ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА

Скачати 1.14 Mb.

Назва	ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА
Сторінка	3/8
Дата	19.03.2013
Розмір	1.14 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8

Тема 4. Діагностика конкурентоспроможності підприємства
1. Поняття конкурентоспроможності підприємства.

На сучасному етапі трансформаційних перетворень підприємства вдаються до конкурентної боротьби для отримання прибутків як кінцевого результату.

За теорією конкуренції М.Портера існує 5 рушійних сил конкуренції:

1) непереборне проникнення на ринок та в галузь нових конкурентів;

2) загроза появи на ринку товарів-замінників, вироблених за іншою технологією;

3) обмежені можливості покупців;

4) невичерпні можливості виробників;

5) постійне змагання між діючими та новими підприємствами.

Дія кожної конкурентної сили непередбачувана, тому має бути визначена. Спроможність підприємства брати участь в конкуренції сама по собі створює якісно новий показник його успішної діяльності на визначеному ринку – поняття конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність, показує, що ринкова конкуренція ефективна тільки тоді, коли товаровиробники і продавці зацікавлені в зростанні прибутків.

Логічне визначення конкурентоспроможності підприємства (КС) як його спроможності займати визначену ринкову нішу в певний період часу.

Випуск конкурентоспроможних товарів підприємством сприяє цілеспрямованому та ефективному розробленню, обґрунтуванню та здійсненню маркетингової стратегії, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства в ринковому середовищі. Конкурентоспроможні підприємства досить привабливо виглядають як на галузевому, так і на регіональному рівнях, що забезпечує їм додаткові конкурентні переваги для успішного господарювання.

Чим вищий рівень конкурентоспроможності галузі (регіону), тим буде більшим її внесок у формування доходної частини бюджету в регіональному (галузевому) розрізі. Висока конкурентоспроможність країни забезпечує їй місце претендента для вступу до економічно розвинених співтовариств, де вона має спиратися на засоби глобального маркетингу, розроблені їх керівництвом, що, в свою чергу, сприятиме становленню глобальної конкурентоспроможності і здійсненню ефективної світової економіки зі своїми порядками, принципами, укладами та механізмами їх організації, регулювання та управління.

2. Фактори впливу на конкурентоспроможність підприємства.

Конкурентоспроможність характеризує ступінь відповідності окремого класу об'єктів визначеним ринковим потребам: пропозиції товару – попиту на нього, підприємства – можливості забезпечити конкурентні переваги, країни – соціально-економічній моделі її розвитку.

До узагальнюючих факторів (детермінант) конкурентоспроможності підприємства слід віднести наступні:

- товар;

- положення підприємства на ринку (ємність ринку);

- можливості збуту товару;

- методи товароруху;

- виробничий потенціал підприємства.

При підвищенні конкурентоспроможності продукції треба виходити з того, що вона оцінюється шляхом порівняння двох чи більше аналогів; при її оцінці враховуються не всі властивості, а лише ті, які викликають інтерес у споживача, задовольняючи його потреби. Слід брати до уваги і той факт, що на конкурентоспроможність товару впливають визначені фактори макро- та мікрорівнів, які підрозділяються на внутрішньо підприємницькі та зовнішньо підприємницькі.

До факторів, які не увійшли до визначеної класифікації, але теж мають суттєвий вплив на рівень конкурентоспроможності продукції, слід віднести ряд нецінових чинників: унікальність товарів, ефективність бази для поширення інформації про них, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.

Існує ланцюг вагомості факторів конкурентоспроможності: цінова політика підвищення конкурентоспроможності продукції → інвестиційна політика підтримки випуску конкурентоспроможної продукції → сприятливі податкова, кредитна політики держави і банківських структур відносно до підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію → регулювання імпорту і підтримка вітчизняного виробника → антимонопольна політика.

Для вирішення проблеми підвищення ефективності господарювання вітчизняних підприємств на засадах упровадження маркетингового механізму управління їх діяльністю дієвим напрямком є створення їх позитивного, керованого іміджу.

В західних країнах Дальнього і Ближнього зарубіжжя з визнаною ринковою економікою дослідження у сфері іміджмейкінгу відіграють важливу роль, оскільки визначають напрямок розвитку підприємств в перспективі. В Україні вони набули значного поширення тільки з початком розбудови ринкових відносин. На фоні безлічі існуючих стратегій маркетингу сьогодні вітчизняні підприємства потребують формування синтетичного, вірогідного, яскравого, конкретного, і саме головне – стійкого іміджу як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. Отже, призначенням заходів іміджмейкінгу має стати нецінова конкуренція, метою якої є формування керованого іміджу як вироблюваних товарів, так і самого підприємства.

Категорія іміджу підприємства є багатогранною. Зарубіжні науковці ототожнюють імідж з особливістю, характером сприйняття та репутацією підприємства. К.Шенфельд розуміє під іміджем комплекс елементів (товари, стиль управління, проведення фінансових операцій, PR, позиція підприємства як роботодавця), які мають володіти виразною ідентифікацією підприємства. Узагальнюючи такі міркування, під іміджем підприємства пропонується розуміти суму вражень від сприйняття підприємства суспільством та його окремими членами (споживачами, посередниками, діловими партнерами, урядовцями). Відтак він має формуватися на засадах урахування таких особливостей, як:

- якість товарів;

- упровадження інновацій;

- турбота про споживача;

- соціальна відповідальність;

- розуміння ролі підприємства в суспільстві та етичних норм;

- виробнича інфраструктура підприємства;

- система комунікацій (реклама, PR-акції, презентації, виставки-ярмарки тощо).

Формування іміджу вбирає в себе усі наявні елементи PR, але базовим все ж є позиціонування. Під позиціонуванням в цьому аспекті слід розуміти створення і підтримку зрозумілого іміджу, тобто роз'яснення споживачам важливості свого існування.

Найефективнішими методами іміджмейкінгу є:

1) приєднання потенційних клієнтів до дії постійних клієнтів, яка відбувається в поточному періоді або до раніше здійсненої дії. Ефект цього методу заснований на психологічному впливі, коли людина несвідомо засвоює емоційний стан групи споживачів або авторитетної для неї особи;

2) застосування вкладеної дії, яка заснована на:

- пропозиції здійснити споживачу знайому йому дію, пов'язану з необхідною товаровиробнику реакцією;

- пропозиції широкого діапазону товарів (послуг) на вибір, при якій не обговорюється можливість відмови;

- ситуації, коли споживачів ставлять перед дилемою вибору, пропонуючи докази «за» і «проти», тим самим роблячи об'єкт купівлі звичним і вкрай потрібним;

3) зміна неефективних каналів сприйняття на ефективні з урахуванням Правила Дж.Ф.Енджела, в якому проголошується, що орієнтовно людина запам'ятовує 10% того, що читала, 20% того, що чула, 30% того, що бачила, 50% того, що чула і бачила, 70% того, про що сама розповіла, 90% того, що сама зробила;

4) натяк споживачу на необхідність придбання саме того товару, який випускає зацікавлене в підвищенні іміджу підприємство.

Секрет успіху підприємства на ринку полягає далеко не в кількості рекламних повідомлень у засобах масової інформації, а в правильності концепції розвитку зв'язків із громадськістю. Слід пам’ятати, що PR – це стратегія, а реклама – це тактика успіху. Таким чином, PR-акції мають велике значення для підприємства: їх продуманість визначає успішне позиціонування з метою подальшого підвищення репутації суб'єкта.

Сильний і стійкий імідж може надати суттєву перевагу, особливо коли підприємство незначно відрізняється на ринку від конкурентів. Уже сьогодні в Україні є приклади позитивного використання корпоративного іміджу для позиціонування товару на ринку (продукція підприємств «Торчин продукт», «Оболонь», «Злагода», Дніпропетровського маслоекстракційного заводу, концерну «Стирол» тощо). Показово, що сформований позитивний імідж підприємства е запорукою не тільки миттєвого успіху, а й далекоглядних перспектив.

3. Аналітична оцінка конкурентоспроможності підприємства на ринку.

Зазвичай рівень конкурентоспроможності підприємства пропонується визначати на основі аналітичного та графічного способів її оцінки.

Аналітичний спосіб оцінки конкурентоспроможності підприємства на ринку передбачає побудову матриці конкурентоспроможності в такому вигляді, як це представлено в табл. 4.1.

Інтегрований (груповий) факторний показник (Ii) кожного з підприємств-постачальників товару визначається як добуток параметричної одиничної експертної оцінки підприємства-постачальника товару (gi) і рангу аналізованого фактора (Ri,) за формулою :

Сумарна оцінка (Si) здійснюється по всім (п) інтегрованим (груповим) факторним показникам для кожного з підприємств-постачальників товару на ринку (Li) за формулою :

Коефіцієнт конкурентоспроможності (КС) дорівнюватиме одиниці для того підприємства, яке має найбільшу сумарну оцінку за всіма інтегрованими факторними показниками. Для інших підприємств він розраховуватиметься як відношення їх сумарної оцінки до максимального рівня сумарної оцінки підприємства-лідера.

Отже, конкурентоспроможність підприємства-лідера та інших підприємств визначатиметься із співвідношення:

Також слід зауважити, що підприємство, яке має показник конкурентоспроможності, що дорівнює 1 (одиниці), сповідає стратегію лідера; підприємство, яке має коефіцієнт конкурентоспроможності в межах від 0,9 до 1, сповідає стратегію ринкового послідовника; підприємство з коефіцієнтом конкурентоспроможності в межах від 0,5 до 0,9, сповідає стратегію ринкового претендента; а підприємство, яке має інтегральну оцінку конкурентоспроможності меншу за 0,5, є ринковим новачком.
4. Графічна оцінка конкурентоспроможності підприємства.

Графічний спосіб представлення рівня конкурентоспроможності підприємства вбачається в побудові багатокутника-конкурентоспроможності на відповідній діаграмі, яка узагальнено зображена на рис. 4.1.

Підприємству, яке має найбільший рівень конкурентоспроможності, буде відповідати багатокутник з максимальною площею (Si). Якщо проводити вісі, на яких позначаються рівні значень кожного з досліджуваних факторів (п) під рівними між собою кутами, (тобто питома вага кожного з факторів впливу є однаковою), то площу кожного багатокутника (Si) можна обчислити за формулою :

де дi – значення i-ого інтегрованого факторного показника за кожним оцінюваним фактором підприємства.

Рис. 4.1. Побудова багатокутника конкурентоспроможності.
Результати ранжирування підприємств залежно від площі багатокутників слід подавати у вигляді таблиці.

Тема 5. Діагностика конкурентоспроможності продукції підприємства
1. Поняття конкурентоспроможності продукції підприємства.

Важливим завданням визначення ефективності функціонування підприємства на ринку є визначення конкурентоспроможності його продукції. Під товаром розуміють будь-який уречевлений (продукт) чи не-уречевлений (послуга) результат праці, який задовольняє певні потреби споживачів. Отже, в широкому розумінні товаром є все те, що може виготовляти підприємство в широкому асортименті. Продукцією ж вважається уречевлений результат праці, на який сформовано платоспроможний попит на відповідному ринку.

Розглянемо детальніше характерні властивості й ознаки товару.

Розрізняють три рівні товару:

- товар за задумом;

- товар в реальному виконанні;

- товар «з підкріпленням».

Товар за задумом вказує на його базову (родову) корисність. Так, базовою (родовою) корисністю для годинника є вимірювання часу, для шини - забезпечення руху автомобіля тощо. Відтак, родова корисність товару визначає цільовий ринок його збуту.

Різні споживачі характеризуються різними споживчими потребами та інтересами. Ідентифікація споживчих потреб дає змогу виявити однорідні відносно до них ринки товарів. Для цих ринків виробляються товари в реальному виконанні. Підприємства виготовляють модифікації товарів в реальному виконанні, які відрізняються товарними властивостями і характеристиками. Наприклад, розрізняють кварцові та механічні годинники, діаметральні та радіальні автопокришки тощо.

Товар в реальному виконанні супроводжується додатковими послугами та вигодами (сервісне обслуговування, строк гарантії, придбання в кредит), які розкривають зміст поняття товар «з підкріпленням». Зокрема в нашому прикладі це може бути надання таких послуг користувачам шин, як вулканізація, розвал, сходження, а користувачам годинників – заміна елементів живлення, ремонт тощо.

Під конкурентоспроможністю продукції розуміють сукупність якісних і вартісних властивостей продукції, які забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів на певному сегменті ринку. Забезпечення високої конкурентоспроможності продукції є запорукою комерційного успіху підприємства.

Конкурентоспроможність продукції – це сукупність властивостей, наданих продукції під час її розробки, виробництва і реалізації, що забезпечує відмінність від аналогів за ступенем задоволення потреб споживачів, за рівнем витрат на її придбання і використання, за ступенем інформованості, доступності, зручності для покупця, що сприяє її динамічній реалізації на ринку у певний період часу.
2. Фактори впливу на конкурентоспроможність продукції підприємства.

Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на ринку є фактори, які визначають його кон'юнктуру:

- наявність споживачів певного виду продукції;

- кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію;

- обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому (ємність ринку) та кожного окремо взятого підприємства;

- важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який вже опанований чи планується до «завоювання»;

- основні напрямки конкурентної боротьби на ринку;

- оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністю підприємств-постачальників з метою зниження рівня витрат);

- політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю та управління сектором певної галузі);

- розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, бренд, товарний знак тощо);

- стабільність попиту на продукцію підприємства в кожному сегменті ринку.

Конкурентоспроможна продукція повинна характеризуватися конкурентними перевагами, які поділяються на два основних види:

- найнижчі витрати;

- диференціація товарів.

Конкурентна перевага у вигляді найнижчих витрат відображає здатність підприємства розробляти, випускати і продавати товар з мінімальними витратами порівняно з конкурентами.

Диференціація товарів визначає здатність підприємства забезпечити покупця унікальною цінністю у вигляді продукції нової якості, особливих споживчих властивостей чи після продажного обслуговування.

Систематизація факторів впливу на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку наведена у вигляді інтегральної схеми (рис. 5.1).

При оцінці конкурентоспроможності продукції розглядають властивості власного і конкуруючих товарів. Численні способи визначення конкурентоспроможності продукції оперують групами показників – її якісними і кількісними параметрами.
3. Методологічні засади оцінки конкурентоспроможності продукції.

При визначенні конкурентоспроможності продукції треба виходити з таких основних методологічних засад:

- конкурентоспроможність продукції оцінюється шляхом порівняння двох чи більше аналогів, що обумовлює відносність даного показника;

- при оцінці конкурентоспроможності продукції враховуються не всі властивості, а лише ті, які викликають інтерес у споживача, задовольняючи його потреби;

- рівень конкурентоспроможності визначається для окремого виду продукції з урахуванням конкретних умов її реалізації та споживання, тобто для конкретного ринку збуту чи його сектора.

Від вибору бази порівняння залежить правильність результату оцінки конкурентоспроможності продукції і прийняття рішення.

Базою порівняння можуть виступати:

- потреби покупців;

- величина корисного ефекту;

- конкуруючий товар;

- гіпотетичний зразок;

- група аналогів.

Оцінка конкурентоспроможності товару здійснюється шляхом зіставлення параметрів аналізованої продукції з параметрами бази порівняння. Порівняння здійснюється за групами технічних і економічних параметрів.
4 Компенсаційна і некомпенсаційна оцінки конкурентоспроможності продукції.

Розрізняють компенсаційну та некомпенсаційну оцінки конкурентоспроможності продукції. Під час компенсаційної оцінки слабкі сторони продукції можуть бути компенсовані сильними.

Під час некомпенсаційної оцінки слабкі сторони продукції не можуть бути компенсованими сильними. Проблема об'єктивної оцінки продукції полягає в порівнянні всіє чи основної маси споживчих характеристик, які цікавлять споживача. Як інтегральний показник для порівняння доцільно використати функцію корисності товару.

При компенсаційній оцінці товару загальну корисність від придбання одиниці продукції (U) необхідно визначати за формулою :

При оцінці вартості продукції споживач аналізує ціну її споживання, яка складається з ціни придбання та ціни експлуатації. Відповідність вартісних параметрів продукції вимогам споживача (С) визначається наступним чином :
C= c₁G_n + c₂G_e , (1) де

c₁ - вагомість характеристики «ціна придбання»;

c₂ _- вагомість характеристики «ціна експлуатації»;

G_n – показник, що оцінює відповідність ціни придбання товару бажаному для споживача значенню;

G_e – показник, що оцінює відповідність ціни експлуатації товару бажаному для споживача значенню;

(2)

(3)

- максимально можливе значення ціни придбання товару на ринку

- максимально можливе значення ціни експлуатації товару

- реальна ціна придбання товару

- реальна ціна експлуатації товару

- бажана споживачем ціна придбання товару

- бажана споживачем ціна експлуатації товару
Зростання цін придбання та експлуатації товару понад максимально припустимі значення унеможливлює споживання товару на аналізованому сегменті ринку.

Одиничні параметричні показники якості можна розподілити на п'ять різних за призначенням груп.

До першої групи відносять показники, підвищення значення яких є бажаним для споживача. Прикладом може бути збільшення періоду гарантійного обслуговування виробу.

До другої групи відносять показники, зменшення значення яких є бажаним для споживача. Прикладом може бути зменшення кількості бензину, споживаного автомобілем на 100 кілометрів пробігу.

До третьої групи відносять показники, наявність яких є бажаною для споживача. Прикладом може бути наявність телефону при обміні квартири.

До четвертої групи відносять показники, відсутність яких є бажаною для споживача. Прикладом є відсутність шкідливих речовин в харчових продуктах.

До п'ятої групи відносять показники, відхилення значення яких в обидві сторони від нормативно обумовленого якісного показника е неприпустимим для споживача. Прикладом може бути напруження в мережі постачання електричного струму.

При здійсненні некомпенсаційної оцінки параметри (факторні характеристики) необхідно враховувати з пріоритетом, визначеним порядком їх чергування в переліку найсуттєвіших для споживача кількісних і якісних властивостей продукції.

Для позиціонування пропозиції продукції на ринку використовують дві характеристики:

1) характеристику відповідності продукції вимогам споживача;

2) характеристику відповідності продукції між собою.

Для більш детальної оцінки конкурентоспроможності продукції необхідно:

- виявити структуру її конкурентних переваг;

- визначити її ринкову силу.

Конкурентні переваги товару можуть бути внутрішніми та зовнішніми.

Зовнішні конкурентні переваги ґрунтуються на властивостях продукції, які визначають цінність для покупця (наприклад, скорочення витрат експлуатації, збільшення терміну використання тощо).

Внутрішні конкурентні переваги засновані на лідерстві підприємства в сфері управління виробничими витратами, які створюють цінність для виробника.

Ринкова сила продукції залежить від можливості підвищення ціни її придбання без втрати конкурентної позиції. Максимально можливе підвищення ціни придбання продукції власне і визначає її ринкову силу.

Аналіз ринку, структурованого відповідним чином за підприємствами-товаровиробниками, які формують пропозицію певних однорідних товарів, дає можливість визначити лідируючі позиції та товари-послідовники. Це, в свою чергу, створює певні варіанти для вибору їх споживачами.
5. Напрямки підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства.

Проблема підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоча всі вони утворюють єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питань кожного з аспектів з урахуванням їх «вагомості»:

1) цінова політика підприємства щодо забезпечення високої конкурентоспроможності продукції на ринку;

2) інвестиційна політика підприємства щодо випуску конкурентоспроможної продукції;

3) оподаткування підприємства, яке виготовляє і реалізує на ринку конкурентоспроможну продукцію;

4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну експортну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво);

5) регулювання фінансового обліку;

6) регулювання імпорту продукції;

7) антимонопольна політика.

Цінова політика підприємства, спрямована на підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку, повинна ґрунтуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції, наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін.

Інвестиційна політика підприємства щодо випуску конкурентоспроможної продукції повинна будуватися на підставі першочергового інвестування перспективних технологій та виробів, цільових програм з їх розробки та впровадження.

Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції повинно носити сприятливий (більш лояльний) характер для підприємницьких структур, що випускають конкурентоспроможну продукцію або впроваджують новітні технології.

Кредитна політика має носити пільговий характер щодо умов і строків кредитування тих підприємств, які опановують технологію випуску і виготовляють конкурентоспроможну продукцію.

Регулювання імпорту продукції з метою захисту вітчизняного товаровиробника передбачає здійснення протекціоністських або обмежувальних заходів щодо продукції, яка імпортується в Україну.

Регулювання фінансового обліку передбачає жорстку класифікацію складу витрат і фінансових результатів підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, впроваджуючи новітні розробки системи бухгалтерського, податкового та управлінського обліку.

Антимонопольна політика держави може бути побудована на прикладі держав з розвинутою ринковою економікою з урахуванням особливостей розвитку народного господарства України та його стану у період ринкових трансформацій. Це має сприяти створенню рівнозначних умов для ринкових конкурентів і забезпеченню високої конкурентоспроможності їх продукції.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі:

План Мета, завдання, зміст експертної діагностики фінансово-господарського... Фінансово-господарський стан, експертна діагностика, стратегічна діагностика, оперативна діагностика, метод аналогій, ризик, аналіз...	Л. О. Штанько, Л. М. Закревська Економічна діагностика КУРС (КОНСПЕКТ) Але основна увага приділяється саме підприємству як первинній, основній, самостійній ланці народного господарства, що створює конкретні...
Перевірка і оцінювання результатів навчання інформатики Діагностика навчання обов'язковий компонент освітнього процесу, за допомогою якого визначається досягнення поставлених цілей. Діагностика...	ЗАТВЕРДЖУЮ Фінансова звітність як інформаційна база для прийняття управлінських рішень. Економічна суть облікової політики підприємства. Економічна...
Діагностика рівня емоційного вигорання Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В. Бойко) Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки...	План заняття Економічна демократія. Економічний порядок та свобода... БАЗОВІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА, ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,...	Тема СУТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Економічна природа корпоративного управління Суть і економічна природа корпорацій. Особливості державного корпоративного сектора
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с	2. Дробово-лінійне програмування Постановка задачі дробово-лінійного... Дослідження операцій”, “Економетрія”, “Моделювання економіки”, “Економічна кібернетика” а також дисциплін циклу загальноекономічної...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання