Н
9
аукові публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 73 працях, у тому числі: двох одноосібних монографіях (загальним обсягом 63,82 друк. арк.); 36 статтях у фахових наукових виданнях (24,70 друк. арк.); 33 наукових публікаціях в інших виданнях (25,75 друк. арк.). Деякі положення дисертаційної роботи висвітлено у двох підручниках, що написані у співавторстві (особистий внесок – 27,2 друк. арк.).
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів (21 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (548 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації – 575 с., у тому числі основний текст – 410 с. Зміст дисертації проілюстровано 45 таблицями, 58 рисунками, 60 додатками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його предмет та об’єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані апробації та опублікування результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Теоретичні основи стратегічного управління розвитком організації» проаналізовано та синтезовано ключові теоретичні засади стратегічного управління розвитком сучасних організацій, у межах чого досліджено принцип розвитку економічних систем, їх підсистем та окремих елементів; оцінено практичну значущість різних концепцій розвитку організації та обґрунтовано пропозиції щодо її підвищення; проведено морфологічний аналіз економічних теорій фірми та порівняльний аналіз наукових підходів до трактування поняття «стратегія». За результатами систематизації наявних наукових підходів до класифікації стратегій розвитку побудовано концептуальну модель вибору стратегії розвитку в умовах конкуренції.
З
10
апропоновано під розвитком будь-якої економічної організації як системи розуміти процес незворотної, спрямованої, закономірної зміни її стану в цілому чи окремих її підсистем і елементів.
Визначено, що механізми розвитку організації – це сукупність методів, способів, регуляторів її розвитку. Дія механізмів розвитку організації у вузькому розумінні виявляється у взаємодії її структурних підрозділів, процесах, які відбуваються в ній і поза її межами, що обумовлені потребами, інтересами діяльності різних індивідуумів, суб’єктів господарювання, суспільства в цілому; у широкому розумінні вона являє послідовність розгортання внутрішніх суперечностей між факторами, що характеризують організацію та її зовнішнє середовище, взаємодію цих факторів у процесі єдності та протилежності різних цілей організації та засобів їх досягнення, внаслідок чого формується стратегія розвитку, що детермінує порядок еволюції самої організації та сфери економічної діяльності, до якої вона належить.
Виявлено, що у дослідженнях з проблематики ЖЦ до цього часу недостатньо уваги приділено аспектам регресивного типу розвитку організації, недооцінюється вплив на нього факторів зовнішнього середовища. В розвиток концепції Л.Грейнера уточнено структуризацію фаз еволюційного розвитку організації. Аргументовано виділення фази якісно нових організаційних зв’язків, перехід до якої відбувається після подолання кризи взаємодії у співробітництві. Визначено, що довготривала відсутність змін, спрямованих на забезпечення подальшого зростання організації або зміцнення конкурентних позицій, на кожному етапі її ЖЦ може призвести до регресу в розвитку, який з позиції віку, розміру організації та імовірності негативного зовнішнього впливу запропоновано поділяти на 5 фаз регресу через: помилковість «першого кроку»; відсутність досвіду; «короткозорість» у визначенні цілей; «спочивання на лаврах»; втрату гнучкості та інноваційної активності. Подолати регрес організація може, зробивши революційні зміни на краще.
Обґрунтовано, що найбільш неадекватною реальним економічним процесам, притаманним країнам, в яких відбувається ринкова перебудова, є неокласична теорія фірм, а адекватною – галузева або еволюційна. Зроблено висновок, що прагнучи досягти загальноекономічного зростання, сучасна інституційна система повинна стимулювати зацікавленість підприємців до вироблення та реалізації таких управлінських рішень, які б поєднували у собі стратегічні інтереси як підприємця, так і держави.
В умовах змінності зовнішнього середовища і пов’язаної з цим невизначеності ефективним інструментом управління розвитком будь-якої організації, у тому числі й підприємств ресторанного господарства є методологія стратегічного управління. За результатами порівняння двох основних наукових підходів до трактування поняття «стратегія» у теорії стратегічного управління, обґрунтовано пріоритетність застосування паттерн-підходу, оскільки він, на противагу традиційному підходу, поряд з причинністю та детермінізмом у поведінці економічної організації не виключає ймовірності індетермінізму. На засадах теорій стратегічного управління та ЖЦ запропоновано визначати поняття «стратегія розвитку організації» як різновид генерального плану або моделі дій організації на різних етапах її ЖЦ. Побудовано модель вибору стратегії розвитку в умовах конкуренції (рис. 1), яка відображає послідовність та варіативність відбору стратегічних альтернатив залежно від способу забезпечення розвитку, його темпу, напряму, географічного масштабу, форми.
11
Рис. 1. Модель вибору стратегії розвитку організації в умовах конкуренції
Ф
12
ормуючи стратегію розвитку, організація має займати активну позицію щодо можливостей поліпшення нормативно-законодавчого поля. Так, негативні тенденції у розвитку підприємств РГ, які організовують харчування школярів, значною мірою подолано у результаті проведених на початку 2008 р. змін у законодавстві України про державні закупівлі, внесення яких було ініційоване різними організаціями.
Зважаючи на квазістабільність ринкової кон’юнктури, підприємство повинно формувати стратегію з урахуванням наявного стану та тенденцій розвитку сфер(и) його економічної діяльності. Потреба підприємств РГ України у відповідній інформації актуалізує доцільність проведення стратегічної діагностики змін, що відбулися у сфері РГ протягом попередніх часових періодів.
У другому розділі «Стратегічна діагностика ресторанного господарства в Україні» виявлено основні тенденції розвитку мережі РГ України, зміни у структурі та обсягах товарообороту РГ у період ринкової перебудови, визначені причини, які їх обумовили. Класифіковано підприємства РГ та встановлено, що активність розвитку різних типів і класів цих підприємств пов’язана зі стилем життя населення, культурою країни тощо. За результатами аналізу понятійно-термінологічного апарату, який використовується у сфері РГ України, сформульовані нові та уточнені наявні дефініції окремих термінів та понять.
З метою запобігання неоднозначності тлумачень деяких термінів і понять у законодавстві, науковій літературі та на практиці запропоновано визначати ресторанне господарство як вид економічної діяльності суб’єктів господарювання щодо надання послуг для задоволення потреб споживачів у організованому харчуванні з дозвіллям або без нього. Науково обґрунтовано дефініції «тип, клас, різновид закладу РГ», «формат підприємства РГ». Тип закладу РГ – сукупність загальних характерних ознак торговельно-виробничої діяльності закладу РГ. Клас закладу РГ – сукупність відмінних ознак закладу РГ певного типу, яка характеризує рівень вимог до продукції власного виробництва, закупних товарів, умов їх споживання, організування обслуговування та дозвілля споживачів. Різновид закладу РГ – сукупність відмітних ознак асортименту продукції і/або його виробництва, обслуговування споживачів закладу РГ певного або змішаного типу. Формат підприємства РГ – форма організації його виробництва та/або обслуговування.
Виділені національний, регіональний, місцевий та зональний таксономічні рівні мережі РГ. Запропоновано класифікації підприємств РГ за функціональними відмінностями, типом, класом, швидкістю і методом обслуговування, розміром, організаційно-правовою формою господарювання, місткістю та ін.
Визначено, що за роки ринкових трансформацій (протягом 1991–2007 рр.) у ресторанному господарстві України сформувалось декілька основних тенденцій. Так, після тривалого зменшення фізичних обсягів товарообороту РГ, починаючи з 2000 р. його обсяги зростають. Товарооборот РГ України у 2007 р. дорівнював 11,4 млрд грн і за прогнозними очікуваннями у 2008 р. становитиме 15,4 млрд грн. Збільшення товарообороту РГ спричинено як позитивними ринковими перетвореннями, активізацією міграційних процесів, зростанням доходів населення, так і новими (ринковими) підходами до проведення підприємствами РГ політики ціноутворення. У результаті зміщення та поглиблення диференціації споживчих пріоритетів окреслились зміни у продуктовій структурі товарообороту РГ України.
В
13
иділивши три етапи розвитку мережі РГ на теренах сучасної України, починаючи з 50-х років минулого сторіччя: 1) післявоєнного становлення (50–60-ті роки ХХ ст.); 2) індустріалізованого розвитку, спрямованого на ефективне виконання соціальних завдань (70–80-ті роки ХХ ст.); 3) комерціалізованого розвитку, спрямованого на задоволення диференційованого попиту (з 90-х років ХХ ст. до теперішнього часу), вперше комплексно та системно проаналізовано наявні нині наслідки реалізації третього етапу. Встановлено, що зміна парадигми ролі держави в процесах регулювання діяльності підприємств РГ розширила альтернативні можливості їх розвитку, активізувала приватизаційні процеси, сприяла появі та розвитку мережі РГ фізичних осіб-підприємців, стимулювало надходження іноземних інвестицій і розповсюдження у національній сфері РГ найуспішнішої технології з розвитку малого та середнього бізнесу – франчайзингу, впровадження прогресивних методів виробництва, обслуговування та управління підприємствами РГ. Проте недосконалість механізмів ринкової саморегуляції при вирішенні соціально значущих завдань, які суспільство ставить перед підприємствами РГ, що організовують харчування за місцем роботи, навчання, лікування, призвело до часткової руйнації баз харчування на промислових підприємствах, у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ), вищих навчальних закладах (ВНЗ) тощо. Зазначене обумовило кількісні та структурні зміни у розвитку мережі РГ України.
За даними Держкомстату України мережа РГ підприємств-юридичних осіб за станом на 1 січня 2007 р. налічувала 26,7 тис об’єктів РГ та 1,68 млн місць, що у 2,3 та 2,6 раза відповідно менше, ніж на початку 1991 р. У мережі РГ фізичних осіб-підприємців на початок 2006 р. функціонувало понад 29,3 тис. об’єктів РГ, що у 3,1 раза більше порівняно з аналогічним періодом 2000 р., і становило майже 52% від загальної кількості об’єктів усієї мережі РГ. Частка приватних підприємств по всій мережі РГ України декілька останніх років знаходиться на рівні 70%, тоді як на початку 90-х років минулого сторіччя вона не досягала й 1%. Основними причинами таких структурних змін стали: посилення комерційної складової у розвитку підприємств РГ та спрощена порівняно з юридичними особами система контролю та звітності про підприємницьку діяльність у фізичних осіб-підприємців. Збільшення приватних структур, переважно внаслідок активізації розвитку загальнодоступних підприємств РГ (за 17 останніх років їх частка у мережі РГ України зросла з 30% до 82%), у цілому сприяло оновленню матеріально-технічної бази РГ України, покращило інвестиційну привабливість вкладень у розвиток підприємств РГ.
Незважаючи на тенденцію до збільшення в Україні кількості ресторанів, їх частка у структурі мережі РГ залишається найменшою (3,3% на початок 2006 р., тоді як найбільша частка (53,1%) припадає на кафе, закусочні та буфети). Останнє можна пояснити активним розвитком ресторанів, які зорієнтовані на ділову та політичну еліту (тобто на 2–3% населення), і значно повільнішим розвитком мережі всіх інших ресторанів. Встановлено, що перспективним для подальшого розвитку в Україні є сегмент загальнодоступних кафе, закусочних, що обумовлено ціновою доступністю їх послуг для українських споживачів, більшість з яких мають невисокі доходи. Крім того, для відкриття кафе або закусочної потрібний значно менший стартовий капітал порівняно з рестораном, що приваблює підприємців.
В
14
иявлена стійка тенденція до зменшення середнього розміру всіх типів підприємств РГ, яка передусім спричинена подорожчанням просторових ресурсів, що нині в Україні часто обумовлює фізичні обмеження місткості підприємств РГ та спонукає менеджерів шукати шляхи підвищення ефективності використання основних фондів. Встановлено, що активний розвиток підприємств, які поряд з певним основним видом економічної діяльності здійснюють діяльність у сфері РГ, свідчить про реалізацію ними стратегій диверсифікації, розвитку товару, комбінованого розвитку (тобто поєднання різних стратегій зростання). Для більш детального оцінювання ефективності розвитку підприємств РГ в Україні запропоновано провести декомпозиційний аналіз його сучасних трансформацій на різних сегментах ринку.
У третьому розділі «Трансформації у розвитку підприємств ресторанного господарства України» проведено декомпозиційний аналіз трансформацій у розвитку підприємств РГ України протягом років ринкової перебудови; визначено стратегії (функціональні та бізнес-рівня), що застосовують в управлінні розвитком підприємств РГ залежно від специфіки їх ринкового сегмента; досліджено розвиток підприємництва у сфері РГ України.
Встановлено, що у загальнодоступній мережі РГ України сучасні трансформації відбуваються внаслідок розвитку двох основних напрямів: сітьового (що передбачає наявність сітьових зв’язків між підприємствами (закладами) РГ, які утворюються у результаті взаємодії та інтеграції цих підприємств) та несітьового. За рівнем, якістю та специфікою надаваних послуг на українському ринку виділилося три сітьові системи: 1) підприємств РГ швидкого обслуговування зі спеціалізованою товарною пропозицією; 2) підприємств РГ формату «q&c», в якому поєднуються виробництво широкого асортименту продукції і нові форми обслуговування; 3) елітних підприємств РГ, де пріоритетними є нецінові чинники задоволення потреб споживачів. За базою створення виявлено дві системи сітьових утворень: підприємств РГ з уніфікованою концепцією діяльності (більшість з яких започатковано та функціонує на засадах франчайзингу), та змішана, в яких підприємства РГ об’єднуються для проведення спільних маркетингової, рекламної кампаній, програм лояльності тощо. Визначено, що за формою організаційного розвитку сітьові утворення у сфері РГ застосовують стратегії об’єднань і приєднань, а також активно використовують брендинг (нині у сфері РГ України широко рекламуються 132 бренди).
Розвиток несітьових підприємств РГ обумовлений як об’єктивними (економічна недоцільність здійснення об’єднання чи приєднання до сітьового утворення, зважаючи на місце розміщення підприємства РГ, особливості ведення виробничої діяльності, специфіку стратегії просування тощо; бажання абсолютно самостійно вести бізнес або відсутність ринкових можливостей розвиватися у межах того чи іншого сітьового утворення), так і суб’єктивними причинами (неправильне оцінювання підприємцями вигід і програшів від свого розвитку в межах сітьового утворення; небажання підприємця розповсюджувати свої ноу-хау тощо). Розвиток несітьових підприємств РГ обмежує домінування великих сітьових утворень; сприяє розвитку здорової конкуренції; поліпшує задоволення потреб різних категорій споживачів. Шляхом порівняльного аналізу результатів діяльності та розвитку 60 загальнодоступних підприємств РГ м. Києва встановлено, що сітьові мають вищі середні показники рентабельності, продуктивності праці, фондовіддачі, витратовіддачі та ін. (табл. 1). Зазначене передусім обумовлено успішним розвитком в Україні сітьових підприємств РГ швидкого обслуговування та формату «q&c» (у дослідженій вибірці їх налічувалося 19), які користуються підвищеним попитом у споживачів; наявністю у сітьових підприємств РГ ширших, ніж у несітьових, можливостей для економії витрат на рекламну кампанію тощо. Виявлено, що кращі стратегічні перспективи для успішного розвитку отримують підприємства РГ, які приділяють належну увагу підбору і підвищенню кваліфікації персоналу, впроваджують інновації.
Т
15
аблиця 1
Показники діяльності та розвитку загальнодоступних підприємств РГ у 2006 р. 1
Групи підприємств
ресторанного
господарства
|
Кількість підприємств РГ
у вибірці, одиниць
|
Середні по групі показники
|
Середня оборотність місця,
разів / добу
|
Частка
збиткових
підприємств
у групі, %
|
Рента-бельності продажів, %
|
Продуктивності праці, тис. грн / особу
|
Витратовіддачі
|
Фондовіддачі
|
За приналежністю до сітьового утворення (мережі)
|
Сітьові
|
30
|
11,72
|
103,19
|
1,78
|
6,02
|
2,62
|
3,3
|
Несітьові
|
30
|
1,93
|
26,99
|
1,49
|
2,15
|
0,87
|
30,0
|
За часом роботи на українському ринку ресторанного господарства
|
До 15 років
|
42
|
8,41
|
84,83
|
1,68
|
4,99
|
4,30
|
7,1
|
15 років і більше
|
18
|
-0,77
|
20,72
|
1,25
|
1,63
|
0,46
|
33,3
|
За підходом їх керівників до навчання персоналу 2
|
Активний
|
38
|
10,11
|
89,08
|
1,74
|
5,14
|
4,64
|
5,3
|
Пасивний
|
22
|
-2,03
|
18,97
|
1,17
|
2,06
|
0,75
|
45,5
|
За ставленням їх керівників до інновацій 3
|
Позитивне
|
18
|
12,59
|
115,17
|
1,84
|
6,04
|
5,75
|
0,0
|
Нейтральне
|
26
|
6,30
|
51,77
|
1,65
|
4,22
|
2,83
|
19,2
|
Негативне / байдуже
|
16
|
-3,19
|
20,96
|
1,33
|
1,63
|
1,02
|
56,3
|
|