|
|
Скачати 3.46 Mb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СИСТЕМНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ОСВІТИ КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ В.Ф. Капіца ФІЛОСОФІЯ: ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ АСПЕКТ Ч. 1. Онтологія Навчальний посібник Структурно-конспективна розробка блоку базових тем лекційного курсу філософії для студентів технічних вузів ЗМІСТ Вступ . Тема 1. Філософія, її основні проблеми і роль у суспільстві. Тема 2. Філософія розуміння існування світу як буття. Тема 3. Давньогрецька класична філософія 3.1. Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії 3.2. Філософське вчення Платона про світобудову 3.3. Філософська система Арістотеля. Тема 4. Матерія і матеріальне буття світу Тема 5. Свідомість і психічна діяльність людини Тема 6. Розвиток класичної філософської думки в Україні. 6.1. Філософська творчість Г.Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні. 6.2. філософія духу — головний мотив філософських пошуків класичної вітчизняної думки 6.3. Основні риси національної філософської культури. Тема 7. Проблема людини у філософії. 7.1. Людина в системі наук 7.1. Духовно-ціннісні основи людини 7.3. Культура творчої самореалізації людини Тема 8. Німецька класична філософія. 8.1. Трансцендентальна діалектика І. Канта і системи інтелектуальної інтуїції Й.фіхте і Ф.Шеллінга 8.2. Діалектика духу в системі об'єктивного ідеалізму Г.Гегеля. 8.3. Система антропологічного матеріалізму Л.Фейєрбаха. Тема 9. Проблема методу пізнання в філософії (онто-гносеологічний аспект). 9.1. Діалектика і проблема універсального методу пізнання Окрім навчально-методичного навантаження ця розробка покликана виконати духовно-ідеологічну функцію морального пробудження молоді до здорового морального життя і прагнення до морального вдосконалення, духовного саморозвитку. З цією метою в темах, присвячених проблемі людини, філософії Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха, представлені питання практичного розвитку культури духовно-творчої самореалізації людини. Автор вів спеціальний навчальний курс з даної проблематики і з досвіду знає, що подібні питання викликають найжвавіший інтерес у студентів. Вони з великою зацікавленістю беруть участь у соціологічних дослідженнях, які проводяться автором по даній проблематиці, живо сприймають їх результати, дані соціологічного аналізу, одразу встряють у дискусії та обговорення. У цьому можна бачити конкретну навчально-виховну роль розпочатої автором праці, його практичну цінність для молоді. Навчальний посібник не просто розрахований на студентів і викладачів, а й на їх продуктивну взаємодію і світогляд взаєморозуміння. Водночас духовно-світоглядна основа даної філософської розробки передбачає інтерес всіх тих, хто намагається самостійно коригувати і вдосконалювати свої філософські погляди та уявлення, знайти здоровий глузд у хаотичному контексті нашого сучасного життя. Автор висловлює надію, що його праця буде корисною, і він з подякою прийме побажання і пропозиції щодо подальшого продовження роботи. Тема 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІПитання 1. філософія як всезагальний спосіб духовного буття людини. 2. філософія і світогляд. Основні філософські питання. 3. Функції філософії в суспільстві. Філософія — та сфера духовної практики людини, яка має найбільш давні традиції. Потреба у філософському міркуванні розвилась одночасно з прогресом людської цивілізації, з перших кроків історії людства. Історія свідчить, що свої перші філософські погляди люди почали викладати більш, як 2 тис. років до н.е. Філософія як любов до мудрості — це атрибут людської сутності. Через філософію людина висловлює своє духовне начало і пов'язує свій духовний світ зі світом оточуючим. У різний історичний час потреба у філософії була різною, але вона ніколи не пропадала. Чому? Вона значною мірою полегшувала людині сприйняття оточуючого світу і його практичного засвоєння: вловлювати просторово-часові і причинно-наслідкові зв'язки, встановлювати закономірність природно-космічних явищ, розрізняти добро і зло, правду і брехню .у людських взаєминах, вона відкривала можливість аналізувати те, що відбувалося, розуміти його зміст і значення, нарешті, бачити сутність речей і розрізняти належне для Людини. Філософія, даючи все більшу адекватність сприйняття світу людиною і самої себе, відкривало у людини особливий духовно-філософський зір на світ, розгортаючи його в ціле уявлення про світ, погляд на оточуючу дійсність як на світову картину. Дій картині світу філософія надає цілісність. Завдяки філософському поглядові й уявленню людина сприймає світ як якусь закінчену і завершену споруду — світобудову, за архітектонікою якої можливе влаштування і людського світу, суспільства. Тим самим філософія постійно спрямовує людину на пізнання оточуючого світу і себе самої, самовідкриттю свого вищого «Я» і «вищих істин» світу. Серед них таємниці життя і смерті, можливості існування сутностей більших, ніж людина (бог, космічний надрозум, духовний Абсолют), сутність духовної і психічної могутності людини, доля людей і можливість впливати на неї та ін. Філософія творить людську культуру. Вона, мабуть, єдина сфера людського духу, в якій не губиться накопичене людьми знання. Гинуть цивілізації, втрачаються унікальні технології і технічні «чудесні» відкриття, але нагромадження філософського знання залишаються і вони забезпечують спадкоємність людської культури, дає зв'язуючу нитку історії. Серед них натурфілософські ідеї античних філософів: Демокріта — атомна будова світу, Платона — ідеї-«ейдоси» як сутності, Анаксагора — гомеомерії як геноподібні мікроутворення, Анаксімандра — апейрон як полеподібна основа світу, Арістотеля — система базових філософських категорій буття. Філософія — це духовне буття людей, яке охоплює весь ЇХ історичний досвід. Це свідомість людини, що «проростає» віками, тобто така, яку розвивають протягом віків, перетворюючи людину в «історичний суб'єкт». Кожний із нас, живучи нині, з урахуванням історичного досвіду жив завжди, а з урахуванням його передавання -буде жити і в майбутньому. Тим самим духовне буття людей стає завдяки філософії реальністю. Визначення. Філософія є універсальний духовний спосіб буття людини в світі, цілісний погляд людини на світ і на своє місце у ньому, духовно-практичне відношення до світу як об'єкта пізнання і розвитку людської культури. Філософія формує найбільш загальні впорядковані уявлення про світ у людини, виконуючи духовно-орієнтуючу роль у людській життєдіяльності. Найповніше духовно-орієнтуюча роль філософії в людському бутті представлена світоглядом. Світогляд дозволяє людині мати цілісне уявлення про світ, систематизований погляд на світ, «зріти» його як картину світу в усіх зв'язках і взаємодіях людського існування. Світогляд — не обов'язково філософія, але кожний світогляд має свій цілком певний філософський зміст. А філософія — цілком певну світоглядну функцію. Світогляд несе на собі особистісний відбиток бачення світу людиною і свого особистого місця в ньому. В ньому представлені найчастіше ті погляди людини, які стали його особистими переконаннями, пропущені через психологічну структуру його особи. Це свого роду її «життєва філософія», що виражає життєву позицію особи і регулює аі-гуальну поведінку людини. З іншого боку, в світогляді представлений ступінь близькості внутрішнього духовного світу людини і зовнішнього світу оточуючої дійсності. Глибокий взаємозв'язок філософії і світогляду людини можна простежити за розвитком історичних типів світогляду. Міфологізований світогляд. При такому сприйнятті світу людина не відокремлює себе від природи, поширюючи свої людські якості на явища природи. Людина стоїть врівень з природою, космосом, розчинена в них, не відокремлює свої людські начала і сутнісні сили (соціальні і духовні) від них, не бачить відмінностей між своєю уявою і реальністю. Це синкретичне мислення. Там, де людина цих зв'язків не розуміє, вона наділяє їх надприродним відношенням. Але це надприродне нормально співіснує з природою і людиною. Основні форми міфів: Аніматизм — одухотворення всієї природи, стихій і природних явищ, «вкладення душі» у все природне оточення. Анімізм — віра в окреме існування душ і духів у персоніфікованому вигляді. Фетишизм — віра в надприродний зв'язок між людиною і природними предметами. Тотемізм — віра в надприродний зв'язок між людиною і тваринами, в дух, який може їх охороняти і оберігати. Незважаючи на те, що міфи значною мірою основані на вірі і почуттях, ірраціональних конструкціях надприродних начал, які сильніші людини, міфологізований світогляд має безрелігійний характер, що підтверджують багато які наукові дослідження. Однак тут треба бачити не стільки «первісний атеїзм» міфів, скільки те, що людина в далекий історичний час ще не вловлювала дію законів природи (нехай навіть і «даних богом»). Релігійний світогляд. При такому сприйнятті світу природне відокремлюється від людського, набирає надприродного статусу і ставиться над людиною. У міфах надприродні сили діють на рівні людини, в релігії людина повністю підвладна надприродним силам. Спадкоємність світоглядів очевидна: спочатку людина одущевляє природу, а потім виділяє в ній духовну сутність і виносить її за межі земного світу. Причина такого конструювання світобудови очевидна — самій людині одвічна властиве духовне начало. Будучи нездатною гносеологічне (пізнавальне) осмислити свою духовну якість, людина психічно витіснює її в Космос і перетворює в Абсолют. Надавши цій якості онтологічну (буттєву) реальність, вона починає її історично осмислювати як об'єкт пізнання. Ось чому релігія являє собою більш складний тип світогляду. Це ціла система поглядів, яка ідеологічно оформлена під соціально-економічні потреби суспільства, В релігії у різних формах представлений прорив людського духу в Космос: а) в різних ступенях дистанціювання від Землі і земного матеріального начала — від надземних богів прилягаючих до Землі сфер до єдиного бога у Всесвіті; б) в різних формах особистісного вирішення найвищого духовного начала від безособового єврейського «елохіма» до трьохіпостасного бога християн і гегелівського Надбога — Абсолюта. Релігійний світогляд мозаїчний, але сукупно його можна представити трьома світовими релігіями — буддизм, християнство, іслам. теперішнього Науковий світогляд. Він базується на філософській методології природознавства й суспільствознавства, доведених і підтверджених фактах дійсності, які перевірені експериментальне. Науковий світогляд малює картину світу, яка позбавлена містики й догматики, яка відповідає жорстким критеріям наукової підтверджуваності. часу від повної опори на наукове знання в діалектико-матеріалістичній філософії і перетворення самої філософії в науку до відмови філософії бути наукою в позитивізмі. Або підміна філософії теологією і богослов'ям. Але в рамках даної теми важливо зрозуміти не це. Філософський світогляд тією чи іншою мірою включає всі історичні типи світоглядів. У нашій свідомості і духовному бутті є і елементи міфу (особливо ідеологічних міфів), релігійної віри (що нам допоможе «вища сила»), наукового знання, яке найчастіше представлено на буденному рівні свідомості. Містить він також інші структурні елементи, важливо намагатись їх філософськи усвідомити, осмислити, проаналізувати, розвити в собі здатність самостійного мислення. розвинена людина тоді здатна відповідати на складні питання, які ставляться життям, і активно вирішувати їх практично. Філософія осмислює життя людини тим, що фіксує найбільш значні питання, які ставить перед собою людина протягом людської історії і на які намагалась відповідати. Ще в давню давнину грецький філософ Протагор проголосив, що людина є “міра всіх речей». За Платоном, людині, щоб бути собою, треба постійно бути поза собою, в «екстазі духу». Коли він поставив питання, що таке людина, іншому філософові Діогену, той відповів: «двоноге без пір'я». Прості питання виявились непомірне складними, а очевидне — далеко не очевидним. Підсумком філософських шукань Сократа стала його відома теза: «Я знаю те, що нічого не знаю». Видатний німецький філософ І.Кант корінні проблеми філософського світогляду людини звів до чотирьох головних питань: «Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я можу сподіватись?», «Що є людина?». Французький художник-експресіоніст Поль Гоген сформулював ці питання в такому аспекті: «Хто ми такі? Звідки прийшли? І куди йдемо?». Коли у звичайної людини виникають подібні запитання, вони її «заганяють в глухий кут» неможливістю відповіді — «Де я? Хто я? Нічого не пам'ятаю». Великий гуманіст нашого часу Альберт Швейцер вважав, що у людини, яка не може відповісти на такі запитання хоча б для себе, спостерігається і «паталогічне порушення вищого почуття орієнтування». Історія філософії підказує, що універсальне світоглядне відношення «людина — світ» трансформується у свідомості людини в універсальне питання — як відноситься людський дух до природи, як взаємодіє людське мислення і буття? Методологічно у ньому можна розрізнити два основних аспекти: 1) це відношення первинності: що первинне — моя свідомість, дух чи природа, матерія, моє мислення чи оточуюче буття? Смисл відношення цілком зрозумілий: коли я, як фізична істота, конечний і смертний, то чи можу я якимось чином розсунути межі мого буття? 2) Як це зробити? — це другий аспект даного питання, тобто до якої межі я можу пізнати світ, щоб виявити істини, які дають мені безсмертя (кай навіть не фізичне, а духовне). Інакше кажучи — чи доступний світ для пізнання і до якого рівня буття? Цій універсальній філософській проблемі та її двом аспектам надасться значення основного питання філософії. Воно основане на тому, що інші філософські питання були менш значущими, але що його вирішення розносить філософів і їхніх прихильників на дві протилежні сторони — матеріалістів та ідеалістів. Матеріалісти стоять на позиції первинності природи, матерії, буття і вторинності духу, свідомості, мислення. Вони також вважають, що світ людиною цілком пізнаванний, і людина про нього може отримати, не ілюзорну, а об'єктивну істину, тобто всі проблеми людина має вирішувати в цьому світі і не сподіватись на надприродне чудо. Ідеалісти вважають навпаки — первинний дух, свідомість, мислення, а всі матеріальні прояви мають вторинний характер. Людське існування не обмежується рамками нашої реальності, основне буття — за його межами в ідеальних формах. Тому добуте знання про наш матеріальний світ поверхове і істинне лише на рівні явищ, сама ж суть речей залишається для людини прихованою і відкриється в посмертному існуванні (об'єктивний ідеалізм). Частина ідеалістів уважає, що за межами наших відчуттів узагалі ніякої реальності не існує (суб'єктивний ідеалізм). Треба ще раз підкреслити, що подібна зверхукрупнена класифікація філософської проблематики вельми відносна і правомірна лише в гносеологічному контексті. В реальній же людині матеріальне та ідеальне чудово уживаються і існують в органічній єдності. Проте в різний історичний час, особливо в періоди гострої класової боротьби в суспільстві, названі вище філософські партії різко поляризуються. Панівні класи, котрі дотримуються, як правило, ідеалістичного світогляду, вступають у непримиренну боротьбу з основною масою трудящих, які зайняті матеріальною виробничою діяльністю і дотримуються, природно, стихійно-матеріалістичних поглядів. Роль філософії у суспільстві представлена її функціями. Вони зумовлені внутрішньою структурою філософії як науки. Наочне уявлення про це дає така схема: АКСІОЛОГІЯ ОНТОЛОГІЯ ФІЛОСОФІЯ ПРАКСЕОЛОПЯ ГНОСЕОЛОГІЯ Онтологія є філософія буття, наука про фундаментальні принципи і закони існування природи, суспільства і людського духу. Гносеологія — це теорія пізнання, яка розробляє проблеми взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання (в онтогенезі, соціогенезі та антропогенезі), питання методології і методів пізнання. Аксіологія є філософське вчення про цінності, Їх місце і роль в духовному житті людини і його матеріальній життєдіяльності. Праксеологія — це філософія соціальної дії людини як суб'єкта суспільних відносин і соціального розвитку. Функції філософії в суспільстві визначаються ступенем її впливу на свідомість і духовний світ людей, на соціальний і духовний розвиток людини, ступенем впливу на думки і поведінку людей і їх спонукання до творчої діяльності. Світоглядна функція. Вона зумовлює формування поглядів і уявлень людей, їх розвитку до рівня переконань і особистого позитивного досвіду, психологічні пережитого і трансформованого через особистісну структуру людини. Ця функція базується на «онтологічному досвіді» людини, практиці його особистого буття, філософськи осмислених у межах досягнутого людиною соціокультурного рівня (тезаурус) . Це її світоглядний кругозір. Пізнавально-методологічна функція. Базується на певній філосо4іській гносеології і методології, полягає в спонуканні людини до пізнавальної діяльності, у формуванні аналітико-дослідницького відношення людини до оточуючої дійсності (природної і соціальної) і до своєї власної життєдіяльності; в розвитку у людини здатності до вловлювання закономірностей природних і соціальних змін і потреби методологічно базувати їх на наукових основах. Дана функція розвиває у людини навички самостійного мислення, вміння вільного міркування і неупередженого аналізу, об'єктивного відношення до змін, що відбуваються у соціумі. Культурно-ціннісна функція. Вона розвиває у людини нор-моціннісне і контрольно-оціночне бачення дійсності, по культурній мірі самої людини, тобто мірою творчих потенціалів її соціальної і духовної сутності та можливостей їх реалізації в культуротворчій діяльності. Ця функція встановлює духовні регулятиви людської поведінки і життєдіяльності, базуючи їх на неминущих цінностях людської історії. Це особливо важливо в періоди великих соціальних зламів у житті суспільства, коли руйнуються старі ідеали, а нові ще не утвердились як нові соціокультурні цінності. Таким чином, філософія не є чимось далеким і абстрактним у житті людей. Філософія не вторгається в людське життя як якась вища духовність — вона вплетена в саму тканину буття людини, формуючи у кожного індивіда свій гідний подиву і неповторний духовний світ. Філософія даруг людині глибоко інтимні переживання, це та сфера її свідомості, де вона залишається сама собою і ніхто не може вплинути на її думки і почуття. Справжня філософія завжди несе в собі творчо-перетворююче начало, повстає проти закостенілих традицій і догм, сміливо утверджує нові цінності буття. Водночас вона зберігає найвидатніші досягнення людської культури, забезпечує історичну спадкоємність розвитку суспільства, гармонізує людську життєдіяльність. Щоб зрозуміти, як розвивалась філософська думка в різний історичний час, необхідно звернутися до наступних тем. |
|
Духовно-моральне виховання на уроках англійської мови Прояви високої моральності такі як: жаль, співучасть, співпереживання та повага до інших і себе, на жаль, відходять на другий план.... |
ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ, ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО... Навіщо учень вивчає математику? Для того, щоб розвинути математичне мислення, а не для того, щоб визубрити формули і теореми, від... |
|
ЕТИКА 5 КЛАС Моральність визначає індивідуальну життєдіяльність людини й формує ціннісний простір суспільства. Споконвіку, скільки існує людство,... |
Аспект |
|
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
НАКАЗ Чернівецької області з питання «Здоров’язбереження як домінантний аспект освітньої діяльності навчальних закладів» |
|
Трибуна педагогічного досвіду Здоров’язберігаючий аспект розвитку молодших школярів в інтегрованому курсі «Навколишній світ» |
Науково-практичний семінар Облік та контроль за використанням об'єктів авторського права в цифровому середовищі: ідентифікаційний аспект |
|
Роботи Номінація «Духовно – моральне виховання особистості в контексті ідей В. О. Сухомлинського» |
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ НА ОСНОВІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ЕМОТИВНОГО КОНЦЕПТУ INTIMACY У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ |