|
|
Скачати 1.29 Mb.
|
|
Аналізуючи наведену таблицю, бачимо, що найслабшими місцями інвестиційної привабливості України є система оподаткування, проблема одержати дозволи на будівництво (ця проблема, у свою чергу, пов’язана з виділенням земельних ділянок, а це – дуже корумпована сфера), реєстрація власності. Серед основних переваг інвестування в Україну варто відзначити: • 45 мільйонів споживачів – один з найбільших ринків Східної Європи; • Високий науково-освітній потенціал - потужна мережа університетів та науково-дослідних центрів; • Наявність кваліфікованої конкурентноспроможної робочої сили - згідно з даними дослідницької компанії „BrainBench” Україна посідає 4-те місце у світі за кількістю дипломованих професіоналів у сфері hi-tech; • Стратегічно зручне географічне розташування – Україна знаходиться на перехресті торговельних шляхів Схід-Захід та Північ-Південь; • Широко розвинена транспортна інфраструктура – залізниці, порти в Чорному морі та загальноєвропейські транспортні коридори; • Велика кількість успішно реалізованих інвестиційних проектів провідних міжнародних компаній – Kraft Foods, Coca-Cola, Hewlett Packard, Cargill, Knauf, Ядзакі-Україна, Raiffeisen Bank тощо. На сьогодні в Україні створене правове поле для інвестування. Законодавство України передбачає визначені гарантії діяльності для інвесторів.
Починаючи з 1992 р. по період відносної економічної стабілізації (2000 р.) іноземні інвестиції вкладалися в Україну дуже обережно і повільно, і загальний приріст їх за рік становив не більше 500 – 800 млн. дол. США. Після 2000 року спостерігається значне збільшення приросту іноземних інвестицій і зростання їх загальної кількості. Якщо до цифри 4 млрд. дол. загальних накопичених прямих іноземних інвестицій ми йшли 10 років, то, починаючи з 2005 року, щорічне зростання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) почало вимірюватися кількамільярдними показниками: 5 – 7,8 млрд. дол. На початок 2011 р. загальна сума накопичених ПІІ склала 44,7 млрд. дол., а на початок 2012 р. – вже 49,3 млрд. дол. Прямі інвестиції1) (на початок року; млн. дол. США)
1) Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Франція, Сполучене Королівство, Швеція, Віргінські Острови Британські та Сполучені Штати Америки. Найбільший інвестор – Кіпр, на який припадає понад 1/5 усіх ПІІ. Усього ж країн-інвесторів в економіку України нараховується понад 125. Зауважимо, що у перші роки незалежності провідним інвестором були США: так, на початок 2000 р. всього до України надійшло 3,3 млрд. дол., але на США припадало 16,4 % загальної їх кількості. Значно погіршилася динаміка надходження ПІІ до України у період фінансової кризи, тобто в кінці 2008 – 2009 рр. Але зі стабілізацією економіки надходження, як видно з таблиці, знову стали вимірюватися цифрами понад 4 млрд. дол. за рік.
Коли інвестори мають бажання вкласти свої кошти в економіку України, менше всього вони думають її ощасливити, насамперед, вони керуються прагненням отримати гарантований і бажано швидкий прибуток без особливих ризиків. Через те увагу інвесторів приваблюють ті галузі господарства і ті об’єкти, в яких вкладені цінності швидко дадуть результат. Тому в перші роки незалежності інвестиції пішли, по-перше, у харчову промисловість (для її продукції завжди гарантований ринок збуту, сама технологія виробництва не надто складна, та й існуючі українські харчові підприємства були в доброму стані), а по-друге, у внутрішню торгівлю (ця галузь також швидко обіцяла прибутки, але стан торгівлі в Україні вимагав докорінного реформування, що і було зроблено інвесторами). Далі відбулася реорганізація фінансового сектора економіки, зокрема, на ринок України було допущено іноземні банки, тому, починаючи з 2005 року, найактивніше став інвестуватися фінансовий сектор. Значні обсяги інвестиційного капіталу спрямовані також в інші галузі сфери обслуговування, зокрема, в операції з нерухомим майном, та у промисловість. Розподіл ПІІ за найбільш інвестованими галузями економіки виглядає так: промисловість – 23 % ; фінансовий сектор – 21 %; торгівля, ремонт автомобілів – 11 %; операції з нерухомим майном, послуги підприємцям – 10 %. Регіональний розподіл ПІІ є дуже нерівномірним, відмінності в інвестиціях більші, ніж у виробництві ВВП. Найбільша частина ПІІ осідає в Київському столичному регіоні, на який припадає 24,5 млрд. дол.(на 2012 р.), тобто майже половина загальної кількості інвестицій в Україну. Це пояснюється концентрацією в Києві найбільш успішних підприємств, установ і організацій, у тому числі з іноземним капіталом, кращою інфраструктурою, близькістю урядових установ, посольств, які сприяють вирішенню організаційних проблем, та відносно вищою купівельною спроможністю споживачів столичного міста. Серед областей найбільші інвестиції накопичені в Дніпропетровській (8 млрд. дол.), Харківській (2,7), Донецькій (2,5), Київській (1,6), Львівській (1,36) Одеській (1,22), АР Крим (1,16 млрд. дол.). Далі краще наводити показники в мільйонах доларів: Запорізька обл. – 939, Полтавська – 700, Івано-Франківська – 618. Найменші інвестиції накопичені у невеликих аграрно-індустріальних або депресивних регіонах: Чернівецькій, Чернігівській, Тернопільській областях. У нашій області зібрано 241 млн. дол. ПІІ, що більше, ніж, наприклад, у Вінницькій, Миколаївській, Кіровоградській, Хмельницькій, Херсонській областях. Найбільшими інвесторами в нашу область є Польща, Швеція, Великобританія, Кіпр. Лекція 7. Соціальна сфера України
У сучасній світовій економіці однією з найпомітніших структурних змін є зростання частки галузей, що надають послуги, у національних економіках. Навіть виник новий термін «економіка послуг». В Україні поки що у структурі ВВП частка, що припадає на послуги, особливо послуги невиробничого характеру, менша, ніж частка виробничих галузей, але структурні зміни йдуть у напрямі зростання значення сфери послуг. Поняття «соціальна сфера» є дещо вужчим поняттям, ніж «сфера послуг». До соціальної сфери відносять тільки ті галузі сфери послуг, які спрямовані на обслуговування безпосередньо населення, причому частина з цих послуг є повністю в компетенції держави, як, наприклад, соціальний захист населення. У даній темі ми розглядаємо сферу послуг у ширшому розумінні як сукупність галузей, що не виробляють матеріальних благ, а створюють умови для повноцінного життя і розвитку людей та сприяють функціонуванню всього господарства країни, а також є важливими статтями зовнішньої торгівлі. Ми розглядатимемо головним чином ті послуги, які мають особистісний характер, тобто обслуговують жителів країни. Існують багато класифікацій сфери послуг. Наприклад, Світова організація торгівлі поділяє послуги аж на 12 груп, і в кожній групі нараховується ще до двох десятків видів послуг. Ми розглянемо простіше групування галузей сфери послуг:
Головними чинниками, що зумовлюють розвиток сфери послуг, виступають соціально-економічні чинники, серед них особливо такі:
У сфері послуг відбулися кардинальні ринкові зміни: зросла зайнятість у цій сфері, вона у значній мірі стала приватною, особливо в галузі побутових послуг; державні заклади домінують у сфері охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва, науки. А також, зрозуміло, в суспільно необхідних галузях. Виникли платні послуги в освіті й охороні здоров’я. Значно зріс перелік видів послуг, доступних для вітчизняних споживачів. На ринок послуг, особливо у фінансовій, страховій сферах допущено іноземних надавачів послуг: іноземні банки та страхові компанії. Найбільш прибутковими є такі види послуг: операції з нерухомим майном, комерційна діяльність, фінанси, кредит, страхування, зв’язок, недержавна освіта та медицина. Найменші прибутки приносять комунальне господарство, культура та мистецтво, наукова діяльність.
Житлово-комунальне господарство – найголовніша галузь у сфері послуг за кількістю зайнятих у ній та за числом споживачів. Житлове господарство – це надання споживачам і утримання в належному стані впорядкованого житлового фонду, забезпечення його електропостачанням, опаленням, водою, каналізацією, газом тощо. Комунальне господарство займається утриманням доріг, зелених насаджень, прибиранням, утилізацією відходів, благоустроєм дворів, парків, вулиць. Основними показниками стану житлового господарства є: площа житлового фонду, середня забезпеченість населення житлом в розрахунку на одного жителя, рівень облаштованості житла. Весь житловий фонд України зріс з 922 млн. кв. м у 1990 р. до 1089 млн. кв. м у 2011 р. На одного жителя припадало відповідно 17,8 кв. м і 23,3 кв. м. Отже, динаміка позитивна. Але в 1990 р. отримали житло від держави 235 тис. сімей, а у 2010 р. тільки 11 тисяч. У ринковій економіці держава бере на себе надання житла тільки соціально незахищеним верствам населення, решта повинні зуміти придбати його самі. Але в цьому питанні у нас є один мінус – заробити на власне житло може тільки невелика частина населення, звідси і всі проблеми з «квартирним питанням». У комунальній власності перебуває лише трохи більше 6 % усього житлового фонду, решта – приватне житло. Стан житла залишає бажати кращого: українські телеканали наперебій повідомляють про аварійне обвалення під’їздів чи балконів то в одному, то в іншому місті. Приблизно 0,5 % житлового фонду (5,1 млн. кв. м ) є ветхим і аварійним, а 7 % - це будинки, збудовані в 1960-70-х рр., які вже вичерпали свій ресурс. У таких будинках живе кожний четвертий міський житель. Досить гостра проблема утримання житла в нормальному стані. За неї відповідають житлово-експлуатаційні компанії (ЖЕК). Станом на 01.07.2010 в Україні налічується 509 приватних підприємств з утримання житлових будинків і прибудинкових територій та 10993 об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, які самостійно утримують відповідні будинки, що становить 14,2% від кількості будинків (77401 будинків 5 поверхів і вище), де може бути створено ОСББ. Станом на 01.01.2010 централізованими системами водопостачання забезпечено всі 459 міст України, 771 селище міського типу, або 87,1% їх загальної кількості, 6316 сільських населених пунктів, або 22,2%. Централізованими системами водовідведення забезпечено мешканців 445 міст, або 96,9% їх загальної кількості, 503 селища, або 56,8%, та 737 сільських населених пунктів – 2,6%. Питне водопостачання в Україні здійснюється за рахунок використання поверхневих (70%) і підземних (30%) вод. Знос основних фондів у підгалузі сягає 62,2%. Із загальної протяжності водопровідних мереж перебувають в аварійному стані і потребують заміни 37%, каналізаційних мереж – 34,8%. У 260 населених пунктах питна вода подається споживачам з відхиленнями за окремими показниками від вимог чинного стандарту. Найбільш напружений стан з якістю питної води зберігається в населених пунктах Донецької, Запорізької, Луганської, Одеської, Херсонської областей. У 102 населених пунктах через значну зношеність основних фондів, значні нераціональні втрати питної води в зовнішніх мережах, послуги з водопостачання надаються не цілодобово, а за графіком. Жителі майже 1200 сільських населених пунктів у південних і східних регіонах через природні або техногенні причини, не маючи гарантованих джерел водопостачання вимушені частково або повністю користуватися привізною водою. Більше ніж у 260 населених пунктах питна вода за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту. Теплопостачання населених пунктів України забезпечують 8250 підприємств усіх форм власності, на яких експлуатується 32725 котелень. Сучасні будинки, як правило, забезпечуються автономним теплопостачанням, адже існуючі котельні дуже багато енергії тратять неефективно. Загалом благоустрій житла України характеризується такими показниками: водопроводом обладнано 60 % площі, каналізацією 58, опаленням 62, газом 83, гарячою водою 43, ваннами 54 %. Рівень «побутових зручностей» вищий у містах, нижчий у селах (не у всіх).
Медицина є дуже важливою галуззю у всякому суспільстві, але це галузь ресурсномістка: щоб досягти успіху в лікуванні і профілактиці захворювань, потрібно витратити великі кошти. За роки економічних реформ в Україні відчутні деякі зрушення в системі охорони здоров’я, але в основі вона залишилася побудованою за радянською схемою. Ринкові трансформації у цій сфері виявилися, насамперед, у тому, що виникла мережа недержавних лікувальних закладів, у яких всі послуги платні, причому плата досить висока як для середньостатистичного жителя. Особливо мережа платних клінік розвинулася в галузях стоматології, пластичної хірургії, гінекології, офтальмології. Система охорони здоров’я сучасної України знаходиться на проміжному шляху від загальнодоступної безкоштовної до страхової медицини, прийнятої у більшості високорозвинених країн. Загальні витрати на медицину в Україні досягли 6,5 % ВВП, це майже так само, як у країнах Євросоюзу, але з державного бюджету виділяється тільки 3,5 %, а решта 3 % повинні надходити з місцевих бюджетів, що далеко не завжди виконується. Крім того, ВВП у країнах ЄС значно вищий, тому й виходить, що, наприклад, у Польщі, яка менша за Україну, на охорону здоров’я тратиться 60 млрд. злотих (120 млрд. грн.), а в Україні – тільки 9,5 млрд. грн. В Україні для економії бюджетних коштів відбувається так звана оптимізація мережі лікарських закладів: скорочують невеликі центри надання медичної допомоги в селах, закривають районні лікарні в малонаселених райцентрах, утворюють госпітальні округи, розраховані на 2 або більше районів, зменшують загальну кількість лікарняних ліжок. Показниками розвитку охорони здоров’я є кількість лікарів та середнього медичного персоналу, кількість лікарняних закладів і поліклінік, а також кількість лікарняних ліжок. Кількість лікарів в Україні дещо зменшилася порівняно з 1990 р.: тоді було 230 тисяч лікарів, зараз 225 тис., середнього медперсоналу відповідно 541 тис. і 467 тис. У розрахунку на 10 тис. населення лікарів зараз припадає 49,3, а середнього медперсоналу 102,4. Скоротилася мережа лікарняних закладів від 3,9 тис. до 2,8 тис., лікарняних ліжок від 700 тис. до 429 тис. Зросла чисельність амбулаторно-поліклінічних закладів з 6,9 тис. до 9 тис., а відвідати їх за зміну в Україні можуть відповідно 895 і 993 особи. Отже, відбувається перехід від обтяжливого для бюджета стаціонарного до менш затратного амбулаторного лікування. В кількох областях з 2011 р. почалася реалізація пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я. Це Вінницька, Дніпропетровська, Донецька області та м.Київ.
До інших галузей належать досить багато: освіта, туризм, фізкультура і спорт, фінансово-кредитна сфера, зв’язок, операції з нерухомістю та багато інших. Освітній комплекс об’єднує усю мережу установ дошкільного виховання, загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, приватних шкіл і садочків, інтернатів, вищих навчальних закладів. У цій сфері також відбуваються значні зміни, пов’язані, насамперед, з диференціацією населення за рівнем доходів. Загальноосвітня школа залишилася найбільш демократичною й доступною для усіх верств населення, однак і тут відбуваються зміни. Виникли й успішно розвиваються школи, які дають учням вищий рівень підготовки – ліцеї та гімназії. Існують платні приватні школи у великих містах. Практикується приватне репетиторство. У сільській місцевості відбувається оптимізація навчальних закладів: у малих селах, де обмаль учнів, школи закривають, а дітей на навчання звозять у більші школи в інших селах. Для цього запроваджено програму «Шкільний автобус», але існує проблема, що коли той автобус поламається або не виділено грошей на бензин, учні сидять вдома і у кращому випадку займаються самостійно, а в гіршому нічого не знають. Показниками розвитку освіти є кількість учнів, студентів, учителів і шкіл та вузів. Останніми роками зменшилася кількість учнів через демографічну ситуацію, але збільшення народжуваності означає, що через кілька років учнів знову побільшає. Кількість дошкільних навчальних закладів за роки незалежності зменшилася: в 1990 році їх було 24,5 тис., а в 2011 15,6 тис. У нас в Луцьку в приміщеннях садочків повідкривали навіть комерційні вузи або якісь офіси: у кризу після розпаду СРСР це було зрозуміло, але зараз почали знову будувати садочки, у тому числі в селах. Кількість дітей в садочках у 1990 році була 2,4 млн., а в 2011 - 1, 27 млн. Кількість загальноосвітніх шкіл була 21,8 тис., стала 19,9 тис., учнів у них відповідно 7,13 млн. та 4,29 млн. Цікаво, що на фоні такого значного зменшення кількості учнів число вчителів змінилося досить мало: в 1990 році їх було 537 тис., а в 2011 – 509 тис. Зрозуміло, що намагаються скоротити число малокомплектних шкіл, бо на них ідуть великі витрати. Вищих навчальних закладів в Україні аж забагато: першого-другого рівнів акредитації 501, третього-четвертого – 345. Кількість їх, як і студентів у них, уже дещо зменшилася, піку ці цифри досягали в 2007-2008 роках. Зараз нараховується 356,8 тис. студентів у закладах 1-2 рівнів та 1954,8 тис. у закладах 3-4 рівнів. У Франції, яка за розмірами подібна до України, але значно багатша, університетів усього 80. Тобто кількість їх в Україні, найімовірніше, буде меншати. Туризм – галузь, на яку покладаються великі надії як джерело надходження валюти і засіб створення робочих місць. Відомо, що Україна має велику кількість туристичних принад: це і мальовничі взимку і влітку Карпати, і задумливі озера в лісах Полісся, і субтропічні пейзажі Південного берега Криму, і печери Поділля. Особливою принадою, наприклад, для американців, у яких власні пам’ятки архітектури не старші як 300 років, є стародавні будови і архітектурні комплекси Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, Криму та інших регіонів, у тому числі і Волині: Володимир-Волинський, Луцьк. В Умані розташована могила єврейського цадика, до якої щороку з’їжджаються тисячі ортодоксальних євреїв-хасидів з усього світу. Туристичні фірми України поділяються на туроператорів і турагентів, перші з них створюють туристичний продукт, другі його реалізують, але найчастіше вони роблять це вкупі. Турфірми є великі і малі, акціонерні фірми і сімейні підприємства. Останнім часом почав розвиватися так званий сільський зелений туризм, коли туристів запрошують відвідати звичайні сільські сім’ї з їх національним колоритом, їжею й побутом: для міської дитини звичайний кінь, корова чи свиня можуть здатися більшою екзотикою, ніж страус чи крокодил, якого вона точно кілька раз бачила в зоопарку. У 1998 році створено громадську організацію «Туристична асоціація України» (ТАУ), яка об`єднує понад 350 провідних туристичних підприємств, що репрезентують практично всі регіони України. Серед них: |
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
| ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ЕКОНОМІЧНИМ КОЛИВАННЯМ ТА ДОВГОСТРОКОВИМ ЕКОНОМІЧНИМС РОСТОМ України за часи незалежності, структурою її внутрішнього споживання та позицією в глобальному економічному середовищі |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
| Лекція 3 Облік нематеріальних активів Загальна характеристика рахунків 12 "Нематеріальні активи", 19 "Гудвіл при придбанні" |
Тема: Загальна характеристика клімату України України,(видавництво «Картографія»), електронний атлас України(ЗАТ «Інститут передових технологій»), комп`ютери, зошит |
| Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
| Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація та планування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |
Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація прогнозування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |