|
|
Скачати 146.84 Kb.
|
| ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ТАКТИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ Ф. М. Сокіран, С. В. Третиних Психологічний вплив як елемент тактики розслідування Слідча тактика, як розділ криміналістики, вивчає основні напрямки і способи найбільш ефективного виявлення, переробки і використання доказової інформації з метою оптимального розслідування взагалі, а особливо — у конкретних слідчих ситуаціях. Істотним є те, що слідча практика передбачає як неодмінну умову — можливість вибору і зміни рішень, альтернатив у діях слідчого і прогнозованих діях інших учасників слідчих дій, умов та прийомів актуалізації розумових процесів усіх учасників. З одного боку, слідчий постійно впливає на осіб, які беруть участь у справі, що розслідується, і тим самим добуває доказову інформацію у тактичному плані досить ефективно, а отже професійно грамотно побудований вплив виконує роль тактичного засобу розслідування, є елементом слідчої тактики. Тому цілком зрозумілою є потреба в розробці криміналістикою таких методів психологічного впливу, які б дозволили в межах, передбачених законом, найбільш ефективно виконувати завдання кримінального судочинства. З іншого боку, у процесі виявлення і переробки доказової інформації слідчий постійно відчуває вплив об'єктивних і суб'єктивних факторів, що навмисно чи мимоволі перешкоджають цьому процесові, а також ставлять під загрозу ефективність використання одержаної інформації. До таких факторів, які можуть бути класифікованими за різними підставами на деякі групи, що піддаються облікові та вивченню, слід .віднести: об'єктивні й суб'єктивні, підготовлені і випадкові, навмисні й мимовільні, брехня і омана тощо. Важливим завданням слідчої тактики—науки і практики—є те, щоб у межах кримінально-процесуального закону і норм судової етики максимально використати (або знешкодити) вплив цих факторів, врахувавши знання про них у практичній діяльності для встановлення істини на слідстві. Серед напрямків вирішення зазначеного завдання слідчої тактики особливе і, іна нашу думку, найбільш важливе місце посідає розробка і використання прийомів психологічного виливу. Важливість розробки саме цього напрямку і його принципова дієвість на практиці обумовлена тим, що психологічний вплив є генетичним атрибутам будь-якого людського спілкування. Ми знову повертаємося до цього положення, щоб ще раз підкреслити його об'єктивне існування і неминучість як фактора психологічної сфери правосуддя. Слід зазначити, що основним напрямком психологічного впливу на попередньому (а також і на судовому) слідстві є одержання об'єктивно правдивої, стосовно розслідуваної події, інформації, яка здобувається законним шляхом з встановлених законам джерелі. Як відомо, цей процес збирання, переробки і використання доказової інформацій, який є нічим іншим, як прикладним пізнанням у конкретній справі, не може бути завершеним і ефективним лише за допомогою кримінально-процесу-альних дозволів і заборон, приписів і процедур. Велику роль у цьому процесі відіграє криміналістика з її теоретиіко-емпіричними рекомендаціями і аналогами.Стосовно ж нашої теми, то треба зазначити, що організація і обумовлена послідовність дій щодо збирання, переробки і використання доказової інформації, вибір шляхів і засобів у цій діяльності мають вирішальне значення, складаючи тактику криміналістичного забезпечення доказування. Таким чином, у всі види спілкувань під час розслідування кримінальної справи, як це випливає зі сказаного, повинна входити науково обгрунтована або емпірична, цілеспрямована й осмислена, або інтуїтивна тактика дій і поведінки. І хоча криміналістика створює тактичні основи діяльності лише уповноважених осіб, в основному — слідчого, тактичними прийомами тією чи іншою мірою користуються всі учасники процесу. Оскільки спілкування і взаємовідносини, як ми встанови ли, не можливі без психологічного віпливу, то слід вважати безперечним, що криміналістична (слідча) тактика в теорії і практичних рекомендаціях повинна постійно виходити з наявності такого впливу, використання його і розробки ефек- тивних прийомів і систем прийомів тактико-психологічного характеру. Про необхідність такого з'єднання, психологічну сутність криміналістичної тактики взагалі і тактики окремих слідчих дій говориться вже давно, починаючи з Ганса Гросса. Але ці ідеї лише останнім часом почали вивчатись грунтовно й реально впроваджуватися у практику. Отже, ми вважаємо обгрунтованим твердження, що одним з необхідних слідчих елементів криміналістичної (слідчої) тактики є психологічний вплив. Його можна розглядати і як самостійний .прийом —все залежить від того, наскільки істотно він впливає на проміжний або кінцевий результат того чи іншого етапу слідчої дії, або даної дії в цілому. Ті автори, які цілком об'єктивно вводять психологічний елемент у криміналістичну тактику, в той же час не створюють цілісної системи прийомів або засобів психологічного впливу, обмежуючись більш-менш цінними, або частково, або не зовсім визначеними рекомендаціями, що мають різне за рівнем істотності психологічне забарвлення. Зокрема, майже завжди у таких роботах йдеться про встановлення психологічного контакту слідчого з іншими учасниками процесу, а також про користь або шкоду так званих психологічних “хитрощів” чи “пасток”. Ми вважаємо, що цих і деяких інших рекомендацій психологічного характеру явно недостатньо для здійснення ідеї про підвищення ефективності попереднього слідства за рахунок грунтовного введення даних психологічної науки у слідчу .практику, або ці рекомендації, іноді спірні й не повністю узгоджені з “буквою” закону, нерідко являють собою надто загальні побажання без методичного й ситуаційного їхнього тлумачення, а в цілому —розрізнені і не завжди обгрунтовані й конкретні. Спробуємо прокоментувати ці положення і запропонувати варіант вирішення питання. Передусім слід торкнутись питання про встановлення так званого психологічного контакту, на слідстві й у суді, якому присвячена велика кількість судово-психологічних робіт. Оскільки це поняття визначається далеко не однозначно і є суперечності в його розслідуванні, дозволимо собі навести кілька висловлювань криміналістів з цього приводу. О. М. Васильєв зазначає, що “.психологічний контакт слідчого з іншими учасниками слідчих дій полягає у встановленні відносин, що характеризуються точним і добросумлінним виконанням усіма учасниками (у тому числі й слідчими) своїх процесуальних і моральних обов'язків”. Ф. В. Глазирін вважає, що “важливою умовою ефективності допиту є встановлення психологічного контакту, під яким слід розуміти готовність допитуваного до спілкувіання зі слідчим, до правдивих свідчень”. Г .Г. Доспулов стверджує, що психологічний контакт — “це узгоджене ділове спілкування слідчого із свідком, потерпілим, підозрюваним або обвинуваченим, яке виникає на основі правильної процесуальної позиції слідчого і поведінки допитуваного, що відповідає або не протирічить завданням кримінального судочинства”. А. В. Дулов з цього приводу пише, що “встановлення психологічного контакту є цілеспрямована, планова діяльнісгь щодо створення умов, які забезпечують розвиток спілкування у потрібному напрямку і досягнення його цілей”. М. І. Порубов під психологічним контактом розуміє систему “взаємодії людей між собою у процесі їхнього спілкування, що грунтується на довірі, інформаційний процес, за якого люди можуть і бажають сприймати інформацію, що виходить одне від одного”. Торкаючись психологічного контакту, О.Б.Соловйов пише, що він “призначений допомогти слідчому проникнути у думки і почуття допитуваних, правити на них вплив з метою одержання правдивих свідчень. Разом з тим слідчий з практичних іміркувань приховує від допитуваних свої думки і наміри”. Нарешті, ще два істотні штрихи, які доповнюють картину думок про психологічний контакт на слідстві. Р. С. Бєлкін вважає, що “встановлення психологічного контакту з допитуваним повинно приводити до усвідомлення ним необхідності сприяти своїми свідченнями встановленню істини”. В. Л. Васильєв слушно зауважує, що “у поняття психологічного контакту входить і така проблема, як перехід у допиті від психологічного “я” до психологічного “ми””. Навіть поверховий аналіз наведених висловлювань про сутність психологічного контакту і цілі його встановлення під час проведення слідчих дій показує, що всі автори, яких ми спеціально так широко цитували, вважають, що встановлення психологічного контакту є таким прийомом, спрямованим на збудження готовності дати правдиві свідчення, сумлінно виконувати свої моральні обов'язки, збудження почуття довіри до слідчого з тим, щоб допитуваний (у тому числі обвинувачуваний і підозрюваний) своєю поведінкою сприяв досягненню істини, виконанню завдань кримінального судочинства. З цим можна погодитись і сприйняти як певну теоретичну цінність, необхідну практиці лише частково, як окремий, найбільш сприятливий для судочинства варіант спілкування, а в цілому ж це слід розглядати іяк значною мірою відірване від реального життя ідеалізоване побажання. Наша критика уявляється добре аргументованою, бо якщо визнати встановлення психологічного контакту в інтерпретації згадуваних авторів реальністю, то тоді доведеться констатувати, що на попередньому слідстві він (контакт) виникає вкрай рідко, тому що більшість обвинувачуваних і підозрюваних не лише не грунтують своє спілкування зі слідчим на довірі, тим більше, не прагнуть у злагоді, з ним досягнення істини або виконання завдань судочинства, але й часто (частіше, ніж це може здатися, якщо виходити із зафіксованого змісту свідчень) дають неправдиві свідчення, приховують правду, протидіють встановленню істини. Що ж стосується свідків та потерпілих, то узагальнення, проведені багатьма авторами і нами показують, що на попередньому слідстві тільки близько 30 % цих учасників процесу, що дають свідчення щодо події злочину і злочинців, є добросовісними. Зазначений відсоток виявляється ще нижчим, якщо взяти до уваги часткові навмисні неточності й замовчування, а іноді — і пряма неправда в їхніх свідченнях. Таким чином, ідея встановлення психологічного контакту у тому вигляді, в якому вона представлена у цитованих роботах, і тут практично має дуже хитке обгрунтування. Більш поглиблений аналіз наведених висловлювань дозволяє переконатись у тому, ацо уявлення про сутність психологічного контакту є далеким від дійсно психологічного розуміння цього явища, якому інеобгрунтовано надається яскраво виражене однобічне соціальне-етичне забарвлення. Про який контакт може йти мова, якщо слідчий намагається проникнути у думки й почуття допитуваного, а сам у той же час приховує свої почуття і думки? Чому у цьому спілкуванні передбачається збудити довір'я допитуваного до слідчого за відсутності такого довір'я у слідчого до допитуваного? Про який контакт (навіть у моральному відношенні) може йти мова, якщо він забезпечує “розвиток спілкування у потрібному напрямку?” До речі, кому цей напрямок потрібен: слідчому чи допитуваному? Але ж це ніщо інше, як упередженість, нехтування об'єктивністю. Крім того, чи знайдеться хтось, який сказав би, що потрібне йому у даний час є правильним? Всі ці питання не потребують роздумів над змістом відповіді — вона може бути лише негативною. Критиковане тлумачення психологічного контакту може призвести до його розуміння, від чого застерігає О. Р. Ратінов, як відносно взаємних поступок, послуг і потурань, що повинно бути виключено з арсеналу засобів досягнення істини у справі слідчим. У підсумку можна констатувати, що поняття психологічного контакту, як засобу збудження мотиващії щирого каяття або громадянського обов'язку (дуже обмежені окремі випадки) заслонило розмаїття способів встановлення взаємовідносин. Між тим психологічний контакт є спілкуванням, що полягає в обміні інформацією за обопільної готовності до сприйняття і розуміння людини людиною. Тому поняттям психологічного контакту безпосередньо охоплюється і проникнення “у думки і почуття” допитуваних, і вплив на мотиваційну сферу учасників слідчої дії, і тактика регулювання інформаційного обміну між слідчим і допитуваним. Психологічний контакт, як спілкування, передбачає різні види взаємодії і, насамперед, кооперацію і конкуренцію. Між іншим і в другому випадку цілком можливий саме психологічний контакт, якщо обидві сторони спілкування, які мають інтереси й цілі, що не співпадають, у той же час виявляють готовність і бажання до обміну інформацією і розуміння один одного. Слід усвідомити принципове положення, що встановлення психологічного контакту є обов'язковим атрибутом усякого спілкування під час проведення слідчих дій. Однак це не тактичний прийом, а система тактичних і психологічних прийомів, психологічних навичок спілкування, взаємний вплив (прогнозований або випадковий) природжених і надбаних психологічних якостей слідчого та інших учасників слідчої дії. З таких позицій встановлення психологічного контакту є початковим етапом психологічного впливу, який повинен розгортатися з волі слідчого у процесі проведення слідчої дії і розслідування в цілому з метою встановлення істини і виконання завдань кримінального судочинства. Вся система прийомів психологічного впливу спрямована саме на те, щоб за наявності психологічного контакту на йото основі добитися одержання повних і адекватних свідчень від сумлінних осіб, правдивих і повних свідчень та дій від осіб, які спотворюють або приховують правду. Ось тут можна і треба говорити про заміну розумових завдань, вплив на мотиваційні та морально-вольові сфери, проникнення у духовний світ співбесідника слідчого, створення перебільшеного уявлення щодо інфорімованості слідчого, переконання обви-нувачуааного (або іншого учасника) говорити правду агітаційними, емоційними засобами або логікою поданих доказів. Звичайно, рішення говорити правду може визріти у винного і на початковій стадії впливу — під час встановлення психологічного контакту (так само, між іншим, як і ще до початку спілкування із слідчим), але це окремий випадок, котрий лише підтверджує правило. Тим більше, що початкове рішення про щире каяття нерідко надалі змінюється, і тоді здійснюється у повному обсязі психологічний вплив. Серед засобів психологічного впливу, що у найзагальнішому вигляді грунтуються на переконанні і примушуванні (у рамках закону) і які завжди мають у різному співвідношенні елементи того й іншого, особливе місце посідають, прийоми винуватої обізнаності, що мають велику ефективність у виявленні, збиранні й використанні доказів. Ми це поняття розглянемо разом з рекомендаціями щодо так званих тактичних “хитрощів” і “пасток”. Питання про застосування останніх є спірним у юридичній літературі, багато хто з авторів заперечує їхню правомірність як засобів одержання доказової інформації. . Очевидно, що передусіїм слід розібратися у змістові й тлумаченні вживаних понять. Найкращий шлях до цього — звернутися до філологічних тлумачень, як найбільш чистих від. (професійних жаргонів. У словнику російської мови С.І.Ожегова хитрість тлумачиться як дія з хитрістю, вигадування чого-небудь хитромудрого, винахідливого; пастка—як пристосування до захоплення, ловлення, піймання когось, обставина, що навмисно ставить когось у невигідне, неприємне становище.У тлумачному словнику російської мови Д. М. Ушакова слова “хитрість”, “хитрий”, “хитрувати” виражають не лише -обман, уведення в оману, щось неетичне, осудне, але й мають таке значення як “винахідливий, вправний у чомусь, мудрувати, вигадувати щось хитромудре, винахідливе”. Д. П. Грінчишин ці поняття дає у такому розумінні: “пастка”—як хитрий прийом для заманювання ворога у безвихідне становище, “хитрість”—як прийом, що відзначається розумом, кмітливістю. Отже, навряд чи знайдуться підстави докоряти працівникам слідства й дізнання за винахідливість, хитромудрість, вправність. Навпаки, очевидно, треба заохочувати такі якості фахівців, які ведуть тяжку роботу в умовах дефіциту інформації, дезінформації і прямої протидії. Безумовно (ми ще особливо підкреслюємо), якщо ці позитивні якості реалізуються в межах закону і норм етики. Тому викликає подив і нерозуміння негативне ставлення до застосування “пасток”, “хитрощів”, яке висловлює видатний процесуаліст М. С. Строгович: “Подібні прийоми не тіл.ьки не будуть сприяти виявленню істини, але на публіку, що присутня у залі, справляють найнегативніше, відразливе враження”. Він також писав з цього приводу, що мета застосування у розслідуванні справи психологічних “хитрощів” і “пасток” полягає у тому, щоб залякати обвинувачуваного, ввести в оману, викликати розгубленість, навіяти безнадійність його становища, неминучість засудження судом й привести до думки, що пом'якшення покарання можливе у разі ка'яття або визнання своєї вини, в результаті чого у такий спосіб слідчий домагається визнання обвинувачуваним своєї вини. Аналогічно висловлюється й І. Ф. Пантелєєв, який твердить, що психологічний вплив є недопустимим, “якщо він пов'язується з примусом, обманом, психологічними пастками тощо”. Б. М. Звонков зводить психологічні “хитрощі” й “пастки” до обману обвинувачуваного, йому вторить С. Г. Лю-бічев, пов'язуючи застосування подібних прийомів з психологічним насильством, підкреслює, що “вони утруднюють осмислення тих або інших обставин і прийняття правильного рішення, порушують нормальний розумовий процес допитуваного”. Л. Б. Зусь стверджує, що такі прийоми як психологічні “пастки”, раптовість і т. ін. позбавлені правових підстав і їхнє застосування може поставити під загрозу можливість виявлення істини. Наведені висловлювання, на нашу думку, продиктовані швидше бажанням відстояти чистоту й етичність кримінального судочинства без глибокого аналізу сутності критикованих зазначеними авторами прийомів, змісту психологічних взаємин людей з різними процесуальними інтересами, що перетворюються в цілком зрозумілі й об'єктивно неминучі конфлікти у рамках певної юридичної процедури, нарешті, сенсу криміналістичної (слідчої) тактики, яка одним із своїх завдань ставить розробку прийомів одержання доказової інформації від різних учасників процесу в несприятливих психологічних умовах. Тому за зовнішньою законослухняністю і юридичною цнотливістю критиків “хитрого” розслідування ховається зрештою необгрунтована обережність і маятникова реакція на явно незаконні, аморальні методи ведення слідства—від одних крайнощів ці автори переходять до інших, а, як відомо, крайнощі не знаходяться на шляху до істини. Якщо розглядати “хитрощі” й “пастки” як тактичну винахідливість, тактичний хід, то вони цілком правомірні й моральні. Зазначені прийоми можуть виконувати позитивну (роль як засоби психологічного впливу, і з метою встановлення психологічного контакту, спонукаючи допитувану особу різко змінити свою позицію (наприклад, замовчування, відмова давати свідчення тощо) і вступити у спілкування із слідчим, і в тон же час є моментами саме прямого психологічного впливу на особу з метою одержання правдивої інформації. В. С. Абраменкова, а також О. М. Лаірін під слідчою “хитрістю” розуміють “маневрування інформацією”, завдяки чому спроби зацікавлених осіб використати інформацію, одержану під час слідства, для приховування істини не досягають мети, а навпаки йдуть на користь об'єктивного розслідування. Цей прийом не може бути поставлений як докір у омані або неправді, бо зацікавлені особи в разі застосування слідчих “хитрощів” помиляються внаслідок надання їм вихідної правдивої інформації. Р. С. Бєлкін зазначає, що слідча “хитрість” полягає у створенні такої ситуаційної обстановки, за якої підозрюваний або обвинувачуваний не отримує уявлення про ступінь обізнаності слідчого щодо обставин справи, доказів, які у дього є, поведінки інших осіб, які проходять по справі, планів і задумів слідчого. В. основі “хитрощів” лежить не обман підозрюваного або обвинувачуваного, а розрахунок на неправильну оцінку підозрюваним або обвинувачуваним ситуації, дій або поведінки слідчого і спонукання його тим самим до прийняття рішення, що, зрештою, веде до істини. На думку М. І. Порубова, яку ми цілком поділяємо, сутність “хитрощів”, і “пасток” полягає в тимчасовому прихованні від допитуваного справжньої мети долиту, формуванні уявлення про наявність або відсутність у слідчого доказів. Це досягається, наприклад, створенням ситуації, коли допитуваному непрямо демонструються предмети, аналогічні тим, які мають відношення до справи. Не можна залишати поза увагою думку М. В. Салтевського, який вважає, що застосування таких тактичних прийомів стосовно підозрюваного або обвинувачуваного не протирічить етичним нормам, якщо розуміти ці прийоми як психологічні конструкції, що розумно вплетені у тактику слідчої дії, оскільки тут використовується не обман, а обгрунтоване даними логіки й психології оперування достовірною інформацією, яка викликає в іншої сторони необхідність застосувати дії у відповідь, що протирічить початкове обраній лінії поведінки. Єдине, що можна закинути не на користь названих прийомів,—це їхня двозначна назва, яку слід розглядати як прояв професійного жаргону і вилучити з офіційного та наукового вжитку. Застосуваїння цих термінів веде до створення смислу пропонованих ефективних тактичних прийомів і вводить в оману опонентів, особливо процесуалістів. Думки про заміну цих термінів висловлювали багато авторів. Ми пропонуємо ці прийоми назвати так: виявлення винуватої обізнаності (психологічний експеримент для визначення винуватої обізнаності). Наше тверде переконання, що значна частина психологічних прийомів впливу, які позначаються, на практиці й у літературі часто не зовсім вдалими термінами, є цілком прийнятними і ефективними. Це стосується, передусім, прийомів спрямованих на заміну розумових завдань у тієї чи іншої особи, виявлення слідів минулих ефектів шляхом уведення у спілкування асоціативних образів і понять (виявлення так званої винуватої обізнаності і створення в учасників слідчої дії уявлення про більш значну, ніж це є у дійсності, інформованість слідчого). Такого гатунку вплив має виключно вибіркову дію, він повністю індиферентний стосовно невинуватих осіб та осіб, які не мають відношення до справи або до окремих її обставин. Все це є підставою для віднесення таких прийомів до розряду законних прийомів. Коли цей вплив створює для справді винуватої особи психологічний дискомфорт, що сприяє виникненню у неї потреби для певної, на її думку, для неї найбільш сприятливої поведінки, то всі заперечення виглядають штучними й не обгрунтованими. Такою потребою може стати й визнання своєї справжньої вини, але це зовсім не означає, що обвинувачуваний (про нього, головним чином, йдеться у наукових судженнях з цього приводу) не зможе продовжувати свою, на його думку, найкращу позицію (заперечення вини, відмова від дачі свідчень тощо). Це також не викликає можливості самообмови, але самообмова однаково може бути як у разі найприпустимішого психологічного впливу з боку слідчого, так і без нього. Мотивація самообмови вимагає самостійного вивчення. Але в усякому випадку, як ми це встановили, вона найменше детермінована психологічним у рамках судової етики й закону впливом з боку слідчого. Всі слідчі, з якими нам доводилось спілкуватися, а їх було більше сотні, підтримують нашу позицію щодо меж і змісту психологічного впливу в кримінальному судочинстві. Наприкінці зазначимо, що психологічний вплив у різних формах виявлення — як самостійний прийом проведення слідчої дії і як складова частина тактичного прийому, і як напрямок діяльності слідчого у вирішенні окремих завдань розслідування — є постійно діючим джерелом формування тактичних рекомендацій і неодмінним структурним компонентом тактичних прийомів і операцій процесуального й допоміжного (оперативного) характеру. Це дозволяє нам зробити висновок, що психологічний вплив, який застосовується слідчим у процесі розслідування, трансформований у тактичні прийоми, є обов'язковим суттєвим елементом криміналістичної (слідчої) тактики |
|
Поняття і механізм психологічного впливу Психологічний вплив – активна цілеспрямована діяльність, метою якої є зміна психіки чи поведінки об‘єкта |
Полтавський національний педагогічний УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА... Мета роботи: ознайомлення з нормативними документами по розслідуванню нещасних випадків, набуття вмінь проведення розслідування нещасних... |
|
ЛЕКЦІЯ З спецкурсу «Спеціальна тактика» на тему «Інформаційне забезпечення... Особливості інформаційного забезпечення оперативно-розшукової тактики податкової міліції |
§ Поняття, завдання та види досудового розслідування По порушеним, у зв'язку із вчиненням злочинів, кримінальним справам з метою швидкого і повного їх розкриття, викриття винних осіб... |
|
Ст н. с. Ін-ту засобів навчання АПН України, канд психол наук Відомо, який великий вплив на інтелектуальний, емоційний та фізичний розвиток дитини має предметно-ігрове середовище. Як його невід'ємний... |
Ст н. с. Ін-ту засобів навчання АПН України, канд психол наук Відомо, який великий вплив на інтелектуальний, емоційний та фізичний розвиток дитини має предметно-ігрове середовище. Як його невід'ємний... |
|
21. Психологічна підготовка пожежників як важливий елемент професійної... Зміст понять «професійна придатність», «професійний відбір», «професійний добір», «професіограма», «психологічна підготовка», «завдання... |
Алгоритм дій працівників ОВС на початку досудового розслідування України, так і інших країн, виникає необхідність у розробці алгоритму дій правоохоронних органів з моменту прийняття заяви про вчинення... |
|
ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ Кримінальному процесі України, які обумовлені вступом в дію у листопаді 2012 року нового Кримінального процесуального Кодексу України.... |
22. Адміністративне розташування Балаклійський р-н, м. Балаклія Антропогенний вплив (вирубування, випасання, рекреація, меліорація, техногенний вплив тощо) |