Фінанси підприємств Навчальний посібник Схвалено Міністерством аграрної політики України Одеса 2010 ББК 65. 301-93 я 73

Скачати 5.65 Mb.

Назва	Фінанси підприємств Навчальний посібник Схвалено Міністерством аграрної політики України Одеса 2010 ББК 65. 301-93 я 73
Сторінка	2/45
Дата	13.08.2013
Розмір	5.65 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Фінанси > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 45

Функції фінансів

Сутність кожної економічної категорії докладно розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Функція (лат. function – виконання, здійснення) економічної категорії – це зовнішній прояв її властивостей у певній системі відносин.

Головне призначення фінансів полягає в забезпеченні необхідних умов для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі, Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина. Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на усіх рівнях фінансової системи. Проте вирішальна ролі, у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. 3а нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг.

Сьогодні серед економістів немає єдиної точки зору на трактування функцій фінансів. Одні економісти виділяють розподільчу та регулюючу функції фінансів, в той же час, інші вважають, що фінанси також виконують контрольну і стимулюючу функції. Окремі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: соціальна, оперативна, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція. В літературі можна знайти твердження, що фінанси виконують і виробничу функцію. В той же час, найбільш часто виділяють наступні функції фінансів: розподільча, регулююча, контрольна, стимулююча.

Рис. 1.1 Функції фінансів.

Розподільча функція фінансів являється основною.

Ця функція характеризує розподіл фінансових ресурсів між регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств і організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового національного продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств і організацій. Приймаючи активну участь в розподілі і перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі національного доходу, в пропорції його кінцевого використання.

Суб’єктами при фінансовому розподілі виступають держава, підприємства, організації, населення.

Основними об’єктами фінансового розподілу виступають:

- ВВП - заново створена в суспільстві вартість за певний період, як правило, за рік.

- Національний доход, як частина новоствореної вартості, яка залишається після відрахування з нього фонду заміщення спожитих засобів виробництва.

- Національне багатство – сукупність створених і нагромаджених в суспільстві матеріальних благ. Залучається у процеси відтворення лише у виняткових випадках – війни, масштабні катастрофи, техногенні аварії, природні лиха тощо.

Механізм дії розподільчої функції фінансів включає в себе наступні стадії:

а) первинний розподіл;

б) вторинний розподіл, або перерозподіл;

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг. Кошти направляються на покриття матеріальних затрат, оплату праці, утворення амортизаційного фонду. Після цього підприємство розраховується з державою у вигляді сплати податків в бюджет, внесків в державні цiльовi фонди соціального страхування, соціального забезпечення та іншого призначення. Разом із формуванням бюджету та інших централізованих фондів грошових коштів починається процес перерозподілу раніше розподіленої вартості.

Вторинний розподіл (перерозподіл) полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Необхiднiсть перерозподілу пов'язується із:

— утриманням невиробничої сфери суспільства;

— забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (втручання в економіку, соціального захисту населення, управління i оборони).

Види перерозподілу:

1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та iншi фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

2) мiжтериторiальний — через бюджети, державні фонди i в деякій мiрi галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

3) внутрігалузевий — через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

4) внутрігосподарський — через утворення децентралізованих фондів підприємств, органiзацiй i установ; перерозподіл коштів між структурними пiдроздiлами, цехами, вiддiлами та ін.

Перерозподіл включає два етапи:

- вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

В економічній літературі можна зустріти і такий підхід, згідно з яким фінанси виконують три функції:

- формування фінансових ресурсів;

- використання фінансових ресурсів:

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів.

В той же час, на наш погляд, вказаний підхід деталізує розподільчу функцію фінансів, оскільки поняття розподіл охоплює як стадію формування грошових фондів, так і стадію їх використання.

Регулююча функція реалізується у тих випадках, коли виникає потреба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку. В одних випадках регулююча функція реалізується при коригуванні розподілу доходів. Наприклад, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ.

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, вона дає можливість забезпечувати господарську діяльність в межах існуючих вимог правового законодавства. Фінансовий контроль застосовується там, де функціонують фінанси. Сутність контрольної функції полягає в проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідним грошовим фондам і їх цільовим використанням. Фінанси — це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Основу контрольної функції фінансів складає рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне і ефективне використання коштів.

Фінансовий контроль — це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві, на відміну від інших він охоплює все суспільство. Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання фондів грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає і взаємний контроль сторін через те, що рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним — він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності.

Контрольна функція фiнансiв на практиці реалізується у дiяльностi людей, які проводять фінансовий контроль. У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші.

Дія контрольної функції базується на iнформацiї, джерелом якої є фінансова звітність що містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні і тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги:

- вона повинна бути повною;

- достовірною;

- своєчасною.

Важливе місце у фiнансовiй iнформацiї відводиться фінансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто залежність їхнього розміру від дії багатьох факторів. Це такі показники, як прибуток, рентабельність, фондовіддача, фондоємкість, оборотність оборотних коштів та ін. Контрольна функція діє не ізольовано, а в тісній єдності з розподільною.

Стимулююча функція фінансів сьогодні ще не дістала визнання серед певної частини економістів. Сутність цієї функції полягає в тому, що надходження фінансових ресурсів регіонам має певною мірою залежати від рівня господарювання регіону. Надмірна централізація вилучення грошових ресурсів державою з регіонів призводить до того, що регіон майже втратив економічну ініціативу в розвитку господарства. Немає стимулів до створення власних доходів. Між тим стимулююча функція фінансів має сприяти підвищенню економічної ефективності господарювання, раціональному використанню резервів виробництва.

Виконуючи зазначені функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

- забезпечують розподіл ВНП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

- забезпечують безперервність відтворення виробництва через кругообіг фінансових ресурсів;

- здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими суб’єктами господарювання - юридичними і фізичними особами;

- впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

- відіграють провідну роль у системі економічних методів регулювання економіки;

- утворюють систему фінансових показників, які характеризують стан і рівень розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

- забезпечують загальний контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів між суб’єктами обмінно-розподільних відносин.
Зазначені функції фінансів взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

1.2. Фінанси сільськогосподарських підприємств як складова фінансової системи

У широкому розумінні система являє собою сукупність відносно самостійних якісно визначених елементів, між якими існують зв'язок та взаємодія. У цьому зв’язку, уся множинність фінансових відносин загалом відображає сукупність взаємопов’язаних елементів – систему. Кожний елемент фінансової системи з одного боку є носієм властивих йому фінансових відносин і відповідним чином впливає на процес відтворення, а з іншого перебуває в певному зв’язку з іншими елементами системи. Фінансові відносини відповідно до основних суб’єктів мають свої форми прояву і свою специфіку в формуванні та використанні фондів грошових ресурсів. Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Враховуючи це, фінанси виступають не тільки як показник рівня економічного розвитку суспільства, а і як важливий інструмент цього розвитку.

Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне відособлення певних складових фінансів. Сукупність цих складових характеризує фінансову систему. Як і будь-яка інша система, вона є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що мають однорідні ознаки. Фінансова система являє собою сукупність різних сфер фінансових відносин в країні.

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Економічний устрій суспільства, природа та функції держави визначають суть фінансів, закономірності їх розвитку, сферу товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють та роль в процесі суспільного відтворення. Фінансова система визначаються економічними відносинами, що панують в країні, зміни в яких негайно відбиваються на фінансах. Формування в Україні ринкових засад господарювання явилося причиною зміни впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави. В цих умовах головне призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина.

В економічній системі держави фінансам належить провідна роль. Це обумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні та якісні параметри економічних явищ і процесів та кінцеві результати діяльності. Усі процеси в економічному житті, у яких беруть участь фінанси, мають грошовий вираз і оцінку в грошовій формі.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн, вона є динамічною і не може розглядатися у статичному вигляді. Структура фінансової системи складається із сфер та ланок і поділяється на рівні.

Сфери фінансової системи. Сфери фінансових відносин розмежовують за органами влади й управління - державні фінанси, місцеві (муніципальні) фінанси, фінанси суб’єктів господарювання.

Виділяють наступні сфери фінансової системи:

- Державні фінанси;

- Фінанси підприємств;

- Міжнародні фінанси;

- Фінансовий ринок.

Регіональна складова фінансової системи містить фінансові ресурси окремого регіону, умови їх формування та використання.

Національна складова фінансової системи відображає структуру фінансових відносин окремої країни.

Світова складова фінансової системи містить в собі національні фінансові системи країн світу, систему міжнародних фінансів які відображаються у централізованих на світовому рівні фондах фінансових ресурсів.

Ланки фінансової системи. Сфери фінансових відносин складаються з ланок фінансової системи. Ланки визначають форми фінансових відносин. Розподіл фінансової системи на відповідні ланки обумовлено різноманітністю завдань кожної ланки та особливостями формування та використання централізованих та децентралізованих фондів. Не зважаючи на розмежування сфери діяльності та використання особливих методів і форм формування та перерозподілу грошових ресурсів в кожній окремій ланці, фінансова система є єдиною тому, що базується на єдиному джерелі ресурсів усіх ланок даної системи.

Виділення ланок фінансової системи проводиться за наявності автономного фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин. Кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, але ця самостійність відносна, існує всередині єдиного цілого. Поділ фінансової системи на окремі структурні ланки є об’єктивним, це зумовлено потребами розвитку економічної системи. Структура фінансової системи є динамічною, в процесі економічного розвитку вона може доповнюватися окремими складовими, інші її частини можуть змінюватися, або в загалі бути ліквідовані.

У класичному загальному вигляді фінансова система охоплює наступні ланки:

- фінанси домашніх господарств;

- фінанси господарських суб’єктів;

- фінанси суспільних об’єднань та організацій;

- державний бюджет;

- цільові державні фонди;

- державний кредит;

- страхування (особисте, майнове, відповідальності, ризиків);

- ринок цінних паперів;

- ринок позичкових капіталів;

- міжнародні розрахунки;

- міжнародні фінансові інститути;

- фінанси міжнародних організацій.

Фінансова система існує у кожній державі незалежно від рівня економічного розвитку і є відображенням форм і методів використання фінансових важелів в економіці. Фінансові системи держав, як правило, розрізняються за структурою та функціями, що зумовлено різноманітністю форм власності, політичними особливостями та рівнем економічного розвитку. У процесі функціонування фінансова система може доповнюватися окремими ланками, можуть змінюватися функції та призначення її складових, окремі ланки можуть бути ліквідовані, або можуть знаходитися на стадії ліквідації. У країнах з розвинутою ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак відрізняються в залежності від особливостей кожної держави. В країнах з перехідною економікою характерною ознакою фінансових систем є те, що окремі їхні ланки перебувають на різних стадіях розвитку, або взагалі знаходяться на стадії формування чи ліквідації. Це стосується насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів, окремих складових державного фінансового сегменту.

Ланки фінансової системи існують як на загальнодержавному рівні так і на місцевому рівні. Функціонування фінансової системи забезпечується рухом готівкових і безготівкових грошових платежів та розрахунків, більшу частину складають безготівкові розрахунки.

Організаційно фінансова система включає органи управління фінансами, фінансово-кредитні установи, фінансові ресурси, закони, правила, норми, що регламентують фінансову діяльність.

Виділяють наступні принципи організації та функціонування фінансової системи: розподілу, самостійності, єдності, функціонального призначення ланок фінансової системи, принцип адміністративно-територіального розподілу фінансових ресурсів.

Принцип розподілу передбачає розподіл фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані. Принцип самостійності передбачає, що кожна ланка фінансової системи має власні джерела та механізм формування і напрями використання фондів грошових ресурсів, є самостійною ти відокремленою. Принцип єдності передбачає те, що усі складові фінансової системи взаємозалежні та взаємодіють між собою. Усі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин, які виникають з приводу формування та використання фондів грошових ресурсів. Принцип функціонального призначення ланок фінансової системи означає, що кожна структурна ланка має своє особисте призначення та завдання і виконує відповідні функції. Принцип адміністративно-територіального розподілу фінансових ресурсів передбачає чітке розмежування за певним критерієм джерел та механізмів формування та використання фондів грошових ресурсів.

Рівні фінансової системи. В залежності від рівня на якому проходить формування фондів грошових ресурсів, вони поділяються на 2 групи:

I — централізовані (Державний бюджет, місцеві бюджети, Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний інноваційний фонд, фонди міністерств, відомств, об'єднань та ін.).

II — децентралізовані (фонди підприємств, організацій: амортизаційний фонд, фонд оплати праці, фонди, що утворюються з прибутку та призначені для задоволення потреб суб'єктів господарювання).

Децентралізовані фонди грошових коштів мають одну характерну особливість: їх розмір безпосередньо визначається кінцевими результатами господарювання підприємств.

Фінансова система окремої держави відображає форми і методи конкретного використання фінансів в економіці і відрізняється за структурною будовою та функціями окремих ланок. Такі відмінності обумовлені політичними ознаками, рівнем економічного розвитку, організацією форм власності в країні та іншими чинниками. Сьогодні у світовій економіці налічується близько двадцяти різноманітних моделей фінансових систем. Кожна з таких систем має характерні для неї відмінності, та внутрішню будову. В той же час, усі фінансові моделі мають і схожі риси.
Будова фінансової системи україни

І Державні фінанси.

а) Бюджетна система;

- державний бюджет;

- місцеві бюджети.

б) Централізовані грошові фонди цільового призначення;

- Пенсійний фонд;

- Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- Інші фонди загальнодержавного призначення.

в) Державний кредит;

г) Страхування;

д) Фінанси державного сектора економіки.

ІІ Фінанси суб’єктів господарювання.

а) Фінанси підприємств;

б) фінанси домогосподарств.

ІІІ Міжнародні фінанси.

а) Міжнародні фінансові відносини;

б) Фінанси міжнародних фінансово-кредитних установ та інститутів.

ІV Фінансовий ринок.

а) Внутрішній фінансовий ринок;

б) Міжнародний фінансовий ринок.
І Державні фінанси

Державні фінанси займають провідне місце у фінансовій системі як за обсягом ресурсів, так і за роллю у суспільстві.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів грошових ресурсів загальнодержавного призначення.

Рис. 1.2 Структура державних фінансів.
У системі державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП і формування державних фінансових ресурсів у розрізі двох груп: централізованих і децентралізованих.

Державні фінанси складаються із наступних основних ланок:

- державний бюджет. Структура бюджетної системи визначається Конституцією України та Бюджетним Кодексом і залежить від форм державного устрою. В Україні функціонує дворівнева бюджетна система, яка складається з державного і місцевих бюджетів;

- цільові державні фонди. Призначені для фінансування певних потреб і видатків держави, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку суспільства. Вони певною мірою доповнюють бюджетний розподільчий механізм, проте їх специфіка полягає у строго цільовому призначенні та чітко визначених джерелах формування;

- державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає кредитором, позичальником або гарантом повернення коштів. Зазвичай, - це частина відносин, при яких держава виступає як позичальник, а кредиторами - юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути. Зазначена форма державних запозичень привалює і складає близько 80 % всіх державних кредитних відносин. Тому величина державного боргу, який виникає в процесі запозичення коштів державою, свідчить про ефективність і раціональність фінансової політики держави і вимагає законодавчого регулювання;

- фінанси державного сектора економіки відображають відносини, що характеризують грошові потоки на державних підприємствах, які виникають в процесі формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Об'єктами державної власності переважно є непривабливі для приватного бізнесу підприємства, які потребують великих капіталовкладень, або ті, що лише у віддаленій перспективі можуть стати самоокупними.

- страхування. Як специфічна ланка фінансової системи страхування відображає відносини з приводу формування та використання колективних страхових фондів. Страхові фонди створюються на рівні страхових компаній, як приватних, так і державних. Крім того, формуються страхові та резервні фонди держави, які мають відповідні принципи, джерела формування та умови використання. Страхові та резервні державні фонди являють собою сукупність фондів грошових ресурсів, які призначенні для використання з метою покриття непередбачуваних витрат та фінансування заходів, що не були включені у фінансові плани, але є важливими та необхідними для виконання.
ІІ Фінанси суб’єктів господарювання

Фінанси суб’єктів господарювання обслуговують створення валового національного продукту, який у свою чергу виступає основним джерелом фінансових ресурсів. В економічній літературі фінанси суб’єктів господарювання часто поділяють на фінанси підприємств матеріального виробництва та фінанси підприємств невиробничої сфери. Фінанси сфери матеріального виробництва є домінуючою складовою, тут створюються товари та послуги що формують більшу частину ВНП. Тому, фінанси сфери матеріального виробництва складають основу фінансової системи країни.

Рис. 1.3 Структура фінансів суб’єктів господарювання.
До фінансів підприємств невиробничої сфери відносять фінанси установ, організацій і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних видатків та коштів позабюджетних недержавних фондів. Крім того, до них відносять і фінанси страхових фондів у частині виплат із них у формі страхових сум і страхового відшкодування. Таким чином, фонд фінансових ресурсів організацій, установ і підприємств невиробничої сфери формується із коштів, які вони отримують за рахунок бюджетного фінансування, коштів одержаних в ході їх діяльності, виручка від здачі в оренду приміщень, добровільні внески, тощо. Грошові кошти, що акумульовані таким чином, використовуються для витрат на розрахунки, виплату заробітної плати, формування фондів економічного стимулювання тощо.

Фінанси домогосподарств являють фонди грошових ресурсів, призначених для задоволення потреб громадян. Грошові кошти домогосподарства одержують від господарств, установ та організацій у якості оплати праці та від держави при одержанні безоплатних послуг. Крім того, джерелом створення фондів грошових ресурсів домогосподарств являються доходи від продажу власного майна громадян, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, дивіденди на цінні папери, відсотки за банківські внески, подарунки, тощо. У свою чергу домогосподарства здійснюють платежі до бюджету та централізованих фондів, приймають участь у формуванні й використанні страхових фондів.
ІІІ Міжнародні фінанси

Сегмент міжнародних фінансових відносин складається із міжнародних фінансових відносини та фінансів міжнародних фінансово-кредитних установ та інститутів.

Рис. 1.4 Складові міжнародних фінансів.
Міжнародні фінансові відносини характеризують діяльність на даному рівні суб’єктів господарювання та держави. Сегмент міжнародних фінансових відносин, як складова міжнародних фінансів, забезпечує за допомогою міжнародних розрахунків переміщення цінностей між окремими країнами та господарськими суб’єктами на міжнаціональному рівні. Справедливе та еквівалентне переміщення цінностей на міжнародному рівні потребує наявності єдиного еквівалента, або достовірного співвідношення валют різних країн. В той же час, сьогодні єдиної валюти для всіх країн не існує, тому відсутня можливість реального збалансування міжнародних фінансів у складі світової фінансової системи.

Фінанси міжнародних фінансово-кредитних установ та інститутів. Формування та використання фондів грошових ресурсів міжнародними політичними, економічними, гуманітарними, фінансовими та іншими організаціями характеризує ланку міжнародних взаємовідносин. За допомогою даної ланки міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів, оскільки існує можливість надання тими чи іншими міжнародними організаціями фінансової допомоги окремим державам світу. Міжнародні фінансові інститути, як і інші ланки міжнародних фінансів, являють собою своєрідну надбудову над сукупністю національних фінансових систем і характеризують зародження єдиної фінансової системи у напрямку світового співробітництва. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні установи та інститути виконують, як правило, функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, що її потребують. Серед подібних інституцій виділяють:

- Міжнародний валютний фонд,

- Групу Світового банку,

- Європейський банк реконструкції та розвитку,

- Африканський банк розвитку,

- Азіатський банк розвитку,

- Міжамериканський банк розвитку.
ІV Фінансовий ринок

Фінансовий ринок являє сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару - грошей. Саме грошові ресурси виступають на фінансовому ринку його об'єктом. Що стосується суб'єктів фінансового ринку, то на ньому діють усі суб'єкти ринку. Але серед цих суб'єктів слід виділити, з одного боку, домашні господарства (населення), а з іншого — фірми. Перші — це головний власник тимчасово вільних коштів. Саме у них знаходиться основне джерело кредитних ресурсів. Фірми виступають переважно як позичальники, бо саме їм необхідні гроші і перш за все для здійснення інвестиційної діяльності.

Як сфера забезпечення реалізації фінансових відносин, фінансовий ринок охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару і є важливою складовою фінансової та економічної систем держави.

Головним завданням фінансового ринку є реалізація розподілу фінансових ресурсів в економіці. Функціонування фінансового ринку створює умови для вільного міжгалузевого перетікання капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження, що створені в одних галузях в інвестиції в інших. Як універсальний, досконалий розподільчий механізм, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу. На фінансовому ринку відбувається рух грошових ресурсів від їх власників до позичальників, і в зворотному напрямку. Головною функцією фінансового ринку є акумулювання тимчасово вільних коштів і надання їх на певних умовах тим, хто має в них потребу.

Фінансовий ринок складається із внутрішнього та міжнародного сегментів і займає особливе місце в фінансовій системі. Особливе місце фінансового ринку в фінансовій системі обумовлюється наступними чинниками:

- через фінансовий ринок здійснюється координація функціонування фінансової системи в цілому, що підвищує його значимість і дозволяє істотно впливати на усі процеси як в нутрі фінансової системи, так і через неї на інші економічні системи;

- на фінансовому ринку здійснюється купівля-продаж специфічного товару - фінансових ресурсів, що дозволяє реалізувати провідну функцію фінансового ринку, якою є трансформація незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал. Такі умови формують ринок позик, тобто створення грошового капіталу, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

- на фінансовому ринку надзвичайно велику роль відіграють посередники. Саме посередники забезпечують рух грошових ресурсів і операції купівлі-продажу. Якщо на товарному ринку операції купівлі-продажу товару часто здійснюються між товаровиробником і споживачем, то на фінансовому ринку це скоріше виняток, ніж правило. Посередники, які діють на фінансовому ринку, акумулюють тимчасово вільні кошти населення і господарюючих суб'єктів і надають їх на певних умовах в користування тим, хто має потребу в цих коштах. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.

Серед найбільш узагальнених структурних елементів ринку виділяють фінансовий ринок, який, у свою чергу, складається із грошового ринку та ринку капіталів. Структура фінансового ринку представлена на рис. 1.5.

Рис. 1.5 Структура фінансового ринку.

Ринок грошей і ринок капіталів відрізняються між собою.

Ринок грошей — це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції. Тут представлено майже всі інструменти фінансового ринку - готівкові, безготівкові гроші та іноземна валюта. Крім того, представлені короткострокові цінні папери (векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Особливість цього ринку в тому, що у ролі товару на ньому виступають гроші. А формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши його, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпорядження, володіння та користування ними на певний термін іншому суб’єкту господарювання.

Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків.

В результаті функціонування грошового ринку економіка отримує високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб. У свою чергу, ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових ресурсах.

На фінансовому ринку формується попит і пропозиція на різноманітні фінансові активи (фінансові ресурси). До фінансових активів відносять кошти в національній та іноземній валюті, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Організаційна схема функціонування фінансового ринку представлена на рис. 1.6.

Рис. 1.6 Організаційна схема функціонування фінансового ринку.
Основні поняття, принципи, систему фінансових операцій, державного нагляду і захисту інтересів учасників фінансового ринку визначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що прийнятий Верховною радою України 7 червня 2001 року. Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки та суб’єктів господарської діяльності. Передача фінансових ресурсів від одних суб’єктів економіки до інших відбувається за допомогою різноманітних фінансових інструментів. До фінансових інструментів відносяться акції, облігації, грошові зобов’язання, ф’ючерси, опціони, , векселі, інші цінні папери.

Розвиток фінансових ринків, як і економіки в цілому, має циклічний характер. Стрімкий розвиток з часом змінюється уповільненням темпів зростання, а потім взагалі припиняється і може наступити кризова ситуація. Порушення діяльності фінансового ринку незалежно від причин такого порушення веде до фінансової кризи. Фінансова криза, як правило, має наступні періоди своєї динаміки: латентний (прихований) період, коли її передумови назрівають, але ще не стають явними; період обвалу, тобто стрімкого зростання всіх суперечностей, значного погіршення динаміки всіх показників та порушення стабільності; період пом’якшення кризи і створення передумов для її подолання, перехід до фази депресії; період пожвавлення, коли фінансові ринки відновлюються до передкризових обсягів та період зростання. Розуміння причин виникнення, сутності та етапу протікання фінансової кризи дає можливість владним органам і структурам розробити та реалізувати заходи антикризової фінансової політики.

1.3. Фінансова політика держави та її роль в подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва

Сучасні умови господарювання характеризуються підвищенням впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави. Стратегія використання фінансів визначається фінансовою політикою. В процесі проведення фінансової політики здійснюється мобілізація, розподіл і використання фінансових ресурсів, залучених для забезпечення певної діяльності.

Взаємодія елементів фінансового механізму в ході реалізації фінансової політики регулюється через нормативно-правове забезпечення, яке здійснюється на підставі Конституції України, Законів України, Указів Президента, Директив і Постанов Кабінету Міністрів, інструкцій, наказів, положень міністерств, вимог міжнародних договорів, тощо.

На практиці фінансова політика виконує ряд завдань, найголовнішими серед яких можна вважати наступні:

• визначення цілей та найбільш ефективних у даний час інструментів фінансового регулювання як економіки в цілому, так і окремих її секторів, можливостей використання фінансових чинників з метою впливу на макроекономічні трансформаційні процеси та напрямок економічного розвитку;

• вивчення засобів фінансового регулювання, форм та методів впливу на економіку за їх допомогою, аналіз ефективності застосування регулюючих заходів;

• оцінка ефективності та наслідків застосування різних фінансових важелів.

Фінансову політику, у відповідності до рівня на якому вона здійснюється, реалізують державні органи управління, менеджери підприємств і установ, правління спільних підприємств, окремі громадяни та їх об'єднання, тому, розрізняють макрорівень та мікрорівень фінансової політики.

До основних завдань, що вирішуються в ході реалізації фінансової політики відносяться:

на держаному рівні

— створення умов для формування достатнього розміру фінансових ресурсів;

— забезпечення реалізації соціальних програм;

— фінансове забезпечення розвитку економіки країни;

— фінансування структурної перебудови економіки;

— забезпечення фінансування обороноздатності країни;

— фінансування органів державного управління;

— фінансове забезпечення розвитку міжнародних відносин;

— акумуляція та перерозподіл фінансових ресурсів для забезпечення розвитку галузей та регіонів.

на рівні суб’єкта господарювання

— одержання прибутку у достатньому розмірі;

— забезпечення приросту та оптимального терміну окупності капіталу;

— скорочення ризиків інвестицій;

— забезпечення стабільної роботи підприємства.

Завдання фінансової політики визначають її зміст. Зміст фінансової політики охоплює наступний комплекс заходів:

- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних цілей та завдань;

- розробку відповідного фінансового механізму;

- забезпечення управління фінансовою діяльністю державних органів та структур і суб’єктів господарювання.

Залежно від характеру заходів і часу, на які вони розраховані, розрізняють: фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції, спаду виробництва.

Фінансова тактика — спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає у зміні форм організації фінансових відносин. Прикладом фінансової тактики є вдосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему та інш.

Фінансова політика реалізується за допомогою відповідних інструментів. Інструменти реалізації фінансової політики мають відносно рівну значимість. В той же час, в залежності від економічної ситуації, етапу промислового циклу, економічної кон’юнктури та інших факторів значення тих чи інших інструментів в реалізації фінансової політики може зростати, або зменшуватися.

Інструменти реалізації фінансової політики

Рис.1.7 Інструменти реалізації фінансової політики.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 45

Схожі:

ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р	ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...	24 викласти у такій редакції: 17. Мінімальний гарантований розмір... Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості...
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл	Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Допущено Міністерством освіти України Ф 59 Фінанси підприємств: Підручник / За ред професора А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. — 368 с	Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством... Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...	О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання