ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ


Скачати 3.28 Mb.
Назва ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Сторінка 8/22
Дата 03.04.2013
Розмір 3.28 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

MPK – граничний продукт капіталу.

Граничний продукт праці (MPL) показує, як змінюється обсяг випуску із збільшенням використання праці на одну одиницю.



Граничний продукт капіталу (MPK) показує, як змінюється обсяг випуску з збільшенням використання капіталу на одну одиницю.



При заміщенні праці капіталом MRTSKL показує обсяг праці, який може бути заміщений однієї додатковою одиницею капіталу при збереженні постійного обсягу випуску.



Зі збільшенням застосування капіталу, MPK скорочується, і це зменшує чисельник рівняння, а MPL має тенденцію до зростання, що збільшує знаменник рівняння. Обидва цих ефекти призводять до того, що MRTSKL зменшується у міру заміщення праці капіталом.

Процес трансформації ресурсів (L, K, M) в готову продукцію характеризується показниками сукупного і середнього продуктів.

Якщо фактори виробництва, крім одного (L) є постійними, то сукупний продукт змінного чинника виробництва (TPL) визначається як обсяг випуску продукції при певному використанні праці (L) і постійних обсягах решти факторів.

TPK – сукупний продукт капіталу.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці – APL, капіталу – APK) – це відношення сукупного продукту змінного фактора, обсягу фактора, що забезпечує обсяг випуску.



Ці показники називаються також продуктивністю праці і продуктивністю капіталу. Якщо побудувати графік реакції випуску продукції на зміну одного змінного фактора – праці (L) то буде очевидно, що, починаючи з певного моменту, збільшення кількості робочих не призводить до збільшення випуску на одного додаткового робочого, оскільки інші фактори – робочий простір, устаткування постійні.
11. Природа i види витрат. Економічний та бухгалтерський підхід. Альтернативні витрати виробництва. Граничні i середні витрати.

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.

Витрати виробництва— витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих в процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес, поєднання технології (K) і праці (L), при якому заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами на використані фактори виробництва. У зв’язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати носять альтернативний характер.

Альтернативні витрати — це витрати випуску благ, зумовлені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток. Альтернативні витрати підприємства називаються економічними витратами. Ці витрати необхідно відрізняти від бухгалтерських витрат.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних витрат тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати рівні економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.

Явні витрати — це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату купованих ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили і т. і.

Неявні (імпліцитні) витрати – альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм. Ці витрати не передбачено контрактами, обов’язковими для явних платежів, і залишаються недоотриманими (у грошовій формі).

Незповоротні витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у тому випадку, коли фірма припиняє свою виробничу діяльність. Це витрати на вивіску чи організацію дилерської мережі.

Короткостроковий період   це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.

У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори – кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати (TFC) — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними видатками». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінні витрати (TVC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.

Загальні витрати (ТС) — сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат.Загальні витрати визначаються за формулою:



Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат, середніх змінних витрат і середніх загальних витрат.

Середні постійні витрати (AFC) — це загальні постійні витрати на одиницю продукції.



Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.

Середні змінні витрати (AVC) — це загальні змінні витрати на одиницю продукції.



Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.

Середні (загальні) витрати (ATC) — це загальні витрати виробництва на одиницю продукції.

При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.

Граничні витрати (МС) — це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції:



Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC. Тому зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача   навпаки їх збільшує.

Граничні витрати показують величину витрат, які фірма отримує при зростанні виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менше середніх витрат на вже вироблені одиниці, виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть вищими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.

12. Економічна i бухгалтерська вартість. Підприємницька діяльність i прибуток.

Різні концепції витрат виробництва обумовлюють різноманітні концепції прибутку. Вирізняють бухгалтерський, економічний, нормальний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний, на величину неявних витрат.

Економічний прибуток — це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим на виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.

Нормальний прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Вона дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності.

Прагнення отримати прибуток змушує підприємця шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих інновацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки, застосувавши нововведення, підприємець стає, принаймні тимчасово, свого роду монополістом, порушуючи економічну рівновагу, за якої прибуток неможливий. Однак, у міру того, як нововведення або удосконалення стають надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Точно так само колись ризиковане підприємство, досягнувши успіху, приваблює багатьох інших бажаючих отримати прибуток. Але саме ця обставина і скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукують до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.

13. Поняття ринкової структури. Характеристика типів ринкових структур.

Ринкова структура - економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція.

Ринкова структура - це певні типи взаємозв'язку між попитом та пропозицією, що зумовлюють механізми встановлення ціни та досягнення ринкової рівноваги. Ринкова структура визначає характер взаємодії фірм на ринку, що необхідно для аналізу економічних процесів фірми і галузі.

Поняття „ринкова структура” відображає число покупців і продавців, їх частку в загальній кількості товару, який купується і продається, ступінь стандартизації товару, а також можливість входження на ринок і виходу із нього.

Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:

  1. Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;

  2. Ступенем однорідності продукції на ринку;

  3. Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;

  4. Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;

  5. Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Досконала конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні:

  1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;

  2. Абсолютна однорідність продукції фірми;

  3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;

  4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;

  5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

Монополія – це такий тип ринкової продукції, де:

  1. Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;

  2. Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм;

  3. Споживачі не взаємодіють між собою;

  4. продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;

  5. Немає доступу до інформації.

Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть виступати: абсолютна перевага в вартості продукції, єкономія від масштабу, потреба більшого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.

Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілегій на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом.

Типи монополій:

  1. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

  2. Природна монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. З природними монополіями, в основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

  3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Олігополія – це тип ринкової структури, де:

  1. На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;

  2. Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;

  3. Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;

  4. Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;

  5. Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія – ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява нових фірм ускладнена чи неможлива. Природна монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм ( переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії,   це стратегічна поведінка виробників: фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду, коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;

олігополію ІІ виду, коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція – тип ринкової структури, де:

  1. На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;

  2. Продукція виробників неоднорідна, диференційована;

  3. Вільний вхід і вихід на ринок;

  4. Виробники не взаємодіють між собою;

  5. Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.

Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.

Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренції.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів...
Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента...
Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії»
Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний...
Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",...
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія”
Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи...
План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної...
Перелік питань до іспиту
Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії
Плани семінарських занять
Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія
Питання для підсумкового контролю
Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми...
Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка....
Міністерство освіти і науки України
РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка