Розділ Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» відмиванням "брудних" грошей, розгляду основних шляхів і методів, які протидіють цьому процесу, та боротьби
|
|
Скачати 5.68 Mb.
|
|
17 Міжнародне оподаткування Вплив Дж. С Мілля на сучасників був величезним. Вчений-енциклопедист, філософ, соціолог, економіст, він залишив безліч праць, які зробили серйозний вплив на наукову думку XIX і XX ст. У політичній діяльності він суворо керувався своїми переконаннями і моральними імперативами. Він зробив серйозний внесок у здійснення парламентської реформи 1867 р., яка надала виборчі права робітникам. Мілль доклав величезних зусиль, щоб частина робітників була звільнена від податку на заробітну плату. Уже при його житті був введений неоподаткований мінімум на заробітки. Завдяки його старанням етичний принцип одержав "цивільні права" в економічній науці. Головною турботою Мілля-теоретика, Мілля-політика і практика був загальний добробут. А в основі його — ощадливість, яка означала нагромадження капіталу. Але Мілль з тривогою констатує, що швидке нагромадження капіталу породжує перенагромадження, яке призводить до "стагнації", тобто до кризи. Він наводить вражаючий приклад: дві гіпотетичні країни з рівним капіталом, однаковими темпами накопичують капітал, і в міру його нагромадження зростає їхнє національне багатство. Але одна з них вводить податок з капіталу, податок цей помірний, але він все-таки уповільнює темп нагромадження капіталу. Інша країна цього не робить, і тому темпи нагромадження в ній (і відповідно темпи зростання національного багатства) стають вищими, ніж у першій. Зате процес нагромадження в другій країні швидше досягає точки перенагромадження й отже, швидше починається економічний спад (за термінологією Мілля — "стагнація"). В результаті через 10—20 років темпи нагромадження в двох країнах приблизно стануть рівними. Ця думка не набула у Мілля подальшого розвитку, однак вона послужила поштовхом до міркування в прийдешніх поколінь дослідників. Дж. С Мілль зіткнувся з парадоксом, з логічною неузгодженістю. З одного боку, ощадливість — чеснота, яка приводить до нагромадження капіталу, таке нагромадження дає людям роботу, веде до збагачення всієї країни. З іншого боку, занадто швидке нагромадження капіталу (особливо, коли прибуток не обкладається зовсім чи обкладається дуже низькими податками) веде до перенагромадження капіталу, що спричинює падіння норми прибутку, і як результат — кризу надвиробництва. 18 Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» За розв'язання цього складного завдання через шість десятиліть після смерті Дж. С Мілля взявся його видатний співвітчизник — Джон Мейнард Кейнс (1883—1946). 1.2. Податки в кейнсіанській теорії Податки в кейнсіанській теорії визначені самою суттю економічного вчення видатного англійця XX століття, яке назвали кейнсіанською революцією*. Вчення Дж. М. Кейнса радикально перетворювало не тільки теорію, а й саму господарську практику, науку в інструмент економічної політики. Дж. М. Кейнса, як і його попередників, турбували ті самі проблеми: сталий господарський розвиток, подолання криз і спадів, зростання національного багатства. Але в XX столітті під впливом технічного прогресу, у зв'язку з масовим витісненням ручної праці і заміною її машинним виробництвом, виникла і стала надзвичайно гострою проблема зайнятості населення. З особливим драматизмом вона виявила себе під час найглибшої загальносвітової кризи надвиробництва 1929—1933 рр. Саме в ці роки Дж. М. Кейнс працював над своєю відомою книгою, яка вийшла у світ у 1936 р. під назвою "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Слово "зайнятість" не випадково поставлене в заголовку на перше місце. Саме це поняття у нього стало ключовим у визначенні величини, темпів і мети зростання національного багатства. На відміну від своїх попередників, Кейнс дійшов висновку, що вирішення найбільш життєво важливих проблем сучасного ринкового господарства потрібно шукати не на боці пропозиції ресурсів (їхньої рідкості, корисності, найбільш вдалої комбінації в процесі застосування, тобто в тому, чим займалися переважно теоретики класичної і неокласичної шкіл), а на боці попиту, який визначає продаж (реалізацію) ресурсів. Щоб оцінити новітність і надзвичайність такого підходу, потрібно нагадати, що в традиційній економічній науці панувала "теорема Сея", згідно з якою пропозиція всієї товарної маси дорівнює величині попиту на * Активне втручання держави у відтворювальний процес передбачалося проводити Не тільки державою засобом кредитно-грошової, але й бюджетної політики, яка мдШснюється "шляхом відповідної системи податків... фіксацією норми відсотка" [21, є 364-365.] 19 Міжнародне оподаткування ці товари, тому що вже в процесі виробництва будь-якого товару здобуваються сировинні матеріали, витрачається праця, життєві засоби на його поновлення. Відшкодування усіх цих витрат, вважав Сей, породжує майбутній попит. Дж. М. Кейнс рішуче спростував висновки Сея. Він заявив, що не пропозиція автоматично народжує попит, а навпаки, тільки ефективний попит визначає обсяг пропозиції і разом з ним темпи економічного зростання в масштабах країни. Що ж таке у Кейнса "ефективний попит"? Це такий попит, який за своєю величиною і структурою здатний забезпечити в країні повну (чи майже повну) зайнятість і одночасно гарантувати підприємцям прийнятний для них прибуток. Попит складається з двох частин: перша — це споживчий попит, друга — попит інвестиційний. Розглянемо обидві частини. Перша формується так: усі громадяни поділяють свій доход (люди праці — заробітну плату, підприємці — прибуток) на дві частини. Одну вони витрачають на споживання, іншу зберігають. У масштабі всієї країни національний доход (Y) у такий спосіб складається зі спожитої частини (З) і заощадженої (S), тобто Y = З + S. Спожита частина національного доходу (З) — це вже реалізована частина, тобто продані підприємцями і куплені населенням товари: продукти харчування, одяг, нові будинки, надані послуги і т.ін. А заощаджена частина (S) — це гроші, які зберігаються в населення (у готівковій формі чи на рахунках у банках), яким протистоять уже виготовлені, але ще не продані товари. Вони будуть продані тільки тоді, коли люди, які зберегли гроші, направлять їх в інвестиції (капіталовкладення) у формі прямих чи портфельних капіталовкладень (придбання акцій яких-небудь компаній). Чи, говорячи словами Кейнса, „свої заощадження перетворять у нагромадження, тобто в інвестиції". Вони і становлять другу частину сукупного "ефективного попиту". Якщо всі заощадження перетворяться в нагромадження, і частина, яка зберігається, дорівнюватиме інвестованій (тобто S = І), тоді наступить бажана рівність E = З + S, тобто всі товари, виготовлені в даній країні, будуть реалізовані і кризового явища не буде. Але так буває дуже рідко. Як правило, в реальному житті далеко не вся частина, яка зберігається, перетворюється в інвестуючу, тобто перша звичайно Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» буває більшою ніж друга (S > І). Отже, щорічцо накопичуються маси непроданої продукції, що в масштабі країни призводить до криз надвиробництва. Щоб уникнути настільки згубних для економіки наслідків (чи, принаймні, послабити їхній вплив), Кейнс вважав за необхідне втручання держави. Насамперед, вона повинна приборкати вже давно культивовану в країнах Заходу чесноту — ощадливість. На думку Кейнса, "як тільки Ощадливість випереджає Заповзятливість, вона позитивно заважає пожвавленню останньої і створює завдяки своєму шкідливому впливу на прибуток порочне коло" [цит.за: 72, с 313]. Багаті люди, будучи ощадливими, перестають бути заповзятливими, відмовляються ризику^ вати, вкладати гроші у виробництво, якщо їм зручніше зберігати їх у банках, одержуючи на них відсоток. Але в результаті знижується ділова активність, зменшується зайнятість, падає норма прибутку, а її падіння знов-таки призводить до послаблення заповзятливості. Коло замикається. Щоб його розірвати, вважає Кейнс, держава повинна проводити активну податкову політику. Тільки так можна стимулювати ділову активність і оживити виробництво. Як справжній англієць, Кейнс у своїх працях пропонує ряд конкретних практичних заходів. Вони стосуються прямого й особливо непрямого оподаткування. До них відносяться насамперед заходи фінансового регулювання і серед них інфляція. Один з розділів своєї книги "Трактат про грошову реформу" Кейнс так і назвав "Інфляція як засіб оподаткування" [22, с 108 — 120]. Випускаючи в обіг величезні маси паперових грошей, уряд знецінює грошову одиницю, тому що зростанню грошової маси не протистоїть відповідне зрістання випуску товарів (а буває й так, що їх випуск навіть скорочується). В результаті на кожну грошову одиницю (долар, карбованець чи гривню) покупець може придбати набагато менше товарів, ніж колись. Ціни зростають, але спочатку вони зростають повільніше, ніж зростає грошова маса. Внаслідок цього держава збирає величезні кошти. Вона розплачується знеціненими грошима зі своїми службовцями, пенсіонерами, постачальниками, які виконують держзамовлення, і збирає тим самим з населення гігантський непрямий податок. 20 21 Міжнародне оподаткування Хто ж виплачує цей податок у першу чергу? На нещастя, це найбідніша частина населення, яка велику частину свого доходу витрачає у вигляді готівки на купівлю найнеобхідніших засобів існування, при цьому зростаючі ціни стрімко пожирають убогі засоби незаможних. У другу чергу страждають рантьє, які одержують відсотки і дивіденди в грошах від акцій. Хто ж виграє від інфляції? На думку Кейнса, насамперед це капіталісти-підприємці, які перетворили свої капітали на матеріально-речовинну форму. Оскільки верстати, машини, механізми, готова продукція не знецінюються, навпаки, ціна їх зростає, то підприємці виявляються у виграші. У виграші, на думку Кейнса, виявляються і робітники процвітаючих підприємств, оскільки в умовах зростання виробництва вони домагаються підвищення рівня оплати, яка компенсує втрати від інфляції (таке судження Кейнса викликало найбільше заперечень). Докладно розкриваючи механізм дії інфляції, Кейнс аж ніяк не був (як це часто його виставляють) прихильником такого методу поповнення державної скарбниці. На переконливих прикладах він показує, що інфляційна спіраль (наприклад, така, яку пережили Німеччина, Австрія і Росія в 1918—1923 рр.) призвела до настільки руйнівних наслідків для економіки, при яких, за висловом Кейнса, "сам собою інфляційний податок стає неможливим" [22, (•. 113]. Нам, громадянам України, які пережили рекордну інфляцію розміром в 10 000 відсотків за один тільки 1993 рік, ця думка Кейнса цілком зрозуміла. Будучи принциповим супротивником інфляції, Кейнс вважав не тільки нешкідливою, а навіть корисною додаткову емісію (випуск урядом в обіг додаткової суми грошей), особливо коли економіка переживає спад. Він вважав (на думку ряду економістів, без достатніх підстав), що поки зберігається безробіття і простоюють виробничі потужності, інфляції бути не може. Кейнс стверджував, що в такій ситуації додаткова грошова маса, яка надходить в обіг, додатково в тій же пропорції збільшує попит як на робочу силу, так і на всі іннгі товари. При цьому рівновага між грошовою і товарною масою не порушується. Невисокі темпи інфляції в умовах економічного спаду приводять, на думку Кейнса, до позитивних результатів: зростання цін спонукає споживачів Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» ■ - - *■■/ - . . •• швидше закуповувати товари (поки вони ще більше на подорожчали), а підприємців — розширювати виробництво, поки ціни ростуть. Зберігати гроші, не пускаючи їх в обіг, стає невигідним. Заповзятливість, за Кейнсом, починає брати верх над марною Ощадливістю. До того ж уряд ціною "помірної" інфляції поповнює державний бюджет. Проте цих заходів недостатньо, щоб спонукати багатих людей направляти свої заощадження на розширення виробництва. Вони все одно вважають більш надійним і зручним зберігати їх у банках. Кейнс запропонував, щоб держава адміністративним порядком установлювала для банків низькі відсоткові ставки на вкладений капітал у період депресії й економічного спаду. Тоді власникам капіталу стає вигідніше купувати акції високоприбуткових підприємств чи прямо вкладати свої капітали у виробництво. Але Кейнс (як і багато інших економістів) розумів, що одних заходів кредитно-грошового регулювання недостатньо для успішного функціонування ринкової економіки, особливо в період її глибокого спаду. Потрібні заходи безпосереднього впливу, і такими він вважав прямі державні інвестиції. Подібні капіталовкладення він рекомендував робити в невиробничу сферу: це будівництво доріг, шкіл, лікарень, спортивних споруд — об'єктів, які приватний капітал безкоштовно будувати не буде. Крім того, Кейнс вважав, що держава не повинна будувати заводи, фабрики й інші промислові об'єкти, які випускають продукцію для ринку, тому що вона тим самим "відбирає хліб" у приватного капіталу, звужуючи сферу його застосування. Навпаки, державні інвестиції повинні виступати в якості "стартера" економіки, додавати їй нових імпульсів. Великі вкладення, зроблені в невиробничі об'єкти, повинні, як снігова грудка, що котиться з гори, обростати додатково новими приватними інвестиціями. Так, якщо держава будує, наприклад, протяжну автомагістраль, то вона, крім витрат на наймання робітників, витратить великі засоби на закупівлю будматеріалів, техніки. Це змусить согні великих і дрібних приватних фірм відновити чи розширити виробництво, а для цього зробити нові капіталовкладення. Такий процес Кейнс називав "ефектом мультиплікатора" (тобто множннка)"[21, с.312 — 328]. 22 23 Міжнародне оподаткування Але звідки держава візьме гроші на такі великі інвестиції? Одне джерело, як ми вже згадували, він вбачав у додатковій емісії. Але це джерело недостатнє, до того ж ним небезпечно зловживати. Залишається покластися на інше, не менш багате джерело — це прямі податки. На відміну від представників класичної школи, Кейнс, а також його учні і послідовники вважали прибуток підприємств і особливо великих промислових корпорацій головним об'єктом оподаткування. Але принципова відмінність кейнсіанців від класиків полягає не в турботі про наповнення бюджету (хоча це надзвичайно важливо!), а в регулюванні і стимулюванні виробничої, торговельно-посередницької і банківської діяльності. Кейнс стверджує, що прямі податки дозволяють державі настільки наповнити бюджет, що це дає їй можливість за допомогою інвестицій створювати чи зберігати велику кількість робочих місць. Такі податки, перетворені на державні витрати, стабілізують усю господарську систему. їхні розміри настільки великі, що вони здатні впливати на економічну кон'юнктуру. Володіючи величезними фінансовими ресурсами, держава в період спаду в економіці повинна знижувати податкові ставки, запрошуючи тим самим підприємців до розширення виробництва, і навпаки, у роки бурхливого господарського піднесення уряд повинен збільшувати податкові ставки — з метою недопущення "перегріву" економіки і запобігання надвиробництва. Тим самим податки в Кейнса виконують роль "вбудованого стабілізатора", який оберігає економіку як від глибокого кризового падіння, так і від надмірного надвиробництва. Значну роль відводив він впливу податків на функціонування відкритого ним "основного психологічного закону", відповідно до якого люди мають схильність збільшувати своє споживання разом із зростанням їхнього доходу, але не настільки високим темпом, яким цей дохід зростає. В міру зростання доходу люди схильні зберігати дедалі більшу частину доходу, тобто, за висловом Кейнса, у цьому випадку в них збільшується "схильність до заощадження". Щоб зростаючі заощадження інвестувалися у виробництво, потрібна така податкова політика, яка спонукала б людей перетворювати свої за- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» ощадження на капітал. Він наполягав на тому, щоб прибутковий податок стягувався за прогресивними ставками, у протилежному випадку величезна частина заощаджених грошей так і не перетвориться на функціонуючий капітал. Учень Дж. М. Кейнса — англійський економіст Р. Харрод і його американський колега Е. Хансен, роблячи у своїх дослідженнях основний наголос на збереженні стабільних темпів господарського зростання, дійшли висновку про доброчинність для економіки не тільки інвестиційних "вливань" з державного бюджету, а й великих витрат держави на збереження високого рівня споживчих витрат населення. Р. Харрод установив кількісне співвідношення між зростанням споживчого попиту населення і збільшенням в результаті такого зростання приватних інвестицій в економіку. Хід міркувань такий: з підвищенням грошових доходів населення попит на товари зростає, зростають і ціни на них. Підприємці збільшують виробництво, а для цього їм доводиться нарощувати інвестиції. Виникає "ефект акселерації". Але викликане цим ефектом зростання інвестицій приводить до нового багаторазового зростання капіталовкладень — до так званого нами "ефекту мультиплікатора''. Одержання згаданих ефектів, які гарантують безупинне господарське зростання, стає можливим, на думку кейнсіанців, тільки при досягненні повної зайнятості. Але реальна дійсність приносила все нові й нові докази нездійсненності в ринковій економіці такого ідеалу. Під впливом цього й іншого чинників, пов'язаних зі змінами умов господарського життя, вже в 60-х роках сформувалася концепція "неокласичного синтезу", яка об'єднала в собі основні елементи кейнсіанства з положеннями класичної школи економічної науки. "Неокласичний синтез" — це теорія рівноваги в умовах неповної зайнятості, до якої в більшій мірі, ніж у кейнсіанців, включений грошовий чинник. Але, власне кажучи, це лише нова версія кейнсіанської теорії. Вона набула розвитку у працях лауреатів Нобелівської премії — англійського економіста Дж. Хікса й американського — П. Самуельсона (відомого також в усьому світі як автора вузівського підручника "Економікс"). П. Самуельсон істотно доповнив кейнсіанський підхід до вивчення зростання 24 25 Міжнародне оподаткування національного доходу аналізом руху цін, заробітної плати і прибутку. На цій основі він створив свою "чисту теорію державних витрат", що стала розвитком концепції, яка в дусі класичної школи розцінювала податки як форму оплати "державних послуг". П. Самуельсон ввів в обіг термін "суспільний товар", під яким він розуміє товари і послуги, надані членам суспільства державою. Дивна властивість такого товару полягає в тому, що його споживання яким-небудь одним членом суспільства не зменшує ні кількості даного товару, ні його споживчої вартості (корисності). Другий, третій і всі наступні члени суспільства, навіть цілі соціальні групи, споживаючи цей товар, все одно залишають достатню його кількість для всіх інших. "Суспільний товар" володіє трьома властивостями: неподільність серед членів суспільства, загальна доступність і надання тільки державою. Зразком такого товару може слугувати інформація. П. Самуельсон переконаний, що. завдання державної політики в галузі "суспільних товарів" полягає в тому, щоб забезпечити ефективні регулюючі заходи для сфери пропозиції цих товарів. Головна мета втручання в господарське життя — досягнення оптимальності в урядових витратах. Поряд з регулюванням попиту він рекомендував державне втручання в пропозицію ресурсів. Необхідно відшукати оптимальне співвідношення між приватними і суспільними товарами. Однак, труднощі, полягають у тому, що надзвичайно складно на практиці виділити "суспільні товари" і знайти чітку межу, яка відокремлює їх від приватних товарів. Надалі модель "суспільного товару" була доповнена американським економістом Р. Мастрейвом. Сутність цього доповнення полягала в тому, що він пов'язав її з процесом прийняття політичних рішень і податковою системою. Він вважає, що процедура голосування при прийнятті парламентських рішень з фінансових питань (з урядових витрат) слугує не тільки для виявлення переваги споживачів "суспільних товарів", а й для введення з цією метою податків. Він доводить, що взаємодія механізму податків і державних витрат виступає показником того, як виділити потрібні ресурси для суспільних потреб і в той же час перенести оплату (за допомогою податків) цих послуг на індивідуальних осіб, які Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» ... -. ; 1- . . ......„■■■. ; ; . . . . ■ - - . ■ . - вщонайбільше зацікавлені, щоб ці потреби були задоволені. Представники "неокласичного синтезу" насамперед стурбовані тим, щоб податкові надходження до бюджету були витрачені з максимальною ефективністю. Функціонально-стимулююча роль податків в економіці в них переважає над фіскальною роллю. Теорії учнів і послідовників Кейнса — Р. Харрода, Е. Хансена, С. Харріса і представників "неокласичного синтезу" були покладені в основу економічної політики, яка проводилася в більшості країн Заходу з 40-х до кінця 70-х років. Вирішальне значення в ній надавалось державним витратам як чиннику зростання "ефективного попиту". Головною їхньою метою було створення сприятливих можливостей для приватних капіталовкладень. У США, наприклад, були здійснені величезні витрати на житлове будівництво і перебудову міст, на наукові дослідження і стимулювання технічного прогресу. Були інвестовані великі кошти в "людський капітал", систему освіти, у підготовку і перепідготовку кадрів, у медичне обслуговування і багато чого іншого. Усе це привело до відносно стабільних темпів господарського зростання і до підвищення добробуту широких верств населення. Аналогічні процеси відбувалися і в країнах Західної Європи. Життєвий рівень тут зростав у ці роки навіть вищими темпами, ніж у США. У Європі і Японії, наприклад, автомобіль до 60-х років, говорячи словами наших відомих гумористів, "перетворився з предмета розкоші в засіб пересування", тобто: став звичайним предметом "домашнього побуту" кожної європейської родини середнього достатку (в Америці це відбулося ще в ЗО—40-х роках). Але головним досягненням індустріальних країн Заходу того періоду було забезпечення соціальної захищеності "маленької людини". Були схвалені численні закони, які надають їй право на одержання різноманітних допомог: через безробіття, хворобу, старість, інвалідність і ще багато іншого, які відкривають можливості гідного життя людини. Усе це вдалося зробити за допомогою політики податків: високих — на корпорації, помірних і низьких — на дрібний бізнес. Іншим джерелом, яке покриває ці величезні витрати, стало зростання державного боргу. 26 27 Міжнародне оподаткування 1.3. Неокласичні концепції оподаткування У неокласичній теорії податки розглядаються у зв'язку зі зміною підходів до методів державного регулювання. Спроби погашення чи хоча б зменшення державного боргу спонукали уряд до грошової емісії. Внаслідок цього помірна інфляція поступово переростала у високу, а на початку 70-х років у зв'язку з енергетичною кризою, ( вона виникла через різке підвищення цін на нафтопродукти в 1973 р.) вона стала "галопуючою". Супротивники кейнсіанців стали обвинувачувати їх у тому, що проведена за їх рекомендаціями політика стала причиною інфляції й економічного спаду. Різкій критиці кейнсіанська податкова політика піддалася з боку економістів так званої неокласичної школи. На відміну від засновників традиційної класичної школи, сучасні неокласики — Д. Мід, А. Берне та інші не виступають в принципі проти податкового регулювання економічних процесів. Але вони вважають, що таке регулювання повинно проводитися не пряме, а опосередковане. Це значить, що неокласики знаходять корисним тільки кредитно-фінансове стимулювання капіталовкладень. Масові державні витрати, які вимагають для їхнього покриття високих прямих податків на прибуток, призводять, на їх переконання, до економічного застою. Тому А. Берне розцінював кейнсіанську систему оподаткування як "теорію стагнації". На думку неокласиків, не сама собою величина державних капіталовкладень, а їхня прибутковість, ефективність є основною рушійною силою економіки. Тому держава повинна піклуватися про підтримку рівноваги між динамікою прибутку і зарплати. Якщо зростання зарплати обганяє збільшення прибутку, то економічний спад неминучий. Неокласики багато в чому більш чуйно, ніж кейнсіанці, відреагували на змінені умови господарювання минулих десятиліть — загострення екологічних проблем, потреба в енергозберігаючих технологіях, особливості науково-технічної революції. І справді, великі державні інвестиції, які оживляли економіку ряду країн у 50—60-х роках, перестали в силу своєї малої ефективності позитивно впливати на необхідність податкового стимулювання науково-технічного прогресу, здатного, на думку Бернса, підвищити ефективність капіталовкладень у Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» довгостроковій перспективі. Надмірні, на їхню думісу, витрати держави на соціальні потреби, великі допомоги через безробіття призвели до зниження трудової моралі і послабили стимули до пошуків роботи. У колективній праці американських економістів, яка вийшла у світ за редакцією голови Національного бюро економічних досліджень М. Фелдстайна в 1980 р., відзначалося: "Однією з головних, якщо не самою головною причиною невдач в економіці є посилення ролі держави. Помилки уряду в кредитно-грошовій політиці зіграли свою роль у поглибленні нестабільності виробництва і прискоренні інфляції. Заходи державного регулювання призвели до зниження темпів зростання продуктивності праці й послаблення уваги до науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Податкова політика і накопичення соціальних програм зробили негативним вплив на норму особистих заощаджень і виробничого нагромадження" [117, с.З]. Такі висновки підкріплювалися красномовним статистичним матеріалом. Неокласичні критики далеко не завжди були об'єктивні до Кейнса та його учнів. Наприклад, навряд чи справедливо було звалювати провину за неконтрольовану інфляцію 70-х років на одних тільки кейнсіанців: хіба вони винні в гонці озброєнь чи монополістичній практиці промислових гігантів — цих довгострокових "генераторів" інфляційних процесів? Але в головному неокласичні критики були, очевидно, праві: економічні труднощі в економіці індустріальних країн кінця 70-х — початку М0 х років — погіршення екологічної обстановки, зростання цін на нилинні і сировинні ресурси — були породжені не нестачею попиту (нк стверджував колись Кейнс), а виробничими проблемами. Ііигнонки неокласиків відносно того, що першочерговим завданням є оптимізація у використанні чинників виробництва, одержали підтримку з боку громадськості. Домогтися цього можна, на думку неокласиків, шляхом поліпшення структури державних витрат. З їхньою допомогою можна досягти раціональності співвідношення між факторами виробництва. Вони пропонують істотно зменшити обсяг державних витратні відповідно знизити податкові ставки), але зате змінити їхню структуру. Замість безлічі всіляких програм допомоги різним категоріям населення вони рекомендують збільшити частку витрат на фінансування на- 29 Міжнародне оподаткування уково-технічного прогресу, освіти і науки. Велику увагу вони приділяють вдосконаленню одного з найважливіших чинників виробництва — праці, підвищенню кваліфікації робочої сили. Саме неокласики стали першими застосовувати таке поняття, як "інвестиції в людину", "інвестиції в людський капітал". Лауреат Нобелівської премії, американський економіст Т. Шульц розробив концепцію, відповідно до якої при розрахунку умов економічного зростання потрібно враховувати не тільки капіталовкладення в будинки, верстати й устаткування, а у державні витрати на підготовку робочої сили. Звичайно, ідеї ці не нові. Ще "батьки-засновники" класичної школи У. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо писали про необхідність "витрат на людину". їхній ідейний послідовник — основоположник неокласичної школи англійський економіст А. Маршалл (1842— 1924) ще сто років тому писав: "Усі засоби, яки протягом багатьох років були спрямовані на забезпечення масового доступу до більш високих ступенів освіти, з лишком окупляться, якщо вони приведуть до появи ще одного Ньютона чи Дарвіна" [ЗО, с 294]. Зростання витрат на освіту, крім гуманістичної спрямованості, має на меті облагородити й оптимізувати використання праці як чинника виробництва. Економісти-неокласики стверджують, що від екстенсивного типу державних витрат треба перейти до інтенсивного, більш раціональніш. Це дасть можливість скоротити потребу в дорогих чинниках виробництва, а в підсумку — у величезних державних витратах, а також знизити податковий тягар на підприємців і на все населення країни. 1.4. Теорії оподаткування в сучасній економічній науці Сучасний етап еволюції уявлень про податки пов'язаний з домінуванням у світовій економічній науці неоконсервативних тенденцій у формах теорії пропозиції і теорії монетаризму. На відміну від неокласиків (чи, як їх іноді називають, ортодоксів), неоконсерватори у своїх концепціях на перше місце висувають не оптимізацію державних витрат, а їхнє безжалісне скорочення. Високе оподаткування, вважають вони, — це зазіхання на свободу особи. Особливої популярності неоконсерватори (Г. Стайн, А. Лаффер, У. Фелкер, М. Фрїдмен, М. Уейденбаум та Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» ік.) набули наприкінці 70-х — початку 80-х років. Саме в цей період їхні ідеї одержують настільки значне поширення, що кладуться в основу проведеної в США, Англії і ряді інших країн економічної політики протягом двох минулих десятиліть. Основним гаслом неоконсерваторів стало "дерегулюван-ня" — зменшення державного втручання в економіку поряд зі скороченням державних витрат. Проблема зниження прямих податків стала центральною в неоконсерваторів. Гасло зниження податкового тягаря залишається на озброєнні відомих політиків і на початку XXI століття. Процес дерегулювання в країнах Заходу звичайно повчязується із приватизацією державної власності. Як показали дослідження в США, ФРН, Австралії, Канаді і Швейцарії, державні підприємства в цих країнах на 10—15% менш ефективні, ніж приватні. Щорічно за рахунок платників податків цим підприємствам виплачувалися величезні дотації. Неоконсерватори як доказ на користь приватизації держшдприємств наводять висловлення самого Кейнса: "Важливо, щоб уряд не робив того, чим уже займаються приватні особи, байдуже, при цьому, трохи краще чи трохи гірше уряду це вдається. Держава повинна братися за те, що в цей час не робить ніхто інший" [22, с 115]. Неоконсерватори стверджують, що заохочувані кейнсіанця-ми гігантські державні витрати не приводять до пожвавлення в економіці навіть у короткостроковому плані, тому що з моменту інжч тування до часу їхньої реалізації чи "віддачі" капіталовкладень повинен пройти досить тривалий період ("часовий лаг"). А коли він проходить, економічна ситуація може змінитися мін тільки, що інвестиції виявляються вже зайвими. Зате ті самі державні витрати майже негайно спричинюють зростання цін, національний доход росте в грошовому обчисленні, тобто створюється ілюзія його зростання. Збільшення державних витрат призводить до гігантського зростання державного боргу. А це, на думку неоконсерваторів, підриває стимули до господарського розвитку в довгостроковому плані. Чим більший розмір державного боргу, тим більше потрібно зібрати податків, щоб виплачувати відсотки з цього боргу власникам державних облігацій, тим чисельніша армія рантьє, 1П 31 Міжнародне оподаткування Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» які ведуть паразитичний спосіб життя. Зростаючий випуск державних облігацій підсилює інфляційні процеси. Різкій і нерідко цілком обгрунтованій критиці неоконсерватори піддали бюрократичну організацію урядових витрат як на соціальні потреби, так і на господарські цілі. На їх думку існуюче зростання з 60-х років, кількості урядових агентів і програм призводить до панування відсутності скоординованості, плутанині і корупції. Виступаючи за скорочення державних витрат, сучасні неоконсерватори, на противагу кейнсіанцям, особливу увагу приділяють пропозиції, а не попиту. Саме від обсягу пропозиції, запевняють вони, залежить обсяг зайнятості та масштаби виробництва. Свою концепцію вони так і назвали: "економіка пропозиції" (такий термін увів у літературу відомий американський економіст-консерватор Г. Стайн). Збвинувачуючи кейнсіанську доктрину в механістичності і формалізмі, у схильності до абстрактних формул, що ігнорують мотивацію людської діяльності, неоконсерватори на перший план висувають поведінку людей, мотиви мінливості їхніх вчинків, у тому числі в галузі економіки. "Економіка пропозиції, — пояснює американський економіст 1. Крістіл, — приймає мотиви поведінки — внутрішні людські імпульси до поліпшення свого становища як вихідний пункт економічної діяльності і, що найважливіше, — економічного зростання ... Один із способів руйнування цього імпульсу, а разом з тим і зростання — це оподаткування" [цит.за: 47, с 187]. Проте наведений вислів не означає, що "теоретики пропозиції" спускаються до фіскального нігілізму, до повного заперечення необхідності стягнення податків. Саме навпаки, вони стурбовані тим, щоб відшукати ту оптимальну податкову ставку, яка спонукала б людей заробляти гроші і яка створює режим найбільшого сприяння для розвитку підприємництва. Великої популярності в усьому світі набув професор Південно-Каліфорнійського університету А. Лаффер, який запропонував концепцію оподаткування, що графічно встановлює залежність податкових надходжень у бюджет від рівня податкових ставок. Ця концепція являє собою розвиток теорії пропозиції, на що вказує сам А.Лаффер. "Теорія пропозиції — це та галузь економічної теорії, яка зосереджує увагу на самих особистих і самих приватних мотивах. Головна ідея полягає в тому, що люди працюють не для того, щоб платити податки. Працюючи, вони думають про те, що залишиться після сплати податків" [Цит.за: 47, с. 188-189]. А. Лаффер графічно показує, що наповнюваність скарбниці залежить від того, наскільки правильно встановлений оптимальний розмір податкової ставки. Бюджет постраждає не тільки тоді, коли ця ставка занадто мала, а й тоді, коли вона надзвичайно завищена. БДмах Б  ДНст* 100 Нст Мал. 1.1. Залежність податкових надходжень у бюджет від рівня оподаткування БД - доходи бюджету; Нст — податкова ставка (від 0 до 100); Бдтах- максимально можлива величина доходів бюджету; Нст* — гранична ставка, при якій доходи досягають максимальної величини. Як видно з мал. 1.1, зростання податкових ставок спочатку спричинює зростання податкових надходжень. Після досягнення максимуму (БД) це зростання уповільнюється, потім плавне уповільнення переходить у різке падіння бюджетних надходжень. При 100-відсотковий податковій ставці, як і при нульовій, податкові надходження опускаються до нуля. Це означає, що, коли податкова ставка досягає граничного рівня, придушується підприємницька ініціатива, зникають стимули до розширення виробництва, падають доходи, пропоновані до оподаткування, тому що значна частина платників починає ухилятися від сплати податків і переходить у нелегальний і "тіньовий" бізнес. 32 Міжнародне оподаткування Граничною (оптимальною) ставкою оподаткування А. Лаф-фер вважає 30% величини доходів. Саме у 30-відсоткових податкових межах збільшуються надходження в бюджет. Коли ж ставка підвищується до 40—50% від суми доходів, тоді ця ставка вже потрапляє в "заборонену зону" дії, яка зумовлює скорочення заощаджень, незацікавленість в інвестуванні. Все це поступово призводить до скорочення податкових надходжень. Зовсім протилежний ефект від зниження податкової ставки. Доходи держави збільшуються за рахунок розширення податкової бази, тому що зниження податку спонукає підприємців розширювати виробництво. Зростає кількість платників податків, зростають їхні доходи. Розмірковування А. Лаффера засновані на двоїстому характері ефектів від оподаткування. З одного боку, податки викликають ефект арифметичний. Арифметична залежність відображає фіскальне призначення податків (наповнення державної скарбниці). Вона проста: чим вищі податки, тим швидше поповнюється держбюджет. Економічний ефект спрямований у протилежний бік: надмірно високі податки знижують обсяг виробництва й інвестицій. А це веде до зниження податкових надходжень, НБ  Нст* Нст** 100 Нст Мал. 1.2. Вплив зміни рівня, оподаткування на економічну активність і оподатковану базу НБ - база для обчислення податку; — доходи, що підлягають оподаткуванню, А;- - - -реально оподатковані доходи (продекла- ровані), В; ■■ — доходи, приховані від оподаткування. Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» На думку теоретиків економіки пропозиції, реальний рівень оподаткування в 70-х роках значно перевищував оптимальну величину. Тому в 80-х роках у багатьох індустріально розвинутих країнах почалася реформа податкових систем з метою значного зменшення масштабів оподаткування підприємств, населення в цілому (у США, наприклад, майже вдвічі), а також послаблення ступеня прогресивного оподаткування, яке ущемляло верстви населення з високими доходами. У США податкова реформа 1986 р. була проведена на основі концепції АЛафера. Одночасно в ряді країн (і насамперед у США) були скасовані податкові знижки, пільги і субсидії, якими раніше користувалися багато корпорацій. Водночас у цих країнах було скорочено багато соціальних про-фам. Усі ці заходии були спрямовані на скорочення державних цитрат і на боротьбу з інфляцією. Особливий внесок у цю справу роблять прихильники так званої школи монетаризму, найбільш яскравим представником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Мілтон Фрідмен (народ, у 1912 р.). Починаючи з 50-х років, у своїх працях він критикує кейнсіанські методи державного регулювання, які приносили, на його думку, лише короткострокові успіхи, але водночас довгостроковий збиток — руйнування монетарної (грошової системи) країни, зростання державних витрат, бюджетного дефіциту і державного боргу [71, с.147 - 151]. Разом з Ганною Шварц він видав книгу під назвою "Монетарна історія США", яка поклала початок антикейнсіанській "монетарній контрреволюції"і в якій викладено основні постулати монетаризму. Перший з них свідчить: гроші визначають розвиток виробництва, їхня кількість, яка знаходиться в обігу, зміна їхньої кількості тісно пов'язані зі змінами в економічній активності і яміною цін. Другий постулат: попит на гроші відносно стабільний і має постійну тенденцію до зростання, тому що він визначається схильністю людей до заощадження готівки. Третій постулат: на відміну від попиту на гроші, пропозиція грошей характеризується нестабільністю через часті помилки урядових органів і кредитно-грошових інститутів. Історія грошового обігу в США за ціле століття (1867—1960), за твердженням М. Фрідмена, переконли- 34 35 Міжнародне оподаткування во свідчить, що кризи і падіння виробництва за цей період були наслідком помилок урядової монетарної політики. Вони призводили до невиправданого "стиснення" пропозиції грошей, або, навпаки, до надмірного їх "розбухання". Головна рекомендація М. Фрідмена в галузі господарської політики — це встановлення і ретельне збереження урядового контролю над грошовою масою в країні. Усі інші заходи урядової політики повинні бути підлеглі цій меті. Монетаристи стверджують, що сучасний рівень стану статистики, економічних знань у цілому дозволяє з достатньою точністю визначити в кількісному відношенні реальний і бажаний рівень пропозиції грошей у кожній країні. На думку М. Фрідмена, пропозиція грошей є величиною "екзогенною", тобто внесеною в економіку "ззовні" (урядом чи банками), а тому її відносно легко підрахувати. Якщо виходити з довгострокових перспектив господарського розвитку, то для США щорічний приріст грошової маси, за Фрідменом повинен становити 3 — 5%. Монетаристи не виключають, а навпаки, пропонують у необхідних випадках "вкидати" в економіку додаткову масу грошей (для стимулювання попиту й активізації ділового життя). Але таке управління грошовою масою повинно проводитися з великою обережністю, мати "дискретний" (тобто тимчасовий) характер, враховувати "тимчасові лаги", тобто проміжки часу від моменту "вливання" грошової маси до настання піку економічного піднесення. Монетаристи наполягають на принциповому невтручанні держави в усі сфери господарського життя, крім кредитно-грошової. Що стосується прямих податків, то вони виступають за їхнє зниження, особливо на корпорації і ті верстви населення, які формують сталий споживчий попит, який визначає, у свою чергу, стабільний попит на гроші. Монетарна теорія передбачає ряд заходів для боротьби з інфляцією, безробіттям, економічним спадом, розгляд яких виходить за рамки нашої праці. Теорія монетаризму багато в чому стикується з теорією пропозиції — представники і тієї, й іншої теорії головною метою економічної політики вважають боротьбу з інфляцією, довгострокове господарське зростання в умовах без- Розділ 1. Вступ до курсу «Міжнародне оподаткування» дефіцитного бюджету і зменшення (або повної ліквідації) державного боргу. Успіхи, досягнуті в економічній політиці США, Великої Британії, ФРН, окремих держав Східної Європи в 80—90-х роках (істотне зниження темпів інфляції, збалансоване господарське вростання при зниженні рівня оподаткування, скорочення бюджетного дефіциту, зниження рівня безробіття) пов'язують з рекомендаціями неоконсерваторів і особливо монетариста. Щ рекомендації реанімуються і кладуться в основу податкової політики Індустріально розвинутих країн на початку XXI століття для подо-' лання економічного спаду і пожвавлення господарської діяльності. Запитання для самоконтролю
Міжнародне оподаткування |
Схожі:
|
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право”... Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів 4 курсу спеціальності “Міжнародне право ” |
|
Інформатизація освіти один з основних напрямів процесу інформатизації,... Вона має забезпечити впровадження в практику програмно-педагогічних розробок, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу,... |
Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
|
ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ОСВІТИ КТ в освіту та проблеми, які виникають при цьому. Більш конкретно розглядається підвищення рівня кваліфікації викладачів, як безпосередніх... |
Матеріали підготувала Романюк Т.І Демократизація освіти передбачає постійне вирішення проблем оновлення навчально-виховного процесу в напрямку виховання самостійності... |
|
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” Порівняльна характеристика фінансового обліку основних засобів та обліку з метою оподаткування |
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного... |
|
Суть і функції грошей. Предмет і завдання курсу “ Гроші і кредит ” України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин є необхідною складовою становлення професійних економічних... |
Сутність грошей. Види грошей. Грошова маса та її показники Обладнання: схема «Види грошей», роздавальний матеріал: картки із завданнями для виконання інтерактивних вправ та роботи в малих... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua