|
|
Скачати 1.22 Mb.
|
|
ТЕМА 6. Навчально-матеріальна база освіти Сучасний стан матеріальної бази шкіл та інших навчальних закладів України змушує залишитися. Гостро відчувається проблема нестачі приміщень у дошкільному, шкільному і наступних рівнях загальноосвітньої системи. Матеріальна база загальноосвітніх закладів знаходиться в надто тяжких умовах тому, що не вистачає найголовнішого – підручників, які приходиться купувати батькам. По-друге, не вистачає наочних матеріалів для пояснення будь-якого цікавого матеріалу, тому вчителям доводиться самостійно його добирати. По-третє, з року в рік збільшується кількість приміщень, які знаходяться в аварійному стані. На нові школи немає коштів, а старі – нічим ремонтувати, а тому ремонти шкіл та класів здійснюються за кошти батьків. По-четверте, про що можна говорити, коли в школі немає елементарного – крейди. І до того ж, як можна досягати педагогічної майстерності, коли немає комп’ютерів, ТЗН і головними матеріально технічними засобами залишаються ганчірка, дошка і крейда. По-п’яте, заробітна плата вчителя виплачується невчасно, і тому наш учитель повинен працювати і думати про присадибне господарство, яке дасть йому матеріальну підготовку. Отже, становище матеріально-технічної бази української школи залишається ще до цього часу в тяжких умовах, але ми сподіваємося, що життя буде кращим і збудуються нові школи для наших українських дітей, котрі хочуть вчитися і працювати на користь України. У сучасних школах з’являються платні послуги, за рахунок цього покращується матеріально-технічна база школи. Такі школи мають кошти на свої витрати. Багатьом з них на сучасному етапі надають допомогу фермерські, колективні господарства та спонсори, ще, як правило, молоді бізнесмени та підприємці. Крім цього, збільшується кількість платних гуртків, у які охоче йдуть батьки і діти. З року в рік збільшується кількість учнів, які бажають вивчати іноземну мову, а тому з 2-го класу цього року введено одну годину для вивчення іноземної мови. Для покращення матеріальних умов учителів, з першого вересня 2001 року було збільшено їм заробітну плату на %. Згодом уряд України обіцяє вчителям відновити пільги за комунальні послуги. Сучасна початкова школа чекає на професіоналів високого класу. Багато втрачає учень молодших класів, якщо наставник не займається самоосвітою, не здатен розвивати, захищати й оберігати дитину та її індивідуальність. Для забезпечення професійної діяльності в цьому напрямку, авторська школа постійно в пошуку нових форм і методів навчання. Сьогодні з певністю можна сказати що, пройшовши довгий шлях випробування, ми збудували власну модель школи. Крім цього, в окремих школах запроваджується модульний підхід до організації навчання за теорією Фурмана. Директори погодилися розпочати експеримент із створення на базі великих міських шкіл об’єднань, шкільних модулів. Сьогодні можна говорити про те, що ці плани реалізовані частково. Експеримент призвів до певної видозміни структурно-функціональних компонентів шкільної системи: управління, режиму роботи, домінування уроку, взаємин школи з іншими соціальними інститутами. Перебудова торкнулася передусім класноурочної системи, яка не дає змоги дитині розвиватися через перевантаження. Орієнтація вчителя на “середнього” учня, інформаційне перенасичення навчальних курсів. Робота за класно-урочною системою зосереджує увагу вчителя на навчальному матеріалі, що не дозволяє використовувати переваги покласної диференціації учнів за критерієм інтелектуального і соціального потенціалу. Модульно-розвивальне навчання дає змогу ефективніше впливати на психосоціальний розвиток особистості. Нинішня система проведення по-семестрового навчання, пошукова, творча діяльність учнів, та дванадцятибальна система сприяють покращенню навчання. ТЕМА 7. Організація праці працівників освіти Праця в освітянському комплексі є важливою складовою сукупної праці в масштабі народного господарства і має немало спільного з іншими видами трудової діяльності, особливо у сфері науки і культури. Разом з тим, не можна забувати і при специфіку цієї праці. Педагогічна праця і її особливості Основним видом професійної діяльності в освітянських закладах є педагогічна праця. Саме від педагогічних працівників залежить якість підготовки випускників шкіл, ПТУ, технікумів і вузів. Викладачі і вихователі – працівники, котрі несуть соціальну відповідальність за майбутнє країни. Тому, особливо високі вимоги ставляться до тих, хто бажає зайнятися педагогічною діяльністю. Порядок комплектування персоналу визначається самим закладом освіти і закріплюється в його статуті. Цей же заклад є роботодавцем для педагогічних та інших робітників. Трудові відносини робітника та адміністрації регулюються договором (контрактом). Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України про працю. Договір (контракт) - це письмова угода робітника і роботодавця стосовно їх обов'язків. Він оформляється в двох екземплярах, які підписуються робітником і роботодавцем. Один екземпляр договору зберігається в працівника, інший - у адміністрації. Обидва екземпляри мають однакову юридичну силу, що набуває контракт зразу ж після підписання. Зміни чи доповнення до нього можуть бути внесені тільки за згодою сторін. На основі контракту видається наказ керівника закладу про призначення працівника на посаду. Зазвичай у контракті фіксуються наступні моменти: – термін його дії до 5-ти років. Конкретний термін контракту визначається згодою сторін. Після закінчення терміну дії контракт за домовленості сторін може бути продовжений на новий термін; – основи для дострокового розірвання контракту за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, передбачених у ньому; – права та обов'язки сторін; – умови організації та оплати праці. У галузі освіти праця являє собою спільну планомірну педагогічну діяльність, направлену на надання освітянських послуг у процесі навчання і виховання підростаючого покоління, відтворення і розвиток кадрового потенціалу суспільства. Цією працею, у тій або іншій формі й мірі зайнятий багатомільйонний загін працівників дошкільних, шкільних і професійних навчальних закладів. Викладацька трудова діяльність суттєво відрізняється від праці робітників промисловості і сільського господарства. Праця в матеріальному виробництві, як відомо, є перш за все процесом, який здійснюється між людиною і природою. У цьому процесі людина своєю діяльністю опосередковує і регулює обмін речовин між собою і природою. Праця ж педагогічних робітників направлена на людину, на її інтелект, на розвиток розумових здібностей і моральних якостей учнів. Які ж особливості педагогічної праці? Ця праця: 1) складна, носить переважно інтелектуальний і педагогічний характер; 2) вимагає високого рівня творчої діяльності, прийняття самостійних рішень; 3) нестандартна і погано піддається регламентації; 4) являється виробничою працею, але іншого виду, ніж у матеріальному виробництві; 5) її результати - навчальні послуги - невіддільні від діяльності. Розглянемо детальніше деякі із цих особливостей. У викладацькій діяльності переважає особливий складний вид розумової праці, а головним засобом процесу навчання виступають наукові знання: об'єктивно і суб'єктивно нові. Для придбання й передачі таких знань учням, необхідна праця високої кваліфікації. Саме така праця здатна творити й поповнювати інтелектуальний досвід педагога, забезпечувати успішне засвоєння учнями цих знань. А чи існує проста розумова праця? Так. Це та праця, яка не створює ні суб'єктивно, ні тим більш об'єктивно нових знань. У результаті такої праці інтелект людини не збагачується і не розвивається. Його продуктом є лише інформація про вже наявні знання. Від виконавця такої роботи не вимагається прийняття самостійних рішень, які впливають на зміст інформації, що передається. Подібна праця в умовах кібернетизації та комп'ютеризації легко виконується машинами. У реальному житті для значної частини педагогічних працівників праця є змішаною, що включає створення і повідомлення як нових знань, так і раніше здобутих. Причому, найбільших успіхів досягають ті викладачі, які вміло поєднують інформативний, репродуктивний спосіб з творчо-пошуковими методами навчання. Для вироблення самостійності мислення, найбільші результати приносить діалогова форма навчання, яка дозволяє учням разом з педагогом приходити до правильних висновків. Разом з тим навряд чи можна зводити основну ціль навчання до формування в тих, хто навчається високого рівня інтелекту, а розвиток їхніх особистих якостей вважати завданням другорядним. Проте, важливість знань може зрозуміти лише розвинута особистість, орієнтована на високі цінності та ідеали. Праця педагога багато в чому визначається його особистістю. До числа необхідних працівнику освіти якостей належить професійно-педагогічна спрямованість, тобто дієва орієнтація на розвиток особистості учня. Стійка педагогічна орієнтація – це прагнення стати, бути і залишатися педагогом. Викладач переконаний у соціальній важливості його праці, це допомагає йому долати перепони і складності в роботі. У зв'язку із цим у педагогічній літературі виділяються такі професійні якості вчителя: здатність розуміти учня, не тільки доступно викладати матеріал, але й зацікавлювати учнів, пробуджувати в них творчі здібності, передбачати результати своєї взаємодії з ними. Крім того, педагог повинен уміти переконувати людей і організовувати їх, швидко і вміло реагувати на педагогічні ситуації. Багатогранна роль сучасного викладача. Він виступає в найрізноманітніших функціях: у якості менеджера навчального процесу; консультанта і мотиватора учнів; розроблювача навчальних посібників і матеріалів; організатора заходів з питань зв'язку учнів з життям села, міста, району тощо. У функціях викладача зазвичай чітко відображається "переважаюча навчально-економічна концепція наших днів, відповідно якої, головним ресурсом навчальної сфери є власна праця учнів і студентів, а витрати на викладацький персонал і на матеріальне середовище навчання служать у якості засобів підвищення продуктивності праці учнів". Для педагогічної праці більше, ніж для багатьох видів трудової діяльності, потрібні творчі здібності. Пояснюється це тим, що об'єкт праці у сфері освіти одночасно виступає активним суб'єктом процесу навчання. Викладач щоденно постає перед нестандартними ситуаціями, причому, у даний час таких ситуацій більше. Педагогічна праця спрямована на використання систематизованих наукових знань для навчання майбутніх і нинішніх (сфер) працівників усіх галузей народного господарства. Об'єм наукових знань в умовах науково-технічного прогресу, як відомо, різко зростає. А відбір і систематизація знань нерідко відстають від темпів росту наукової інформації і ступеня її підготовленості для практичних цілей навчання і виховання молоді. Викладач повинен вільно володіти своїм предметом, щоб відбирати, аналізувати і систематизувати нові дані науки і використовувати їх у навчальному процесі. Разом з тим сфера освіти відрізняється високим науковим потенціалом. Достатньо нагадати, що у вузах країни працює значна частина всіх докторів і кандидатів наук. Усе це говорить про те, що праця робітників освіти належить до висококваліфікованої праці. Не менш важлива різниця педагогічної діяльності заключається в тому, що для неї характерна більш висока доля витрат саме живої праці при наданні освітянський послуг, ніж при створенні продуктів матеріального виробництва. У нашій країні є деякі особливості педагогічної праці. До числа таких закономірних тенденцій відноситься процес фемінізації освіти, тобто зростання ролі впливу жінок у навчально-виховній роботі. Природно, що в інших країнах жінки складають значну частину працівників освіти, але в Україні вона помітно більша. Чим же це пояснюється? Звичайно, це пов'язано з деякими природними властивостями жінок і тими соціальними функціями, які покликані виконувати жінки в сім'ї і суспільстві, у вихованні і домашньому навчанні дітей. Зазвичай матері є першими щоденними викладачами і вихователями для своїх дітей. Сама освіта, за рядом обставин, виявилася сприятливою галуззю для застосування жіночої праці. Праця тут, як правило, вимагає не фізичних навантажень. Вона в меншій мірі регламентована, дозволяє мати більш гнучкий графік роботи, припускає свободу творчості. Не менш важливо і те, що загально-навчальні заклади розташовані поблизу людських жител. Це розширює можливості жінок працювати недалеко від домівки, щоб більше приділяти уваги своїм материнським і сімейним обов'язком. Однією з причин незначної кількості чоловіків у педагогічній сфері є низька заробітна плата викладачів та інших працівників освіти. Праця працівників освіти не тільки визначає їх особливий стан у суспільстві, але й виступає засобом задоволення їх матеріальних і духовних потреб. Викладацька трудова діяльність відрізняється від праці робітників промисловості і сільського господарства. Широко впроваджуються різні форми сумісництва в навчальних закладах: поєднання функцій керівника навчального закладу і педагога, сумісництво навчально-методичної і наукової роботи викладачем. Проектується викладання кількох дисциплін одним вчителем, особливо в сільських малокомплектних школах. Процес праці викладача має свою конкретну одиницю виміру. Такою одиницею виступає робочий час. Для педагогічних працівників освітянських закладів установлена скорочена продовжуваність робочого часу. Якщо для працівників на підприємствах він становить 40 годин, то для педагогічних працівників не більше 36 годин на тиждень. Але праця учителя відрізняється тим, що його трудова діяльність має професійну направленість і за нормами установленого законом робочого дня. Він не тільки після уроків, але й поза школою виконує різного роду професійну роботу. Чи вичерпується робочий час учителя лише часом проведення шкільних уроків і навіть часом перебування в школі? Звичайно ні. Адже учитель повинен підготуватися до уроків, перевірити учнівські зошити, провести додаткові заняття, керувати гуртком і т.д. Невже можна із цим погодитись? Підвищення кваліфікації учителя неможливе без покращання системи методичних прийомів. Тому час, відведений на читання наукової та методичної літератури, на пошук та обдумування найбільш ефективних прийомів роботи на уроці, проведення позакласних заходів, повинен включатися в робочий час. Не випадково, методична робота в школі розглядається як важливий обов’язок учителя. Аналогічно кваліфікується для класних керівників проведення батьківських зборів, відвідування сімей учнів та інша робота. Саме визначення робочого дня в Україні не має чіткості економічного складу. Робочий день часто визначається як час доби, протягом якого робітник працює на підприємстві чи в установі. У такому випадку, робочий день розглядається не в економічному, а в юридичному аспекті, з позиції адміністративно-командної системи, коли вона зводиться до установленого державою часу обов'язкової участі працівників у підприємстві матеріальних і культурних благ. У зв'язку з досить обмеженою кількістю вільного часу, у шкільних працівників виникає цілий ряд важких завдань, які потребують рішення на шляху реформи освіти. Серед них важливе значення має підвищення якості підготовки нового поповнення учительського корпусу через провідні заклади перетворені в педагогічні університети. Вони призвані закласти в студентські роки більш міцну основу для успішної роботи майбутніх вчителів у школі. А це можливо забезпечити шляхом активізації плідної самостійної роботи студентів під час навчання у вузі. Разом з тим, не знімається й така проблема, як забезпечення систематичного підвищення кваліфікації і пошуку способів збільшення розмірів вільного часу працюючих учителів. Нераціональна організація праці у викладачів проявляється в наявності "вікон" між уроками, пізньому закінченні занять і двозмінною працею. Розумна організація праці неможлива без науково обґрунтованого методу планування і врахування навчального та іншого навантаження викладача. Для раціоналізації робочого часу вчителя, необхідний мінімум засідань, жорсткий регламент педрад, зборів. Наукова організація педагогічної праці неможлива без впровадження ефективної системи стимулювання викладачів, котрі досягають якісних результатів у навчально-виховній роботі. Праця працівників освіти не тільки визначає їх особливе положення в суспільстві, але й виступає засобом задоволення їх матеріальних та духовних потреб. У зв'язку із цим виникає необхідність у створенні стимулів сприяння до викладацької діяльності і забезпечення її продуктивності. Соціально-економічний зміст педагогічної праці та їі місце в суспільній праці Право на освіту закріплено Конституцією України. Головним завданням вищих учбових закладів є: - підготовка висококваліфікованих спеціалістів, які мають глибокі теоретичні знання і практичні навички за своєю спеціальністю; - постійне удосконалення якості підготовки спеціалістів з урахуванням сучасного виробництва, науки, техніки і культури, перспективи їх розвитку; - виконання науково-дослідних робіт; - розробка підручників і посібників; - підготовка науково-педагогічних кадрів; - підвищення кваліфікації викладачів вищих і середніх учбових закладів та спеціалістів, зайнятих у народному господарстві. У сучасному розподілі праці педагогічна – одна з найбільших галузей. Більше 50% докторів наук та кандидатів наук працюють педагогами. Поряд із завданнями, які ставить перед освітою науково-технічний прогрес, існує проблема, пов'язана з плановою чисельністю професорсько-викладацького складу. Важливим стає такий показник в учбовому закладі, як кількості студентів на одного викладача. Праця викладача є цілеспрямованою діяльністю у навчанні, виконанні і розвитку тих, хто навчається. Викладач-педагог повинен забезпечити отримання знань, необхідних для майбутньої роботи. Спеціальні якості педагогічної праці відображають їх зв'язок із суспільним розподілом праці. Праця педагога - творча. Оплата праці організована відповідно до кількості та якості. Впровадження елементів наукової організації праці Головними принципами наукової організації учбового процесу в навчальних закладах є: а) підготовка висококваліфікованих спеціалістів широкого профілю з урахуванням перспектив розвитку науки; б) формування в студентів у процесі навчання наукової методології спеціальності, що вивчається; в) посилення ролі фундаментальних наук у підготовці спеціалістів; г) освоєння змісту навчання; д) планування, організація і систематичний контроль самостійної роботи студентів; е) фізичний розвиток студентів. Планування оптимального учбового процесу обумовлює відповідність теоретичного та практичного навчання, послідовне вивчення предметів з урахуванням міжпредметних зв'язків, раціональне співвідношення між науковою інформацією основ науки, яку вивчають, та інформацією в найважливіших досягненнях науки та техніки. Тому постає завдання обробки наукової інформації з метою запобігання перенавантаженості студентів надмірною її кількістю. Важливим принципом стає цільова підготовка спеціалістів для галузей народного господарства, на основі договорів між міністерствами та відомствами. Розподіл праці Установлений перелік посад професорсько-викладацького складу обумовлює його кваліфікаційні градації. Так, завідуючий кафедрою повинен мати, як правило, звання професора або вчену ступінь доктора наук, професори і доценти – вчену ступінь доктора наук або кандидата наук. Питома вага викладачів із вченими ступенями є найважливішим показником якості складу викладацького колективу вузів. Відповідно до посади кожен викладач відповідає за конкретні види викладацької діяльності. Так, підготовка науково-педагогічних кадрів покладена на професорів, докторів наук. Найскладніший вид – лекційні заняття доручаються найбільш досвідченим та кваліфікованим викладачам, переважно професорам і доцентам. На них покладається прийом екзаменів, керівництво дипломними проектами, консультації. Головна ланка ВУЗу – кафедра. Саме вона організовує науково-методичну роботу з однієї або декількох близьких за профілем дисциплін. Особливе місце в діяльності викладачів посідає науково-дослідницька робота. Це невід'ємна складова педагогічної праці: написання наукових статей і доповідей, керівництво науково-дослідницькою роботою студентів. Необхідно максимально забезпечити розподіл праці всіх категорій працівників кафедри, щоб забезпечити не тільки якість навчального процесу, але й 4 подальшу підготовку та професійний ріст викладачів та можливість подальшого заміщення вищестоящих посад. Вагоме значення має раціональний розподіл педагогічного навантаження. Представляємо умовну модель розподілу учбового навантаження, яка в залежності від профілю вузу може змінюватися.
Особливості викладання гімназіях та сільських малокомплектних школах Поряд з масовою загальноосвітньою школою в Україні діє мережа спеціалізованих навчальних закладів – ліцеїв, гімназій, коледжів. Ще до недавнього часу вважалося, що головне завдання школи полягає в тому, щоб загальну середню освіту дати кожному учневі, незалежно від його нахилів і здібностей. У таких умовах діяльності педагога, котрий почувався лише виконавцем навчальної програми, увага була спрямована не на розвиток особистості, а на передачу знань педагогічної науки і практики. Зараз все голосніше дискутують про те, якою має бути система освіти, щоб відповідати – потребам соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. Одним із шляхів вирішення проблеми відродження нових типів навчальних закладів: ліцеїв та гімназій. Це спеціалізовані загальноосвітні школи з дослідницькою системою організації навчального процесу, розраховані на творчо розвинутих дітей. Концепція освітньої діяльності таких навчальних закладів передбачає формування в учнів високі моральні якості, гуманістичний світогляд, риси соціально зрілої творчої особистості, патріота, готового до трудової діяльності, до відповідальності за свої дії, за долю суспільства й людства. Випускник цих закладів повинен досконало, в обсязі державного стандарту, володіти високим рівнем теоретичної та науково-практичної профільної підготовки. Ліцей здійснює загальноосвітню, науково-практичну та професійну підготовку учнівської молоді протягом 2-4-х років згідно з навчальними планами, складеними на основі розроблених Міністерством освіти України базових навчальних планів з урахуванням профілів ліцею. За структурою, методами, формами, навчання освіти в ліцеї є кроком від звичайної шкільної до вузівської. Вузівські елементи навчання повинні вводитися поступово. На етапі адаптації до нових умов, викладання в ліцеї будується ближче до шкільної системи, поволі вбираючи в себе інститутську методику. Ліцеїстів необхідно готувати до самостійного здобування знань, навчати їх слухати лекцію, конспектувати, писати реферати, складати тези, вести наукову дискусію. Особливості роботи в ліцеях полягають у тому, що наставники повинні допомагати молоді правильно зробити свій вибір у житті. Істотним у навчанні дітей у гімназіях та ліцеях є те, що були внесені зміни у форми, методи та зміст освіти. Робота з учнями ведеться диференційовано, з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Поряд з викладанням усіх предметів, передбачених навчальним планом звичайної школи, вивчаються й інші дисципліни – етика, історія релігії, риторика, латинь. Фундаментальні знання у вивченні однієї чи двох іноземних мов з'являються завдяки не лише збільшенню кількості відведених на це голин, але й зміни концепції викладання. значно більше уваги приділяється й естетичному та фізичному вихованню. Робота в гімназії чи ліцеї - це постійний пошук, щоденне підвищення фахового рівня. Свою специфіку має навчально-виховна робота в сільській малокомплектній школі. Вона зумовлена такими соціально-педагогічними факторами: 1) віддаленістю великих населених пунктів, культурно-освітніх закладів; 2) мала наповнюваність класів; 3) розширене коло спілкування дітей; 4) близьке розташування до сільського виробництва та природи – залучення дітей до посильної праці; 5) поважне ставлення дітей до особи вчителя; 6) велика зайнятість батьків у сільськогосподарському виробництві та вдома; 7) тісний контакт сільського вчителя з родинами своїх вихованців, знання їх побуту. Головною особливістю викладання в малокомплектних школах є те, що навчання здійснюється з різновіковим складом дітей одночасно. Причому потрібно розв'язувати завдання як загальні для всіх учнів, такі і специфічні для кожного класу. Як відомо, у сільську малокомплектну школу приходять діти, котрі, як правило, потребують на перших порах більшої уваги вчителя. Малочисельність одновікових учнівських груп звужує сферу спілкування учнів, негативно впливає на формування їх життєвого досвіду. Учителям малокомплектної школи необхідно докладати спеціальних зусиль, щоб компенсувати дію цього негативного фактора. У цих нестандартних і складних умовах існування малокомплектних шкіл, зростає роль організації позакласної роботи. Навчальна та позакласна робота з учнями малокомплектних шкіл має тісно пов'язуватися з позашкільними справами: відвідуванням музеїв, шевством над сім'ями ветеранів, над братськими могилами і пам'ятниками героїв-односельчан. Це підготовка і проведення вечорів, концертів, вікторин. Таким чином, у кожному класі малокомплектної школи повинен бути спеціальний навчальний план, регламентований самою школою, який передбачає відведення певного часу для занять. Необхідно також забезпечити кожному учню можливість працювати в міру своїх сил і нахилів, обов'язково використовуючи принцип розвиваючого навчання. Бюджет часу викладачів, учнів та студентів Робочий час викладачів вищих закладів освіти І і II-го рівнів акредитації визначається обсягом їх навчальної, методичної та організаційної роботи. Планування робочого часу викладачів здійснюється на поточний навчальний рік і відображається в індивідуальному робочому плані. Виходячи із середньо-тижневої тривалості 36 годин, визначається тривалість робочого часу викладачів на навчальний рік з урахуванням часу на відпустки та святкові дні. Розрахунок обсягу навчальної роботи здійснюється відповідно до норм часу, які є обов'язковими. Для різних видів робіт норми часу встановлені у конкретних цифрах або з максимальним обмеженням. Норми часу розраховуються, виходячи з астрономічної години (60 хв.), крім таких видів роботи як читання лекцій та проведення лабораторних, практичних і семінарських занять, де академічна година (45 хв.) обліковується як астрономічна. Обсяг навчальної роботи викладачів, виражений в облікових годинах складає навчальне навантаження (720 годин на ставку). Вищий заклад освіти може нормувати методичну та організаційну роботу викладачів на підставі норм часу, розроблених вищим закладом освіти. Обсяг методичної та організаційної роботи, виражений в облікових годинах, не входить у навчальне навантаження викладачів, а враховується в загальній тривалості їх робочого часу, який становить не більше 1548 годин на навчальний рік. Необхідних змін вимагає організація навчального процесу на 1-2-х курсах вищих навчальних закладів. Сьогодні тижневе аудиторне навантаження студентів на вищезазначених курсах складає 36 годин. Це призводить до перевантаження студентів, негативно позначається на якості навчального процесу. Міністерство освіти і науки України вважає за можливе при розробці робочих навчальних планів підготовки фахівців на базі повної загальної середньої освіти зменшувати навчальне аудиторне навантаження до 30-ти годин. Водночас, з метою поліпшення організації навчального процесу рекомендується планувати проведення самостійної роботи студентів під керівництвом викладачів, що зараховується до навчального навантаження (не більше 6 годин на тиждень). Кількість іспитів в екзаменаційній сесії повинна бути не більше п’яти, а заліків - шести. Особливо важливим у таких умовах навантаження викладачів та студентів є планування. План є основою для організації всього навчального процесу. У ньому відображені всі види учбової роботи. Він складається з урахуванням конкретної групи. У ньому враховуються: - лекції; - лабораторні заняття; - практичні заняття; - консультації; - курсові проекти; - учбова практика; - заліки; - екзамени; - дипломний проект. У шкільних планах враховуються всі види позакласної роботи. ТЕМА 8. Заробітна плата працівників освіти І. Сутність і своєрідність заробітної плати в освіті Існують різні точки зору щодо економічної природи заробітної плати. Панують дві основні концепції визначення її сутності: заробітна плата є грошовим вираженням вартості і ціни товару "робоча сила", і заробітна плата є ціною праці. Теоретичні основи обох концепцій закладені класиками англійської політичної теорії. А.Сміт вважав, що товаром є праця, яка має "природну ціну". Тому він розглядав зарплату, як природну винагороду за працю. У її основі лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітника і його сім'ї. Не роз'єднуючи працю і робочу силу, А.Сміт фактично зводив нормальний рівень зарплати до вартості робочої сили. Д.Рікардо вважав, що праця - товар, а зарплата - його ціна. Але він бачив у зарплаті лише частину створеної робітником вартості. При капіталізмі робітник продає не працю, а робочу силу. Сама ж вартість робочої сили визначається вартістю засобів існування робітника і його сім'ї (їжі, житла, освіти і т.д.). До числа сучасних визначень зарплати як ціни ресурсу відноситься теорія людського капіталу. Вона головну увагу фіксує не стільки на кількісних, стільки на якісних різноманітностях у робочій силі. Згідно цієї теорії, лише порівняно невелика частина зарплати видається за звичайну, некваліфіковану працю. Основна ж частина заробітної плати залежить від рівня освіти, кваліфікації робітників. Вищі прибутки одержують ті, хто більше вклав у освіту. На перший погляд здається, що заробітна плата працівників освіти становить собою ту частину національного прибутку, яку створили робітники галузей матеріального виробництва і яка потрапляє йому в результаті перерозподілу через бюджет. Але насправді викладач виробляє послуги, бере участь у створенні національного прибутку. Тому, заробітна плата працівників освіти - це частина національного прибутку, яка повинна потрапляти їм у відповідності з кількістю і якістю їх праці. У сучасному ринковому господарстві зарплата виступає особливою і найрозвиненішою формою матеріальної винагороди за результати праці з урахуванням законів вартості, попиту і пропозиції. Заробітна плата виконує дуже важливі економічні функції: виробничу і стимулюючу. Оскільки зарплата - основне джерело прибутків робітників і службовців, вона виступає головним засобом відновлення їх здібностей до праці. Разом з тим, вона є формою матеріального стимулювання праці. Зарплата - один із найважливіших економічних важелів, які включені в господарський механізм і регулюють розвиток ринкової економіки. Звідси виступає необхідність постійного росту і вдосконалення заробітної плати. Зарплата працівників освіти має свої характерні риси, які зумовлені специфікою галузі і педагогічної праці. У сфері освіти по особливому формується фонд заробітної плати - шляхом перерозподілу національного прибутку через державну бюджетну систему і лише частково за рахунок зароблених самою установою державних грошових засобів. Так як у матеріальному виробництві головним показником результатів праці є кількість і якість виробленої продукції, у галузі освіти такий показник найчастіше не використовується. Тут потрібні інші критерії кількісної і якісної оцінки результатів праці. У справі наукової організації заробітної плати в галузі освіти найважчою є внутрішня диференціація в оплаті праці різних категорій працівників. У зв'язку з тим, що результати праці тут найменше пов'язані з візуальним визначенням і важче піддаються точному обліку, можуть бути оцінені опосередковано, через певний час, в освітянських установах прийнята посистемна оплати праці з урахуванням кількості фіксованих годин роботи, а не виготовленої продукції. ІІ. Рівень зарплати працівників освіти Майже до 1992 року організація заробітної плати педагогічних та інших робітників освіти залишалася тільки на галузевому рівні. Причому середній рівень їх зарплати був, як правило, нижчий, ніж у робітників промисловості та народного господарства в цілому. На сьогодні висококваліфікована праця виявилася "знеціненою", тобто має низьку ціну. Винагороджується ця праця з явним порушенням відомих економічних законів: розподілу за кількістю і якістю працівників, закону вартості. Щоправда це стало закономірною тенденцією. Величина оплати праці педагогів, у відношенні до рівня зарплати інженерно-технічних працівників промисловості, значно знизилася. А втім, зарплата викладачів повинна бути не нижчою, а вищою, оскільки в них вищий освітній та інтелектуальний потенціал і праця є більш відповідальнішою. Творчий характер праці, гнучкий графік роботи, довга відпустка, можливість підвищення кваліфікації – фактори, що компенсовують певним чином низьку оплату праці і невисокий рівень матеріальної забезпеченості педагогів. А втім, низька заробітна плата підриває престиж освіти, зменшує авторитет шкільних вчителів, викладачів, формує негативне відношення молоді до навчання. III. Необхідність змін в оплаті праці Названі причини призвели до радикальних змін у традиційній політиці оплати праці нематеріального виробництва. Це пов'язано з реальними кроками в здійсненні економічної реформи, з різким ростом цін і вартості життя. На сьогодні, у законодавчому порядку зараз встановлюється мінімальний рівень зарплати, що різко загострило проблему відношення заробітної плати робітників різних сфер виробництва. Згідно закону розмір середньої ставки і посадового окладу робітників освітянських закладів встановлюється на рівні: 1) для професорсько-викладацького складу вузів — у 2 рази більше за зарплату робітників промисловості; 2) для вчителів та інших педагогічних працівників - не нижче середньої зарплати робітників промисловості. IV. Загальний рівень оплати і необхідність його підвищення У відповідності до законів про освіту і постанов керівництва регулярне збільшення рівня зарплати педагогічних працівників, як і всіх інших робітників бюджетної сфери, повинно здійснюватися з допомогою поквартального перегляду величини мінімальної оплати праці робітників бюджетної сфери, у залежності від зміни індексу цін і вартості життя. Введення єдиної тарифної сітки дозволило усунути деякі недоліки в оплаті праці, послабити загрозу групового егоїзму, коли робітники одних галузей намагаються покращити свій матеріальний стан за рахунок інших. Таким чином, у деякій мірі вдалося об’єднати певним чином економічні інтереси робітників різних бюджетних сфер шляхом оплати за рівноцінну працю. Проте, це не є дійовою мірою покрашення матеріального положення і посилення стимулюючої ролі заробітної плати робітників освіти та інших бюджетних сфер. Звичайно, національна заробітна плата в бюджетних працівників значно зросла. Але цей ріст був меншим, ніж збільшення цін на товари народного вжитку. Тому життєвий рівень педагогічних та інших працівників знизився, послабшав їх соціальний захист. Різке підвищення цін на всі споживчі товари і послуги призвело до того, що "ціна" робітника виявилася заниженою настільки, що ставка професіонала з вищою освітою і досвідом роботи, вченим ступенем не забезпечувала йому прожитковий мінімум. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
Тема: Предмет, структура, завдання й методи досліджень в юридичній психології Юридична психологія, метод спостереження (інтроспекція), метод бесіди, метод експерименту (законодавчий, природний, лабораторний,... |
|
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу... |
1. Предмет i метод історії економіки та Призначений для студентів, які навчаються за напрямом 0501 економіка і підприємництво |
|
Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер с англ Тема Предмет і метод інституціональної економіки, етапи розвитку інституціоналізму |
Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер с англ Тема Предмет і метод інституціональної економіки, етапи розвитку інституціоналізму |
|
Тема 1: Предмет, метод і завдання дисципліни «Регіональна економіка» Які показники регіональної економіки виражають загальноекономічну характеристику ? |
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
|
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,... |