ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА

Скачати 1.14 Mb.

Назва	ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА
Сторінка	6/8
Дата	19.03.2013
Розмір	1.14 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8

Тема 8. Діагностика виробничого потенціалу підприємства
1. Сутність, зміст та складові елементи виробничого потенціалу підприємства.

Під виробничим потенціалом підприємства розуміють його можливості щодо виготовлення продукції певного асортименту, номенклатури і якості в потрібній споживачам кількості.

Складові елементи, які впливають на успішне використання виробничого потенціалу підприємства, наведені на рис. 8.1.

Технічна складова виробничого потенціалу характеризує можливості використання наявного парку обладнання, оснащення і устаткування, а також можливості конструктивного удосконалення і модернізації всієї техніки для більш ефективного забезпечення виробничих операцій.

Технологічна складова виробничого потенціалу регламентує послідовність і порядок здійснення конкретних операцій з виготовлення продукції (надання послуг) у вигляді технологічного регламенту, а також обґрунтовує нормативно-правовий бік виробничих процесів, узгоджуючи його з чинними в галузі (регіоні, країни) стандартами виробництва.

Інжинірингова складова виробничого потенціалу передбачає проектування нових і удосконалення існуючих різновидів продукції (послуг), оформленням відповідної проектної документації. Ця складова ґрунтується на маркетингових дослідженнях ринкового середовища, зокрема платоспроможного попиту споживачів.

Менеджмент підприємства як складова виробничого потенціалу є керівною ланкою процесу управління, тобто запорукою успішної діяльності підприємства в цілому. Адже прийняття конструктивних і своєчасних управлінських рішень може запобігати непередбачуваним збоям у виробництві та сприяти його надійності.

Ресурсна складова є найбільш ємною складовою виробничого потенціалу включає структуру ресурсів – капітальних, трудових, матеріально-сировинних, інтелектуальних. Раціональне сполучення і використання всіх вказаних ресурсів дає змогу йому претендувати на вагому частку ринкового сегменту.

Основним показником, який характеризує ступінь використання виробничого потенціалу підприємства, є його виробнича програма.
2. Ресурсне обґрунтування виробничо-господарської діяльності підприємства.

1. Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами

Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і штатом робітників.

Розрахунок чисельності працівників є найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується система показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Штатна чисельність - це кількість працівників облікового складу на визначену дату з урахуванням прийнятих і вибулих протягом певного періоду працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник облікової чисельності працівників (середньоспискової чисельності працівників). Для розрахунку потрібної облікової чисельності персоналу складають баланс робочого часу одного середньооблікового працівника.

Баланси робочого часу складають окремо – для періодичного та безперервного виробництв. Вони розраховуються шляхом вирахування з календарного фонду часу святкових днів (для періодичних виробництв) і щотижневих днів відпочинку (вихідних), а також часу, виділеного на чергові і додаткові відпустки, на відпустки з інших причин, на невиходи з причин хвороби працівників чи виконання ними державних чи суспільно-значимих обов'язків і доручень тощо.

При складанні балансу робочого часу визначають кількість днів (годин), яку слід відпрацювати кожному робітнику протягом планового періоду, число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного средньоспискового робітника.

У балансі робочого часу розрізняють три категорії фонду часу: 1) календарний (Ткал); 2) номінальний (Тном); 3) ефективний (Т еф).

Календарний фонд дорівнює числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд за умов періодичного виробництва дорівнює календарному фонду без урахування вихідних і святкових днів.

Номінальний фонд без урахування неявок унаслідок хвороби, відпусток і виконання суспільних і державних обов'язків тощо утворює ефективний фонд робочого часу.

Штатна чисельність працівників (Чшт) включає заданий штат працівників, необхідний для безперервного обслуговування робочих місць з урахуванням підміни.

Потрібну кількість працівників для обслуговування апаратних процесів на виробництві також визначають на основі штатних нормативів.

Штатні нормативи включають кількість працівників відповідних професій і кваліфікації, яких слід залучити для забезпечення виробничого процесу з обслуговування обладнання протягом зміни, їх розраховують виходячи з обсягів функцій працівників, обслуговуючих обладнання з урахуванням можливого суміщення окремих елементів роботи.
Тема 9. Фінансова діагностика
1. Поняття фінансової діагностики підприємства, необхідність її здійснення
Фінансова діагностика є обов'язковою складовою фінансового менеджменту будь-якого підприємства, її завданням є визначення прийнятних параметрів роботи підприємства і незадовільних параметрів, які вимагають оперативного втручання.

Іншими словами, щоб успішно функціонувати на ринку, підприємству необхідно знати, чому його стан погіршився і як виправити ситуацію.

Фінансова діагностика підприємства передбачає здійснення повномасштабного аналізу за результатами його господарської діяльності, яка, в свою чергу вважається ефективною, якщо підприємство:

- раціонально використовує наявні активи;

- своєчасно погашає зобов'язання;

- функціонує рентабельно.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та господарської діяльності. Що вищими є показники обсягу виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і нижчою собівартість продукції (робіт, послуг), тим вищою буде прибутковість підприємства, а, відтак, - стабільнішим його фінансовий стан.
2. Мета, завдання і методологічна основа фінансової діагностики

Метою фінансової діагностики є наглядна оцінка динаміки розвитку підприємства та його фінансового стану.

Основними завданнями фінансової діагностики підприємства є:

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- дослідження ефективності використання майна підприємством, забезпеченості його власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

- аналіз ділової активності підприємства;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова діагностика заснована на здійсненні внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства, змістом якого є:

- аналіз майнового стану підприємства;

- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

- аналіз кредитоспроможності підприємства;

- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

- аналіз власних фінансових ресурсів;

- аналіз самоокупності підприємства тощо.

Предметом діагностики фінансового стану підприємства є формування та використання його фінансових ресурсів.

Методи фінансової діагностики - це комплекс науково-методичного інструментарію дослідження фінансового стану підприємства.

В економіці підприємства методи фінансової діагностики класифікують за різними класифікаційними ознаками. За ступенем обґрунтованості розрізняють неформалізовані та формалізовані методи фінансової діагностики.

Неформалізовані методи ґрунтуються на характеристиці аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Ці методи відрізняються певним суб'єктивізмом, оскільки вони здебільшого засновані на інтуїтивному відчутті, досвіді та знаннях аналітика.

До формалізованих методів фінансової діагностики відносять ті, в основу яких покладено науково обґрунтовані і доведені аналітичні залежності. Ці методи є більш об'єктивними, а, відтак і найчастіше використовуваними в практиці оцінки діяльності вітчизняних підприємств.
3. Інформаційне забезпечення фінансової діагностики підприємства.

Інформаційною базою для діагностики фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові результати : (форма №2);

- звіту про рух грошових коштів (форма №3);

- звіту про власний капітал (форма №4);

- інші дані статистичної звітності та інші оперативні дані.

Основні вимоги до бухгалтерської звітності з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

- оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством;

- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

- опрацювання обґрунтованих фінансових управлінських рішень для здійснення ефективної інвестиційної політики.

Бухгалтерський баланс складається з Активу та Пасиву і свідчить про розподіл активів та пасивів у визначений період, а також про здійснення фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність діяльності підприємства за визначений період.

У звіті про фінансові результати міститься інформація про:

- дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- інші операційні доходи;

- фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток);

- дохід від участі в капіталі;

- інші доходи;

- фінансові доходи;

- фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток);

- фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток);

- надзвичайні доходи чи витрати;

- чистий прибуток чи збиток.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану його фінансів.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- склад фінансових звітів;

- поняття звітного періоду;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначається П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, що відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Згідно з П(С)БО 1 до фінансової звітності належать:

- Баланс;

- Звіт про фінансові результати;

- Звіт про рух грошових коштів;

- Звіт про власний капітал;

- Примітки річної фінансової звітності.

Інші внутрішні звіти підприємства (бізнес-план, звіт керівництва підприємства, звіт аудиторської перевірки тощо), використовувані ним, не є фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарювання за попередній і поточний звітні періоди, формування облікової політики та її змін, що уможливлює ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи та процедури обліку для достовірного відображення фінансового стану підприємства та забезпечення порівнянності фінансових звітів.

До основних принципів формування фінансової звітності відносяться:

1. Принцип послідовності.

2. Принцип обачності.

3. Принцип переваги економічному змісту над юридичною формою документа.

4. Принцип єдиного грошового вимірника.

5. Принцип безперервності діяльності підприємства.

6. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат.

7. Принцип повного висвітлення поточного фінансового стану підприємства.

8. Принцип стандартності.

9. Принцип однозначності фінансових показників.

10. Принцип відповідності результатів дійсності.
4. Сутність горизонтального, вертикального та аналізу за допомогою коефіцієнтів.

Сутність горизонтального аналізу полягає в порівнянні показників фінансової звітності попереднього і звітного періодів. При цьому здійснюється постатейне співставлення звітів, визначаються абсолютні та відносні відхилення конкретних фінансових показників.

Аналізуючи динаміку валюти балансу, порівнюють її значення на початок і на кінець звітного періоду (строки 280 та 640 Балансу підприємства). Зменшення валюти Балансу на кінець періоду свідчить про скорочення обсягів господарської діяльності підприємства.

Узагальнене представлення горизонтального аналізу Активу і Пасиву Балансу підприємства разом з методикою його здійснення наведене в таблицях:

На відміну від горизонтального аналізу, який відтворює динаміку фінансової звітності за визначений період, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності.

При здійсненні такого аналізу узагальнюючий показник приймається за 100%, а кожна його складова обчислюється як питома вага (частка від 100%).

Узагальнюючими показниками є підсумки Балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізованої продукції відповідно до Звіту про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку питому вагу в групі чи підгрупі узагальнюючих показників займає та чи інша стаття. Це дає можливість визначити вплив кожної складової узагальнюючого показника на фінансову діяльність підприємства.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі його виробничо-господарської діяльності. Тому об'єктивну оцінку фінансового стану можна здійснити, застосувавши не тільки вказані прийоми горизонтального і вертикального аналізу, але й комплекс відповідних фінансових коефіцієнтів.

Фінансові коефіцієнти оцінки стану підприємства мають бути такими, щоб усі пов'язані з підприємством економічними відносинами суб'єкти господарювання могли одержати потрібну інформацію для прийняття рішень про економічну доцільність встановлення, припинення чи продовження відносин з підприємством. У кожного з потенційних партнерів підприємства свій власний критерій економічної доцільності. Тому показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Розглянемо докладніше класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних фінансових коефіцієнтів для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства з використанням фінансових коефіцієнтів включає сім блоків:

1. Операційний аналіз.

2. Аналіз операційних витрат.

3. Аналіз управління активами.

4. Аналіз ліквідності.

5. Аналіз довгострокової платоспроможності.

6. Аналіз прибутковості.

7. Аналіз майнового стану підприємства.

Операційний аналіз передбачає розрахунок коефіцієнта росту валових продажів (Кpвn), коефіцієнта валового доходу (Квд) коефіцієнта операційного прибутку (Кon), коефіцієнта чистого прибутку (Кчп) за формулами.

Отже, за наведеною схемою формулу слід розшифровувати наступними чином: для визначення числового значення коефіцієнта чистого прибутку (k_4n) в звітному періоді необхідно цифру, яка знаходиться у стовпці 3 (що вказує на звітний період) рядка 220 - «Чистий прибуток» чи 225 - «Чистий збиток» форми 2 - «Звіту про фінансові результати» розділити на цифру, яка знаходиться у стовпці 3 (що вказує на звітний період) рядка 010 - «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» форми 2 - «Звіту про фінансові результати»). Для констатації факту зростання цього коефіцієнта обчислене значення повинне бути невід'ємним, тобто більшим за нуль (> 0) - підприємство має отримувати чистий прибуток (рядок 220) для успішної діяльності.

Аналогічно слід розшифровувати інші формули розрахунку фінансових показників (коефіцієнтів).

Аналіз операційних витрат передбачає розрахунок коефіцієнта витрат на 1 грн. реалізованої продукції (Крп), коефіцієнта адміністративно-збутових витрат на 1 грн. реалізованої продукції (Каз) коефіцієнта фінансових витрат та втрат від участі в капіталі на 1 грн. реалізованої продукції (Кфв) за формулам:

Аналіз управління активами передбачає розрахунок коефіцієнтів оборотності активів (Коа), оборотності необоротних активів (Кна) оборотності чистих активів (Кча) оборотності дебіторської заборгованості (Кдз) середнього періоду погашення (періоду інкасації) дебіторської заборгованості (Кдз), оборотності запасів по реалізації (Кзр), оборотності запасів по собівартості (Кзс), оборотності кредиторської заборгованості (Ккз), середнього періоду погашення кредиторської заборгованості (Ткз) за формулами:

Аналіз ліквідності вказує на спроможність підприємства перетворити активи на грошові кошти швидко і без втрат ринкової вартості.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань – кopoткострокової дебіторської заборгованості.

При оцінці ліквідності розраховують такі показники:

1. Коефіцієнт покриття.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Чистий робочий капітал.

Коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності) (Кп) дає загальну оцінку ліквідності активів, вказуючи на те, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Він розраховується за формулою :

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) вказує на якість використання оборотних активів :

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) показує яка частина поточних зобов’язань може бути погашеною негайно, відтворює мобільність грошових коштів підприємства:

Для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства слід також розрахувати чистий робочий капітал підприємства (Чрк). Його наявність свідчить про те, що підприємство спроможне не тільки сплатити поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування найбільш прибуткових видів діяльності.

Аналіз довгострокової платоспроможності характеризує фінансову стійкість підприємства на перспективу з позицій структури коштів, а також залежність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. При цьому аналізі використовують наступні коефіцієнти:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу.

3. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу.

4. Коефіцієнт забезпечення по кредитах.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії) (ken) визначає питому вагу коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, вкладених в майно підприємства. Він характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу (Кзк) є протилежним за змістом попередньому коефіцієнту. Він характеризує питому вагу залучених коштів в загальній сумі засобів, вкладених в майно підприємства, і розраховується за формулою :

Кзк = Залучений капітал / Активи підприємства.

Відомо, що на короткострокову та довгострокову платоспроможність підприємства впливає його можливість отримувати прибуток. Тому здійснюють аналіз прибутковості діяльності підприємства за показником рентабельності.

При цьому аналізі необхідно визначити показники: рентабельності продажів, рентабельності активів, рентабельності капіталу. Показник рентабельності продажів характеризує який прибуток з однієї гривні продажів отримує підприємство (Рпр = Чистий прибуток (збиток) / Виручка від реалізації продукції)

Слід підкреслити, що всі описані вище показники фінансового стану підприємства тісно взаємозв'язані. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники і мети здійснення фінансової діагностики підприємства.

Наведемо коротку змістовну характеристику та певні пояснення деяких фінансових показників щодо прогнозованих тенденцій їх змін.

1.Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні, дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2.Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби (тобто об'єкти II, III та IV груп основних виробничих фондів). Зростання цього показника в динаміці відтворює позитивну тенденцію.

3.Коефіцієнт зносу основних фондів характеризує частку зношених основних фондів у загальній їх вартості. Використовується для характеристики дійсного їх стану на підприємстві.

4.Коефіцієнт оновлення основних фондів показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних фондів займають тільки-но введені основні фонди.

5.Коефіцієнт вибуття основних фондів показує, яка частина основних фондів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

6.Коефіцієнт покриття характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1. Його зростання є позитивною тенденцією. Значення показника залежить від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

7.Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів.

8.Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найжорсткішим критерієм ліквідності активів підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника - 0,2.

9.Коефіцієнт покриття запасів (коефіцієнт оборотності запасів по реалізації) розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів та їх загальної суми. Якщо значення цього показника є меншим за 1 (одиницю), то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

10.Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (одиниці).

11.Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
5. Аналіз фінансових проблем діяльності підприємства. Коефіцієнт ліквідності.

Основними проблемами у фінансовій діяльності підприємства є:

1. Дефіцит коштів. Низька платоспроможність підприємства. На практиці це означає, що у підприємства не вистачає коштів для того, щоб вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

Про низьку платоспроможність можуть свідчити також наднормативні заборгованості перед бюджетом, персоналом, кредиторами, що загрожує збільшенню кредитів, виникаючих внаслідок «затикання» цих фінансових дір. Проблеми з погашенням зобов'язань позначаються на зниженні коефіцієнтів ліквідності.

2. Недостатнє задоволення інтересів власника. Ця проблема найчастіше відтворена низьким показником рентабельності власного капіталу. На практиці це означає, що власник отримує доходи, значно менші за свої вкладення. Наслідком такої ситуації може бути незадоволення системою управління підприємством.

3. Зниження фінансової незалежності чи низька фінансова стійкість. На практиці низька фінансова стійкість загрожує можливими проблемами в погашенні зобов'язань у майбутньому, іншими словами - залежністю підприємства від кредиторів, утратою самостійності. Про зростаючу залежність підприємства від кредиторів свідчать низькі коефіцієнти автономії (коефіцієнти фінансової незалежності).

Розглянемо вказані проблеми більш докладно.

Для підвищення коефіцієнта загальної ліквідності необхідно скорочувати кредиторську заборгованість і нарощувати величину оборотних активів (рис. 9.2.).

Рис. 9.2. Причини низької ліквідності підприємства.
У більшості випадків причиною зниження коефіцієнта ліквідності є те, що підприємство одержало недостатній прибуток, чи ще гірше, збиток, або витратило на поточну діяльність коштів більше, ніж змогло заробити.

Розгляд показників рентабельності і фінансової незалежності підприємства. Показник рентабельності капіталу свідчить про здатність підприємства заробляти додаткові гроші, нарощувати свій капітал. Логічно, що збільшення капіталу залежить від обсягів діяльності підприємства і швидкості обороту, тобто від прибутковості діяльності й оборотності активів.

Серед показників, що характеризують фінансову стійкість, основним є коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) - відношення власного капіталу до позикових коштів. Зниження цього показника означає випереджальне зростання позикових коштів відносно до зростання власного капіталу підприємства, а відтак отримуваного прибутку.

Отже, проблеми з платоспроможністю, фінансовою незалежністю, рентабельністю мають єдині корені: або у підприємства немає можливості зберігати прийнятний фінансовий стан - підприємство заробляє недостатньо коштів для того, щоб бути фінансово стійким - або воно нераціонально розпоряджається результатами діяльності.

Отримуваний підприємством прибуток залишається в його розпорядженні не в повному обсязі. Його частина може піти на погашення штрафів, пені за прострочені заборгованості чи зриви контрактів, на виплату дивідендів власникам цінних паперів, на додаткові стимулювання працівників тощо. Скорочення невиробничих витрат також може стати шляхом оптимізації прибутку, а, відтак, запорукою фінансової стабільності підприємства.

Істотною проблемою підприємства є нераціональне використання отриманого прибутку. Адже навіть найбільший прибуток не стане в нагоді підприємству, якщо воно нераціонально та необачно інвестує його в сумнівні види діяльності або здійснює інші необґрунтовані виплати. Отриманий прибуток можна втратити в процесі його реінвестування у виробництво, тобто в оборотному капіталі.

Однак отримувати прибуток і розпоряджатися ним – це речі нерівнозначні. Двигуном фінансового розвитку підприємства є отримуваний ним прибуток. Він постійно створює основу для подальшої роботи підприємства. Тому побудова довгострокових фінансових прогнозів завжди повинна орієнтуватися на підвищення прибутку – максимізацію результатів діяльності підприємства.
6. Основи фінансового планування і прогнозування діяльності підприємства.

Економіку сучасного підприємства неможливо уявити собі без фінансового планування. Планувати діяльність підприємства необхідно для того, щоб:

- розуміти: де, коли і для кого підприємство збираєтеся виготовляти і реалізовувати продукцію;

- знати: які ресурси і коли знадобляться підприємству для досягнення поставлених цілей;

- домогтися ефективного використання залучених ресурсів;

- передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики і своєчасно вживати дієві заходи щодо їх мінімізації.

Фінансове планування - це діяльність, яка передбачає розробку ефективної стратегії управління процесами створення, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів на підприємстві, втілена в деталізованих фінансових планах. Фінансове планування є складовою частиною процесу загального планування а, відтак, управлінського процесу, здійснюваного керівництвом підприємства.

Головними етапами фінансового планування є:

- аналіз інвестиційних можливостей і джерел фінансування;

- прогнозування наслідків прийнятих поточних рішень для попередження виникнення несприятливих ситуацій і винайдення зв'язку між поточними і майбутніми управлінськими рішеннями;

- обґрунтування обраного варіанта розвитку підприємства;

- оцінка отриманих підприємством результатів та їх порівняння з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В економіці підприємства виділяють два рівні фінансового планування: довгострокове (інвестиційне) і короткострокове (поточне) планування.

Довгострокове фінансове планування пов'язане з придбанням основних фондів для їх тривалого використання. Розробники довгострокових фінансових планів аналізують агреговані інвестиційні показники, не вдаючись до деталізації.

Короткострокове-фінансове планування пов'язане з вирішенням питань поточної господарської діяльності підприємства (з поточним бюджетуванням).

Виділяють три основні передумови фінансового планування:

1. Наявність моделі прогнозу. Фінансові плани повинні враховувати вплив якомога більшого числа визначальних факторів. При цьому прогнозування ґрунтується на статистичній інформації з використанням апарату математичної статистики (математичного очікування, лінії тренду тощо), експертних оцінках.

2. Відсутність ідеального фінансового плану. На сьогоднішній день не існує моделі, яка б вирішувала за менеджера пріоритетність кожної з можливих альтернатив. Управлінське рішення приймається після вивчення альтернатив, на основі професійного досвіду та інтуїції керівника.

3. Контроль за втіленням фінансового плану. Досягнення довгострокових цілей неможливе без поточного планування. Жоден довгостроковий план не виконується з абсолютною точністю. Кожен керівник повинен вимагати виконання плану якомога точно, передбачаючи невідповідність наміченого результату фактичному.

Сформульовані вище передумови носять вельми узагальнений характер. У той же час, варто усвідомлювати, що фінансовий план - це набір фінансових показників, які слід розраховувати і прогнозувати за допомогою спеціальних методик.

Кінцевим результатом фінансового плану є складення прогнозного балансу підприємства, звіту про фінансові результати і звіту про рух грошових коштів.

Основними технологічними принципами фінансового планування є:

1. Принцип відповідності полягає в тому, що придбання поточних активів (оборотних коштів) варто планувати переважно за рахунок короткострокових джерел. Необхідно скористатися короткостроковою банківською позикою чи комерційним кредитом постачальника. Проте, для проведення модернізації наявного на підприємстві парку устаткування варто залучати довгострокові джерела фінансування.

2. Принцип постійної потреби в робочому капіталі (власних оборотних коштах) зводиться до того, що в прогнозованому балансі підприємства сума оборотних коштів підприємства повинна перевищувати суму його короткострокових заборгованостей, тобто не можна планувати «слабколіквідний» баланс підприємства.

3. Принцип надлишку коштів передбачає в процесі планування обов'язкову наявність коштів на розрахунковому рахунку для забезпечення платоспроможності підприємства в тих випадках, коли будь-хто з платників прострочить свій платіж.

Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є найбільш застосовними в практиці, вони засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності. До них належать:

- побудова системи звітних балансів;

- подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах;

- вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

- система аналітичних фінансових коефіцієнтів;

- аналітичні пояснення (примітки) до звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогностичного характеру, які використовуються для прогнозування доходів, витрат і прибутків підприємства, а також його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є:

- розрахунки точки критичного обсягу продажів;

- побудова прогнозних фінансових звітів;

- моделі динамічного аналізу.

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Бюджетування є основним елементом процесу фінансового планування майбутньої діяльності підприємства, результати якого представляються у вигляді системи бюджетів.

До числа основних завдань бюджетування відносяться:

- забезпечення поточного планування;

- забезпечення ефективної координації і системи комунікацій між підрозділами підприємства;

- обґрунтування витрат підприємства;

- створення бази для оцінки і контролю планів підприємства;

- виконання вимог контрактів.

Враховуючи послідовність підготовки документів для складання єдиного бюджету, виділяють дві складові частини бюджетування, кожна з яких є закінченим етапом фінансового планування: підготовка операційних і фінансових бюджетів.

Перелік операційних бюджетів включає:

Під час фінансового моделювання діяльності підприємства слід вирішити такі питання методологічного характеру:

1) обрати мету і визначити завдання;

2) визначити час і послідовність його проведення;

3) визначити джерела інформації та її вірогідність;

4) обрати методику здійснення аналізу;

5) визначити конкретних осіб і служби, які відповідатимуть за наслідки, результати і якість фінансового моделювання на основі факторного аналізу.

Важливою особливістю факторного аналізу є період його здійснення, від якого залежить перелік етапів аналізу та їх послідовність. Визначення оптимального співвідношення між часом здійснення і глибиною аналізу - не менш важлива проблема. Одним із шляхів розв'язання такої проблемної ситуації є системний підхід.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

План Мета, завдання, зміст експертної діагностики фінансово-господарського... Фінансово-господарський стан, експертна діагностика, стратегічна діагностика, оперативна діагностика, метод аналогій, ризик, аналіз...	Л. О. Штанько, Л. М. Закревська Економічна діагностика КУРС (КОНСПЕКТ) Але основна увага приділяється саме підприємству як первинній, основній, самостійній ланці народного господарства, що створює конкретні...
Перевірка і оцінювання результатів навчання інформатики Діагностика навчання обов'язковий компонент освітнього процесу, за допомогою якого визначається досягнення поставлених цілей. Діагностика...	ЗАТВЕРДЖУЮ Фінансова звітність як інформаційна база для прийняття управлінських рішень. Економічна суть облікової політики підприємства. Економічна...
Діагностика рівня емоційного вигорання Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В. Бойко) Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки...	План заняття Економічна демократія. Економічний порядок та свобода... БАЗОВІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА, ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,...	Тема СУТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Економічна природа корпоративного управління Суть і економічна природа корпорацій. Особливості державного корпоративного сектора
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с	2. Дробово-лінійне програмування Постановка задачі дробово-лінійного... Дослідження операцій”, “Економетрія”, “Моделювання економіки”, “Економічна кібернетика” а також дисциплін циклу загальноекономічної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання