|
|
Скачати 1.39 Mb.
|
32. Принцип верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів ЄС та його характеристика. Принцип верховенства права ЄС означає, що правові норми, що входять до право, мають пріоритет перед правилами, закреплёнными у законодавстві окремого держави-члена. Згаданою принципом охоплюються як установчі договору з ЄС (будучи міжнародними договорами, вони у відповідність до конституціями країн ЄС, як і більшості інших країн, мають вищої юридичну чинність проти актами «внутрішнього» права), але й інші законодавчі акти ЄС (регламенти, директиви, постанови), і вони мають біля кожної країни вищою юридичною чинністю, навіть якщо відповідна країна голосувала проти даного документа. Європейський Суд головне гарантом дотримання принципу верховенства всіх правових актів ЄС. Національні суди для разі сумнівів щодо відповідність внутрішнього права держави-члена праву ЄС, приймає рішення виходячи з установчих договорів і законодавства ЄС, або звертаються до Європейський Суд з преюдициальным запросом. 33. Принцип субсидіарності в праві ЄС. У внутрішньому, переважно цивільному, праві цей принцип означає можливість застосування в спеціально передбачених випадках норм, які входять в суміжну правову галузь. Тобто фактично у внутрішньодержавному праві принцип субсидіарності є вирішенням проблеми прогалин у певних галузях права. В міжнародному праві й, відповідно, праві ЄС, даний принцип має дещо інше значення. Схематично можна представити його як розумний розподіл компетенції по певних рівнях. Тобто Євросоюз у цілому має компетенцію щодо вирішення виключно тих питань, які неможливо розв'язати на державному рівні. Відповідно, існує й інше коло питань, які недоцільно вирішувати на міждержавному рівні та які традиційно належали до внутрішньої компетенції держав. Незважаючи на суцільну інтеграцію, з окремих питань або навіть у цілих галузях можлива лише своєрідна координація зусиль держав, а також до певної міри уніфікація деяких норм. Маастрихтський договір прямо передбачає, що держави-члени повністю несуть відповідальність за освіту, соціальний та культурний розвиток, професійну підготовку. Те саме стосується охорони здоров'я. В указаних сферах допускається лише координація зусиль держав, а також сприяння глобальному обміну інформацією. Зміцнення національної політики можливе в цих сферах шляхом встановлення вимог щодо мінімальних гарантій. забезпечуються гарантії адекватного рівня врегулювання конкретних правовідносин.Зазначені положення закріплені в ст. 5 Маастрихтського договору, завдяки чому законодавчо визначені межі застосування принципу субсидіарності, Відповідно, його не може бути застосовано до тих питань, на які не поширюється дія договору або які не є цілями ЄС. Збалансованість внутрішньодержавних та союзних інтересів досягається завдяки наступним чинникам: - збереження національної індивідуальності; - здійснення ЄСом діяльності па засадах прозорості; - створення єдиного громадянства ЄС, включаючи основні права громадян, їх права на вільне пересування та активну участь у політичних процесах шляхом голосування на місцевому та союзному рівнях. 34. Загальна характеристика системи джерел права ЄС. Система джерел права ЄС відрізняється значною своєрідністю. Традиційно в правовій доктрині під джерелами права розуміються форми його вираження. Виділяють три головних різновиди джерел права: нормативно-правові акти, звичаї, судові прецеденти. Така класифікація джерел цілком відповідає і праву ЄС. Однак останнє має безсумнівну специфіку, що породжується особливостями його формування і функціонування. Систему джерел права ЄС утворюють такі її складові елементи: 1) установчі договори; 2) нормативно-правові акти ЄС; 3) загальні принципи права; 4) рішення Суду ЄС; 5) міжнародні договори. Розподіл права ЄС на утворюючі його елементи певною мірою зумовлений природою його джерел. Особлива значимість установчих договорів для створення і функціонування Європейського Союзу послужила підставою для їхнього визначення як джерел первинного права. В свою чергу акти, що видаються на основі й на виконання цих джерел первинного права (регламенти, директиви, рішення, а |
також прецеденти Суду ЄС), утворюють основні джерела вторинного права ЄС. Право ЄС вирізняється досить високим рівнем пророблення його джерел. Складний, а часом навіть громіздкий і неповороткий механізм підготовки і прийняття нормативно-правових актів деякою мірою компенсується порівняно високою технічною досконалістю більшості актів. Винятково важливу роль у формуванні й еволюції права ЄС грає Суд ЄС. Відповідно рішення Суду, що носять характер прецеденту, істотно впливають на європейську правову систему. Судова практика дозволила уточнити, а в ряді випадків і розширити предметну юрисдикцію Співтовариств, підтвердити принцип верховенства права ЄС і затвердити пряму дію норм права ЄС, незалежно від форм його вираження. Положення і принципи, зафіксовані в рішеннях Суду ЄС, нерідко передують і слугують появі відповідних положень у нормативно-правових актах. 35.Принципи співвідношення права ЄС та національного права держав-членів ЄС. ПВ ієрархії права, що функціонує на території держав - членів Євросоюзу, право цього інтеграційного об'єднання мас пріоритет щодо національного права та найвищу юридичну силу і реалізується шляхом прямої дії. Це однозначно свідчить про те, що дсржави-члени добровільно, на невизначений термін обмежили свої суверенні права, а відповідно, і імунітет, насамперед в економічній сфері. Фактично вони відмовилися від забезпечення національного контролю за найважливішими секторами економіки і дозволили наднаціональним структурам здійснювати їх повноваження на своїй території. Як відомо, побудова правового поля Євросоюзу, яка почалася після набрання чинності Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, значно активізувалася з підписанням державами-членами Договору про заснування Європейського Співтовариства. Нова правова система, що при цьому виникла, стала складовою правових систем країн-членів, які погодилися на запровадження обов'язкового для них та їх громадян правопорядку. Нормативно-правові акти ЄЕС, по суті, стали частиною національних законодавств, їх юридичну силу не можна змінювати за бажанням держав-членів, які вправі діяти па свій розсуд лише у випадках, коли це прямо передбачено законодавчими актами ЄЕС. З цього приводу Суд Європейського Співтовариства (далі - Суд ЄС) наголосив, що у відповідності зі ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства постанови останнього є обов'язковими для виконання та є актами прямої дії на території країн-членів. Право Свросоюзу має однакову дію в усіх державах-членах. Останньою інстанцією, що має вирішувати спори між державами-членами з питань застосування права Євросоюзу, є Суд ЄС, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави-члени. При виникненні колізій між національним правом і правом Євросоюзу застосовується останнє. Враховуючи, що право Євросоюзу має пряму дію, Суд ЄС має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення. Примусове застосування права Євросоюзу забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією Євросоюзу в Суді ЄС. Юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами, з метою реалізації вказаних прав. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право Євросоюзу. Комісія (а також будь-яка держава - член Євросоюзу) можуть подати позов до Суду ЄС проти держави-члена, що порушила право Євросоюзу. Співвідношення права Євросоюзу та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах: принцип верховенства права Євросоюзу щодо національного права держав-членів (норми права Євросоюзу мають пріоритетну юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів, у випадку колізії норм права Євросоюзу та національного права застосовуються норми права Євросоюзу). принцип прямої дії права Свросоюзу (полягає у безпосередньому і обов'язковому застосуванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди та умов, що встановлюються державами-члснами. Практика Суду ЄС базується па тому, що у випадку прямої |
дії норми права Євросоюзу, вона надає юридичним та фізичним особам права, які повинні захищатися національними судами. Норма маэ бути юоидично чинною, чыткою ы однозначною). принцип інтеграції (полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають інтегральною складовою цих систем. Основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законодавство. 36. Принципи співвідношення права ЄС з міжнародним правом. Міжнародне право – це сукупність норм, що виникають у результаті угоди між державами, яка досягається внаслідок взаємних поступок і компромісів з метою підтримання міжнародного правопорядку й організації всіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру. Визначальними ознаками міжнародного права є сукупність юридичних норм і принципів; а також те, що норми створюються шляхом фіксованої (як договір) або мовчазно вираженої (як звичай) угоди між суб’єктами міжнародного права, що вони визначаються суб’єктами міжнародного права як юридично обов’язкові, що реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються у міжнародних угодах [1, с. 7]. Суть міжнародного права полягає в тому, що воно не входить до будь-якої національної системи права і не містить норм національного права. Водночас ці самостійні елементи не існують ізольовано однин від одного. Національні правові системи впливають на нормотворення у міжнародному праві, а останнє в сучасних умовах є важливим чинником формування національного законодавства, зокрема шляхом імплементації норм міжнародного права у це законодавство [2, с. 669]. Частину міжнародного права становить європейське право. Під поняттям «європейське право» у широкому значенні розуміють «сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європейських міжнародних організаціях; у цьому значені європейське право фактично є регіональним міжнародним правом», а у вузькому розумінні – «сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейського співтовариства; у цьому значені європейське право, на думку фахівців, уже помітно відійшло від класичного міжнародного права і формується як автономний, новий спеціальний правовий феномен». Європейське право, ще трактується, як, «по-перше, право, яке виникло на античній (греко-римській) основі і яке розвивалося згодом (з різними відгалуженнями) як право християнських народів, по-друге, позитивне право народів Європейського континенту» [3, с. 72–73]. У юридичній науці термін «європейське право» вживається найчастіше у трьох значеннях: для позначення: а) сукупності національних правових систем європейських держав; б) частини міжнародно-правових норм, що регулюють відносини між європейськими державами у різних сферах, у цьому випадку «європейське право» означає регіональну або субрегіональну міжнародно-правову систему; в) сукупності правових норм, що регулюють відносини, які складаються в межах європейських інтеграційних об’єднань, Європейських співтовариств та Європейського Союзу 37.Принципи субсидіарності та пропорційності в праві ЄС. Принцип пропорційності більше наближений до практичної регламентації в рамках ЄС та доволі активно застосовується в практиці Суду ЄЄ. Походження цього принципу пов'язане з внутрішнім правом країн-членів. Вважається, що найкращим чином концепцію пропорційності розроблено в німецькому праві. Отже, в основу принципу пропорційності покладено оцінку відповідності заходів, які необхідно вжити, поставленим цілям. Реалізується це шляхом дослідження усіх можливих наслідків - як негативних, гак і позитивних. За результатами обираються оптимальні шляхи розв'язання проблеми та з'ясовується, чи вона є настільки актуальною, що потребує негайного вирішення, встановлюється, чи не призведе розв'язання цієї конкретної проблеми до виникнення нових, інколи навіть серйозніших питань. Пропорційність застосовується для оцінки безпосередніх дій ЄС та для аналізу юр. ефекту цих дій при розгляді справ Судом ЄС. Основні типи справ, щодо яких застосовується зазначений принцип: 1) юридична чи фізична особа оскаржує певні адміністративні дії, в результаті яких, на думку цієї особи, було істотно |
обмежено її права (втручання в дану сферу має бути зведено до мінімуму, адже загальносоюзна політика спрямована на зміцнення та максимальне забезпечення цих прав); 2) оскарження санкцій, які, па думку позивача, є надмірними (пропорційність при визначенні покарання, адекватного заподіяній шкоді, є загальновизнаним правилом в усіх галузях внутрішньодержавного права); 3) оскарження напрямків діяльності певного адміністративного органу, які порушують принцип пропорційності, наприклад, витрачені зусилля або витрачені кошти не відповідають результату. У внутрішньому, переважно цивільному, праві цей принцип означає можливість застосування в спеціально передбачених випадках норм, які входять в суміжну правову галузь. Тобто фактично у внутрішньодержавному праві принцип субсидіарності є вирішенням проблеми прогалин у певних галузях права. В міжнародному праві й, відповідно, праві ЄС, даний принцип має дещо інше значення. Схематично можна представити його як розумний розподіл компетенції по певних рівнях. Тобто Євросоюз у цілому має компетенцію щодо вирішення виключно тих питань, які неможливо розв'язати на державному рівні. Відповідно, існує й інше коло питань, які недоцільно вирішувати на міждержавному рівні та які традиційно належали до внутрішньої компетенції держав. Незважаючи на суцільну інтеграцію, з окремих питань або навіть у цілих галузях можлива лише своєрідна координація зусиль держав, а також до певної міри уніфікація деяких норм. 38. Відповідальність за порушення права ЄС Відповідальність для суб'єктів права Євросоюзу може наступати за невиконання або неналежне виконання його норм. Шляхом подання фізичною або юридичною особою позову до національного суду. Це можливо на основі застосування концепції прямої дії права Євросоюзу, яка прийнята національними судами держав - членів Євросоюзу. Основні обмеження даної концепції полягають в тому, що вона може застосовуватися лише стосовно положень права Євросоюзу, що мають пряму дію. Однак Суд ЄС кваліфікує більшість положень права євросоюзу як такі, що мають пряму дію, і фізичні та юридичні особи мають можливість подати позов у разі порушення їх прав та інтересів. Підставою для порушення справи в національному суді є обмеження національним урядом свободи дій громадян методом, що суперечить праву Євросоюзу. Уряд може це робити, обмежуючи права особи обвинуваченої у вчиненні правопорушення. В такій ситуації обвинувачений може посилатися на норми права Євросоюзу як такі, що звільняють його від відповідальності. При цьому національний суд має звернутися до Суду ЄС для отримання рішення Згідно з установчими договорами процедура захисту в Суді ЄС може бути розпочата, якщо держава-член не виконала накладених на неї відповідним Договором зобов'язань. Цим поняттям охоплюється порушення положень одного з трьох установчих договорів. про Європейський Союз (Маастрихтського договору) не будуть вважатися такими, якщо ці положення не змінюють Договори про заснування ЄС, ЄСВС та Євроатому. також входять порушення зобов'язань, закріплених у нормативних актах Співтовариств, прийнятих згідно з установчими договорами Порушення зазначених правових норм вважатиметься порушенням положень установчих договорів, відповідно до яких вони були прийняті. Те саме відноситься до порушення положень договорів між певним Співтовариством і третьою країною. Таке порушення буде вважатися порушенням установчого договору, згідно з яким Співтовариству були передані повноваження ,по укладенню договору. "Змішані" міжнародні договори (одна сторона в яких представлена спільно Співтовариством і держа-вами-членами, а інша - третіми державами) укладаються тоді, коли вважається, що врегульовані ними питання частково належать до компетенції Співтовариства, а частково - до компетенції держав-членів. Якщо це так, то порушення державою-членом зобов'язання може бути предметом примусового виконання у випадку, коли це зобов'язання належить до компетенцд Співтовариства. "Прямі" міжнародні договори між державами -членами Співтовариств, які не є установчими, не створюють зобов'язань згідно з Договорами про заснування ЄСВС, ЄС та Євроатому. Те саме стосується допоміжних конвенцій, за винятком укладених відповідно до ст. 220 Договору про заснування Європейського |
Співтовариства. Зазначена стаття передбачає, що держави-члени мають почати переговори з метою забезпечення своїм громадянам певних переваг, таких як спрощення формальностей, встановлених для взаємного визнання та виконання судових і арбітражних рішень. Національні суди можуть відмовляти у визнанні прямої дії тих чи інших положень права Євросоюзу. Вони можуть відмовлятися від звернення до Суду ЄС у преюдиціальному порядку, навіть якщо зобов'язані це зробити Хоча Суд ЄС при реалізації процедури примусового виконання має справу з національним урядом, реальним відповідачем є держава - член Співтовариства. Оскільки законодавчі та судові органи так само, як і уряд, є органами держави, при порушенні ними права Євросоюзу відповідачем також має виступати держава - член Співтовариства. |
|
Рекомендована кількість годин 4 Поняття та загальна характеристика договору перевезення. Правове регулювання перевезення |
ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
|
ПЛАН: Загальна характеристика страхового ринку Суб'єкти страхового ринку Страховий ринок України: проблеми становлення, перспективи розвитку та інтеграції у світовий страховий простір |
65. Загальна теоретико-правова характеристика законності Законність... Законність – це комплексне політико-правове явище, яке характеризується неухильним дотриманням вимог чинного законодавства всіма... |
|
Перелік контрольних питань до ЗМ 2 Загальна характеристика основних принципів кримінального процесу. П. Поянття, види та завдання стадій кримінального судочинства |
ЗАЯВКА ПРО УЧАСТЬ Зовнішньоекономічна діяльність і міжнародний менеджмент в умовах європейської інтеграції |
|
ДЕМЧИШИН Міністра енергетики та вугільної промисловості України з питань європейської інтеграції, заступник голови Координаційної ради |
Четверта міжнародна науково-практична конференція Теоретичні та методичні засади розвитку професійно-педагогічної освіти у контексті європейської інтеграції” |
|
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ... У матеріалах звітної науково-практичної конференції викладено сучасні підходи до модернізації професійно-технічної освіти в умовах... |
3. Загальна характеристика заперечень позивача Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи... |