|
|
Скачати 1.29 Mb.
|
|
Лекції з економіки та зовнішньоекономічних зв’язків України Лекція 1. Загальна характеристика економіки України
1. Економіка України в глобальному конкурентному середовищі Економіка, як відомо, є важливою наукою про господарство, господарювання і відносини між людьми, які складаються у процесі господарювання. У той же час економіка – це і є господарство, практичні дії людей з виробництва товарів, надання послуг, товарно-грошового обміну, найму на роботу тощо. Отже, ми можемо вживати терміни «економіка України» та «господарство України» як синоніми. Україна виступає доволі великим суб’єктом світової економіки. До проголошення незалежності її економіка розвивалася як складник єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу, а економіка Радянського Союзу мала найтісніші економічні зв'язки з країнами соціалізму, які об'єднувалися у Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Після розпаду соціалістичної системи і самого СРСР перед Україною постало важке завдання: сформувати національну економіку на нових економічних засадах і принципах, перебудувати тип економіки з командно-адміністративного на ринковий, адже ринковий тип економіки, як показав на той час світовий досвід, виявися набагато ефективнішим. Україна є великою європейською державою за числом жителів (45 млн.) та за розмірами території (603,6 тис.кв.км), проте за економічним розвитком вона поступається багатьом іншим державам. Сучасна світова економічна система являє собою сукупність різнорідних і дуже різноманітних країн, між господарськими комплексами яких сформувалися тісні взаємозв’язки. Збільшилася взаємозалежність країн одна від одної і від усього економічного оточення. За роль на світовому ринку між країнами ведеться гостра конкурентна боротьба, і Україна, ставши з 1991 року самостійним суб’єктом світової економіки, повинна пристосовуватися до глобального конкурентного середовища, знаходити на ньому своє місце і використовувати притаманні їй конкурентні переваги. Сьогодні Україну знають у світі за тими подіями, які в ній відбуваються, а в економічному розумінні – за тими товарами і послугами, на яких вона спеціалізується і продає за кордон. Серед них на початок 2012 року виділимо такі:
Україна має встановлені дипломатичні відносини з більш ніж 170 державами світу. Інтереси України відстоюють 118 дипломатичних представництв у 80 зарубіжних країнах. 2. Основні показники розвитку економіки України Щоб оцінити розвиток господарства країни та порівняти його з іншими країнами світу, існує система економічних показників. Найголовнішим з них є валовий внутрішній продукт. Це сукупна вартість кінцевого продукту (товарів і послуг), виробленого протягом року чи іншого часу (кварталу, місяця), всередині країни в ринкових цінах, з використанням як національних факторів виробництва, так і тих, що надійшли з інших країн. Розмір і динаміка ВВП є дуже чіткими індикаторами розвитку економіки країни. Зростання ВВП є ознакою економічного здоров’я, скорочення – навпаки. Іншими макроекономічними показниками є : Загальний обсяг випуску промислової продукції, в тому числі у добувній промисловості, переробній промисловості, у виробництві і розподіленні енергії, газу і води: Обсяг оптового товарообороту і роздрібної торгівлі; Ціни споживчого ринку: в цьому показникові цікавими є зміни цін упродовж року: за 2011 р. темпи зростання споживчих цін були найнижчими за останніх 9 років і склали 4,6 %; Ціни виробників промислової продукції; Показники Державного бюджету: доходи, видатки, дефіцит або профіцит; Офіційний курс гривні щодо іноземних валют; Обсяг грошової маси; Виробництво сільськогосподарської продукції; Інвестиції в основний капітал; Зовнішня торгівля товарами і послугами; Прямі іноземні інвестиції; Доходи населення і витрати; Заробітна плата та соціальні виплати; Показники демографічної ситуації: чисельність та динаміка населення; Рівень безробіття. Усі ці показники відслідковуються органами статистики України. Інформацію про них поміщено на сайтах Державного комітету статистики України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі. 3.Структура національної економіки та економічна система України. Економічна система України офіційно визнана ринковою: такий статус їй надали у грудні 2005 р. країни Європейського Союзу, а в лютому 2006 р. – США. Проте економічні перетворення від командно-адміністративної до ринкової економіки ще не повністю завершено, і тому багато вчених, а також практики з провідних міжнародних економічних організацій, як Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та інші розглядають Україну як країну з перехідною економікою. Основними відмінностями ринкової економіки від командно-адміністративної є такі: переважання приватної власності на засоби виробництва; свобода підприємництва; підтримка конкуренції та недопущення монополії; вільне ціноутворення. Зрозуміло, що коли почалися ринкові перетворення, порушилися десятиліттями складені і напрацьовані зв’язки, принципи організації та управління виробництвом, унаслідок чого нова ринкова система господарювання утверджувалася з великими труднощами й проблемами. Відбувся складний і досить непрозорий процес приватизації державного майна і формування приватної власності, зміна основ управління виробництвом, ринкове ціноутворення, виник клас підприємців, якого не було в командно-адміністративній економіці. На думку провідних сучасних економістів, найбільші проблеми у становленні ринкової економіки України – несправедливий розподіл державного майна у процесі приватизації, складні умови ведення бізнесу, занадто сильне державне втручання в економіку, недостатній контроль за сплатою податків і складна податкова система. Розглядаючи структуру національної економіки України, виділимо 2 види структури : галузеву й територіальну. Галузева структура – це співвідношення окремих галузей і секторів економіки України за вартістю виробленої продукції та за валовою доданою вартістю. Українська статистика поділяє всі галузі економіки на 3 групи: галузі, що виробляють товари; галузі, що надають послуги; виробництво і розподілення енергії, газу і води. До галузей, що виробляють товари, належать добувна і обробна промисловість, сільське і лісове господарство, рибальство, мисливство, будівництво. До галузей, що надають послуги, належать транспорт, торгівля, послуги готелів, ресторанів, побутові, туристичні, житлово-комунальні послуги, державне управління, фінансова діяльність, освіта, охорона здоров’я. До третьої групи належать електроенергетика, газо- і водопостачання. У процесі реформування економіки України відбувається збільшення частки галузей, що надають послуги, і зменшення частки виробничих галузей. Територіальна структура – це співвідношення територіальних одиниць – регіонів – за тими ж показниками, тобто за виробництвом продукції і валовою доданною вартістю. Основними територіальними одиницями в Україні є адміністративні області(їх 24), Автономна Республіка Крим, а також міста Київ та Севастополь. Отже, усього в Україні виділено 27 регіонів, а частка кожного з них у загальному ВВП і показує територіальну структуру економіки. Традиційно найвищі частки загальноукраїнського виробництва мають області з високим промисловим розвитком, які також і виступають найбільшими експортерами: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Луганська, Одеська, а також Київський столичний регіон. Наприклад, за обсягом реалізованої промислової продукції найбільші частки займають такі регіони: Донецька обл. (22,2 %), Дніпропетровська (19,1 %), Луганська (8,4 %), Запорізька (7 %), Полтавська (5,6 %), Харківська (5,1 %), м.Київ (4,1 %). У той же час на Волинську область припадає тільки 0,9 %, на наших сусідів – Львівську область 2,7 %, Рівненську 1,2 %. На цьому одному прикладі видно, що територіальна структура промисловості України характеризується великою відмінністю, те ж стосується і територіальної структури економіки загалом.
У постійному економічному змаганні і співробітництві на світовому ринку кожна країна, у тому числі Україна, прагне знайти свою нішу, тобто постачати на світовий ринок ті товари й послуги, для виробництва яких у неї наявні найкращі умови й фактори. При ефективному використанні останніх продукція, що постачається на ринок, є краща і дешевша, ніж у конкурентів. Тому такі умови й фактори, які дозволяють виграти конкуренцію на ринку, називаються конкурентними перевагами. Основними конкурентними перевагами економіки України в глобальному конкурентному середовищі є наступні:
Ці та інші переваги допомагають розвитку економіки України та забезпечують її товарам і послугам вихід на світовий ринок. Проте не можна стверджувати, що Україна не зазнає поразок у конкурентній боротьбі. Існують різні міжнародні оцінки конкурентоспроможності національних економік, багато з яких показують, що Україна ще не повністю використовує й покращує свій конкурентний потенціал. Одним з найчастіше уживаних є Індекс глобальної конкурентоспроможності, розроблений Всесвітнім економічним форумом. Він публікується щороку і свідчить про те, які країни світу є найбільш конкурентними в глобальній економіці. Так, у 2011 р. Україна за цим показником зайняла 82 місце серед 142 країн, тобто явно до лідерів не належить. Очолюють список найбільш конкурентоспроможні країни: Швейцарія, Сінгапур, Швеція, Фінляндія, США, Німеччина, Нідерланди, Данія, Японія, Великобританія. Для підвищення конкурентоспроможності й адаптації до глобального ринкового середовища в Україні прийнято Програму економічних реформ на 2010 – 2014 рр. Нею передбачено:
Лекція 2. Провідні галузі промислового комплексу України
У галузевій структурі економіки України промисловому комплексу належить головна роль. Значення промисловості полягає в тому, що саме ця галузь є носієм досягнень науково-технічного прогресу, багато у чому визначає конкурентні позиції держави на світовому ринку, забезпечує економіку засобами виробництва, створює основу для розвитку невиробничих галузей. У складі промислового комплексу України виділяють галузі та міжгалузеві комплекси. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, що використовують однорідну сировину, мають подібний технологічний процесс виробництва і випускають продукцію однотипного призначення. Також галузі промисловості об'єднуються професійним складом кадрів і схожими принципами розміщення. Прикладами галузей є хімічна, текстильна, цукрова, автомобільна тощо. Галузі промисловості, які мають між собою постійні виробничо-технологічні зв'язки, утворюють міжгалузеві комплекси. До них належать паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, будівельно-індустріальний та інші. Промисловий комплекс України зазнав ринкової трансформації, як і інші сектори економіки. Колишні державні підприємства були приватизовані шляхом створення акціонерних товариств відкритого і закритого типу. Протягом 2010 - 2011 рр. переважна більшість відкритих акціонерних товариств (ВАТ) реорганізована у публічні акціонерні товариства (ПАТ). Підприємства легкої та харчової промисловості у багатьох випадках стали Товариствами з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). У промисловому комплексі України виділяють галузі добувної та обробної промисловості, а також поділяють їх на: а) важку промисловість, до якої належать усі добувні галузі, енергетика, металургія, машинобудування, хімічна, лісова, промисловість будівельних матеріалів, б) легку промисловість, яка об'єднує текстильну, швейну, трикотажну, шкіряно-взуттєву, хутрову, в) харчову промисловість, до якої входять борошномельна, хлібопекарна, цукрова, молочна, рибна, соляна і багато інших галузей.
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це поєднання галузей, що займаються видобутком усіх видів палива, їх переробкою, транспортуванням, розподіленням, а також виробництвом електричної і теплової енергії та продажем палива й енергії споживачам. У складі ПЕК виділяють паливну промисловість, до якої належать вугільна, нафтова, газова, торфова і сланцева, та електроенергетику, яка являє собою виробництво енергії на електростанціях усіх типів: теплових, атомних, гідравлічних, сонячних, вітрових. Найстарішою галуззю паливної промисловості є вугільна, тому що перші родовища вугілля в Донецькому басейні було відкрито ще у 18 ст., а перша вугільна шахта поблизу сьогоднішнього Луганська запрацювала у 1795 р. Україна дуже добре забезпечена запасами вугілля, Але умови його залягання дуже погані: вугілля знаходиться на великих глибинах, понад 600 м, а деякі шахти ведуть видобуток з глибин 1300 – 1500 м. Пласти вугілля мають невелику товщину і залягають крутими шарами, а вугленосні породи насичені вибухонебезпечним газом метаном, який може вибухати й загорятися, спричиняючи загибель гірників. Тому вугілля, яке добувається, дороге, ряд шахт є нерентабельними і потребують дотацій з державного бюджету. Головними вугільними районами України є Донбас (Донецька, Луганська і частина Дніпропетровської області), Львівсько-Волинський і Дніпровський буровугільний. За роки незалежності видобуток вугілля в Україні зменшився. В останні роки його виробляють у межах 59 – 60 млн т. Продають вугілля на електростанції та котельні, коксівне вугілля – на коксохімічні заводи, що виробляють кокс для металургії. Крім того, вугілля продають населенню на опалення приміщень. Урядом передбачено поступове збільшення використання вугілля для енергетики через подорожчання природного газу. Нафтова промисловість об'єднує видобуток нафти, її транспортування та переробку. Запаси нафти в Україні невеликі, хоча видобуток ведеться давно, ще з 19 століття. У повісті І.Франка «Борислав сміється» показане життя нафтовиків Прикарпаття, яке є найдавнішим районом видобутку нафти в Україні. Крім Прикарпаття, нафту добувають у Полтавській, Чернігівській та Сумській областях, перспективним на нафту вважається шельф Чорного моря. Видобуток нафти становить трохи більше 3 млн т на рік. Власного видобутку мало для потреб нафтопереробної промисловості України, тому імпортується російська нафта з родовищ Західного Сибіру і Поволжя. Імпорт нафти значно більший, ніж власний видобуток, і склав у 2010 р. 7,6 млн т. Транспортування нафти здійснюється нафтопроводами, які побудовані головним чином у 1960-70 рр. і потребують модернізації, у меншій мірі для перевезення нафти й нафтопродуктів застосовується залізниця. Пально-мастильні матеріали перевозяться спеціальними автомобілями. Нафтопроводи України підпорядковуються ПАТ «Укртранснафта». Засновником і єдиним акціонером Товариства є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». До складу ПАТ «Укртранснафта» входять філії:
Нафтопереробна промисловість є найважливішою частиною нафтової галузі України і об’єднує 6 великих і кілька менших нафтопереробних заводів. Найбільші заводи працюють в містах Лисичанськ і Кременчук, де нафтопроводи з Росії підходять до великих річок: відповідно Сіверського Дінця і Дніпра. Інші підприємства нафтопереробки – це Одеський, Херсонський, Надвірнянський і Дрогобицький НПЗ. У нафтопереробній промисловості України панує російський капітал. Кременчуцький завод є головним підприємством ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», ПАТ «ЛИНИК» (Лисичанський НПЗ) належить російській компанії ТНК, як і Херсонський НПЗ, Одеський завод належить компанії «Лукойл». Надвірнянський (ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття»)і Дрогобицький (ПАТ «Галичина») заводи знаходяться у власності компаній, близьких до групи «Приват». Проблемою є неповне використання потужностей нафтопереробки та їх моральне і фізичне зношення. Газова промисловість включає видобуток природного газу, його переробку і транспортування через систему газопроводів, а також зберігання у спеціальних підземних газосховищах. Економіка України була налаштована на споживання дуже великої кількості газу, але в міру підвищення цін на нього споживання газу значно зменшилося. Якщо у 2006 р. було спожито 73,9 млрд куб. м, то у 2010 – 57,7. Газ добувається у Харківській, Полтавській, Сумській областях, Криму й Прикарпатті. Загальний об’єм добутого газу трохи перевищує 20 млрд куб. м, це приблизно на ¼ менше, ніж в 1990 р. Добутий в Україні газ використовується переважно для комунально-побутового господарства. Він також переробляється у зріджений газ, який використовується там, де не підведено природний. До найбільших газопереробних заводів належать Гнідинцівський (Чернігівська обл.), Качанівський (Сумська), Долинський (Івано-Франківська), Шебелинський (Харківська обл.). Більшу частину газу Україна імпортує з Росії. У 2010 р. імпорт газу збільшився проти 2009 і досяг 36,5 млрд куб. м. Газотранспортна система і наявність підземних газосховищ – це «козирні тузи» енергетичної галузі України. За рахунок прокачування російської нафти до Європи через систему українських газопроводів Україна дістає плату за транзит, тобто продає північному сусіду транспортні послуги. До побудови Росією обхідного газопроводу «Північний потік» України мала монополію на транспортування російського газу. Зараз обговорюється питання про створення міжнародного газового консорціуму з участю України, Росії та Німеччини. Торфова промисловість України займається видобутком і переробкою торфу, який має головним чином місцеве значення. З нього виробляють опалювальні торфобрикети, також грунтосуміші. У Волинській області працює один з найбільших торфопереробних заводів України – «Сойне» в Маневицькому районі. Вважається перспективним використання в Україні сланцевого газу, але на його розробку і закупівлю для цього обладнання у США, де його виробляють найбільше у світі, потрібні великі кошти, тому ця галузь має перспективне значення. Україна має також великі ресурси уранових руд, з яких виробляють тепловиділяючі елементи для атомних електростанцій. Руди ці добуваються у Кіровоградській та Дніпропетровській областях, але на переробку відправляються до Росії, звідки Україна імпортує вже готові уранові стержні. Електроенергетика України представлена різними типами електростанцій, які виробляють разом 189 млрд квт-год електроенергії, з них найбільше виробили у 2010 р. атомні станції (89,2), майже стільки ж теплові (86,5) і решту гідроелектростанції (13,2). Альтернативні електростанції в Україні є, але в загальному енергобалансі їх частка майже не помітна. В Енергетичній стратегії України передбачено активізувати розробки у сфері відновлюваних джерел енергії. Важливою проблемою енергетичного комплексу України є енергетична безпека держави. Енергетична безпека – це здатність держави протистояти зовнішнім і внутрішнім шокам, які можуть порушити безперебійність постачання всіх видів енергоносіїв, електричної і теплової енергії, тобто держава повинна постійно дбати про надійність і якість забезпечення усіх секторів економіки теплом, енергією за будь-яких обставин. Вузькими місцями енергетичної безпеки України є дорожнеча нафти й газу і їх нераціональне використання; надмірна енергомісткість виробництва ( під цим розуміється, що в Україні на виробництво одиниці продукції витрачається палива й енергії у 3 – 4 рази більше, ніж в Європі); монопольна залежність від РФ в імпорті газу й нафти; зношеність систем транспортування енергоносіїв; висока собівартість видобутку і збагачення вугілля тощо.
Металургійний комплекс – це сукупність підприємств, що займаються видобутком та збагаченням руд чорних і кольорових металів та випуском кінцевого продукту – металу у вигляді чавуну, сталі, прокату, труб та кольорових металів і сплавів. До металургійного комплексу належать чорна і кольорова металургія. Чорна металургія розвивається в Україні з середини 19 ст., коли відбувалося інтенсивне будівництво залізниць в усій Російській імперії. Попит на чавун для прокладання рельсів і будівництва паровозів та вагонів викликав розвиток металургійних заводів, у які були вкладені не лише вітчизняні, а й іноземні капітали, особливо англійські, бельгійські та французькі. Особливо швидко металургія розвивалася на межі 19 – 20 ст. Українська чорна металургія спирається на багаті природні ресурси залізних та марганцевих руд, коксівного вугілля, вапняків, доломітів, які добуваються в Придніпров'ї та Донбасі. Ці 2 райони і стали основними металургійними виробниками. Особливістю чорної металургії України є наявність великих металургійних комбінатів, у яких зосереджений весь технологічний процесс виробництва: від добування і збагачення залізних і марганцевих руд до випуску сталі й прокату. Такі металургійні комбінати працюють у Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Донецьку, Макіівці, Маріуполі, Алчевську, Стаханові та інших містах. Всього в Україні працює 13 великих металургійних комбінатів. У процесі ринкових реформ вони реорганізовані з державних підприємств в акціонерні товариства, отримали капіталовкладення іноземних та національних інвесторів. На таких комбінатах працюють десятки тисяч людей. Меткомбінати мають районоутворююче значення. Найбільші металургійні заводи входять до складу металургійних корпорацій. Найбільшою з них є «Метінвест» - міжнародна вертикально інтегрована гірничо-металургійна компанія, що володіє 24 підприємствами в Україні, Європі та США і займається повним циклом виробництва металу. Метінвест є найбільшою компанією України за версією журналу Forbes і займає 6-е місце в рейтингу найбільших компаній Центральної та Східної Європи Deloiite ТОP-500 за підсумками 2010 року. Метінвест – найбільший в Україні і один з найбільших в СНД виробників залізорудної сировини та сталі. Компанія входить в десятку найбільших виробників ЗРС та товстолистового прокату, займає 26-е місце в ряду найбільших металургійних компаній світу за версією Всесвітньої асоціації виробників сталі (WSA). У листопаді 2010 року Метінвест завершив угоду по об'єднанню з ММК ім. Ілліча, що дозволило подвоїти виробничі потужності з виплавки сталі до більш ніж 15 млн. тонн на рік. Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» об’єднує Алчевський меткомбінат, Дніпровський меткомбінат ім..Дзержинського, а також має металургійні заводи в Польщі та Угорщині. Виробництво металургійної продукції в роки незалежності знизилось порівняно з соціалістичним періодом, але Україна все ще є помітним виробником чорних металів. Так, у 2010 р. було вироблено: чавуну 27,4 млн т, феросплавів 1,7 млн т, сталі 33 млн т, прокату чорних металів 17,6 млн т, труб з чорних металів 1957 тис.т. Кольорова металургія в Україні не має такого розмаху, але також розвинена. Найбільшими підприємствами є Запорізький алюмінієвий комбінат, Світловодське АТ «Чисті метали», що спеціалізується на виробництві рідкісних металів для напівпровідникової промисловості, складної електроніки й електротехніки, Запорізький титано-магнієвий комбінат, який переживає складну ситуацію, Костянтинівське підприємство «Укрцинк», Артемівський комбінат кольорових металів. Металургійний комплекс України має важливе значення не тільки на внутрішньому ринку України, де його продукцію купують машинобудівні, будівельні, транспортні компанії, але насамперед на зовнішньому. Усі роки незалежності недорогоцінні метали й вироби з них складають найбільшу статтю українського товарного експорту. Частка цієї статті в експорті коливається в межах 30 – 40 %, тобто продаж за кордон металу забезпечує понад третину валютних надходжень. Метал Україна продає насамперед в країни Азії та СНД, але наш метал знають і в Канаді, США та Латинській Америці, країнах Європи й Африки. Це не можна оцінити однозначно позитивно, тому що продаж металу – це все-таки продаж нескладної сировинної продукції з малою доданою вартістю, а отже, і невисокою ціною. Також металургія залежить від ситуації (кон’юнктури) на світових ринках: коли з якихось причин попит на метал у світі падає, це зразу призводить до зменшення валютної виручки, а надлишковий метал не знаходить попиту всередині країни. Підприємства працюють не на повну потужність і навіть можуть бути зупинені. На експорт надходить більше половини всієї металургійної продукції України.
Хімічна промисловість поділяється на 3 групи галузей: гірничо-хімічну, основну хімію та хімію органічного синтезу. Гірничо-хімічні підприємства добувають і переробляють специфічну хімічну сировину, як, наприклад, кухонну сіль, калійну сіль, морську сіль, фосфорити, сірку. Підприємства основної хімії виробляють різні неорганічні кислоти, насамперед, сульфатну, соду, хімічні реактиви. Проте головною продукцією української основної хімії є добрива, у першу чергу – азотні добрива. Хімія органічного синтезу об’єднує підприємства, що виробляють складну органічну продукцію шляхом переробки нафти, природного і попутного газу, вугілля, сланців, а також рослинної сировини. Підприємства цієї галузі виробляють полімерні матеріали, пластмаси, лаки, фарби, синтетичні волокна, хутра, каучук і багато іншої продукції, аналогів якої у природі нема. Всі хімічні підприємства, особливо органічного синтезу, споживають багато сировини, води, палива, енергії і є великими забруднювачами довкілля, тому гострою є проблема їх технологічного переоснащення на більш дружні до природи технології. Окреме місце серед галузей хімічного комплексу належить хіміко-фармацевтичній та парфумерно-косметичній промисловості. Основні виробники добрив в Україні були збудовані у 60-80-х рр. 20 ст., у період так званої «Великої хімії», для потреб власного сільського господарства і з урахуванням експорту. До провідних виробників азотних добрив належать: ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (Луганська обл.), ВАТ "Рівнеазот", ВАТ "Дніпроазот" (Дніпродзержинськ), ВАТ "Одеський припортовий завод", ВАТ "Азот" (Черкаси), ПАТ "Концерн "Стирол" (Горлівка, Донецька обл.). Чотири з шести цих хімпідприємств належать українському бізнесмену Дмитру Фірташу, який має також азотні заводи в Росії. Українські заводи - виробники азотних мінеральних добрив у 2010 році спожили понад 5 млрд куб. м природного газу. Чим вища ціна на природний газ, тим менша економічна ефективність виробництва азотних добрив, тому що в собівартості азотних добрив природний газ становить близько 70-80%. Крім азотних, українські заводи виробляють фосфорні добрива: ВАТ «Сумихімпром», Костянтинівський хімзавод, ВАТ «Вінницяхімпром». В радянські часи Україна була також виробником і калійних добрив, зараз це виробництво майже припинено, а калійні рудники в районі прикарпатський міст Калуша й Стебника перетворилися в екологічну «страшилку», бо там зібралося багато отруйних відходів у басейнах-накопичувачах, і потрібні великі капіталовкладення, щоб їх утилізувати без шкоди для довкілля. Хімічні заводи з виробництва сульфатної (сірчаної) кислоти працюють в металургійних центрах. Важливим продуктом основної хімії є сода, яка виробляється з кухонної солі. Найбільші виробники й експортери соди різних видів – ВАТ «Лисичанська сода» та Кримський содовий завод у м. Красноперекопськ. Україна володіє й потужностями хімії органічного синтезу, але своєї сировинної бази недостатньо, тому виробництво полімерів, пластмас дуже зменшилося в порівнянні з 1990 р. Є в Україні й виробники шин. Ця галузь також належить до хімічного комплексу, тому що використовує синтетичний каучук. Великий виробник шин, який відправляє продукцію на автомобільні заводи України, Росії та інших держав, - ЗАТ «Росава» (м.Біла Церква Київської області), де є 2 шинних заводи потужністю 6 млн шт. шин на рік (фактично вироблено в 2010 р. 5,4 млн). Значні перспективи і досить добру динаміку розвитку демонструє фармацевтична промисловість України. У нас працюють кілька великих виробників і багато дрібних. У групі провідних вітчизняних виробників лікарських препаратів перебувають ЗАТ «ФФ «Дарниця», Корпорація «Артеріум» (ТОВ "Київмедпрепарат" й АТ «Галичфарм»), ТОВ ФК "Здоров'я", ЗАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ", ВАТ "Фармак". Кожний із цих гігантів фарміндустрії займає близько 10% ринку вітчизняних лікарських засобів. Далі йде група з більш ніж трьох десятків підприємств, продукція кожного з них займає від 1% до декількох відсотків ринку. Серед них – АТ "Індар", АТ "Київський вітамінний завод", АТ "Стиролбіофарм" й інші. До третьої групи входять більше сотні підприємств, що випускають лише по 1-2 лікарські засоби, що найбільш прості у виробництві й дешеві: йод, зеленка, перекис водню. Українська фармацевтична промисловість виробляє близько 1400 препаратів з 3000, що продаються в Україні. Фармацевтичні компанії України виробляють лікарські засоби майже у всіх формах (твердих, рідких, порошкоподібних тощо). Основними групами є серцево-судинні препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної й ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту й антибіотики. Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей є важливою статтею експорту України, займаючи 7 – 9 % у товарній структурі експорту. Лекція 3. Машинобудівний комплекс, легка та харчова промисловість України
Машинобудівний комплекс об’єднує галузі машинобудування та металообробки (не плутайте з металургією!). У галузевій структурі промисловості України частка машинобудування складає біля 15 %, а у товарній структурі експорту – приблизно 17 %. Це значно менше, ніж було в радянський період, коли на машинобудування припадало біля третини вартості промислової продукції. Галузі машинобудування України є такі:
У ході трансформаційних процесів в економіці машинобудівний комплекс зазнав значно більшого спаду виробництва, ніж, наприклад, металургійний. Основними причинами різкого зменшення машинобудівного виробництва у 1992 – 2000 рр. були: зростання цін на метал і іншу сировину, енергію, здорожчання перевезення продукції та комплектуючих, розрив технологічних коопераційних зв’язків з партнерами в інших республіках колишнього Радянського Союзу та країнах Східної Європи, втрата налагоджених ринків збуту, скорочення замовлень на військову продукцію, а також конкуренція високоякісної закордонної продукції. Але починаючи з 2000 року, машинобудування України стало демонструвати позитивну динаміку виробництва, хоча не в усіх галузях і не в усі роки. Важке машинобудування - сукупність галузей машинобудівного комплексу, які виробляють великогабаритні та металоємні машини й обладнання для електроенергетики, металургії, добувної промисловості та інших галузей народного господарства. Основними видами продукції українського важкого машинобудування є конвертери й ливарні машини, конвеєри та підйомники безперервної дії, врубові комбайни для шахтарів та тунелопрохідні машини, бурові машини, котки дорожні та інша техніка. Більшість підприємств важкого машинобудування працюють у Донбасі та Придніпров’ї. Серед них – флагман галузі – Новокраматорський машинобудівний завод (ЗАТ «НКМЗ»), а також Донецький завод гірничо-шахтного обладнання, ПАТ « Макіївський завод шахтної автоматики», ПАТ «Новогорлівський машинобудівний завод», ПАТ «Брянківський завод бурового обладнання», ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» та інші. До важкого машинобудування належить і енергетичне. Це виробництво котлів, турбін для різних видів електростанцій та обладнання для транспортування нафти й газу. Серед таких підприємств особливо треба згадати ПАТ «Турбоатом» у Харкові, ПАТ «Сумське НВО імені Фрунзе» та державне підприємство «Зоря – Машпроект» у Миколаєві. Сільськогосподарське машинобудування в Україні є постачальником техніки й обладнання для аграрного сектора економіки. Проте через низьку купівельну спроможність аграріїв та конкуренцію закордонних сільгоспмашин ця галузь нині в глибокому застої. Не виконано державну програму розвитку українського комбайнобудування, різко зменшилося виробництво тракторів, обладнання для тваринницьких ферм, бо розпалися самі ферми, та й іншої техніки виробляється в рази й десятки разів менше, ніж при Союзі. Так, тракторів у 1990 р. Україна виробляла 106 тис. шт., а в 2010 - 5189 штук. Зернозбиральних комбайнів на рік виробляється менше ніж 100 штук. Зрозуміло, що це показує відсутність даної галузі. Існуючі потужності на підприємствах простоюють або переобладнуються для випуску продукції, затребуваної ринком. Найбільшим підприємством сільгоспмашинобудування в Україні є Харківський тракторний завод, але через відсутність замовлень він не може потужно працювати. У кризовий 2009 рік завод навіть повністю зупиняв виробництво. У 2011 р. було заявлено, що завод відкриє філію в Китаї. Транспортне машинобудування поділяється на галузі за видами транспорту: автомобільне, залізничне, суднобудування та авіабудування. Автомобілебудування України зараз розвивається позитивно, але випуск продукції залежить від економічної стабільності, коли попит на автомобілі зростає зі зростанням доходів покупців, а також від ціни банківських кредитів та умов їх отримання. Більшість українських автовиробників займаються автоскладанням машин відомих закордонних фірм Європи та Росії. Найбільшими виробниками залишаються Запорізький АвтоЗАЗ, Кременчуцький завод КРАЗ, корпорація «Богдан», до складу якої входить Луцьке автоскладальне підприємство, Ужгородський «Євро кар». Найбільше автомобілів було виготовлено у 2008 р. Тоді вироблено 402 тис. шт. легкових автомобілів, 11,8 тис. шт. вантажних, 10,2 тис. шт. автобусів. Після кризи 2008-2009 рр. кількість продукції в 2010 р. відповідно склала: 75 тис., 4,9 тис. і 2,7 тис. штук. Залізничне машинобудування складається з вагоно- і локомотиво будування. За часів СРСР Луганський тепловозобудівний завод виготовляв майже 80 % усіх магістральних тепловозів країни, але в Україні не було виробництва магістральних електровозів, електропоїздів, пасажирських вагонів. У роки незалежності цю диспропорцію вдалося дещо вирівняти. На найбільшому вагонобудівному заводі України – Крюківському (Кременчук) налагоджене і виробництво електричок, і пасажирських вагонів, у тому числі для поїздів метро. Інші вагонобудівні заводи – Стахановський (Луганська обл.) та Дніпродзержинський. У 2010 р. в Україні виготовлено майже 40 тис. шт. вагонів вантажних несамохідних. ВАТ «Луганськтепловоз» випускає маневрові й магістральні тепловози, дизель- і електропоїзди, трамваї, запчастини для залізничного транспорту. Підприємство належить російській компанії «Трансмашхолдинг», хоча й піднімається питання про його повернення у власність української держави. Україна належить до не багатьох держав світу, які мають потужності в галузі авіабудування. Флагман авіабудування України – авіаційний науково-технічний комплекс «Антонов» у столиці. Він об’єднаний з Київським заводом «Авіант» і двома авіазаводами в Харкові в Державний авіабудівний концерн «Антонов». Також в Україні є кілька авіаремонтних підприємств, у тому числі завод у Луцьку. Двигуни для літаків, і не тільки українських, випускають державне підприємство «Мотор-Січ» та машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» (обидва – в Запоріжжі). У 2011 – 2012 рр. збільшилась державна підтримка авіабудування. Галузь почала виходити з тривалої кризи. Авіабудування України має добру репутацію в світі, продає літаки, двигуни, ремонтні та інші послуги, ліцензії на виробництво літаків. Імпортують нашу продукцію США, країни Європи, країни, що розвиваються, Російська Федерація, Азербайджан. Суднобудування теж є своєрідним козирем української економіки. У спадок від Союзу нам залишилося багато суднобудівних заводів, але проблема полягає в тому, що практично всі вони працювали на оборонні замовлення, а після розпаду Союзу залишилися без портфеля замовлень і мусили самотужки виходити з дуже складної ситуації: адже самій Україні не потрібно таких великих потужностей:11 суднобудівних заводів, що давали близько 30% суднобудівної продукції СРСР, 7 підприємств суднового машинобудування, 11 підприємств морського приладобудування, 27 окремих науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро. Крім того, Україна має ряд суднобудівних і судноремонтних підприємств. Були приватизовані миколаївський завод «Океан», керченський «Залив», феодосійський «Море», севастопольський «Севморзавод», маріупольський «Азовський судноремонтний завод». У 2003 р. проведена корпоратизація Херсонського суднобудівного заводу, здійснюється приватизація Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві; в 2004 р. проведена корпоратизація Ізмаїльського судноремонтного заводу тощо. Найвдалішою була приватизація Миколаївського суднобудівного заводу «Океан» голландською групою компаній «Дамен». У результаті завод, що простоював близько п’яти років, не тільки запрацював знов, але й став лідером суднобудівної галузі країни, зараз це підприємство називається «Дамен шип’ярд – Океан». Ще два досить великих заводи – Чорноморський суднобудівний і Суднобудівний завод імені 61 комунара (обидва в Миколаєві) шукають замовлень на ремонт військових кораблів України й Росії. Два українські суднобудівні заводи можуть інтегруватися в Об’єднану суднобудівну корпорацію Російської Федерації. Це - «Зоря-Машпроект», завод із виробництва суднових турбін, який може виготовляти також газові турбіни, й феодосійський завод «Море» – великий завод із виробництва суден із легких сплавів, із алюмінію. Обидва – державні підприємства України, вони зараз мають труднощі із завантаженням, і при інтеграції їх в ОСК можна буде вирішити питання. «Море» є відкритим акціонерним товариством, й основними видами його діяльності є будівництво й ремонт суден, виробництво санітарно-технічного обладнання, монтаж й установка збірних конструкцій. У Києві розташоване одне з найстаріших суднобудівних підприємств України – ВАТ «Суднобудівний завод «Ленінська кузня». Інші галузі машинобудування України теж нараховують десятки заводів різного профілю. Підкреслимо, що найбільшої конкуренції із сторони іноземних виробників зазнали галузі приладо- і верстатобудування, електронної промисловості та електротехніки, а також побутової техніки. Успішні підприємства цих галузей знайшли свої ніші на ринку, наприклад, Донецький концерн «Норд».
В колишньому Радянському Союзі машинобудування було на 70 % пов’язане з виробництвом озброєнь. Україна також має потужний оборонно-промисловий комплекс, до якого належать конструкторські бюро і проектні інститути військового спрямування, підприємства, що виготовляють продукцію військового і подвійного призначення, навчальні заклади, що готують відповідних спеціалістів, і установи, що займаються експортом даної продукції та контролем за її продажем. Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України майже постійно тримався в десятці провідних експортерів світу, і лише в 2011 р. зійшов на кілька сходинок нижче. В ОПК України виділяють кілька напрямів: авіакосмічна продукція і послуги, пов’язані з запуском супутників інших країн на навколоземну орбіту; виробництво бронетанкової техніки; виробництво інших видів зброї; виробництво електронного обладнання і приладів для військових потреб. Замовлення армії України недостатньо, щоб забезпечити роботою всі потужності, тому значну, а в окремих підприємствах основну частину виробленої продукції спрямовують на експорт. Експорт зброї – особливий, адже він повністю контролюється і здійснюється державою та уповноваженими нею підприємствами. В Україні створена державна компанія «Укрспецекспорт», що має 5 дочірніх підприємств, серед них «Укроборонсервіс» - уповноважений державою експортер озброєнь і військової техніки, а також «Прогрес», «Укрінмаш», Спецтехноекспорт», «Промоборонекспорт». Виробництвом бронетанкової техніка займається Харківський завод ім. Малишева, який багато років продає танки і бронетранспортери за кордон, особливо в країни Азії. В 2011 р. підписано угоду на поставку в Таїланд 49 танків «Оплот» і 96 БТР. В Україні знаходиться унікальне підприємство «Південмаш» (м.Дніпропетровськ). Це виробник міжконтинентальних і космічних ракет. В радянський час тут вироблялися ракети для озброєнь. Зараз це підприємство випускає ракети для здійснення комерційних запусків супутників і є основою ракетно-космічного комплексу України. Серед інших відомих виробників озброєнь слід назвати: Державну акціонерну холдингову компанію (ДАХК) «Артем» у Києві, яка є виробником керованих авіаційних ракет, протитанкових ракет, різного обладнання для авіаційної техніки; ДАХК «Топаз» у Донецьку, що виробляє комплекси радіолокаційної розвідки «Кольчуга – М»; Державне Київське конструкторське бюро «Луч» - провідне підприємство-розробник складових частин комплексів авіаційного і протитанкового озброєння, високоточної зброї, оптико-електричних систем; ВАТ «Холдингова компанія «Укрспецтехніка» у Києві, що виробляє радіолокаційні комплекси, автоматичні системи управління, веде роботу з модернізації радіолокаційних станцій для військ ППО, ВПС і ВМС України; ВАТ «Науково-виробнича фірма «Адрон» у Києві, що розробляє системи захисту літальних апаратів військового призначення. Цей перелік можна продовжувати довго, але основна проблема військово-промислового комплексу України – замовлення на виготовлення озброєнь і надання супутніх послуг. Особливістю ринку ОВТ є його велика зарегульованість, тому що постачання і купівлі зброї завжди (крім нелегального ринку) контролюються державою. Кожна держава прагне насамперед замовити зброю у власного виробника, а якщо такого нема, то, як правило, оголошує міжнародний конкурс (тендер). У таких міжнародних тендерах часто беруть участь провідні українські виробники. За участь у тендерах потрібно платити великі гроші. Іноді ця прикра обставина не дає можливості нашим виробникам дістати замовлення. Тендери, крім того, є своєрідною рекламою продукції, бо замовники, хоч і не укладають контрактів, але придивляються, ознайомлюються з продукцією. Крім тендерів, інформаційну роль грають також міжнародні виставки зброї. Наприклад, в Об’єднаних Арабських еміратах кожних 2 роки проводиться велика виставка-ярмарок «Idex», у якій українські виробники беруть участь з початку 1990-х років. На таких ярмарках укладаються контракти на постачання великих партій зброї. Україна досить багато років продавала за кордон не тільки ту зброю, яку сама виготовляла, а й ту, яка залишилася на озброєнні від Радянської армії. Це дозволяло Україні досить довго входити до першої десятки провідних експортерів озброєнь у світі. Зараз наша країна займає 12 місце за експортом ОВТ. Дані про кількісні вирази цього експорту дуже різняться за різними джерелами, тому студенти можуть самі зайнятися пошуком цієї інформації. Найбільшими ринками збуту нашого озброєння є країни Африки та Азії, а також партнери по СНД. Найбільшими статтями експорту були стрілецька зброя, бойові танки і бронемашини, артилерійські системи, реактивні системи залпового вогню, бойові літаки і вертольоти.
До цієї галузі належать тисячі підприємств, що виробляють тканини, одяг, трикотаж, взуття, галантерейні і хутрові вироби. Легка промисловість – нащадок ремісничих цехів середніх віків, проте в наш час це галузь високих технологій і інноваційного потенціалу. Всього в Україні знаходиться понад 10 тисяч підприємств, з яких 2,5 тис. текстильні й трикотажні, 6 тис. – виробляють верхній одяг і хутрові вироби, 1,5 тис. – шкіряно-взуттєві. Практично всі підприємства належать до недержавної власності. Легка промисловість зазнала найбільшого спаду порівняно з радянськими роками, виробництво скоротилося в рази. Виходити з глибокої кризи цій галузі дуже важко з ряду причин. По-перше, дорога сировина, особливо натуральна; по-друге, обладнання потребує не просто модернізації, а постійного оновлення, щоб можна було на рівних конкурувати з закордонними виробниками; по-третє, легальним виробникам важко, а підчас неможливо конкурувати з підпільним виробництвом та з дешевим імпортом китайського, турецького, а дуже часто взагалі невідомого походження і з секонд-хендом. Частка легкої промисловості в галузевій структурі промисловості скоротилася з 11 % у 1990 р. до 1,3 % в 2010 р. Темпи економічної динаміки цієї галузі дуже нестабільні: наприклад, в 2000 р. виробництво збільшилося проти попереднього року на 36 %, а в 2002 на 0,4 %. З 2006 по 2010 рр. виробництво зменшувалося, а за 2011 р. збільшилося на 6 %. У ході ринкового реформування колишні великі підприємства розпалися на менші і змінили форму власності, зараз це головним чином публічні акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Дуже поширена схема, за якої українські підприємства, особливо швейні, працюють за так званою давальницькою схемою. Це означає, що на наші підприємства з європейських країн чи з Америки привозять сировину, викрійки, оздоблення, всю необхідну фурнітуру, а часом і нове обладнання, і наші працівниці шиють на їхнє замовлення одяг, на якому не вказується “Made in Ukraine”. Виготовлене замовлення відправляється власнику. Це не що інше, як прихований імпорт української робочої сили, але наші підприємства і тому раді. Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торгово-виробничий концерн «Текстиль-Контакт», основний вид діяльності якого полягає у виробництві і реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен, прикладних матеріалів, фурнітури (понад 20 тис. найменувань). Виробництво такого різноманітного асортименту стало можливим завдяки великим бюджетним замовленням на бавовняні, шерстяні і напівшерстяні тканини, а також на речове і постільне майно відомчого призначення для ряду міністерств і відомств. Іншим об’єднанням з промисловим, науковим і фінансовим потенціалом, яке швидко розвивається, є корпорація підприємств «Текстиль-Україна». Її розвитку сприяють великі фінансові партнери з Росії. До складу корпорації входять 27 підприємств по всій території України, і на них виробляється практично весь асортимент продукції легкої промисловості. Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька років належить АТ «Україна» (м. Житомир), що поставляє свої вироби до Німеччини, Чехії, Словенії, Хорватії, Угорщини, Польщі; АОЗТ «Черкаський шовковий комбінат», який реалізує шовкові тканини до США, Данії, Чехії, Угорщини; ВАТ «Рівнельон»; ЗАТ «ВОЗКО» ( Вознесенские кожи, м. Вознесенськ, Миколаївська обл.) Успішно освоюють нові зразки одягу і реалізують до країн далекого і близького зарубіжжя ЗАТ «Черкаське трикотажне підприємство «Любава», фірма «Украмтекс» (м. Бровари). Торгова марка Almatti є найбільшим виробником високоякісного верхнього одягу. Кожний рік Almatti пропонує жінкам понад 100 моделей пальт, плащів, курток і костюмів різних кроїв, силуетів і стильових рішень. |
|
ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
|
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ЕКОНОМІЧНИМ КОЛИВАННЯМ ТА ДОВГОСТРОКОВИМ ЕКОНОМІЧНИМС РОСТОМ України за часи незалежності, структурою її внутрішнього споживання та позицією в глобальному економічному середовищі |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
|
Лекція 3 Облік нематеріальних активів Загальна характеристика рахунків 12 "Нематеріальні активи", 19 "Гудвіл при придбанні" |
Тема: Загальна характеристика клімату України України,(видавництво «Картографія»), електронний атлас України(ЗАТ «Інститут передових технологій»), комп`ютери, зошит |
|
Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
Лекція 10. Криміналізація економіки як системна загроза розвитку суспільства Тіньова економіка – економічна діяльність, прихована від державного обліку та контролю |
|
Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація та планування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |
Екзаменаційні питання з предмету Економіка, організація прогнозування... Конституція України: державне забезпечення соціальної спрямованості економіки. Головні цілі соціально-орієнтованої економіки |