|
|
Скачати 5.68 Mb.
|
|
Джерело: [1,с.17]. *Д»НІ таблиці свідчать також про те, що ставки податків на прибуток в більшості Індустріальних країн не дуже відрізняються від середнього показника (виняток склали Мети в Італії, Німеччині і Швейцарії)- Відзначена тенденція до стабілізації і ншмювання рівнів оподаткування у світовій економіці зберігається і на початку XXI ст. 48 49 Міжнародне оподаткування Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» 2.1.3. Податки в транзитивних економічних системах Оподаткування в промислово розвинутих країнах слугує своєрідним орієнтиром в аналізі процесу становлення податкових систем у ринкових економіках, які формуються. Світова практика показала, що податки органічно властиві ринковій економіці і складають її невід'ємний елемент. З "їхньою допомогою можна стимулювати ефективну діяльність суб'єктів, які господарюють, формувати сучасну структуру економіки як у рамках відособлених країн, регіонів, так і в глобальному масштабі. Але та ж світова практика свідчить, що відхід від ринкових форм господарювання і відповідних їм принципів оподаткування виштовхує ту чи іншу країну на узбіччя історичного прогресу. У тоталітарних країнах податкова система еволюціонувала, як правило, в напрямі, протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вони часом переходили до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і перерозподілу фінансових засобів через бюджет. Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всілякої ініціативи і поступово підводили ці країни до краху. А, Податки в тоталітарних системах Практика оподаткування, як і наука про нього, в тоталітарних країнах знаходяться далеко від світового магістрального шляху розвитку. Більше того, такий розвиток у цих країнах багато в чому став рухом назад. Тоталітарні держави у своїй щэактичшй діяльності (тією чи іншою мірою) керувалися марксистськими ідеологічними установками. В основу податкової політики, як правило, закладалося відоме марксистське гасло: "Якщо демократи пропонують пропорційний податок, робітники повинні наполягати на податку, ставки якого зростатимуть так швидко, що великий капітал при цьому повинен загинути". Першочерговим завданням соціалістичної держави вважалося повне руйнування колишньої "класової" системи оподаткування і створення нового, відкритого шляху для якнайшвидшого втілення в життя комуністичних ідеалів. Загальні принципи тоталітарної системи оподаткування були властиві всім соціалістичним країнам. Але найбільш рельєфно вони втілилися в теорії і практиці оподаткування в СРСР. І це не випадково, оскільки в царській Росії були створені відповідні соціально-економічні і політичні умови для розгулу тоталітаризму *. Участь Росії у світовій війні згубно позначилася на її фінансовому становищі. Для покриття величезних військових витрат уряд змушений був застосувати емісію паперових грошей, ввести нові податки і збори, підсилювати непряме оподаткування. Тимчасовий уряд, який прийшов до влади після Лютневої революції 1917 р., не тільки не зміг перебороти чи хоча б пом'якшити господарські труднощі, але ще збільшив їх, вдаючись до прискореного випуску в обіг знецінених грошей. Після Жовтня 1917 р. більшовицьке керівництво країни ще більше розкрутило маховик інфляції, вкидаючи в обіг все нові й нові грошові маси. За рахунок такого "інфляційного податку" покривалися майже всі витрати центральних органів Радянської влади в перші місяці її існування. На утримання місцевих органів Радянської влади було введено "одноразовий надзвичайний 10-мільярдний революційний податок", встановлений декретом Всеросійського Виконавчого Комітету від ЗО жовтня 1918 р. Цей податок пішов уже за тотальною конфіскацією і націоналізацією майна, коли у власність держави були перетворені всі об'єкти, які приносять прибуток — від заводу до перукарні, від залізниці до тютюнового лотка. Податок був "розверстаний" по всіх губерніях, а губернська влада "розписувала" його за волостями і повітами. Оподаткуванню підлягали всі категорії громадян, які належать до заможних груп міського і сільського населення, за винятком тих, хто жив на заробітну плату, що не перевищує 1500 карбованців (75 карбованців золотом) на місяць. Розкладку цього податку робили комбіди (комітети бідноти), а також місцеві органи Радянської влади. * Заради справедливості варто відзначити, що до початку Першої світової війни в Росії склалася податкова система, багато в чому схожа на податкові системи провідних держав Європи. Саме завдяки цій системі, фінансове становище Росії перед початком нійпи було досить сталим: за бюджетним розписом на 1914 рік доходи були визначені и сумі 3522 млн. рублів, витрати — 3.303 млн. рублів. Як і в решти європейських держав, непрямі податки переважали над прямими. Разом з цим в оподаткуванні Росії помітно зростала питома вага прямого, зокрема, промислового податку, що свідчило іі|к> швидкий індустріальний розвиток країни [74,.с.61] 50 51 Міжнародне оподаткування Податок переслідував не тільки фіскальну, але й політичну мету — економічно знищити (експропріювати) ту частину "експлуататорського класу", яку з якої-небудь причини ще не "експропріював" відповідний декрет про націоналізацію, прийнятий раніше в тому ж році. Незважаючи на терористичні методи, які застосовувалися при стягненні згаданого податку, за два роки вдалося зібрати не більше 1,5 млрд. знецінених карбованців, що склало всього 16% очікуваної суми. Аналогічний результат принесло стягування місцевими Радами "контрибуцій" — надзвичайних революційних податків, якими були обкладені представники промислової і торговельної буржуазії. Головні труднощі стягнення таких зборів полягали в тому, що з кожним днем все важче було відшукати і знайти "об'єкти оподаткування". Таким чином, виконавши перше своє завдання — знищення капіталу, пролетарська держава змушена була зайнятися вирішенням іншої, не менш пекучої проблеми: як покрити державні витрати? Де відшукати постійне і надійне джерело наповнення державної скарбниці? Повернені в державну власність заводи і фабрики приносили одні лише збитки, а до 1921 р. більшість їх уже простоювала без роботи. Нічого іншого не залишалося, як звернути увагу на ту категорію, яка становила величезну більшість населення країни — це багатомільйонне селянство. ЗО жовтня 1918 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет видав декрет "Про обкладання сільських господарів натуральним податком". Декрет наказував відбирати в селянина у вигляді "натурального податку" всі "надлишки" продовольства, залишаючи на їжу його родині рівно стільки запасів, скільки необхідно їй до майбутнього врожаю. Декрет був приправлений звичайною для того часу порцією демагогії, у ньому проголошувалося, "щоб у селі середні селяни обкладалися лише помірним податком, а на куркулів-багатіїв була покладена головна частина державних зборів". На практиці, однак, місцева влада "розверстувала" цей податок за волостями і селами (звідси його назва — продовольча розверстка, чи продрозверстка), тобто на кожне село покладали обов'язок безкоштовно віддати державі визначену кількість зерна й інших продовольчих товарів. Спеціально при- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» значені для цього "продовольчі комісари" ("продкомісари"), супроводжувані, як правило, загоном збройних червоногвардійців, приїжджали в село і "викачували" (за тодішньою термінологією) продовольство. Розміри "викачаного" у кожної родини продовольства встановлювали комбіди і сільські ради. У багатьох селах "куркулів-багатіїв" було так мало, що "продкомісарам" доводилося самим визначати, кого зарахувати до "багатіїв", щоб зібрати необхідну кількість продовольства [11, с.З]. Одночасно тим же декретом Радянська держава вводила найсуворішу заборону (з покаранням аж до розстрілу) на продаж усіх продовольчих товарів (продовольство в містах видавали тільки за картками). Практично всіляка торгівля була заборонена. Замість грошей в обіг були введені грошові знаки, на які практично нічого не можна було придбати. У таких умовах стягування прямих і непрямих податків втратило значення: по-перше, через збитковість держсектора зникли об'єкти оподаткування: по-друге, самі гроші перестали бути грошима. Весь цей період одержав офіційне найменування і ввійшов в історію за назвою політики "військового комунізму". Але декрети залишаються декретами, а життя продовжується за своїми неписаними законами. Всупереч терору і постійним набігам "продзагонів" селяни умудрялися ховати частину продовольства й обмінювати його на одяг та інші товари в городян. За визнанням В. І. Леніна, "скасувати" товарообмін у країні, незважаючи на зусилля НК, так і не вдалося. Майже половину продовольства, спожитого "городянами", в 1920 р. доставили в міста "мішечники" (так називали селян та інших торговців-посе-редників, що нелегально привозили продовольство в міста). Це було дуже до речі, тому що в багатьох містах видавали на день за картками "восьмушку" хліба (50 грамів). Але "продрозверстка" неминуче продовжувала на селі свою чорну справу. Руйнівний її характер позначався в тому, що вона відбирала в селян стимули до праці, "карала" тих, хто розширював посіви, збільшував збори зерна, і, навпаки, "заохочувала" тих, хто скорочував посіви. Селянин став робити рівно стільки, скільки вистачало "на прокорм", все одно інше так чи інакше "заберуть комісари". З кожним роком зменшувалася кількість тих, з кого 53 Міжнародне оподаткування можна "викачувати" продрозверстку. Епоха "військового комунізму" наближалася до свого трагічного фіналу. Він настав у 1920—21 роках, коли країну охопив катастрофічний неврожай. Трагізм становища був у тому, що в засіках зовсім не стало запасів продовольства. Не було його і в тайниках, підземних схованках селян, розорених продрозверсткою. У багатьох губерніях (особливо в Поволжі, Україні) у 1921—1922 роках панував голод, небачений з часів Середньовіччя. У Херсонській губернії були документально запротокольовані випадки людожерства. Але стягнення натурального податку в Україні в ці роки не припинилося. Походи "продзагонів" у село стали наштовхуватися на зростаючий опір сільського населення. Звернемося до документів. Ось рапорт Літинського районного прод-комісара, який проводив "викачування" зерна в голодуючих селян Подільської губернії (нині Вінницька область) взимку 1922 р: "6 лютого в район прибула 1-а ударна продкомісія т. Олександрова в кількості 70 чоловік... У ніч з 27 на 28 лютого бандитами були спіймані й убиті в с Стасів Майдан Баг-ринівської волості два агенти Олександрівської продгрупи і три важко поранені. Я особисто виїжджав на місце події. З метою виявлення винних була створена надзвичайна п'ятірка і викликаний ревтрибунал. Узято заручників у кількості 8 заможних господарів; через те що винні взяті не були, то заручники були всі за вироком ревтрибуналу розстріляні. Населення села тероризоване й у страсі розбіглося. У таких умовах проходить уся лро-дробота і зараз тим більше застосовуються всі способи для якнайшвидшого і більшого викачування, незважаючи на всі труднощі" 113, с.105]. Подібні випадки не були одиничними. Реакцією на "викачування" продовольства з голодуючих губерній стали масові селянські повстання, які охопили південь України, Сибір і центральні регіони Росії. Найбільш грізним було повстання селян у Тамбовській губернії, проти якого були відправлені регулярні частини Червоної Армії на чолі з маршалом М. Н. Тухачевським. За допомогою артилерії з застосуванням хімічних снарядів, ціною величезних жертв серед мирного населення повстання було придушене. Скасування продрозверстки і політики "військового ко- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» мунізму" в цілому вимагали і повсталі в березні 1921 року матроси Кронштадта. Саме це повстання, незважаючи на його поразку, змусило, за визнанням керівників Радянської держави, відмовитися від методів військово-комуністичного керівництва і перейти до "нової економічної політики" (непу). Принциповою її відмінністю від "військового комунізму" були два головних моменти: це заміна продрозверстки чітко встановленим, точно зафіксованим продовольчим податком (який потім міг бути замінений грошовим внеском), і відновлення товарно-грошових відносин з необхідною для цього основною умовою — визнанням законності поряд з державною також і приватної власності. В галузі оподаткування ця політика могла бути названа новою лише як антипод політиці "військового комунізму". Насправді це була спроба (особливо в перші роки непу) відродити традиційні, випробувані на практиці принципи і форми оподаткування, насамперед, щоб відновити довіру селян, як і всіх інших платників податків, держава подбала, щоб місцева влада своїми довільними поборами, як це було у військово-комуністичні часи, не повернула фактичну продрозверстку. У червні 1922 р. ВЦВК своєю постановою заборонив введення місцевих податків чи зборів без спеціального дозволу Наркомату (тобто міністерства) фінансів. Продовольчий податок залишався високим, але головне — його величина оголошувалася і залишалася протягом ряду років незмінною, що вселяло впевненість у хлібороба, що плоди його праці не будуть у нього забрані зі сваволі чиновників. Владі довелося неодноразово (наприклад, ще раз у 1923 р.) підтверджувати і вимагати від підлеглих дотримуватися принципу сталості податків. Уведення твердо встановленого податку на селян у перші роки непу призвело до дивно швидких позитивних результатів. Виробництво сільськогосподарської продукції до 1924 р. різко зросло, ціни на продовольство впали, країна знову стала експортувати зерно. Принципу сталості в оподаткуванні уряд намагався дотримуватися і стосовно промисловості, а також інших галузей економіки. Податкова система періоду непу при всіх її специфічних особливостях була зорієнтована на систему оподаткування дореволюційної Росії, відтворюючи при цьому ряд її істотних рис, особливо в перший період непу. 55 Міжнародне оподаткування Стратегію в галузі оподаткування (як і в галузі внутрішньої політики в цілому) у період непу варто поділити на два етапи. Перша половина 20-х років ознаменувалася зусиллями влади розподіляти відносно рівномірно податковий тягар на різні суспільно-економічні прошарки. Мета цих зусиль була очевидна: оживити вже згасле чи агонізуюче промислове виробництво, транспорт і зв'язок. Тому сума прямих і непрямих податків на приватний сектор у ці роки не перевищувала рубежу, за яким податки приймають конфіскаційний характер. На другому етапі, який настав після 1926 р., відбулася переорієнтація цілей і завдань непу. Знову був узятий курс на придушення приватного сектора в промисловості, торгівлі, а потім і в сільському господарстві. У податковій політиці перший етап почався з максимального заохочення виробництва. "Конфіскаційний характер оподаткування епохи "військового комунізму" настільки зруйнував промисловість, що стягнення яких-небудь податків втратило будь-який зміст, і тому всі податки в цій сфері економіки були формально скасовані Декретом від 17 січня 1920 р. З відновленням у правах приватного сектора (середні і дрібні підприємства були здані в оренду приватному підприємцю) у рамках непу в 1921 році був введений промисловий податок. Ним обкладалися торгові й промислові підприємства, а також одноосібні ремесла і промисли. Він складався з двох частин: патентного і зрівняльного збору. Плата за патент була диференційована залежносте» від величини підприємства і місця його розташування. Зрівняльний збір залежав від суми торговельного (чи взагалі господарського) обороту. Плата за патент стягувалася за півроку наперед, а зрівняльний збір — щомісячно чи щоквартально. Спочатку зрівняльний збір був встановлений у 7% обороту, з яких 3% направлялися до державного бюджету, 3% — до місцевого бюджету і 1% — на користь голодуючих. Потім сума зрівняльного збору була зменшена майже вдвічі. Оподаткування державних підприємств здійснювалося за нижчими ставками, ніж приватних. Перевагами промислового податку на першому етапі непу були: сталість, простота, справедливість і порівняна легкість. У ці роки він виконував одну з найважливіших функцій сучасного оподаткування — стимулюючу і Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» відіграв помітну роль у відновленні промислового виробництва. У другій же частині цього податку - у зрівняльному зборі вже були наявні елементи податку з обороту, який у наступні десятиліття перетворився на головне знаряддя перерозподілу національного доходу і перекручування народногосподарських пропорцій. Іншим найважливішим прямим податком у період непу був прибутково-майновий податок. Він був введений у листопаді 1922 р. і поширювався як на фізичних, так і на юридичних осіб. Державні підприємства також були зобов'язані сплачувати цей податок, але за нижчою ставкою. Майже всі державні підприємства, незважаючи на численні пільги, надані урядом, завдавали скарбниці серйозних збитків, а тому стимулюючий вплив на них полегшеного промислового податку практично не відчувався. Проте завдяки швидкому зростанню виробництва в приватному секторі в країні спостерігалося економічне піднесення. Однак більшовицьке керівництво СРСР, виходячи з політико-ідеологічних міркувань, взяло курс на обмеження, скорочення, а потім і повну ліквідацію приватновласницьких форм господарювання як у місті, так і в селі. Основна роль у проведенні цього курсу в другій половині 20-х років приділялася оподаткуванню. Тому другий етап непу ознаменувався крутим поворотом у податковій політиці. На зміну стимулюючій функції оподаткування прийшла фіскальна, яка знову, як і в роки "військового комунізму", переросла в конфіскаційну. У травні 1927 р. вводиться податок на надприбуток. Об'єктами оподаткування стали галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину: борошномельна, шкіряна, маслоробна, вовняна і т. ін. Податок практично закривав шляхи до розширеного відтворення. Одночасно вводилася безліч інструкцій, які придушували за допомогою штрафів і поборів приватнопідприємницьку діяльність. У результаті почалося масове руйнування недержавних підприємств. Тільки за 2 роки, з 1928 по 1930 р., кількість легально приватних підприємств, які працювали, зменшилася на 44%. До моменту завершення примусової масової колективізації селян і створення колгоспів (1931— |
|
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право”... Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів 4 курсу спеціальності “Міжнародне право ” |
|
Інформатизація освіти один з основних напрямів процесу інформатизації,... Вона має забезпечити впровадження в практику програмно-педагогічних розробок, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу,... |
Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
|
ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ОСВІТИ КТ в освіту та проблеми, які виникають при цьому. Більш конкретно розглядається підвищення рівня кваліфікації викладачів, як безпосередніх... |
Матеріали підготувала Романюк Т.І Демократизація освіти передбачає постійне вирішення проблем оновлення навчально-виховного процесу в напрямку виховання самостійності... |
|
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” Порівняльна характеристика фінансового обліку основних засобів та обліку з метою оподаткування |
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного... |
|
Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ” України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин є необхідною складовою становлення професійних економічних... |
Сутність грошей. Види грошей. Грошова маса та її показники Обладнання: схема «Види грошей», роздавальний матеріал: картки із завданнями для виконання інтерактивних вправ та роботи в малих... |