1. Предмет і метод економіки освіти
|
|
Скачати 1.22 Mb.
|
|
ТЕМА 4. Планування розвитку освіти Планування в усіх його формах та видах у нашій країні завжди виступало важливим інструментом господарювання. І навіть вважалося центральною ділянкою, серцевиною господарського механізму. Планування становило собою процес формування цілей та певних міроприємств, засобів та методів їх досягнення. Результат планування – план, вмотивована модель дій, що виступає завершуючим етапом прогнозування. Прогнози /від гр. prognosis - передбачення/, як правило, попереджують складання плану та забезпечують його науковими рекомендаціями. Саме прогнозування як спосіб наукового передбачення на віддалену перспективу служить основою соціального планування. Важливу роль у справі покращення планування та програмування в країні, у галузі освіти відіграє Закон України “Про освіту" від 23.03. 1996 року. У цьому законі визначена мета, зміст системи державних прогнозів та програм соціально-економічного розвитку, а також загальний порядок розроблення вказаних прогнозів та програм. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ У наші дні планування набуває нових рис, пов’язаних з вимогами ринкової економіки, і в закладах освіти, що знаходяться на бюджетному фінансуванні. При плануванні розвитку освіти слід враховувати його специфіку. По-перше, серйозний вплив на характер планування має тісний взаємозв'язок педагогічних та економічних процесів. Другою особливістю функціонування освіти є те, що об’єктом планування виступають живі люди з їх індивідуальними потребами та здібностями. Це надає плануванню характеру більшої невизначеності, ніж у галузях матеріального виробництва. По-третє, система освіти повинна не тільки реагувати на потреби науково-технічного прогресу, але й готувати кваліфіковані кадри. У нових умовах господарювання навчальні заклади вже на стадії планування отримують більшу самостійність у прийнятті рішень. Наприклад, загальноосвітні школи мають право розробляти та затверджувати нові навчальні плани, програми навчально-виховної діяльності. НАВЧАЛЬНІ ПЛАНИ ШКІЛ. Навчальний план школи складається з дотриманням базисного та регіонального нормативів на довгий період. З урахуванням таких умов Рада школи затверджує на рік робочий навчальний план. Як правило, шкільний навчальний план складається з двох частин. інваріантна його частина, тобто незмінна для всіх шкіл, становить основу, забезпечує набуття загальнокультурних та національно-вагомих цінностей, формує особисті якості, що відповідають суспільним ідеалам. Варіативна чи змінна частина забезпечує індивідуальний характер розвитку учнів, враховує їх особливості, інтереси і нахили. Отже, у кожному навчальному плані наявні три види занять: обов'язкові, обов’язкові за вибором учнів та факультативні заняття. У статті 36 “Середні заклади освіти" закону України “Про освіту" йде мова про створення державою умов для учнів: “Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи /з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки/, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів". Цього навчального року багато шкіл для старших класів вибрали навчальні плани за профілями. Але, на жаль, ще не всі школи, особливо сільські, можуть обрати певний профіль. Кількість годин, передбачених навчальним планом на вивчення різних шкільних дисциплін, - це один із факторів, що впливає на об’єм роботи шкільного педагогічного колективу. ОСНОВНІ РОЗДІЛИ ПЛАНУ РОЗВИТКУ ОСВІТИ: ДОШКІЛЬНОЇ, ШКІЛЬНОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ, ВИЩОЇ Метою освіти є всебічний розвиток особистості людини як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками. У другому розділі Закону України “Про освіту" йдеться про систему освіту. У сучасній системі освіти України функціонують різні типи освітніх закладів: вищі, середні і дошкільні. До вищих навчальних закладів належать: університети, академії, інститути. Відповідно до Закону України “Про освіту", вищий навчальний заклад здійснює такі види діяльності: підготовка фахівців різних рівнів кваліфікації, науково - дослідна робота, підготовка наукових, науково - педагогічних кадрів підвищення кваліфікації, атестація педпрацівників тощо. До системи освіти в Україні належать також коледжі, технікуми, технічні училища, медичні училища. Професійно - технічна освіта здійснюється в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників. Середні заклади освіти поділяються на три ступені: І-й ст. - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту; ІІ-й ст. - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту; ІІІ-й ст. - старша школа, що забезпечує повну загальну освіту. У статті № 37 йдеться про заклади освіти для громадян. які потребують соціальної допомоги та реабілітації. Це діти-сироти, діти, котрі залишилися без піклування батьків, діти-інваліди. Позашкільна освіта та виховання – частина структури освіти, спрямована на розвиток здібностей, талантів дітей, учнів та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості. Дошкільна освіта і виховання здійснюються в сім’ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечити фізичне, психічне здоров’я дітей, їх всебічний розвиток, набуття життєвого досвіду. До дошкільних закладів освіти належать дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого та комбінованого типів з короткотривалим чи денним перебуванням дітей. На жаль, економіка України перебуває зараз у дуже скрутному становищі, тому багато дошкільних закладів закривають, особливо в селах, районних центрах. ПЛАНУВАННЯ КІЛЬКОСТІ УЧНІВ. Визначальним фактором величини об’ємів навчально-виховної та планової роботи є кількість учнів. Саме від нього залежить кількість класів та груп дітей, потреба в кількості та складі вчителів, розміри бюджетного фінансування шкіл тощо. Контингент учнів та кількість класів у школах визначається за групами: І – IV класах, V - ІХ класах, Х - XI класах. Ці дані подаються першого січня та першого вересня навчального року. Розраховується також і середньорічна кількість класів. Кількість учнів визначається у відповідності з планом прийому та випуску учнів. Визначення кількості класів у загальноосвітніх школах проводиться двома методами: методом переходу /перевід учнів у наступний клас: 1-й - у 2-й, 2-й - у 3-й і т.д./.Особливо планується контингент 5-тих класів. Це пов’язано з існуванням двох програм, за якими працює початкова школа /діти з 6 років проходять курс за чотири роки, а діти 7-ми річного віку – за 3 роки/. При визначенні кількості учнів 10-тих класів враховується, що частина випускників 9-тих класів вступить до професійних навчальних закладів. За остову методу наповнюваності береться середня наповнюваність класів у початковій, основній та середній школі за кожним плануючим роком. Загальна кількість учнів /Т/ ділиться на кількість учнів, які складають норму наповнюваності класу /Н/, та на кількість класів /К/, що визначається за формулою: К = Т : Н Середньорічна кількість класів у школі /К середн./ розраховується за формулою:  К1 – кількість класів на перше січня плануючого року; К2 – кількість класів на початок нового навчального року; М1 – кількість місяців функціонування школу з певною кількістю класів на 1 січня плануючого року; М2 - кількість місяців функціонування школи з певною кількістю класів на початок навчального року; 12 – кількість; місяців у році. ТЕМА 5. Кадри для освіти Сфера освіти, як і будь-яка галузь народного господарства, успішно буде функціонувати, якщо її забезпечити підготовленими кадрами спеціалістів. У навчальних закладах працює лише п'ята частина всіх спеціалістів. У складі працівників установ і органів освіти виділяють чотири основні групи:
Вирішальна роль у розвитку освіти належить педагогічним працівникам: викладачам вузів, середніх-спеціальних навчальних закладах, ПТУ, учителям, вихователям, керівникам освітніх закладів. В освіті науково-педагогічний персонал, шкільні вчителі і вихователі є безпосередніми провідниками (працівниками), основними виконавцям технології навчання і виховання. Саме їхній інтелектуальний і, особливо, моральний потенціал, рівень загальної культури, професійні заняття, уміння і рівень професійних знань, умінь і навичок, творчий підхід до справи служать головним, визначальним фактором розвитку й ефективності послуг освіти. Галузь освіти - єдина сфера, яка готує кваліфіковані кадри для всіх інших галузей економіки, а також для самої себе. Підготовку вчителів, вихователів і викладачів здійснює науково-педагогічний персонал вищих навчальних закладів. Науково-педагогічні працівники вузу зобов'язані:
До професійно-викладацького персоналу належать: декан, завідуючий кафедрою, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент. Порівняно з 1980 роком персонал вузів України зріс на 20-25%. Це пов'язано також із збільшенням кількості вузів. Чисельність докторів наук зросла в 2 рази, кандидатів наук – на 25%, а тих, хто має професорське звання, - на 35%. Ріст викладацького складу навчальних закладів сприяв розвитку університетської системи навчання. Із збільшенням кількості університетів, у декілька разів збільшився також і контингент їх студентів. Збільшення кількості університетів у 3,5 рази відбулося, головним чином, за рахунок перейменування їх з ряду інститутів різного профілю: педагогічного, гуманітарного, технічного, аграрного. Після закінчення різних освітніх закладів їх випускники працюють за фахом, який отримали у вузах. Випускники педагогічних училищ - вихователі, вчителі молодших класів, організатори...; випускники вищих навчальних закладів - вчителі молодших класів, вчителі старших класів, директори, завучі...; при отриманні освіти в найвищих навчальних закладах - викладачі технікумів, училищ, інститутів..., але це залежить також і від кваліфікаційного рівня ("спеціаліст", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "магістр", "доктор", "професор", "доцент" і т.д.). Післявузівська освіта здійснюється в аспірантурі і докторантурі. При цьому підвищується рівень освіти, наукової і педагогічної кваліфікації на базі вищого професійного навчання. У підготовці дипломованих вузівських педагогів (кандидатів, докторів) чільне місце займають науково-дослідні інститути, академії наук. На ґрунті цієї системи ведеться підготовка студентів, аспірантів і докторантів, готуються наукові і педагогічні кадри математиків, мовників, біологів та інших спеціальностей для всіх вузів країни, інститутів РАН, інших академій і галузей. Велике значення має фінансування навчання і науки в цілому. При недостатньому фінансування може знизитися якість освіти, підготовка спеціалістів різних рівнів, знизяться також і темпи економічного розвитку і втратиться конкурентна здібність на світовому ринку. У той час і розвиток нових форм освіти (навчання): вуз - аспірантура - докторантура, вимагає формування великих навчально-наукових комплексів, центрів. В аспірантуру рекомендують студентів після вузів, а також на конкурсній основі може вступити кожен, хто пропрацював два роки після закінчення вузу (здаються екзамени, захищається кандидатська дисертація). Докторантами стають особи, які мають наукову ступінь кандидата наук і зараховані в докторантуру для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук. Наукові звання присвоюються особам, котрі мають глибокі професійні знання і наукові досягнення у відповідній галузі науки. Звання професора присвоюється особі, що має ступінь доктора наук. Звання доцента – тим особам, які мають наукову ступінь кандидата наук, ведуть викладацьку, наукову і методичну роботу у вузах. Сучасна підготовка, розприділення працівників визначається тими радикальними змінами, які відбуваються в економіці країни, у фінансовому становищі, структурі й утриманні системи освіти. Розширення ринкових відносин в економіці веде до змін у процесі забезпечення спеціалістами галузей народного господарства. Посилюється роль економічних методів впливу, виникають елементи ринкової структури господарства, включаючи формування ринку робочої сили. Ринкове регулювання не охоплює повністю процес підготовки спеціалістів і забезпечення ними галузей освіти, але здійснює на нього активний вплив. Це регулювання реалізується через наступні економічні важелі: - вартість робочої сили; - заробітна плата педагогічних працівників; - оплата за навчання; - попит і пропозиції; - ринкові ціни за навчальні і наукові послуги. З початком 90-х років спостерігається таке негативне явище, як від’їзд за кордон висококваліфікованих спеціалістів, перехід в інші сфери діяльності, інші підприємства. Причина цьому: низький престиж інтелектуальної праці; низька оплата – у вузах зменшується кількість молоді, особливо чоловіків - це веде до фемінізації науково-педагогічного процесу, збільшується наукове навантаження на викладачів, що прагнуть додаткового заробітку. Посилюється нерівномірність розподілу висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів між вузами і різними регіонами країни. У цілях підвищення ефективності відтворення науково-педагогічних кадрів можна виділити декілька важливих напрямків:
Донедавна вся відповідальність про підготовку і розприділення спеціалістів належала державі. Підприємства, організації отримували фахівців відповідно до своїх потреб. Зараз існує плановий набір студентів на конкурсній основі для безкоштовного навчання і на контрактній основі. Молоді спеціалісти самі вирішують проблему працевлаштування. Навчання платне. Плату за навчання вносять як юридичні особи, так і підприємства, організації. Вища професійна освіта розрахована не менше як на чотири роки. Після її закінчення здобувається рівень бакалавра; за п'ять років – дипломований спеціаліст; на шість – магістр. Частина вузів перейшла на двохступеневу систему навчання: 2 і 4 роки. Навчаючись два роки, студент отримує ступінь бакалавра, той, хто хоче продовжувати освіту і проявляє здібності, може отримати другий ступінь, більш глибокі знання, і, ступінь магістра. Перехід на багаторівневу систему вимагав переглянути ряд спеціальностей. В останні роки відбувається перебудова структури викладацьких кадрів і прийняття студентів, спричинене домінуючими вимогами соціально-економічного розвитку. По деяких спеціальностях набір зменшується, по інших - збільшується. У галузі освіти, враховуючи і вищу, важливою частиною є педагогічна освіта. На неї відводиться 5-та частина вузів країни. Саме вона забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації педагогічних працівників: викладачів, вчителів, вихователів для усіх типів, форм і видів освітніх закладів. Найбільше педагогів готується для шкіл, професійно-технічних училищ, середньо-спеціальних навчальних закладів, дошкільних і позашкільних закладів. Сьогодні кожен регіон має свій педагогічний вуз, і не один. Вони орієнтовані, головним чином, на підготовку і задоволення потреб регіону в учителях і вихователях. Збільшується кількість факультетів у вузах, розвиваються економічні зв'язки з іншими країнами, поглиблюється вивчення іноземної мови, з'являються центри економічної освіти. Відбулася диференціація в складі середніх педагогічних навчальних закладів. Чільне місце займають і педагогічні коледжі. В наш час є вчителі, які не мають вищої освіти, а тому вводиться система контрактів у школах і вузах з питань працевлаштування. У теперішніх умовах розширення ринкових відносин в економіці, негативний вплив на педагогічні кадри, проявляється в посиленому відтоку робітників із галузі освіти. Вони переходять в інші сфери діяльності через такі умови: великий різниця в зарплаті освітян з іншими галузями, ненормований робочий день, соціальна незахищеність педагогів, зниження престижу викладацької праці. Катастрофічне становище спостерігається і серед дитячих садків. У багатьох місцевостях вони закриваються, або стають сезонними. Збільшується дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів. Після закінчення вузу стають педагогами лише деякий відсоток випускників, багато йдуть працювати в інші сфери діяльності. Деякі педагоги працюють не за фахом. Перехід до ринкової економіки визвав необхідність модернізації змісту педагогічної освіти і зміну структури підготовки педвузами учительських кадрів. Виникла потреба не лише в розширенні складу спеціальностей, але й в істотних змінах пропорцій у прийнятті студентів різних спеціальностей. У педвузах готують спеціалістів за усіма спеціальностями. В останні роки в ряді педагогічних університетів, інститутів розгорнута підготовка економістів, юристів, менеджерів, маркетологів, психологів. У зв'язку із цим повідкривалися нові факультети: економічний, юридичний, психолого-дефектологічний. Сьогодні велика увага відводиться підготовці спеціалістів для роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку. Іде підготовка вчителів предметників із додатковими спеціальностями. Перебудова вищої педагогічної освіти. Для підготовки висококваліфікованих працівників потрібна цілісна, комплексна програма. У її реалізації головна роль повинна належати педагогічним університетам, здатним розробляти нові освітні технології, новий зміст освіти з урахуванням регіональної специфіки. Важливою для вирішення проблем підвищення якості підготовки вчителів і забезпечення ними навчальних закладів є ідея утворення комплексів безперервної педагогічної освіти:
При комплексах даної педагогічної освіти передбачається також функціонування забезпечуючих блоків: наукового, комерційного, організації міжнародних зв'язків. Ведеться підготовка вчителів за експериментальною програмою; утворюються на базі педвузів наукові лабораторії і науково-дослідні інститути. Підвищення кваліфікації. Підготовка педагогічних кадрів передбачає не лише збільшення підготовки кількості вчителів, але і їх перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Для цього потрібне і підвищення кваліфікації і перепідготовка науково-педагогічного персоналу, який здійснюватиме цю роботу. Тому і виникли інститути удосконалення вчителів. Кожні п'ять років, протягом 2-3-х місяців, учитель проходить перепідготовку в цих інститутах. Для формування і навчання керівників шкіл існують факультети підготовки і підвищення кваліфікації освіти працівників. На даний період ця система включає:
Функції системи перекваліфікації:
На сучасному етапі реформування освіти відбувається ґрунтовна перебудова всієї системи підвищення кваліфікації педагогів і за складом її закладів, і за змістом їх роботи. Лише система підвищення кваліфікації потенційно здатна, разом з Міністерством загального і професійного навчання, (освіти) забезпечити збереження єдиного освітнього простору в країні. |
Схожі:
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
Тема: Предмет, структура, завдання й методи досліджень в юридичній психології Юридична психологія, метод спостереження (інтроспекція), метод бесіди, метод експерименту (законодавчий, природний, лабораторний,... |
|
Предмет, методи і завдання курсу «Регіональна економіка» та його зв’язок з іншими дисциплінами Предмет регіональної економіки “захоплює” багато інших галузей економіки і, навпаки, практично усі інші галузі економіки мають справу... |
1. Предмет i метод історії економіки та Призначений для студентів, які навчаються за напрямом 0501 економіка і підприємництво |
|
Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер с англ Тема Предмет і метод інституціональної економіки, етапи розвитку інституціоналізму |
Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер с англ Тема Предмет і метод інституціональної економіки, етапи розвитку інституціоналізму |
|
Тема 1: Предмет, метод і завдання дисципліни «Регіональна економіка» Які показники регіональної економіки виражають загальноекономічну характеристику ? |
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
|
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua