|
|
Скачати 1.62 Mb.
|
|
10. Етапи розвитку економічної науки Слово «економія» складається із двох слів: «ойкос» (будинок, домашнє господарство) і «номос» (знаю, закон). Тому буквально «економія» означає науку про домоведення, про мистецтво ведення домашнього господарства. Економічна наука на шляху свого розвитку пройшла такі етапи: Меркантилізм - концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства. Представники: А. Монкрет’єн, Томас Мен, Жан Батист Кольбер. Школа фізіократів, представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатні створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є «марними», оскільки вони лише переробляють продукти, не збільшуючи їхню кількість. Відомими представниками цього напряму були Франсуа Кене і і Анн Тюрго. Класична школа, заслугами якої було поглиблення та розкриття законів розвитку, нових методів дослідження (науковий). Класики були прихильниками економічного лібералізму. Вони розглядали людину насамперед як людину «економічну». Її прагнення до максимізації свого багатства призводить до збільшення багатства всього суспільства. Для класичної школи характерні такі дві суперечливі особливості: 1) розвиток ідей класиків; 2) критика цих ідей та створення альтернативних теорій. Вчених-класиків розділяють на такі дві групи: І хвиля – Петті, Кене, Смітт, Рікардо; ІІ хвиля – Сей, що є автором теорії трьох факторів виробництва; французький класик Бастіа; Мілль; Кері, діяльність якого пов’язана з розвитком світових відносин США. Відомим представником класичної школи є Карл Маркс, який розробив теорію додаткової трудової власності та став в основі виникнення пролетарської політичної економії. Критичний напрям. (кінець ХІХ-поч. ХХст.) Його засновником був Сімон Сісмонді. Предметом політичної економії стає добробут людей, оскільки він залежить від держави. Сісмонді виступав за державне регулюван ня економікою, підтримку дрібних виробників. Інший представник критичного напряму прудон теж звернув увагу на інтереси дрібної буржуазії, розвиток капіталізму сприяв розоренню останніх. Він також був засновником теорії анархізму, його ідеї з часом унаслідував Бакунін . Альтернативна школа виникла в 1-й половині ХІХ століття, засновником якої був Фрідріх Ліст, який був прихильником обєднання Німеччини. Він стверджував, що економічна сила Німеччини полягає саме в цьому. Така іде національного єдинства стала основою ідеології фашизму. Альтернативна школа критикувала вчення класиків, особливо Адама Смітта, за те, що вони намагалися відкрити універсальні закони. Історична школа – виникла в 40-х роках ХІХ ст. і загалом продовжувала ідеї Ліста. Представники: Карі Кріс, Гільдербранд. Нова історична школа виникла в 70-х роках. Представники: Густав Шмоллер, Луйо Брентано. Маржиналізм. (ХІХ-ХХ ст..) Його представники Карл Менгер, Євгеній Бем-Баверк, Фрідріх Візер розробили теорію граничної корисності, яка стала основним принципом маржиналізму. Неокласичний напрям (ХІХ ст..), засновником якого став Альфред Маршалл. Він розробив свою універсальну теорію цін, де немає класів, а натомість є продавці-покупці, виробники-споживачі. У центрі уваги неокласиків – аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій прибуток. Представники: Артур Пігу, Карл Менгер, Євгені Бем-Баверк, Фрідріх Візер. Кейнсіанство (ХХ ст..) – центр уваги переміщується на проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс вбачав двигун економіки не в пропозиції, а в попиті. Для підвищення сукупного попиту Кейнс рекомендував використовувати податково-бюджетну та кредитно-грошову політику держави. Монетаризм (ХХ ст..) ставить в центр макроекономічної політики гроші. Завдання держави тут зводяться до контролю над емісією грошей і грошовою масою, досягненню збалансованого державного бюджету, боротьби з інфляцією тощо. Представники: Давид Юм, Мілтон Фрідмен. Сучасний неоінституціоналізм (післявоєнний період). В рамках цього напряму виникають економічна теорія прав власності (Рональд Коуз), теорія економічної організації (Р. Коуз та Олівер Вільямсон), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен). 11. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету. На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються самостійні економічні науки, сутність яких утворює систему економічних наук. З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють рівні економічного дослідження, яким відповідають такі складові економічної теорії або наукової дисципліни: Мікроекономіка (дослідження поведінки і мотивів діяльності суб’єктів первинної данки – домогосподарств, підприємств за умов обмежених ресурсів та альтернативних напрямків їх використання; Мезоекономіка (вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки – АПК, торговельно-промисловий комплекс, територіально-промисловий комплекс, ВЕЗ); Макроекономіка (вивчає економічну систему в цілому, всю економіку або окремі її укрупнені складові – сектори, сфери тощо, суспільне відтворення в цілому, категорії як фінанси, зайнятість, безробіття); Мегаекономіка – міжнародна економіка (вивчає взаємозв’язки національних господарств (економік), міжнародні економічні відносини в межах світового господарства). За сферами дослідження економічні науки поділяються на: Загальні (фундаментальні): економічна теорія, історія економічних вчень, економічна історія. Функціональні (міжгалузеві, спеціальні): фінанси, кредит, економіка праці, маркетинг, бухгалтерський облік; Галузеві: економіка торгівлі, сільського господарства, банківської справи тощо; Підприємства (промислові підприємства, сільського сподар ської фірми); Регіональні (економіка окремої країни, економіка регіону в межах країни); Стикові економічні науки – економічна історія, економічна статистика, економічна географія. Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Справжнє наукове знання завжди об’єктивне. Тому єдиною справді науковою методологічною основою може бути економічна теорія, перевірена практикою, що і являє економічну науку у справжньому розумінні слова. Тому кожна з фундамента льних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах – залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця. 16. Ієрархія потреб Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. Так, відомий англійський економіст А.Маршалл класифікував потреби за парним критерієм:
Також, широко відома класифікація потреб, яку здійснив американський соціолог А.Маслоу: Потреби в самовираженні та самореалізації - Потреби в повазі до себе та в певному соціальному статусі - Соціальні потреби (соціальні контакти, духовна близькість тощо) - Потреби в безпеці і захисті (гарантії доходу,забезпеченості роботою, захищеності в старостіта при втраті працездатності, охорона здоров’я і навколишнього середовища) - Фізіологічні потреби (їжа, вода, одяг, житло). Різні потреби перебувають у певному взаємозв’язку одні з одними і ґрунтуються одні на одних. Та з незадоволених потреб, що стоїть найнижче, є найважливішою. Коли її задовольняють, найважливішою стає та, що перебуває сходинкою вище. Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства. Дія проявляється в наступному: кількісне зростання потреб; якісна зміна потреб, ускладнення їх складу і структури (змінюється існуючи потреби, деякі зникають, виникають нові); відповідно зміні обсягу і структури потреб змінюється обсяг і структура суспільного виробництва й створювання благ, рівень добробуту людей (якість і спосіб життя). 12. Принципи ,категорії і закони економічної науки. Principium – основа, початок. Принципи – основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності; є кінцевим результатом наукового дослідження. Економічна науки використовує деякі всезагальні (філософські) принципи, як методологію в економічній науці: 1). Принцип пізнаваності світу (проголошує пізнаваність будь-яких явищ і процесів). 2). Принцип розвитку (розглядає економічні явища як такі, що розвиваються у просторі і часі). 3). Принцип практичної здійснимості (можливість управління господарськими процесами і явищами, здатністю цілеспрямовано впливати на них). 4). Принцип детермінізму (всезагальна обумовленість усіх господарських процесів і явищ – за кожним наслідком приховується своя причина). 5). Принцип простоти (пропонує шукати у відношенні усякого господарського факту найбільш просте пояснення із усіх існуючих варіантів). 6). Принцип системності (вивчення внутрішніх причинно-наслідкових зв’язків). У процесі дослідження господарської практики економічна теорія розробляє систему наукових категорій і законів. Категорія – наукове узагальнене поняття, що відображає нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища. Економічна категорія – це найбільш узагальнююче функціональне родове поняття, що відображує сутнісні, найбільш суттєві властивості того чи іншого економічного явища, процесу. Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини. Економічні категорії мають такі ознаки:
В економіці використовують такі категорії: гроші, вартість, ринок, наймана праця, капітал. Економічний закон – стійкий, суттєвий, повторюваний, детермінований, причинно-наслідковий взаємозв’язок і взаємозалежність будь-яких явищ і процесів об’єктивної економічної реальності. Економічні закони мають об’єктивний характер, виникають і функціонують в процесі економічної діяльності людей . Економічні закони можуть бути: 1) Загальні – постійно діючі (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, зростання потреб тощо). 2) Особливі – діють у певних, але типових умовах (розподіл благ при рабстві чи феодалізмі, закон ринку). 3) Специфічні – діють лише у вузько конкретних умовах (ламана крива попиту в умовах олігополії). Пізнання економічних законів сприяє правильнішому їх використанню у господарській діяльності. У використанні економічних законів не можна допустити ні фетишизму, ні волюнтаризму. Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання: 1-й – пізнання економічних законів як законів об’єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин; 2-й – ґрунтується на результатах, отриманих на першому, і реалізується у процесі наукової діяльності; відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об’єктивних законів. 3-й – апробація законів науки на практиці. Розрізняють 3 рівні використання економічних законів:
13. Методи економічного аналізу та їх класифікація. Метод (від грецького methodos - «шлях до якої-небудь мети») – спосіб пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Розрізняють, перш за все, наукові та ненаукові методи. Наукові методи поділяються на: 1) Всезагальні - принципи й закони філософії, які можуть бути опосередковано застосовані економічною наукою в приватних економічних дослідженнях. 2) Загальні — це ті економічні методи, які застосовувані на всіх рівнях економічного дослідження, але при цьому не є філософськими методами, не охоплюють собою абсолютно всі науки, а тільки деяку частину їх. Сюди відносяться всі математичні й статистичні методи, метод експерименту, деякі види спостереження, моделювання й т. ін. 3) Особливі — методи, використовувані винятково в рамках економічної науки й ніде більше непридатні (економічне спостереження, економічний експеримент, економічне моделювання, економічна індукція, побудова економічних гіпотез, історичний аналіз господарських явищ…). Всезагальні методи пропонують найбільш загальний варіант для збагнення економічних істин; загальні методи конкретизують загальні ходи економічного дослідження; особливі досліджують окремі сторони економічних об’єктів, доповнюючи загальний економічний аналіз. Всі наукові методи поділяються на логічні та нелогічні. Логічні - методи, засновані на логіці: формальній й математичній (методи дедукції й індукції, метод формалізації й математизації, метод логічної інтерпретації, метод аксіоматизації, метод аналогії, метод доказу, метод логічного обґрунтування…). Існують такі логічні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія. Наукові логічні методи можна розділити ще на:
Нелогічні – методи, які за своєю структурою не пов’язуються з формальною й математичною логікою, а найчастіше їй прямо суперечать, тобто є алогічними ( економічне спостереження, економічний експеримент, історичні методи, економічну інтуїцію, віру). Серед ненаукових методів виділяють: Історичний – заснований на вивченні яких-небудь господарських процесів або об’єктів у хронологічно послідовних фазах їхнього існування, при цьому особлива увага приділяється аналізу конкретних економічних подій і фактів. Еволюційний – метод аналізу господарських об’єктів, що використовує дарвіністські принципи «боротьби за існування» і «виживання найсильніших». Серед загально-наукових методів щільне місце належить діалектичному та структурно-функціональним методам. Діалектичний метод виходить з того, що будь-яке явище перебуває в русі: зароджується, розвивається, занепадає і відмирає. Структурно-функціональний метод – зосереджує увагу на функціональних зв’язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках. Важливою класифікацією економічних методів є їх поділ на емпіричні та теоретичні. Емпіричні методи – це методи пізнання економічної реальності, що діють на рівні досвіду. Сюди відносять економічне спостереження і економічний експеримент. Один з основних методів економічного дослідження є метод наукової абстракції – відсторонення, абстрагування від несуттєвого, другорядного при дослідженні тих чи інших економічних явищ та процесів та зосередження уваги на суттєвих рисах, властивостях. |
|
Критерії рівня сформованості економічного мислення Проблеми визначення критеріїв розвитку економічного мислення досить складні, і поки що відсутні певні групи показників |
ЗАКОНУ Тема. Періодичний закон, періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва Розвиваюча: формувати в учнів пізнавальній інтерес і творче мислення, сприяти розвитку в учнів логічного мислення на основі аналізу... |
|
Адаптація — процес пристосування будь-якої системи (людини, організації)... Винахід — вирішення технічної проблеми на основі використання систематичних знань. Об’єктом винаходу можуть бути: пристрій, спосіб,... |
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ТАКТИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ Слідча тактика, як розділ криміналістики, вивчає основні напрямки і способи найбільш ефективного виявлення, переробки і використання... |
|
Формування основ культури мислення у дошкільників Постановка проблеми Останнє варто розглядати не лише в контексті навчання дітей уміння розв’язувати так звані предметні навчальні задачі, а й стосовно... |
Тема Пізнавальні процеси. Пам’ять. Мислення. Уява. Мовлення Продуктивність пам’яті. Мислення, його основні форми і види. Інтелект та оцінка інтелекту. Особливості професійного мислення. Уявлення... |
|
Технології розвитку критичного мислення” Актуальність. Застосування технологій критичного мислення є інструментом впливу на інтелектуальні здібності дитини – інтелектуальну... |
Домінанті потреби розвитку дітей Сприятливий психологічний клімат у сім'ї, в соціумі, насиченість стенічними емоціями, саногенне мислення |
|
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |