Діагностика рівня емоційного вигорання
Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В.Бойко) В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання. Емоційне вигорання – це механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. Бойко розглядає емоційне вигорання як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників – зовнішніх та внутрішніх.
Зовнішні чинники:
Хронічно напружена психоемоційна діяльність. (Це відбувається у тих випадках, коли професіоналу, який працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти діяльності).
Дестабілізуюча організація діяльності. (Дестабілізуючі обставини діяльності позначаються не тільки на самому професіоналі, але і на суб’єктові спілкування — клієнті, пацієнті, партнері).
Підвищена відповідальність при виконанні функцій та операцій. (Перш за все, це стосується медиків, педагогів, соціальних працівників, юристів і працівників судових установ).
Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності. (Вона визначається двома основними обставинами: конфліктністю «по вертикалі», тобто між начальником і підлеглими, і конфліктністю «по горизонталі» — між колегами).
Внутрішні чинники:
Схильність до емоційної ригідності. (Емоційне вигорання частіше виникає у тих, хто менш реактивний і виразний, та більш емоційно стриманий. У людей імпульсивних, (у яких рухомі нервові процеси), формування синдрому вигорання відбувається повільніше. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати механізм психологічного захисту).
Інтенсивна інтеріоризація. (У людей з підвищеною відповідальністю більше шансів піддатися синдрому, але нерідко трапляється, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту).
Слабка мотивація емоційної віддачі у професійній діяльності. (В цьому випадку вірогідні два варіанти:
професіонал не вважає для себе необхідним або з якоїсь причини не зацікавлений виявляти співпереживання до об’єкту діяльності;
людина не звикла, не вміє заохочувати себе до співпереживання і співучасті, що проявляються до суб’єктів діяльності).
Етичні дефекти і дезорієнтація особи.
Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного вигорання як динамічного процесу, що виникає поетапно у повній відповідності до механізму розвитку стресу, коли присутні три його фази. Рівень емоційного вигорання оцінюється за 12 шкалами, які відповідають трьом фазам:
фаза «Тривожна напруга»: передвісник і «пусковий механізм» у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що зумовлено вимотуючою постійністю або посиленням дії психотравмуючих чинників;
фаза «Резистенція»: опір наростаючому стресу;
фаза «Виснаження»: характеризується більш або менш вираженим падінням енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи.
Фаза «Тривожна напруга». Нервова напруга — цей пусковий механізм — проявляється чотирма симптомами.
Переживання психотравмуючих обставин: проявляється у усвідомленні посилення психотравмуючих чинників професійної діяльності.
Незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою, обраною професією, посадою, розвивається при неможливості конструктивного вирішення ситуації.
«Загнаність до клітки»: проявляється відчуттям безвихідності, гостро переживається, коли психотравмуючі обставини дуже тиснуть і усунути їх неможливо. Розвивається при марних спробах усунути натиск психотравмуючих обставин. Це стан інтелектуально-емоційного затору, безвиході.
Тривога і депресія: проявляються тривожно-депресивною симптоматикою, що стосується професійної діяльності в особливо ускладнених обставинах. Відчуття незадоволеності діяльністю і собою породжує велику напругу у формі переживання ситуативної або особистісної тривоги.
Фаза «Резистенція» (опір). Формування захисту на даній фазі проявляється такими симптомами вигорання:
Неадекватне вибіркове емоційне реагування: спостерігається у випадках, коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на ситуації суб’єктів діяльності; емоційний контакт встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не хочу» — неадекватним або вибірковим чином.
Емоційно-етична дезорієнтація: виявляється в тому, що у працівника емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття. Не проявляючи належного емоційного ставлення до свого підопічного (учня, клієнта, пацієнта і так далі), він захищає свою стратегію: виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб’єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта, замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Таким людям не можна співчувати».
Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза професійною діяльністю — вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.
Редукція професійних обов’язків: виявляється в спробах полегшити або скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат.
Фаза «Виснаження». Характеризується більш або менш вираженим падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист стає невід’ємним атрибутом особи. Дана фаза також проявляється низкою симптомів:
Емоційний дефіцит: проявляє себе відчуттям, що емоційно професіонал вже не може допомогти суб’єктам своєї діяльності.
Емоційна відчуженість: працівник майже повністю виключає емоції зі сфери своєї професійної діяльності. Його майже ніщо не хвилює, не викликає емоційного відгуку: ні позитивні, ні негативні обставини.
Особисте відсторонення, або деперсоналізація: проявляється широким діапазоном зміни настрою та вчинків професіонала у сфері спілкування. Перш за все, відчувається повна або часткова втрата інтересу до людини – суб’єкта професійної діяльності.
Психосоматичні та психовегетативні порушення: виявляються на рівні психічного і фізичного самопочуття.
Таблиця 1
Фази стресу та симптоми вигорання за В.В. Бойко
Фаза
|
Симптом
|
Тривожна напруга
|
Переживання психотравмуючих обставин
Незадоволеність собою
Відчуття «Загнаності в клітку»
Тривога і депресія
|
Резистенція
|
Неадекватне (виборче) емоційне реагування
Емоційно-етична дезорієнтація
Економія емоцій
Редукція професійних обов’язків
|
Виснаження
|
Емоційний дефіцит
Емоційна відчуженість
Деперсоналізація
Психосоматичні і психофізіологічні порушення
|
Відповідно до ключа визначається сума балів окремо для кожного з симптомів вигорання.
Показник вираженості емоцій коливається в межах від 0 до 30 балів.
Симптом не склався
|
Симптом, який склався
|
Симптом, який склався
|
9 і менш
|
10 – 15
|
16 і більш
|
Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – підрахунок суми показників симптомів, який здійснюється для кожної з трьох фаз формування вигорання. Для кожної фази оцінка може бути від нуля до 120 балів. За кількісними показниками можна судити тільки про те, яка фаза сформувалася більшою чи меншою мірою.
Фаза не сформувалася
|
Фаза у стадії формування
|
Фаза сформувалася
|
36 і менш
|
37 – 60
|
61 і більш
|
Відповідно до ключа проводяться наступні підрахунки:
визначається сума балів для кожного з 12 симптомів вигорання;
підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз формування вигорання;
встановлюється підсумковий показник синдрому емоційного вигорання, тобто сума 12 симптомів.
Методика діагностики емоційного вигорання В. Бойко
Інструкція. Якщо ви професіонал у будь якій галузі спілкування з людьми, то для вашої діяльності важливо, в якій мірі у вас сформований психологічний захист у формі «емоційного вигорання». Прочитайте твердження та дайте відповідь «так» або «ні». Там, де у запропонованих твердженнях опитувальника йдеться про «партнерів», маються на увазі суб’єкти вашої професійної діяльності – клієнти, учні та інші люди, із якими ви щоденно співпрацюєте.
Організаційні недоліки на роботі постійно примушують нервувати, переживати, напружуватися.
Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар’єри.
Я помилився(лася) у виборі професії або профілю діяльності.
Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно, менш якісно, повільніше).
Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого настрою.
Від мене як від професіонала мало залежить добробут партнерів.
Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (2 – 3 години) мені хочеться побути на самоті, щоб зі мною ніхто не спілкувався.
Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся якомога швидше вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).
Мені здається, що емоційно я не можу надати партнеру те, чого вимагає професійний обов’язок.
Моя робота не дає виражатися моїм емоціям.
Я відверто втомився(лася) від людських проблем, із якими доводиться мати справу на роботі.
Буває, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов’язані з роботою.
Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження.
Робота з людьми приносить все менше задоволення.
Я б змінив(ла) місце роботи, якби була така можливість.
Мене часто засмучує те, що я не можу належними чином надати партнерові професійну підтримку, допомогу.
Мені завжди вдається запобігти впливові поганого настрою на ділові контакти.
Мене дуже засмучує, якщо щось негаразд у стосунках із діловими партнерами.
Я настільки втомлююсь на роботі, що дома намагаюсь спілкуватися якомога менше.
Через брак часу, втомленість або напруження, часто приділяю партнерові менше уваги, ніж належить.
Інколи звичайні ситуації спілкування на роботі викликають у мене роздратування.
Я спокійно приймаю обґрунтовані претензії партнерів.
Спілкування з партнерами спонукає мене триматися осторонь від людей.
Коли згадую деяких колег по роботі чи партнерів, у мене псується настрій.
Конфлікти чи розбіжність поглядів із колегами забирають багато сил і емоцій.
Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з діловими партнерами.
Обставини на роботі здаються мені дуже складними.
У мене часто виникають тривожні очікування, пов’язані з роботою: щось повинно статися, як би не припуститися помилки, чи зможу зробити все, як належить, чи не скоротять мене тощо.
Якщо партнер мені неприємний, я намагаюсь обмежити час спілкування з ним або менше приділяти йому уваги.
На роботі під час спілкування я дотримуюсь принципу: «Не роби людям добра, не отримаєш лиха».
Я охоче вдома розповідаю про свою роботу.
Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно впливає на результати роботи (менше виконую, знижується якість, трапляються конфлікти).
Інколи я відчуваю, що треба виявити до партнера емоційну чуйність, але не можу.
Я дуже переживаю за свою роботу.
Партнерам по роботі віддаєш уваги та турботи більше, ніж отримуєш.
Коли думаю про роботу, мені стає не по собі: починає колоти в ділянці серця, підвищується тиск, з’являється головний біль.
У мене добрі стосунки з керівником.
Я часто радію, коли бачу, що моя робота йде на користь людям.
Останнім часом, мене переслідують невдачі в роботі.
Деякі сторони моєї роботи викликають глибоке розчарування.
Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж звичайно.
Я враховую особливості ділових партнерів гірше ніж раніше.
Стомленість від роботи призводить до того, що я прагну скоротити спілкування з друзями та знайомими.
Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера, окрім того, що стосується справи.
Зазвичай я приходжу на роботу відпочивши, зі свіжими силами, у гарному настрої.
Я інколи ловлю себе на тому, що працюю з партнерами автоматично, без натхнення, запалу, ентузіазму.
По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм чогось поганого.
Після спілкування з неприємними партнерами, у мене буває погіршення фізичного або психічного самопочуття.
На роботі я маю постійні фізичні або психологічні перевантаження.
Успіхи в роботі наповнюють мене натхненням.
Ситуація на роботі, у якій я опинився(лася), здається безвихідною.
Я втратив(ла) спокій через роботу.
Упродовж останнього року була скарга (скарги) на мою роботу з боку партнера (партнерів).
Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що я не сприймаю близько до серця те, що відбувається з партнером.
Я часто приношу з роботи додому негативні емоції.
Я часто працюю понад силу.
Раніше я був(ла) більш чуйним(ною) і уважним(ною) до партнерів, ніж зараз.
У роботі з людьми керуюся принципом: не втрачай нерви, бережи здоров’я.
Інколи я йду на роботу з важким відчуттям: як усе набридло, нікого б не бачити і не чути.
Після напруженого робочого дня я почуваюся трохи недобре.
Контингент партнерів, із якими я працюю, дуже важкий.
Інколи мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, які я втрачаю.
Якби мені поталанило з роботою, я був(ла) би(б) щасливішим(ою).
Я у відчаї через те, що на роботі у мене серйозні проблеми.
Інколи я поводжуся зі своїми партнерами так, як не хотів(ла) би(б) щоб поводилися зі мною.
Я засуджую партнерів, які розраховують на пільги, поблажливість, увагу.
Найчастіше після робочого дня у мене немає сил робити хатні справи.
Я постійно підганяю час: скоріше б робочий день закінчився.
Стан, прохання, потреби партнерів мене щиро турбують.
Працюючи з людьми, я ніби ставлю екран, який захищає мене від чужих страждань та негативних емоцій.
Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.
Щоб відновити сили, часто вживаю ліки.
Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.
Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.
Моя кар’єра склалася вдало.
Я дуже нервую через все, що пов’язано з роботою.
Деяких із своїх постійних партнерів я не хотів(ла) би(б) бачити і чути.
Я схвалюю колег, які присвячують себе людям (партнерам), забуваючи про власні інтереси.
Моя втомленість на роботі мало впливає або зовсім не впливає на спілкування з домашніми та друзями.
Якщо випадає нагода, я приділяю партнерові менше уваги, але так, щоб він цього не помітив.
Мене часто підводять нерви у спілкуванні з людьми на роботі.
До всього, що відбувається на роботі, я втратив(ла) цікавість.
Робота з людьми спричинила поганий вплив на мене, як на професіонала, зробила злим(лою), нервовим(ою), беземоційним(ою).
Робота з людьми підриває моє здоров’я.
|