23. Хартія Європейського Союзу про основні права 2000р.: загальна характеристика та значення. Вперше в історії Європейського Союзу поєднала в одному документі всі громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських громадян і мешканців ЄС. Ці права розділені на шість розділів:
Гідність
Свободи
Рівноправність
Солідарність
Права громадян
Правосуддя
Вони базуються, зокрема, на фундаментальних правах і свободах, проголошених в Європейській конвенції з прав людини, конституційних традиціях держав-членів, Соціальній хартії Ради Європи, Хартії основних соціальних прав робітників Європейського Союзу та інших міжнародних конвенцій, членами яких є держави ЄС або сам ЄС.
Розроблена й ухвалена в результаті спеціальної процедури, яка не має аналогів у історії Європейського Союзу. Вона складалась з кількох етапів:
Європейська Рада в Кельні (3-4 червня 1999) доручила завдання виробити Хартію Конвенту
Конвент з представників національних урядів, парламентів, європарламентаріїв та представника Комісії, вперше зібрався в грудні 1999 року, а в жовтні 2000 року представив проект Хартії
Європейська Рада в м. Біарріці, Франція, (13-14 жовтня 2000) одностайно ухвалила проект і передала його на розгляд Європейському Парламенту і Комісії
Європейський Парламент дав свою згоду 14 листопада, а Європейська Комісія – 6 грудня
7 грудня 2000 року в Ніці президенти Європейського Парламенту, Ради та Комісії підписали і проголосили Хартію від імені своїх інституцій
Пізніше аналогічну процедуру застосували за розробки європейської Конституції.
Кельнська Європейська Рада, що поклала початок роботі над Хартією, підняла й питання щодо її юридичного статусу, а саме: чи буде вона внесена в Договір про Європейський Союз і чи стане обов’язковою до виконання. Конвент розробив проект Хартії з огляду на її можливе внесення в Договір, Європейський Парламент проголосував за. Однак Ніццька Європейська Рада відклала це питання. Нова Конституція ЄС включила Хартію до основного тексту; тож коли Конституція набуде чинності, Хартія основних прав ЄС набуде сили закону.
24.Шенгенські угоди. Порядок перетинання внутрішніх та зовнішніх кордонів держав-членів ЄС.
За договором, підписаним в містечку Шенгені (Люксембурґ) 14 червня 1985 р., Бельгія, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися поступово скасовувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати свободу пересування для всіх громадян країн ЄС, які підписали цю угоду, інших держав-членів та громадян третіх країн. Ті ж п’ять країн підписали 19 червня 1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій викладено заходи та гарантії щодо запровадження свободи пересування. Шенгенська конвенція доповнює відповідні внутрішні заходи і підлягає ратифікації в національних парламентах. Відтоді до числа країн, що підписали Конвенцію, приєдналися Італія (1990), Іспанія та Португалія (1991), Греція (1992), Австрія (1995), Швеція, Фінляндія і Данія (1996); Конвенцію підписали також Ісландія та Норвегія. Отже, наразі до так званої “Шенгенської зони” або “Шенгена” входять 15 країн – 13 держав ЄС, а також Ісландія з Норвегією.
Договір і Конвенція, разом з деклараціями та рішеннями, ухваленими Шенгенською виконавчою радою, утворюють сукупність документів, відомих під назвою “Шенгенський доробок”. Протокол до Амстердамського договору регулює внесення Шенгенського доробку в договори ЄС. Для цього його розподілено між першим “стовпом” (розділ ІV Договору про заснування Європейської Спільноти: візи, надання притулку, імміграція та інші питання, пов’язані з вільним пересуванням людей) і третім (розділ VI Угоди про ЄС: положення про співпрацю правоохоронних і судових органів у кримінальних справах). Юридичне включення “Шенгена” в Європейський Союз супроводжувалось інтеграцією інституцій. Рада міністрів перейняла на себе обов’язки і повноваження Шенгенського виконавчого комітету, а генеральний секретаріат Ради – обов’язки та повноваження Шенгенського секретаріату. Шенгенські країни вдалися, зокрема, до таких спільних заходів:
скасували контроль на спільних кордонах
виробили єдині правила перетину зовнішніх кордонів в аеропортах і
|
портах розділили термінали для тих, хто мандрує всередині Шенгена і для тих, хто прибув ззовні
гармонізували умови в’їзду та візові вимоги для короткотермінового перебування
створили Шенгенську інформаційну систему .
25. Загальна характеристика Договору про запровадження Конституції для Європи. Найбільшим апогеєм інтеграційних процесів в ЄС стало підписання головами держав-членів Договору про запровадження Конституції для Європи 1 29 жовтня 2004 року, адже лідери держав-членів ЄС після багатьох суперечностей щодо окремих положень дійшли згоди стосовно тексту Конституції для Європи. В Договорі про запровадження Конституції для Європи визначається ряд суттєвих новацій порівняно з чинними на даний час установчими договорами. 1. Надання правосуб’єктності Європейському Союзу, 2. Щодо розподілу компетенцій, то в Конституції для Європи вперше було здійснено класифікацію компетенцій, зокрема, визначено, що коли Конституція для Європи надає Союзові виключну компетенцію в певній сфері, лише Союз може здійснювати законодавчу діяльність й ухвалювати юридично обов’язкові акти; держави-члени мають право діяти в цій сфері самостійно лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження чи з метою виконання положень правових актів, ухвалених Союзом. Коли Конституція для Європи надає Союзові спільну з державами-членами компетенцію в певній сфері, то тоді і Союз, і держави-члени мають право розробляти і ухвалювати нормативно-правові акти в цій сфері. 3. Зростання ролі Європейського Парламенту. Європейський Парламент разом з Радою Міністрів, як визначено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює консультаційну функцію та функцію щодо політичного контролю. Парламент обирає Голову Європейської Комісії. 4. Дещо змінюється статус Європейської Ради. Орган, що об’єднує голів держав чи урядів держав-членів, стає інститутом ЄС. Відповідно до положень Конституції для Європи Європейська Рада визначає загальні політичні напрями та пріоритети діяльно5. В Конституції для Європи передбачено створення посади Голови Європейської Ради. На заміну існуючого порядку ротації головуючих протягом шести місяців в Європейській Раді представників держав-членів, які досить часто використовують своє службове становище для вирішення проблемних питань, що існують в їх державах, у Конституції для Європи передбачено обрання кваліфікованою більшістю Європейської Ради Голови Європейської Ради строком на два з половиною роки з правом переобрання на один строк, при цьому Голова Європейської Ради не може мати національного мандату.
Отже, Голова Європейської Ради, очолюючи Раду та керуючи її роботою, забезпечуватиме належне здійснення роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії.
6. Спрощення процедури прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів
7. Змінюється порядок формування та структура Комісії. Після закінчення строку повноважень членів першої, після ратифікації Конституції, Комісії (до складу якої входить по одному представнику від кожної держави-члена, включаючи її Президента та Міністра закордонних справ Союзу), до складу Комісії входитимуть Голова Комісії, Міністр закордонних справ Союзу та представники двох третин усіх держав-членів ЄС, якщо Європейська Рада одноголосно не вирішить змінити цю кількість. 8. В Конституції для Європи передбачено створення посади Міністра закордонних справ ЄС на заміну посади Верховного представника ЄС з питань безпеки та зовнішньої політики. 9. Зміни судової системи ЄС, що відповідно до положень Конституції для Європи складатиметься з Суду справедливості ЄС (даний суд виконуватиме функції верховного та конституційного суду), Загального суду та спеціалізованих судів.
10. Спрощення системи правових актів ЄС. У Договорі про запровадження Конституції для Європи відзначається, що Союз здійснюватиме надані Конституцією для Європи повноваження, використовуючи такі нормативно-правові акти: європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти, європейські рішення, рекомендації та висновки.
26. Копенгагенські критерії” 1993 р. та їх характеристика. Копенгагенські критерії (англ. Copenhagen criteria)
У червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгаґені визнала право кожної європейської країни яка
|
Так звані «копенгаґенські критерії» або критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на Мадридському засіданні Європейської Ради, яка підкреслила, крім того, значення перебудови адміністративних структур країни-заявника і створення умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС.
Втім ЄС лишає за собою право визначати момент, коли він буде готовий прийняти нових членів.
27. Ліссабонський договір 2007 р.; загальна характеристика
Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.
Новий договір покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.
Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію.
28. Поняття, сутність та особливості права ЄС . Право Європейського Союзу - унікальний правовий феномен, що склався в ході розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Правом Європейського союзу є специфічний правопорядок, правова система , що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджена рядом вирішень Європейського Суду. Центральною ланкою, ядром права Європейського Союзу і права Європейських співтовариств є право Європейського Співтовариства (право ЄС). Стрижнем же, конструкцією права ЄС, що несе, є принципи права ЄС - вихідні положення найбільш спільного характеру, що визначають сенс, вміст, реалізацію і розвиток всіх останніх норм права ЄС. Право Європейського Союзу володіє оригінальною системою джерел. Форми (джерела) права Європейського Союзу утворюють цілісну систему джерел з властивою для такої системи ієрархією актів. Система джерел права Європейського Союзу включає дві групи актів - акти первинного права і акти вторинного права (Рис. 6.1.): До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори Європейського Союзу. По своїй юридичній природі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права. Своєрідність Європейського Союзу зумовлює і структурні особливості права Європейського Союзу. Структуру права Європейського Союзу складають декілька взаємозв'язаних елементів. Елементами даної структури є засновницькі договори Європейського Союзу, положення про права і основні свободи людини, а також право Європейських співтовариств.
У праві Європейського Союзу сьогодні спостерігаються тенденції кодифікування і вдосконалення (Enforcement). Лаакенськая декларація 2001 р., прийнята на саміті глав держав/урядів держав-членів в рамках Європейської Ради підкреслює необхідність реформи джерел первинного і вторинного права Європейського Союзу, спрощення правових форм і створення на основі засновницьких договорів Європейського Союзу і Хартії Європейського Союзу про
|
основні права 2000 р. повноцінноїКонституції Європейського Союзу.Структура: 1) первинне і вторинне; 2) за галузями
29. Система права ЄС.
Аналізуючи систему права Євросоюзу, можна по-різному розглядати її побудову. з точки зору її поділу на первинне і вторинне право, яке можна диференціювати як в рамках кожного з Європейських Співтовариств, так і в рамках Євросоюзу в цілому.Найчастіше класифікують європейське право, поділяючи його на первинне (договірне, статутне) та вторинне (похідне). Коротко кажучи, первинне право - це частина європейського права, яка була вироблена безпосередньо країнами-членами. Вторинне право - це ті правові акти, які були вироблені інституціями Європейського Союзу на основі первинного права. Первинне право має пріоритет над вторинним, тобто вторинне право має відповідати первинному. До джерел європейського права належать також загальні принципи права, договори з третіми країнами (тими, що не є членами ЄС), вироки Європейського Суду.Систему зазначеного права розглядають і з точки зору її галузевого поділу, виділяючи на основі цього критерію інституціональне право (яке нагадує конституційне право), економічне і торгове право, правове регулювання внутрішнього ринку, митне право, право конкуренції, податкове право, банківське право, інвестиційне право, соціальне право, право охорони навколишнього середовища тощо.
В межах галузей права Євросоюзу можна виділити групи правових норм, які регулюють однорідні відносини, які можна об'єднати в певні правові інститути. Так, у межах правового регулювання внугрішнього ринку Євросоюзу виділяють такі інститути, як вільний рух людей, свобода пересування товарів, здійснення робіт і надання послуг, вільний рух капіталів та ін.
Згідно з установчими договорами Євросоюзу гармонізація його права з національними правовими системами досягається не примусовим узгодженням відповідних правових норм, а шляхом добровільної відмови держав-членів від частини своїх повноважень, пов'язаної з економічною та політичною доцільністю. Внаслідок такого підходу відбувається розумний розподіл законодавчих повноважень і відповідальності між національними та наддержавними структурами.
При цьому враховується той факт, що більшість сфер, насамперед торгівля, захист довкілля та соціальна політика, дійсно потребують наднаціонального регулювання, але в той же час існують такі сфери, для яких цілком достатньо внутрішньо-національного, регіонального або місцевого врегулювання. Тому право Євросоюзу фактично заперечує необхідність гармонізації національних законодавств у таких сферах, як освіта, професійна підготовка, культура та охорона здоров'я. Тут більше потрібні координація та зміцнення економічної та фінансової політики держав-членів за умови відповідальності Центрального банку Європи за монетарну політику в рамках ЄС.
30.Право ЄС як наука і навчальна дисципліна
Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є напрацювання та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Право Євросоюзу як юридична наука є системою знань про правове регулювання суспільних відносин щодо створення та функціонування Європейських Співтовариств та Свросоюзу. Ця галузь юридичної науки с молодою і такою, що динамічно розвивається.
Наука про право ЄС почала розвиватися з виникненням інтеграційних процесів у країнах Європи. Початок же її розвитку в Україні зумовлюється значною потребою в наукових знаннях про право ЄС. Адже в нашій державі вживаються відповідні заходи щодо вступу до цієї міжнародної структури.
Слід зазначити, що наука про інтеграційні процеси в Європі, особливості їх правового регулювання пройшла в Україні складний шлях розвитку. До початку 90-х років XX ст. зверталась увага на суперечності, які потенційно могли виникнути всередині Європейських Співтовариств та привести до їх розвалу.
Наукове дослідження права Євросоюзу перебунає в Україні па початковому етані, бо наша держава реально не була повноправним суб'єктом міжнародних відносин і не було потреби у дослідженні відповідних міжнародно-правових проблем.
Нині проблеми права Свросоюзу досліджуються окремими вченими в рамках науки міжнародного та міжнародного економічного права Слід звернути увагу на те, що питання
|
європейської інтеграції досліджуються не лише юристами, а й представниками інших наук {економістами, істориками, політологами, соціологами тощо).
Зараз навчальна дисципліна "Право ЄС" лише почала вводитись до навчальних планів окремих юридичних вузів та юридичних факультетів вищих навчальних закладів України.Зміст викладання прана ЄС мас свої особливості в кожній країні. Вивчаючи право ЄС в Україні, необхідно виходити з того, що (незважаючи на те, що наша держава поки що не є членом ЄС) в навчальних курсах повинна звертатись увага на вивчення питань правового статусу ЄС, системи, структури і повноважень його органів. Зокрема, цс стосується вивчення принципів об"єднання та діяльності ЄС, правового статусу та повноважень Євро-парламенту, Ради, Комісії, Суду та інших інститутів ЄС.
Особливій частині даної навчальної дисципліни буде розкриватися регулювання в рамках права ЄС питань громадянства та захисту прав людини; вільного переміщення осіб, робіт (послуг), візового режиму, працевлаштування; торго-пої політики, вільного переміщення товарів, митного союзу; фінансової політики, вільного переміщення капіталу; економічної та монетарної політики; права конкурентної боротьби; податкового регулювання; розвитку зв'язку і телекомунікацій, транспорту; промислового розвитку
31. Загальні принципи права ЄС та їх характеристика.
В Договорі про заснування Європейського Співтовариства немає конкретного переліку принципів об'єднання та діяльності європейських країн. В більш пізній період, під час створення нової інтеграційної форми - ЄС, - установчі договори були доповнені деякими особливо важливими принципами діяльності ЄС в цілому, також було дещо уточнено існуючі принципи.
В результаті в них договорах немає чітко структурованої системи основних принципів ЄС. Розвиток інституту основних принципів європейського права значною мірою е надбанням Суду ЄС і на сьогодні згадані принципи є свого роду "неписаною конституцією" права ЄС.
Принципи є загальною позицією або формулою, з якої випливає певне правило поведінки, це саме неписані, тобто некодифіковані правові норми, які об'єктивно існують. В самому принципі не закріплено конкретної моделі поведінки, а міститься лише правова аксіома.
Загальні принципи права, поняття яких охоплює загальні юридичні настанови, специфічні правила, спільні як для внутрішнього, так і для міжнародного права. В ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН міститься таке формулювання: "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями". Загальні принципи права фактично встановлюють верховенство закону. До останніх, наприклад, можна віднести "Справедливість і благо є закон законів", "Дія моя вчинена проти моєї волі - не моя дія", "Від слів закону не можна відходити".
Основні принципи міжнародного права. ЄС застосовує їх як у внутрішніх відносинах, тобто у відносинах між держа-вами-членами, так і в зовнішніх, тобто у відносинах з третіми державами та міжнародними організаціями. Важливо, що саме в рамках Європейського регіону було вперше сформульовано деякі основні принципи міжнародного права. Й головним з них с принцип поваги прав та основних свобод людини.
Враховуючи особливості формування європейського правового поля, загальні принципи права ЄС також включають принципи так званого європейського права. Прийнято вважати, що право ЄС є складового загальної системи європейського права, яка охоплює також правові норми, сформульовані в рамках Ради Європи та ОБСЄ. Як приклад можна навести принцип заборони дискримінації (нсдискримінації) за будь-якою ознакою.
Процесуальні принципи європейського права. В процесі судочинства склались особливі норми, деякі з них стали настільки важливими, що набули сили принципів: пропорційність, рівність, таємність дорадчої кімнати тощо.
Й остання категорія принципів стосується специфічних аспектів діяльності саме ЄС: принцип субсидіарності, прозорості, порпорційності солідарності,партнерства
|