ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
|
|
Скачати 3.28 Mb.
|
Елементи ринкової інфраструктури ( схема 3 ), через які реалізуються її функції можна згрупувати у три блоки : організаційно - технічна інфраструктура ( товарні біржі та аукціони , торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції тощо ) ; фінансово - кредитна інфраструктура ринку ( банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії , фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів , перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення ); організаційно - дослідна інфраструктура ( наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно - консультативні фірми, аудиторські організації ). Інститути та організації , що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами , готують економістів, менеджерів і спеціалісті з маркетингу.
Попит і пропозиція — економічні категорії товарного виробництва, що виникають і функціонують на ринку, у сфері товарного обміну. У ринковій економіці ці категорії налажать до фундаментальних. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Одним з економічних законів товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, який полягає в єдності попиту і пропозиції і їх об'єктивному прагненні до відповідності. До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів (товари-субститути або взаємозамінні товари, товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін. До нецінових детермінант пропозиції належать: ціни ресурсів; технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін.
Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції. Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції. Вони проілюстровані вище за допомогою кривих на відповідних графіках. Однак ринкові сили набагато різноманітніші та багатші тих моделей, що були представлені. Моделі. Крива IS визначає всі можливі види співвідношень доходу (У) та процентної ставки (г), які відповідають рівновазі на товарному ринку, але не показує, при якому саме сполученні У таrринок товарів буде стабілізований.  Модель IS-LM досліджується в короткостроковому періоді, коли економіка не перебуває у стані повної зайнятості ресурсів, рівень цін (Р) — фіксований, а ставка процента (г) і доход (У) — змінюються. Оскільки P=const, то номінальні і реальні значення всіх змінних моделі збігаються. Застосування бюджетно-податкової політики в моделі IS-LM з фіксованими цінами спричиняє зміну рівня доходу і процентної ставки. Розглянемо, яким чином діє механізм бюджетно-податкової политики. 
Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин. Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Зокрема, розрізняють такі види конкуренції: цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін; нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін; чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу; недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють; монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами; олігополістична — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів. Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин
Доскона́ла конкуре́нція (також: досконалий ринок) — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну. Ознаки досконалої конкуренції безліч продавців і покупців; однорідність і подільність товарів, що продається; відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку; висока мобільність чинників виробництва; рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів) раціональність учасників відсутність трансакційних витрат або податків. Такий ринок завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв’язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли ринок не здатний виконувати одну або більше своїх функцій.
Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі. Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця. Основні види монополій 1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива. Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку. 2. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права. 3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією. 4. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами: Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності. Наприклад: на початку XVII ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією. Це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція. По суті, — це монополізована економіка, яка була в СРСР. 5. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки: успішному розвитку підприємства; базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку. Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів. В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах: Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції Про захист від недобросовісної конкуренції Про захист економічної конкуренції. Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи: організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств; економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін; економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності; адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції; недопущення зловживання монопольним становищем на ринку. Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.
Госпо́дарськими товари́ствами - визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: Акціонерні товариства, Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з додатковою відповідальністю, Повні товариства, Командитні товариства. Акціонерне товариство — підприємство створене на основі добровільного погодження юридичних і фізичних осіб (в тому числі іноземних), що об'єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення господарської діяльності і отримання прибутку. Акціонерні товариства (АТ) є юридичними особами, можуть займатися будь–якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами. Типи акціонерних товариств Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Акція — вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства. Види акцій За розмірами отриманого доходу: Проста акція — дозволяє своєму власникові отримувати дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства і голосувати на загальних зборах акціонерів (одна акція — один голос). Привілейована акція — різновиди акцій, які надають додаткові, порівняно з іншими, права їх власникам — переваги у нарахуванні дивідендів, першочергове одержання, проте не мають права голосу. Дають право на першочергове отримання прибутку, який відраховується від чистого прибутку підприємства у вигляді фіксованого процента на вартість акції, на компенсацію доходу, недоотриманого власником акцій у зв'язку зі скороченням прибутку товариства у відповідному році, за рахунок резервного фонду. Але привілейовані акції не дають права голосу на загальних зборах акціонерів та на участь в управлінні товариством. Загальна сума таких акцій не може перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства. За характером розпорядження: Іменна акція — закріплюється за визначеною особою з занесення в книгу акціонерного товариства відповідних записів. На пред'явника — належить її фактичному власникові і не закріплюється за конкретною особою. Передача цих акцій іншому власникові не потребує додаткового оформлення. Дивіденди на них видаються пред’явнику акцій або на підставі відповідного документа депозитарію, що засвідчує кількість акцій даного власника, які знаходяться на збереженні. У книзі реєстрації акцій фіксується лише загальна кількість випущених акцій на пред’явника. З розвитком ринку цінних паперів цей тип акцій набуває дедалі більшого значення, оскільки є реальним об’єктом купівлі-продажу і таким чином витісняють іменні акції.
Витрати виробництва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ. Класифікація Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва. Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону. Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється* залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції. Валові витрати (загальні витрати) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва. Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні приватному від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні приватному від ділення постійних витрат на обсяг виробництва. Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції. Поточні витрати – витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат. Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання. Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.
Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі; абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни. Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціонування таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробництва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента. Ціна землі=(Земельна рента/норма процента)*100% Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового процента, співвідношення попиту і пропонування, очікуваної політики з регулювання аграрного сектору економіки тощо.
Система національних рахунків. Сутність ВНП та ВВП. Система національних рахунків – система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР містить певним чином упорядковану інформацію про всі господарські суб’єкти. Вона містить інформацію про всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопичення активів тощо. Містить інформацію про всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство. Основні методологічні принципи СНР: 1. продуктивною є будь-яка праця; до валового продукту відносяться як речові блага і матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги; 2. грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні; 3. виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення; 4. усі показники обчислюються лише у грошовій формі і без повторного рахунку. Основні макроекономічні показники в СНР: ВВП, ЧВП, НД, ОД, ДКВ, рівень безробіття, рівень цін, процентна ставка.
ВВП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям. До ВВП входить: - вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для особистого споживання, а не для ринку; - продукція, яка вирощена на присадибних ділянках для власного споживання; - тіньова економіка; - купівля ненових товарів; - купівля-продаж цінних паперів. ВНП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовуються – у національній економіці чи за кордоном. ВНП не враховує доходи, зароблені компаніями, розташованими в країні, але які перебувають у володінні іноземців, а також доходи іноземців, які працюють у країні. Взаємозв’язок між ВВП і ВНП: ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (зарплата, проценти, дивіденди), - доходи, оплачені резидентами іноземних країн, за участь у виробництві ВВП даної країни (зарплата, проценти, дивіденди). ВВП = ВНП – чисті надходження факторів від інших країн. ВВП – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, які вироблені в країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям. До ВВП входить: - вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для особистого споживання, а не для ринку; - продукція, яка вирощена на присадибних ділянках для власного споживання; - тіньова економіка; - купівля ненових товарів; - купівля-продаж цінних паперів. ВВП за витратами = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ. СВ – витрати на товари короткострокового та довгострокового користування і послуги. ВІ – витрати фірм на придбання основного капіталу, на житлове будівництво і зміну в запасах. ДЗ – закупівлі державою товарів і послуг колективного споживання і державного інвестування економіки. Держ. витрати = ДЗ + ТП ЧЕ – Е – І держави за рік. ВВП за доходами = ЗП + Рента + % + Прибуток + А + НП. ЗП – грошова винагорода за працю найманих працівників включаючи відрахування до стразових фондів. Рента – доход від надання прав за використання власності на матеріальні активи. % - доход від грошового капіталу, який заощаджується домашніми господарствами. Прибуток – отримують власники одноосібних господарств, товариств (некорпоративний) та корпорації (корпоративний). А – еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік. НП (непрямі податки) – входять у ціну товару. ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де: ВВП – валовий внутрішній продукт; ЗП – заробітна плата; А – амортизація; НП – непрямі податки. Заробітна плата – це грошова винагорода за працю найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів. Рента – це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо. Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою. Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (прибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Корпоративний прибуток використовується за такими напрямами: а) частина прибутку перераховується до державного бюджету у вигляді податків – ППК (податки на прибуток корпорацій); б) друга частина виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, утворюючи в кінцевому підсумку елемент сімейних доходів; в) третя частина прибутків корпорацій створює так званий нерозподілений прибуток корпорацій (НПК). Він іде на відновлення використаного капіталу, інвестується в створення нових об’єктів виробництва або купівлю обладнання. Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік. Непрямі податки – податки, які входять у ціну товару. До непрямих податків належать: – податок на додану вартість – податок, який встановлюється як процент до доданої вартості, тобто податок на різницю між вартістю товарів, проданих фірмою (підприємством) і вартістю матеріалів та послуг, куплених фірмою в інших фірм; – акцизний збір – податок, що накладається на купівлю специфічного товару або групи товарів (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби); – мито – податок, який накладає держава на імпортні та експортні товари; – ліцензійні платежі тощо.
AD — це реальний обсяг нац. продукту, який ек-ка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб за певного рівня цін. У грошовій (номінальній) формі AD визнач-ся сук-ми витратами ек-ки на закупівлю T та П. Співвід-ня між AD і сук-ми витратами можна виразити формулою: СПо * Ц = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ, де Ц — середня ціна на товари та послуги. AD знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв'язку з цим на графіку крива AD набуває вигляду негативно похилої лінії.       Ц Ц     ВВП ВВПРис 1 (вплив цін-х факторів). Рис 2 (вплив нецін-х). Ця модель AD справедлива за умов незмінної к-сті Г і спирається на р-ня кількісної т. Г ГМ*ШОГ=РЦ*ВВП → ВВП= ГМ*ШОГ/ РЦ Крива AD напрямлена вниз, т.як ↑ цін скорочує реальні запаси грош засобів. Спадаючу траєкторію AD поясн 3 фактори: Цінові фактори.
3) Ефект чистого експорту. Відбиває вплив зовн сектора ек-ки на AD і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизн тов ↑ або ↓ порівняно з цінами на іноз тов. За ін. незмінних умов ↑ цін всеред кр-ни викликає ↑ імпорту і ↓ експорту. => ↓ ЧЕ у складі AD. Вплив цін-х факторів на AD відтворюється на графіку за доп руху ек-ки вздовж нерухомої кривої AD. Нецінові фактори. 1) Зміни в СВ залеж - від прогнозів, які роблять домогосп-ва. Якщо домогосп-ва вважають, що в майб-му їхній реальний дох ↑, вони будуть готові витрачати більшу частку свого поточного дох. => витрати СВ ↑, AD ↑. Аналогічн вплив на поточний AD справляє масове очікування нової хвилі інфляції, оск в цьому випадку домогосп-ва ↑ поточні закупки споживчих тов, випереджаючи ↑ цін; - від заборов-ті спож-чів за кредитами (↑=>AD ↑); - податків (↑ прибутк податок з гром, уряд ↓ безподатковий дох домогосп-в, викликає ↓ СВ і AD ↓. 2) зміни у ВІ: - ↑ податки на приб підпр-в, уряд викличе ↓ очікуваної норми ЧП від інвестицій. Це ↓ AD. - очікувань підпр-в. Так, поява оптиміс-х прогнозів щодо отримання високих приб від вкладеного K може сприяти ↑ D на інвестиційні тов, =>AD ↑ . Якщо перспективи на отримання високих приб від майб-х інвест-х програм непереконливі, то інвестиційні виграти будуть ↓, що викличе ↓ AD. - зміна % ст. (↑=>↓ AD) 3) Зміни в ДЗ. ↑ ДЗ, які є одним із компонентів сук-них витрат, уряд ↑AD. Важливим ел-том ек-ної політики держави є монетарна політика НБ, зміни в якій теж впливають на AD. Так, заходи НБ зі ↑ ГМ в ек-ці ↑ AD. Заходи НБ зі ↓ ГМ ↓ AD. 4) Зміни в світовій економіці. Оск на AD впливає ЧЕ, то це означає, що зміни, які відб-ся в кон'юнктурі МТ, теж впливають на AD. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках. а) ↑ ек-ної активності у наших торг-х партнерів. У торг-х партнерів ↑ ВВП, що викликає ↑ їхнього D на наші тов і ↑ нашого експ. Це ↑ AD. б) зміна рівня цін у наших торг-х партнерів. Якщо їхні внутр ціни ↑, то наші тов стають відносно дешевшими і більш привабл для них, що ↑ наш експ і AD. Аналогіч впливає на AD зміна курсу валюти наших торг-х партнерів. в) зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо вони посил ролі протекц-ських мех-змів, то наш експ ↓. Якщо ж перевага над-ся механізмам вільної торг, то наш експ ↑. Це впливає на ЧЕ як компонент AD, що зміщ його криву у відповідний бік. AS- заг обсяг тов та посл, який може бути вироблений в ек-ці і запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміну в AD вир-во може відреагувати як зміною рівня цін так і обсягу продукції. Зв’язок між рівнем цін та обсягом AS залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють AD та S, ціни і витрати у вир-ві. I. Крива AS у кор.-строк періоді (Кейнсіанська модель; грунт-ся на таких передумовах:- неповна зайнятість в ек-ці, - ціни на тов і номінальна ЗП є жорсткими)     Р AS3 2 1  Q
ІІ Класична модель описує ек-ку в довго строк періоді, потягом якого ціни на ресурси встиг пристосув до цін на тов т.ч., що в ек-ці підтрим-ся повна зайнятість PЦ ASд  ВВП До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться: ВВП 1) зміни цін на ресурси: - наявність внутр рес-сів (↑=>↑) - ціни на імпортні тов (↑=>↓) - домінування на ринку (можл-ть встановлюв ціни вищі за ті, що були б за умов конкуренції); 2) зміни в продуктивності ресурсів Прод-ть=ВВПд/затрати ↑ прод-ті означ, що при наявних ресурсах можливо отрим більш обсяг прод-ції, що рівномірно ↓ витр на 1цю прод-ції; 3) зміна равових норм: податків (↑=>↓) з підприємств та субсидій (↑=>↑); держ рег-ня ек-ки. Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змін-ся, то => змін-ся сер виграти. Між сер витратами і AS діє обернена залежність. Коли нецінові фактори ↓ середні виграти, AS ↑, а її крива змішується вправо. І навпаки.
Економічна рівновага – рівновага між AS і AD, яка породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни. Рис.1Механізм відновлення ек рівноваги, яка порушується з боку зменшення AD. Короткострокова рівновага озн, що кількість товарів, які покупці бажають купити = тій кількості товарів, яку підприємства хочуть виробити. Довгострокова рівновага озн, що кількість товарів, яку покупці бажають купити = потенційним можливостям економіки. т.Т1 – точка подвійної рівноваги. Цим умовам відповідає і певний рівень ЗП, яка врівноважує ринок праці. Результатом зменшення AD, є незаплановане збільшення товарних запасів. Виробники переконавшись в тому, що товари продаються повільніше ніж виробляються переглянуть свої плани. Їх короткострокова реакція на зменшення AD, буде обумовлена тим, що ЗП тимчасово не знизиться. На падіння AD підприємства відреагують зменшенням ВВп до ВВП2 та РЦ до РЦ2. Коли економіка досягне т.Т2 , як результат перетину AD2 і AS1 , заплановані витрати і ВВПреальний будуть врівноважені на основі зниження цін до РЦ2., а незаплановане накопичення товарних запасів припинеться. Перетин кривих AD2 і AS1 у точці т.Т2 відповідає умовам, коли ЗП ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ1 до РЦ2 . Поступово ЗП під впливом конкуренції на ринку праці почне зменшуватись до рівня адекватному РЦ2 . Припустимо, що після певного короткострокового періоду ЗП зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення AS. При незмінному AD2 підприємтва відреагують на зниження ЗП і середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ3 і збільшенням ВВП до ВВП3 . А економічна рівновага переміститься в точку Т3 (точка нової короткострокової рівноваги). Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т3 знову відбулося зниження товарних цін до РЦ3 ., то знову виникає диспропорція між цінами і ЗП. Крива AS переміститься у т.Т4 – у точку подвійної рівноваги, але за зменшеного рівня цін. т.Т4 – означає, що процес пристосування ЗП до товарних цін закінчився. Тобто, товарні ціни і ціни на ресурси зменшилися в однаковій пропорції реальна ЗП повернулась до свого початкового рівня. При переміщенні економіки з т.Т1 в т.Т2 , то рівень безробіття збільшиться порівняно з природною нормою. При русі економіки з точки Т3 в т.Т4 рівень безробіття знижується до свого природного рівня. Так само відновлюється ек рівновага, яка порушується з боку зменшення AS (Рис.2). Зменшення AS часто набуває форми шоків пропозиції. Стагфляція – падіння виробництва, зростання цін і безробіття.
Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Під час інфляції має місце:
Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках: “Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.” Типи інфляції В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції. Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту. Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”. На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицiї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникає на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицiї, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi. Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної. |
Схожі:
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів... Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента... |
Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії» Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
| План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної... |
Перелік питань до іспиту Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії |
| Плани семінарських занять Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія |
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |
| Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми... Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка.... |
Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua