|
|
Скачати 1.29 Mb.
|
|
Державна адміністрація автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України. Трубопровідний транспорт має міжнародне значення, ним перевозиться російська нафта і газ по території України й до Європи. Обсяг роботи, здійснюваний цим видом транспорту, зменшується, через те, що зменшується кількість нафти, газу й нафтопродуктів, які перевозяться. Довжина газопроводів України – 38 тис. км, нафтопроводів – понад 4 тис. км. Хоча перший газопровід на території України побудований у Передкарпатті ще в 1929 р., справжній бум прокладання газопроводів, причому великого діаметру, по території України припадає на 1970-і роки, коли з далекого Сибіру протягнули нитки газопроводів Уренгой – Ужгород, Уренгой – Новопсков, Уренгой – Петровськ. У 2011 р. трубопровідним транспортом було перевезено 153 млн. т вантажу, що значно менше, ніж 15-20 років назад: у 1990 р. показник становив 295 млн. т. Морський транспорт України має добрі передумови для розвитку і хороші порти, серед яких найбільші Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Керч та ін. Працюють Чорноморське, Азовське і Українське Дунайське пароплавства. Перевезення морським транспортом значно зменшилися, українські моряки головним чином наймаються на роботу до судновласників інших країн. Ми часто зустрічаємо повідомлення про те, що корабель якоїсь країни потрапив у певний інцидент, і дуже часто повідомляють, що серед екіпажу є українські громадяни. Морським транспортом у 1990 р. перевозили 53 млн. т вантажів, у 2011 – 7 млн.т. Велику конкуренцію морським портам України складають порти сусідніх держав, особливо Румунії та Росії. Характерно, що морський транспорт використовується головним чином у зовнішніх економічних зв'язках. Це підтверджується статистичними показниками: якщо в 2010 р. в українських портах оброблено всього 157 млн. т вантажів, то з них експортних 86 млн. т ( 55 %), імпортних 20 млн. т (13 %), транзитних 48 млн. т (30 %), а внутрішніх усього 3 млн. т ( менше 2 %). Річковий транспорт теж утратив позиції важливого перевізника. Загальна довжина річкових судноплавних шляхів скоротилася з 4 тис. км у 1990 до 2185 км у 2010 р., відповідно і перевезення зменшилися з 65 млн. т до 7 млн. т. Судноплавні річки – Дніпро, Дунай, окремі ділянки Південного Бугу. Річковий транспорт, на відміну від морського, обробляє головним чином внутрішні вантажі. Для України, 2/3 населення якої проживають у містах, важливу роль грає міський транспорт. У більшості міст єдиним видом міського транспорту є автомобільний, в обласних центрах і великих містах додається тролейбусний і трамвайний, а в найбільших – Києві, Харкові і Донецьку – метрополітен, хоча в останньому він так і не набув достатнього розвитку. Швидко розвивається метрополітен у Києві. Загалом довжина його ліній за роки незалежності зросла від 62,4 км до 108,4 км, а протяжність тролейбусних ліній збільшилася з 4015 до 4437 км.
У всякій економіці важливу функцію виконує галузь будівництва – спорудження житлових і громадських будинків, мостів, шляхів, прокладка тунелів, побудова шкіл, театрів і басейнів. Будівництво залежить від рівня і динаміки розвитку економіки: воно розгортається за умови позитивної динаміки розвитку і скорочується, коли економіка занепадає. Послуги будівництва експортуються й імпортуються, але найбільше мають значення для національного ринку. Будівництво як галузь економіки має певні особливості: це не стаціонарність діяльності (будівельні майданчики розгортаються, здійснюють будівництво, облаштовують інфраструктуру і переходять на місце наступного будівництва); технологічний взаємозв’язок операцій будівельного процесу; участь різних організацій, кожна з яких має свою спеціалізацію: сантехніки, оздоблювальники, керамісти тощо; залежність від погоди й кліматичних особливостей. За характером споруджуваних об’єктів будівництво поділяється на промислове, житлово-цивільне, транспортне, сільськогосподарське, меліоративне й водогосподарське. Основними показниками роботи будівництва є: інвестиції в капітальне будівництво ( у 2000 р. було 20,8 млрд. грн., у 2010 – 83,5 млрд. грн.); введення в експлуатацію загальної площі житла ( у 1990 р. становив 17,4 млн. кв. м, у 2000 – лише 5,5 млн, у 2011 – 9, 4 млн. кв. м); кількість збудованих квартир ( у 1990 – 279 тис., у 2000 – 63 тис., у 2010 – 77 тис.). Разом з промисловістю будівельних матеріалів, а також установами й організаціями, що займаються архітектурними, проектними, геодезичними роботами будівництво утворює будівельно-індустріальний комплекс. Головну роль в ньому відіграє саме будівництво, бо воно виступає замовником архітектурно-проектувальних, експертних та інших робіт, а від об’ємів будівництва залежить його замовлення на будівельні матеріали. Промисловість будівельних матеріалів об’єднує багато галузей, серед них головними виступають цементна промисловість, виробництво скла, цегельно-черепична, виробництво будівельної кераміки, лінолеуму, руберойду та інші. Серед галузей промисловості будівельних матеріалів більшість працюють переважно на внутрішній ринок, проте деякі галузі мають і експортне значення. Насамперед це стосується цементної промисловості. Заводів з виробництва цементу в Україні 15, майже всі вони входять до асоціації «Укрцемент». Лише один дослідний завод знаходиться в державній власності (м. Харків). 12 заводів приватизовані іноземними компаніями, зокрема, німецькими «Хайделбергцемент», «Дікергофф», французькою «Лафарг», російською «Євроцементгруп» та ін. Два заводи належать вітчизняним власникам. Найбільші виробники й експортери цементу – заводи в Амвросіївні (Донецька обл.): ВАТ «Промцемент» і ПАТ «Хайделбергцемент Україна», ВАТ «Волинь цемент» (м. Здолбунів), ВАТ «Євро цемент – Україна» (м. Балаклія Харківської обл.), ВАТ «Миколаївцемент» (м. Миколаїв Львівської обл.). Виробництво скла в Україні розвивається на основі великих покладів кварцевих пісків, яких багато на Поліссі, особливо в Рівненській області. Працює 6 заводів листового й технічного скла, серед них Лисичанський, Костянтинівський, Артемівський, Запорізький. Склотару, тобто банки, пляшки, парфумерні флакони тощо виробляють ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» у Рівненській обл., ПАТ «Костопільський склозавод», ПАТ «Рокитнівський склозавод», ВАТ «Сімферопольський склотарний завод», АТ «Ветропак – Гостомельський склозавод» та ТзОВ «Торговельна компанія «Кристал» у Костянтинівні.Україна експортує скловироби до Білорусі і Росіі, а також задовольняє власні потреби. Особливістю будівельно-індустріального комплексу є його наявність у кожній області і місті, причому чим більший промисловий і загалом господарський потенціал, тим більший розвиток дістає будівельно-індустріальний комплекс. Лекція 5. Науково-технічний потенціал України
1. Науковий потенціал, наукові школи. У розвитку сучасної світової економіки найважливішим фактором, що визначає лідерство тих чи інших країн у глобальному конкурентному середовищі, виступає науково-технологічний прогрес. Зараз це важливіше, ніж мати родючі землі чи багаті корисні копалини, тому що розвиток принципово нових технологій, у яких втілюються наукові відкриття, дозволяє фірмам, що володіють цими технологіями, отримувати максимальні прибутки. Країна, що має багато високотехнологічних товарів і послуг в експорті, заробляє великі гроші, бо нові машини, обладнання, прилади, устаткування мають високий попит на ринку, отже, продаються за високими цінами. Україна належить до країн з добре відомими науковими школами. За багато років розвитку науки сформувалися пріоритетні наукові школи у таких галузях науки: математика, радіоастрономія, фізіологія і клітинна біологія, фізика низьких температур, кріобіологія (біологія низьких температур) і кріомедицина, ядерна фізика і радіофізика, електрозварювання, біотехнології, інформатика телекомунікації – це тільки в природничих науках, а є наукові школи і в галузях суспільних наук. Проте технічний прогрес визначається все-таки природничими науками. Науковий потенціал України формується з 3 основних блоків: кадри, наукові установи, державна політика в галузі науки й технологій. Наукові кадри в Україні ще є, попри існуючу негативну тенденцію «втечі умів» за кордон. Загальна чисельність науковців в економіці України поступово зменшується: якщо в 2004 р. їх кількість була понад 106 тис., то на 2010 р. тільки 89,5 тис. У той же час зростає чисельність науковців з науковими ступенями: якщо у 1997 р. в Україні нараховувалося 10 322 доктора наук, то в 2010 вже 14 418; кандидатів наук відповідно 59 322 і 84 000. Наукові установи в Україні зосереджені в 3-х секторах: академічному, секторі вищих навчальних закладів (вузівському) та галузевому або заводському. Академічний сектор являє собою сукупність науково-дослідних та проектно-конструкторських інститутів системи Національної Академії наук України (НАНУ). Загалом його формують 174 інститути і 49 інших наукових організацій. НАНУ заснована 27 листопада 1918 р. В її системі функціонує 3 секції: фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук. Вони у свою чергу поділяються на 14 відділень, у тому числі працює відділення економіки. До системи НАНУ входять Національна бібліотека України ім..В.І.Вернадського, Національні музеї та інші установи. У 2010 р. організаціями академічного сектора укладено 48 ліцензійних угод, здобуто 742 патенти на винаходи і корисні моделі, виконано 295 контрактів на науково-технічні роботи на замовлення зарубіжних компаній. Видано 871 назву наукових книг і монографій, великим досягненням вважається видання за кордоном 55 монографій українських вчених з системи НАНУ, це найбільше за 15 років. Загальна кількість працюючих в Академії на 1.01. 2011 р. склала 42 426 чол., в т.ч. 19 861 науковий працівник, серед них 2632 доктора наук, 8231 кандидат наук. Найвищий науковий ранг мають 198 дійсних членів НАНУ (академіків), 364 члени-кореспонденти та 121 іноземний член НАНУ. Академія має 6 регіональних центрів, які координують наукові дослідження по території всієї України: Донецький (м.Донецьк), Західний (м.Львів), Південний (м.Одеса), Північно-східний (м.Харків), Придніпровський (м.Дніпропетровськ), Кримський (м.Сімферополь) та Інноваційний центр по м.Києву. Вузівський сектор науки являє собою наукові дослідження, що проводяться у вищих навчальних закладах. Зараз іде перебудова організації ВНЗ України за західним зразком, коли університети стають, насамперед, науковими центрами, а не лише центрами підготовки висококваліфікованих фахівців. Наукові дослідження здійснюються науковими інститутами в складі ВНЗ, лабораторіями, конструкторськими бюро та іншими установами. Факультети, кафедри також активно розробляють наукові теми, до чого залучаються студенти, аспіранти, викладачі. У нас на факультеті щорічно проводяться наукові конференції, випускаються 2 наукових вісника: серії «Міжнародні відносини» і «Географічні науки». Мережа ВНЗ значно збільшилася за роки незалежності. Це пов’язано не лише з необхідністю підвищувати освітній рівень населення (він і в СРСР був високим), а й зі зміною відносин власності в освітній сфері. За роки незалежності чисельність ВНЗ в Україні зросла у 2,33 рази. Якщо в 1990 р. їх було 156, то тепер 349, з них державних 233. У вузах України зараз відчувається «перебір» гуманітарних спеціальностей і недобір технічних і природничо-математичних. Платність навчання відіграє і добру, і погану роль. Добру – через те, що за рахунок оплати навчання вузи поліпшують матеріальну базу, погану – через те, що нерадивого студента шкодують відрахувати, бо втрачаються реальні гроші. Оптимізація мережі ВНЗ – питання часу. Галузевий сектор – це наука, яка безпосередньо здійснюється на підприємствах, у виробничо-наукових фірмах, об’єднаннях тощо. При солідних фірмах існують конструкторські бюро, дослідні лабораторії, які розробляють нові зразки продукції, тут же на підприємстві їх виготовляють, перевіряють дослідні зразки, оцінюють, вдосконалюють і тоді вже запускають у виробництво. Прикладами таких науково-виробничих фірм є найбільше підприємства військово-промислового комплексу. Наведу лише одне з них: Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря – Машпроект» (м. Миколаїв). Це найбільший в СНД розробник та виробник газотурбінного устаткування морського і промислового застосування. До комплексу входять Центр наукових розробок «Машпроект» та серійний завод «Зоря». Основною продукцією комплексу є газотурбінні двигуни й устаткування для морського флоту, енергетики та газотранспортної промисловості. Газотурбінними установками «Зоря – Машпроект» забезпечено близько 500 кораблів у 20 країнах світу, понад 100 компресорних станцій і близько 60 електростанцій Росії, України, Казахстану, Білорусі, Чехії, Канади та інших країн. В останні роки поставлено корабельні газові турбіни для військових моряків Індії, Греції, Росії, Китаю, США. На підприємстві працює 14,5 тисяч працівників, здійснюється обсяг науково-дослідних робіт на 160 млн. грн. 11 – 14 % затрат на виробництво – це затрати на науку, причому більше 70 % фінансування наукових досліджень здійснюється за рахунок іноземних джерел. Майже вся продукція йде на експорт.
Наявний в Україні науковий потенціал використовується не на повну силу, і головні причини цього – недостатнє фінансування наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт, відірваність тематики науки від реальних потреб економіки, невисока зацікавленість бізнесових структур у сприянні науковим дослідженням та інші. Особливе нарікання науковців на мізерне фінансування наукових досліджень з державного бюджету. За даними офіційної статистики, загальна сума витрат на фінансування інноваційної діяльності у 2010 р. склала 8045,5 млн. грн. Поглянемо, за рахунок яких джерел відбувалося це фінансування: власні кошти підприємств і організацій – 4775,2 млн. грн. (59 % від загальної суми), з держбюджету – 87 млн. грн. (1 %), іноземні інвестиції – 2411,4 млн. грн. (30 %), решта 10 % – за рахунок інших джерел. Отже, держбюджет майже не фінансує інноваційну діяльність. Та не лише її, загалом на наукову діяльність витрати значно менші, ніж має бути за законом. Бюджетне фінансування науки повинно становити 1,7 % від обсягу ВВП, фактично воно не дотягує і до 0,5 %. Відбувається загальне скорочення кількості організацій, що виконують наукові дослідження і розробки, з 1505 у 2004 до 1303 у 2010 р. Попри зростання вартості обсягу виконаних науково-технічних робіт з 4,1 млрд. грн. у 2004 до 9,9 млрд. грн. у 2010 р. питома вага виконаних науково-технічних робіт у ВВП складає лише 0,9 %. Інноваційна активність підприємств, тобто частка підприємств, що займалися інноваціями, залишається в межах 12 – 14 %, а тих, що впроваджують інновації, ще менше: 10 – 12 %. Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції скоротилася з 6,8 % у 2000 р. до 3,8 % у 2010 р. Україна дуже слабо представлена на світовому ринку технологій. Тому завдання для України – розбудова економіки знань, підвищення наукоємності товарів і послуг, особливо тих, що реалізуються на світовому ринку, адже поки що експорт України сировинний і мало технологічний. Економіка знань важлива насамперед для підвищення конкурентоспроможності України, її товарів, послуг, підприємств, кадрів; для розвитку людського потенціалу. Її необхідною умовою стає покращення доступу до інформації та система навчання протягом усього життя. Вище уже кілька разів уживався термін «інновація». Це дуже модне зараз слівце, отже, студентам треба добре вникнути в його зміст. Інновація – кінцевий результат діяльності по створенню і використанню нововведень, втілених у вигляді удосконалених чи нових товарів, технологій, методів управління. Інновації класифікують:
Підвищення інноваційного потенціалу України та реалізація інновацій – основа науково-технологічних пріоритетів. Потрібно підвищити роль науки в суспільстві і статус вченого шляхом підвищення оплати праці і популяризації науки; збільшити фінансування наукової сфери з держбюджету хоча б до «законних» 1,7 % ВВП; посилити конкурсне фінансування наукових досліджень; посилити наукову роботу у ВНЗ; створити умови для повернення висококваліфікованих науковців з-за кордону; зміцнити зв’язки наукової сфери з бізнесом, промисловими і підприємницькими структурами, щоб бізнесменам було вигідно і престижно вкладати кошти в наукові експерименти, які можуть дати їхній продукції конкурентні переваги; сприяти інтеграції наукової сфери України зі світовою наукою. Особливо важливими науковими пріоритетами для України є: упровадження інновацій у виробництві продуктів харчування, лікарських препаратів, медичної техніки; зниження енергозатратності виробництва; розвиток біотехнологій, нанотехнологій та інших новітніх напрямів; продовження розробок у традиційних галузях: аграрному секторі, оборонно-промисловому комплексі, металургії, ракетно-космічних технологіях, електрозварювання, матеріалознавстві. Але ринкові механізми самі по собі не забезпечують структурну перебудову і підвищення інноваційності економіки. Для цього потрібна цілеспрямована інноваційна політика держави.
Для розбудови інтелектуально-орієнтованої економіки і формування суспільства з високим рівнем знань Україна повинна мати ефективну науку світового рівня: високопродуктивних науковців, сучасне технологічне оснащення та інформаційне забезпечення їх праці, раціональну організацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок, розвинуту систему комерціалізації наукових результатів, інакше кажучи, науку з високим інноваційним потенціалом. Отже, існує потреба в перегляді й актуалізації змісту державної наукової політики, визначення її основних завдань та стратегічних напрямів, а також у створенні простих, зрозумілих науковцям, владі та суспільству механізмів забезпечення зростання ролі науки та її інноваційного потенціалу в соціально-економічному розвитку країни. За оцінками експертів, вітчизняна наука зберегла здатність за певних умов виконувати дослідження і отримувати результати світового рівня з наступних напрямів: розробка новітніх розділів математики (зокрема в теорії функцій, функціональному аналізі) та теоретичної фізики; дослідження наноструктур і розробка нанотехнологій; радіофізика , імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика; біотехнологія рослин та біофізика; кріобіологія та кріомедицина; нейронаука, зокрема нейрофізіологія; інформатика; мікро- та оптоелектроніка; аерокосмічні технології, а також у низці інших напрямів фізики, хімії, біології. Україна зберегла також потужний, практично безпрецедентний, принаймні для Європи, потенціал матеріалознавчої науки. Для досягнення прогресу в розвитку науково-технічного потенціалу України Стратегія інноваційного розвитку економіки на 2010 – 2020 рр. передбачає наступні зміни: По-перше, Україна, як в минулому Японія, Південна Корея, Китай та інші країни, які продемонстрували успішне зростання своїх економік, має відмовитись від покірливого наслідування неоліберального ринку, зокрема, його ортодоксальній моделі, використання якої консервує і навіть посилює роль України як сировинного придатку до розвинутих країн та постачальника за кордон дешевої робочої сили і жорстко гальмує інноваційний розвиток країни. По-друге, Україна як держава має стати ефективним капіталістом не тільки для тієї частини власності, що формально визначається як державна, а й у відношенні до раціонального використання всіх ресурсів і всього національного багатства. Тільки за таких умов держава зможе ефективно впливати на розвиток економіки, забезпечувати і захищати інтереси кожного громадянина і суспільства в цілому. По-третє, держава має всебічно підтримувати розбудову економіки на ринкових принципах, взявши при цьому на себе головну відповідальність за всеохоплююче загальне регулювання та стратегічне планування економічного розвитку і безпосередню підтримку інноваційного процесу. Особливо визначальною роль держави має бути на докомерційних стадіях інноваційного процесу, в сфері високотехнологічних виробництв і в системі стимулювання інноваційної активності економіки і суспільства, а також у вирішенні питань розміщення продуктивних сил, ефективного використання національних природних ресурсів і людського потенціалу. По-четверте, держава має забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу нації. Включаючи в державну політику фактор інноваційного розвитку, продукування інтелектуального потенціалу, створення і використання нових знань, технологій, інформації як джерел економічного піднесення, соціального і духовного розвитку, залучаючи до інноваційного процесу все своє населення, держава тим самим надасть вітчизняній економіці і підприємництву реальну перевагу в глобальній економіці і конкуренції. По-п’яте, загальна політика держави має бути системною, інноваційно спрямованою, здатною забезпечити проведення узгоджених політичних (в тому числі конституційних), економічних, соціальних, технологічних та інших змін, залучити в процес цілеспрямованого оновлення життя країни все населення. Лише за таких умов трансформації ролі держави можливе перетворення України в сучасне інноваційне суспільство, в якому розвиток і зростання економіки відбуватимуться на основі використання потужних можливостей науки, технологій, інформації, підприємницької активності, що слугуватимуть в свою чергу зростанню рівня і покращанню якості життя кожного українського громадянина. Розвиток науково-технічного прогресу не повинен обмежуватися тільки промисловістю, навпаки, держава повинна сприяти впровадженню новітніх технологій в аграрний сектор, інфраструктуру, сферу послуг. Передбачено реорганізацію усіх трьох секторів науки, в тому числі заводського (галузевого) з тим, щоб винаходи і відкриття не ховалися у рамки міністерств і відомств, а використовувалися в інтересах всієї економіки. Важливими елементами інноваційної політики України є функціонуючі і ті, що створюються технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори тощо. Зокрема, ефективно займаються науковими дослідженнями, які дають реальні комерційні результати, такі відомі технологічні парки України: Інститут монокристалів (Харків), технопарк на базі Національного університету «КПІ», технопарк на базі Інституту електрозварювання імені Є.О.Патона, технопарк на базі Інституту технічної теплофізики та інші. Проте зауважимо, що власне технопарки і технополіси – це швидше організаційне об’єднання наукових установ, без створення єдиної юридичної особи. Основи інноваційної політики України викладено у низці державних документів, серед яких закони про інноваційний розвиток та режими інноваційної діяльності, постанови Кабінету Міністрів, міністерств та відомств. Отже, інноваційна політика держави полягає у стимулюванні науково-технічного розвитку, підтримці інноваційної діяльності тими засобами, які держава має у своєму арсеналі: законами, субсидуванням науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, сприянням винахідництву, створенням технопарків і технополісів, активізації участі вітчизняних вчених у міжнародних наукових конференціях і форумах, сприянням навчання молодих фахівців за кордоном за державний рахунок. Лекція 6. Інвестиційна політика України
Економіка будь-якої країни потребує інвестицій так само, як людина потребує їжі і води для життя. Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток. Отже, у вигляді інвестицій можуть виступати грошові кошти, проекти, технології, ідеї, ноу-хау, чиїсь унікальні здібності, технологічні лінії, будинки чи дороги. Головне призначення інвестицій – принести прибуток інвесторові чи інвесторам. Завданням будь-якого підприємця є приваблення і залучення інвестицій. Основними джерелами інвестицій є, насамперед, власні кошти підприємств чи установ. Тобто з отриманого прибутку підприємці вирішують вкласти певну частину знову у виробництво, або здійснити реінвестицію. Також джерелами інвестицій є бюджетні кошти, позичкові кошти та іноземний капітал. Інвестиції поділяються на прямі, тобто такі, які дозволяють інвесторові брати безпосередню участь в управлінні підприємством. Для цього йому треба мати контрольний пакет акцій цього підприємства (50 % + 1 акція) або ж такий пакет акцій, який є більшим, ніж у інших не об’єднаних акціонерів, тобто мажоритарний. Дрібних акціонерів називають міноритарними. Якщо в акціонерному товаристві понад, наприклад, 60 % його акцій розпорошені між міноритарними акціонерами, то достатньо мати лише 40 %, щоб могти контролювати підприємство, і це буде пряма інвестиція. Портфельні інвестиції означають придбання інвесторами невеликих пакетів акцій підприємств, які дозволяють отримувати підприємницький прибуток від діяльності фірми, якщо ця діяльність виявилася прибутковою. Такий прибуток називається дивідендами акціонерів. Проте частіше акції використовуються не для отримання дивідендів, а для спекулятивних операцій на фондових біржах, але про це ви будете вчити в курсі міжнародних економічних відносин. Інвестиції поділяються на вітчизняні (національні) та іноземні. Вітчизняні інвестиції називаються капітальними, найважливішою їх частиною є інвестиції в основний капітал, які складають понад 80 % усіх інвестицій. Їх динаміка відбиває динаміку розвитку економіки, а діяльність держави по управлінню і стимулюванню інвестицій називається інвестиційною політикою держави. Решта (приблизно 1/5) капітальних інвестицій – це витрати на інші матеріальні активи, капітальний ремонт та інвестиції в нематеріальні активи.
У даному питання ми ведемо мову про залучення іноземних інвестицій в економіку. Явище проникнення іноземного капіталу в національні економіки – один з найяскравіших проявів процесу глобалізації, йому присвячено надзвичайно багато наукових публікацій і практичних рекомендацій для бізнесменів та політиків. Світовий досвід показує, що доступ іноземного капіталу в національну економіку коливається в широкому діапазоні – від повної заборони іноземного капіталу і опори на власні сили (Півн. Корея) до повної лібералізації (Сінгапур). Більшість сучасних країн загалом прагнуть залучити іноземний капітал у свою економіку і конкурують між собою за ці інвестиції, хоча на практиці існує державне регулювання цих інвестицій (інвестиційна політика). Уже з перших років незалежності Україна прагнула залучити іноземні інвестиції і надавала інвесторам великі пільги. Потім стало зрозуміло, що ці пільги можуть використовуватися і для нечесної конкуренції, і для зловживань. Тому тепер в Україні встановлено для іноземних інвесторів національний режим. Це означає, що іноземні інвестори мають такі ж права й обов’язки, як і національні підприємці. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій. Для підвищення захисту іноземних інвестицій Україною ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Для сприяння іноземним інвесторам у питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України. Основними законами, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Закон України «Про режим іноземного інвестування». Привабливість економіки України для іноземних інвесторів визначається насамперед тим, наскільки реально для них отримати найбільші прибутки від здійснення інвестиційної діяльності: адже, вкладаючи свої гроші в чужу країну, іноземець ризикує. Якщо інвестиційні ризики великі, тобто є можливість утратити гроші, то інвестор вкладе їх в іншу країну. Рівень привабливості країни для іноземних інвесторів визначається інвестиційним кліматом. Інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують функціонування вітчизняних та іноземних інвестицій. Інвестиційний клімат залежить від того, як швидко і легко можна відкрити власне виробництво (бізнес) або припинити його; наскільки прозорою і зрозумілою для підприємця є система влади в країні та податкова система; як ставиться суспільство до корупції і наскільки вона поширена; чи є реальна конкуренція, чи існують «особливі умови» для наближених до влади бізнесменів. Питання про те, наскільки сприятливий інвестиційний клімат в Україні, складне. З одного боку, влада запевняє, що інвестори повинні не боятися і вкладати гроші в нашу економіку, і це дає значні результати. Наприклад, візит президента України до Китаю 2010 р. завершився підписаннями угод про наміри КНР вкласти в нашу економіку до 4 млрд. дол. З другого боку, у 4 кварталі 2011 р. індекс інвестиційної привабливості ринку України для іноземних інвесторів упав до найнижчого рівні з моменту його визначення: в 3 кв. він був 2,56 бали, а в 4 – 2,19. Причинами є ріст фіскального тиску і корупція, повідомило «Дзеркало тижня». За результатами щорічного рейтингового дослідження Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку „Ведення бізнесу - 2011” Україна покращила своє місце на 2 позиції з 147 на 145 місце, за рахунок збільшення рейтингу по категоріях: „реєстрація підприємств” та „отримання дозволів на будівництво”, водночас відбулося зменшення рейтингів у категоріях: „реєстрація власності”, „доступ до кредитів”, „захист прав інвесторів” та „ліквідація підприємств”.
|
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
| ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ЕКОНОМІЧНИМ КОЛИВАННЯМ ТА ДОВГОСТРОКОВИМ ЕКОНОМІЧНИМС РОСТОМ України за часи незалежності, структурою її внутрішнього споживання та позицією в глобальному економічному середовищі |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
| Лекція 3 Облік нематеріальних активів Загальна характеристика рахунків 12 "Нематеріальні активи", 19 "Гудвіл при придбанні" |
Тема: Загальна характеристика клімату України України,(видавництво «Картографія»), електронний атлас України(ЗАТ «Інститут передових технологій»), комп`ютери, зошит |
| Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
| Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація та планування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |
Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація прогнозування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |