ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Скачати 3.28 Mb.

Назва	ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Сторінка	1/22
Дата	03.04.2013
Розмір	3.28 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 22

ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Предмет економічної теорії та методи його дослідження.

У перекладі з грецької мови економіка означає мистецтво ведення домашнього господарства («oikos» — дім, домашнє господарство; «nomos» — вчення, закон).
Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.
Якою б різноманітною не була людська діяльність, вона повинна мати певну основу. Нею є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. Необхідність задовольняти ці потреби спонукає людей до праці, до виробництва різноманітних благ та послуг. Відповідно економіка охоплює всі види діяльності людей, сукупність форм та методів, які створюють умови для виживання, належного функціонування і прогресу людства.

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:
1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.
Методи пізнання економічних явищ і процесів
Термін «метод» походить від грецького слова «meto-dos», що означає «шлях до чогось», «шлях пізнання».
Метод економічної теорії — система теоретичних підходів, способів, засобів, прийомів і операцій, за допомогою яких пізнають виробничі відносини, економічні закони та механізми їхньої дії.
Економічна теорія найактивніше послуговується методом матеріалістичної діалектики як всеосяжним науковим способом пізнання. Він розглядає явища та процеси економічного життя в найзагальніших зв'язках та взаємозалежностях у процесі безперервного розвитку, під час якого нагромадження кількісних змін спричиняє зміни якісного стану, а джерелом розвитку, руху вважає внутрішні суперечності — боротьбу протилежностей, заперечення.
Важливими складовими процесу пізнання економічних явищ є метод сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, метод єдності історичного й логічного.
Економічна теорія користується і загальними науковими методами та прийомами: висування та перевірка гіпотез, аналіз та синтез, індукція та дедукція, постановка експериментів, статистичні спостереження тощо. Ці методи конкретизують підхід до конкретного процесу наукового пізнання. Вони використовуються як у суспільних, так і у природничих науках, але у формах і межах, що залежать від предмета та особливостей науки.
Метод економічної теорії є багаторівневим і охоплює різні елементи:
філософські та загальнонаукові принципи (філософські: принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо; загальнонаукові: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції тощо);
закони матеріалістичної діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення);
категорії філософії (кількість та якість, сутність і явище, зміст і форма тощо);
закони і категорії економічної теорії;
раціональні методи і засоби економічного аналізу.
Перші три групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища й процеси, а відображаються через метод економічної теорії. Філософія дає лише всеосяжні принципи пізнання, а їх використання залежить від економічної теорії, її предмета. Тому поряд із всеосяжним і загальним метод економічної теорії послуговується особливими елементами, зумовленими специфікою предмета дослідження.
Так, основний принцип матеріалістичної діалектики — принцип первинності матерії, суспільного буття стосовно суспільної свідомості — в економічній теорії стверджує первинність матеріальних, економічних відносин щодо політичних та ідеологічних; принцип розвитку, який виходить із єдності та діалектичної боротьби протилежностей, конкретизується в економічній теорії у формі протиріччя між продуктивними силами та виробничими відносинами.
Структурно-функціональний метод. Важливим теоретичним засобом пізнання суті економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід. Він передбачає вивчення конкретного економічного явища як системного, з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

Етапи становлення і розвитку економічної теорії як науки.

Перша школа меркантилізм(Томас Ман, Монкретьє. Рахують, що головне багатсво гроші, джерело-торгівля. Потім-фізіократи(кене, мірабо). Перешли до вивчення сфери виробн. Промисловість рахували не виробничою і займались с/г. Потім-класична буржуазна економіка(петті, рекардо). Вивчали всі сфери виробництва(капітал, нац.багатсво, доходи, кредит). Була в 18-19 ст. В 19ст розділ. На марксизм і марженалізм. Маркс завершив теорію труд. Вартості. Розробив теорію грошей, теорію відтворення, ек. кредитів, земельні ренти. Небуло аргументовано, не знайшли практ.підтвердження. Марженалізм-теорія ек.процесів максималізма і мінімалізма(візер, вальрас).Суч ек.направлення-неокласизм(заперечує необх.втручання держави в економіку),кейсианство(обгрунтовує необхідність втручання держави в економіку), інституціаналізм(мітчел і ін. Рахують, що ек.процеси регул.не тільки економікою, на них вплив.ек., соц.і псих. Фактори і мор.-ет.норми), неокласич.синтез(бюкенен хоче поєднаит неокласиків і кенсіанство.
Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбережжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХуП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму.

Економічні потреби і економічні інтереси, взаємозв’язок між ними.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

* матеріальні і духовні;

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Економічні ресурси, їх обмеженість та показники ефективності функціонування.

Економічні ресурси – всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об’єднує працю і підприємницьку діяльність, що перебувають у статиці (тобто робоча сила, яка не функціонує), останні можна віднести до поняття „факторів виробництва”.

Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м² (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. В Україні в 1998 р. На кожне вакантне місце припадало понад 50 безробітних.

Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.

Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття „відносна обмеженість ресурсів”. Її ще називають їх рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною.

Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація). Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

показники ефективності функціонування економічних ресурсів

Процес господарської діяльності завжди є результатом взаємодії відпо-відних ресурсів, а його ефективність забезпечується оптимальним їх поєд-нанням і використанням. Ресурсна будова суб’єкта господарювання показує наявність ресурсів на підприємстві, їх якість та потребу, виражає взаємо-зв’язок та ефективність використання в процесі підприємницької діяльності.

Для оцінки наявності та ефективності використання ресурсів підприємства можна використати наступні показники:

1. Загальна характеристика господарської діяльності.

1.1. Виробнича потужність – це максимальний обсяг продукції (робіт, послуг), який має можливість виготовити суб’єкт господарювання, як правило, за календарний рік, при оптимальному використанні наявних ресурсів. На величину виробничої потужності впливають кількість обладнання (працівників), його потужність (продуктивність), режим роботи підприємства, кваліфікаційний рівень працівників. Використання виробничої потужності характеризується коефіцієнтом, який визначається відношенням фактичних обсягів господарської діяльності до нормативного її рівня.

1.2. Валова продукція – це фактичні обсяги господарської діяльності в грошовому (натуральному) виразі суб’єкта господарювання за календарний період:

де ВП – валова продукція (фактичні обсяги господарської діяльності); ВГП – вартість виготовленої продукції; ВР – вартість виконаних робіт; ВПП – вартість наданих послуг; ВКГ – вартість капітальних вкладень (будівництво, виготовлення основних фондів), виконаних господарським способом; ВВЗ – вартість виготовлених виробничих запасів, устаткування, інструменту для власної господарської діяльності; НВК – вартість незавершеного виробництва на кінець календарного періоду; НВП – вартість незавершеного виробництва на початок календарного періоду; Кі – випуск і-го виду продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях; Ці – порівняльна ціна (ціна реалізації) одиниці виробу (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), що виготовляються на підприємстві.

1.3. Вартість активів підприємства за валютою балансу.

Зростання валюти балансу порівняно з попереднім періодом – то добрий знак, але слід звернути увагу на те, за рахунок чого вона зросла. Дуже добре, якщо це вийшло за рахунок збільшення власного капіталу або хоча б його разом зі збільшенням суми позикових коштів, однак над збільшенням одних тільки боргових зобов’язань варто замислитись. Дуже погано, коли збільшення кредиторської заборгованості відбувається при низькій ліквідності активів.

Зменшення валюти балансу свідчить про деяке згортання діяльності підприємства. Отже, слід зупинитися на виявленні причин згортання. Багато залежить від того, по яких саме статтях спостерігається зменшення.

Динаміку змін у структурі активів можна спостерігати простим порівнянням абсолютних величин залишків по кожній статті балансу на кінець періоду із залишками на початок. Таким порівнянням підлягають також і підсумкові величини за розділами.

1.4. Окупність витрат обчислюють як частку від ділення виручки від реалізації на її повну собівартість.

1.5. Собівартість – витрати суб’єкта господарювання на калькуляційну одиницю об’єкта господарської діяльності.

1.6. Спеціалізація суб’єкта господарювання визначається за найбільшою питомою вагою у валовій продукції (виручці) підприємства певного виду продукції (товару, роботи, послуги).

1.7. Товарна продукція – це обсяг валової продукції, визначений підприємством для продажу.

де ТП – обсяг товарної продукції; КТі – кількість і-го виду продукції (робіт, послуг), визначеного для продажу в натуральних одиницях; Ці – ціна за якою передбачається продати одиницю продукції (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), що визначені підприємством для продажу.

1.8. Реалізована продукція (роботи, послуги) – це вартість (виручка) продукції, яка відвантажена покупцям за цінами, визначеними продавцем і покупцями, з оформленням відповідних документів як підстави для розрахунків, незалежно від здійснення оплати, за виключенням випадків, де оплата обов’язкова:

де РП – виручка за реалізовану продукцію (роботи, послуги); Крі – кіль-кість і-го виду продукції (робіт, послуг), реалізованого покупцям в натурал-ьних одиницях; Ці – ціна продажу одиниці продукції (роботи, послуги) і-го виду; n – кількість видів продукції (робіт, послуг), проданих підприємством.

1.9. Додана вартість (чиста продукція) підприємства обчислюється як різниця між виручкою та сумою матеріальних витрат (робіт, послуг), використаних для господарської діяльності та амортизаційних відрахувань. Цей показник може бути також обчислений як сума оплати праці, прибутку та нарахованих витрат на соціальні заходи.

Умовно-чиста продукція обчислюється як сума чистої продукції та амортизаційних відрахувань.

1.10. Реальні інвестиції в господарську діяльність – це вартість ресурсів, що направляються на оновлення та збільшення майна підприємства або змінюють об’єкт вкладення.

2. Наявність та використання основних засобів.

2.1. Вартість основних засобів (виробничого і невиробничого призначення) – це наявність їх на певну дату календарного періоду за первісною або балансовою (залишковою) вартістю.

2.2. Середньорічна вартість основних засобів є часткою від ділення на 12 суми, отриманої від складання половини вартості на 1 січня звітного року, половину вартості на 1 січня наступного за звітним роком і вартості основних засобів на 1-е число усіх місяців звітного року.

2.3. Фондовіддача показує скільки валової продукції (виручки, доходу) одержує підприємство на 1 грн. коштів, вкладених в основні засоби.

2.4. Фондомісткість господарської діяльності характеризується коштами, які витратило підприємство на формування основних засобів, щоб одержати на 1 грн. валової продукції (виручки, доходу).

2.5. Фондоозброєність праці – вартість основних засобів, які використовуються середньосписковим працівником для здійснення господарської діяльності.

2.6. Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання – це відношення фактичного часу використання обладнання до нормативного (можливого) часу його використання.

2.7. Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання – це відношення фактичного обсягу виготовленої продукції (у вартісному або натуральному виразі) за одиницю часу до нормативного (можливого) обсягу її виготовлення.

2.8. Інтегральний коефіцієнт використання обладнання дорівнює добутку коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання обладнання.

2.9. Коефіцієнт змінності використання обладнання – визначається як відношення суми фактично відпрацьованих обладнанням змін до кількості цього обладнання, наявного на підприємстві.

2.10. Коефіцієнт зносу основних засобів – це відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості.

2.11. Фондомісткість об’єктів господарської діяльності (продукції, товарів, робіт, послуг) – це відношення суми амортизації основних засобів до загальної суми операційних витрат підприємства в цілому або за кожним видом продукції (робіт, послуг).

2.12. Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину наявних на кінець року основних засобів становлять введені в експлуатацію основні засоби у звітному році.

2.13. Капітальні вкладення (інвестиції) в господарську діяльність – це вартість ресурсів, що направляються на просте та розширене відтворення основних засобів підприємства. Капітальні вкладення можуть здійснюватися підрядним (роботи виконуються іншими суб’єктами господарювання), господарським (роботи виконуються самим підприємством) і змішаним способами.

2.14. Строк окупності капітальних вкладень (інвестицій) на розширене відтворення основних засобів визначається як відношення суми капітальних вкладень до загальної суми прибутку, який можна одержати від експлуатації новостворених об’єктів в розрахунку на рік.

3. Наявність та використання оборотних активів.

В залежності від виду господарської діяльності для прийняття управлінських рішень можуть використовуватись й інші показники оцінки наявності та ефективності використання ресурсів.

Слід підкреслити, що всі показники наявності та використання ресурсів підприємства перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний стан та ефективність використання ресурсів підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 22

Схожі:

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів... Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента...	Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії» Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ Київ 2 011 Навчально-методичний... Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.: НТУУ "КПІ",...	Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія” Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи...
План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної...	Перелік питань до іспиту Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії
Плани семінарських занять Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія	Питання для підсумкового контролю Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми... Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка....	Міністерство освіти і науки України РОЗРОБНИКИ ПРОГРАМИ: к е н., професор, завідувач кафедри економічної теорії Сафронов Я. В.; ст викладач кафедри економічної теорії...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання