ПРОБЛЕМИ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

УДК 316.1

С 79
Валентина СТЕЦЬ
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ГУМАНІСТИЧНОГО АСПЕКТУ

СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ
У статті стверджується, що для формування цілісної особистості необхідний цілісний зміст освіти. Гуманістичний аспект філософії освіти має інтегруючу роль по відношенню до гуманітарної і природничої освіти і протистоїть їхньому штучному поділу. Інтелектуальний розвиток індивіда як гуманістична цінність освіти та суспільства стає центральною проблемою сучасної освіти.

Ключові слова: гуманістичний аспект, інтелектуальний розвиток, філософія освіти.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В
умовах радикальних змін суспільства, перегляду основних цінностей буття осмислення і освоєння ідей гуманізму як визнання цінності людини стає центральною проблемою соціальної
філософії.

У сучасному суспільстві та освіті значною мірою вияв-ляються риси їхньої дегуманізації. Спостерігаються втрата духовних і моральних цінностей, відмова від світогляду, базованого на справедливості, відсутність уваги та поваги до людини, знецінення життя людини та її моральності. В освіті на перший план вийшли вимоги до рівня професійно-технічних знань при забутті їхніх гуманістичних основ, що стало додатковою причиною кризи освіти. Ігнорування питань особистісного розвитку, формування громадянськості людини негативно позначається і на рівні професійних якостей молодих фахівців.
© Стець Валентина, 2012

Природні можливості сучасної людини розкриваються в умовах науково-технічного інформаційного суспільства, яке накопичило значний інтелектуальний потенціал, виражений в техніці, науці, науково-технічних знаннях, та перейшли у зміст освіти. Інтелектуальний розвиток суспільства потребує значущого суміщення гуманізації та інтелектуалізації освіти.

У сучасних умовах гуманізація та гуманітаризація відсунуті з центрального місця, яке має їм належати за визначенням. І причина цього панування ринкових відносин з переважанням корисливості. Тому актуальним є філософське обґрунтування центральної ролі інтелектуального розвитку індивіда в гуманізації сучасної освіти та суспільства.

Варто сказати про те, що благополуччя і духовне оздоровлення сучасного суспільства залежить як від гуманізації всього суспільства й освіти, так і від самоусвідомлення індивідом власного духовного розвитку. Таке усвідомлення необхідне і на філософському рівні. У зв’язку з цим, актуальна розробка гуманістичного аспекту сучасної філософії освіти, в якому пріоритет віддається вільній, моральній, творчій, відповідальній особистості. Вона має не тільки широкий світоглядний кругозір, але поєднує професійну компетентність з усвідомленою моральністю, що володіє рефлексивним методом пізнання і самопізнання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор.

Ідеї гуманізації освіти набули широкої популярності на Заході ще в 1960-і роки (А. Маслоу [9] та ін.). Фундаментальна теза гуманістичної теорії А. Маслоу звучить так: “Вивчати потрібно кожну людини як єдине, унікальне, організоване ціле, а не окремі прояви поведінки” [9, 215].

Гуманістичні аспекти філософії освіти досліджуються також у контексті гуманізації освіти (Н.Г.Алексеєв [1], А.П. Валицька [6]та ін.). “Гуманізм, як сукупність ідей і цінностей, стверджує універсальну значущість кожної окремої особистості з усього людського буття. Будучи системою ціннісних орієнтацій і установок він набуває значення суспільного ідеалу”, – наголошує Н.Г.Алексеєв [1, 91]. А.П. Валицька стверджує: “У світлі таких сучасних загроз людині і людству, як нестримне прагнення до успіху в умовах ринкової конкуренції, розчинення індивідуального в масовому, філософія життя ставить перед освітою таку мету – сформувати здатність до самостійного судження, вибору, вчинку; навчити людяності, співчуття, терпимості, доброті та справедливості” [6, 16].

На сучасному етапі зміни методологічних парадигм для розв’язання проблем гуманізації освіти дослідники звертаються до синергетики Починаючи з 40 – 50-х років ХХ ст. можна говорити про перший етап досліджень у галузі філософії освіти. Водночас із дослідженням гуманістичних ідей вивчаються проблеми інтелектуального розвитку особистості. Цілепокладання та обґрунтування практики освіти в 1960-і роки має раціоналізаторський характер, а функція філософії освіти полягає в осмисленні та аргументації передового досвіду. Водночас обгрунтовується необхідність алгоритмізації навчання, програмованого навчання, осмислення оптимізації освіти та її управління, інтелектуально-діяльнісного підходу.

У 1970-і роки в психології і гносеології було обґрунтовано проблемне навчання, його основне положення: стимулювання пізнавальної активності в процесі навчання. В такому ж напрямі розроблявся особистісно-діяльнісний підхід у психології та системно-діяльнісний аспект у філософії. Як особливий етап розвитку філософії освіти досліджено діалогічну і культурологічну парадигми.

У 1980-і роки починається вивчення взаємодії технократичної і гуманістичної орієнтацій у навчанні в ситуації її комп’ютеризації та одночасної гуманізації у рамках діалогу культур.

У 1990-і роки запропоновано розв’язання проблеми гуманізації освіти як для природничих, так і для гуманітарних дисциплін. Використано метод діалогу філософії та природознавства. Була усвідомлена необхідність у дослідженнях з визначення меж природничої освіти та зв’язку природничих, суспільних і технічних наук. Проведено дослідження сутності, мети, шляхів гуманізації освіти.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Формулювання цілей статті (постановка завдання). В умовах динамічної трансформації суспільства осмислення і освоєння ідей гуманізму як визнання цінності людини стає центральною проблемою сучасної соціальної філософії. До теперішнього часу проведено значний обсяг досліджень щодо гуманізації освіти. При вирішенні цього завдання в ряді робіт робляться спроби протиставити гуманізацію та інтелектуалізацію освіти і суспільства. В інших роботах гуманітарна освіта протиставляється природничій. Щобільше, в сучасних дослідженнях підкреслюється і, тим самим, ще збільшується різниця між гуманітарними і природничими знаннями та їхньою роллю в освіті сучасної людини.

У своїх публікаціях ми уже звертали увагу на те, що “в основі гуманістично орієнтованої освіти мають бути особливого типу стосунки співтворчості, співробітництва, поваги, уваги, щирості. У їхньому упровадженні в сферу освіти на перший план висувається не лише виховання школяра, студента, але й підготовка вчителя, викладача, здатного реалізовувати у своїй професійній діяльності основні принципи гуманістичного виховання” [11, 124].

Проблема цього дослідження полягає в обґрунтуванні цілісності змісту освіти в аспекті його гуманізації та визначенні тієї ролі, яку відіграє інтелектуальний розвиток у сучасних процесах гуманізації освіти [8].

Незважаючи на те, що в науковій літературі багаторазово порушувалися різні аспекти обговорюваної проблеми, в ній немає достатньо цілісного її розгляду. Спроби комплексного розгляду гуманістичного аспекту філософії освіти, особливостей її формування на сучасному етапі є недостатніми.

Водночас недостатньо уваги приділяється гносеологічному, методологічному і ціннісному аспектам гуманістичної філософії освіти, її рефлексивній, інтегруючій та світоглядній функції.

Не акцентується увага на гуманістичній філософії освіти як самостійній галузі наукових досліджень, що вимагає цілісного комплексного підходу. Незважаючи на те, що філософське осмислення гуманістичного аспекту освіти стає однією з центральних проблем освіти, ще не розробленими є функціональні підстави філософії освіти.

Не проведені також дослідження ролі формування “картини світу” в гуманістичному аспекті філософії освіти та в змісті освіти. Загальна наукова картина світу цілісно осмислена тільки як феномена науки.

При побудові структурної моделі наукового знання в ній не враховується динамічна зв’язок науки і освіти. Не показана вирішальна роль інтелектуального розвитку індивіда в досягненні гуманістичної мети освіти.

Водночас наявність багатоаспектних досліджень у галузі філософії освіти створює умови для аналізу та узагальнення накопичених даних у рамках оригінальної концепції гуманістичного аспекту сучасної філософії освіти. Пропонована концепція може стати теоретичним та методологічним підґрунтям для подальшої побудови гуманістичної парадигми освіти, для осмислення ролі освіти в історичній структурі культури, для реалізації гуманістичних ідей у ​​практиці освіти.

Метою дослідження є виявлення сутнісних рис феномена гуманізації освіти та особливостей формування гуманістичного аспекту сучасної філософії освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Гуманістичні ідеї філософії освіти зумовлені історичним і соціокультурним розвитком суспільства. Кожній епосі властиве своє усвідомлення соціальної людини, її духовності, що відображається в культурі, в тому числі в науці та освіті. Гуманістичні ідеї містять категорії: “людина”, “образ людини”, “гуманізм”.

Гуманізм як визнання цінності людини характерний для мислення і соціальної практики античності. За визначенням давньоримського політика і філософа Цицерона, гуманізм – вищий культурний і моральний розвиток людських здібностей в естетично закінчену форму [4].

Водночас, гуманізм як світогляд ніколи не був завершеним, він піддавався і піддається філософському осмисленню як основа ціннісних підходів історично змінюваних філософських систем. Сама людина, як і “образ людини” в науці і філософії також безперервно змінюється. Для некласичної філософії другої половини XIX – XX ст. характерна своєрідна антропологічна переорієнтація, пов’язана з усвідомленням кризовості людського існування. В результаті філософського осмислення гуманістичних ідей у ​​філософії XX – XXI ст. формується уявлення про новий гуманізм. Останній націлений на ствердження і піднесення особистої гідності кожної людини, на створення умов для повноцінного буття конкретних індивідів.

У контексті сучасної гуманістичної філософії освіти кон-кретна людина представлена як унікальна цілісність. У цьому аспекті гуманізація освіти полягає в розвитку її індивідуальних природних задатків, що веде до особистісного становлення і узгодження життя особистості, що формується та суспільства.

Гуманістична парадигма освіти – це творчо оновлена парадигма, сформована на основі гуманізації основних складових: мети, змісту освіти, засобів і методів навчання та виховання. Гуманізація мети освіти полягає в тому, що метою освіти стає формування й актуалізація особистості вихованця. Гуманізація змісту освіти передбачає освоєння в освіті загальної наукової картини світу, що включає в себе як природничі, так і гуманітарні знання. Гуманізація засобів і методів навчання і виховання вимагає освоєння в процесі навчання та виховання рефлексивних засобів особистісного творчого розвитку учнів.

У дослідженні гуманістичного аспекту сучасної філософії освіти використовується поняття “гуманізація освіти”. Тут “гуманізація освіти” – створення умов для гармонійного розвитку природних задатків індивідів, необхідного для збереження в процесі передачі культури засобами освітньої діяльності від покоління до покоління трансльованої культури. Розвиток цивілізації в майбутньому ставиться в залежність від формування гуманістичного світогляду, від виховання інтелектуальної культури і праксиологічної рефлексії індивідів [5].

Освіту у вітчизняній філософії освіти розуміють як навчання та виховання, спрямовані на розвиток особистості. Це стає основою для розгляду двох взаємодоповнюючих складових гуманізації освіти: гуманізації виховання і гуманізації навчання. Виховання людини здійснюється в процесі її соціалізації. У гармонійному суспільстві, життя якого погоджене з життям і здоров’ям людини, її природним потенціалом, соціалізація практично збігається з гуманізацією, оскільки індивід у такому суспільстві має можливість розкрити повністю свої природні задатки, актуалізувати себе в суспільстві. Однак, сучасне суспільство все більше віддаляється від гармонійного стану і не забезпечує умови, потрібні для реалізації природних можливостей людини в процесі її освіти. Це висуває вимогу до гуманізації виховання: необхідне створення спеціальних умов, освітнього середовища, що відповідає завданням соціалізації індивіда і розкриття, закладених у ньому, в його задатках природних духовних можливостей. Середовище повинне бути “налаштоване” на гармонійний розвиток людини. Виховна задача сучасного суспільства полягає у створенні умов, при яких життя суспіль-ства узгоджене з життям і особистісним розвитком індивідів.

Друга складова – гуманізація навчання – здійснюється безпосередньо в процесі освіти за допомогою цілеспрямованого розвитку природних задатків індивіда. Велика частка навчальної діяльності і результатів навчання належать до розвитку інтелектуальних здібно-стей учнів. Інтелектуальний розвиток відкриває шлях індивіда як до пізнання природного середовища і суспільства та пізнання самого себе – самопізнання. Це допомогає йому усвідомити своє особисті-сне становлення в суспільстві, керувати процесом свого формування, узгоджувати себе, свій розвиток з життям природи і суспільства. Таке взаємне узгодження індивіда і суспільства на шляху розвитку спрямоване на досягнення мети гуманізації освіти.

Отже, гуманізація освіти – це рефлексивне творче пере-творення в теорії і практиці освіти. У теорії гуманізація освіти веде до формування нової гуманістичної парадигми освіти, в практиці – до створення умов для повного розкриття фізичних й духовних задатків людини.

Проблема суб’єкта гуманізації була осмислена спочатку в філософії природознавства. Вчений-природознавець через сучасну спеціалізацію наук особливо віддалений від пізнання самого себе і дегуманізація природничо-наукового пізнання проявляється в тому, що дослідник, повністю відокремлюючи себе від природи, спостерігає її відсторонено, припускаючи, що вона начебто “не помічає” його і поводиться так само, як і за його відсутності.

Одна з основних проблем, що ініціювали зміну методологічних принципів філософії природознавства, – роль приладу в природничому пізнанні. У прагненні отримувати все більш до-сконале знання про природу вчені в кінці ХIX ст. зіткнулися з необхідністю з'ясування “ролі приладу” в природничонаукових дослідженнях, а далі і ролі самого дослідника, того особистісного відбитка, який він залишає на об’єктивних результатах своїх досліджень. На початку XX ст., при постановці прогресивних природничонаукових досліджень, ученим знадобилося включити в зміст пізнання і той метод, за допомогою якого здійснюється це пізнання. Вивчення та осмислення методів наукового мислення наблизило вчених до усвідомлення того, що знання, у тому числі, що добуваються експериментальним і теоретичним природознавством, містять у собі характеристику не тільки досліджуваної реальності, але й характеристику самого дослідника [8].

Осмислення освітньої діяльності через роль суб’єктів освіти поклало початок утвердженню гуманістичного підходу у філософії освіти.

У філософії природничої освіти проблема суб’єкта була осмислена як проблема особистісно-орієнтованої освіти. Ідеї
гуманізації природничо та інженерної освіти, поклали початок інтенсивної розробки ідей гуманізації освіти наприкінці XX ст. На рубежі XX – XXI ст. стала очевидною необхідність розвитку змісту освіти у контексті гуманізації. Особистісна орієнтація змісту освіти вимагає, щоб в тезу, яка визначає зміст освіти крім знань, умінь і навичок з предмету були включені способи осмислення методів діяльності, методів пізнання, що також має передумови в розвитку природознавства [2].

Галузі, що розвивається, необхідний гуманістичний аспект як структурний елемент, який забезпечує концептуальне і методологічне оснащення процесу формування гуманістичної парадигми освіти. Гуманістичний аспект інтегруючої функції філософії освіти полягає у формуванні цілісного світогляду індивіда, розвитку його інтелектуальної здатності до формування цілісного знання, що допоможуть спрямувати освіту на гуманістичну мету розвитку цілісної особистості.

У контексті формування свідомості філософія освіти містить у собі світоглядну функцію. Інтегруюча функція філософії закладає основу світоглядної функції, формування якої узгоджується з культурно-історичним фоном епохи. В результаті світоглядно підготовлена свідомість стає здатною погоджувати, усвідомлюючу себе людину з навколишньою реальністю: суспільством і природою.

Критична функція спрямована на заснування гуманістичної філософії освіти – це функція оновлення теорії, поступального руху пізнання на основі критичного осмислення наявних знань теорії і практики освіти. Гуманістичний аспект критичної функції філософії освіти задається її рефлексивністю.

Суб’єкт освітньої діяльності – особистість, що здатна змінюватися, розвиватися, постійно перебуває в процесі свого розвитку, формування. Для того, щоб філософія освіти виконувала генеруючу функцію, необхідні методологічні принципи, які дадуть можливість описувати процеси розвитку, еволюції, становлення. Гуманістичний аспект даної функції проявляється при осмисленні процесу творчого становлення особистості.

Прогностична функція філософії освіти проявляє себе в контексті дослідження історичних процесів і має гуманістичний характер, адже відображає проективно-рефлексуючий характер мислення. У сучасній філософії освіти стає можливим осмислення того, наскільки ефективно здійснюється освіта індивіда в контексті культури та наскільки система освіти зберігає людиноспіврозмірність культури в процесі трансляції її від покоління до покоління. У зв’язку з цим можливе як гранично широке осмислення гуманістичних підстав культури, так і створення нових світоглядних та освітніх орієнтацій соціуму [5].

У динамічних умовах науково-технічного інформаційного суспільства в структурі гуманізації філософія освіти відіграє методологічну роль. Гуманістичний аспект філософії освіти виявляється в її підставах, функціонально спрямованих на формування цілісної творчої особистості, світоглядно розвиненої, критичної, рефлексуючої, шлях свого особистісного становлення в суспільстві.

Під впливом і на основі сучасних знань обґрунтовується необхідність формування та оновлення загальної наукової картини світу як цінності культури, що позначається на подальшій еволюції світогляду [13].

Становлення загальної наукової картини світу як складової соціокультурної реальності залежить від існуючих світоглядних установок. Динаміка цього становлення відбивається в освіті індивіда тим більш плідно, чим більше зміст освіти відстежує світоглядні установки сучасності.

Світ як нескінченно складна дійсність, що розвивається, завжди є значно багатшими, ніж уявлення про нього, що склалися на певному етапі суспільно-історичної практики. Водночас, за рахунок спрощень і схематизації картина світу виділяє з нескінченного різноманіття реального світу саме ті його сутнісні зв’язки, пізнання яких найбільш актуальні для людини. Предметна картина світу конкретної наукової галузі перебуває в постійній динаміці. Вона співвідноситься з новими фактами і новими теоріями. У загальній науковій картині світу можлива поява нових елементів реальності, що може зажадати перегляду її основоположних принципів. Динаміка картини світу, яку створює і використовує людина в своїй життєдіяльності, полягає у змінах, пов’язаних з принциповими змінами методології, що, зі свого боку, повинно бути інтелектуально відрефлексованим. Гуманістичний аспект освіти полягає в тому, що повинна зберігатися людиноспіврозмірність змісту освіти, при його змінах, викликаних динамікою предметної картини [4].

Картина світу є тією реальністю, яку нам пропонує свідомість як засіб адаптації людини в природі. Усвідомлення і розвиток природних можливостей сучасної людини виявляється в залежності від ступеня об’єктивності загальної наукової картини світу, відображеної у змісті освіти. У цьому полягає гуманістична цінність загальної наукової картини світу.

Подальша побудова загальної наукової картини світу в науці та освоєння її в освіті пов’язані з посиленням індивідуальної та колективної рефлексії. Повнота і цілісність загальної наукової картини світу, що змінюється у зв’язку з еволюцією знань про світ, вимагає включення гуманітарних знань. У постнекласичній науці при побудові загальної наукової картини світу навколишня дійсність може бути представлена ​​як складна відкрита система, що саморозвивається і складається з безлічі взаємозалежних елементів (підсистем).

Результати побудови сучасної загальної наукової картини світу як гуманістичної цінності культури повинні бути представлені в змісті освіти. За допомогою світогляду наукова картина світу вносить вклад в узгодження життя людини і нового наукового знання. У науково-технічному суспільстві це стає кроком до вирішення основного завдання гуманізації освіти: узгодження людини, суспільства і природи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua