Особливості економічних поглядів: 1) предметом дослідження є первісне нагромадження капіталу, закономірності зростання багатства у сфері обігу; 2) методом дослідження є емпіризм; 3) практичне втілення – економічна політика меркантилізму /особливий тип діяльності держави, який сприяє первісному накопиченню капіталу/; 4) еволюція економічної політики: монетарна система – заохочення ввозу в державу коштовних металів шляхом заборони іноземним купцям вивозу золота та срібла як виручки; покарань за вивіз коштовних металів; мануфактурна система – заохочення ввозу грошей в країну шляхом розвитку виробництва експортних товарів; досягнення переваги експорту над імпортом.
Етапи розвитку: 1) ранній меркантилізм. За теорією грошового балансу гроші вважаються основним багатством, яке необхідно більше ввозити із-за кордону і менше витрачати; 2) пізній меркантилізм. За теорією торгового балансу джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.
Меркантилізм націлений на вивчення закономірностей сфери обігу.
Ранній меркантилізм –Вільям Страффорд (1554-1612 рр.). Головний твір: "Критична переказ деяких скарг наших співвітчизників". Основні ідеї: 1) висновок, що іноземні купці вивозять за свої товари англійське золото та срібло внаслідок більш високої купівельної спроможності англійської монети в інших країнах; зростання споживання предметів розкоші, за які розплачуються більшою кількістю грошей; вивозу сировини, яка в переробленому вигляді ввозиться до Англії і реалізується по вищій ціні; 2) заходи, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні: утримання від покупки іноземних товарів; сприяння зростанню грошових скарбів Англії; боротьба з пошкодженням монет.
Бернардо Даванзатті (1529-1606рр.). Флорентійський банкір. Головний твір: "Читання про монету". Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до висновку про необхідність: 1) введення безмитної чеканки монет і обігу зливків золота й срібла; 2) дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей; 3) ведення боротьби з фальшивомонетниками.
Пізній меркантилізм – Томас Мен (1571-1641 рр.). Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії. Головний твір:"Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства". Основні ідеї: 1) розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів із-за кордону; 2) для виконання даної умови держава повинна прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів; знижувати вартість транспортування експортних товарів; здійснювати ряд заходів на підтримку ремісництва; встановлювати мито на імпорт і забезпечити безмитний експорт; заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій; враховувати попит сусідніх держав; 3) вважав, що слушно вивозити гроші: "Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей, врешті-решт, після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була в свій час вивезена".
Антоніо Серра. Головний твір: "Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатньої кількості золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства". Основні ідеї: 1) зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з'ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт; 2) для виправлення ситуації рекомендує: більш активніше розробляти золоті та срібні родовища; вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом; розвивати ремісництво та винахідливість населення.
Антуан де Монкретьсн (1575-1622 рр.). Французький дворянин. Головний твір: "Трактат політичної економії, присвячений королю і королеві Франції". Основні ідеї: 1) запропонував назву економічної науки –“політична економія"; 2) змістом політекономії вважав вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна провадити влада з метою зростання багатства країни; 3) основними напрямками економічної політики вважав: розширення зовнішньої торгівлі, особливо вивозу промислових виробів; установлення високих митних ставок на імпорт; державна підтримка мануфактурного виробництва; установлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни.
Меркантилізм у Росії:
Єрмолай Єразм. Публіцист та політичний діяч 16 ст. Головний твір: "Благо хотящем царем правительница и земледелие" або "Правительница". Основні ідеї: 1) висував пропозицію заміни грошового оброку та інших повинностей селян натуральними (для зменшення пригноблення та різних форм експлуатації російського селянства); 2) вважав за необхідне надати населенню міст право безмитної торгівлі (для її розвитку); 3) відстоював непохитність основ феодально-кріпосницької держави.
Іван Тихонович Посошков (1652-1726 рр.).Головний твір: "Книга про скудість і багатство". Основні ідеї: 1) ідея, що багатство суспільства не тільки у коштовних металах, але і в матеріальних благах. Підтримував концепцію активного торговельного балансу; 2) показав зв'язок багатства держави з багатством народу, селянства ("в коем царстве люди богаты, то и царство богато, а в коем царстве люди убоги, то и царству тому не можно слыть богатому..."); 3) підтримував номіналістичну теорію грошей (не розумів функції міри вартості та зв'язку грошей з товаром); 4) вважав клас купців основним класом держави. Наголошує на необхідності монополії купців у внутрішній та зовнішній торгівлі, скорочення прав іноземних купців, зменшення експорту сировини з Росії; 5) виступає за розвиток ремесла. Пропонує регламентувати відносини майстрів та учнів, підвищити якість товарів, розглядає вплив винахідництва на розвиток ремесла; 6) пропонує регламентувати працю селян в мануфактурах, але залишити кріпосне право.
5.4. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди Б.Хмельницького
В середині 16 ст. в Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорізьку Січ, яка стала праосновою нової української держави. На цих землях формувалося козацьке землеволодіння. Селяни були вольними. Основною формою землеволодіння середнього козака був хутір. Багаті козаки, окрім землеробства і скотарства, займалися різним промислом, ремеслом.
Наступ феодалів на права селян зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Обмеження і переслідування торкнулися і українського козацтва. У 1638 році польський сейм затвердив "Ординацію", яка передбачала знищення козацтва як прошарку. Всі козаки, за винятком 6000 реєстрових, перетворювалися на кріпосних.
У 1648 році гетьманом Запорізького війська був обраний Богдан Хмельницький. Перемога у визвольній війні (1648-1654 роки) над польсько-шляхетськими арміями і звільнення значної території України мали великі соціально-економічні наслідки.
Були знищені крупні латифундії магнатів, селяни відмовилися від виконання частини повинностей, частина землі польської шляхти перейшла в руки кріпосних, які могли її успадковувати, продавати, дарувати. Селяни і городяни дістали можливість переходити в козацький стан, який отримав привілеї і особливі права (звільнення від податків, право на володіння землею, підкорення особливим юридичним нормам). Перетворилася на особливий стан козацька старшина, яка прагнула закріпити за собою земельні володіння і отримати промислові підприємства.
Звільнена територія України, де влада зосередилася в руках Війська Запорізького, була розділена на полки і сотні, створена судова система і відповідні господарські і фінансові органи. У 1654 році Україна увійшла до складу Російської держави на правах самостійної держави-автономії. Галичина залишилася в Речі Посполитій, Північна Буковина належала Молдавському князівству, Закарпаття – Угорщині.
У другій половині 17 і в 18 сторіччі господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої і Росії.
Основним заняттям населення залишалося сільське господарство. Розширилися посівні площі і перелік сільськогосподарських культур, виросло значення зернового господарства, поглибилася спеціалізація окремих районів, отримало розвиток племінне тваринництво, були вдосконалені сільськогосподарські знаряддя праці. Швидке зростання поміщицького землеволодіння супроводжувалося збільшенням кількості безземельних і малоземельних селян. Характерною рисою господарства магнатів Західної і Правобережної України і козацьких старшин було використання найманої робочої сили. Як на Лівобережній, так і на Правобережній Україні промисловість була представлена ремеслами і промислами. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура, в якій разом з вільнонайманою працею застосовувалася і праця кріпосних. Упроваджувалися технічні нововведення. Разом з тим, темпи розвитку промислового виробництва, процес його концентрації, зростання вільнонайманої робочої сили в Правобережній Україні були значно нижчі, ніж в Лівобережній Україні.
Розвиток товарно-грошових відносин привів до диференціації населення. Масовий вихід збіднілого населення на заробітки свідчить про початок формування ринку робочої сили. Зароджується національна буржуазія.
Посилюються економічні зв'язки між населеними пунктами, регіонами, розвивається внутрішня торгівля, зростає кількість ярмарків. Особливу групу торговців складали чумаки. З'явилися спекулянти і перекупники.
Не вважаючи на кордони, не припинялася торгівля між Лівобережною Україною, Слобожанщиною, Північним Причорномор'ям, Західною і Правобережною Україною.
Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.). Гетьман, видатний державний діяч фундатор і будівничий Української Козацької Держави. За часів Б.Хмельницького: 1) створено нову провідну верству – козацьку старшину /згодом, у 18 ст. вона перетворилася на українську шляхту, а у 19 ст. – на українське дворянство/; 2) припинене негайне відмежування козаків від селян; 3) звільнено від кріпосної залежності селян, які створили нову соціальну верству – посполиті військові сили. Після війни від влади феодалів звільнилося міщанство; 4) міста отримали право на самоуправління, зросла їх роль як центрів ремесла і торгівлі; 5) реалізовано заходи щодо розвитку промислової мануфактури, охорони міських ремесел, їх цехової організації; 6) видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі; 7) зміцнювалися зв'язки з іншими країнами /іноземні купці звільнювалися від сплати ввізних і вивізних мит, одержували інші пільги, укладались довгострокові торговельні угоди/; 8) державна влада активно втручалася у господарське життя.
ТЕМА 6. Розвиток ринкового господарства в період
становлення національних держав (друга
половина XVII – перша половина ХIХ ст.)
6.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки.
6.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії.
6.3. Зріла класична політекономія.
6.4. Пізня класична політекономія. Ідеї реформізму, прагматизму,
апологетизму.
6.5. Західноєвропейський утопічний соціалізм.
6.6. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії.
6.7. Стара історична школа Німеччини.
6.8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у
другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.
6.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки
Передумови мануфактурного виробництва у Європі:
неспроможність цехової організації виробництва задовольнити зростаючі потреби суспільства;
високий рівень собівартості й цін;
підрив монопольного положення цехів (непідкорення окремими майстрами цеховому уставу, розширення власного виробництва, збільшення кількості робітників, збільшення тривалості робочого дня).
Мануфактура (manus рука, factura виготовлення) підприємство, засноване на найманій праці й широкому поділі праці.
Види мануфактури:
1) гетерогенна (різнорідна) – продукт створюється шляхом механічного поєднання його деталей або елементів (виробництво годинників);
2) органічна – продукт є результатом послідовної низки операцій (виготовлення голок).
Типи мануфактур:
1) розсіяні мануфактури – дрібні ремісники працюють на єдиного скупника. Збирання готової продукції відбувається на підприємстві скупника;
2) централізовані мануфактури – виробничий процес відбувався, переважно, в централізованій майстерні, де всі робітники пов’язані єдиним технологічним процесом.
Мануфактура стає панівною формою суспільної праці (середина 16 ст. остання третина 18 ст.) в країнах Західної Європи.
Наслідки мануфактурного виробництва:
різке підвищення продуктивності праці;
зниження сукупних витрат на одиницю продукції;
наближення до машинного виробництва;
поява особистої свободи найманого робітника.
Історичні передумови розвитку крупної машинної індустрії сформовані мануфактурною формою виробництва.
Початок цього процесу ґрунтується на змінах у засобах праці в 70 80рр. 18 ст.: 1) винайдено механічну прядку "Дженні" Дж.Харгвісоном; 2) використання мюль-машини С.Кромптона; 3) запатентовано зразок механічного ткацького станку 1785р.; 4) перша механічна фабрика у Великобританії, 1801р.; 5) перехід у металургії до пудлінгування /виробництво заліза з чавуну/ 18 ст.; 6) паровий двигун Дж.Уатта /90-і рр./; 7) перший пароплав 1807р.; 8) паровоз 1814р.; 9) парова залізниця, початок 19 ст.
Характеризується процес промислового перевороту суперечністю між широким розповсюдженням машинної техніки та ремісницькою технологією виготовлення машин. Вона розв’язана через масове втілення машин у машинобудуванні. Динамізм техніки, технології зумовив зміни в організації праці, соціально-економічній структурі суспільства (підвищення частки міського населення, панування буржуазії).
Промисловий переворот (сер. 18 ст. –сер. 19 ст.) – це система економічних і соціально-політичних змін, в якій відобразився перехід від заснованої на ручній праці мануфактурі до крупної машинної індустрії.
Хронологія промислового перевороту: 1) Великобританія /60-ті рр. 18 ст./; 2) Франція /1815 1830, 1850 1860/; 3) США /перша половина 19 ст./; 4) Японія, Германія /з середини 19 ст./
6.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії
Історичні умови становлення ранньої класичної політекономії: 1) становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи значно більші ніж від експлуатації родовищ золота й срібла та ведення зовнішньої торгівлі; 2) виробництво отримує товарний характер, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі; 3) розвиток товарно-грошових відносин, які розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження; 4) розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики, що значно полегшує дослідження в галузі економіки.
Предметом дослідження виступають закономірності зростання доходності у сфері виробництва.
Метод дослідження поєднує емпіризм із зачатками теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В.Петті, дедукція у Ф.Кене).
Вільям Петгі (1623-1687 рр.). Оксфордський професор медицини, засновник одного з найбагатших родів англійських лендлордів. Головні твори: "Трактат про податки і збори", "Політична арифметика","Політична анатомія Ірландії", "Різне про гроші".
Головні ідеї: 1) перехід від спостереження і опису форм прояву економічного процесу до аналізу-його сутності, застосування абстрактного методу дослідження; 2) використання кількісного аналізу економічних явищ; 3) предмет політичної економії – закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва. |