Конфуцій /Кон Фу-Цзи/ (551-479 рр. до н. е.) – засновник пануючої релігії Стародавнього Китаю. Збірник "Лунь юй" ("Бесіди і судження") був записаний його учнями. Конфуцій: 1) ідеал держави знаходив у минулому; 2) захищав інтереси родової знаті; 3) пропонував програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально-економічного устрою; 4) виступав за регламентацію патріархальних відносин для зміцнення державного устрою; 5) пропонував розподіляти багатство справедливо, зменшити податки; 6) вважав, що держава – велика родина, а голова її – батько народу.
Автори пам'яток економічної думки Стародавнього Китаю пропонували багато цінних ідей щодо можливостей кількісного аналізу економічних явищ, організації натурального виробництва, формування принципів державного регулювання.
2.4. Господарство первісних племен на території Українських земель.
Трипільська культура
Перші люди на території Українських земель з'явилися 1,5 млн. років тому в період палеоліту. Селилися, в основному, в південній частині України, оскільки клімат був холодним. Вони уміли виготовляти з каменя знаряддя праці: гостронаконечники, скребла, рубала. Полювали на мамонтів, зубрів, лосів, ловили птахів, займалися рибальством, збиральництвом. На території України палеоліт продовжувався від появи людини до 9 тисячоліття до наший ери.
Мезоліт /9 6 тисячоліття до н.е., середнє кам'яне століття/ – клімат змінився, наступив післяльодовиковий період. Крупні звірі вимерли. Люди полювали на дрібних звірів і птахів. Великого поширення набуло рибальство за допомогою вудки і сіток, ловля раків, збирання молюсків. Почалося приручення тварин. З'явився перший вид транспортних засобів – водний (плоти, човни). Вироблено лук, стріли, гарпун. Для мезоліту характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З'явився макроліт – кам'яні знаряддя для обробки дерева.
Протонеоліт /перехід від мезоліту до неоліту/ характеризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого господарства, зародженням відтворюючого господарства. Зароджується землеробство, з'являються перші постійні поселення.
В період неоліту (6 4 тисячоліття до н.е.) утворюється відтворююче господарство. Удосконалюється техніка обробки каменя: пиляння, свердління, шліфування. Виникає наземний транспорт; лижі, сани, волокуші. З'явилося прядіння і ткацтво.
Епоха мідного століття /середина 4 тисячоліття до н.е. – 2 тисячоліття до н.е./ на території України зафіксувалася у трипільській культурі. Трипільці обмінювали хліб і худобу на коней у кочових племен. У інших племен перейняли способи виробництва кераміки.
За мідним століттям настав бронзовий період, що охопив в Україні 2 тисячоліття до нашої ери. У цей період знаряддя праці виготовляються з бронзи, відбувається відособлення племен тваринників, розвивається землеробство, городництво, з'являються ремесла, обмін стає постійним і носить регіональний характер. З початком 1 тисячоліття до н.е. бронзові знаряддя праці поступово витісняються залізними.
Залізне століття /12 8 ст. до н. е./ охарактеризувалося розповсюдженням залізних знарядь праці, що було обумовлене наявністю покладів залізняку, а також більшою продуктивністю залізних знарядь праці в порівнянні з бронзовими. Разом із землеробством і кочовим тваринництвом, високого розвитку досягають ремесло і торгівля.
ТЕМА 3. Особливості господарського розвитку та
економічної думки періоду формування світових
цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)
3.1. Характерні риси економічного розвитку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
3.2. Розвиток економічної думки Античного Світу.
3.3. Економічний розвиток східнослов'янських племен.
3.1. Характерні риси економічного розвитку Стародавньої Греції та
Стародавнього Риму
Античне рабство (1 ст.до н.е. – 1 ст. н.е.) характерне для Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
Стародавня Греція. Продуктивні сили – удосконалення агротехнічних заходів /трипілля, удобрення вапном, борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка/. Форми господарювання – ранній розвиток ремесла й торгівлі, відокремлення ремесла, сільське господарство /пшениця, ячмінь, виноградники, оливкові гаї, сади, бджільництво/, металургія, обробка каменю, ткацтво, будівництво жител, кораблебудування, мореплавство, колонізація. Економічні відносини – боргове рабство, руйнування общини родовою аристократією, використання рабської праці різнобічне й продуктивне, поява грошей, торгового капіталу. Соціальний устрій – антична громада /вільні землевласники, а раби – безправні/ виступала переважно як місто-поліс /експлуатувало село/.
Античний Рим. Періоди: 1) Царський /8 6 ст. до н. е./. Земля обробляється плугом. Розкладається родовий устрій. 2) Республіканський /509 31 до н. е./. Засоби виробництва: коса, серп, борона з зубами, жатка з широким захватом, колісний плуг, водяний млин, мінеральні добрива. Здійснюється перехід від родової общини до сусідської, з'являються патриції й плебеї. Розвивається приватно-рабовласницьке господарство, у тому числі: вілли (25-100 га, 50 60 рабів), латифундії. 3) Імператорський (31р. до н. е. 476р. н.е.). Криза завойовницької політики. Зменшення притоку рабів. Галузі господарювання: сільське господарство /пшениця, просо, сочевиця, цибуля, часник/, тваринництво, військова справа, рибальство, торгівля /експорт: хліб, солона риба, конопляне полотно, мед, віск, хутро; імпорт: вина, золото, срібло, зброя, тканини, предмети розкоші/.
3.2. Розвиток економічної думки Античного Світу
Ксенофонт (430 355 рр. до н. е.). Афінський аристократ і політичний діяч, землевласник. Твори: "Домострой, Кіропедія". Головні ідеї: 1) об'єднав коло питань, які стосуються проблем раціонального господарювання, у особливу галузь знань "ойкономію" /від грец. "ойкос" господарство, "номос" закон/; 2) аналізує поділ праці та його вплив на прибутковість домашнього господарства; 3) виділяє дві властивості товару ("Цінність - все те, від чого можна отримати користь. Якщо людина не вміє користуватись річчю, то вона не є для неї цінністю. Але коли дану річ продати, то можна одержати корисність і, тим самим, надати речі цінності"); 4) характеризує сутність грошей та їх функції (гроші – особливий товар, специфічність якого – у не насиченості; функції грошей: надавати користь і створювати скарби).
Платон (427 347 рр. до н.е.). Аристократ, засновник філософської школи – Афінської "Академії". Твори: "Держава, Закони". Головні ідеї: 1) пропонує модель "ідеального" державного устрою, поклавши в її основу принцип природного поділу праці (Людині від народження притаманний лише певний талант. Одні народжені для управління, інші - для надання допомоги, а інші - для землеробства і ремісництва. Необхідно створити таку державу, в якій кожний виконував би певні функції за своїм талантом і отримував частку у суспільному продукті відповідно до природних здібностей); 2)характеризує три стани – філософи /управляють державою/, воїни /охороняють державу/, землероби, ремісники, торговці /виробляють продукти/; перший та другий стани не мають ніякої власності і звільнені від продуктивної праці, споживають суспільний продукт на принципах рівності; третій стан має приватну власність і забезпечує засобами існування перші два; 3) необхідність грошей виводить із торгівлі, яка обслуговує поділ праці. Виділяє три функції грошей: міра вартості, засіб обігу і засіб нагромадження скарбів.
Аристотель (384 322 рр. до н.е.) учень Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник Афінського "Ліцею", в якому займався педагогічною діяльністю. Головні твори: "Нікомахова етика", "Політика". Головні ідеї: 1) об'єднує знання про господарювання у вчення про: економіку /комплекс знань про господарську діяльність, пов'язану з виробництвом споживчих вартостей/, хрематистику /комплекс знань про діяльність, націлену на нагромадження майна; 2) характеризує двоїсту природу товару /речами користуються заради споживчих якостей і заради обміну. Обидві властивості товару приносять власнику користь/, а також принципи рівності і квантифікованості в обміні; 3) виділяє функції грошей /міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження скарбів/; 4) встановлює різницю між рухом грошей як грошей /Т Г Т/ і грошей як капіталу /Г Т Г/.
Вирішення проблем раціональної організації рабовласницької латифундії наведені у працях давньоримських філософів:
Марк Теренцій Варрон (116-27рр. до н. е.). Головний твір: "Про сільське господарство". Основні ідеї: 1) виділяє фактори, які впливають на зростання дохідності сільського господарства /торгівля та необхідність урахування коливання ринкових цін, розвиток тваринництва, з якого "можна вилучити немалий дохід"/; 2) вважає, що інтенсифікація праці рабів можлива за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання /"Бажання до праці можна викликати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням роботи або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби"/; 3) пропонує раціонально використовувати працю вільних колонів та рабів.
Марк Порцій Катон (234 149 рр. до н. е.). Головний твір: "Землеробство". Звертає увагу на умови зростання дохідності домашнього господарства: 1) розвиток землеробства на основі інтенсифікації рабської праці /через забезпечення раба завданням на робочий день, безперервність процесу виробництва: "працювати в будь-яку погоду і свята"/; 2) систему контролю за виконанням робіт наглядачем із числа рабів; 3) збут частини виробленої продукції на ринку; 4) розвиток орендних відносин /"здавати у підряд збір маслин, виготовлення масла, обробку земель"/.
3.3. Економічний розвиток східнослов'янських племен
Українські землі з періоду залізного століття заселялися різними за походженням й мовами племенами:
1) автохтонні землеробські племена – прародителі слов'ян, ірано-язичні кочові племена, греки-колоністи;
2) перші жителі причорноморських степів – кіммерійці /9–7 сторіччя до н. е./ за походженням – індоєвропейці, вели кочовий спосіб життя, займалися тваринництвом, металургією, створили великі племінні союзи на чолі з царями, однак потерпіли поразку від скіфів і покинули країну;
3) стародавнє населення півдня Криму /9–4 сторіччя до н.е./ – племінне об'єднання таврів, що боролося проти Херсонеса і Боспорського царства.
4) племінне об'єднання скіфів /7– 3 ст. до н.е./ на півдні Східної Європи, продовженням якого було Скіфське царство /3 ст. до н.е./. Скіфське суспільство поділялося на три прошарки /воїнів, жерців і рядових общинників –землевласників і скотарів/, очолювані царськими скіфами, влада яких розповсюджувалася на слов'янські племена;
5) сармати, які нашестям знищили Скіфію /2 ст. до н.е./, заснували свою державу в Північному Причорномор'ї – Сарматію /до її складу входили слов'янські племена/;
6) впродовж великого переселення народів /4 7 ст. н.е./ автохтонним населенням на території України були слов'яни.
Середнє Подніпров'я стало історичним центром східного слов'янства. Господарство: землеробство /разом з перелоговою використовувалася двопільна і трипільна система/, тваринництво, полювання і рибальство, ремесла /залізодобувні й залізо обробні/, розвиток обміну й торгівлі. Суспільний устрій: союзи племен /перші територіально-політичні об'єднання 6–8 ст./, як зародки держави. Віче – верховний орган племінного самоврядування слов'ян. Влада спочатку виборна, а пізніше спадкова княжа.
Місто Київ /засновано у кінці 5 ст./ було важливим політичним і культурним центром полян /5–6 ст./, який на рубежі 8–10 ст. перетворився на значний політичний міжплемінний центр, що поступово об'єднав величезні території між Балтійським і Чорним морями.
"Русь", або "Київська Русь" – нова держава з центром в Києві /9 ст./. Соціальний устрій: середньовікова імперія, конфедерація. Економічні відносини: власниками землі були князі, бояри, церква. Умовне землеволодіння і васально-сеньоральні відносини – у межах великий князь - князі-намісники /9– середина 12 ст./, пануюча форма власності – вотчина /формально визнана на з'їзді князів в Любече, 1097 р./. Господарювання: сільське господарство, високорозвинені ремесла, торгівля, формування грошової системи.
Занепад Київської Русі /кінець 11 ст./ був економічним і політичним. Причини: зростання крупного землеволодіння, особливо його вотчинної форми, що посилило феодальну роздробленість та Нашестя монголо-татарів /12 13 ст./. Наслідки: 1) зміна форми державного устрою /самостійні князі-намісники/; 2) перетворення Київської Русі на федерацію /союз/ феодальних земель – князівств /середина 12 ст./; 3) Волинське і Галицьке князівства об'єдналися в єдину Галицько-Волинську державу і в умовах розпаду Київської Русі стали наступниками державності; 4) князівства Південно-Східної Русі потрапили в залежність від монгольської держави на довгий час; 5) українські землі з середини 14 ст. потрапили під владу польських, литовських і угорських загарбників.
ТЕМА 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V ХV ст.)
4.1. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя.
4.2. Економічні погляди середньовіччя у Західній Європі.
4.3. Економічні погляди середньовікового Сходу.
4.4. Економічний розвиток Українських земель (V-XV ст. ).
4.5. Економічна думка України періоду середньовіччя.
4.1. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя
Характерні риси еволюції феодального господарювання:
Раннє середньовіччя (5 9 ст.): 1) формування крупної феодальної власності; 2) поступова втрата селянами-общинниками особистої свободи; 3) натуральний тип господарювання з переважанням ручної праці, домінуюча роль аграрного сектору щодо торгівлі й ремесел; 4) феодальна роздробленість, міжусобні війни; 5) формуються основи майбутніх державних утворень.
Високе середньовіччя (10 13 ст.): 1)розвиток сільського господарства, ремесел, торгівлі в містах; 2)формування крупних централізованих держав.
Пізнє середньовіччя (14 15 ст.): 1)розпад феодальної економіки; 2)створення основ ринкового господарства; 3)формування колоніальної системи й всесвітнього ринку.
Загальні риси феодального господарювання:
1) низький, рутинний стан техніки;
2) панування крупної земельної власності феодалів;
3) поєднання її з дрібним індивідуальним господарством селян;
4) селяни є не власниками, а користувачами землі;
5) позаекономічний примус селян до праці (особиста, поземельна залежність);
6) аграрний "переворот", переважання агросектору над торгівлею, ремеслом;
7) домінування натурального господарства.
8) форма господарювання – феодальна вотчина;
9) форми реалізації феодальної земельної власності – феодальна земельна рента (відпрацьовочна /панщина/, продуктова /натуральний оброк/, грошова /грошовий оброк/);
Наслідки феодального господарювання:
1) розвиток ремесла в межах феодального помістя, в об’єднаннях ремісників – "цехах";
2) корпоративний характер розвитку торгівлі в торгових об’єднаннях – "гільдіях";
3) розвиток товарно-грошових відносин призвів до виникнення перших банків;
4) розпад общини й швидке зростання великих земельних володінь;
5) посилення державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоральні відносини;
6) урбанізація Західної Європи, переростання міст у центри ремісництва й торгівлі. |