|
|
Скачати 1.29 Mb.
|
|
Українська асоціація підприємств легкої промисловості (Укрлегпром) створена у 2000 році та об’єднує на добровільних засадах більше 100 провідних підприємств легкої промисловості, серед яких: ЗАТ “КСК “Чексіл” (м. Чернігів), АТЗТ “Черкаський шовковий комбінат”, ВАТ “Тернопільське об’єднання “Текстерно”, ЗАТ “Київська трикотажна фірма “Роза”, ВАТ з іноземними інвестиціями “Демітекс” (м. Полтава), ВАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів», ЗАТ “Чинбар” (м. Київ), ЗАТ “Возко” (м. Вознесенськ), ВАТ «Плай» (м. Івано-Франківськ), ПП “Текстиль-Контакт” (м. Київ), АТЗТ “Україна” (м. Житомир), АТЗТ “Вознесенська промислово-торгова фірма “Вікторія”, АТЗТ ДВТП “Донбас” (м. Донецьк), КВТО “Талан” (м. Ромни), ЗАТ “Дніпро” (м. Дніпропетровськ), ВАТ “Хутрова фірма “Тисмениця” (м. Івано-Франківськ), ВАТ «Полонський фарфоровий завод» (м. Полоннє Хмельницької обл.), ЗАТ Чернігівська виробнича фірма «Берегиня» (м. Чернігів), Державна компанія «Луганськлегінвест», ЗАТ «Харків-вовна», ЗАТ Виробничо-комерційна фірма «Леся» (м. Новоград-Волинський Житомирської обл..), ТОВ «ФИМ» (м. Жовті Води), ТОВ «Тусмо» (м. Житомир) тощо. Тобто, кращі підприємства кожної підгалузі легкої промисловості представлені в Асоціації.Обсяг виробництва промислової продукції членами Асоціації становить більше 60 відсотків загального обсягу виробництва товарів легкої промисловості по Україні. Незважаючи на деяку позитивну динаміку, виробництво продукції все ще значно менше, ніж було в 1990 р. Наприклад, тканин тоді виробили 1210 млн кв.м., а в 2010 р. – 88, взуття відповідно 196 млн пар і 25,7 млн. Добрим сигналом є нарощування виробництва постільної білизни, панчішно-шкарпеткових виробів, одягу. Із загального числа підприємств текстильної та швейної промисловості понад 140 здійснюють зовнішньоекономічну діяльність: експортують свою продукцію до країн Європи і СНД – в основному чоловічий та жіночий верхній одяг, костюми, блузки, сорочки, а також одяг промислового призначення, нижню білизну, рукавиці, рукавички. Стратегічними завданнями розвитку легкої промисловості є підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняних виробів, розширення їх продажу на внутрішньому ринку (відвоювати внутрішній ринок від чужоземного шир- потребу!), перехід до інноваційних моделей розвитку, розширення використання власної натуральної сировини.
Харчова промисловість – одна з головних галузей обробної промисловості України як за значенням у промисловому виробництві, так і за експортом. Вона значно швидше за легку промисловість вийшла з кризи і демонструє сталі позитивні темпи розвитку. Харчова промисловість є дуже інвестиційно привабливою, адже для її продукції завжди гарантований ринок збуту, бо їжа є основною життєво важливою потребою людини. На відміну від продукції легкої промисловості, українці в харчових уподобаннях залишаються патріотами і споживають переважно вітчизняні харчі. Тому харчова промисловість займає 18 % у структурі промисловості і дає десяту частину товарного експорту України. Галузевий склад харчової промисловості включає борошномельну й хлібопекарну, кондитерську, м’ясну, молочну, олійно-жирову, рибну, плодоовочеконсервну, макаронну, цукрову, пивоварну, спиртогорілчану, виноробну, круп’яну галузі, виробництво харчової солі, безалкогольних напоїв, овочесушильне та інші виробництва. Найбільш динамічно розвиваються олійна, виробництво алкогольних напоїв, макаронна, молочна галузі. Почала виходити з глибокої та тривалої кризи цукрова промисловість. Борошномельні підприємства знаходяться по всій Україні і входять до складу великих комбінатів хлібопродуктів, на яких, крім борошна, виробляють крупи та корми. Основними споживачами борошна є хлібопекарна та макаронна промисловість, частина йде на потреби кондитерської галузі для випікання печива та тортів. Асортимент і якість продукції хлібопекарної та макаронної промисловості зараз вигідно відрізняються від радянського періоду, коли було тільки кілька стандартних сортів хліба та макаронів. Тепер виробники пропонують найрізноманітніші сорти хлібобулочних виробів на різні смаки й гаманці. У нас в Луцьку працює 2 найбільших хлібопекарних підприємства: ПАТ «Теремно» і ТзОВ «Кічкарівка». Кондитерська промисловість була добре розвинена й за соціалізму, але зараз ця галузь зазнала значного оновлення, в неї вклали капітали вітчизняні та закордонні інвестори. Виробнича потужність галузі становить 1,5 млн. тонн. Українські кондитерські підприємства споживають близько 600 тис. тонн цукру за рік. Національна кондитерська промисловість представлена підприємствами, що входять у систему Державного департаменту продовольства України: ЗАТ "Укркондитер", "Укрпродсоюз", "Укрхліб" і неасоційованих підприємств приватного сектору. У систему "Укркондитер" входять 28 фабрик, заводи продтоварів, цехи й підприємства громадського харчування. Сумарна виробнича потужність 28 кондитерських фабрик системи ЗАТ "Укркондитер" становить до трьох чвертей обсягу виробництва кондитерської промисловості України. Загальна кількість підприємств кондитерської галузі становить близько 800. До 90% підприємств представлено випуском борошнистих кондитерських виробів і тільки 10% виробляють цукристі (шоколад, карамель, цукерки, драже тощо). Сім найбільших кондитерських підприємств України мають ринкову частку від 4 до 26% і виробляють до 72% загального обсягу продукції. Ринок кондитерської продукції умовно поділяється на три основні сегменти: цукристі вироби, борошнисті вироби й шоколадні. Найбільш значний сегмент – цукристі кондитерські вироби (карамелі, драже й цукерки). Сегмент борошнистих виробів (печиво, вафлі, торти й крекери) займає до 38,6% усього обсягу продукції, а частка сегмента шоколадних виробів – 5,7%. Практично всі товарні групи кондитерської промисловості розвиваються завдяки освоєнню виробниками нових рецептур і поліпшенню технологічного устаткування. В останні роки найпомітніше розширився асортимент плиткового шоколаду (за рахунок пористого й високоякісного тонкого); шоколадних цукерок ; шоколадних батончиків (особливо вафельної групи); рулетів, бісквітів (у тому числі бісквітного печива), глазурованого печива й печива з начинкою. Найбільшими виробниками кондитерських виробів в Україні є компанії Roshen, ЗАТ "АВК", Львівська кондитерська фірма "Світоч", ЗАТ "Крафт Фудз Україна", ЗАТ ВО "Київ-Конті". За оцінками фахівців, ємність внутрішнього ринку кондитерських виробів становить близько 1 млн. тонн за рік. Як зазначено на сайті компанії «Рошен», Міжнародна Кондитерська Корпорація ROSHEN – один з найбільших європейських виробників кондитерських виробів. Під власним «солодким знаком якості» ROSHEN виробляє до 200 видів високоякісних кондитерських виробів (шоколадні і желейні цукерки, карамель, шоколад, печиво, вафлі, бісквітні рулети і торти). Загальний обсяг виробництва продукції досягає 410 тисяч тон на рік. До складу Корпорації входять 4-и українські фабрики (Київська, Вінницька, Маріупольська і Кременчуцька); дві виробничі площадки Липецької кондитерської фабрики (Росія) , Клайпедська кондитерська фабрика (Литва), а також масломолочний комбінат «Бершадьмолоко» та «Літинський племзавод», які забезпечують фабрики корпорації натуральною високоякісною молочною сировиною. Для покращення умов зберігання сировини та готової продукції, для оптимізації поставок продукції та мінімізації затримок продукції на складі - Корпорація ввела в експлуатацію власний логістичний центр. Виробничі об'єкти Кондитерської Корпорації ROSHEN сертифіковані відповідно до вимог міжнародних стандартів якості та безпеки продуктів харчування ISO 22000:2005. На підприємствах корпорації ROSHEN працює система управління якістю, яка відповідає вимогам ISO 9001:2000, що підтверджується наявністю у кожної із фабрик Корпорації «Сертифікатів відповідності». Всі кондитерські фабрики корпорації ROSHEN забезпечені обладнанням для моніторингу контролю якості продукції та відповідних досліджень. Розробкою технологій та запуском високоякісних кондитерських виробів займаються спеціалісти, які пройшли атестацію та навчання у спеціалізованих іноземних центрах. Представлені на ринку кондитерські вироби виготовлені за найсучаснішими технологіями. Експлуатація сучасного високовиробничого обладнання, чітке дотримання технології виробництва, використання виключно високоякісної сировини та матеріалів, що застосовуються при виробництві кондитерських виробів є запорукою головних переваг продукції Roshen. Продукція представлена в Україні, Росії, Казахстані, Білорусі, країнах Кавказу, Середньої Азії, Німеччині, США, Молдові, Ізраїлі, Литві та інших країнах. М’ясна промисловість представлена двома типами підприємств: великими м’ясокомбінатами, що знаходяться у великих містах і обласних центрах, і різнорідними переробними цехами від середніх до дрібних напівкустарних. Координує роботу деяких великих підприємств асоціація виробників м’ясної продукції України «Укрм’ясо», до якої входять 24 підприємства. На експорт продукція постачається в основному до Росії. Молочна промисловість поділяється на виробництво молочних продуктів, маслоробну, сироробну, молококонсервну. Головним типом підприємств є молочні заводи і комбінати, в яких зосереджується виробництво всього або майже всього асортименту продукції: наприклад, «КОМО» в м.Ковелі, «Галактон» у Києві. Чимало в Україні і окремих сирзаводів, розміщених у невеликих містах і містечках, як, наприклад, Рожищенський сирзавод в нашій області. На експорт відправляються насамперед тверді сири, вершкове масло, сухе молоко, молочний білок – казеїн, а також молочна продукція. Важливою проблемою галузі, як і всієї харчової промисловості, є дотримання стандартів якості продукції, тобто суворий контроль за тим, щоб у молочних продуктах було молоко і молочні жири, а не пальмова олія, яку безсоромно додають у сировину для здешевлення готового виробу. Саме через ці проблеми на нашу продукцію час від часу накладають заборону на ввіз її до країн – імпортерів. Так, 7 лютого 2012 р. Росспоживнагляд увів заборону на ввіз в Росію сирів деяких українських виробників. Зокрема, до чорного списку потрапили Пирятинський та Гадяцький сир заводи в Полтавській області. Перший з них змушений був зупинитися, так як працює виключно на російський ринок. На експорт іде 1/3 українського виробництва сирів, а 85 % усього експорту – в РФ. Олійно-жирова промисловість України, поза всяким сумнівом, є лідером світового ринку. Кожна друга пляшка соняшникової олії на кухнях господарок різних країн має українське походження. Крім олії багатьох торгових марок («Чумак», «Олейна», «Славія» та багато інших), галузь виробляє майонез та маргарин. Провідні підприємства галузі об’єдналися в асоціацію «Укроліяпром» (36 підприємств). Це найбільші олійно-жирові підприємства України, діяльність яких охоплює більше 90% вітчизняного виробництва рослинних олій, 81,4% виробництва маргаринової продукції, близько 40% виробництва майонезу, Український науково-дослідний інститут олій та жирів, Національний університет біоресурсів і природокористування, Інформаційно-аналітичні агентства "АПК-Інформ" і ТзОВ "Експертагро" та ряд малих підприємств, діяльність яких пов'язана з виробництвом олійно-жирової продукції. В рамках однієї лекції неможливо зупинитися на всіх галузях харчової промисловості, тому ще розглянемо цукрову. В Радянській Україні працювало майже 200, а точніше 192 цукрових заводи. Почалася цукрова історія України в 19 ст., коли досить швидко будувалися заводи, що переробляли також тоді абсолютно нову культуру – цукровий буряк. Перший завод був побудований у Канівському повіті в 1824 р., у 1830 їх було 6, а вже через 18 років – майже 200! В радянські часи Україна виробляла 80 % усього союзного цукру, і в окремі роки його валове виробництво перевищувало 6 млн тонн, в тому числі це був цукор, вироблений з кубинського сирцю. За роки незалежності різко зменшилося вивезення цукру за межі України, тому багато цукрових заводів просто вивели з ладу. У 2010 – 2011 рр. справа покращилася, загальна кількість працюючих заводів досягла 77, і вперше за роки незалежності виробництво цукру перевищило 2 млн тонн, а точніше, в 2011 р. виробили 2,33 млн т. При цьому місткість внутрішнього ринку України складає трохи більше як 1,8 млн т, тому за відсутності серйозного експорту на ринку створилося перевищення пропозиції над попитом, що не могло не спричинити зниження ринкових цін, які на час написання цієї лекції коливаються в межах 6,5 – 6 грн/кг, тоді як на початку 2011 р. було більше 8, а то й 9 грн. За вимогами СОТ, Україна щороку ввозить біля 200 тис. тонн цукру-сирцю, що в попередні роки дозволяло наситити ринок, а тепер збільшує напругу на ньому. Шкідливо впливає також ввезення частини цукрозамінників, які використовує кондитерська промисловість, а це зменшує її попит на вітчизняний цукор. Цукрові заводи України об’єднані в асоціацію «Укрцукор». Існує можливість збільшити експортні поставки цукру, основними ринками є Грузія, Словаччина, Узбекистан, Болгарія, Туркменистан. Росія, яка традиційно була найбільшим покупцем, в останні роки не імпортує українського цукру. Харчова промисловість і надалі буде важливою експортною статтею України, особливо враховуючи те, що на світовому ринку постійно зростає попит на продовольство через зростання чисельності населення світу. Лекція 4. Аграрний сектор, транспорт та будівництво
Сільське господарство завжди було і є зараз одним із символів України та важливим складником її економіки. Україна має безперечні конкурентні переваги у цьому секторі завдяки доброму природно-ресурсному потенціалу (родючі грунти, помірний клімат, рівнинний рельєф місцевості) та віковим трудовим навикам населення у виробництві багатьох видів продукції рослинництва і тваринництва, а також чималому сільському населенню, яке становить понад 30 % усього населення країни. Однак назвати ці переваги ідеальними не можна: грунти виснажені, клімат характеризується нерівномірним розподілом вологи і тепла, внаслідок чого бувають численні посухи, вимерзання посівів, непоодинокі небезпечні явища погоди, як-то град, смерчі, сильні вітри і буревії; сільське населення характеризується несприятливою демографічною структурою, тобто значною часткою непрацездатного населення, та загалом нагромадженням соціальних проблем у сільській місцевості. Головним недоліком аграрного сектора України є недостатня розробка аграрної політики попри численні заяви з найвищих трибун про велику увагу до розвитку села. Функції розробки та впровадження аграрної політики покладено на Міністерство аграрної політики та продовольства України. У сільському господарстві виробляється понад 20 % ВВП країни та зайнято 20 % населення. Галузь виробляє продукти харчування і сировину для харчової і легкої промисловості. Поєднання сільського господарства, переробної промисловості (харчової та легкої, що переробляють сільськогосподарську сировину) та торгівлі продовольчими товарами утворюють міжгалузевий аграрно-промисловий комплекс (АПК) України. Галузь відіграє важливу роль не лише у постачанні сільськогосподарських продуктів на внутрішній ринок, але й в експорті. Найголовнішими експортними статтями аграрного сектора України є зерно, особливо пшениця, ячмінь і кукурудза, жива худоба та олійне насіння (соняшник, ріпак). Аграрний сектор економіки, як і інші, потребував ґрунтовної ринкової реформи, причому її було досить важко здійснити. У командно-адміністративній економіці сільськогосподарське виробництво здійснювалося системою великих господарств: колгоспів і радгоспів, які, у свою чергу, стали продуктом болючого і трагічного процесу колективізації сільського господарства, здійсненого в Радянському Союзі у 1920-1930-х рр. Добре відомо, що процес колективізації йшов насильницьким шляхом і що одним з його наслідків став геноцид українського сільського населення – Голодомор. Однак починаючи з 1960-х рр. у сільському господарстві відбулися позитивні зрушення, тим більше, що держава постійно робила великі фінансові вливання у підтримку аграрного сектора. Тим не менше за продуктивністю праці сільське господарство України в рази поступалося провідним країнам світу. Тому ринкові реформи у сільському господарстві вирішено було проводити за зразком капіталістичного способу виробництва. Складовими частинами ринкового реформування стали: земельна реформа та реформування майнових відносин в агропромисловому комплексі; забезпечення післяреорганізаційної підтримки реформованих і новостворених господарств та формування ринкової інфраструктури у сільському господарстві; модернізація виробництва, створення конкурентоспроможних (на внутрішньому й зовнішньому ринках) сільськогосподарських підприємств; удосконалення механізмів державного регулювання аграрної сфери. Зміни земельних відносин супроводжувалися організаційними перетвореннями. Відбулася реорганізація колгоспів (радгоспів), а пізніше й КСП — на їх базі створені господарства, засновані на засадах приватної власності на майно та землю. В результаті процесу приватизації землі та майна було проведене земельне розпаювання і майнове розпаювання. На базі реформованих майже 12 тис. колективних сільськогосподарських підприємств було створено 23,9 тис. нових господарських формувань ринкового напряму, у тому числі: 7,1 тис. – товариств з обмеженою відповідальністю, 4,8 тис. – приватних (приватно-орендних) підприємств, 0,8 тис. – акціонерних товариств, 1,7 тис. – сільськогосподарських кооперативів, 6,6 тис. – фермерських господарств і 2,9 тис. – інших суб’єктів господарювання. Треба відзначити, що кількість господарств, особливо фермерських, постійно змінюється, тому що приймаються нові документи про те, якого розміру господарство вважати фермерським, великі господарства також зазнають злиттів і поділів на кілька нових. Українська статистика визначає виробництво сільськогосподарської продукції за такими трьома основними категоріями господарств: сільськогосподарські підприємства (до них належать реформовані колгоспи і радгоспи); особисті підсобні господарства, або просто господарства населення; фермерські господарства. За виробництвом окремих видів продукції сільського господарства лідирують: Сільськогосподарські підприємства – там, де вищий рівень механізації, тобто за виробництвом зернових, технічних культур, продукції птахівництва; Господарства населення і фермерські – у виробництві мало механізованих, трудомістких продуктів: овочів, картоплі, фруктів, ягід, молока, м’яса. Нова організаційна структура сільського господарства в Україні, створена в процесі реорганізації КСП, характеризується певними особливостями. Вони були зумовлені кризовим станом її економіки, неспроможністю держави матеріально підтримувати реорганізаційні процеси у цій сфері. Важливим фактором виступала психологічна непідготовленість більшості селян до господарювання на принципах підприємництва. Тому темпи створення селянських (фермерських) господарств були повільними. У 2010 р. прийнято Комплексну державну програму реформ та розвитку сільського господарства України та Галузеву програму соціально-економічного розвитку сільських територіальних громад. Зразком розвитку аграрної політики України виступає Спільна аграрна політика Європейського Союзу.
Завданням аграрної політики кожної країни є забезпечення гарантованого постачання продуктів харчування усім верствам населення, причому в достатньому асортименті та за доступними цінами. Дотримання таких умов визначає продовольчу безпеку держави. Для її досягнення необхідно вживати усіх заходів для максимального самозабезпечення країни найбільш важливими сільськогосподарськими продуктами, розширювати без шкоди внутрішньому споживанню експорт продовольства та гарантувати необхідний імпорт тих продуктів харчування, яких не виробляють в державі. Так, міркуваннями продовольчої безпеки пояснюється запровадження експортних квот на вивезення продовольчого зерна з країни, а також експортного мита на насіння олійних культур. Крім того, держава регулює ціни на деякі важливі види продовольства, зокрема, на хліб, борошно, крупи тощо. Важливим елементом продовольчої безпеки виступає і створення державних продовольчих резервів, де зберігаються запаси продовольства на випадок надзвичайних ситуацій. Для оцінки стану продовольчої безпеки держави використовується ряд показників – індикаторів. Перший з них – добова енергетична цінність раціону людини, яка повинна бути не менше, ніж 2500 ккал. В Україні цей показник 2940 ккал, але не дотримується пропорція між продуктами тваринного і рослинного походження: має бути в раціоні 55 % тваринних продуктів, а реально є 27 %. Другий індикатор – достатність споживання продовольства за видами. У порівнянні з науково обґрунтованими нормами споживання в Україні є перевищення споживання хліба, картоплі, цукру та олії на 5 – 15 % від норми, а менше споживається м’ясопродуктів, молочних продуктів, риби, яєць, овочів, плодів та ягід. Третій індикатор – достатність запасів зерна у державних ресурсах: ці запаси повинні складати 12 % від обсягу внутрішнього споживання, тоді як фактично є 7 %. Четвертий показник – економічна доступність продуктів харчування, тобто частка витрат на харчування у загальних сукупних витратах домашніх господарств. Цей показник становить 53 %, тоді як у країнах Європи 20 – 25 %. П’ятий індикатор – ємність внутрішнього ринку окремих видів продовольства. Шостий – показник продовольчої незалежності, тобто відсоток імпортного продовольства у загальному обсязі спожитого продовольства, він не повинен перевищувати 30 відсотків, в Україні фактично менше 20 %. Відносність усіх наведених показників полягає в тому, що в Україні велика частка продовольства виробляється господарствами населення, і величина цього виробництва оцінюється органами статистики дуже приблизно, за даними вибіркових обстежень окремих домогосподарств. Тому припустимо, що реальні показники споживання різних видів продовольства, особливо не імпортних делікатесів, а власних продуктів, значно вищі за статистичні. Але проблемою є економічна доступність продовольства для бідного населення. У багатих країнах для цього застосовують продовольчі картки, у нас цю проблему ще треба вирішувати.
Головними галузями аграрного сектора є рослинництво (землеробство) і тваринництво. Рослинництво розвивається на основі земельних ресурсів України, специфікою яких є висока частка (70 %) сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі, а також особливо висока частка ріллі (майже 80 %) у структурі сільськогосподарських угідь. Це не можна визнати доброю ознакою, адже надто велика розораність території стимулює ерозію грунтів, зменшується площа лісопаркових масивів, луків і пасовищ. Крім того, це свідчить про невисоку продуктивність праці в землеробстві. Головними галузями рослинництва виступають: зернове господарство, вирощування технічних культур, картоплярство, овочівництво, садівництво і баштанництво, а також польове кормовиробництво, тобто вирощування кормових культур. Слабким місцем рослинництва стало недостатнє забезпечення засобами механізації: ті трактори і комбайни радянського виробництва, які були в колишніх підприємствах, відслужили свої терміни, хоча багато з них, десятки разів відремонтовані, ще працюють, а на придбання добрих нових у багатьох господарств бракує грошей. Отже, сьогодні забезпеченість вітчизняних аграрних підприємств технікою є недостатньою, водночас її рівень вже не відповідає сучасним вимогам. За останні 10 років парк зернозбиральних комбайнів та тракторів усіх марок через фізичний знос скоротився у 2 рази, а парк кормозбиральних комбайнів – на 70%. Загалом забезпечення аграрних підприємств сільгоспмашинами на сьогодні становить від 45 до 80% технологічної потреби. Для виправлення ситуації щорічне постачання техніки має становити не менше 10-15% від наявної. Це дозволить не тільки повністю оновлювати машино-тракторний парк АПК кожні 6-10 років, а й забезпечувати стабільну роботу українських машинобудівних підприємств та їх суміжників. Уряд продовжуватиме започатковані заходи державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки. Зокрема, шляхом здешевлення кредитів для її виробників, часткової компенсації вартості її закупівлі для аграріїв, фінансового лізингу. Зернове господарство – головна галузь рослинництва. Посівні площі під зерновими культурами займають більше 15 млн.га. Зерно є основою продовольчої безпеки держави. Достатні ресурси зерна потрібні не лише для безперебійної роботи харчової промисловості, а й для створення державних резервів і для виробництва кормів. Через те зерном зайнята майже половина усіх посівних площ України, його вирощують в усіх областях і в республіці Крим. Зернові культури поділяються за призначенням на 4 групи: хлібні (пшениця й жито), круп’яні (гречка, просо, рис), фуражні (овес, ячмінь, кукурудза), зернобобові (горох, квасоля, сочевиця, соя та ін.). Але чіткої границі між ними провести не можна: наприклад, з фуражних зернових виробляють крупи й пластівці, які мають продовольче значення, водночас, пшениця і жито нижчого класу використовуються у комбікормовій промисловості, яка виробляє цінні корми для тварин. Головні зернові культури – пшениця, ячмінь і кукурудза. Найбільше пшениці й кукурудзи виробляють в центральних, південних і східних областях, кукурудзи – в середній лісостеповій смузі, посіви ячменю є в усіх областях. На вирощуванні жита спеціалізуються північні області, рисові чеки є тільки на півдні, гречку найбільше вирощують в Київській, Вінницькій, Полтавській, Черкаській областях, просо – у південних: Одеській, Миколаївській, Херсонській. Валовий збір зерна в Україні значно відрізняється в окремі роки. Це залежить найбільше від погодних умов, але й від якості посівного матеріалу, своєчасності і достатності внесення добрив, дотримання усіх вимог технології виробництва. Тому мінімальний валовий збір за роки незалежності був у 2003 р.: 20,2 млн. т, а максимальний у 2011 р. - понад 56 млн. т. Україна має резерви для збільшення виробництва зерна, тому що за показниками врожайності ми поступаємося провідним європейським країнам. Середня врожайність зернових культур в Україні коливається в межах 20 – 36 ц/га. Найбільшими виробниками зерна серед областей є Дніпропетровська, Київська, Полтавська, Черкаська, Запорізька. Наступна важлива галузь рослинництва – вирощування технічних культур. Технічними їх називають через те, що вони не можуть використовуватися безпосередньо, а служать сировиною для легкої та харчової промисловості. Головні технічні культури України – це цукровий буряк, соняшник, ріпак, майже втрачене виробництво льону-довгунця, дуже мало вирощують хмелю. Екзотичними видами технічних культур є ефіроолійні, з яких виробляються ароматні олії, в основному такі культури вирощують в Криму та південних областях. До них належать троянда, лаванда, розмарин і більш прозаїчні шавлія, м’ята, аніс. Цукрові буряки на Україні почали вирощувати в середині 19 ст., і тоді ж почалося швидке наростання цукрової промисловості. Зараз посівні площі під цукровими буряками зменшилися в порівнянні з радянським часом. Якщо в 1990 р. під буряками було зайнято понад півтора мільйона гектарів, то в 2010 р. тільки півмільйона відповідно і збирають його менше. В 2010 р. зібрано 18,7 млн. т солодких коренів, як люблять їх називати журналісти. Для вирощування цієї культури найкраще підходять чорноземні грунти, причому потрібно достатньо вологи, і ще щоб дощ ішов не тоді, коли корені вже великі, а навесні і на початку літа, тоді в буряках найбільше цукру. Загалом цукристість їх коливається в межах 13 – 18 %, але й те, що залишається після видалення цукру, використовується для виготовлення кормів і сировини для харчової промисловості. Через те біля цукрових заводів часто будують великі свинокомплекси, дріжджові заводи і інші біохімічні підприємства. Найбільше вирощують цукрові буряки на Поділлі: у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській областях, а також у Київській, Черкаській, Полтавській та інших. Ситуація з посівами соняшника, навпаки, характеризується значним збільшенням посівної площі: якщо в 1990 р. його вирощували на 1636 тис. га, то в 2010 – на 4572 тис. га. Це пояснюється просто: насіння соняшника і олія з нього користується великим попитом за кордоном, особливо в європейських країнах, тому українським аграріям вигідно його вирощувати. На жаль, соняшник дуже виснажує грунт, тому необхідно дотримуватися усіх агрономічних вимог, що робиться далеко не завжди. Основними виробниками цієї культури є степові області Південної України, а також східні регіони. Валовий збір насіння соняшника досягає 4 млн. т, а в окремі роки перевищувало 6 млн. Значно зросло в Україні виробництво такої важливої олійної культури, як ріпак. Кожен з нас, їдучи сільською місцевістю, може спостерігати на початку літа великі яскраво-жовті поля, від яких іде п’янкий аромат квітучого ріпаку. Україна знаходиться на 5 місці в світі за його вирощуванням, але цей ривок зроблений тільки в останнє десятиліття. Ріпак є важливою експортною культурою, тому що в Європі і країнах Північної Америки прийнято програми виробництва біопального, для того, щоб зменшити викиди в атмосферу так званих парникових газів, які спричиняють зміни клімату. В Україні прийнято спеціальну Програму розвитку ріпаківництва на 2008 – 2015 рр. і Програму розвитку виробництва дизельного біопального. Навіть в Міністерстві аграрної політики і продовольства України створено спеціальний відділ ріпаківництва. Льон-довгунець колись був однією з найприбутковіших культур, але з реформуванням аграрного сектора припинилися державні дотації на його виробництво, а ця культура трудомістка, примхлива, і зараз льонарство практично втрачене. Ним займалися господарства поліської частини України: Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська області. Намагаються відродити цю культуру, тому що майбутнє в неї є: тканини з льоноволокна чи не найкращі за своїми гігієнічними властивостями. Також зменшилося виробництво хмелю. Вітчизняні пивовари використовують імпортний з Німеччини. Тваринництво України має багатогалузевий склад, однак основними його галузями є скотарство (розведення великої рогатої худоби, ВРХ), свинарство, птахівництво. Інші галузі мають менше значення: конярство, вівчарство, розведення кіз, кроликів, страусів тощо. Основними показниками розвитку тваринництва виступають: поголів’я худоби та птиці; валове виробництво молока, м’яса, яєць; добові привіси, тобто скільки ваги набирає тварина за 1 добу; річні надої молока на 1 корову; рівень механізації виробничих процесів; собівартість продукції; ринкова ціна внутрішнього ринку; ринкова ціна на зовнішніх ринках. Поголів’я худоби в Україні за роки незалежності різко зменшилося, причому це зменшення відбулося насамперед за рахунок сільськогосподарських підприємств, але і в господарствах населення поголів’я худоби скорочується. Причин багато, але основна причина в тому, що у великих господарствах в процесі приватизації було зруйновано великі тваринницькі ферми, а у малих селянських господарствах робота по догляду за тваринами важка й непродуктивна, а ціни на тваринницьку продукцію невисокі. У кращому становищі знаходяться ті селяни, які живуть поблизу великих міст: свою продукцію вони можуть з вигодою продавати на міських ринках, а жителі віддалених сіл і хуторів обмежують виробництво власними потребами або й взагалі скасовують. Порівняємо поголів’я худоби (у всіх категоріях господарств) у 1990 і 2011 рр. Кількість голів ВРХ зменшилася з 25 млн. до 4,5 млн., у тому числі корів з 8,5 млн. до 2,6 млн.; свиней з майже 20 млн. до 7,5 млн.; овець і кіз із 9 млн. до 1,7 млн.; відносно стабільним залишилося поголів’я птиці. У порівнянні з європейськими країнами у тваринництві України досить невисока продуктивність. Для покращення ситуації необхідно здійснити державну підтримку сільського господарства взагалі і господарств населення зокрема. Щоб зупинити скорочення поголів’я корів, наприклад, у нашій Волинській області державна адміністрація підтримує так звані родинні молочні господарства. Це сімейні ферми, у яких утримується більше 3 корів. Таким сім’ям надається дотація у розмірі 100 гривень на одну корову, а також безкоштовно даються доїльні апарати. Порівняно краща ситуація у свинарстві, де починають запроваджуватися сучасні технології виробництва, і у птахівництві, де ці технології уже запроваджено. Внаслідок цього повністю задоволено попит населення України на куряче м’ясо та яйця, а також припинено імпорт цієї продукції з-за кордону, а навпаки, наші птахофабрики експортують свою продукцію. Птахофабрики України об’єдналися в асоціацію «Союз птахівників України». До неї входять 78 підприємств, що виробляють 83 % м’яса бройлерів та 78 % курячих яєць України. До цієї асоціації входять і волинські птахофабрики: ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» (торгова марка «Курка Чеботурка») та агропромислова група «Пан Курчак», до якої входить ТзОВ «Птахокомплекс Губин». Унаслідок перебудови птахівничої галузі виробництво курячих яєць в Україні зросло від 16 млрд. шт. у 1990 до майже 19 млрд. у 2011 р. Тепер птахівництву треба ще навчитися вирощувати індиків, качок, гусей за сучасною технологією. Виробництво інших видів продукції тваринництва загалом зменшилося проти 1990 р.: м’яса усіх видів з 4,4 млн.т до 3 млн.т, молока з 24,5 до 11 млн. т, вовни з майже 30 до 4 тис.тонн.
Транспорт – галузь, яка надає послуги перевезення вантажів і пасажирів. Без належної роботи транспорту не можуть функціонувати ні виробництво, ні соціальні галузі. Для підвищення ефективності економіки будь-якого підприємства потрібно не просто налагодити перевезення продукції, а й підібрати найефективніші способи і маршрути її постачання, зберігання, уникнути зайвих затрат на оплату посередників. Ці всі задачі вирішує транспортна логістика. Відділи логістики є на кожному підприємстві, що має багато постачальників та споживачів його продукції. Транспортна система – це об’єднання транспортних мереж, рухомого складу транспорту, тобто транспортних засобів, і служби, що здійснює контроль та координацію перевезень. Основними показниками роботи транспорту є перевезення вантажів і пасажирів та вантажо- і пасажирооборот, а також довжина шляхів сполучення і їх щільність на 10 тис. кв. км території. Транспортну систему України утворюють такі види транспорту: сухопутний, що включає залізничний, автомобільний і трубопровідний; водний (морський і річковий) та повітряний (авіаційний). Кожен з них має внутрішнє та міжнародне значення. Залізничний транспорт почав інтенсивно розвиватися в Україні з другої половини 19 століття, коли промисловість, що бурхливо розвивалася після скасування кріпосництва, потребувала інтенсивних перевезень вугілля, металу, а аграрний сектор потребував шляхів для доставки зерна та іншої аграрної продукції до морських портів, щоб вивезти за кордон. Основа сучасної залізничної мережі сформувалася вже на початок 20 ст., а далі добудовувалася й модернізувалася. Загальна протяжність залізниць України
Найбільшими залізничними вузлами України є найбільші міста, у тому числі Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Сімферополь, Львів, Запоріжжя. За 2011 рік перевезено 468 млн. т вантажів, серед них найбільше таких видів: кам’яного вугілля (104 млн. т), руди залізної і марганцевої (76 млн. т), будівельних матеріалів (54 млн. т), чорних металів (31 млн. т). Отже, залізничний транспорт використовується для перевезення важких, масових вантажів. Він також користується попитом у пасажирів, особливо на далекі віддалі, наприклад, через всю чи половину України. Також у пасажирських перевезеннях дуже великим попитом користуються приміські перевезення, що здійснюються на електричках та дизель-поїздах. Це основний транспорт «маятникових мігрантів». Автомобільний транспорт має перед залізничним ряд переваг: він більш маневрений, тому що мережа автошляхів, загальна довжина яких 170 тис. км, густіша, ніж залізничних, і не потрібно перевантажувати товари; швидший, що дуже важливо при перевезенні делікатних вантажів; універсальний. Проте на залізничному транспорті за рахунок його більшої вантажопідйомності перевезення одиниці вантажу обходиться дешевше. Автомобільним транспортом за 2011 рік перевезено 1 168 млн. т вантажів, тобто в 2,5 рази більше, ніж залізничним (але в 1990 р. автотранспорт перевозив 4 896 млн.т). За стан та якість автомобільних шляхів відповідає ПАТ «Автомобільні дороги України. Засновником та власником 100% акцій державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» є держава в особі Державної служби автомобільних доріг України. Одним із головних її завдань сьогодні є виконання обсягів робіт з будівництва, ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, мостів, інших споруд та елементів облаштування доріг. Компанія здійснює ремонтно-будівельні роботи на дорогах загального користування державного і місцевого значення довжиною 170 тис. км. До складу акціонерної компанії входять тридцять два дочірніх підприємства, що діють в АР Крим, у всіх областях України та в м. Севастополі і які мають більше 630 філій (райавтодори, ДЕУ, ДЕД). Райавтодори, як правило, розміщені в районних центрах і обслуговують автомобільні дороги загального користування місцевого значення в межах цього району. Дорожньо-експлуатаційні управління (ДЕУ) і дорожньо-експлуатаційні дільниці (ДЕД) обслуговують дороги державного значення за лінійно-територіальним принципом і розміщені в містах, селищах міського типу та селах, що прилягають до доріг, які обслуговуються цими філіями. Основне завдання всіх філій – забезпечення безпечного та безперебійного руху автомобільного транспорту на автомобільних дорогах України незалежно від пори року та погодних умов. На ринку автомобільних перевезень працюють 56,4 тисячі ліцензованих перевізників, у яких нараховується 185,9 тисяч автомобілів. Автостанційна мережа України налічує 827 автостанцій, основним органом, який реалізує державну політику у сфері перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є |
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
| ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ЕКОНОМІЧНИМ КОЛИВАННЯМ ТА ДОВГОСТРОКОВИМ ЕКОНОМІЧНИМС РОСТОМ України за часи незалежності, структурою її внутрішнього споживання та позицією в глобальному економічному середовищі |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
| Лекція 3 Облік нематеріальних активів Загальна характеристика рахунків 12 "Нематеріальні активи", 19 "Гудвіл при придбанні" |
Тема: Загальна характеристика клімату України України,(видавництво «Картографія»), електронний атлас України(ЗАТ «Інститут передових технологій»), комп`ютери, зошит |
| Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
| Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація та планування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |
Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація прогнозування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |