|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
27. Загальнонаукові методи пізнання. Загальнонаукові методи знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на заключній і т. д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій вияв і заломлення вимоги загальних методів. Зупинимося коротко на характеристиці деяких загальнонаукових методів дослідження. Звернемося насамперед до методів, які знаходять застосування на емпіричному рівні наукового пізнання - до спостереження і експерименту. Спостереження - це навмисне та цілеспрямоване сприйняття явищ і процесів без прямого втручання в їх перебіг, підпорядковане завданням наукового дослідження. Основні вимоги до наукового спостереження наступні: 1) однозначність мети, задуму; 2) системність в методах спостереження; 3) об'єктивність; 4) можливість контролю або шляхом повторного спостереження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання у досліджуваний процес небажано або неможливо. Експерімент - на відміну від спостереження - це метод пізнання, при якому явища вивчаються в контрольованих і керованих умовах. Експеримент, як правило, здійснюється на основі теорії або гіпотези, що визначають постановку задачі та інтерпретацію результатів. Переваги експерименту в порівнянні зі спостереженням полягають у тому, по-перше, що виявляється можливим вивчати явище, так би мовити, у "чистому вигляді", по-друге, можуть варіюватися умови протікання процесу, по-третє, сам експеримент може багаторазово повторюватися. Розрізняють декілька видів експерименту. 1. Найпростіший вид експерименту - якісний, що встановлює наявність або відсутність пропонованих теорією явищ. 2. Другим, більш складним видом є вимірювальний або кількісний експеримент, що встановлює чисельні параметри якого-небудь властивості (або властивостей) предмета, процесу. 3. Особливою різновидом експерименту у фундаментальних науках є уявний експеримент. 4. Нарешті: специфічним видом експерименту є соціальний експеримент, який здійснюється з метою впровадження нових форм соціальної організації та оптимізації управління. Сфера соціального експерименту обмежена моральними і правовими нормами. Позначимо деякі методи обробки та систематизації знань емпіричного рівня. Це перш за все аналіз і синтез. Аналіз процес уявного, а нерідко і реального розчленування предмета, явища на частини (ознаки, властивості, відношення). Процедурою, зворотного аналізу, є синтез. Синтез - це з'єднання виділених в ході аналізу сторін предмета в єдине ціле. Значна роль в узагальненні результатів спостереження і експериментів належить індукції (від лат. Inductio - наведення), особливому увазі узагальнення даних досвіду. При індукції думка дослідника рухається від приватного (приватних факторів) до загального. Розрізняють популярну та наукову, повну і неповну індукцію. Протилежністю індукції є дедукція, рух думки від загального до приватного. На відміну від індукції, з якою дедукція тісно пов'язана, вона в основному використовується на теоретичному рівні пізнання. А тепер звернемося до методів пізнання, які використовуються на теоретичному рівні наукового пізнання . Це, зокрема, абстрагування - метод, зводиться до відволікання в процесі пізнання від якихось властивостей об'єкта з метою поглибленого дослідження однієї певної його боку. Результатом абстрагування є вироблення абстрактних понять, які характеризують об'єкти з різних сторін. В процесі пізнання використовується і такий прийом, як аналогія - умовивід про схожість об'єктів в певному відношенні на основі їх подібності в ряді інших відносин. Із цим прийомом пов'язаний метод моделювання, який отримав особливого поширення в сучасних умовах. Цей метод заснований на принципі подібності. Його суть полягає у тому, що безпосередньо досліджується не сам об'єкт, а його аналог, його заступник, його модель, а потім отримані при вивченні моделі результати за особливими правилами переносяться на сам об'єкт. Істотне місце в сучасній науці займає системний метод дослідження або (як часто кажуть) системний підхід. Системний підхід - це спосіб теоретичного подання і відтворення об'єктів як систем. При історичному методі теорія відтворює реальний процес виникнення і розвитку об'єкта аж до теперішнього часу, при логічному вона обмежується відтворенням сторін об'єкта, як вони існують в предметі в розвиненому його стані. Вибір методу, природно, не довільний, а диктується цілями дослідження. Історичний і логічний методи тісно взаємопов'язані. Адже в результаті, у результаті розвитку зберігається все позитивне, що накопичуються у процесі розвитку об'єкта. Не випадково організм в своєму індивідуальному розвитку повторює еволюцію живого від рівня клітини до сучасного стану. 28. Методологія індуктивізму. Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi, котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм приймає наукове положення, тодi вiн приймає його як достовiрно iстинне, i, якщо воно не є таким, то iндуктивiзм його вiдкидає. Судження має бути або доведене фактами, або виведене - дедуктивно чи iндуктивно - з ранiше доведених суджень. Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми. Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть "фактуальних" положень та обґрунтованість iндуктивних виведень, визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково прийнятними. Iндуктивiзм прагне показати, що судження не доведене - тобто є псевдонауковим - а не те, що воно хибне. Науковий прогрес, згiдно з iндуктивiзмом, полягає у розвiнчаннi iррацiональних уявлень, котрi необхiдно видалити з науки i перевести в iсторiю вiрувань (псевдонауки). Справжня наука, на думку iндуктивiстiв, починається з самих останнiх емпiричних даних. У межах цiєї методологiї вдалося довести, що взаємозв'язки в системi наукового знання можуть розглядатися як предмет емпiричного аналiзу ("логiчний емпiризм"). Як виявилося, система знань має власнi унiкальнi особливостi, якi неможливо звести до властивостей матерiальної дiйсностi. Iндуктивiстська концепцiя, як це було зазначено в працях I.Лакатоса, не може запропонувати рацiонального "внутрiшнього" пояснення того, чому саме цi, а не iншi, факти, були вибранi в якостi предмета дослiдження. Для неї це нерацiональна, емпiрична, зовнiшня проблема. Являючи собою "внутрiшню" теорiю рацiональностi, iндуктивiзм суміщається з рiзноманiтними доповнюючими його зовнiшнiми гiпотезами, котрi пояснюють той чи iнший вибiр наукових проблем. Сьогоднi настанови методологiї iндуктивiзму використовуються не тiльки в природничих науках. За допомогою вчення "логiчного емпiризму" будь яка система знання у якостi iнформацiйної системи може стати предметом емпiричного дослiдження. Навiть фiлософськi теорiї та концепцiї (витвори мистецтва), як це, наприклад, демонструють працi Ж.Деррiди, можуть ставати предметом конкретно-наукового емпiричного аналiзу. Враховуючи, що розглядаючи питання про появу науки принципово неможливо обiйти етапу емпiричних передумов становлення наукової теорiї, iндуктивiзм слiд визнати методологiєю становлення наук, якi вже стали iсторично наявним буттям, а також етапом становлення ще невiдомих нових наук. 29. Методологія конвенціоналізму. Конвенцiоналiзм подiляючи знання на емпiричне i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається досягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - науковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть) та фактами; припускається суб'єктивiзм в органiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське поняття "система наукових знань" позначують термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при її утвореннi. Конвенцiоналiзм припускає можливiсть побудови будь-якої системи класифiкацiї, котра поєднує факти в логiчно самонесуперечне зв'язане цiле. За систему класифiкацiї приймається будь-яка теорiя, що будується згiдно з поняттям "теорiї" - конституює теоретичну єднiсть предмету, властивостi, вiдношення, положення та iн., що складає вiдношення основоположень i наслiдкiв. Згiдно цiєї концепцiї, необхiдно якомога довше зберiгати недоторканим центр такої системи класифiкацiї, а коли вторгнення аномалiй створює труднощi, потрiбно просто змiнити або ускладнити її периферiйнi дiлянки. Згiдно з базовими настановами даної методологiї одночасно можуть спiвiснувати рiзнi науковi теорiї, якi несуперечливо узгоджуються з єдиною емпiричною "базою" даних. Оскiльки вчення про дедукцiю як метод не розгортається у методологiю, бо не здатне стати основою аналiзу взаємовiдношення якiсно рiзних методiв, в межах конвенцiалiзму дедуктивiзм вперше пiднiмається до рiвня методологiчних проблем. Серед головних настанов конвенцiоналiзму особливе значення мають "рекурентнi мiркування" А.Пуанкаре та "теза Дюгема-Куайна". Жодну класифiкуючу систему конвенцiоналiзм не розглядає як достовiрно iстинну, а лише як "iстинну за угодою" (або, можливо, навiть нi як iстинну, нi як хибну). Дiйсний прогрес науки є кумулятивним i здiйснюється на мiцному фундаментi "доведених фактiв", змiни ж на теоретичному рiвнi носять лише iнструментальний характер. Теоретичний "прогрес" може полягати лише в досягненнi зручностi ("простоти"), а не в зростаннi iстинного змiсту, бо iстина можлива лише у формi емпiричних фактiв. Сферою безпосереднього застосування цiєї методологiї складають процеси математизацiї науки. Виникаючи у якостi методологiї математизацiї фiзики (Дюгем, Пуанкаре) та перетворення теоретичної фiзики на самостiйну складову фiзичної науки, конвенцiоналiзм поширився у сферу гуманiтарних наук (мовознавства Айдукевич, полiтологiї - Поппер, логiки - Куайн). 30. Методологія фальсифікаціонізму. Фальсифiкацiонiзм виник внаслiдок епiстемологiчної критики iндуктивiзму, яка опиралась на тезу, що обидвi його фундаментальнi передумови (а саме: що фактуальнi судження можуть бути "виведенi" з фактiв, що iснують обґрунтовані iндуктивнi (iз змiстом, що збiльшується] висновки) самi є недоведеними i навiть хибними. Завершену фальсифiкацiонiську методологiю запропонував К.Поппер, який використовуючи обґрунтування принципу "фаллiбiлiзму" розгорнуте Ч.Пiрсом, обгрунтував методологiчну процедуру встановлення хибностi теорiї на основi використання modus tollen. Систематично викладена методологiя фальсифiкацiонiзму являє собою певний варiант конвенцiоналiзму, головною тезою якого є дозвiл приймати за угодою просторово-часовi одиничнi "базиснi твердження", аксiоматику, означення термiнiв, постулати та принципи, а не просторовi унiверсальнi теорiї, що претендують на роль "єдиного iстинного вчення". Фальсифiкацiонiзм визнає, що "доля кожної наукової теорiї чи концепцiї завершується її спростуванням". Ця теза вiдповiдає основоположенням фаллiбiлiзму - "теорiя, концепцiя, гiпотеза повинна смiливо еволюцiонувати до свого спростування". Згiдно фальфiкацiонiму, деяка теорiя є науковою лише в тому випадку, коли вона може бути приведеною у зiткнення з яким-небудь базисним твердженням про емпiричний стан речей, i теорiя повинна відкидатись, якщо вона суперечить емпiричнiй перевiрцi прийнятого базисного твердження. Поппер визначив ще одну умову, яку повинна задовольняти теорiя, щоб рахуватись науковою: вона повинна передбачати факти, котрi є новими, тобто неочiкуваними з точки зору iншого знання. Висунення нефальсифiкованих теорiй або ad hoc гiпотез (якi не дають нових емпiричних передбачень) суперечить науцi як дiяльностi, що забезпечує "зростання" знання. Тому, наукова дiяльнiсть полягає в систематичнiй критицi та вiдкиданнi наявних теорiй. Визначаючи мiсце методологiї фальсифiкацiонiзму в загальному процесi наукового поступу можна обґрунтувати тезу, що ця методологiя є форма створення розвинутої наукової теорiї. Iсторично, фальсифiкацiонiзм виникає як спроба вирiшити проблему визначення "кращої" теорiї серед iснуючої множини конвенцiонально сформульованих. Оскiльки множина таких теорiй, згiдно з принципом рекурентностi, може спиратися на один i той самий "ряд" емпiричних фактiв, епiстемологiчно усi теорiї рiвнозначнi. Тому К.Поппер, визнаючи себе послiдовником деяких iдей Пуанкаре, запропонував процедуру вiдкидання теорiй за допомогою їх систематичного спростування. Як виявилося, iдея спростування теорiї фальсифiкацiєю стала основоположенням нової методологiї, що визначає умови "росту наукового знання", а не його систематизаторської обробки. Зазначимо, що фальсифiкацiонiзм набув широкого поширення в соцiологiчних дослiдженнях, якi вимагають обов'язкового обґрунтування "вибірки" збору емпiричної iнформацiї у виглядi гiпотези. У цiлому, головною сферою застосування даної методологiї можна визнати проблеми технiчного впровадження наслiдкiв фундаментальних наукових дослiджень, що охоплюється поняттями "прикладнi науки", "технiчнi науки", "iнженернi науки". Таким чином, стаючи науково сформованою формою технологiчного використання наукового знання методологiя фальсифiкацiонiзму може розглядатися у якостi засобу творення розвинутої наукової теорiї. 31. Методологія історизму. Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку. Iсторизм як методологiя був створений на кiнцi 50-х рокiв ХХ ст. для вирiшення проблем пов'язаних з аналiзом вiдношень мiж рiзними системами теорiй. Визначаючи мiсце методологiї iсторизму в загальному процесi наукового поступу можна обґрунтувати тезу, що ця методологiя є форма створення структурно самовизначеної розвинутої науки. Здебiльшого, методологiю iсторизму розумiють як звернення фiлософiв науки iсторичної школи до iсторiї науки як предмету методологiчного дослiдження. Вiдкриття методу "iсторизму" належить Томасу Семюелу Куну. Вiн, розглядаючи процеси парадигмальних змiн через порiвняння "нормальної" та "революцiйної" науки, аналiз вiдмiнностей способiв дiяльностi рiзних наукових товариств, виявив, що iсторизм може розглядатися у виглядi процедури та виконувати функцiю методу. На вiдмiну вiд методологiчного фальсифiкацiонiзма, для iсторизму вихiдним пунктом є не встановлення гiпотези, котра фальсифiкується (а отже - логiчно несуперечлива), а визначення методологiчного принципу свiдомої систематизацiї наукових знань для вирiшення конкретних наукових проблем: парадигми чи дисциплiнарної матрицi (Кун), дослiдницької програми (Лакатос), концептуальної змiни (Тулмiн), полiферацiї та теоретичної впертостi (Фейєрабенд). На вiдмiну вiд iндуктивiзму, iсторизм визнає, що теоретична наука прогресуюча (та, що має майбутнє) тiльки тодi, коли емпiричному ростовi передує її теоретичний рiст, тобто коли вона може передбачати новi факти. I навпаки - теорiя регресує, якщо її теоретичне зростання вiдстає вiд її емпiричного, тобто якщо вона дає тiльки запiзнiлi пояснення або випадкових (непередбачених) вiдкриттiв, або фактiв, передбачуваних та вiдкритих носiями конкуруючих теорiй. За сферу застосування методологiї iсторизму здебiльшого визнають процеси свiдомого формування наук, що спочатку почали вiдбуватися у зв’язку з мiлiтаризацiєю фундаментальних дослiджень, а сьогоднi - загальним розповсюдженням конкретних видiв науково-пiзнавальної дiяльностi вiд традицiйних сфер життєдiяльностi людностi до нових, вiд одних груп людей чи країн до iнших: виникненням наукових спiльнот поєднаних парадигмами, науково-дослiдницькими програмами, концептуальними змiнами. |
| Тема. Запорозька Січ у другій половині Х Запорозької Січі у другій половині ХVІІІ ст територіальний, політичний, економічний, військовий устрій; визначити причини її ліквідації... |
4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ Тема 4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького 4 Тема 5: Козацьке державотворення... |
| Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
Урок з історії України у 8 класі за темою: «Запорізька Січ у другій половині 17 ст.» |
| ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для... |
Позитивні зрушення системи освіти Великобританії в другій половині... Резюме: аналізується шлях розвитку британського освітнього процесу в XX-му столітті від елітарного до масового, потокового; підкреслюється... |
| Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII... Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст. Урок з історії України для 8 класу із використанням ІКТ |
ТЕМА 6 У другій половині вагітності жінка приймала транквілізатори групи бензодіазепинів. Пологи наступили в строк, протікали нормально,... |
| «Зима прийшла і празники привела» «бібліографія» надовго щезло із вжитку. Його згадали лише коли винайшли книгодрукування. Бібліографами називали топографів. І лише... |
Золотарство У другій половині XVII—XVIII ст золотарі широко виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками З. були здебільшого... |