52. Джерела вторинного права ЄС та їх характеристика.
Вторинні джерела також включають між інституціональні угоди, зокрема з бюджетних питань між установами ЄС. Вони можуть класифікуватис залежно від того, до кого вони спрямовані і як вони мають бути імплементовані. Регламенти (regulations - розпорядження) та директиви зобов’язують усіх членів, тоді як рішення (decisions) стосуються лише тих країн-членів (далі- КЧ), до яких вони звернені (при цьому адресатами можуть бути як країни в цілому, так і окремі фізичні або юридичні особи). Регламенти мають пряму дію, тобто вони стають частиною національного права, директиви ж потребують для вступу в силу імплементації з боку КЧ. Поза тим, КЧ, які вчасно не імплементують директиви, можуть бути покарані за рішенням Суду ЄС.
Опришко: Складовою права Євросоюзу є так зване вторинне право, яке, по-перше, не повинно суперечити нормам первинного права, закріпленим у зазначених вище установчих договорах, і, по-друге, покликане його розвивати.
Важливо зауважити, що згідно зі ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства встановлюється юридична сила або відповідна юридична ієрархія актів, які видаються названими вище структурами, а це значить і норм, які в них закріплюються.
Найвищу юридичну силу має регламент. У вказаній статті закріплене положення про те, що він є актом загального характеру, обов'язковий в усіх своїх складових і підлягас прямому застосуванню в усіх державах-членах. Будучи інструментом уніфікації, регламенти здебільшого регулюють митні, торговельні, конкурентні, транспортні та сільськогосподарські відносини, що виникають між державами - членами Євросоюзу. Необхідно вказати, що вони не мають конкретного адресата, а для своєї реалізації як у цілому, так і окремих своїх норм не потребують прийняття національного правового акта. Тобто вони мають пряму дію.
Наступним правовим актом є директиви. Директива обов'язкова лише для держави-члена, якій адресована. В документі, чітко вказується на результат, який має буги досягнутий у ході поставленої мети. При цьому за національними органами державної влади зберігається свобода вибору форми та засобів, які можуть бути використані для його досягнення. Зокрема, КЧ надається можливість самим визначати вид правового акта, яким до національної правової системи мають вводитися норми конкретної директиви. Згідно зі ст. 52 названого Договору директиви приймаються для лібералізації певного виду послуг за пропозицією Комісії і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом та Європарламептом.
Важливим актом с рішення, яке обов'язкове в усіх складових для тих, кому адресоване (ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства). З цього випливає, що рішення обов'язкове для конкретного адресата і не вимагає додаткових заходів з боку органів держави-члена. Нерідко рішення має вторинний характер щодо актів, засобом реалізації яких виступає.
Насамкінець, у названій статті серед системи актів, які приймаються органами СС, визначено рекомендації та висновки (opinions and recommendations), які не є обов'язковими і можуть буги враховані державою-членом на її розсуд при вирішенні певних питань
53.Загальна характеристика рекомендацій та висновків як джерел права ЄС
Рекомендації та висновки не е обов'язковими, можуть біти враховані державами при вирішенні окремих питань.Однак необхідно зазначити, що нерідко для прийняття нормативно-правового акта вимагається попереднє отримання висновку консультативно-дорадчих органів. Наприклад, при прийнятті нормативно-правових актів, що належать до сфери економічного та соціального співробітництва, відповідні органи Євросоюзу мають обов'язково одержати висновок Економічного та соціального комітету, а при прийнятті нормативпо-правових актів, що регламентують здійснення регіональної політики, необхідно отримати висновок Комітету регіонів.
Висновки консультативне-дорадчих органів не обов'язкові для органів, що приймають нормативно-правові акти. Однак відсутність запиту на отримання висновку може бути підставою для анулювання відповідного нормативно-правового акта у зв'язку з істотним пороком форми. Відмінності між рекомендаціями та висновками в первинних джерелах права Євросоюзу не визначаються. Висновок у більшості випадків формулюється як відповідь на задане питання, а рекомендації є засобом
|
забезпечення змін у законодавстві, відрізняючись від регламентів тільки відсутністю юридичної сили.
68. Конвенція про захист прав та свобод людини 1950 року.
Загальними принципами права Європейських Співтовариств визначаються основні права людини, гарантовані Європейською Конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р.Основні права:
- життя;свободу від катувань та іншого негуманного чи принизливого поводження або покарання;свободу від рабства та примусової праці;особисту свободу та недоторканність, справедливе і публічне здійснення правосуддя; свободу від зворотного застосування законів; недоторканність приватного життя;
- свободу думки, совісті та релігії; свободу слова;мирні зібрання і свободу об'єднань;
- створення сім'ї. Перелік названих прав розширено Додатковими Протоколами до названої вище Європейської конвенції:
свобода пересування та заборона позбавлення волі за невиконання договірних зобов'язань
заборона примусового вислання з країни її громадян та колективних вислань іноземців. скасовання смертної кари.
іноземцям надається ряд процесуальних гарантій при вирішенні питання щодо вислання їх з країни проживання та право на оскарження судових рішень у кримінальних справах, на отримання компенсації в разі неправомірного здійснення правосуддя, на свободу від повторного засудження за одне й те ж саме правопорушення, гарантується рівність прав та обов'язків подружжя.
Принципи прав і свобод, викладені в Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини та Протоколах до неї, отримали розвиток у рішеннях Європейського Суду з прав людини.
Суд ЄС у своїх рішеннях стосовно різних справ наголошує, що спирається на загальні принципи права (недискримінації, адекватності та ін.). Суд за будь-яких умов не може нікому відмовити в праві на правосуддя.
54. Право ЄС як автономна правова система. Право Європейського Союзу ( унікальний правовий феномен, що склався в ході розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Правом Європейського союзу є специфічний правопорядок, правова система , що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджена рядом вирішень Європейського Суду. Термін «право Європейського Союзу» увійшов до вживання з початку 1990-х рр. з появою Європейського Союзу, до цього правовий масив, що склався, позначався як «право Європейських співтовариств», «право Європейського співтовариства», хоча останні поняття не рівнозначні поняттю «Право Європейського Союзу». Деякі учені розглядають поняття «Право Європейського Союзу» як синонім ширшого поняття «Європейське право», використовуваний у вузькому змісті.
Центральною ланкою, ядром права Європейського Союзу і права Європейських співтовариств є право Європейського Співтовариства (право ЄС). Стрижнем же, конструкцією права ЄС, що несе, є принципи права ЄС - вихідні положення найбільш спільного характеру, що визначають сенс, вміст, реалізацію і розвиток всіх останніх норм права ЄС.
Принципи права ЄС розділяються на функціональні і загальні. До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип прямої дії права ЄС. Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-членів не повинні суперечити нормам права ЄС. Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території держав-членів, дія норм права Співтовариства без якої-небудь трансформації в правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду шляхом тлумачення установчих документів організації. До загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості, принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації, принцип субсидіарності , а також низка процесуальних принципів. Право Європейського Союзу володіє оригінальною системою джерел. Форми (джерела) права Європейського Союзу утворюють цілісну систему джерел з властивою для такої системи ієрархією актів.
|
55.Загальні та спеціальні принципи права ЄС: загальна характеристика
В Договорі про заснування Європейського Співтовариства немає конкретного переліку принципів об'єднання та діяльності європейських країн. В більш пізній період, під час створення нової інтеграційної форми - ЄС, - установчі договори були доповнені деякими особливо важливими принципами діяльності ЄС в цілому, також було дещо уточнено існуючі принципи.
В результаті в них договорах немає чітко структурованої системи основних принципів ЄС. Розвиток інституту основних принципів європейського права значною мірою е надбанням Суду ЄС і на сьогодні згадані принципи є свого роду "неписаною конституцією" права ЄС.
Принципи є загальною позицією або формулою, з якої випливає певне правило поведінки, це саме неписані, тобто некодифіковані правові норми, які об'єктивно існують. В самому принципі не закріплено конкретної моделі поведінки, а міститься лише правова аксіома.
Загальні принципи права, поняття яких охоплює загальні юридичні настанови, специфічні правила, спільні як для внутрішнього, так і для міжнародного права. В ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН міститься таке формулювання: "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями". Загальні принципи права фактично встановлюють верховенство закону. До останніх, наприклад, можна віднести "Справедливість і благо є закон законів", "Дія моя вчинена проти моєї волі - не моя дія", "Від слів закону не можна відходити".
Поряд із загальними принципами в правовій системі Європейського Союзу діють спеціальні принципи. Вони складають основу правового регулювання в окремих сферах суспільного життя. Спеціальні принципи закріплюються, в основному, в установчих договорах Європейських Співтовариств та Європейського Союзу, а іноді і в нормативно-правових актах вторинного права. Спеціальні принципи європейського права навколишнього середовища відповідають головній вимозі Співтовариства у сфері охорони довкілля щодо досягнення високого рівня захисту та спрямовані на реалізацію цілей Співтовариства. Такі принципи застосовуються до усіх питань, що регулюються європейським правом навколишнього середовища. Принципи європейського права навколишнього середовища визначаються, головним чином, установчими договорами. Стаття 6 Договору про заснування Європейського Співтовариства закріплює принцип інтеграції вимог до охорони навколишнього середовища у визначення і реалізацію політики та діяльності Співтовариства, зокрема з огляду на досягнення сталого розвитку.
56. Порядок опублікування та набуття чинності правових актів ЄС.
На перший погляд, законотворчий механізм Євросоюзу подібний до будь-якого національного. Є ніби законодавчий орган — Європарламент. виконавчий — Єврокомісія. і своєрідний президент — Рада ЄС. Та насправді ж механізм Союзу є унікальним, який не можна порівняти з тим, що має будь-яка країна.
Закони в Євросоюзі розробляє лише Європейська Комісія. Причому зазвичай першим етапом законотворчого процесу є широкі й тривалі консультації з громадськістю та всіма зацікавленими сторонами. Після консультацій і узагальнення їхніх результатів до справи береться профільний Генеральний Директорат Єврокомісії: всього їх 36, кожен відповідає за певну сферу. Саме ці структури безпосередньо розробляють нові законопроекти. Потім, після перевірки Юридичною службою. їх затверджує Колегія Єврокомісії. Після цього законопроект надсилається на розгляд Ради ЄС та Європейського Парламенту.Законодавство Європейського Союзу є ефективним механізмом, який забезпечує участь окремих країн-учасниць ЄС у міжнародному поділі праці, допомагає вирішувати питання економіко-правового характеру, підвищує економічну ефективність та створює сприятливий клімат для розвитку господарських зв'язків. На нашу думку, одним із найважливіших факторів ефективності законодавства ЄС є його конкурентоспроможність. Джерелами конкуренційного законодавства є: норми, що знаходяться у розпорядженнях Ради ЄС, серед них найбільш вагомі — Регламент № 17 від 6 лютого 1962 p.; Регламент № 19/65 від 2 березня 1965 p.; Регламент № 4064/89 від 21 грудня 1989 p.; норми, які містяться у розпорядженнях і директивах Комісії ЄС та у її рішеннях з конкретних справ, що стали адміністративними прецедентами; судова практика — рішення Суду першої інстанції і Суду правосуддя ЄС з конкретних справ, які стали зразками,
|
57.Рішення Суду ЄС та Суду першої інстанції : місце та значення в правовій системі ЄС
Діяльність Суду ЄС регулюється: Договором про заснування Європейського Співтовариства, в Статутом Суду ЄС, Процесуальним регламентом Суду.
Розгляд справ у Суді ЄС проводиться як його пленумом, так і палатами.
Палата. Кількість суддів, які входять до кожної палати може змінюватися. В рамках Суду ЄС існує шість палат, до яких входять 3,5,7 суддів. Персональний склад палат визначається щорічно. Пленум Суду ЄС приймає рішення простою більшістю голосів, причому необхідний кворум -9 суддів. Суд засідає в повному складі на вимогу держави-члена або інституту. Суд приймає рішення непарною кількістю суддів. Відповідно до правила, закріпленого в Процесуальному регламенті, якщо кількість суддів, що беруть участь у засіданні, є парною, то в обговоренні не бере участі суддя з найменшим службовим стажем. Рішення Суду виноситься шляхом таємного голосування, а його результати оголошуються на відкритому засіданні. Рішення: обгрунтування по справі, вказані імена суддів, підписане Гол. Суду. Рішення Суду ЄС є остаточними та не підлягають оскарженню. Повторне прийняття до розгляду справи, яка вже була розглянута в рамках Суду ЄС, можливе лише за нововиявленими обставинами.
Суд першої інстанції був утворений у 1989 р. Підпорядковується Суду ЕС .
Діяльність суду 1 інстанції регулюється ЕС.:Договор про заснування Європейського Співтовариства, Статут Суду ЄС, Процесуальний регламент Суду ЕС.
Головним завданням Суду 1 інстанції є розгляд справ,порушених ф.о та ю.о. Компетенції Суду 1 інст. була значно розширена у 1993 р. До сфери дії Суду 1 інстан. планується передати всі питання, що належать до компетенції Суду ЄС, за винятком преюдиціального провадження.
Суд першої інстанції не самостійна установа, а лише підрозділ Суду ЄС.
Суду 1 інстанції розлядає:
вирішення трудових спорів та спорів щодо перевищення своїх повноважень Радою,
питань, які належать до сфери приватного підприємництва,
порушень під час здійснення діяльності основних інститутів Євросоюзу,
антидемпінгові питання та порушення правил торгівлі.
Юрисдикція Суду першої інстанції розповсюджується на;
спори між Співтовариством та його службовцями
позови у зв'язку із судовим контролем, подані фізичними або юридичними особами, а не органами Співтовариства чи державами-членами
позови у зв'язку з позадоговірною відповідальністю, що подаються фізичними або юридичними особами (ст. 148 Договору про Європейське співтовариство, ст. 40 Договору про Європейське співтовариство заснування з вугілля та сталі, ст. 151 Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії);
позови у зв'язку з договорами, що подаються фізичними особами або юридичними особами
58. Порядок укладення міжнародних договорів Європейського Союзу. Віденські конвенції 1969 і 1986 років не визначають, що можна розуміти під «укладанням договору». З міжнародної практики, можна дійти невтішного висновку, що висновок означає всі дії держави, починаючи з переговорів і закінчуючи вступом угод силу.
Процесс укладення міжнародних договорів то, можливо подразделен на стадій. До них ставляться впорядкування і прийняття тексту договору, встановлення автентичності текстів договору ЄС і вираз згоди на обов'язковість договора.
Как правило, висновку договору передує договірна ініціатива, тобто пропозиції однієї держави чи групи держав укласти певний договір з одночасним поданням проекту тексту договору. Такі дії полегшують процес підписання договору, передусім роботу над самим текстом.
Договоры укладають, зазвичай, спеціально уповноважені те що особи, яким видасться спеціальний документ, званий повноваженнями. У цьому повноваження можуть видаватися попри всі стадії підписання договору або тільки на якусь певну стадію. Відповідно до ст. 7 Віденської конвенції 1969 року глави держав, глави урядів і міністрів закордонних справ не потребують повноваженнях і може здійснювати всі дії, які стосуються висновку договору. Глави дипломатичних представництв і представництв держав в міжнародних організаціях і міжнародних конференціях теж потребують повноваженнях, але вони можуть до дій лише цілях прийняття тексту договора.
Выдача повноважень ввозяться відповідність до внутрішнім
|
законодавством, яким визначається, які державні органи мають таким правом.
Международная організація представляється обличчям, у яких спеціальні повноваження, або обличчям, яке сприймається підставі правил міжнародної організації представляє її без пред'явлення повноважень (ст. 7 Віденської конвенції 1986 г.).
59.Європейська комісія в інституційній системі ЄС
Європейська Комісія утворюється в два етапи. Спершу, країни-члени одноголосно визначають кандидата на Голову Комісії, який повинен бути затверджений Європейським Парламентом. На другому етапі, за домовленістю з кандидатом на Голову Комісії, країни висувають решту кандидатів на членів Комісії. Каденція Комісії триває 5 років, а комісарам належить право багаторазового призначення. Комісар може відмовитися від своєї посади ще до закінчення терміну.
Відставка: Лише Європейський Парламент може змусити Комісію подати у відставку, це може відбутися в разі висловлення вотуму недовіри до Комісії (ст. 201 [144] ДЄС). У такому разі ціла Комісія подає у відставку, за правилом - усі комісари солідарно відповідають за свою роботу. Неможливо висловити вотум недовіри одному члену Комісії. Як уже раніше згадувалось у розділі про Європарламент, ніколи ще не вдавалося висловити вотум недовіри до Комісії, хоча такі спроби робилися неодноразово. Однак, у 1999 році Європейський Парламент використав щодо Комісії інший інструмент контролю. За умов зростаючої підозри про неправильне розпорядження фінансами, Парламент скликав спеціальну слідчу комісію, контроль якої підтвердив багато порушень. Ще до офіційного повідомлення про рішення слідчої комісії, тогочасний Голова Комісії - Жак Сантер подав Єврокомісію у відставку.
Склад: Комісія налічує 27 членів, т.зв. комісарів. Кожна країна-член має право мати щонайменше одного комісара, але не більше двох. По два комісари мають найбільші країни, такі як Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, а решта країн по одному. Кількість комісарів може змінитися, якщо Рада прийме про це одноголосне рішення.
60. Правовий статус членів Європейської комісії Члени Комісії (комісари) є міжнародними службовцями і представляють інтереси Співтовариств, а не країн, з яких походять. У цьому аспекті повинна бути цілковита незалежність від країн-членів та інших органів Євросоюзу. Їм не можна приймати, ані домагатись жодних інструкцій від урядів країн-членів. Окрім того, країни повинні шанувати незалежність комісарів і не можуть здійснювати на них вплив.Комісарам не можна здійснювати діяльності, яка могла би суперечити їх обов`язкам. *м заборояеяо займатися будь-якою іншою професійною роботою, навіть якщо вона є неоплачувана. Вони мусять також бути обережними у виборі посад навіть після закінчення терміну. Якщо комісар перестав відповідати умовам, необхідним для виконання своїх функцій, наприклад, через порушення вищевказаних правил чи якщо допустився серйозного порушення, Рада чи Комісія може звернутися до Європейського Суду з пропозицією його відставки. Європейський Суд може також позбавити комісара пенсійних прав та інших привілеїв.
61.Відставка Європейської комісії.
Лише Європейський Парламент може змусити Комісію подати у відставку, це може відбутися в разі висловлення вотуму недовіри до Комісії (ст. 201 [144] ДЄС). У такому разі ціла Комісія подає у відставку, за правилом - усі комісари солідарно відповідають за свою роботу. Неможливо висловити вотум недовіри одному члену Комісії. Як уже раніше згадувалось у розділі про Європарламент, ніколи ще не вдавалося висловити вотум недовіри до Комісії, хоча такі спроби робилися неодноразово. Однак, у 1999 році Європейський Парламент використав щодо Комісії інший інструмент контролю. За умов зростаючої підозри про неправильне розпорядження фінансами, Парламент скликав спеціальну слідчу комісію, контроль якої підтвердив багато порушень. Ще до офіційного повідомлення про рішення слідчої комісії, тогочасний Голова Комісії - Жак Сантер подав Єврокомісію у відставку.
|