Матеріали підготувала Романюк Т.І
|
|
Скачати 132.31 Kb.
|
 Матеріали підготувала Романюк Т.І., учитель математики Нововолинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 Демократизація освіти передбачає постійне вирішення проблем оновлення навчально-виховного процесу в напрямку виховання самостійності учнів, розвитку їхньої ініціативи і творчості, а це, у свою чергу, потребує підвищення якості існуючих методів навчання та пошуку нових, більш продуктивних шляхів. Саме тому в практиці навчально-виховної роботи школи вчені-педагоги і вчительські колективи шукають нових, нетрадиційних моделей навчання. Зупинимося тут коротко на характеристиці та історії виникнення методу проектів, а також історії його застосування в навчально-виховній роботі. Розглянемо дефініції поняття „метод проектів” для подальшого його використання. У більшості педагогічних словників метод проектів є системою навчання учнів, у процесі якого вони набувають знань та вмінь планування й виконання певних завдань-проектів. Дослідник Г.М. Ісаєва звертає увагу на те, що метод проектів це „педагогічна технологія, яка зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часом шляхом самоосвіти)” Подібну думку висловлює З.І. Равкін, який трактує метод проектів, як „систему навчання, при якій учні здобувають знання та уміння в процесі планування й виконання практичних завдань, що поступово ускладнюються”. Кілпатрик, визначав метод проектів як цільовий акт”, як „діяльність від усього серця”, як сукупність різних методів навчання. І з цією точкою зору треба погодитись. Своє розуміння методу проектів дає Е.С. Полат, за яким метод проектів – це спосіб досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми (технології), що повинна завершитися цілком реальним, відчутним практичним результатом, оформленим тим чи іншим чином. Суть і цінність методу проектів полягає у поєднанні академічних знань із прагматичними. Відомий дослідник цієї проблеми Л. Левін вважав проект універсальним „життєвим методом дослідження”, який готує учня до самостійного свідомого життя. Отже, з усіх наведених визначень випливає сучасне розуміння мети і завдань методу проектів, а саме „організація дослідницької, творчої, самостійної діяльності школярів; використання сукупності методів і форм самостійної пізнавальної та практичної роботи; розвиток інтелектуальної активності учнів; встановлення ділових контактів між учителями і учнями”. Після детального аналізу історичних педагогічних джерел робимо висновок, що метод проектів розвинули та обґрунтували педагоги англійської та американської школи, які відрізняються ініціативністю та готовністю втілювати у життя нетрадиційні підходи до навчання і виховання для підвищення результативності освітнього процесу. Передові педагоги того часу загострювали увагу на вихованні людини, придатної до життя в умовах швидких непередбачуваних змін у суспільстві. Відомо, що однією з особливостей англійської школи є те, що педагоги відкрито прагнули поєднати життя з навчальною діяльністю, більша увага в процесі навчання зверталась на вироблення практичних умінь і навичок учнів, ніж на засвоєння теоретичного матеріалу. Наприкінці восьмидесятих і на початку дев’яностих років ХІХ століття, в Англії, педагог Сесіль Редді не використовуючи поняття „методу проектів” і не даючи йому теоретичне обґрунтування, вдало організував навчання в одному з коледжів Аботс-Гольмі саме за цим методом. Перед учнями було поставлено конкретне практичне завдання і вони з допомогою вчителя складали проект його вирішення та втілювали в життя. Причому теоретичний, практичний і навчальний матеріал вдало поєднувалися. Вивчення навчального матеріалу суміщувалось із сільським господарством, тобто учні мали можливість отримані теоретичні знання не тільки поєднати із практикою, але й перевірити їхню достовірність, зміцнити, закріпити, набути нових у процесі праці. Сесіль Редді стверджував, що праця сприяє процесу виховання дітей не тільки бідних, а й заможних верств населення. Метод проектів не є принципово новим у світовій педагогіці, тоді він мав назву методу проблем. Теоретичне зародження методу проектів і його обґрунтування відбулося в кінці ХІХ – на початку ХХ століття в США. Американські дослідники історії педагогіки наполягають на тому, що Руфус Стімсон, який був основоположником „домашнього проектного плану” (1908 р.) і є автором проектної методики. Спочатку термін „метод проектів” з’явився при підготовці інженерів у 1824 році і лише з 1908 року почав широко використовуватись в роботі американських сільських шкіл і був описаний. Загальновизнаною є думка про те, що основою методу проектів були педагогічні ідеї американського педагога, психолога, представника філософії прагматизму Джона Дьюї (http://uk.wikipedia.org/wiki/Джон_Дьюї) і він був розроблений ним та його учнем Вільямом Кілпатріком. Вони запропонували ідею побудови навчального процесу на активній основі, на цілеспрямованій діяльності учнів з урахуванням їх особистої зацікавленості в знаннях. Американці змогли конструктивно підійти до суті методології й усвідомити її переваги. У проектній технології раціонально поєднувалися теоретичні знання та їх практичне застосування. Саме тому з часу появи проектної технології й дотепер вона активно використовується у практиці американської школи. Послідовники Джона Дьюї, американські педагоги В. Кілпатрик, Е. Коллінгс, Е. Паркхерст розробили та обґрунтували дидактичні основи організації навчання за методом проектів та його впровадження у освітній процес. Зокрема, американський педагог Вільям Херд Кілпатрик розглядав метод проектів як цільовий акт і вважав, що найціннішою в педагогічному відношенні є така діяльність, яка породжує нову діяльність. Він трактує метод проектів, як „метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності в зв’язку з розв’язанням якого-небудь навчально-виховного завдання в реальній життєвій обстановці”. Дослідник відкидав принципи класово-лекційної системи і предметне навчання та наголошував на самостійній й практичній діяльності учнів, але обов’язково з урахуванням їхніх індивідуальних інтересів та набутого досвіду. Вчений був переконаний, що дитині може принести користь тільки діяльність, яка включає високу ступінь зацікавленості, захоплення при виконанні поставленої перед собою мети, тобто діяльність, яку вибирає вона сама, опираючись на власні інтереси та самостійне мислення. Профессор Кілпатрік стверджував, що найціннішою в педагогічному процесі є така діяльність, яка породжує нову діяльність. Педагог підкреслював, що учні краще засвоюють те, що їх цікавить практично, з чим не можна не погодитись. Використання методу проектів було предметом реформування педагогіки в різних країнах. Наприклад, у Росії метод проектів почав широко впроваджуватись після видання в 1925 році брошури В.Х. Кільпатрика „Метод проектов: Применение целевой установки в педагогическом процессе.”. В основу системи покладені ідеї Дьюї, Лая, Торндайка та інших американських вчених. Під керівництвом російського педагога С.Т. Швацького в 1905 р. була організована група співробітників-однодумців, які намагалися активно використовувати проектні методи в практиці викладання. У США, Англії, Бельгії, Німеччині та багатьох інших країнах ідеї проектної технології знайшли широкий відгук і втілення. Елементи методу проектів широко використовуються в сучасних моделях навчання в деяких зарубіжних країнах. Методом проектів було передбачено планування учнями своєї навчальної діяльності та засобів її виконання. Матеріали для навчання брали з повсякденного життя учнів. Вважалося, що програми – це сукупність взаємопов'язаних досвідів, які мали стати змістом навчально-виховної роботи. Самі проекти носили індивідуальний та груповий характер і мали враховувати усі сторони життя кожного учня (екскурсії, гру, виготовлення нескладних виробів тощо). Виконання проектів відбувалося у певній послідовності: обрання проекту, усвідомлення завдання, що повстало перед учнем щодо його виконання та обговорення наслідків результатів. Учитель мав сприяти виконанню роботи. Метод проекту започатковував низку ідей:
Слід також зазначити, що протягом навчально-виховного процесу учні знаходилися під пильним наглядом педагога й отримували його допомогу. Елементи методу проектів використовувалися в експериментальних школах у 20-30-х роках минулого століття. Так, зокрема, прибічники "нової школи" А. Аейлеха (Англія) були прихильниками "абсолютної свободи учнів". Школа "Ермітаж" О. Декролі (Бельгія) максимально враховувала інтереси та вподобання дитини, навчальний матеріал тісно пов'язувався з оточуючим учнів життям, розвивалися творчі здібності дітей, були опрацьовані чіткі форми і методи оцінювання діяльності кожного. У 30-х роках ХХ століття у Франції в експериментальному порядку було створено низку зразкових ліцеїв (ліцеї-пілоти), в яких використовувались у навчально-виховній роботі ідеї методу проектів: опрацьовувати шкільну програму з групами (командами) ліцеїстів, враховувати індивідуальні нахили учнів, навчати їх у тісному взаємозв'язку з оточуючим середовищем, учителем та іншими учнями. У 60-х роках минулого століття у США виникла модель навчання під назвою "Індивідуальне навчання" (Пітсбургський університет), що охоплювала учнів початкової школи. Спільними ідеями індивідуального методу навчання та методу проектів є:
Іншою методикою дослідницького типу є "Запрошення до дослідження" американського біолога і педагога Дж. Шваба (середина 60-х років). У цій моделі були широко використані ідеї методу проектів, а саме: ознайомлення учнів з предметом дослідження, постановка проблеми, стимулювання учнів до пошуку відповідних рішень та знаходження шляхів їх вирішення. У 60-70-х роках у США було створено нову модель навчання "Школа майбутнього", де також використовувався метод проектів: заняття за індивідуальними планами (під керівництвом учителя); учням надавалося право навчатись у класі або самостійно (Оклефський коледж, Пітсбург; коледж Ітон Ереа та ін.). У 80-90-х роках минулого століття значну популярність в шкільній освіті набув проект спільного або кооперативного навчання (університети штатів Балтимора, Міннесота та Каліфорнія). Як і в методі проектів, тут виховувались такі якості учнів, як відповідальність за своє навчання і навчання інших членів групи, взаємодопомога, індивідуальна незалежність, соціальна взаємодопомога. У 60-80-х роках ХХ століття у Великій Британії працювали навчально-виховні заклади, де поєднувались індивідуальні та групові заняття з учнями, зокрема у Коутессторп коледжі (графство Лесестершир). Роль учителя у процесі навчання полягала у максимальному сприянні учням при виконанні ними обраного змісту занять. У методі проектів велика увага приділяється індивідуалізації навчання. Цю ідею широко використовували вчені-педагоги та практики Франції у 70-80-х роках минулого століття. Зокрема, ними було опрацьовано метод індивідуалізації навчання "у власному ритмі". Не заперечуючи класно-урочну систему, вони проводили дослідження щодо удосконалення розкладу уроків, розподілу класів на групи, навчального дня – на дві половини, відміни домашніх завдань тощо. Метод проектів був частково використаний у навчально-виховній роботі в школі-інтернаті Є. Френ, де широко практикувалася самостійна робота учнів. Кожен учень, кожен клас мали свої індивідуальні програми на день, тиждень, місяць. Навчання у школі Є. Френа тісно пов'язувалося з життєвим досвідом учнів. Самостійна робота учнів ретельно контролювалася педагогом. Широкого поширення у 60-80-х роках минулого століття на Заході набули так звані відкриті школи, навчально-виховна робота у яких передбачала тісний зв'язок з оточуючим середовищем, врахування різноманітних соціальних чинників та самоосвіта індивіда. Як і в методі проектів, навчально-виховний процес у ньому тісно пов'язаний з позакласною та позашкільною роботою. У штаті Міннесота (США) одним із головних завдань педагогічного колективу було проголошено:
За допомогою вчителя учень міг скласти індивідуальний план навчальної роботи, одержати оцінку вчителя. З учнями проводилися різноманітні екскурсії на виробництво, в сільські господарства, контори. Аналогічна робота проводилась і у громадських школах та "школах без стін". На початку 70-х роках ХХ століття в Англії було створено експериментальні "відкриті школи", в яких (за ідеєю авторів методу проектів) не існувало чіткого розкладу уроків, традиційного навчального плану. Учитель і учні спільно планували теми занять і час їх виконання (інтегрований день). Створювалися також групи старших і молодших учнів, які сиділи на заняттях поруч; цим самим, на думку авторів, виховувалося довірливе ставлення і турбота старших учнів до молодших. Подібні навчальні заклади створювались у Німеччині, Франції та в інших країнах. У 1968 році у США були створені перші альтернативні школи. Автори цього типу шкіл, як і автори методу проектів, виступали проти класно-урочної системи, енциклопедизму навчальних програм, їх затеоретизованості, збільшення кількості уроків, навчальних завдань тощо. Найбільш поширеними формами навчання були бесіди, дискусії, розвиваючі ігри, вправи творчого характеру. Заняття проводилися в музеях, лабораторіях, бібліотеках, наукових центрах за індивідуальними планами. Широко використовувалося навчання парами і в групах, а також методика індивідуального навчання. Все це нагадує ідеї, закладені в методі проектів. Серед альтернативних шкіл були й такі, як вільні школи, річні та не-градуйовані школи, "дикі" школи, дитячі центри тощо. Вони мало чим відрізнялися від альтернативних шкіл і були розраховані на початкове навчання. Учні цих шкіл багато часу проводили на свіжому повітрі, у дворах, скверах та парках. Значна увага в цих школах приділялася розвитку творчих здібностей учнів за їх інтересами. Досвідом американської школи цікавилися і українські педагоги. Юрій Сірий у статті „Природознавство в народній школі” писав: „Коли в далекій країні, як наприклад, США, інтереси держави тісно пов’язані з інтересами громадян, то зрозуміло, що там ніщо не стане на перешкоді планам щодо навчання і виховання дітей. Там уряд іде поруч із ними до однієї мети. І мета та – дати державі справжніх і достойних синів, міцних тілом і духом, з серцем, повним любові до своєї країни, з знаннями, що стануть у пригоді в життєвій боротьбі” З 1929 по 1932 рік (період безперервного експериментування) проектний метод широко застосовувався і в шкільній практиці України, дещо повторюючи досвід російських педагогів, які почали впроваджувати проектне навчання значно раніше. Інтерес вітчизняних педагогів був зумовлений його спрямованістю на безпосереднє залучення учнів до проблем навколишнього життя. Цінність вбачали у розвитку таких якостей як ініціативність, колективізм, вміння планувати діяльність, індивідуалізація навчання, свідоме ставлення до навчання і тощо. У двадцятих роках ХХ століття метод проектного навчання знайшов своє відображення у школах селянської молоді. Головною метою було поєднання життя із навчанням. З радянських педагогів хотілося б виділити С.Т. Шацького, який не тільки захоплювався ідеями нової американської педагогіки, але й втілював їх у життя. Він заснував ще до революції колонію „Бодрая жизнь”, в якій у навчально-виховному процесі вдало поєднувались теорія із практикою, причому враховувались і дитячі інтереси. У періодичному російському виданні другої половини ХХ століття „На шляху до методу проектів” досвід роботи за методом проектів узагальнювався. Загалом, метод проектів у радянській школі був тільки зовнішньо подібний до американського методу проектів і тому не дав бажаних результатів. Відомий український педагог Г. Ващенко, який займався дослідженням методу проектів, звернув увагу на те, що у впровадженні даного методу в радянській школі були допущені принципові помилки, що відіграли значну роль у подальшому його використанні. Основною ідеєю впровадження методу проектів було намагання авторів та їхніх послідовників в інших країнах перетворити школу навчання у школу життя, де учні набувають знання у процесі праці. „Головне, на що звертали увагу дидакти того часу, – це використання методу проектів як інструменту безпосереднього зв’язку між набутими знаннями і уміннями (виключно при вирішенні практичних задач)”. Це підтверджують слова Стівенсона: „Найбільш плідне навчання – самонавчання”. Слід зазначити, практичний досвід показав, що намагання перетворити школу навчання у школу життя шляхом відміни класно-урочної системи та заміни її виконанням завдань-проектів виявилось невдалим. Всі інноваційні системи навчання, де проводились експерименти з ліквідації класно-урочної системи, були приречені на провал, а навчально-виховні заклади характеризувалися низьким рівнем знань учнів. Проте пошуки нових форм і методів у галузі навчально-виховної роботи конче потрібні, оскільки вони є рушійною силою оновлення педагогічної науки і практики. Метод проектів відіграв і відіграє значну роль у вирішенні проблеми оновлення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. Це, перш за все, стосується виховання в учнів самостійності, ініціативи, творчих здібностей, активізації продуктивних методів навчання. У зарубіжній і вітчизняній педагогіці було створено чимало нових моделей навчання, започаткованих методом проектів, які з успіхом використовуються у практиці навчально-виховної роботи в загальноосвітній школі. Щодня людина стикається з самостійним вирішенням різних проблем, потрапляє у нестандартні ситуації, з яких необхідно знайти вихід, який часто потребує нетрадиційного вирішення. Завдячуючи впровадженню методу проектів у навчальний процес, учні мають унікальну можливість набувати досвід вирішення реальних проблем з майбутнього самостійного життя, які вони проектують у навчанні. Тому все більше вчителів цікавляться і використовують проектну діяльність учнів. Інтерес вітчизняних та зарубіжних педагогів до методу проектів зумовлений його спрямованістю на безпосереднє залучення учнів до проблем навколишнього життя. Завдяки поширенню світового педагогічного досвіду, метод проектів відроджується і, на нашу думку, за ним майбутнє освітньої галузі. Додаток1 Класифікація проектів зарубіжних дослідників
|
Схожі:
|
Матеріали статті до міської газети «Козацька вежа» (підготувала практичний... |
Урок підготувала та розробила вчитель інформатики Кривко Наталія... Обладнання: програма Proshow Producer, картки із завданнями, роздаткові матеріали |
|
Матеріали підготувала ст викладач кафедри психології Боговарова О.І М'яко запропонуйте дитині обговорити її конкретний страх. Часто дошкільникові зручніше створити зоровий образ, ніж виразити його... |
О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів... Підготувала: О.І. Ващенко – учитель основ здоровя, Бахмацька гімназія. Матеріали до уроків. Основи здоров’я. 2012. 56 с |
|
Уроках української мови Методичні рекомендації підготувала ... |
P-n перехід та його застосування в техніці” Виконав Студент ІІ-го... Польові транзистори (із затвором у вигляді p-n переходу). Статичні характеристики |
|
Генеральні продюсери Арам Геворкян В ролях: Вікторія Спесівцева, Андрій Білоус, Назл Сейтаблаєва, Сергій Романюк, Олесь Санін, Ахтем Сейтаблаєв, Ельдар Акімов, Еміль... |
Курс лекцій з дисципліни „Основи підприємницької діяльності. Менеджмент.... Рекомендовано цикловою комісією напряму «Суспільно-гуманітарні та економічні дисципліни» |
|
Тема: Профілактика стресів у педагогічній практиці Матеріали: маркери, фломастери, аркуші паперу, бейджі, стікери, плакати, дошки, роздаткові матеріали |
Матеріали для євролубів В рамках Проекту до кінця року будуть надруковані корисні матеріали для Євроклубів та постери |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua