|
|
Скачати 3.28 Mb.
|
|
Проаналізувати взаємозв'язок фіскальної політики і державного бюджету. Розкрити сутність прямих та непрямих податків. Назвати основні принципи побудови податкової системи держави. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою й державним бюджетом існує пряма та обернена залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Державний бюджет – це фінансовий план утворення й використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс урядових доходів і витрат за певний рік. Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків. На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Державні витрати – це виражені у грошовій формі відносини власності між державою та юридичними й фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу. На другому місці в структурі державних витрат – витрати на економічні цілі: житлове будівництво та його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв’язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Третє місце в структурі державних витрат посідають витрати на військові цілі. Наступна за величиною стаття державних витрат – витрати на обслуговування державного боргу. Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, потрібних державі для виконання своїх функцій. У системі оподаткування важливе значення мають податкові ставки та податкові пільги. Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Високі податкові ставки знижують стимули до праці, заощадження та інвестиції в економіку. Основу бюджету становлять прямі податки,яким віддається очевидна перевага. Самий високий доход державі приносить податок на прибуток з фізичних і юридичних осіб. Він перевищує 56% всіх податкових надходжень.підприємства і організації сплачують з прибутку:державний податок на прибуток у розмірі 33,48%, префектурний податок на прибуток - 5% від державного, що дає ставку. Прямий податок-це обов'язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб.Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять: -на землю, -промисловий, -на цінні папери. Особисті податки включають: -прибутковий податок з громадян, -податок на прибуток підприємств та організацій, -податок на доходи від грошових капіталів, -податок на приріст капіталу, -податок на зверхприбуток, -податок з успадкування. Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються як надбавка до цін на товари або тарифи на послуги і не залежать від доходів платників податків. Податок входить до ціни на стадії реалізації. Об'єктом оподаткування є витрати на споживання товарів і послуг. Стягнення непрямих податків відбувається за тарифами. Джерелом їхньої сплати є дохід. Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт послуг, у ціну яких можуть входити вказані податки. Отже, платниками можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб'єктами господарювання. При цьому сплату непрямих податків до бюджету здійснюють суб'єкти господарювання. В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз) та мито. Мито - це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар). Для обчислення ПДВ щодо імпорту в оподаткований оборот не включається оплата митних послуг. Мито встановлюється у твердих ставках з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон. Акцизний збір обчислюється у твердих сумах з одиниці реалізованого товару або за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів. Непрямі податки виконують в основному фіскальну функцію. Вони забезпечують формування доходів бюджету держави. На цій основі було розроблено теорію пропозиції, згідно з якою зростання податків веде до зниження випуску й доходів, а отже, й податкових надходжень до бюджету. Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження як джерело інвестування економіки. Навпаки, зниження податків сприяє економічному зростанню в довгостроковій перспективі та зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає додаткові товари, які покривають грошову масу. Теорія пропозиції передбачає наявність оптимальної податкової ставки, яка стимулює господарських суб’єктів збільшувати доходи й податкові відрахування у бюджет.
На пропозицію грошей впливають депозитні інститути і населення. Проте головна роль у забезпеченні пропозиції грошей належить державному органу, який здійснює грошово-кредитну політику (Національний банк в Україні, Федеральна резервна система в США). Цей орган здійснює емісію грошей. Підтримка фіксованого обсягу грошової маси є однією з головних тактичних цілей ФРС, що вимагає застосування певної грошової політики. Кількість грошей у країні МS збільшується, якщо: – зростає грошова база Б. (Додаткова емісія, збільшує обсяг грошової бази, тим самим збільшує пропозицію грошей); – знижується норма обов'язкових мінімальних банківських резервів R; – зменшуються надлишкові резерви комерційних банків В. (Зростання ставки процента зменшує обсяг надлишкових резервів, оскільки збільшуються витрати на підтримку грошей. Збільшення надлишкових резервів зменшує пропозицію грошей внаслідок скорочення видачі позичок); – знижується частка готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення d. Параметри В та d є спадними функціями ставки процента і (В(i), d(і)), оскільки із зростанням i у комерційних банків посилюється зацікавленість у зниженні надлишкових резервів. Функція пропозиції грошей МS визначається таким чином: MS = т' (R, B(i), d(і)) Б, де т' – грошовий мультиплікатор. Завдання національного банку полягає в: – забезпеченні стабільності національної валюти; – забезпеченні платіжного обігу; – сприянні державному контролю за приватними банками; – забезпеченні ліквідності комерційних банків. Пропозиція грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу. В залежності від рівня ліквідності всі грошові активи об’єднуються в грошові агрегати: МО = готівка (гроші поза банками); М1 = МО + кошти на поточних рахунках у національній валюті; М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти; М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків. Пропозиція грошей в першу чергу є функцією від грошової бази, яка складається з готівки поза банками і банківських резервів. Останні у свою чергу є сумою двох компонентів: обов’язкові резерви і надлишкові резерви. Іншою змінною функції грошової пропозиції є грошовий мультиплікатор, який знаходиться в оберненій залежності від резервної норми і коефіцієнта готівки. В графічних моделях грошова пропозиція розглядається як функція від процентної ставки. Вплив процентної ставки на пропозицію грошей відбувається опосередковано — через грошовий мультиплікатор. Чим вище процентна ставка, тим нижче коефіцієнт готівки і резервна норма і тим більшим є грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей за даної грошової бази. Отже, грошова пропозиція є зростаючою функцією від процентної ставки. Тому крива грошової пропозиції має додатний нахил. Попит на гроші — це запаси (залишки) грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в кожний даний період часу. Згідно з класичною теорією попит на гроші є зростаючою функцією номінального доходу, помноженого на коефіцієнт пропорційності. При цьому у І. Фішера коефіцієнт пропорційності є постійною величиною, а на думку кембріджських економістів, він може коливатися в залежності від схильності економічних суб’єктів до заощаджень. Кейнс виділяв три мотиви, що викликають у людей попит на гроші: трансакційний, застережний, спекулятивний. Перші два мотиви він пояснює потребою людей в грошах для здійснення купівельних операцій, яка знаходиться в прямій залежності від доходу. Спекулятивний мотив пов’язувався з бажанням людей заощаджувати певну частину своїх доходів, яке залежить від рівня процентної ставки. Процентна ставка визначає альтернативну вартість грошей, яка дорівнює втратам від неотриманого проценту. Це обумовлює обернену залежність попиту на гроші від процентної ставки. Кейнс акцентував увагу на те, що грошовий попит — це попит на реальні грошові запаси, які визначаються за допомогою корегування номінальних грошей на індекс цін. У зв’язку з цим у кейнсіанській функції попиту на гроші основною змінною є не номінальний, а реальний дохід. Фрідманівська функція попиту на гроші помітно відрізняється від кейнсіанської функції. По-перше, якщо Кейнс у своїй функції спирається на поточний дохід, то Фрідман — на постійний дохід, який дорівнює середньому доходу у довготривалому періоді. По-друге, якщо у Кейнса процента ставка є чинником попиту на гроші, то у Фрідмана вона не справляє вплив на грошовий попит. Це пояснюється тим, що процентні ставки на всі фінансові активи, змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей є незмінною величиною. У підсумку попит на гроші у Фрідмана є лише зростаючою функцією від постійного реального доходу. Будь-яка теорія має право на існування, якщо її положення підтверджуються фактами. С. Гольфельд на основі емпіричних досліджень довів, що попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня реального доходу. Це свідчить про обґрунтованість кейнсіанської функції попиту на гроші, згідно з якою він знаходиться в прямій залежності від реального доходу і оберненій — від процентної ставки. Для ілюстрації кейнсіанської функції попиту на гроші використовують графічну модель, в якій крива грошового попиту є спадною функцією від процентної ставки і тому має від’ємний нахил. В такій моделі дохід є екзогенною змінною, який викликає зміщення кривої попиту на гроші у відповідний бік. Рівновага на грошовому ринку свідчить про те, що на цьому ринку не має ні профіциту, ні дефіциту грошей. Але така ситуація існує лише в тенденції, яка постійно порушується і відновлюється. Рівновага грошового ринку може порушуватися зміною доходу або зміною грошової бази або незбалансованою зміною доходу і грошової бази. Якщо рівновага порушується зростанням доходу при незмінності грошової бази, то попит на гроші як функція доходу зростає. Це викликає нестачу грошей, збільшення пропозиції негрошових активів, наприклад, облігацій. Тому ціни на облігації падають, що підвищує процентну ставку. Це, з одного боку, загальмує збільшення попиту на гроші; з іншого — дещо підвищить грошовий мультиплікатор і збільшить пропозицію грошей. Процентна ставка буду зростати доти, доки приріст попиту на гроші не врівноважиться зі збільшенням пропозиції грошей. Якщо рівновага порушується прирістом грошової бази при незмінності доходу, та пропозиція грошей збільшується і з’являється їх надлишок. Це збільшує попит на облігації і викликає зростання їх ціни та зниження процентної ставки. Внаслідок цього зростає попит на гроші і падає грошовий мультиплікатор, який гальмує приріст грошової пропозиції. Процентна ставка буде знижуватися до тих пір поки на ринку грошей не встановиться рівновага. Якщо забезпечується збалансована зміна доходу і грошової бази, то збільшення попиту на гроші, викликане зростанням доходу, дорівнює збільшенню пропозиції грошей, викликаному цільовою емісією грошової бази. За цих умов рівновага не порушується і процентна ставка не змінюється. В разі здійснення незбалансованої зміни доходу і грошової бази виникає нестача або надлишок грошей. В таких випадках врівноваження грошового ринку відбувається на основі одного із двох алгоритмів, які були описані в попередніх варіантах.
Грошово-кредитна (монетарна) політика — це здійснюване центральним банком країни регулювання кількості грошей у обігу з метою забезпечення доступу до кредиту в обсягах і за процентами, які забезпечили б ефективне функціонування національної економіки. Мета грошово-кредитної політики – досягнення рівноваги на національному ринку, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну політику, яка залежить від вибору конкретних методів грошового й кредитного регулювання, відповідно до поставлених цілей. Можна виділити два основних варіанти грошово-кредитної (монетарної) політики: політика "дешевих" грошей і політика "дорогих" грошей. Політика "дешевих" грошей - монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Політика "дорогих" грошей - монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою отримання ділової активності. Головним суб'єктом монетарної політики держави є центральний банк, який здійснює грошову емісію й регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі методи: 1) операції на відкритому ринку; 2) зміна рівня мінімальної резервної норми; 3) зміна облікової ставки. 1. Операції на відкритому ринку — найважливіший метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Сутність цього методу полягає в тому, що центральний банк, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує грошово-кредитні потоки, які обслуговують рух товарів і послуг. Для збільшення грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації) у комерційних банків, фірм і населення, тим самим вводить у обіг додаткові гроші. При цьому резерви комерційних банків та їхня здатність до кредитування збільшуються. В свою чергу це збільшує пропозицію грошей і знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають, і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика "дешевих" грошей. Коли ж необхідно стримати ділову активність, держава через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу. Тобто у комерційних банків, фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в центральному банку - гроші. Це зменшує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого процентна ставка на кредити й депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика "дорогих" грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави. 2. Зміна рівня мінімальної резервної норми. Змінюючи мінімальну обов'язкову резервну норму, центральний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву веде до скорочення грошової пропозиції та підвищення процентної ставки. Гроші стають "дорогими", що означає рестриктивну політику, тобто політику "дорогих" грошей. І навпаки, знижуючи резервну норму, центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику "дешевих" грошей. Змінення резервної норми є досить потужним методом монетарної політики, але держава рідко вдається до нього. Це пояснюється тим, що норма обов'язкового резерву впливає на рівень грошового мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише у крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють. 3. Зміна облікової ставки. Облікова ставка — це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам. За умови підвищення облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зменшуються, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дорогою. У комерційних банків погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає. При зниженні облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. У комерційних банків поліпшуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна ставка знижується. Розглянута грошово-кредитна політика держави безпосередньо впливає на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність. Механізм впливу грошово-кредитної політики на стан національної економіки розглянемо з допомогою рисунків на лист 2.. Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій центрального банку. Припустимо, що держава в особі центрального банку вирішила знизити процентну ставку, збільшуючи грошову пропозицію від ГП1 до ГП2 (рис.а). Це призведе до зменшення процентної ставки від ПС1 до ПС2 на грошовому ринку. У свою чергу, нижча процентна ставка пожвавлює попит на інвестиції від ВІ1 до ВІ2 на графіку інвестицій (рис.б). А зростання інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП у моделі "витрати-випуск", від ВВП1 до ВВП2 (рис.в). Графічні зображення дозволяють зробити ще деякі важливі висновки. Ефективність політики "дешевих" і "дорогих" грошей залежить від форми кривих попиту на гроші й інвестиції. Чим крутішою є крива попиту на гроші (рис.а), тим значнішим є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну процентну ставку (ПС1, ПС2). Зміни процентної ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати суттєвий приріст інвестицій зображується більш похилою кривою попиту на інвестиції (рис.б). А більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП (рис.в). Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші набуває вигляду крутої лінії, а крива попиту на інвестиції – похилої. За інших умов потенціал монетарної політики буде незначним. Таким чином, збільшення пропозиції грошей спричиняє зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечує подальше підвищення економічної активності.
МЕФ – це система різноманітних зв’язків між значними господарськими комплексами і їх суб’єктами діючими в рамках окремих держав. Основними формами є : 1.МТ товарами 2.МТ послугами 3.Міжнародна спеціалізація і кооперація 4.Міжнародне науково-технічне співробітництво та обмін науково-технічними результатами 5.Міжнародний рух капіталу 6.Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини 7.Міжнародний рух робочої сили 8.Міжнародний інформаційний обмін 9.Діяльність МЕО, співробітництво у вирішенні глобальних проблем. Міжнародна торгівля - це форма економічних відносин за посередництва експорту та імпорту товарів і послуг, яка базується на міжнародному поділі праці. Ефективність участі країни в міжнародних економічних відносинах можна оцінити такими показниками: 1. Рівень експорту - відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП, виражене у відсотках. 2. Структура експорту - це питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, в загальному обсязі експорту.
4. Структура імпорту - це питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, в загальному обсязі імпорту. 5. Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі та портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити). Всі результати ЗЕД будь-якої країни знаходять свій вираз у платіжному балансі. Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний проміжок часу, як правило за рік. Він відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни. Співвідношення між надходженнями і вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком. Платіжний баланс складається із великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об'єднані в кілька розділів. В Україні всі статті платіжного балансу об'єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій. Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи; 3. поточні трансферти.
Отже, сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено - рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (відбиває рух капітальних трансфертів (РОК)) та 2) фінансовий рахунок (рух інвестицій і кредитів (ФК)). Сальдо рахунка капітальних операцій: РКО = РОК + ФР Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою "Помилки та упущення". Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов'язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою. Сальдо обчислюється як різниця між рахунками поточних та капітальних операцій. Резервні активи - стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу. З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне та підсумкове його сальдо. Первинне сальдо – це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків - поточних і капітальних операцій, - доповнене статтею "Помилки та упущення". Підсумкове сальдо - це вторинного сальдо + зміни у резервних активах. Воно завжди нульове. В Україні рух резервних активів враховується в РКО (рахунок капітальних операцій), формулу платіжного балансу можна записати таким чином: ПБ = РПО + РКО + ПУ Проведення торговельних і фінансових операцій між країнами передбачає існування системи валютних відносин. Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного (обмінного) курсу. Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн. Валютний (обмінний) курс - це ціна грошової одиниці певної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Валюта поділяється на конвертовану, що вільно обмінюється на іншу валюту та неконвертовану, яка використовується тільки в межах даної країни. Валютний паритет - встановлюване законодавством відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу. Валютний курс може встановлюватися в двох формах: 1) у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти; 2) у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. При фіксованому курсі підвищення (зниження) ціни іноземної валюти внаслідок державних рішень називається девальвацією (ревальвацією). Девальвація - цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація — цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти. Валютний курс позначається на життєвому рівні споживачів і фірм, тому уряд веде боротьбу з його коливанням. Валютна інтервенція - вплив на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти для фіксації її курсу. Валютна інтервенція впливає на резерви країни, а отже, на обсяг грошової маси. Щоб виключити цей вплив, одночасно з інтервенцією проводиться стерилізація - продаж-купівля валюти на відкритому ринку. Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види: 1) вільний плаваючий валютний курс - валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку; 2) фіксований – курс національної валюти, котрий держава офіційно зобов’язується підтримувати; 3) керований плаваючий – валютний курс, зміна якого регулюється державою через цілеспрямований вплив на кон’юктуру валютного ринку. В основі валютного курсу – паритет купівельної спроможності окремих валют – це співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу. Згідно з паритетом купівельної спроможності, курс національної валюти в прямому котируванні можна визначити за формулою: ВК = Ціна ринкового кошика в нац. валюті / Ц рин. кошика в іноз. валюті.
Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом. Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік. Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни. Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи; 3. поточні трансферти. 1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг. Він відображає чисті надходження від експорту та імпорту товарів, а також від нефакторних послуг. До нефакторних належать послуги, не пов’язані з використанням факторів виробництва, а саме: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні послуги тощо. 2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами. 3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами. Отже, сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ, де: БТП – баланс товарів і послуг; Д – доходи; ПТ – поточні трансферти. Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій: РКО = РОК + ФР, де: РОК – рахунок операцій із капіталом; ФР – фінансовий рахунок. Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою. Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.
|
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів... Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента... |
Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії» Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",... |
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи... |
| План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної... |
Перелік питань до іспиту Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії |
| Плани семінарських занять Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія |
Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії |
| Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми... Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка.... |
Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії... |