|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
|
17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки. Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова — "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній. Проте не варто зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують й інші засоби та прийоми пізнання. Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротпіим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини. Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність,сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка "співіснує з методом". Своєю чергою, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці. У сучасній науці досить успішно працює багаторівнева концепція методологічного знання. У зв'язку з цим методи наукового пізнання за ступенем загальності й сферою діяльності можна поділити на кілька основних груп: 1. Філософські методи, серед яких найзагальніпіими та історично першими є діалектичний і метафізичний. До них належать також аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменологічний, герменевтич-ний та інші. 2. З аг ал ьн о н ау к о ві методи (підходи) дослідження, що отримали широкий розвиток і застосування в науці XX ст. Вони виступають як своєрідна проміжна методологія між філософією та фундаментальними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук. До загальнонаукових найчастіше зараховують такі теоретичні конструкції, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, опти-мальність тощо. 3. Методи міждисциплінарного дослідження як сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів, які застосовуються на стиках наук, включаючи й групи наук, що функціонують у межах певної форми руху матерії. 4. Методи спеціальних наук, тобто сукупність способів, принципів пізнання досліджуваних прийомів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій сфері окремої науки. Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів різних рівнів,сфер діяльності, спрямованості, які реалізуються з урахуванням конкретних умов. Методологія (від грецьк. methodos — шлях дослідження чи пізнання; logos — вчення) — це, по-перше — систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. По-друге — це галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності. Осмислюючи теоретичний і соціокультурний досвід, методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності. Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї реальності, виявити ефективність і межі його продуктивного застосування. Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання. Завданням методології було і є дослідження пізнавальної діяльності, що здійснюється у різних галузях науки, виявляє загальні закономірності функціонування й розвитку наукового мислення, розробляє загальнонаукові методи пізнання. Одним із різновидів методології є методологія науки. Вона вивчає комплекс явищ, що належать до інструментальної сфери науки та наукової діяльності, їх осмислення й функціонування. Методологія науки досліджує сукупність пізнавальних засобів, що застосовуються в науці, об'єктивні характеристики та властивості науки й особливості наукової праці, які відіграють істотну роль в отриманні істинних знань. На цій основі вона виробляє принципи, норми й правила, які організовують і спрямовують пізнавальну діяльність. У міру того, як зростав обсяг наукових знань і заглиблювався рівень відображення в них закономірностей реального світу, посилювалося прагнення вчених до аналізу і обгрунтування різних методів і засобів, за допомогою яких можна отримувати нове знання в науці. Головна мета методології науки полягає у вивченні тих методів, засобів і прийомів, за допомогою яких набувається і обгрунтовується нове знання в науці. 18. Мова науки, її особливості. Система понять, знаків, символів, створювана і використовувана тієї чи іншої областю наукового пізнання для отримання, вирази, обробки, зберігання та застосування знань. В якості спеціального мови конкретних наук зазвичай використовується деякий фрагмент природної мови, збагачений додатковими знаками і символами. відрізняється точністю і ясністю своїх висловлювань. Навіть ті поняття, які запозичуються наукою з повсякденної мови, напр., «Сила», «швидкість», «тяжкість», «зірка», «вартість» тощо, отримують набагато точніше і деколи навіть парадоксальне з т. зр. здорового глузду значення. Якщо на першому етапі свого розвитку наука в основному користується поняттями природної мови, то у міру більш глибокого проникнення в предмет дослідження з'являються теорії, що вводять абсолютно нові терміни, пов'язані з абстрактним, ідеалізованим об'єктам, до нових відкриваються явищам, їх властивостях і зв'язках. М.Н. намагаються будувати таким чином, щоб уникнути недоліків природної мови: багатозначності термінів; розпливчастості і невизначеності їх змісту; двозначності виразів; семантичної замкнутості і т.п. Це забезпечує ясність, точність і зрозумілість виразів М.Н. Прагнення до точності мови. Частково цьому сприяло те, що вчені говорили на латині. «Звичка» збереглася і в сучасній науці (фармакологія) Специфічні риси
У мові науки можна виділити понятійні шари: 1) специфічних для даної дисципліни термінів (тезаурус) 2) Шар загальнонаукових понять. 3) Елементи природної мови у вигляді допоміжних, загальнозначущих слів і граматики. Вживання метафор в науці. Метафори приховують уподібнення, вони не точні, дозволяють розірвати ланцюги строгості, точності, висловити неясну гіпотезу. Мова науки розвивався разом з наукою. Принципи побудови формалізованого мови 1.четкое розмежування ... 2.задается первинний алфавіт (перелік вихідних знаків, символів, термінів) 3.Правила інтерпретування знаків і символів 4.Право складання складних виразів з елементарних знаків і символів 5.формуліруются правила, за допомогою яких здійснюється перехід від одних складних елементів до інших похідних складним елементам Головна функція мови полягає в називання, щоб слово могло бути репрезентантом конкретного об'єкта. У мові науки слід розрізняти: термін, поняття та визначення Поняття - думка про об'єкт, що відбиває об'єкт в його відмінних та сутнісних рисах. Термін - словесне вираження поняття. Визначення (дефініція) - відмежувати це поняття (явище) від інших понять (явищ). 19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони. Закон - це, перш за все, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості Отже, найголовнішим ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами. Іншою важливою ознакою закону є необхідність такого зв'язку, яка неминуче виявляється в процесі розвитку того чи іншого явища. Якщо виникає щось нове, то воно обов'язково пов'язане із старим, стоїть на його "плечах", не відкидає старого цілком, а з необхідністю "знімає" потрібне для подальшого розвитку. Цей зв'язок є необхідною і загальним, тобто він є постійним, внутрішнім і таким, що неминуче повторюється, якщо виникають умови для дії такого зв'язку. Можливість узагальнення якраз і будується на тому спостереженні, що приблизно за однакових умов можуть відбуватися схожі події, тобто необхідні суттєві зв'язки між речами будуть зберігатися. Закон - це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є: 1) об'єктивним; 2) необхідним; 3) загальним; 4) внутрішнім: 5) суттєвим; 6) повторювальним. Можна виділити три групи законів: 1) окремі закони, притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології і т.п.); 2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження); 3) загальні, універсальні закони (закони діалектики). Потрібно розрізняти закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно. Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накладає певний відбиток на дію законів. Закони суспільства можуть ігноруватися, гальмуватися людьми тощо. Є динамічні та статистичні закони. У динамічних законах передбачення має однозначний характер - "так, а не інакше піде процес розвитку". У статистичних законах передбачення носить можливий характер "-" може бути, а може ні ". Остання зумовлене дією багатьох випадкових факторів. Статистичні закони виявляються в результаті взаємодії значної кількості елементів певної системи, скажімо, соціальних колективів, соціальних груп, тощо . Вони не дають, звичайно, однозначних, достовірних передбачень, але є єдино можливими під час дослідження масових явищ випадкового характеру і відбивають діалектику необхідності та випадковості, їхнього взаємозв'язку. Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення. Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що, по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві та пізнанні; по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується. 20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез. Гіпотеза - наукове припущення, яке випливає з теорії. Воно є ще не підтвердженим і не спростованими. У методології виділяють гіпотези емпіричного припущення та експериментальної перевірки. Теоретичні гіпотези потрібні для усунення внутрішніх протиріч у теорії. Другий тип гіпотез - припущення, які висуваються для вирішення проблеми експериментальним методом. Цей метод відрізняється тим, що він може грунтуватися не на теорії. Виділяють три види гіпотез щодо їх походження: • гіпотеза, яка спирається на моделі реальності, необхідна для перевірки конкретної теорії; • науково-експериментальні гіпотези, які висуваються для підтвердження або спростування різних законів; • емпіричні гіпотези, які формулюються для певного випадку. Поттсданкер виділив наступні варіанти експериментальних гіпотез: • контргіпотеза - гіпотеза, яка виникає як альтернатива до основного припущенням; • точна експериментальна гіпотеза; • експериментальна гіпотеза про максимальну величину і т.д. Дослідники розрізняють наукові і статистичні гіпотези. Наукові гіпотези - передбачуване рішення проблеми. Статистична гіпотеза - твердження невідомого параметра, який грунтується на математичній статистиці. Експериментальна гіпотеза служить для організації експерименту, а статистична - для організації порівняння параметрів. Гіпотези, які не спростовані в експерименті, перетворюються на факти, закони. Гіпотеза - це, по суті, твердження про те, як, на нашу думку, йдуть справи насправді. Вона повідомляє про те, що ми очікуємо побачити в результаті правильно організованих спостережень за подіями, що відбуваються в реальному світі. Гіпотези представляють собою декларативні припущення, що описують очікувані нами взаємозв'язку між явищами, що позначаються нашими поняттями. Гіпотеза, можна сказати, є таким же інструмент досліджень, як мікроскоп, осцилограф або центрифуга. Але у кожного інструменту є своя специфіка і, відповідно, своя сфера застосування, своє коло завдань. У гіпотез інше призначення. Вони дозволяють переходити від лобового дослідження важкою проблеми до вивчення наслідків гіпотези, що відносяться, як правило, до інших, часто - більш вивченим, розділів науки. Інакше кажучи, гіпотези, висунуті при вирішенні складних проблем, призначені для перенесення досліджень з області, чому-небудь незручною для вивчення, в іншу, більш зручну область, де, можливо, дослідження вже проведено або де провести їх набагато легше. Специфічною рисою гіпотез, як інструмент досліджень, є їх сугуба індивідуальність по відношенню до розв'язуваної проблеми і велика інтелектуальна трудомісткість. Якщо для вирішення багатьох проблем достатньо один раз винайти мікроскоп, то гіпотези в кожному випадку потрібно винаходити заново. Розкриваючи роль гіпотез у науковому пізнанні, ряд авторів відзначає, що наукова цінність гіпотез далеко не однакова. Одні гіпотези підтверджуються, перетворюються в теорії, інші піддаються перевірці, розвитку, треті спростовуються як безосновні. Є і так звані робочі гіпотези, "початкові припущення", призначені для первинної систематизації наукового матеріалу. В цілому слід зауважити, що гіпотези відіграють величезну роль у розвитку теоретичних знань і в формуванні наукових теорій. 21. Наукова теорія, її структура та функції. Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це структурована система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта пізнання. Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови). У свою чергу дедуктивні теорії поділяються також на три види: 1) аксіоматичні (будуються на основі очевидних положень — аксіом); 2) конструктивні (будуються на основі створених абстрактних об’єктів); 3) гіпотетичні (включають багато інтуїтивних моментів, неопераціональних визначень). Структура наукової теорії складається з похідного і базисного рівнів. Онтологічна схема і правила оперування належать до похідного рівня теорії, а фактологічна, конструктивна (конструкційна) і нормативна компоненти — до базисного рівня.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тема. Запорозька Січ у другій половині Х Запорозької Січі у другій половині ХVІІІ ст територіальний, політичний, економічний, військовий устрій; визначити причини її ліквідації... |
4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ Тема 4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького 4 Тема 5: Козацьке державотворення... |
| Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
Урок з історії України у 8 класі за темою: «Запорізька Січ у другій половині 17 ст.» |
| ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для... |
Позитивні зрушення системи освіти Великобританії в другій половині... Резюме: аналізується шлях розвитку британського освітнього процесу в XX-му столітті від елітарного до масового, потокового; підкреслюється... |
| Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII... Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст. Урок з історії України для 8 класу із використанням ІКТ |
ТЕМА 6 У другій половині вагітності жінка приймала транквілізатори групи бензодіазепинів. Пологи наступили в строк, протікали нормально,... |
| «Зима прийшла і празники привела» «бібліографія» надовго щезло із вжитку. Його згадали лише коли винайшли книгодрукування. Бібліографами називали топографів. І лише... |
Золотарство У другій половині XVII—XVIII ст золотарі широко виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками З. були здебільшого... |