|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
22. Принцип системності у науковому пізнанні. Принцип системності – принцип, що передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації виробництва, у рамках якого усі його складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи. Принцип системності, який ще називають принципом єдності, вимагає розглядати об'єкт планування як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв'язками і єдиним напрямком розвитку. Тобто всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. 23. Принцип простоти у науковому пізнанні. Бри́тва О́ккама (чи принцип простоти) — принцип логіки, який приписують середньовічному філософу Вільгельму із Оккама (або Окхама). Принцип стверджує, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально потрібно. Цей принцип також відомий як принцип ощадливості або бритва Оккама. Згаданий принцип лежить в основі всього наукового моделювання і побудові теорій. Він переконує нас з набору інших еквівалентних моделей будь-якого явища вибрати найпростішу. У будь-якій даній моделі, принцип простоти допомагає нам відкинути («зголити») ті поняття, змінні або конструкції, які справді не потрібні, щоб пояснити явище. Дотримуючись цих правил, розвиток моделі стане набагато легшим, а виникнення неузгодженостей, двозначностей і надмірностей зменшується. Хоча принцип може видатися тривіальним, він критичний для конструювання моделей завдяки явищу, відомому як «недовизначеність теорій даними». Для даного набору спостережень або даних завжди існує нескінченний ряд можливих моделей, які пояснюють ці дані. Це виникає тому, що модель зазвичай являє собою нескінченний цілий ряд можливих випадків, з якого спостережувані випадки — тільки обмежена підмножина. На неспостережувані випадки модель розповсюджується за рахунок висновків, що покривають як зроблені, так і потенційні спостереження. Хоча цей принцип необхідний для створення моделей складних систем, його використання може призвести до проблем, коли ми вибираємо між гіпотезами, які не еквівалентні (або це невідомо). Критерії простоти часто розрізняються, і часто не ясно, яка гіпотеза найпростіша. До того ж невідомо pro tanto, що найпростіша гіпотеза повинна бути правильною. 24. Редукціонізм у науці. Редукціонізм являє собою одну з методологічних програм філософії науки. Варіанти її втілення можна знайти в різних науках - математиці, фізиці, хімії, біології. Спираючись на засади редукціоніської методології філософи і теоретики природознавства намагались розв’язати якнайменше 2 фундаментальні проблеми. По-перше, відкрити загальні закони і принципи певних об’єктів - фізичних, хімічних або біологічних і побудувати цілісну картину відповідної реальності. По-друге, і це пов’язано з вирішенням першої проблеми, здійснити синтез знання в межах відповідної науки. Методологія редукціонізму спирається як на основну пізнавальну дію на процес редукції (від латинського reductio - повернення назад, до попереднього стану) . Методологія редукціонізму обґрунтовує як шлях до відкриття загальних законів функціонування структури об’єктів “зведення” закономірностей більш простих, зведених систем більш високого рівня організації до нижчого рівня. При цьому вважається, що закономірності нижчого рівня повністю вичерпують і пояснюють функціонування і і структуру вищого рівня, більш складних систем. Корені редукціонізму знаходяться в історії наукового пізнання. Загальні орієнтації на процедуру “зведення” складного до простого ми знаходимо в методології механіцизму. Таким чином, редукціонізм - одна з методологічних моделей наукового пізнання. Така, що вона працює в певних межах, а за ними проявляє свою недосконалість. Якщо говорити про "досягнення" редукціонізму, то, скажімо, механістична картина світу - це певний синтез наукових знань про неживу і живу природу. Якщо говорити про фізику; то об'єднання наукових знань в межах статистичної картини світу дозволило зробити універсальні схеми поведінки складних макроскопічних систем, єдність поведінки мікро і макрооб'єктів. Отже, якщо розуміти редукціонізм як зведення складного до простого, то методологічні процедури цієї моделі відповідають самій суті науки. Дійсно, процес наукового пізнання - це рух до знання все більш узагальненого. Втім на цьому фоні не зникла багатоманітність наукових теорій. Вони не редуковані до якоїсь єдиної і найбільш загальної теорії. Отже, редукціонізм - одна методологічних програм наукового пізнання, що здійснюється на певних онтологічних і гносеологічних засадах. Підставою використання редукціонізму є також особливості самої науки. 25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Що являє собою наукове знання? Яка його структура? Для того щоб відповісти на ці питання, необхідно насамперед звернути увагу на те, що наукове знання - це складна система з дуже розгалуженою ієрархією структурних рівнів. Для вирішення нашого завдання вичленуємо три рівні в структурі наукового знання: локальне знання, яке в будь-якій науковій області співвідноситься з теорією; знання, що складають цілу наукову область; знання, що представляють всю науку. Емпіричний та теоретичний рівні ЗНАННЯ Розглянемо питання, пов'язані зі структурою локальній області знання. Очевидно, що тут можна виділити принаймні два рівні: рівень емпіричних знань і рівень теоретичних знань. На конкретному прикладі - механіці - з'ясуємо, що являють собою рівні емпіричного і теоретичного знання. Емпірія тут пов'язана зі спостереженнями й експериментами над механічними переміщеннями твердих тіл або рідин. Сукупність емпіричних даних дають нам також астрономічні спостереження за переміщеннями небесних тіл - і це дуже важливі знання, на які спирається механіка. Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. На цьому рівні ми одержуємо знання про означені події, виявляємо властивості цікавлять нас об'єктів або процесів, фіксуємо відношення і, нарешті, встановлюємо емпіричні закономірності. Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Проте теорія будується таким чином, що вона описує безпосередньо не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти. У теорії задаються не тільки ідеальні об'єкти, але і взаємовідносини між ними, що описуються законами. Крім того, із первинних ідеальних об'єктів можна конструювати похідні об'єкти. У результаті теорія, що описує властивості ідеальних об'єктів, взаємовідносини між ними, а також властивості конструкцій, утворених із первинних ідеальних об'єктів, спроможна описати усю ту різноманітність даних, із якими вчений стикається на емпіричному рівні. Отже, в структурі наукового знання виділяються два суттєво різних, але взаємопов'язаних рівні: емпіричний та теоретичний Але щоб адекватно описати локальну область знання, цих двох рівнів виявляється недостатньо. Необхідно виділити часто не фіксується, але дуже істотний рівень структури наукового знання - рівень філософських передумов, що містить загальні уявлення про дійсність і процес пізнання, виражені в системі філософських понятті. ФІЛОСОФСЬКІ ПІДСТАВИ НАУКИ Розглянемо область явищ мікросвіту, яка вивчається квантовою механікою, і визначимо, в яких аспектах учений має тут справу з філософськими передумовами. Квантова механіка опирається на певну сукупність емпіричних даних, одержуваних при вивченні мікропроцесів за допомогою різних приладів: лічильників Гейгера, камери Вільсона, (фотоемульсії і т.д. Теорія - квантова механіка - не тільки описує дані емпіричного рівня, за і може передбачати результати певних подій у цій галузі. Однак більш уважний аналіз показує, що цим опис даної області науки не вичерпується. Виявляється, що суттєву роль у квантовій механіці грає тлумачення її апарату з точки зору певних уявлень про реальність і процесі її пізнання. Отже, в науці існує рівень філософських передумов. Ясно, що в залежності від того, з якою наукою і який теорією ми маємо справу, філософські підстави виявляють себе в більшій чи меншій мірі. У квантовій механіці вони очевидні. Тут до цих пір йдуть найгостріші суперечки з проблем інтерпретації її математичного апарату і до цього дня відсутній позиція, яка примирила б сторони суперечки. Аналогічні приклади можна легко виявити і в інших науках. Разом з тим, як свідчать факти, в науці існує чимало теорій, які не викликають будь-яких спорів але приводу їхніх філософських підстав. Це пов'язано з тим. що вони базуються на філософських представленнях, близьких до загальноприйнятих, і тому не піддаються рефлексії: вони не виступають предметом спеціального аналізу. а сприймаються як щось само собою зрозуміле. Звернемо увагу тепер на те, що й емпіричне знання знаходиться в залежності від певних філософських уявлень. Справді, розглянемо емпіричний рівень науки. Таким чином, на емпіричному рівні знання існує визначена сукупність загальних уявлень про навколишній світ. Ці уявлення настільки очевидні, що ми не робимо їх предметом спеціального дослідження. Вони просто передаються з покоління в покоління як традиція. Але вони існують і рано чи пізно міняються і на емпіричному рівні. Отже, існує сукупність філософських уявлень, які пронизують і емпіричний і теоретичний рівні наукового знання. Звертаючи увагу на значення філософії для наукового пізнання, Л. Брілюена писав, що "вчені завжди працюють на основі деяких філософських передумов і, хоча багато з них можуть не усвідомлювати цього, ці передумови в дійсності in визначають їх загальну позицію в дослідженні". "Наука, - зазначав А. Ейнштейн, - без теорії пізнання (наскільки це взагалі мислимо) стає примітивною і плутаною".Назад ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК РІЗНИХ РІВНІВ ЗНАННЯ Звернемо колись усією увагу на те, що емпіричний і теоретичний рівні органічно пов'язані між собою: Теоретичний рівень існує не сам по собі, а спирається на дані емпіричного рівня, в цьому сенсі зв'язок теорії та емпірії очевидна, але існує те, що й емпіричне знання виявляється невільним від теоретичних уявлень, воно обов'язково занурено Б Певний теоретичний контекст. На емпіричному рівні необхідна інтерпретація роботи приладів, що здійснюється в рамках механіки, термодинаміки, електродинаміки та інших теорій. Це означає, що емпіричний рівень наукових знань обов'язково включає в себе те чи інше теоретичне тлумачення дійсності. Незважаючи на теоретичну навантаженість, емпіричний рівень є більш стійким, більш міцним, ніж теорія, в силу того, що теорії, з якими пов'язане тлумачення емпіричних даних, - це теорії іншого рівня. Якби було інакше, то ми мали би логічне коло, і тоді емпірія нічого не перевіряла б у теорії і не могла б бути критерієм її істинності. Ці уточнення дуже важливі для розуміння закономірне гей розвитку науки. Отже, в локальній області наукового знання ми виділили три рівні: емпіричний. теоретичний. Філософський-і показав, що всі вони взаємопов'язані. СТРУКТУРА НАУКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ Розглянемо тепер структурний рівень знання, що охоплює цілу наукову галузь. Очевидно, що тут є ряд локальних областей, співіснують один з одним. Однак необхідно відзначити обставина, що різко ускладнює справу і вносить безліч проблем в розгляд цією питання. Сформулюємо його так: що входить в структуру, наприклад, сучасної фізики? Чи входять в структуру сучасної фізики тільки ті теорії, які створені у XX ст., Або входять також і теорії минулого? Звичайно, цілий ряд теорій минулого не входить в сучасну фізику (наприклад, теорія теплороду і багато інших). Гострота питання полягає в наступному: чи входять до складу сучасної фізики такі теорії. які генетично пов'язані з сучасними концепціями, але створені в минулому? Наприклад, ми знаємо, що механічні явища зараз описуються на базі квантової механіки. Чи входить у структуру сучасного фізичного знання класична механіка? Ми знаємо, що теплові явища зараз описуються на базі статистичної термодинаміки. А чи входить класична термодинаміка в структуру сучасного наукового знання? Такі питання одразу загострюють проблему, яка розглядається. Звернемо увагу і на таке важливе питання: як ми уявляємо собі майбутнє будь-якої галузі науки? Відомо, що одна з чітко виражених тенденцій у розгляді цього питання полягає в тому, що допускається принципова можливість побудови якоїсь єдиної теорії, яка охоплювала б фундаментальні принципи всієї предметної області, скажімо фізики. і на базі до горою всі інші фізичні теорії були б побудовані як окремі випадки. Таке прагнення - побудувати якусь єдину теорію, яка охоплює цілу предметну область, не раз спостерігалося в історії фізики, біології, географії і т.д. Практично у всіх областях науки так чи інакше виявлялася ця установка. … Таким чином, будь-яка наукова дисципліна, як б великими не були успіхи в інтеграції охоплених нею знань, складається з кількох наукових областей, специфіка яких відображається щодо замкнутими системами понять, що представляють собою теорії. Саме вони поєдную навколо себе відповідний даної предметної області емпіричний матеріал. 26. Особливості наукового пізнання суспільства. Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів придбання знань про явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання). Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, яке виникає разом з формуванням людського суспільства і здійснюється людьми в процесі всіх видів їхньої життєдіяльності. Його називають стихійним, оскільки воно не передбачає постановки будь-яких пізнавальних завдань, які б не стосувались безпосередньо потреб практики. Це пізнання, разом з тим, є емпіричним, оскільки воно не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. Тут схоплюються певні закономірні взаємозв'язки і взаємозалежності, які яскраво відображені в народній мудрості, в т.ч. у прислів'ях, народних прикметах і т.д. Донаукове стихійно-емпіричне пізнання одночасно є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо вплетене в неї. Безпосередня мета його — не пізнання світу, а саме виробництво предметів, яке, зрештою, неможливе без певного знання про предмети та знаряддя праці, способи їхньої зміни, застосування і т.д. Правда, це не означає, що практика зумовлена пізнанням. Знання в своєму виникненні, в своїй донауковій формі іманентне практиці, чим зумовлює її якісну визначеність як специфічно людської форми діяльності. Характерними рисами донаукового стихійно-емпіричного пізнання є те, що, по-перше, даний рівень пізнання спирається, як правило, не на будь-які теоретично-пізнавальні концепції, а на багаторазове повторення поколіннями людей однакових операцій з речами та їхніми властивостями, що і дає змогу відібрати такі способи практичної діяльності, які враховують певні об'єктивні властивості цих речей і є достатньо ефективними для одержання необхідних практичних результатів. По-друге, донаукове, стихійно-емпіричне пізнання не має своїх специфічних методів і спеціальних засобів. Засобами цього рівня пізнання є знаряддя праці, які одночасно виконують як виробничі, так і пізнавальні функції. По-третє, результати цього рівня пізнання, звичайно, виражаються та закріплюються у виробничому досвіді, в певних рецептурних правилах, які фіксують дії, необхідні для одержання корисного ефекту, забезпечення результативності людської діяльності. По-четверте, донаукове, стихійно-емпіричне пізнання не пов'язане з певним конкретним об'єктом пізнання. Об'єктом тут є ті різноманітні явища, з якими пов'язані люди в процесі своєї життєдіяльності. Зміни в характері життєдіяльності, розширення її сфери призводить до того, що люди стикаються з усе новими і новими явищами дійсності, тому об'єкт цього рівня пізнання є дуже широким і невизначеним. На відміну від донаукового, стихійно-емпіричного пізнання наукове пізнання виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Виникнення його пов'язане з суспільним розподілом праці, з відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу. Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів: 1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності; 2) об'єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах; 4) особливих методів та засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично. Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання. У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія. |
| Тема. Запорозька Січ у другій половині Х Запорозької Січі у другій половині ХVІІІ ст територіальний, політичний, економічний, військовий устрій; визначити причини її ліквідації... |
4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ Тема 4: Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького 4 Тема 5: Козацьке державотворення... |
| Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
Урок з історії України у 8 класі за темою: «Запорізька Січ у другій половині 17 ст.» |
| ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для... |
Позитивні зрушення системи освіти Великобританії в другій половині... Резюме: аналізується шлях розвитку британського освітнього процесу в XX-му столітті від елітарного до масового, потокового; підкреслюється... |
| Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII... Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст. Урок з історії України для 8 класу із використанням ІКТ |
ТЕМА 6 У другій половині вагітності жінка приймала транквілізатори групи бензодіазепинів. Пологи наступили в строк, протікали нормально,... |
| «Зима прийшла і празники привела» «бібліографія» надовго щезло із вжитку. Його згадали лише коли винайшли книгодрукування. Бібліографами називали топографів. І лише... |
Золотарство У другій половині XVII—XVIII ст золотарі широко виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками З. були здебільшого... |