Американська школа розповсюджує принцип маржинального аналізу на фактори виробництва і створює теорію граничної продуктивності факторів.
Д. Б. Кларк (1847-1938 рр.). Головний твір: "Сутність економічної теорії. Розподіл багатства". Основні ідеї: Фактори виробництва і гранична продуктивність: 1) фактори вартості товару – капітал в грошах, капітальні блага /засобів виробництва і земля/, підприємництво, праця робітників; 2) участь кожного фактора у створенні вартості визначається його граничною продуктивністю; 3) граничний продукт – приріст продукції, одержаний у результаті збільшення використання даного фактора на одну одиницю при незмінній величині застосування всіх інших факторів. Закон зниження граничної продуктивності: при незмінному рівні знань і техніки послідовне зростання одного з виробничих факторів на одиницю і незмінності інших веде до зниження приросту продукції.
Доходи: 1) на кожний фактор покладена певна частка виробленого за його допомогою продукту. Ця частка залежить від граничної продуктивності фактора і становить його доход; 2) підприємець – новатор, який досягає зниження виробничих витрат на своєму підприємстві, і отримує за це додатковий доход /підприємницький прибуток/. Економічна статики і динаміка: 1) статика – опис умов необхідних і достатніх для становлення ринкової рівноваги; 2) динаміка – пояснює причини порушення статики.
Теорія Кембриджської школи стала систематизацією та узагальненням ідей пізньої класики і австрійської школи. Започатковує неокласичний напрямок сучасної економічної думки.
А. Маршалл (1842-1924 рр.). Професор Кембриджського університету. Головний твір: "Принципи економікс" (1899р.). Основні ідеї: Ціноутворення: 1) визначення ціни витратами виробництва і граничною корисністю; 2) ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною корисністю; 3) ціна, яку призначає виробник, залежить від витрат виробництва; 4) ціна рівноваги – максимальна ціна споживача і одночасно мінімальна ціна виробника; 5) ножиці Маршалла: “принцип витрат і принцип кінцевої корисності, без сумніву, є складовими частинами одного загального закону попиту і пропонування; кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць".
Доходи: 1) квазірента – прибуток, який одержується за рахунок використання особливого або унікального штучного блага; 2) рента споживача – доход, який одержує споживач внаслідок того, що купує товари за ринковою ціною, а не за цінами попиту.
Закони віддачі факторів виробництва: динаміки витрат виробництва в залежності від змін масштабів випуску продукції: постійна, зростаюча, спадна віддача. Кількісна теорія грошей: M=k*p*y, (M грошова маса; p загальний рівень цін; y обсяг ВВП; k коефіцієнт, що відображає частку готівкових грошей на руках споживачів, які не вкладено в цінні папери і не витрачено на споживання).
Математична школа. Методологія: 1) побудова теоретичних моделей на основі синтезу уявлень про граничну корисність, граничну продуктивність і теорію попиту і пропозиції; 2) використовується апарат математики і здійснюється перша спроба опису ринку конкуруючих товаровиробників як замкненої системи кількісних взаємозалежностей; 3)створено теорію загальної рівноваги і ординалістський варіант теорії граничної корисності.
В. Джевонс (1835-1882 рр.). Головний твір: "Теорія політичної економії". Основні ідеї: 1) предмет політичної економії – пошук шляхів максимізації корисності. "Насолода і страждання суть, без сумніву, дві кінцеві основи економічного розрахунку... Збільшити в максимальному ступені насолоду – така проблема політичної економії"; 2) гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише проявляється у ринкових цінах споживчих товарів, послуг і факторів виробництва; 3) закон байдужості: "на одному і тому ж вільному ринку в один і той же момент не може існувати дві різні ціни на один і той же вид продукції"; 4) рівновага споживача в обміні: MUx/MUy=Px/Py, де MUx, MUy граничні корисності благ х і у; Рх, Ру ціни одиниці благ х і у; 5) загальна економічна рівновага виражається рядом співвідношень, які пов'язують пропорції обміну, цін, граничної корисності і продуктивності; 6) умова рівноваги – "кількості обмінюваних товарів прямо пропорційні продуктивності витраченої праці і обернено пропорційні цінностям цих товарів і питомим витратам виробництва так же, як і їх граничним корисностям"; 7) математична умова рівноваги: Qx/Qy =Wx/Wy=MUx/MUy=Cx/Cy=Pzx/Pzy, де: Q кількість товару; W цінність одиниці товару; С витрати на виробництво одиниці товару; Рz продуктивність праці у виробництві одиниці товару; х,у –товари.
Ф. Еджуорт (1845-1926 рр.). Професор економіки Оксфордського університету. Головний твір: "Математична психіка". Основні ідеї: 1) умова рівноваги виробника: зростання обсягів виробництва вигідно продовжувати доти, доки граничний доход не вирівняється з граничними витратами; 2) математична умова виробника (MR=MC, де МR граничний доход; МС граничні витрати; 3) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ: MRSxy = MUx/MUy; 3) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись одержати максимальну вигоду від існування різних цін на одному і тому ж ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного блага. Ця закономірність отримала назву "теореми еквівалентності Еджуорта", в процесі доведення якої було висунуто поняття "контрактної кривої" і "кривої байдужості".
Л. Вальрас (1834-1910 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Елементи чистої політичної економи". Розробив модель загальної ринкової рівноваги: 1) передумови моделі – вільна конкуренція; досконала інформація; миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі; жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції; 2) дві групи економічні суб'єкти: а/ власники виробничих послуг – продають фактори виробництва і купують споживчі товари; б/ підприємці – продають товари і купують фактори виробництва; 3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – "це стан, за яким ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси урівноважуються на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція урівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах".
В. Парето (1848-1923 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Підручник політичної економії". Основні ідеї: Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості описує однакові за порядком набори.
Загальна економічна рівновага. П'ять умов характеризують стан загальної економічної рівноваги: 1) урівноважені за цінами граничні корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас виробничих благ є величина дана і використовується повністю. Оптимум Парето, або критерій стійкої рівноваги: рівновага буде стійкою, коли неможливо покращити положення кого-небудь з учасників обміну без того, щоб не погіршити положення хоча б одного з інших.
ТЕМА 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні
(друга половина ХIХ — початок ХХ ст.)
8.1. Економічний розвиток України в др. пол. ХІХ – на початку ХХ ст.
8.2. Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка.
8.3. Економічні погляди революційної та радикальної демократії.
8.4. Економічні ідеї народників.
8.5. Розвиток політичної економії в Україні.
8.6. Відображення марксизму в працях українських економістів.
8.7. Соціальний напрям в економічній думці України.
8.8. Розвиток економічної думки в Галичині.
8.1. Економічний розвиток України на рубежі ХІХ ХХ ст.
З першої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.
Промисловий переворот (почався у 30 40 рр. і завершився у 60 80 рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру у Російській імперії/.
Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування, легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною продуктивною силою.
Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система, торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торгово-адміністративні центри.
У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861 р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських господарств у товарно-грошові відносини; декларативність багатьох прав селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.
Індустріалізація в Україні починається з перших років 20 сторіччя. Етапи розвитку: 1) криза 1900 1902 рр., коли в результаті масового банкрутства дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом; 2) депресія /тривала до кінця 1909 р./; 3) підйом 1910 1913 рр.
Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів землею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку приватного сільськогосподарського виробництва.
У Східній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес індустріалізації, за рівнем промислового розвитку вона вийшла на одне з перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу. Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали від передових частин світу.
У період 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини) і стала ареною бойових дій. Промислове виробництво в Україні на початку війни: 1) зросло, виконуючи армійські замовлення; 2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових дій /Прибалтика, Польща/; 3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад, Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849 у 1915 р./; 4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих спроб відновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій; 5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.
Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів війни, унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.
Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку: скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів торгівлі; знецінення рубля.
Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів споживання; занепад сільського господарства.
8.2. Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка
Історичні умови виникнення: 1) скасування кріпосного права, яке вивільнило стрімкий розвиток капіталістичних відносин; 2) поглиблення соціально-економічної багатоукладності, яку утворювали патріархальний, дрібнотоварний, приватнокапіталістичний, державний уклади; 3) розвиток соціальних класів і прошарків – чиновників, крупної й дрібної буржуазії, найманих робітників. Зазначені передумови сприяли активному розвитку національної економічної думки, її асиміляції з досягненнями світової економічної думки.
Представники дворянсько-ліберальної думки виражали інтереси селянства /зменшити кріпосницький гніт/ та власні /підвищити доходи від дворянських помість/.
В. Каразін (1773 1842 рр.). Засновник Харківського університету. Основні ідеї: 1) прихильник "прусського" шляху розвитку сільського господарства /поступова довгорічна трансформація/; 2) на першому етапі селяни мають лишитися підлеглими поміщика; 3) необхідно ліквідувати найобтяжливіші форми особистої залежності через визначення виключного обсягу повинностей селянина перед поміщиком та заміну панщини грошовим оброком; 4) перейти на договірні відносини "селянин-поміщик"; 5)частина поміщицької землі має оброблятися також і найманими робітниками; 6) вважав, що головною причиною відставання України від європейських держав є однобічний аграрний розвиток; 7) запропонував розвивати форсованими темпами промисловість шляхом прийняття державою відповідних законів, надання власникам фабрик певних привілеїв, залучення до промисловості іноземного підприємницького капіталу, акціонування підприємств.
Д.Журавський (1810 1856 рр.). Видатний економіст і статист. Основні ідеї: 1) проаналізував у сільському господарстві фактичний матеріал щодо соціально-економічного стану населення, розвитку капіталізації тощо; 2) виявив головну причину низького рівня розвитку села та промисловості – бідність, породжену кріпосним правом; 3) пропонував розвивати крупну промисловість за державні кошти; 4)зняти бюрократичні перепони на шляху розвитку дрібної промисловості /фінансово відокремити селянське господарство від поміщицького/.
Ідеї ліберально-дворянського напрямку виражали інтереси дрібної та крупної буржуазії, що зароджувалася. Осередками такої думки були "Громади".
В.Білозерський (1825 1899 рр.), М.Костомаров (1817 1885 рр.), О.Кістяковський (1833 1885 рр.) входили у редколегію журналу "Основи". Базові ідеї: 1) вважали реформу 1861 р. необхідною, але половинчастою, тому що скасувалося лише кріпосне право поміщика над селянами, а залишилося кріпосне право самодержавця над населенням, яке треба скасувати конституційно; 2) характеризували стан поміщицьких і селянських господарств й нагромаджували досвід реформування з огляду на негативний вплив чиновників, куркульства, лихварства, нестачі грошей тощо; 3) для забезпечення швидкого капіталістичного розвитку обґрунтували необхідність урядової децентралізації та народної централізації шляхом передачі частини повноважень губерніям, розвитку акціонерних компаній, фінансування будівництва шляхів сполучення, промисловості, культурної просвіти народу. |