|
|
Скачати 1.62 Mb.
|
22.Національні та глобальні економічні інтереси. Глобалізація світового гос-ва - процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходять своє відображення в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових, універсальних, ліберально-демократичних цінностей тощо. Причинами глобалізацій цих процесів є: процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; науково-технічний прогрес, пов’язаний із появою інформаційних технологій, які докорінно змінюють усю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки, що знижують витрати на трансакції; загострення проблем, що є загальними для всіх людей та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації. Найбільш характерними ознаками глобалізації є: 1) взаємозалежність та взаємопроникнення національних економік, формування міжнародних виробничих комплексів поза межами країни; 2) фінансова глобалізація, тобто єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; 3) збільшення масштабів та інтенсивності руху товарів, капіталу, робочої сили; 4) зменшення можливостей національних держав формувати незалежну економічну політику; 5) створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; 6) тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування. У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв’язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, ефективне функціонування економіки в умовах автаркії (національної економічної самозабезпеченості) неможливе. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними й соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного й міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин. 23.Сутність та структура ек.системи. Загалом, під поняттям “система” (від гр. systema – складене із частин, об’єднане), що є одним із головних в економічній науці, розуміють у самому широкому значенні впорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. У деякому сенсі цю категорію можна протиставляти категорії “хаосу”. Взаємодія окремих елементів системи породжує у ній такі властивості, якими не володіє жоден елемент цієї системи окремо. Іншими словами, система, на відміну від простої сукупності елементів – це такий об’єкт, властивості якого не зводяться лише до властивостей його складових(принцип емерджентності) . ЕС – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином впорядкованих елем е-ки, що утворюють певну цілісність, екон структуру сусп. В екон літ-рі по-різному визначають складові ЕС. Поширеним є підхід за яким осн складовими екон сис є: - продуктивні сили; - екон відносини; - механізм господарювання. Продуктивні сили як фактори вир-ва. Існує два підходи: 1. марксистський – об’єктивний(натурально-реч) фактор: засоби вир-ва; - суб’єктивний (людський фактор): робоча сила. 2. неокласичний – праця, земля, капітал і підприємницький хист. Зас вир-ва поділяються: - засоби праці (прир. Умови праці; заг. Умови праці; знаряддя праці); -предмети праці(в зал від етапу вир-ва поділ: речовина, сировина, матеріали, напів-фабрикати) ПС – це сукупність засобів вир-ва, працівників з їхніми фіз. І розумовими здібностями, наука, технологія, інформація та ін., що забезпечує створення матер і дух(екон) благ, необхідних для задоволення потреб людей. Структуру ПС можна визначити за різними критеріями: а) за елементами(факт вир-ва); б) за сферами (мат і немат) ; в) за галузями; г) за первинними ланками вир-ва. Структуризація ПС обумовлена СПП. Розвиток ПС пов'язаний з такими заг екон законами: закон розвитку ПС, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу. ПС є матеріальною основою екон сис, сусп. формою і способом організації екон сис є екон відносини – відносини між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну і споживання екон благ. Вони є об’єктивними і матеріальними, оскільки, по-перше, формуються незал від волі і свідомості людей, по-друге, невіддільні від існування ПС, являючи їхню сусп. форму. Структуру екон відносин можна визначити за фазами сусп. вир-ва ( відносини вир-ва, розп, обміну, спож) Структура ЕВ відносно ПС: -техніко-екон; -організаційно-екон; - соц-екон. Господарський мех. – сукупність форм і методів організації та управління, сусп. діями екон суб’єктів, спрямованих на регулювання екон процесів і реалізацією екон законів. Він узгоджує функціонування і розвиток ланок ЕС, призводить у відповідність ЕС і ЕВ. 24.Відносини власності. Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження. Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ. Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей-продуктів праці. Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно. Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д. Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС в хар-ся сис об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі вир-ва, розподілу, обміну і споживання благ, що хар-ться привласненням засобів вир-ва та його результатів. Ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності. Відносини власності реалізуються в дії 3 атриб:1)право володіння;2)право розпорядження;3)право користування. Відповідно до них: типи вла-сті(сусп., приватна, Змішана) та форми(держ,колек,індив-труд, з найм працею) та різні види власності(наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.) 25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки. Домашні господарства. Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Підприємство. Це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Підприємства мають такі ознаки: – виробничо-технічна; – організаційно-соціальна єдність; – фінансово-економічна самостійність. Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва). Фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність. Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють: - приватний(частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави. Поділ на корпоративний, фінансовий, індивідуальний); -державний(частина економіки країни, яка повністю контролюється державними органами та перебуває у власності держави); - інші сектори економіки. Теорія секторальної структури(теорія структурних змін) – 1930-ті рр. А Фішер і К.Кларк: 1)первинний сек – видобувний, сировинний. 2)вторинний сек – обробний – обробна промисл+будівництво. 3) третинний сек – інфраструктура –послуги В. Іноземцев додає 4)розподільно-обмінний; 5)соц.-управлін(осв, спорт…) Також розрізняють: -реальний сек екон; -фінансовий сек екон; - внутрішній сек екон; - зовнішній сек екон. 26.Кластери ,внутрішні регіони ,регулятивні інститути. За амер екон М.Портером: “кластер – це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаних з їхньою діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, а також торговельних об’єднань) у певних сферах, які конкурують між собою, але разом з тим ведуть спільну роботу”. Або кластер - особливим чином організований простір, який дозволяє успішно розвиватися великим фірмам, малим підприємствам, постачальникам (обладнання, комплектуючих, спеціалізованих послуг), об’єктам інфраструктури, науково-дослідницьким центрам, вузам та іншим організаціям. При цьому важливо, що в кластері досягається синергійний ефект, оскільки участь конкуруючих підприємств стає взаємовигідною. Кластер – це передусім соціальне явище, яке формується в результаті об’єднання зусиль людей та організацій задля задоволення своїх економічних інтересів. При цьому регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Вони визначають в цілому конкурентоспроможність національної економіки. Регіони, що не мають кластерів, займають гірше економічне положення, а в більшості випадків перетворюються на депресивні території. Поняття “регіон” походить від латинського кореня “regio”, що у перекладі означає країна, край, область. Концептуальні параметри: - геог положення(розташування, S, к-сть нас); -виробничо-функц особл(види дія-сті); -соціальні особл(норми спілкув, повед). У суч екон науці найб розп 4 парадигми регіону: 1) регіон-квазідержава - представляє собою відносно відокремлену систему держави та національної економіки; 2) регіон-квазікорпорація - представляє собою значний суб'єкт власності (регіональної та муніципальної) та економічної діяльності; 3) регіон-ринок - має певні кордони акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) та особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг тощо; 4)регіон-соціум - висуває на передній план відтворення суспільного життя та розвиток системи розселення. Рег інститути – це “правила гри” у суспільстві, тобто створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. Рег інст.: формальні(мають стійкі рамки) та неформальні(звичаї). В організ струк сис держ рег екон виділ інститут струк держ управління( напр., банківська сфера, фінансова). До загально прийнятих прав рег інст. Відн конституцію, закони і т.д. Серед екон і адмін. Інст. Можна виділити сис держ кредитування, субсидування тощо. 27.Типи і моделі економічних систем та їх еволюція. В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності. Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи. У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної). Цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Вирізняють: І класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства):– традиційна (патріархальна, авторитарна) економічна система;–ліберальна (ринкова, демократична) економічна система;– проміжна між традиційною і ліберальною економічна система; II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна економічна система (цивілізація); – індустріальна економічна система; – постіндустріальна економічна система; III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес): – локальні економічні системи (євразійська, західноєвропейська, тощо); – міжнародні економічні системи (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна економічна система. Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники виробництва; хто і як ухвалює основні економічні рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності. За цим критерієм виділяють такі типи економічних систем: - традиційна економічна система;- планова (демократична і командна) економічна система; - ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) економічна система; - трансформаційна (перехідна, транзитивна) економічна система. 28.Національні та міжнародна економічна систем. Нац екон сис – це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Нац екон сис – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів. Нац екон сис – сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технолог. та екон плані галузей і сфер госп дія-сті країни. Структура нац екон –співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Види структури нац. екон сис: -відтворювальна; -територіальна; -соціальна; -галузева; -секторальна; -зовнішньоекон; - техніко-екон. Нац. ЕС сформувалася ще в період утворення нац. держав, але в процесі МПП почала поступово наповнюватися інтернац та наднац екон змістом, тобто елементами міжнар і глобальної економіки. Міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи. Світове гос-во – сукупність нац. гос-в у їхній взаємодії через сис МЕВ. Міжнар екон сис включає регулятивні мех. Нац., міждерж і наднаціональних рівнів і сис між нар екон відносин(МЕВ) Структура сучасних МЕВ включає такі форми: - міжнародна торгівля; - міжн рух капіталу; - міжн трудова міграція; - світова валютна система. |
|
Критерії рівня сформованості економічного мислення Проблеми визначення критеріїв розвитку економічного мислення досить складні, і поки що відсутні певні групи показників |
ЗАКОНУ Тема. Періодичний закон, періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва Розвиваюча: формувати в учнів пізнавальній інтерес і творче мислення, сприяти розвитку в учнів логічного мислення на основі аналізу... |
|
Адаптація — процес пристосування будь-якої системи (людини, організації)... Винахід — вирішення технічної проблеми на основі використання систематичних знань. Об’єктом винаходу можуть бути: пристрій, спосіб,... |
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ТАКТИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ Слідча тактика, як розділ криміналістики, вивчає основні напрямки і способи найбільш ефективного виявлення, переробки і використання... |
|
Формування основ культури мислення у дошкільників Постановка проблеми Останнє варто розглядати не лише в контексті навчання дітей уміння розв’язувати так звані предметні навчальні задачі, а й стосовно... |
Тема Пізнавальні процеси. Пам’ять. Мислення. Уява. Мовлення Продуктивність пам’яті. Мислення, його основні форми і види. Інтелект та оцінка інтелекту. Особливості професійного мислення. Уявлення... |
|
Технології розвитку критичного мислення” Актуальність. Застосування технологій критичного мислення є інструментом впливу на інтелектуальні здібності дитини – інтелектуальну... |
Домінанті потреби розвитку дітей Сприятливий психологічний клімат у сім'ї, в соціумі, насиченість стенічними емоціями, саногенне мислення |
|
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |