|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності. Цінність — це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів. Цінності можуть бути предметними і субєктними. Предметні цінності — це ті сторони будь-яких об'єктів людської діяльності, які викликають суб'єктивне відношення до них людини. Субєктні цінності є сукупністю настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності. Норма (лат. norma – дослівно «косинець», у переносному значенні – «правило») – регулятивне правило, яке вказує межі свого застосування; відповідає чомусь типовому або звичайному. Норма – це не застигле явище, вона постійно оновлюється і змінюється: у природі в еволюційному часі (від часу життя покоління організмів, філогенетичної групи і більше); у суспільстві – від часу соціально активного домінування певного покоління (25–30 рр.) до часу існування конкретного суспільства чи культури. 33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці. Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок. Будучи невід'ємною від практичного способу освоєння світу, наука як виробництво знання також є специфічною формою діяльності. Якщо в матеріальному виробництві знання використовуються в якості засобів підвищення продуктивності праці, то в науці їх отримання - у вигляді теоретичного опису, схеми технологічного процесу, зведення експериментальних даних, формули якого-небудь препарату і тому подібне - утворює головну і безпосередню мету. На відміну від видів діяльності, результат яких в принципі буває відомий заздалегідь, наукова діяльність дає приріст нового знання. Саме тому наука виступає як сила, що постійно революціонізувала інші види діяльності. І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. В суспільно-гуманітарних, природничих, технічних і науках під істиною розуміють відповідність її положень можливості емпіричної або теоретичної перевірки. З одного боку, істина постає як мета наукового пізнання, а з іншого — самостійна цінність, що забезпечує принципову можливість наукового знання збігатися з об'єктивною реальністю. Сама наука являє при цьому безмежний процес їх досягнення, рух від знання обмеженого, приблизного до все більш загального, глибокого і точного. Говорячи про наукове пізнання, розрізняють абсолютну і відносну істини, що є складовими об'єктивної істини. Абсолютним вважається таке знання, яке повністю вичерпує предмет і не може бути спростоване при подальшому розвитку пізнання. Натомість відносна істина відображає об'єкт не повністю, а у відомих межах, умовах, відносинах, які постійно змінюються і розвиваються. Розвиток науки таким чином являє собою постійний рух до оволодіння абсолютною істиною. В той же час абсолютизація відносної істини може ввести науковця в оману. Перекона́ння — вірування без жодного відтінку сумніву, але часто з емоційним забарвленням; встановлена думка, прийняте вірування. Як об'єкт, переконання - доктрина чи твердження в яке хтось твердо вірить. 34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених. В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину. Етичні проблеми були визначені як проблеми, що пов"язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми рокими об"єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому - виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов"язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру - перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його досладженнями та їх результатами. Очевидно, що потрібно визначити ті єтичні орієнтири, які дозволяють або забороняють людині, вченому конструювати світ у відповідності зі своїм проектом, так би мовити, за власним возсудом, спираючись на науку. Людина, що входить в сучасну науку, дослідницький процес в якій часто стосується настільки складних речей, що пов”язаний з певним моральним вибором і моральною відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки. Вивчення такого розділ має бути частиною знайомства з філософією і методологією науки. На підставі наведених обгрунтувань в етиці науки вводиться поняття відповідальності вченого. Академік В.Енгельгардт, який глибоко осмислював етичні проблеми науки, зауважував, що вчений в своїй діяльнсті природньо несе відповідальність загальнолюдського характеру. Він відповідає за "повноцінність" отриманого ним наукового продукту: від нього чекають бездоганної вимогливості до достовірності матеріалу, коректності в використанні робіт своїх колег, логіки аналізу, обгрунтованості висновків. Це і є, за визначенням В.Енгельгардта, елементарна відповідальність вченого, його персональна етика. Отже, персональна етика - це відповідальність за об"єктивність результату. Втім, за словами самого В.Енгельгардта, це лише - елементарна етика. Тобто - непорушне правило. Але лише ним не вичерпується етика науки. Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим. Пошук етичних засад ставлення людини до природи репрезентований розробкою екологічної етики. На початку 70-х років розділи з екологічної етики з”явились в курсах філософії в вищих навчальних закладах на Заході, а з середини 70-х екологічна етика була виокремлена як самостійна філософська дисципліна. В останні десятиліття ХХ ст. - на початку ХХ1 ст в західній і вітчизняній філософії науки біоетиці приділяють особливу увагу. Бо вона є галузь, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико-технологічні питання. Якщо аналізувати погляди на біоетику, то можна представити принаймні три шари: 1 - під біоетикою розуміють вроджену схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або не справедливий ( М.Р"юз, Ед.Уілсон). Отже, можна сказати, що мова йде про біологічні засади добра і зла. Утім, це не є зведення людської моральності до біологічних рис людини. Зрозуміло, що певна схильність проявляється за умови існування людини в суспільстві. 2 - включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді біоетика - це визначення міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого. Вона має визначити, що є моральним, а що - ні в ставленні людини техногенного суспільства до живого. 3 - медична етика. Якщо наука (природознавство) досліджує певні прояви людської природності, або в певних галузях наукове дослідження стосується людини як об"єкта лише опосередковано, то медицина вивчає людське буття в певних специфічних ракурсах - здоров"я і хвороби, норми і патології, поєднує соціальний і біологічний аспекти людського буття. Відповідно, біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров"я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів. В цльму розумінні біоетика покликана захищати фундаментальні людсткі цінності. І перш за все - право на здорове життя. Етика - це філософська дисципліна, що вивчає явища моралі і моральності. Основні норми науки як феномена духовної культури представлені в етиці науки - дисципліні, що вивчає моральні основи наукової діяльності. Основні етичні норми науки - безкорисливий пошук і відстоювання істини, прагнення збагатити науку новими результатами, сумлінне обгрунтування висунутих наукових положень, відкритість для обговорення питань та наукової критики, свобода наукової творчості, соціальна відповідальність вченого та ін. Взагалі дотримання етики науки має обернутися не сентиментальною оцінкою будь-яких фактів за принципом "добре-погано", а тим, щоб Homo sapiens (людина розумна) під впливом науково обгрунтованих ідей, згідно з параметрами розуму, став Homo moralis (людиною моральним). Але, крім цього, перспективи виживання в кризових умовах XX ст. відповідно до етичних норм науки зобов'язує бути і Homo humanus (людиною гуманним). Подібні ідеї розвиваються в концепції еволюційного гуманізму, одним із засновників якого став згаданий вище англійський учений-зоолог і філософ Д. Хакслі. В основі його теорії лежать чотири ключові ідеї. • Усвідомлення того, що людина несе відповідальність за своє майбутнє, а також за розвиток планети, і цю відповідальність він не може покладати ні на Бога, ні на долю, ні на що інше - тільки на самого себе. • Визнання того факту, що людина являє собою лише один вид, одну одиницю існуючої на Землі життя, і тому людство не повинно перетворюватися на сукупність конкуруючих або ж вороже налаштованих один до одного "псевдовідов", під якими розуміються нації, релігійні групи або блоки держав з різною ідеологією. • Ідея здійснення людських сподівань замість ідеї матеріального благополуччя (наше "багате" суспільство перетворюється на суспільство, обтяжене пороками). • Прагнення підвищити "якість" життя і всієї навколишнього середовища, а не збільшувати кількість матеріальних цінностей, грошей, продуктів виробництва і матеріальних благ для окремих людських груп. Нова етична система може і повинна будуватися на цій комбінації ідей, вони визначають її межі. За допомогою цих ідей ми зможемо подолати роз'єднаність, злитися в єдине ціле і побудувати життя людства на міцному фундаменті. Сучасне наукове і технологічне розвиток по-новому ставить питання про етику науки. До недавнього часу багато були переконані, що етика науки полягає в реалізації основних моральних норм як умов досягнення об'єктивності знання: неупередженості та добросовісності в теоретичному плані, високого професіоналізму, чистоти проведення експерименту. Вважалося, що наукові результати, отримані при дотриманні цих умов, неодмінно принесуть людям користь. В даний час стало ясно, що проходження тільки традиційним етичним нормам наукової діяльності не завжди веде до бажаної мети. Але це не означає, що вони відходять на другий план. Ні, ці норми, як і раніше домінують в дослідницькій діяльності. І справа не тільки в тому, що їх виконання є необхідною умовою збереження та розвитку науки як особливого виду соціальної діяльності. А ще й у тому, що тільки суворе дотримання таких етичних норм, як неупередженість, неупередженість, добросовісність і т. п., буде сприяти підвищенню ефективності наукових досліджень, проведених в тому числі і в хорошій морально-психологічній атмосфері, що складається при цьому. 35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого. Усвідомлення ролі морального, етичного начала в науці актуалізує соціальну відповідальність вченого. Ще В. І. Вернадський підкреслював, що вчені не повинні закривати очі на можливі наслідки їх наукової роботи, наукового прогресу. Вони повинні себе відчувати відповідальними за наслідки їх відкриттів. Особливої гостроти проблема моральної відповідальності набула останнім часом, зокрема, у звязку з прогресом в області генної інженерії, оскільки це впливає на інтимні механізми життя. У 1975 р. провідні вчені світу добровільно уклали мораторій, тимчасово припинивши низку досліджень, потенційно небезпечних не тільки для людини, а й для інших форм життя на нашу планету. По ходу розробки надзвичайно суворих заходів безпеки при проведенні експериментів деякі дослідження поступово відновилися, але найбільш ризиковані типи експериментів до цих пір залишаються під забороною. Це приклад того, що соціальна відповідальність - органічна складова наукової діяльності (втім, як і будь-якої людської діяльності). Зараз робиться багато спроб створення певних етичних кодексів, які регулювали б дослідження в галузі генетики людини, виходять роботи з етики генетичного контролю. Питання про свободу досліджень про те, як вона повинна розумітися, був одним із центральних у ході дискусій навколо цих досліджень. Висловлюються різні точки зору. Поряд із захистом абсолютно нічим не обмежує свободу досліджень, була представлена і діаметрально протилежна точка зору - пропонувалося регулювати науку так, як і регулюється рух по залізниці. Між цими крайніми позиціями знаходиться широкий діапазон думок про можливість і бажаність регулювання досліджень, про те, кому має належати тут вирішальне слово - самому досліднику, науковому співтовариству або суспільству в цілому. Деякі дослідники припускають, що відповісти на питання про соціальну відповідальність можна більш конкретно, якщо памятати про відмінність між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Соціальна відповідальність учених не є щось зовнішнє, якийсь доважок, який неприродним чином повязується з науковою діяльністю. Навпаки - це органічна складова наукової діяльності, досить відчутно впливає на проблематику і напрямок досліджень. Усвідомлення цього приводить до гуманізації природничо-наукового і технічного знання, зростання рівня гуманітарного свідомості вчених. Розширення та поглиблення практичних можливостей людини, міри його тиску на біосферу, його вторгнення в мікросвіт - все це в сукупності примусовим чином спонукає науку (в тому числі і за допомогою дії суспільної свідомості з його тривожністю) формувати нові етологічної та етичні орієнтири. 36. Концепція «науково-дослідницьких програм» І. Лакатоса. «Науково-дослідницька програма» - основне поняття концепції науки Імре Лакатоса (1922-1974). Вона є основною одиницею розвитку та оцінки наукового знання. Під НІП Лакатоса розуміє серію змінюють один одного теорій, поєднуваних сукупністю фундаментальних ідей і методологічних принципів. Будь-яка наукова теорія повинна оцінюватися разом зі своїми допоміжними гіпотезами, початковими умовами і, головне, в ряді з попередніми їй теоріями. Строго кажучи, об'єктом методологічного аналізу виявляється не окрема гіпотеза чи теорія, а серія теорій, тобто певний тип розвитку. Кожна НІП, як сукупність певних теорій включає в себе: 1) Жорстке ядро - цілісна система фундаментальних чатнонаучних онтологічних припущень, що зберігається у всіх теоріях даної програми. 2) Захисний пояс - що складається з допоміжних гіпотез і зберігає збереження жорсткого ядра від спростувань, він може бути модифікований, частково або повністю замінений при зіткненні з контрприкладами. 3) Нормативні, методологічні правила-регулятиви, розпорядчі, які шляхи найбільш перспективні для подальшого дослідження (позитивна евристика), а яких шляхів слід уникати (негативна евристика). Зростання зрілої науки - це зміна безперервно пов'язаних сукупних теорій, за якими стоїть конкретна НІП - фундаментальна одиниця оцінки існуючих програм. А це найважливіше завдання методології, яка повинна давати ці оцінки на основі діалектично розвиненого історіографічного методу критики. Інакше кажучи, порівнюються й оцінюються не дві теорії, а теорії і їх серії, в послідовності, обумовленою реалізацією дослідницької програми. Основними етапами у розвитку останній є прогрес і регрес, межа цих стадій - пункт насичення. Нова програма повинна пояснити те, що не могла стара. Зміна НІП є наукова революція. Також Лакатоса вказує на те, що деякі найбільші НиП прогресували на суперечливою основі. Тут він посилається на Н. Бора, який у своєму принципі додатковості зумів висловити деякі реальні діалектичні протиріччя мікрооб'єктів. Можна сказати, що ідея про виявлення та зняття (тобто дозвіл, а не усунення) виникають в теорії суперечностей свідчить про сильну діалектичної струмені в концепції Лакатоса про природу наукового методу і про джерела і механізми розвитку наукового знання. |
| Тема. Запорозька Січ у другій половині Х Запорозької Січі у другій половині ХVІІІ ст територіальний, політичний, економічний, військовий устрій; визначити причини її ліквідації... |
4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ Тема 4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького 4 Тема 5: Козацьке державотворення... |
| Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
Урок з історії України у 8 класі за темою: «Запорізька Січ у другій половині 17 ст.» |
| ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для... |
Позитивні зрушення системи освіти Великобританії в другій половині... Резюме: аналізується шлях розвитку британського освітнього процесу в XX-му столітті від елітарного до масового, потокового; підкреслюється... |
| Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII... Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст. Урок з історії України для 8 класу із використанням ІКТ |
ТЕМА 6 У другій половині вагітності жінка приймала транквілізатори групи бензодіазепинів. Пологи наступили в строк, протікали нормально,... |
| «Зима прийшла і празники привела» «бібліографія» надовго щезло із вжитку. Його згадали лише коли винайшли книгодрукування. Бібліографами називали топографів. І лише... |
Золотарство У другій половині XVII—XVIII ст золотарі широко виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками З. були здебільшого... |