|
|
Скачати 3.46 Mb.
|
| боротьбі здобувається справжня гармонія, яка проявляє себе прихованою, неявне, і вона сильніша від явної гармонії; прихована гармонія і є тотожність. Через прихованість гармонії світобудови пізнати логос так важко, світ немовби ховається від людини, тому що вона часто буває недо-стойною бути людиною розумною і є «скотиною». Люди «як тварини пересичені», некмітливі, намагаються розум, який прагне пізнавати, замінити формальним багатознанням, а треба прагнути до мудрості. Пізнавання логоса є пізнаванням мудрості, єдності світу — тим самим треба прагнути не до спеціального знання, а світооглядної свідомості, ментальної цілісністі. Будучи аристократом за народженням (належав до царсько-жрецького роду), був не прихильником аристократії й ідеологічно піднявся вище свого класу. Виступав прихильником писаного права і закликав народ боротися за закон (бо всі людські закони повинні відповідати божественним настановам, наприклад, вищої справедливості богині Діке). Вірив у посмертне існування душі, але у матеріально-речовому вигляді космічного вогню. Італійська філософія: Піфагорейський союз, школа елеатів, Емпедокл. ПІФАГОР (острів Самос біля Іонії). Уважав себе втіленням сина бога Гермеса Ефіальтом і тим гадав себе аристократом і ставив вище всіх людей (існує бог, людина і «подібні до Піфагора»). Був гарним математиком, відкрив явище несумірності, здійснював спроби перетворити математику емпіричну на математику теоретичну. В основі космосу лежить число. Саме це слово є впорядкована числом світобудова. Вважається, що П'фагор сконструював і слово «філософ». Через геометричні фігури і число він конструював землю і природні стихії. Земля складається з частинок кубічної форми, вогонь — із частинок у формі чотиригранної піраміди (тетраедрів), повітря — з восьмигранників (октаедрів), вода — з двадцятигранників (ікосаедрів), ефір — із дванадцятигранників (додекаедрів). Уважається, що в астрономії Піфагор відкрив навскісне положення зодіаку, визначив інтервал між моментами, коли планети займають відносно одна одної однакове положення. Був одним із перших гео центристів. Неймовірна гіпотеза Піфагора про «гармонію сфер». Кожна планета, рухаючись по ефіру, випускає монотонний звук певної висоти (частоти): Місяць — високий і пронизливий звук, Сатурн — найнижчий звук. Разом ці звуки утворюють гармонійну мелодію (чути яку міг лише один Піфагор). Тут представлена не лише геніальна здогадка про радіохвилі, а й про хвильову (квантово-хвильову) взаємодію планет і Всесвіту, про єдину хвильову взаємодію сгітобудови як єдину базову фундаментальну взаємодію фізичного світу, яка звучить як «музика сфер», «космічна мелодія» (а сучасними фізиками розробляється як єдина теорія поля). Піфагор, видимо, був видатним філософом-психологом і психотерапевтом-практиком. Мав свої погляди на метемпсихоз, переселенню душ, лікував «душі» хворих людей музикою, учив способам запобігання негативних емоцій (гніву, туги, душевної тривоги, суму), розробляв спеціальні режими дієти і відпочинку, дуже багато зробив для народження медицини як науки з лікувальної магії. Піфагорейський союз виступив першим систематичним пропагандистом філософського знання (і тим відрізнявся від іоністських філософів-одинаків), статут союзу передбачав цілком певний спосіб життя. Він грунтувався на ієрархії життєвих цінностей — на тому, до чого ми приходимо сьогодні. Найвище стоїть прекрасне і благопристойне (сюди включається і наука), потім вигідне і корисне, на третьому місці — приємне. До союзу приймалися лише люди, які витримали багаторічну перевірку розумових і моральних якостей. В основі етики союзу лежало вчення про «належне»: перемога над пристрастями, культ дружби і товариства, прийоми поліпшення розумових здібностей, уміння слухати, спостерігати, розвитку пам'яті. Всі ці ціннісно-етичні норми мають зараз надзвичайно актуальний характер, і в цьому відношенні Піфагор прогнозував їх значення для майбутнього. Припускається, що багато знань він отримав, коли вчився у індійських мудреців (махатм-надлюдей) під час своєї подорожі на Тібет (за свідченням письменника Апулея). Італійська філософія. Елеати. КСЕНОФАН (поліс Колофан в Іонії). Основа всього сущого земля і вода. Сонце утворилося зі скупчення іскорок, а самі іскорки — випари води, що спалахнули (спостереження явища атмосферної електрики). Сонце завжди нове, і воно своє для кожної місцевості. Ксенофан найбільш активно виступає проти міфологізму і його перенесення в релігійний світогляд. Не може бути богів, схожих на коней і биків, тому вони не можуть бути схожими і на людей. Бог єдиний. Єдиний бог подібний лише небу як цілісності. Бог — це чистий розум. Його сила не в тілі, а в мудрості. Він спирається лише на розум і мудрість, тому що почуття і відчуття несправжні, а людину і розум обдурює. Бог — космічний філософ-мислитель, богофілософ, який править у Всесвіті лише силою своєї думки, не докладаючи ніяких фізичних зусиль. Він не якась персоніфікація, бог у всьому і утворює все різноманіття у вищій єдності, думці (пантеїзм). Бог подібний до кулі і тотожний космосу, він — сам бого космос: єдиний, вічний, однорідний, незмінний і неушкоджений (такий, що не знищується). Ця особливість бога породжує у відповідь особливість людського пізнання. Людині дано таке знання про пізнання, істина не відкривається людині як божественне одкровення, істина — результат людських пошуків, вона є процес. Лише досягаючи істини, ми переконуємося, що розум нас не обманює. Тут ми бачимо великі пізнавальні здогадки Ксенофана, які були розроблені в подальшій гносеології. ПАРМЕНІД. Жив у Елеї і його філософські погляди склали основу філософії елеатів. Він першим по-філософському розробив категорію «буття». Світоглядне питання буття і небуття і відношення людського мислення до них є для Парменіда центральним, його головна теза про буття — мислиме лише те, що існує. При цьому думка про предмет тотожна предмету думки. Небуття не може існувати тому, що воно немислиме. А коли б воно людиною було мислиме, то одразу ж стало б буттям як предмет думки. В онтології за первоначало Парменід приймає ефір і те, що всі світила небесні знаходяться в ефірі; його головна якість — всюдисутність. У гносеології Парменід розрізняв видимий і невидимий світ. Проте це не буття і небуття, а дві картини світу: картина істинного світу і картина неістинного світу — картина людської думки як смертної істоти. Але у Парменіда картина істинного світу — це лише позірний фізичний світ, який насправді не є істинним. У наявності діалектика істини і позірності, але фізична істина виявляється невірною. Насправді існує тільки буття думки. ЗЕНОН (V ст. до н.е.). Був учнем Парменіда й уважається винахідником діалектики як мистецтва спору (за Арістотелем і Плутархом). По суті у Зенона представлені елементи суб'єктивної діалектики: докази від противного, спростування доказів опонента і доведення до абсурду його точки зору, яке стає протилежною власній. «Апорія Зенона» — поставити опонента у безвихідь, у ситуацію логічної безпросвітності, загнати у глухий кут: Ахіллес, який не може наздогнати черепаху; стріла, що летить, яка насправді перебуває в спокої та ін. В онтологічному плані Зенон своїми апоріями поставив проблеми єдності і множинності, руху і спокою (які і до теперішнього часу задовільно не розв'язані). Гносеологічне він поставив проблему діалектичної суперечності і способів її розв'язання і, отже, філософського доведення логічної і фізичної аргументації (які не були методом прямого доведення, які знали до цього за законами формаль^-ної логіки). ЕМПЕДОКЛ (місто Акрагас у Сіцілії). Його вчителями були піфагорійці Ксенофан і Парменід. Проявив себе в багатьох областях: оратор, ритор, лікар, поет, інженер, філософ; був марнослівним і видавав себе за божество (як і Піфагор). Розробив концепцію світобудови як боротьбу двох начал — Філії (любові, інші назви: Гармонія, Радість, Афродіта) як космічної сили проти Нейкос (ненависть, гнів). Коли філія є космічна причина добра, то Нейкос — причина множинності зла. У цій боротьбі Філія і Нейкос поперемінне беруть гору. У першій фазі перемагає Філія і виникає світобудова у вигляді «офейрос» (куля): у ньому всі чотири стихії рівномірно перемішані (земля, вода, повітря, вогонь), а ненависть витіснена за межі світу. Друга фаза боротьби утворює рівновагу любові і ненависті, вона нестійка, фази динамічні. Третя фаза — обертання вихора стихій, ненависть неподільно панує і розділяє стихії, однорідне з'єднується тільки в ненависті. У четвертій фазі здійснюється зворотний перехід у порівнянні з другою фазою; перехід від множинності і зла до єдності і блага. Чотири фаз»» обертання космічного вихору — це фатальна череда, яка відбувається за волею долі, бо таким є «коло часу». Геніальна здогадка Емпедокла про спиралеподібність галактик та їх утворення внаслідок космічного вихороруху може викликати лише подив гд вищої прозорливості філософа. Сам Емпедокл уважав, що сучасне йому людство живе в четвертій фазі «обертання вихора» (переходу від зла до блага). Глибокі і діалектичні побудови Емпедокла. Світ одночасно мінливий і немінливий, але у різних відношеннях і частинах (як тут не згадати відкриття сучасних астрофізиків, що пов'язане з нестаціонарністю окремих частин Всесвіту!). У своєму корінні (субстанціональному) і в межах «кола часу» світ незмінний. Але світ мінливий на рівні речей (тобто проявленої сутності) всередині «кола часу». Він послідовно проводить закон збереження буття. Для вселенського буття не існує понять «народження» і «смерть», але «розділення» і «змішування»: існує лише одне змішування з розділенням того, що змішалось. У психології стояв на позиції метемпсихозу, розповідав про свої численні перевтілення. Але його позиція тут цілком матеріалістична і грунтується на принципі біологічної доцільності, зародження живого із неживого, визначає наперед теорію еволюції видів. Так, у четвертій фазі переходу від зла до добра окремі живі органи в природі починають сходитись і об'єднуватись (голови, потилиці без шиї, голі руки без плечей, очі без лобів). Посилення сили любові почало з'єднувати їх хаотично і різнорідне, тому утворилось багато нежиттєздатних частин: дволикі істоти, бики з обличчям людини, жіночої природи чоловіки, двогруді істоти. Більшість загинула, але деякі підійшли один до одного і вижили, немовби вони були створені за заздалегідь продуманим планом. Таким шляхом природа з величезною витратою енергії і часу і речовини створила все існуюче (шляхом природного відбору, адже, за Емпедоклом, природі не треба економити). Геніальна здогадка Емпедокла про швидкість світла: воно поширюється з великою, але конечною швидкістю (Арістотель з ним не згодний). Воно випромінюється з тіла, що світиться, спершу поширюється у проміжному просторі, і лише потім досягає землі; при цьому його рух залишається непоміченим для людини через величезну швидкість. Природа світла — матеріальна. Подібні здогадки Емпедокла наводять на думку про те, що він володів знаннями про них! І дуже шкпда, що більшість його філософсько-літературних праць загинули і не дійшли до нас (хоча його погляди достатньою мірою описані в доксографії, яка дійшла до нас). АНАКСАГОР. Жив у Афінах в період правління Перікла, коли спостерігався найвищий розквіт Греції: Анаксагор входив у гурток Перікла, де згуртувались найбільш визначні вчені того часу, архітектори, скульптори, художники і філософи. З Анаксагора і почалась філософія в Афінах. Вона відзначалась високим демократизмом: своєю філософією Анаксагор вдихнув у народ «величний спосіб думок» і надав йому «високу гідність» (Плутарх). Походив він з іонійського міста Клазомени. Головна проблема для Анаксагора — якісні перетворення речей. І тут Анаксагор первісне неметафізичний і первісне виключає надбуття, виходячи із закону — ніщо не виникає із небуття. Головна теза Анаксагора — все знаходиться у всьому, все виникає з усього. Природа багатоякісна і як «якісник» Анаксагор — ультраплю-раліст. Первоначало представлено у нього численним «насінням речей» — гомеомеріями («подібночастковий»), кожна з них зберігає всі якості тієї речі, яка мас з неї походити. Існує насіння заліза, насіння крові і т.д. Гомеомерії — невидимі, найдрібніші, надпочуттєві частинки. Якісні взаємоперетворення речей можливі, тому що кожна річ містить у собі насіння всіх інших речей. Але якість речі визначається тими гомеомеріями, які в ній переважають. Якісні перетворення — це зміна однієї більшості гомеомерій на іншу більшість. Кожна гомеомерія сама утворює безліч насіння всіх інших речей, тільки меншого порядку. Принцип «все в усьому» діє на нескінченну глибину гомеомерій і їх «подібночасткове» ділення не має межі і кінця. Неймовірна здогадка про нескінченність матерії вглиб! Навіть Зенон уважав неможливим таке в множинності. Але, за Анаксагором, річ, що складається з «подібночасткових» елементів, і велика, і мала одночасно, і в ній нема ні найбільшого, ні найменшого. Інакше кажучи, річ — це єдність мікрокосму і макрокосму, і цю єдність Анаксагор, видимо, припускав у нескінченних масштабах! Наша світобудова створена з переважанням гомеомерій ефіру або повітря. Природа як така відрізняється від інших станів тим, що вона не допускає хаотичного змішування речей і гомеомерій, бо тоді не могли б зберігтися ті якості речей, які існують вічно. Тобто тоді не збереглась би субстанція і природа б не виникла. Гомеомерії, що входяя, в матерію, пасивні, і вони не змогли б розвитися з первісного хаосу в космос і природу без певного активного начала. Таким активним началом є «нус» — розум творця космосу з первісного хаосу. Для Анаксагора це світовий розум. Світовий розум виконує дві основні функції — надає рух світові і здійснює пізнання світу. Коли гомеомерії дуже складні за своєю структурою і своїй множинності, то «нус» —простий, незмішаний, чистий, є найтоншою і найчистішою річчю з усіх речей. Його головні властивості — мислення, безконечність, самодержавністі. (належність лише самому собі як активне начало серед інших начал, що не змішується). Через пізнання «нус» набуває величезної сили, яка дає йому цілковите знання. Сила його знання поширюється не лише на сучасне, але й на минуле і на майбутнє, яке «нус» визначає наперед. Як є матеріальним «нус», так само матеріальна і дія сили знання. Якщо розум — причина активності матерії, то знання — пояснення причини. У гносеології Анаксагор стоїть на методологічній основі, що все пізнається собі протилежним — адже все різноякісне (у Емпедокла — подібне пізнається подібним). Відчуття не дають істини, тому що пов'язані зі стражданням, а також тому, що гомеомерії можна осягнути лише розумом, але не почуттями. Через страждання можна пізнавати (бо це деяка екстремальність почуттів, їх загостреність), але воно пов'язане з надмірним подразненням органів чуттів і тому неадекватне. Тут Анаксагор не сформулював, шо в пізнанні треба йти шляхом міри, хоч і підійшов дуже близько. |
|
Духовно-моральне виховання на уроках англійської мови Прояви високої моральності такі як: жаль, співучасть, співпереживання та повага до інших і себе, на жаль, відходять на другий план.... |
ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ, ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО... Навіщо учень вивчає математику? Для того, щоб розвинути математичне мислення, а не для того, щоб визубрити формули і теореми, від... |
|
ЕТИКА 5 КЛАС Моральність визначає індивідуальну життєдіяльність людини й формує ціннісний простір суспільства. Споконвіку, скільки існує людство,... |
Аспект |
|
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
НАКАЗ Чернівецької області з питання «Здоров’язбереження як домінантний аспект освітньої діяльності навчальних закладів» |
|
Трибуна педагогічного досвіду Здоров’язберігаючий аспект розвитку молодших школярів в інтегрованому курсі «Навколишній світ» |
Науково-практичний семінар Облік та контроль за використанням об'єктів авторського права в цифровому середовищі: ідентифікаційний аспект |
|
Роботи Номінація «Духовно – моральне виховання особистості в контексті ідей В. О. Сухомлинського» |
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ НА ОСНОВІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ЕМОТИВНОГО КОНЦЕПТУ INTIMACY У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ |