Фінанси підприємств Навчальний посібник Схвалено Міністерством аграрної політики України Одеса 2010 ББК 65. 301-93 я 73
|
|
Скачати 5.65 Mb.
|
|
Кумулятивний метод. За цим методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. За цим методом підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості основних засобів не тільки у початковий, але і в завершальний періоди експлуатації. Тобто припускається, що об'єкт основних засобів використовується інтенсивніше або в перші роки експлуатації, або в останні. Якщо треба прискорити списання у завершальний період експлуатації основних засобів, то на перше місце ставиться дріб від ділення цілого значення першого року експлуатації, на друге - другого і т.д. Кумулятивний метод застосовують до об’єктів, що мають швидкий моральний і фізичний знос та потребують швидкого нагромадження коштів для прискореного відновлення і строк корисної експлуатації яких вимірюється цілим числом років. До складових переваг кумулятивного методу можна віднести те, що він простий, раціональний та передбачає повне відшкодування вартості об’єкта. Недоліки можна сформулювати так: при його використанні часто не дотримуються принципу погодженості або відповідності, тобто сума амортизації, яка визнана витратами поточного періоду, часто не узгоджується з фактичною експлуатацією об’єкта, а як результат цього і з отриманими доходами. Податковий метод. Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів у податковому обліку розуміють поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку. Амортизацію нараховують у порядку, передбаченому ст. 8 Закону України «Про оподаткування» від 22 травня 1997 р. і наступними змінами. Амортизації підлягають витрати на придбання і виготовлення основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; проведення всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме (іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі). Амортизацію не нараховують на витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати на придбання і відгодівлю продуктивної худоби, а також витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із чотирьох груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): групи 1- 2 %; групи 2- 10 %; групи 3- 6 %; групи 4- 15 %. Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом. Зазначене рішення: • приймається платником податку до початку звітного податкового року та не може бути змінене протягом такого року; • доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року. 4. 3. Показники відтворення та використання основних засобів Для забезпечення відтворення основних засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності сільськогосподарського підприємства. Показники стану й ефективності використання основних засобів доцільно об'єднати у наступні три групи, які характеризують 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами відносяться: фондозабезпеченість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства. В цілому по сільському господарству фондозабезпеченість розраховують як відношення середньорічної вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь. У рослинництві фондозабезпеченість визначають діленням вартості основних виробничих засобів рослинництва (з урахуванням вартості частини засобів загального призначення, які припадають на рослинництво) на площу сільськогосподарських угідь або ріллі. У тваринництві фондозабезпеченість визначають як відношення вартості основних виробничих засобів тваринництва (з урахуванням вартості частини засобів загального призначення, які припадають на тваринництво) до середньорічного поголів'я тварин (фізичного, умовного). Фондоозброєність - відношення середньорічної вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до середньорічної чисельності робітників, які зайняті в сільському господарстві. Фондоозброєність у рослинництві та тваринництві розраховується аналогічно показникам фондозабезпеченості в цих галузях. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства – це відношення різниці вартості основних засобів на кінець звітного періоду та суми зносу до вартості майна. Треба пам’ятати, що критичною величиною коефіцієнта реальної вартості основних виробничих засобів у майні є коливання його у межах – 0,2 – 0,3. Вартісна оцінка основних засобів дає змогу розрахувати показники їх руху (зміни) і відтворення, які відображаються в коефіцієнтах росту, надходження, вибуття, придатності (зносу), інтенсивності оновлення та інші. Коефіцієнт росту К р характеризує темпи розширення основних засобів в результаті їх заміни і розраховується відношенням вартості основних засобів на кінець аналізованого періоду ОФ к до їх вартості на початок аналізованого періоду ОФ п:  (4.8)Коефіцієнт надходження (введення) основних засобів К н показує інтенсивність їх оновлення і розраховується відношенням вартості основних засобів, що надійшли протягом аналізованого періоду ОФ н до їх вартості на кінець даного періоду ОФ к :  (4.9)Коефіцієнт вибуття основних засобів К в показує інтенсивність їх вибуття і обчислюється відношенням вартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду ОФ в, до їх вартості на його початок:  (4.10)Співвідношення між показником оновлення і вибуття основних засобів покаже ступінь інтенсивності їх оновлення К і, який розраховують за формулою:  (4.11)Якщо К і > І, то за умови незмінності вартісної оцінки основних засобів це свідчить про розширене їх відтворення і навпаки. Особливе місце серед коефіцієнтів відтворення основних засобів посідає коефіцієнт придатності Кп, який розраховують відношенням залишкової вартості основних засобів ОФз до їх балансової вартості ОФб. Залишкову вартість як різницю між балансовою вартістю основних засобів і сумою їх зносу З н. Розрахунок може виконуватись як на початок, так і кінець року:  (4.12)або  (4.13)Чим ближча величина цього показника до 1 (одиниці), тим потенційно придатніші до використання основні засоби. Доповнюючим показником до вищеназваного є коефіцієнт зносу К з, який обчислюють відношенням суми зносу до балансової вартості основних засобів:  (4.14)Сума коефіцієнтів придатності і зносу становить одиницю або 100%:  (4.15)Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів. В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних засобів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних засобів, брало участь у його створенні. Відповідь може дістати, визначивши узагальнюючи показники, які характеризують використання всієї сукупності основних виробничих засобів. До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів. Найважливішими показниками, що характеризують використання основних засобів у сільському господарстві, є фондовіддача та фондомісткість. Ці показники відповідно відображають вихід продукції на 1 грн. засобів та обсяг фондів у грошовому виразі на 1 грн. продукції сільського господарства. Фондовіддача - відношення валової продукції сільського господарства до середньорічної вартості основних виробничих засобів:  (4.16)де Фвід. – фондовіддача; ВП – вартість валової продукції; СРВоз. – середньорічна вартість основних засобів. Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Фм)- відношення середньорічної вартості основних виробничих засобів до вартості валової продукції сільського господарства:  (4.17)За даними річних звітів сільськогосподарських підприємств можна розрахувати показники фондовіддачі та фондомісткості в рослинництві та тваринництві, попередньо розподіливши пропорційно вартості валової продукції цих галузей вартість основних засобів загального призначення. Фондомісткість сільськогосподарської продукції визначається фондомісткістю окремих її продуктів та їх питомою вагою у загальному обсязі продукції. Тому викликає інтерес розрахунок цих показників по кожному виду продукції, що дозволить виявити найбільш ефективні напрями спеціалізації і стане основою для побудови науково обґрунтованих цін. Такий аналіз допоможе також забезпечити більш тісну ув'язку капітальних вкладень з потребами виробництва, вибрати найбільш ефективний для господарства напрям і черговість вкладень. Для визначення комплексного значення ефективності використання основних засобів та зростання їх віддачі, недостатньо оцінки по якомусь окремому показнику. Потребуються комплексні показники, які вмістять сукупність значень і дають об‘єктивну економічну характеристику. При розв’язанні задач розробки комплексного показника ефективності використання основних засобів треба виходити з наступних положень:
Ці вимоги повинні бути покладені до основи формування визначених ознак загальних та комплексних показників ефективності використання основних засобів. На основі вище викладеного, головним критерієм ефективності використання основних виробничих засобів є підвищення продуктивності праці. Однак системний підхід при аналізі економічної ефективності використання основних виробничих засобів є переважним методом оцінки використання основних засобів. Одним з показників, який характеризує ефективність використання основних виробничих засобів з урахуванням зміни рівня продуктивності праці є рентабельність основних виробничих засобів (R оз), яка розраховується як співвідношення чистого прибутку (ЧП) до середньорічної вартості основних виробничих засобів:  (4.18)Фондовіддача і рентабельність основних виробничих засобів характеризує дві сторони економічної ефективності їх використання. Рівень фондовіддачі показує, в якій ступіні основні виробничі засоби обґрунтовують зростання виробництва продукції, рентабельність – як впливають вони на зростання продуктивності праці та розміри нагромадження в сільськогосподарських підприємствах. Іншим чином, рентабельність основних виробничих засобів характеризує не тільки ефективність використання, а також і можливу ступень зростання їх, бо від розмірів отриманого прибутку не в останньому разі залежать розміри нагромаджень, які направлені на розвиток виробництва (приріст основних виробничих засобів та поповнення оборотних фондів). Але і показник рентабельності основних виробничих засобів має свої недоліки. Зокрема, при капіталомісткому типі технічного прогресу, що дуже характерно для сільського господарства в теперішній час, коли знижується вихід продукції на грошову одиницю вартості основних виробничих засобів, динаміка рентабельності назавжди дає правильне уявлення про їх ефективність. Діло в тому, що динаміка рентабельності в силу особливості джерел і факторів зростання виробництва в окремих галузях може характеризуватись різноманітними тенденціями, які не пов‘язані безпосередньо зі зміною ефективності виробництва, у тому числі і ефективністю використання основних виробничих засобів. Тому для виробника на наш погляд важливішим показником є фондовіддача розрахована за формулою:  (4.19)де ВПриб – валовий прибуток. Недолік існуючих методик визначення рівня фондовіддачі полягає в тому, що у сучасних умовах ускладнюються або практично не можливо співставлення показників фондовіддачі у динаміці. В зв‘язку з цим нам вважається необхідним урахування індексу основних засобів для попередніх рівнів динаміки. Вказаний індекс може бути усереднений, розрахований на типову структуру основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення. Високі темпи зростання вартості основних виробничих засобів в нашій країні мають характерну інфляційну основу. Тому показник фондовіддачі, який використовується, не враховує зміну цін на кожен момент часу. Цю погрішність при розрахунку показника можливо усунути якщо розрахувати відповідні індекси зростання вартості основних виробничих засобів. При розрахунку фондовіддачі в певних сільськогосподарських підприємствах необхідно зважати на інтегральний індекс цін, який визначають на основі індексів цін на основні види засобів і враховує структуру основних виробничих засобів. Тому, на наш погляд, можливо запропонувати таку модифікацію формули визначення фондовіддачі:  (4.20)де ВП – валова продукція в співставних цінах; О ф – середньорічна вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення; Кі – доля окремого і-го виду основних засобів у загальній їх вартості; Іі – індекс ціни окремого виду основних засобів. Використання цього підходу дозволить не тільки підвищити співставлення показників використання основних виробничих засобів у динаміці, а також більш обґрунтовано підходити до формування цін на сільськогосподарську продукцію. 4.4. Капітальні вкладення, як чинник відтворення основних засобів В сучасних умовах функціонування сільськогосподарських підприємств поповнення основних засобів сільського господарства здійснюється головним чином за рахунок капітальних вкладень. Під капітальними вкладеннями розуміються витрати сільськогосподарських підприємств на створення нових, розширення і реконструкцію діючих основних засобів. Капітальні вкладення в сільськогосподарських підприємствах здійснюються за такими основними напрямами: будівництво та реконструкція будівель і споруд; придбання обладнання, тракторів, сільськогосподарських машин, транспортних засобів, обладнання для тваринницьких ферм тощо; формування основного стада робочої та продуктивної худоби; закладання і вирощування багаторічних насаджень; інші капітальні вкладення (землевлаштування, проектування, планування та ін.). Основними джерелами фінансування капітальних вкладень є власні, позикові та залучені кошти. Основними є власні. До власних джерел в сільськогосподарських підприємствах відносяться: амортизаційний фонд, прибуток і фонд розвитку підприємства. Нестача власних джерел призводить до необхідності залучення банківських кредитів та коштів інвесторів. Власні джерела фінансування капітальних вкладень характеризуються наступними позитивними особливостями: - простотою і швидкістю залучення; - високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу, який інвестується, бо не вимагають сплати позичкового відсотка в будь-яких його формах; - істотним зниженням ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні; - повним збереженням управління в руках засновників підприємства. Проте, за рахунок власних коштів фінансування має деякі недоліки: обмежений обсяг залучення, а отже і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку; обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому управлінні може призвести до складних фінансових наслідків для підприємства. Позикові та залучені джерела фінансування капітальних вкладень характеризуються високим обсягом можливого їх залучення, що значно перевищує розмір власних інвестиційних ресурсів та більш високим зовнішнім контролем за ефективністю інвестиційної діяльності і реалізацією внутрішніх резервів її підвищення. Це позитивно. Але до негативних факторів використання позикових та залучених джерел фінансування капітальних вкладень можна віднести наступні: складність залучення й оформлення; більш тривалий період залучення; необхідність надання відповідних гарантій (на платній підставі) або застави майна; підвищення ризику банкрутства у зв'язку із несвоєчасним погашенням отриманих позик; втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати позикового відсотка; часткова втрата управління діяльністю компанії (при акціонуванні). Для вивчення капітальних вкладень розроблена система статистичних показників. Капіталовкладення вивчаються за структурою, призначенням, способом виробництва робіт, ступенем готовності. При вивченні структури капітальні вкладення розподіляються на будівельні та монтажні роботи, придбання обладнання, виробничого інструменту, господарчого інвентарю, формування основного стада продуктивної і робочої худоби, закладення і вирощування багаторічних насаджень, на підготовку проектної документації та інші капітальні роботи і витрати. За призначенням капітальні вкладення поділяються на об'єкти виробничого і невиробничого призначення (з подальшим розподілом за видами і галузями виробництва). За способом виробництва робіт будівельно-монтажні роботи поділяються на виконувані господарським, підрядним і змішаним способом. За ступенем готовності капітальні вкладення поділяють на закінчені об'єкти (роботи) і незавершене виробництво. Обсяг капіталовкладень за рік, як правило, не співпадає з обсягом введених у дію об'єктів основних засобів, оскільки введення в експлуатацію об'єктів, на які витрачені капітальні вкладення, не завжди відбувається в даному році - залишається незавершене виробництво. Для характеристики ступеня незавершеного виробництва використовується показник введення в дію основних фондів, який розраховується діленням вартості введених за рік фондів на загальний річний обсяг капіталовкладень. Для характеристики виконання плану капітальних вкладень і плану введення в дію основних засобів використовують показник виконання плану обсягу капітальних вкладень (відношення фактичних капіталовкладень до планових) і показник виконання плану введення в експлуатацію основних фондів (відношення обсягу фактично введених в експлуатацію фондів до планового рівня). У практиці аналізу капітальних вкладень широко застосовуються показники капіталомісткості і капіталоозброєності: обсяг капіталовкладень на 100 га сільськогосподарських угідь, 1000 грн. вартості готової продукції. Розраховують також структуру капіталовкладень за напрямами витрат, за видами і галузями виробництва, за способом виробництва робіт тощо. Визначаються також показники динаміки як абсолютних розмірів обсягів, так і відносні показники структурних змін в складі і напрямах капіталовкладень. В умовах високих цін на сільськогосподарську техніку, збитковість сільського господарства і загального порушення нормального процесу відтворення основних фондів, держава почала застосовувати особливу форму капітальних вкладень в сільське господарство — лізинг машин і обладнання, тобто передачу засобів виробництва у довгострокову оренду. В статистиці знаходять відображення обсяги лізингу, склад засобів, що постачаються, суми орендної плати. Правильне й ефективне використання коштів, направлених у галузі й на заходи з максимальною віддачею і в короткий строк має першорядне значення для інтенсифікації сільського господарства і збільшення виробництва продукції сільського господарства. Тому особливого значення набувають питання аналізу економічної ефективності капітальних вкладень. Економічна ефективність капітальних вкладень виявляється в економічній ефективності знову введених основних фондів, в яких ці капітальні вкладення знайшли втілення. Основними критеріями економічної ефективності капітальних вкладень є підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, збільшення виходу продукції і прибутку на одиницю капітальних вкладень. Вимірювання економічної ефективності капітальних вкладень у сільському господарстві має свої особливості, обумовлені специфікою сільського господарства. Для вимірювання економічної ефективності нових капіталовкладень вплив цих факторів треба вирівняти паралельним розрахунком основних економічних показників розвитку підприємства (при вихідних і додаткових капіталовкладеннях, при різних варіантах напрямів капітальних вкладень) в умовах дії однакових вихідних природних і економічних факторів. Економічна доцільність капітальних вкладень визначається низкою показників (збільшення випуску продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, зростання прибутків і нагромаджень і т.д.) При порівняльній оцінці різних варіантів найбільш доцільним, звісно, виявиться той, за якого матиме місце більш висока економічна ефективність і більш високий показник виходу продукції на одну гривню капіталовкладень (капіталовіддача). Економічна ефективність капітальних вкладень може вивчатися або по капіталовкладеннях на окремі заходи (будівництво, придбання машин обладнання тощо), або в цілому по сукупності всіх капітальних вкладень, направлених в основні засоби підприємства в цілому. При вивчені економічної ефективності капітальних вкладень по окремих об'єктах показником ефективності є зростання продуктивності праці, яка є фактором зниження собівартості, а, отже, зростання прибутків і нагромаджень. Найбільш економічно ефективним у цьому випадку будуть капітальні вкладення, які дають найбільшу економію на 1 грн. капітальних витрат. Розрахунок економічної ефективності капіталовкладень у даному разі може проводитись за формулою:  (4.21)де Е - економія від зниження собівартості на 1 грн. капітальних вкладень; Zо-Z1 - зниження собівартості при нових капітальних вкладеннях на одиницю продукції; q - обсяг продукції; К - сума капіталовкладень. Для окремих підприємств, об'єктів і т.д. економічна ефективність капітальних вкладень характеризується насамперед величиною прибутку з розрахунку на одиницю капітальних вкладень  (4.22)та строком окупності капітальних вкладень:  (4.23)де Ц — вартість готової продукції; С — собівартість готової продукції; К - величина капітальних вкладень. Чим більше Е, тим менше Т за інших рівних умов, під якими розуміють однорідність продукції, рівну забезпеченість основними фондами та робочою силою, рівність природних умов тощо. Додаткові капітальні вкладення ведуть до зростання продуктивності праці та прибутку, зниження собівартості продукції. Тому ефективність капітальних вкладень визначають як приріст прибутку за рахунок додаткових капітальних вкладень до величини цих вкладень. При попарному порівнянні різних варіантів капітальних вкладень, які відрізняються розміром і складом, визначається строк окупності додаткових капітальних вкладень:  (4.24)де К1 і К2 — обсяг капітальних вкладень першого і другого варіантів; С1 і С2 — собівартість продукції першого і другого варіантів. Після визначення основних показників з ефективності капітальних вкладень, можна навести основні шляхи підвищення їх економічної ефективності. Шляхи підвищення економічної ефективності капітальних вкладень доцільно розглядати за терміном їх окупності, оскільки чим цей термін менший, тим ефективніше використовуються капітальні вкладення. Шляхами у підвищення економічної ефективності капітальних вкладень є проведення наступних заходів: зниження вартості будівництва (застосування дешевих будівельних матеріалів із місцевої сировини); впровадження комплексної механізації в будівництві; реконструкція об'єктів; комплексність капітальних вкладень; удосконалення процесу проектування. Ефективність капітальних вкладень підвищується при реконструкції виробничих об'єктів. Переваги реконструкції (порівняно з новим будівництвом) полягають у тому, що вона здійснюється за менших питомих капітальних вкладень. Кошти спрямовуються більшою мірою на механізацію виробничих процесів, удосконалення технології виробництва продукції, зниження її собівартості. Ефективність капітальних вкладень в основному залежить від удосконалення сільського будівництва, зниження кошторисної вартості виробничих об'єктів, Якщо вартість корівника, наприклад, висока, то відповідно збільшуються амортизаційні відрахування, що включаються в собівартість молока. Отже, збільшення вартості об'єкта зумовить подорожчання виробництва продукції і зменшення прибутку. І навпаки: при зниженні вартості будівництва, використанні дешевих місцевих будівельних матеріалів, комплексній механізації робіт кошторисна вартість корівника, а, отже, і амортизаційні відрахування та собівартість молока знизяться. Економічна ефективність капітальних вкладень багато в чому залежить від якості будівництва і техніки. Значний резерв зростання продуктивності праці, економії коштів закладений у підвищенні якості будівельних машин, устаткування, деталей, конструкцій, поліпшенні проектних рішень, створенні матеріальної зацікавленості, зміцненні трудової і технологічної дисциплін.  Питання для самоконтролю
РОЗДІЛ 5 ОБОРОТНИЙ КАПІТАЛ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 5.1.Сутність оборотного капіталу та особливості його кругообігу в сільському господарстві. 5.2. Класифікація та організація оборотного капіталу. 5.3. Визначення потреби в оборотному капіталі. 5.4. Джерела формування оборотного капіталу. 5.5. Показники стану та ефективності використання оборотного капіталу. 5.1. Сутність оборотного капіталу та особливості його кругообігу Оборотний капітал займає значну питому вагу в загальній сумі капіталу. Від раціональності його розміщення та ефективності використання в більшості залежить успіх підприємства. Тому в процесі облікове - аналітичних досліджень оборотного капіталу важливо визначити його сутність, значення в умовах розширеного відтворення та методику якісного і кількісного обчислення. Але, перш за все, слід визначитись з термінологією цієї категорії. В сучасній економічній літературі існують різні терміни визначення оборотного капіталу – оборотні активи, оборотні кошти, оборотні засоби тощо. По-перше, використання терміну “капітал” для характеристики активів має багато серйозних підстав – в більшій ступені підкреслюється фінансова природа об’єкту уваги фінансового менеджера або бухгалтера. По-друге, вони підспудно повинні оперувати такими поняттями, які їх найбільш цікавлять, вкладаючи або фінансову, або предметно-майнову природу категорії, або її обліковий зміст. У зв’язку з цим, найчастіше можна натрапити на такі визначення оборотного капіталу. По-перше, це активи, які протягом одного виробничого циклу або календарного року можуть бути перетворені на гроші. По-друге, це засоби, які являють собою авансовану у грошовій формі вартість для планомірного створення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу у мінімально-необхідних розмірах, які забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасного здійснення розрахунків. По-третє, це кошти, які підприємство авансує в оборотний капітал з метою забезпечення безперебійного виробництва продукції та отримання прибутку. Взагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу, відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише, як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько - підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці. Таким чином, оборотний капітал перебуває у постійному русі, обслуговуючи всі стадії виробничого процесу. При цьому традиційно виділяють такі стадії: грошову ( Г ), виробничу ( В ) і товарну ( Т ). На першій стадії (грошовій) під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів. На виробничій стадії відбувається виробниче споживання запасів та створення продукції у розмірі використаних виробничих запасів, витрат на оплату праці та пов’язаних з ними витрат. Результатом цієї стадії є випуск готової продукції. На третій стадії (товарній) готова продукція у процесі реалізації приймає грошову форму. Дохід від реалізації є прямим підтвердженням корисності створеної вартості. Грошова форма якої набирає оборотний капітал, на третій стадії кругообігу, одночасно стає початковою стадією наступного кругообігу капіталу. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою: Г – Т … В … Т ´ - Г ´ Крапки ( … ) означають, що обіг капіталу перервано, але процес їх кругообігу продовжується в сфері виробництва. Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г ´ = Г + ∆Г , тобто, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Чим менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній ), тим вища ефективність його використання і навпаки. Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у т. ч. фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 5.1). Тобто, оборотний капітал, оборотні фонди і фонди обігу існують в єдності і взаємозв’язку, але між ними є суттєві відмінності, які зводяться до наступного. Оборотний капітал постійно знаходиться на всіх стадіях діяльності підприємства, в той час, як оборотні фонди проходячи виробничий процес, замінюються все новими партіями сировини, палива, матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у процес виробництва, перетворюються у готову продукцію і залишають підприємство. Оборотні фонди повністю споживаються у процесі виробництва, переносять свою вартість на готовий продукт. Їх сума може у десятки разів перевищувати суму оборотного капіталу, що забезпечує при здійсненні кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і залишається у господарстві закінчивши кругообіг.
Оборотні виробничі фонди Фонди обігу Оборотні кошти у виробничих запасах Оборотні кошти у виробництві Кошти і кошти у розрахунках Готова продукція Сировина, матеріалі, паливо, тара, запасні частини, МШП Незавершене виробництво Витрати майбутніх періодів На складі відвантажена Кошти на рахунках у банку і в касі. Кошти в розрахунках Рис.5.1 Склад і розміщення оборотного капіталу. Оборотні фонди безпосередньо приймають участь у створенні нової вартості, а оборотний капітал – не прямо, а через оборотні фонди. Якби оборотний капітал прямо і безпосередньо приймав участь у створенні нового продукту, то він поступово зменшувався би і при закінченні кругообігу повинен був би зникнути. Оборотні фонди, являючи собою споживчу вартість, виступають в одній формі – продуктивній. Оборотний капітал не лише послідовно приймає різні форми, але і постійно в певних частинах перебуває у цих формах. Порівняння оборотного капіталу з фондами обігу, які є функціональною формою оборотного капіталу на стадії обігу, приводить до таких результатів. Кругообіг фондів підприємства завершується процесом реалізації продукції. Для нормального функціонування цього процесу воно одночасно з основними і оборотними засобами повинні мати фонди обігу. Оборот фондів обігу нерозривно пов’язаний з оборотом оборотних фондів і є його продовженням і завершенням. Здійснюючи кругообіг, ці фонди переплітаються, створюючи загальний оборот, у процесі якого вартість оборотних фондів, що перенесена на готовий продукт, переходить із сфери виробництва в сферу обігу, а вартість фондів обігу у розмірі авансової вартості – із сфери обігу в сферу виробництва. Так здійснюється єдиний оборот авансованих засобів, проходячи через різні функціональні форми і повертаючись у вихідну грошову форму. Оборотний капітал, здійснюючи кругообіг, із сфери виробництва, де він функціонує як оборотні фонди, переходить в сферу обігу, де він функціонує як фонди обігу. Загальні риси кругообігу оборотного капіталу притаманні всім підприємствам, у тому числі й сільськогосподарським. Але, в аграрних формуваннях є свої певні особливості. Перш за все, ці особливості пов’язані з тим, що у сільськогосподарському виробництві в процесі праці справу мають, як правило, з живими організмами, розвиток яких підпорядковано біологічним законам. В силу цього і проявляється перша і найсуттєвіша особливість у функціонуванні оборотного капіталу, оскільки, кошти авансуються на порівняно тривалий час, який вимірюється, в окремих випадках, роками. Специфіка функціонування авансованих коштів у сільськогосподарському виробництві полягає не тільки в нерівномірності вкладання засобів у виробничий процес, але й у їхньому нарощуванні аж до заключної стадії кругообігу. Ця особливість породжує неоднакову тривалість закріплення різних частин авансованих коштів у кругообігу. Та частина коштів, яка вкладається у першій частині виробничого процесу, знаходиться в кругообігу більше часу, ніж та, яка вкладається у кінці. І загальна закономірність тут така, що чим далі від початку виробничого періоду вноситься основна маса засобів, тим ще більше їх потрібно для підтримання нормального кругообігу. Важливою особливістю кругообігу коштів сільськогосподарських підприємств, яка значно відрізняє його від інших галузей народного господарства, є своєрідне вивільнення авансованих коштів. Перш за все це стосується галузі рослинництва. Так, вихід цієї продукції у першому кварталі майже відсутній. У другому кварталі він також залишається нездійсненим. В основному ж продукція надходить у третьому і четвертому кварталах, тобто на їх частку припадає більше 90 % загально-річного обсягу продукції рослинництва. Оборотний капітал, як і інші фінансові категорії, розкриває свою сутність при виконанні відповідних функцій ( рис. 5.2 ). Функції оборотного капіталу      |
Схожі:
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
|
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
24 викласти у такій редакції: 17. Мінімальний гарантований розмір... Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості... |
|
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
|
Допущено Міністерством освіти України Ф 59 Фінанси підприємств: Підручник / За ред професора А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. — 368 с |
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством... Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу |
|
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua