1. Загальна характеристика основних етапів європейської інтеграції та їх правове закріплення


Назва1. Загальна характеристика основних етапів європейської інтеграції та їх правове закріплення
Сторінка1/11
Дата19.03.2013
Розмір1.39 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Право ЄС


1.Загальна характеристика основних етапів європейської інтеграції та їх правове закріплення.

Європейська інтеграція є наглядним прикладом вертикальної інтеграції, якій притаманні наступні етапи становлення: 1-й етап - зона вільної торгівлі, 2-й - митний союз, 3-й - єдиний внутрішній (спільний) ринок, 4-й-економічний і валютний союз. Зміст 1-го етапу полягав в наступному: скасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн. Його початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР). Наступним кроком стало створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”, що також було закріплено Римським договором 1957 р. Зміст 2-го етапу: запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав. Брюсельський договір 1965 р. 3-й етап: митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності). Закріплення в Єдиному Європейському акті 1986 р., Маастрихтські угоди про створення Європейського Співтовариства, 1992 р. 4-й етап: Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика, Ніццький договір 2001р. Лісабонський договір 2007 р.
2. Загальне поняття та значення європейської інтеграції в сучасному світі.

Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле. Європейська інтеграція - це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз посту­пово перетворився на один з найпо­тужніших фінансово-економічних і по­літичних центрів світу, ключовий ком­понент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів. Європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед на ринок ЄС.Що стосується юридичного аспекту інтеграційних процесів, то вони полягають в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають ін­тегральною складовою цих систем. Інтеграція в національне право падає юридичної сили актам Європейських Співтовариств на території держав-членів та робить обов'язковим їх застосування національними судами. Відповідно до одного з рішень Суду ЄС (196Н р.) положення права Європейських Співтовариств про­никають у внутрішній національний правопорядок без допомоги заходів національного характеру. Таким чином, право цих Співтовариств діє і підлягає засто­суванню на території держав-членів на тих же умовах, що і національне право. Держава має створити умови для ефективного застосування права Європейських Співтовариств.Невід'ємною частиною Маастрихтського дого­вору є Декларація про застосування правових актів ЄС. У відповідності з нею основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законо­давство. Істотною умовою ефективного функціо­нування ЄС с забезпечення застосування законо­давства цих Співтовариств з тією ж ефективністю, з якою застосовується їх національне законодавство. Необхідно зазначити, що принципи прямої дії та інкорпорації тісно пов'язані між собою. Імпле­ментація правових норм ЄС визначає мож­ливість їх прямого застосування національними суда­ми та їх обов'язковість для органів державної влади.
3. Правове регулювання членства в ЄС.

Для реалізації своїх зобов'язань у рамках ЄС держави-члени повинні забезпечити відповідні внутрішньодержавні правові механізми. Оскільки коло цих зобов'язань надзвичайно широке, то процес адаптації національного законодавства потребував запровадження спеціальних норм у юридичні акти найвищої юридичної сили - конституції держав-членів. Виняток становить Великобританія, що не має кодифікованої конституції.Отже,

специфічною рисою конституцій держав-членів ЄС є наявність у них положень, що юридично дозволяють членство держави у Співтовариствах і Союзі. Проте аналіз цих норм не дозволяє говорити про існування якої-небудь єдиної загальноєвропейської конституційної практики з цього питання. У Конституційному акті Данії 1953 р., конституціях Іспанії (1978 p.), Італії (1947 р.), Люксембургу (1868 p.), Нідерландів (1983 p.) узагалі немає жодної згадки про Європейський Союз або Європейські співтовариства. Норми, що регулюють членство у цих організаціях, сформульовано з розрахунком на загальне застосування для участі у будь-яких інтеграційних об'єднаннях. По суті, така сама модель має місце у конституціях Бельгії (1970 p.) і Греції (1975 р.) та шведському Акті про уряд 1809 р., що містять лише одну-дві норми, присвячені спеціально для випадку ЄС. Натомість у конституціях Австрії (1920 p.), Ірландії (1937 p.), Німеччини (1949 p.), Франції (1958 p.), Португалії (1982 p.) і Фінляндії (1999 р.) закріплені більш-менш широкі комплекси норм, що регулю­ють різноманітні аспекти членства держави саме у ЄС. конституціях деяких держав-членів можна знайти норми, що стосуються питання про дію у внутрішньому правопорядку пра­вових актів ЄС - вони встановлюють принципи верховенства та прямої дії права ЄС.

У правових системах усіх держав-членів право ЄС - як судова практика, так і доктрина - виокремлює його в окрему категорію джерел національного права, в тому числі конституційного.

За зразок нормативно-правового регулювання цього питання може слугувати Конституція Нідерландів. У її ст. 93 викладено принцип прямої дії: «Положення договорів і резолюцій міжнародних установ, що можуть бути обов'язковими для всіх осіб у силу свого змісту, стають обов'язковими після їх публікації». У ст. 94 сформульовано принцип верховенства: «Чинні у Королівстві законодавчі акти не застосовуються, якщо таке застосовування суперечить положенням договорів, що є обов'язковими для усіх осіб, або положенням резолюцій міжнародних установ».

4.Останнє розширення ЄС та перспективи вступу до ЄС України.

Розширення було дуже успішним не тільки для нових членів, але і держав колишнього складу ЄС. Останнє розширення відбулося 1 січня 2007 р. зі вступом Болгарії та Румунії. Економісти Центру європейських реформ, зі своєї сторони, зазначають, що останній етап розширення ЄС привів до «виникнення нового поділу праці між членами організації, що дозволить ЄС залишатися конкурентноздатним в умовах глобалізації світової економіки». Зокрема, це стосується автомобільної й електронної промисловості. у Укладення Угоди про партнерство і співробітництво між Україною
і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 2011 р.

створило умови для набуття Україною членства в ЄС, що означає,
насамперед, необхідність проведення відповідних реформ на основі
реалізації УПС з поступовим досягненням відповідності копенгагенським критеріям.
Головні напрями досягнення відповідності копенгагенським критеріям, що закріплені в Маастрихтській угоді або Маастрихтський Трактат (формально, Угода про утворення Європейського Союзу), також відомий, як Угода (Договір) про Європейський Союз (Договір про ЄС, ДЄС), була підписана 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди) між членами Європейська спільнота і вступила в силу 1 листопада 1993: Демократія та верховенство права. Це, зокрема, розвиток судової системи і відповідної галузі законодавства (судовий
кодекс, закон про статус суддів, кримінальний кодекс та інше).
Йдеться також про нормативну базу щодо здійснення прокурорського
нагляду, управління судами, програми підготовки суддів і підвищення їх кваліфікації. Повинна бути достатньо розвинутою і відповідна матеріально-технічна інфраструктура (приміщення судів, пенітенціарна система, спеціалізовані інформаційні системи і бази даних). Права людини і захист національних меншин. Насамперед це закони про громадянство, статус державної мови і її викладання,
міграційна політика і відповідні інституції, приєднання країни кандидата до основоположних міжнародних конвенцій у зазначеній галузі. Економічна політика.Податковий кодекс, який вступив в силу з 2011 р. та низка інших нормтивно-правових актів.

5. Правосуб’єктність європейських співтовариств та Європейського Союзу до та після Лісабонської угоди.

Із набуттям чинності Лісабонським договором 1 грудня 2009 р. розпочався новий період у розвитку Європейського Союзу. Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих як на посилення інституцій ЄС, так і внутрішньої інтеграції загалом. Поряд із набуттям Євросоюзом

міжнародної правосуб’єктності, основні зміни відбулися в інституційній сфері. Європейський Союз набув міжнародної правосуб’єктності, яка включає право укладати міжнародні договори та набувати членство у міжнародних організаціях. Скасовується складна „піларна” система ЄС, яка призводила до непорозумінь у відносинах з третіми країнами щодо розподілу компетенції між ЄС та державами-членами, а Європейський Союз став правонаступником Європейського Співтовариства.  Держави-члени зберігають за собою право укладати міжнародні договори за винятком випадків, коли вони суперечать компетенціям ЄС, або чинному міжнародному договору за участю ЄС. Таким чином Євросоюз діятиме

фактично на рівні держави — матиме право укладати договори, бути членом певних міжнародних організацій. Нарешті буде наведений порядок у відносинах між різними структурами ЄС. На заміну піврічних головувань країн, які були характерним до набуття Лісабонським договором чиності — членів ЄС у рамках Європейської ради запроваджується посада президента Європейського союзу на два з половиною роки з правом переобрання. Ідеться про Європейську раду, тобто рівень глав урядів, а на рівні міністрів піврічне головування зберігатиметься.

6. Громадянство ЄС: загальна характеристика.

Громадянство ЄС — унікальний для міжнародного та конституційного права інститут. Воно було запровадже­не Маастрихтським договором 1992 р. як засіб захисту прав та інтересів громадян держав-членів (ст. 2 Договору про ЄС).

Зміст інституту розкривається в Договорі про Європейсь­ке співтовариство (статті 17—21). Громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство будь-якої держави-члена відповідно до законодавства відповідної держави. Грома­дянство Союзу доповнює, але не замінює національне гро­мадянство Громадяни ЄС мають право вільно пересуватися та про­живати на території будь-якої держави-члена (ст. 18). Ко­жен громадянин Союзу, який постійно проживає на тери­торії держави — члена ЄС, громадянином якої він не є, має право, на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави, брати пасивну й активну участь у муніципальних виборах цієї держави-члена, а також у виборах до Європейського Парламенту (ст. 19).

Громадянин ЄС має право звернутися до будь-якого інституту Співтовариства будь-якою з офіційних мов Союзу й отримати відповідь тією самою мовою. Також гарантуєть­ся право громадянина на подання петиції до Європейсько­го Парламенту з питань, що його безпосередньо стосують­ся, і право подання скарги до Омбудсмана на порушення в діяльності інститутів чи органів Європейського співтовари­ства (ст. 21). Омбудсман, що призначається Європарламен-том, проводить незалежні розслідування за власною ініціа­тивою або на підставі отриманих скарг.

Громадяни ЄС, що потребують дипломатичного захисту на території третьої країни, у якій держава-член, громадя­нином якої він є, не має свого представництва, мають право вимагати надання такого захисту з боку діючих у цій країні дипломатичних або консульських представництв будь-якої держави — члена ЄС на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави.

7. Риси Європейського Союзу як міжнародної організації.

Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.
З цього визначення можна виділити такі риси будь-якої міжнародної організації:
членство трьох і більше держав; повага суверенітету держав-членів організації і
невтручання у внутрішні справи; створення відповідно до міжнародного права; заснування на основі міжнародного договору; здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності; наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб квартира); самостійні міжнародні права й обов'язки організації. Дані риси притаманні відповідно і Європейському союзу, адже Європейський Союз — це інтеграційне міждержавне об’єднання 27 європейських країн, що поєднує в собі риси міжнародної організації.ЄС — унікальне міжнародне явище. Він поєднує ознаки міжнародної організації і має повноваження на участь в міжнародних відносинах і грає в них чималу роль.

8. Риси ЄС як міждержавного інтеграційного об’єднання. Європейський Союз є міждержавним інтеграційним об єднанням наднаціонального характеру

Конкретними рисами ЄС як міждержавного інтеграційного обєднання є дії, спрямовані на: побудову спільного ринку, створення економічного і валютного союзу на основі єдиної грошової одиниці —

євро, створення Шенгенського простору і введення єдиної візи для іноземців на підставі Шенгенських угод, розробка і проведення інститутами Європейського Союзу загальної політики в різних галузях; формування права Європейського Союзу - самостійної правової системи, яка регулює багато важливих сфер суспільних відносин за участю держав-членів, юридичних осіб і пересічних громадян; введення інституту громадянства Союзу як стійкого правового зв'язку громадян держав-членів безпосередньо з Європейським Союзом; перетворення Європейського Союзу на самостійного учасника міжнародних відносин

9. Європейське об’єднання вугілля і сталі: причини створення та правовий статус.

Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОУС), міжнародна державно-монополістична організація, об'єднуюча кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембурга (ці країни з 1958 утворюють Європейське економічне співтовариство ). Об'єднання створене у 1951 строком на 50 років і проголосило метою сприяти економічному розвитку країн-членів шляхом утворення спільного ринку для продукції вугільної і металургійної промисловості. Створення ЕОУС з'явилося результатом структурних зрушень, що відбуваються в економіці капіталізму після 2-ої світової війни 1939—45, і зростання міжімперіалістичних протиріч, що зробило безпосередній вплив на характер об'єднання. Поряд з економічними чинниками велику роль в освіті ЕОВС зіграли політичні плани імперіалістичних держав, що прагнули до організації військово-політичного блоку в Західній Європі.

  В завдання ЕОВС офіційно входить: забезпечення раціонального розподілу виробництва, високій продуктивності праці у вугільно-металургійній промисловості Західної Європи; сприяння постійному розширенню виробництва і його модернізації; підтримка умов «вільної» і «нормальної» конкуренції в « Загальному ринку» і ін. Утворення ЕОУС відповідає інтересам металургійних монополій, які бачать в нім один із засобів зміцнення панування монополістичного капіталу в металургійній промисловості країн-учасниць.

  Створення спільного ринку вугілля і сталі здійснювалося поступово протягом підготовчого і «перехідного» періодів (1952—57). У лютому 1953 були введені в дію положення про спільний ринок вугілля, залізняку, залізного лому і скасовані всі мита і кількісні обмеження в торгівлі цією продукцією. У травні 1953 відкритий спільний ринок для чавуну і сталі, а в серпні 1954 — для спеціальних сталей. У травні 1956 почали діяти єдині транспортні тарифи для перевезень вугілля і руди, а в травні 1957 — для перевезень залізного лому і продукції металургійної промисловості. ЕОВС контролює біля 2 / 3 виплавки стали, 1 / 2 видобутку кам'яного вугілля і залізняку в Західній Європі.

Керівні органи ЕОВС: Верховний орган, при якому існують Консультативний комітет, Спеціальна рада міністрів, Асамблея і Суд. Друкарський орган —«Journal Officiel de la Communaute europeenne du charbon et de l''acier», що виходить з грудня 1952. Штаб-квартира ЕОВС — в Люксембурзі; є інформаційні бюро у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Римі і Бонні.
10. Європейське Співтовариство з атомної енергії: причини створення та правовий статус

Європейське співтовариство по атомній енергії , Евратом, міжнародна державно-монополістична організація, створена 6 країнами — учасницями Європейського економічного співтовариства : Францією, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом. Угода про установу Евратома підписана в 1957 і набрало чинності з 1 січня 1958. Офіційним завданням співтовариства є діяльність по створенню і розвитку ядерної промисловості, що передбачає спільне проведення дослідницьких робіт країнами-членами, обмін технічною інформацією, створення спільного ринку устаткування і сировини, контроль над використанням матеріалів, що розщеплюються, і так далі Головний виконавський орган — Комісія — наділений необхідними повноваженнями для керівництва розвитком ядерної енергетики. В період дії 1-ої п'ятирічної програми розвитку ядерної промисловості в країнах-учасницях (1958—62) були створені дослідницькі центри Евратома в Іспре (Італія), Молі (Бельгія), інститут трансуранових елементів в Карлсруе (ФРН) і ін. Програма передбачала асигнування на розвиток науково-дослідних робіт в сумі 215 млн. дол.(долар)

  Швидкий розвиток ядерної енергетики дозволив країнам — членам Евратома переглянути 2-у п'ятирічну програму (1963—67) у бік збільшення загальної суми асигнувань до 455 млн. дол.(долар) До кінця 1967 в країнах, що входять в Евратом, діяло близько 200 атомних об'єктів, у тому


числі 20 уранових копалень, 5 заводів по виробництву ядерного пального, 14 підприємств по виготовленню тепловиділяючих елементів, близько 100 реакторів і ін. Енергетична потужність атомних електростанцій, що знаходяться в експлуатації, на початку 1969 склала 6 млн. квт . Згідно перспективної програмі, загальна потужність атомних електростанцій в країнах — членах Евратома повинна вирости до 1975 до 17 млн. квт .

  Здійснення проектів Евратома викликає гострі протиріччя між його учасниками, а також з країнами, що не входять в співтовариство, зокрема з приводу вибору типів реакторів і про дороги подолання «технологічного розриву» з США. Між Францією і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) виникли конфлікти по питаннях функцій Евратома, складу його керівних органів і т. д., особливо в період злиття Евратома з Європейським економічним співтовариством і Європейським об'єднанням вугілля і сталі.

  Серйозну заклопотаність в прогресивної світової громадськості викликають плани використання ядерного потенціалу Евратома у військових цілях. На противагу цим планам прогресивні сили країн — учасниць співтовариства виступають з програмами розвитку паливно-енергетичних галузей, які відповідають інтересам широких народних мас.
11. Європейське Економічне Співтовариство: створення та еволюція.

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або «Спільний ринок») утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об’єднує 15 західноєвропейських країн. Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торговельної політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економіч­ного законодавства учасників.

Цілком зрозуміло, що в основі цих цілей лежить прагнення фінансової олігархії зазначених країн розширити ринки збуту й територіальну сферу своєї діяльності, що, у свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у боротьбі з монополіями інших держав.

Угруповання країн — учасниць ЄЕС уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва,
50 — експорту і близько 30 % прямих зарубіжних інвестицій розвинутих країн. Однак криза 1980—1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах — учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським

Механізм системи управління ЄЕС пройшов складний шлях. Сьогодні його виконавчими органами є Рада і Комісія. Рада включає до свого складу міністрів держав-учасниць.

Комісія здійснює свою діяльність на основі рішень Ради і покликана проводити єдину політику ЄЕС. Їй підпорядковано ряд комітетів управління та інших допоміжних органів.

У межах ЄЕС вирішуються питання не лише економічного, а й політичного характеру. Фактично з червня 1984 р. діячі ЄЕС почали займатися питаннями будівництва «політичної Європи». На їхню думку, політична Європа може дати сили Європі економічній. У процесі реалізації цієї ідеї було зроблено ряд перших конкретних кроків. Так, з 1 січня 1985 р. було введено загальноєвропейський паспорт, затверджені прапор і гімн Співтовариства, створені органи для вирішення питань ліквідації кордонів та усунення формальностей. Поряд з цим проводилася робота щодо створення нової інтеграційної структури — Західноєвропейського союзу, який має замінити Співтовариство.
12.Принцип суверенної рівності держав і його реалізація в ЄС

Принцип суверенної рівності держав складає основу сучасних міжнародних відносин. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову владу без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності учасників.
Об'єктивні закономірності міжнародних відносин, їхня поступова демократизація призвели до розширення змісту принципу суверенної рівності держав. У сучасному міжнародному праві він із найбільшою повнотою відбитий у Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Рекомендована кількість годин 4
Поняття та загальна характеристика договору перевезення. Правове регулювання перевезення
ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи
Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих...
ПЛАН: Загальна характеристика страхового ринку Суб'єкти страхового ринку
Страховий ринок України: проблеми становлення, перспективи розвитку та інтеграції у світовий страховий простір
65. Загальна теоретико-правова характеристика законності Законність...
Законність – це комплексне політико-правове явище, яке характеризується неухильним дотриманням вимог чинного законодавства всіма...
Перелік контрольних питань до ЗМ 2
Загальна характеристика основних принципів кримінального процесу. П. Поянття, види та завдання стадій кримінального судочинства
ЗАЯВКА ПРО УЧАСТЬ
Зовнішньоекономічна діяльність і міжнародний менеджмент в умовах європейської інтеграції
ДЕМЧИШИН
Міністра енергетики та вугільної промисловості України з питань європейської інтеграції, заступник голови Координаційної ради
Четверта міжнародна науково-практична конференція
Теоретичні та методичні засади розвитку професійно-педагогічної освіти у контексті європейської інтеграції”
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ...
У матеріалах звітної науково-практичної конференції викладено сучасні підходи до модернізації професійно-технічної освіти в умовах...
3. Загальна характеристика заперечень позивача
Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка