаслідок цього на організацію фінансів в сільському господарстві впливають наступні чинники: 1-й чинник — різко виражена сезонність виробництва. Вона, по-перше, позначає, що робочий період (час, протягом якого продукт піддається дії праці) та період виробництва (час, протягом якого продукт знаходиться у виробництві) не співпадають. Наприклад, період виробництва озимої пшениці складає 250 - 260 днів, а робочий період – значно менше – 25 – 30 днів. Це проявляється у наступному. Трудові ресурси використовуються в літньо-осінній період інтенсивно, а взимку спостерігається надлишок робочої сили. Це викликає необхідність вибору такої спеціалізації та структури виробництва, яка надала б змогу більш рівномірного використання робочої сили. Сезонність заважає раціональному використанню техніки, яка використовується періодично. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, раціональним є використання універсальної техніки, оренди та лізингу основних засобів. Сезонність позначає незбіжність здійснення витрат на виробництво та отримання доходу від реалізації продукції. Тому в сільському господарстві кредити банку мають більше значення, ніж в інших галузях. Поглиблення спеціалізації і раціональне співвідношення рослинницьких та тваринницьких галузей вирівнюють сезонність і сприяють налагодженню ритмічного характеру сільськогосподарського виробництва. 2-й чинник — в сільському господарстві головним засобом виробництва є земля. У жодній галузі матеріального виробництва земля не відігріває такої ролі, як у сільському господарстві. Якість землі, її родючість, клімат, розташування господарств у різних природно - кліматичних зонах безпосередньо впливають на вихід продукції, її собівартість та на кінцеві фінансові результати діяльності. Це сприяє формуванню у товаровиробників диференційованого прибутку (ренти). В умовах ринкової економіки диференційна рента повинна вилучатися через механізм рентних платежів, розмір яких повинен залежати від якості землі та її реальної ціни, а диференційна рента П – залишатися у господарстві. 3-й чинник — суттєвою специфікою даної галузі народного господарства є самовідтворення. Значна частина отриманої продукції не проходить стадію реалізації, а залишається в галузі і вступає в новий цикл як засіб виробництва (молодняк тварин, корми, насіння, органічні добрива тощо). Тому вона не входить до складу товарної продукції і не приймає грошову форму, а бере участь у внутрішньогосподарському обороті. Отже, подальший розвиток галузі вимагає створення певної суми натуральних ресурсів для наступного циклу виробництва. 4-й чинник — природний процес вирощування тварин і рослин визначає особливості кругообігу засобів сільськогосподарських товаровиробників: його порівняльну сповільненість, яка вимірюється в окремих випадках роками; поступове наростання витрат, вивільнення засобів з кругообігу одночасно, тобто в періоди виходу і реалізації продукції. 5-й чинник — залежність від природно - кліматичних умов. Тому для забезпечення ритмічності процесу виробництва та реалізації продукції велике значення має створення страхових фондів. Вони можуть формуватися як на самому підприємстві методом самострахування, так і методом страхування у страхових організаціях. Таким чином, економічна природа фінансів сільськогосподарських підприємств лежить в закономірностях відтворювального процесу. Отже, їх функціонування та господарська діяльність пов’язані із грошовими відносинами, які опосередкують процеси виробництва і реалізації продукції, отримання доходів та їх використання по відповідним каналам. Однак не усі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Це відбувається в процесі формування, розподілу і використання грошових коштів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. Фінанси як економічну категорію потрібно відрізняти від категорії фінансових ресурсів. Фінансові ресурси можна збільшувати, витрачати, перерозподіляти. Фінанси ж не можна змінювати кількісно, оскільки – це не грошові кошти, а грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням грошових фондів підприємства. Отже, об’єктом фінансів сільськогосподарських підприємств є грошові відносини, які виникають в процесі формування та використання фінансових ресурсів. Суб’єктами таких відносин є юридичні особи, що виступають суб’єктами господарювання, тобто підприємства, організації, банківські установи, інвестиційні фонди. страхові компанії, позабюджетні фонди тощо. Фінанси сільськогосподарських підприємств – це об'єктивно діючі грошові відносини, які виникають у процесі формування та використання фінансових ресурсів для розвитку аграрного сектору з метою отримання прибутку. Таким чином, основною категорією, яка використовується у процесі фінансової діяльності підприємства, є категорія фінансових ресурсів. Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів сільськогосподарських підприємств є: • різноманіть форм власності; • вільне ринкове ціноутворення та конкуренція; • правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів підприємницької діяльності; • обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств. Фінансові відносини, які опосередкують діяльність сільськогосподарських підприємств, можна поділити на зовнішні та внутрішні До зовнішніх фінансових відносин входять: взаємовідносини між суб’єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками та покупцями; взаємовідносини з бюджетом: платежі і асигнування; взаємовідносини з позабюджетними фондами; взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі та страхове відшкодування; взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання й сплата процентів та ін.; взаємовідносини з інститутами фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів; |
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
24 викласти у такій редакції: 17. Мінімальний гарантований розмір... Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості... |
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Допущено Міністерством освіти України Ф 59 Фінанси підприємств: Підручник / За ред професора А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. — 368 с |
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством... Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу |
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |