|
|
Скачати 1.62 Mb.
|
|
99. Національне багатство. Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених країною за весь період її існування та залучення до господарського обороту природних ресурсів. Іншими словами, нац. баг-во – це все матер. баг-во сусп-ва. Сучасна економ. теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матер.-речових обсягів вир-ва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження формування і розвитку нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною. У широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Нематеріальне багатство суспільства − це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили − науково-технічний, освітній, культурний потенціал. Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.). Осн. елем. матеріальної форми національного багатства:
До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування нац. баг-ва особливого значення набуває раціональне використ. вир-го потенціалу, від якого залежать темпи зростання ВВП і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини. Нац. баг-во виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу. 100. Доходи населення Дохід – це певна кількість грошових коштів, матер-х благ чи послуг, отриманих фізич. особою, підпр-вом чи економікою в цілому за певний проміжок часу. Дохід – це також грошові кошти, що отримають фізич. та юридич. особи за результати госп-ської діяльності, використ. власності чи у формі соц-х виплат, громадянських внесків. Доходи населення є визначальною складовою розподілу нац. доходу. Економічна теорія пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та їх пропонування. Мова йде про ринкову економіку і про працю. Попит на працю як основне джерело доходів населення та пропонування праці впливають на величину доходів у вигляді зар. плати. Крім того, слід пам’ятати, що величина зар. плати залежить і від вартості робочої сили. В економічній теорії висуваються різні концепції стосовно суперечностей у розподілі доходів. Марксизм пояснює його існуванням експлуатації трудящих, тобто згідно з теорією трудової вартості зар. плата не є відображенням вартості робочої сили; маржиналізм – теорією граничної продуктивності факторів вир-ва; неокласичний напрям – індивідуальними здібностями та грою ринкових сил. Кожна з точок зору характеризує відповідний бік розподілу доходів населення. Доходи населення чи господарств формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соц-х трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею величини доходів населення є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум – це вартісна величина необхідних для підтримання фізіологічної життєдіяльності людини засобів існування. Якщо індивідуальні доходи нижче цієї межі, то наступає скорочення населення в країні. Крім того, в сусп-ві є частина непрацездатного населення, яке вимагає матеріальної підтримки. Держава здійснює перерозподіл нац-го доходу ч-з систему соц. виплат. Перерозподіл доходів є однією з функцій уряду. 101. Податки Податки – це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей. Податки – давня категорія, вони виникли в часи розпаду первісного ладу, появи приватної власності, зосередження влади і певної частки власності общини в руках вождів, старійшин, виникнення держави і права. Доходи державного бюджету у розвинутих країнах світу більш як на 90 % формуються саме за рахунок податкових надходжень. Класик політичної економії А. Сміт надавав великого значення податкам. На його думку податки мусить сплачувати кожна особа, його розміри мають бути мінімальними та терміни сплати чітко визначені. Актуальними є сформовані шведс. екон-том К.Вікселем осн. пр.-пи справедливого оподаткув. (пр.-п корисності і пр.-п рівності), згідно з яким, вилучені у насел. ч-з мех.-м податків кошти мають поверн. до нього у формі держ. послуг. Крім того, податки не повинні підривати добробут соц.груп. У законі України “Про систему оподаткування” принципами оподаткування названо: обов’язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопускання податкової дискримінації. У податковій системі визначені конкретні елементи податків. До них належать: суб'єкт податку — особа, на яку законом покладено обов'язок сплачувати податок; об'єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок: прибуток, заробітна плата, цінні папери, нерухоме майно тощо; джерело податку — доход, за рахунок якого сплачується податок; ставка податку — розмір податкових нарахувань на одиницю оподаткування Основні функції податків:
Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок і податок на додану вартість (ПДВ). Певну роль у виконанні функцій податків відіграє податок на прибутки корпорацій та на соціальне страхування. 102. Державний бюджет. У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соц.-економіч. устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів. Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення економічних проблем, досягнення економічної стабільності. Вони вбачають у ньому важливий регулятор економіки, інструмент економічного планування. Необхідність значного за величиною державного бюджету спричиняє потреба в суспільних або колективних благах, якими є освіта, охорона здоров’я, національна безпека, правопорядок, охорона навколишнього середовища тощо. Так, згідно з поглядами Масгрейва, функціями державних фінансів є надання суспільних товарів і послуг, корегування розподілу доходів і майна, підтримання високого рівня зайнятості та достатньої стабільності цін. 103. Інфляція Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Інфл. – знецінення (падіння купівельної спроможності) грошей внаслідок переповнення ними каналів грошового обігу. Інфл. – знецін-ня грошей, спричинене диспропорціями і сусп-му вир-ві й порушенням законів грош. обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари й послуги. Причини інфляції:
Критерії (форми, типи) інфляції:
Існує таке поняття як стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією вир-ва й, одночасно, зростанням рівня цін та безробіття. Економічні і соціальні наслідки інфляції: безробіття, нестача робочих місць, зниження доходів споживачів і виробників, зниження матеріального рівня життя населення тощо. 104. Соціальна політика Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соц.–економіч. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань, спрямований на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист насел. від безробіт., підвищ. цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів насел., розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо. Основні напрямки соц. політики: -захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; -надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; -надання допомоги на випадок безробіття; -здійснення політики соціального страхування -введення мінімальної заробітної плати для працюючих; -забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; -надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.). Відповідно до Конст-ї країни, основними принципами соц. політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін. Соціальний захист населення забезпечують також і підприємства та самі наймані працівники - їх профспілкові організації. Головними засобами усунення нерівності в розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави. Конкретні складові соц-ї політики і соці-го захисту населення та його розширеного відтворення:
105. Відтворення людського ресурсу Людський ресурс суспільства є творцем суспільного продукту, його відтворення на розширеній основі. Саме за рахунок суспільного продукту відтворюються, причому на більш високому якісному рівні, не тільки матер.-речові, а й особисті фактори вир-ва – людські ресурси, головна продуктивна сила сусп-ва. Звідси випливає наступний висновок, що підкреслює принципову особливість розширеного відтворення в умовах соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки. Перш за все в тих країнах, які формують постіндустріальне та пост капіталістичне сусп-тво (США, Нім., Японія Швеція та десятки інших). Принципи, на яких базується відтворення люд. рес-су: 1. Задоволення матеріальних і духовних потреб людини, її вільний і всебічний розвиток. Будучи вагомою метою сучасних передових країн, водночас виступає і як необхідна умова всього суспільного відтворення. 2. Робоча сила і підприємництво невід'ємні від людини, від багатогранних її здібностей. Будучи головною продуктивною силою, рушієм їх розвитку, а також і розвитку виробничих відносин, відтворення людського ресурсу виступає у якості відносно самостійної економічної і соціальної проблеми. Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов'язаний з періодом становлення працездатної людини. Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у вир-во, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підпр-вами, регіонами, країнами, створення соц.–економ. мех.-му, що забезпечує задоволення потреб народного госп-ва в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення. Ключовою складовою відтворення людського ресурсу вважають людський розвиток – розвиток, що ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім поколінням як найкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Людський розвиток зумовлює розширене відтворення суспільного продукту та його справедливий розподіл, відновлення довкілля, підвищення добробуту та ін. 106. Держава в системі суспільного відтворення Ринковий механізм не спроможний розв’язати проблем суспільного відтворення, що породжені ринком. Негативні сторони ринку проявляються в багатьох сферах суспільного відтворення, ринок неспроможний забезпечити стабільне економічне відтворення, оскільки поєднує умови для дії періодичних циклічних криз і так званих «провалів» ринку. Починаючи з другої половини 1930–х років поступово і практично в усіх змішаних економічних системах держава і ринкова система ділять між собою функцію знаходження відповіді на ці п’ять фундаментальних питань економіки: скільки треба виробляти? що потрібно виробляти? як продукцію виробляти? хто повинен одержати цю продукцію? як соц.–економ. система здатна адаптуватися до майбутніх змін? Різні економічні системи відрізняються одна від одної по співвідношенню держави і ринку в управлінні суспільним відтворенням. Роль держави в системі суспільного відтворення можна розглянути на прикладі економічних функцій, які вона виконує у своїй регуляторній діяльності. Найважливіші з економічних функцій держави:
Виконання державою цих та інших економічних функцій є засобом регулювання сусп. відтворення в масштабі країни. 107. Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-екон., організ.-екон. та соц.-екон. відносин, тобто все господарське життя країн. Інтернаціоналізація господарського життя почалася наприк. XVІІІ – на поч.. ХІХ ст. в період промислової революції. На цій стадії розвитку інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснювалася передусім на основі інтернаціоналізації процесу обміну. Наприк. ХІХ – поч.. ХХ ст. інтернаціоналізація госп-ського життя доповнилась вивезенням капіталу, утворенням міжнародних монополій та завершенням територіального поділу світу. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стало вивезення капіталу. З середини 50-х рр. ХХст. у зв’язку з розгортанням нової НТР почалося формування технологічного способу вир-ва, що базується на автоматизованій праці, в тому числі наукових і капіталомістких технологіях, поглиблюється між нар. поділ праці (міжнар. спеціалізація, кооперація вир-ва), а також науково-техн. співроб-во. Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продукт. сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. ЄС на сьогодні є найбільш значущою організацією за глибиною інтернаціоналізаційних процесів, де нтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій (у т.ч. олігополій) країн-членів союзу, національних держав та наднаціональних органів в єдиний механізм, формування наднаціональної власності та її поєднання з національною власністю. Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. З 60–х років ХХст. глобалізація набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Відбувається надзвичайно складний процес девальвації економічної ролі національної держави, національних економік загалом. В результаті посилення глобалізації суспільне відтворення в кожній країні поступово вивільнилось зі сфери державного впливу. Світове господарство і його відтворення поступово набуло нової якості - перетворилось із сумативної на функціонально цілісну та структурну інтегровану систему. На цій основі змінився характер міжнародних економічних відносин. Вони значною мірою втрачають ознаки міжнаціональних (міждержавних) і поступово перетворюються на транснаціональні глобальні економічні відносини, що мало або зовсім не піддаються державному регулюванню і впливу. Особливе місце в мережі міжнар. організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізаційних процесів та глобалізації економічних відносин займають Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна торгівельна організація (СОТ). |
|
Критерії рівня сформованості економічного мислення Проблеми визначення критеріїв розвитку економічного мислення досить складні, і поки що відсутні певні групи показників |
ЗАКОНУ Тема. Періодичний закон, періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва Розвиваюча: формувати в учнів пізнавальній інтерес і творче мислення, сприяти розвитку в учнів логічного мислення на основі аналізу... |
|
Адаптація — процес пристосування будь-якої системи (людини, організації)... Винахід — вирішення технічної проблеми на основі використання систематичних знань. Об’єктом винаходу можуть бути: пристрій, спосіб,... |
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ТАКТИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ Слідча тактика, як розділ криміналістики, вивчає основні напрямки і способи найбільш ефективного виявлення, переробки і використання... |
|
Формування основ культури мислення у дошкільників Постановка проблеми Останнє варто розглядати не лише в контексті навчання дітей уміння розв’язувати так звані предметні навчальні задачі, а й стосовно... |
Тема Пізнавальні процеси. Пам’ять. Мислення. Уява. Мовлення Продуктивність пам’яті. Мислення, його основні форми і види. Інтелект та оцінка інтелекту. Особливості професійного мислення. Уявлення... |
|
Технології розвитку критичного мислення” Актуальність. Застосування технологій критичного мислення є інструментом впливу на інтелектуальні здібності дитини – інтелектуальну... |
Домінанті потреби розвитку дітей Сприятливий психологічний клімат у сім'ї, в соціумі, насиченість стенічними емоціями, саногенне мислення |
|
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |