101. Порядок обрання, правовий статус, основні повноваження омбудсмана
Уповноважений з Прав Людини - це доволі молода інституція, оскільки була запроваджена Маастрихтським Договором. Найважливіші положення про діяльність Уповноваженого містяться в ст. 195 [138e] ДЄС. Крім того, він діє на основі рішення Європейського Парламенту від 9 березня 1994р. про статус і загальні умови виконання функцій Уповноваженого з Прав Людини, ст. 159-161 Регламенту ЄП, а також рішення Уповноваженого від 16 жовтня 1997р., яке приймало положення, які імплементували рішення Парламенту .
Уповноважений призначається Європейським Парламентом після кожних виборів, на термін 5 р., при чому він має право повторного вибору. Кандидатів на посаду Уповноваженого з Прав Людини можуть висувати групи із щонайменше 32 депутатів Європейського Парламенту, що походять щонайменше з двох країн. Кандидат повинен бути громадянином Союзу, володіти усіма політичними та громадянськими (цивільними) правами, а також відповідати всім національним вимогам у своїй країні для ведення судових справ, або володіти досвідом та повноваженнями для виконання функції Уповноваженого. Після слухання усіх кандидатів Комісією Європейського Парламенту, складається список осіб, допущених до участі у виборах. Відбувається таємне голосування, за присутності щонайменше половини депутатів. Виграє той кандидат, який отримує підтримку більшості депутатів ЄП. На даний час, функції Уповноваженого з Прав Людини виконує Нікіфорос Діамандоурос.
Усунення з посади Уповноваженого з Прав Людини може відбутися внаслідок закінчення терміну, відставки, смерті чи відкликання. Уповноважений може бути відкликаним Європейським Судом на подання Європейського Парламенту, якщо Парламент вирішить, що він перестав відповідати необхідним умовам для виконання своїх функцій.
Завданням Уповноваженого з Прав Людини є прийом скарг від усіх громадян Євросоюзу або фізичних та юридичних осіб, котрі мешкають чи мають юридичну адресу в країні-члені. Ці скарги можуть стосуватися випадків поганого управління в практиці діяльності інституцій Співтовариства. Винятками є лише Європейський Суд та Суд Першої Інстанції, які виконують судові функції.
Уповноважений виконує свої функції незалежно, тобто не може отримувати інструкцій від урядів країн чи органів Співтовариства. Йому не можна також в період виконання функцій займатися політичною чи професійною діяльністю.
Як і Європейський Парламент, резиденція Уповноваженого знаходиться в Страсбурзі. Виконувати обов'язки йому допомагає секретаріат. Бюджет Уповноваженого не є автономним, а просто становить частину бюджету Європейського Парламенту.
102. Європейська політика сусідства та місце в ній України
нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.
Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Мароко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.
Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії "Ширша Європа" у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами - один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілюватимуться спільні цінності.
Тісне співробітництво у межах зустрічей на найвищому рівні між ЄС та Україною, Ради співробітництва ЄС-Україна, Комітету співробітництва ЄС-Україна, а також семи підкомітетів дозволило обом
|
сторонам досягнути значних успіхів у виконанні положень Плану дій.
У березні 2007 року в Брюсселі розпочались переговори щодо Угоди про асоціацію, яка має прийти на заміну Угоді про партнерство та співробітництво. Упродовж 2008 року відбулось чотири раунди переговорів щодо Угоди про асоціацію та три – стосовно аспектів Угоди, пов’язаних із створенням зони вільної торгівлі. У грудні 2008 року розпочались переговори щодо “Нового практичного інструменту”, який має замінити нинішній План дій та забезпечити підготовку і сприяти реалізації положень Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, щойно вона набуде чинності.
Цей документ містить загальний звіт про хід виконання Плану дій ЄС-Україна за період з 1 січня по 31 грудня 2008 року, хоча у разі необхідності зазначаються також беруться події, які відбулися поза визначеними часовими межами. Цей документ не є загальним оглядом політичної та економічної ситуації в Україні[61].
103.Програма «Східне партнерство»: перспективи для України
У відносинах Україна—ЄС окреслилися нові обрії, відкриті ініціативою Європейського Союзу «Східне Партнерство». Останнє націлене на сприяння стабільності та процвітанню східних партнерів ЄС, на котрих поширюється європейська політика сусідства, а його результатом має стати поглиблення двосторонніх домовленостей і створення нових багатосторонніх рамок для співробітництва за участі ЄС, Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови й України.
Проект «Східного Партнерства» Європейська Рада схвалила 19–20 березня 2009-го в додатках до висновків головування під назвою «Декларації про Східне Партнерство» [3]. На основі цієї декларації ЄС проводить необхідні консультації зі своїми східними партнерами з метою підготовки спільної декларації про «Східне Партнерство». Формально програму «Східного Партнерства» започатковано на саміті в Празі 7 травня поточного року, до початку якого Європейська Комісія подала правила її функціонування.
До розробки цього документа ЄС спонукало його п’яте розширення (2004-го та 2007 років), бо зросла кількість країн (нечленів ЄС), з якими Союз тепер має спільний кордон. Європейському Союзу не байдуже, як впливає розширення ЄС на сусідні держави. Це намагалися визначити ще в 2002-му. Тоді йшлося про перегляд угод про партнерство та співробітництво, зокрема з Україною та Молдовою . Політичні імплікації цього документа для України, гадаємо, очевидні: Україні відведено роль лідера «шістки», тобто її інтеграційний курс буде взірцем для решти східноєвропейських країн. З одного боку, це накладає певну відповідальність і створює певні ризики, а з другого – обіцяє глибшу інтеграцію з ЄС.
104. Проблеми та перспективи співробітництва України та ЄС
Економічне співробітництво України з європейськими країнами і, зокрема, з ЄС має певну передісторію. У червні 1994 р. Україна і ЄС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набула чинності 1 березня 1998 р. Угода визначила 28 сфер, в яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі, стандарти та оцінка відповідності; добувна промисловість; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; використання атомної енергії в цивільних цілях; енергетика; довкілля; транспорт: космічна промисловість; фінансові послуги; грошово-кредитна політика; туризм; малі та середні підприємства; культура тощо.
учасна позиція ЄС щодо України є, в принципі, неоднозначною. Більше за те, ця позиція обмежує вплив ЄС на ситуацію в Україні, оскільки не дає змоги використовувати наймогутніший інструмент зовнішньої політики ЄС – встановлення перед країнами-кандидатами жорстких умов вступу.
Термін дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) , як правова основа відносин між Україною та ЄС закінчився в березні 2008 року.
Всі положення УПС ще не виконані, що слугує для ЄС основним аргументом проти переходу у взаєминах з Україною на нову договірну основу. Проте більшість положень УПС є настільки загальними, що роблять її виконання, по суті, неістотним. Крім того, існує ще кілька аргументів на користь переведення відносин між Україною та ЄС на нову правову основу.
|
105. Правові засади співробітництва України та ЄС
Укладенням у 1994 році Угоди про партнерство та співробітництво з європейськими співтовариствами (далі – УПС), яка набула чинності 1 березня 1998 року після її ратифікації Україною, ЄС та державами – членами цього угруповання, започатковано розвиток відносин між сторонами в політичній, економічній, правовій, соціальній та багатьох інших сферах.рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.
З огляду на завершення у березні 2008 року 10-річного терміну дії УПС, 5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору між Україною та ЄС, який тимчасово носить робочу назву "нова посилена угода". На період до укладення нової посиленої угоди чинність УПС щороку автоматично продовжується за взаємною згодою сторін.
Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93)
Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування Представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93)
Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94)
Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (підписана 14.06.94)
Угода між Європейською Спільнотою та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами (підписана 18.06.07)
Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.99)
Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.99)
Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС
Угода між Україною та ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення (підписна 01.12.05)
Угода про співробітництво щодо цивільної глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС) між Європейським співтовариством, його державами-членами та Україною(підписна 01.12.05)
Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі між Європейським Союзом та Україною (підписна 01.12.05)
106. Поняття, сутність та значення адаптації законодавства України до законодавства ЄС
Реалізацію національних інтересів, побудову економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин Україна пов`язує зі вступом до Європейського Союзу.
Можливість модернізувати економіку, подолати технологічну відсталість, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.
Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41, 4% світового товарного експорту та 39, 8% імпорту, 42, 8% сагового експорту та 41, 9% імпорту послуг. Для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам.
Інтеграція України до Європейського Союзу є одним з основних зовнішньополітичних завдань. Стратегічною метою держави проголошено повноправне членство в ЄС. Існують документи, які визначають фундаментальні основи європейської політики України, механізми і тактику реалізації стратегічного курсу: Конституція України (ст..18 ); Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики
|
Законодавча база України на сьогоднішній день є суперечливою, нестабільною і малозрозумілою. Тому вона потребує значної адаптації до законодавства ЄС, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках Європейського Союзу та поступовому підвищенню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах – членах ЄС.
107. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: загальна характеристика
В сучас. період одним з пріоритет, напрямів розвитку зак-ва України є його адаптація до зак-ва Європ. Союзу Політ.-прав. та орг. засади цієї діяльності визначаються Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами 1994, Спільною стратегією щодо України (схвалена Радою Європи на Гельсінському саміті 11.XII 1999), Законами України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (2002) та «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (2004), Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу (затв. Президентом України 11.VI 1998), Програмою інтеграції України до Європейського Союзу (затв. Президентом України 14.ІХ 2000), указами Президента України «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9.II 1999 та «Про створення Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 30.УІІІ 2000. Відповідно до цих актів А. з. України є планомірним процесом, що включає кілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності укр. зак-ва зак-ву ЄС. На першому етапі, розрахованому на 2004—07, пріоритет, сферами А. з. визначені: митне право; зак-во про компанії; банк, право; бух. облік компаній; інтелект, власність; охорона праці; фін. . послуги; правила конкуренції; держ. закупівлі; охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; тех. правила і стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт. На цьому етапі проводяться відповідні порівн.-прав. дослідження та здійснюється офіц. переклад на укр. мову актів зак-ва ЄС у зазнач, сферах.
108. Інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС
Необхідно відзначити інституції, що забезпечують адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союз
Верховна Рада України – проводить законодавчу діяльність:
Комітет з парламентського співробітництва між Україною та ЄС – політичний діалог з парламентарями Європейського Союзу.
Президент України – здійснює керівництво адаптацією законодавства в контексті інтеграційного процесу.
Кабінет Міністрів України – займається плануванням, координацією та контролем за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади:
Інститут нормотворчої діяльності ( при Кабінеті Міністрів України ) – здійснює наукове обґрунтування законопроектної роботи з адаптації законодавства.
Міністерство юстиції України – проводить планування законопроектної роботи, координацію нормотворчої діяльності:
Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС ( при Міністерстві юстиції України ) – відповідає за вироблення пропозицій щодо стратегії адаптації, рекомендацій до проектів нормативно-правових актів; проводять правову експертизу актів на їх відповідність праву ЄС;
Центр порівняльного права ( при Міністерстві юстиції України ) та Секретаріат координаційної ради займаються підготовкою проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвіду;
Центр перекладів актів європейського права ( при Міністерстві юстиції України ) перекладає міжнародні договори законодавства ЄС та аналітичні матеріали.
Українська частина Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом займається узгодженням галузевої співпраці між Україною та Європейським Союзом.
Національне Агентство з питань розвитку та європейської інтеграції
|
здійснює організаційне забезпечення інтеграційного процесу.
Українсько-Європейський центр з питань законодавства здійснює консультативну підтримку ЕР України, КМУ, Адміністрації Президента України та НБУ, а також проводить незалежну правову експертизу законопроектів і надає коментарі щодо впливу законодавства на економіко-політичну ситуацію в Україні.
Міністерства, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування проводять роботу по реалізації галузевого співробітництва України і Європейського Союзу і поглибленню інтеграції України до ЄС.
Отже, вирішення завдань в напрямку адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу головним чином покладені на спільні зусилля законодавчої і виконавчої гілок влади, пов’язані із розв’язанням цілої низки організаційних, кадрових, фінансових, методологічних, інформаційних і наукових питань. Таким чином, це досить тривалий та кропіткий процес.
109. Основні етапи адаптації законодавства України до законодавства ЄС: загальна характеристика
З метою посилення інституціональної спроможності у сфері адаптації постановою Кабінету Міністрів від 24 грудня 2004 р. № 1742 у складі Міністерства юстиції на базі Центру європейського та порівняльного права було утворено Державний департамент з питань адаптації законодавства (далі - Державний департамент) як урядовий орган державного управління. Відповідно до завдань першого етапу Програми Міністерством юстиції разом з іншими органами виконавчої влади здійснено заходи щодо:
- перекладу українською мовою актів acquis communautaire;
- проведення порівняльно – правових досліджень відповідності законодавства України acquis communautaire;
- створення механізму перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis communautaire;
- створення загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейського права;
- навчання та підвищення кваліфікації державних
службовців з питань європейського права.
Діяльність органів влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС поступово стає системною та планомірною складовою політики інтеграції України до ЄС.
На даний час створено інституційний механізм та здійснено заходи щодо підвищення спроможності органів влади у сфері адаптації.
На урядовому рівні визначено порядок проведення перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis communautaire, що відповідає завданням, які стоять перед Україною на сучасному етапі адаптації.
Також має бути передбачено здійснення експертизи внесених до Верховної Ради України всіма суб′єктами права законодавчої ініціативи законопроектів на їх відповідність acquis communautaire на всіх етапах розгляду законопроектів та створено механізм запобігання прийняттю законів, положення яких суперечать acquis communautaire.
На сьогодні проведено порівняльно-правові дослідження відповідності законодавства України acquis communautaire у сферах фінансових послуг, оподаткування, боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, конкуренції, законодавства про компанії, митного права, інтелектуальної власності, державних закупівель, захисту прав споживачів, бухгалтерського обліку, енергетики, включаючи ядерну, транспорту та охорони праці.
Досвід проведення таких досліджень засвідчив, що їх існування, поряд з перекладами відповідних актів acquis communautaire українською мовою, є одним з головних чинників успішного процесу адаптації законодавства.
|