атомної енергії та були підписані 6 країнами-фундаторами – Бельг., Франц., Німеч., Італ., Люксем. і Нідерл..
Таким чином, після підписання Паризького та Римських договорів народилися три європейських сп івто вар й ства.
3. Договор про злиття, набув чинності 1 липня 1967 р. та об'єднав 3 комісії в єдину Комісію, а три ради - в єдину Раду. Новоутворені органи отримали офіційні назви "Комісія Європейських Співтовариств" та "Рада Європейських Співтовариств.
4. Єдиний Європейський Акт 1986 р. визначив основну мету ЄС :зафіксовано тенденцію до розширення сфери компетенції, заходи щодо гармонізації права ЄС та національного права держав-членів, намічені загальні напрями створення Економічного та валютного союзу та заходи щодо співробітництва держав-членів у економічній галузі.
5. Договір про Європейський Союз, який набув чинності 1 листопада 1993 р. Цей Договір є основним документом, що визначає склад, структуру, мету та принципи діяльності Євросоюзу, сприяючи взаємодії держав-учасниць у галузі валютної, економічної, сільськогосподарської, торгової та соціальної політики.
6. Амстердамський договір, набув чинності 1 травня 1999 р. започаткував нове реформування Євросоюзу. Регулює умови та порядок збільшення кола учасників Євросоюзу.
Договір встановлював, що Євросоюз створений на принципах свободи, демократи, поваги основних прав і свобод та принципах правової держави, які є спільними для всіх дер жав-членів.
Вторинні джерела права Євросоюзу є похідними від первинних джерел. Вони є сукупністю правових актів, що приймаються органами Євросоюзу в рамках їх повноважень.
Вторинні джерела :
Не повинні суперечити установчим договорм
Основне завдання розвиток права ЕС
Законодавчі акти органів ЕС
Приймаються Комісією, Радою, Судом, Рахунковой Палатой.
Обсяг вторинних джерел права Євросоюзу набагато більший у порівнянні з обсягом первинних. Класифікація актів дана в Маастрихтському договорі 1992 р. До вторинних джерел права належать:
- регламенти;
- директиви;
- рішення;
- рекомендації;
- висновки.
Регламент є актом загального характеру. Він є обов'язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах. Має найвищу юридичну силу. Регулює питаня митного, торгівельного, конкурентного права, транспортні та с/г відносини.
Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досягнення.
Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване, є актом прямої дії.
Рекомендації та висновки не е обов'язковими, можуть біти враховані державами при вирішенні окремих питань.
Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств". Вони набувають чинності із вказаної в них дати, а якщо дата відсутня, то на двадцятий день після
41.Регламент як джерело права ЄС. Регламент є актом загального характеру. Він є обов'язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах. Має найвищу юридичну силу. Регламент має три основні властивості:є нормативно-правовим актом загального характеру
обов'язковий для всіх суб'єктів права Євросоюзу актом прямої дії
Регламенти не потребують ратифікації державами-членами, включення до національного законодавства і не можуть бути змінені органами держави-члена, вони, діючи безпосередньо, забезпечують стабільність правового регулювання в рамках Співтовариств.В одному із рішень Суду ЄС (1971 р.) зазначено, що регламенти мають пряму дію і можуть створювати індивідуальні права, які повинні захищатися національними судами. Таким чином, положення регламентів можугь бути основою захисту прав особи також від актів національного законодавства.Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств".
|
42. Директиви як джерело права ЄС
Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досягнення.
Особливісь директиви в тому що в них визначаються лише мета і результати, які мають бути досягнуті. При цьому національним органам влади надається право самим визначати механізми досягнення поставленої мети. Директиви зобов'язують державу стосовно досягнення окремих результатів та визначають строки їх досягнення.
Директива не повинна містити детальної регламентації дій держав-учасниць.
Згідно з Амстердамським договором директиви бувають:
1) рамкові;
2} звичайні.
Рамкові директиви є самостійною групою актів, ієрархічно не підпорядкованих регламенту, а звичайні можуть містити більш детальну регламентацію, особливо якщо приймаються на основі і на виконання регламенту. В даному випадку має місце ієрархічна підпорядкованість директив регламентам.
Директиви часто використовуються для визначення заходів при гармонізації національного права країн-учасниць із правом Євросоюзу.
Директиви можуть бути адресовані як усім держанам-учасницям Свросоюзу, так і окремим з них. У першому випадку вони підлягають офіційному опублікуванню, у другому випадку - нотифікації (повідомленню). Директиви набирають чинності з дати їх офіційного опублікування або нотифікації.
Деякі держави-члени робили спроби встановити правила, згідно з якими для набуття чинності на їх території регламентами чи директивами необхідне прийняття відповідного акта національного законодавства. Але Суд ЄС в одному із своїх рішень (1972 р.) зазначив, що всі методи імплементації регламентів суперечать Договору про заснування вропейського Співтовариства.
43. Рішення як джерела права ЄС. Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване, є актом прямої дії.
Особливість рішень як джерел права Євросоюзу полягає в тому, що це акти індивідуального, а не загального характеру. Вони стосуються спеціальних, вузьких, технічних питань і є обов'язковими лише для тих суб'єктів права Євросоюзу, яким адресовані.
Рішення можуть бути адресовані: державі, певним групам юр.осіб, а також окремим юр. особам.
За загальним правилом, рішення нотифікуються (повідомляються) тим суб'єктам права Євросоюзу, яких вони безпосередньо стосуються і які є виконавцями відповідних приписів.
Норми, що закріплюються в рішеннях, мають конкретний управлінський характер.
Пряма дія Рішень передбачена ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства.
Рішення є правовими актами індивідуального характеру і можуть адресуватися юридичним та фізичним особам. Права, обов'язки, що випливають з них, є предметом розгляду в суді. Рішення, що адресовані конкретним державам-членам Євросоюзу, породжують обов'язки для державної влади.
Регламенти, директиви і рішення підписуються Головою Європарламенту і Головою Ради та публікуються в "Офіційному віснику Європейських Співтовариств". Вони набувають чинності із вказаної в них дати, а якщо дата відсутня, то на двадцятий день після опублікування.
44. Міжнародні договори як джерела права ЄС
Міжнародні договори становлять особливу групу джерел європейського права. Угоди, укладені з третіми державами і міжнародними організаціями, виступають як зовнішні джерела, правовий режим яких визначається нормами міжнародного права. На них повністю розповсюджуються такі принципи права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання, незмінність в односторонньому порядку, верховенство щодо внутрішніх джерел права та ін.
Особливість міжнародних договорів, що укладаються Співтовариствами, полягає в тому, що їх положення не повинні суперечити установчим договорам. Попередній контроль здійснюється Судом ЄС за запитом держав-членів та органів Євросоюзу.
Договори, що укладаються спільно Співтовариствами або одним із них (частіше всього це ЄС), а також спільно Співтовариствами та державами-членами, є складовою права Євросоюзу.
Існують деякі різновиди угод, які є близькими за статусом до міжнародних договорів.
|
Це закриті конвенції, що укладаються між державами-членами на розвиток приписів установчих договорів з метою деталізації співробітництва в окремих галузях (напр., Брюссельська Конвенція про розмежування юрисдикції та надання допомоги з цивільних справ). Укладення відповідних конвенцій використовується як основний метод правового регулювання в рамках Маастрихтського та Амстердамського договорів.
Міжнародні договори впливають на право Євросоюзу та застосовуються Судом ЄС, який визнав їх інтегральною частиною права Співтовариства
Міжнародні договори, що є частиною права Євросоюзу, можна поділити на 3 групи:
договори між Співтовариством та державою чи державами, що не входять у нього. Такі договори застосовуються, коли предмет договору повністю відповідає компетенції Співтовариства укладати міжнародні договори.
група включає "змішані" договори, тобто договори між, з одного боку, Співтовариством та діючими спільно з цим державами-членами, а з іншого - третіми країнами. Така схема застосовується, коли предмет договору частково належить до компетенції Співтовариства, а частково до компетенції дер-жав-членів.
група містить договори між державами-членами (діючими одноособове) та третіми країнами. Суд ЄС визнав зазначену групу договорів складовою права Євросоюзу і встановив їх обов'язковість для Євросоюзу тільки в одному певному аспекті.
Прямі повноваження по укладенню міжнародних договорів надаються за Договором про заснування Європейського Співтовариства у двох випадках: коли мова йде про торговельні угоди та коли йдеться про угоди про створення асоціацій
45.Судова практика як джерело права ЄС. Судова практика Європейського Союзу, як і Європейського Суду з прав людини і інших країн Європи (ідеться про внутрішнє законодавство), окрім Великої Британії, має континентальній риси. Це означає, що на офіційному рівні не визнається доктрина stare decises. У країнах романо-германського права поширений еквівалент цієї доктрини на кшталт франзузької jurisprudence constante, відповідно до якої “низка раніше прийнятих судових рішень розглядається як переконливий доказ правильного тлумачення правової норми. Така ж доктрина застосовується в рішеннях Суду Європейського Союзу. Відповідно до доктрини res judicata рішення є обов'язковим для застосування у випадку наявності спору між тими самими сторонами, з того самого приводу [cause] і об'єкту [object]. . Суд Європейського Союзу як верховна судова інстанція не зв'язана своїми попередніми рішеннями, однак насправді Суд використовує висновки і аргументацію своїх попередніх рішень просто для того, щоб бути в них послідовним. У справі CLIFIT Srl v Ministry of Health суд встановив, що авторитет тлумачення судом правового питання в аналогічній справі позбавляє його обов'язку робити це повторно.
46. Характеристика галузевої системи права ЄС
Систему зазначеного права розглядають і з точки зору її галузевого поділу, виділяючи на основі цього критерію інституціональне право (яке нагадує конституційне право), економічне і торгове право, правове регулювання внутрішнього ринку, митне право, право конкуренції, податкове право, банківське право, інвестиційне право, соціальне право, право охорони навколишнього середовища тощо.
В межах галузей права Євросоюзу можна виділити групи правових норм, які регулюють однорідні відносини, які можна об'єднати в певні правові інститути. Так, у межах правового регулювання внугрішнього ринку Євросоюзу виділяють такі інститути, як вільний рух людей, свобода пересування товарів, здійснення робіт і надання послуг, вільний рух капіталів та ін.
Згідно з установчими договорами Євросоюзу гармонізація його права з національними правовими системами досягається не примусовим узгодженням відповідних правових норм, а шляхом добровільної відмови держав-членів від частини своїх повноважень, пов'язаної з економічною та політичною доцільністю. Внаслідок такого підходу відбувається розумний розподіл законодавчих повноважень і відповідальності між національними та наддержавними структурами.
При цьому враховується той факт, що більшість сфер, насамперед торгівля, захист довкілля та соціальна політика, дійсно потребують наднаціонального регулювання, але в той же час існують такі сфери, для яких цілком достатньо внутрішньо-національного, регіонального або місцевого врегулювання. Тому право
|
Євросоюзу фактично заперечує необхідність гармонізації національних законодавств у таких сферах, як освіта, професійна підготовка, культура та охорона здоров'я. Тут більше потрібні координація та зміцнення економічної та фінансової політики держав-членів за умови відповідальності Центрального банку Європи за монетарну політику в рамках ЄС.
47. Дія права ЄС у часі
Право Євросоюзу діє у часових межах, встановлення яких є таким самим, як і в національному праві. Серед установчих договорів Європейських Співтовариств лише Договір про застосування Європейського співтовариства з вугілля та сталі має чітко визначені часові рамки дії (50 років), інші ж у часі не обмежені. Не змінюють становища й подальші документи, що приймалися після установчих договорів та були спрямовані на їх перегляд. Однак установчі договори подекуди містять положення програмного характеру або ж положення, строк виконання яких відкладений. Держави-члени також передають суверенні права Європейським Співтовариствам на необмежений строк, про що є підтвердження у рішеннях Суду ЄС.
Набрання чинності нормами певного джерела вторинного права залежить від його правового режиму та характеру закріплених у ньому положень.
Рішення ЄС починають діяти з моменту їх прийняття.
Міжнародні угоди Співтовариств набувають чинності за загальними положеннями міжнародного права або вказівками, які містяться в них.
Необмеженість права Євросоюзу в часі супроводжується дією принципу пріоритетної дії нормативного акта, що був прийнятий пізніше, у порівнянні з тим, що був прийнятий раніше.
48.Дія права ЄС у просторі
Іншою категорією, яка зумовлює дію права Євросоюзу, є обмеженість його дії у просторі, або просторові рамки дії права Євросоюзу.
територія суверенних держав - членів Євросоюзу одночасно є й складовою його території. При цьому Євро-еоюз не може впливати на територіальні зміни щодо країн-учасниць, але може регулювати простір застосування права Євросоюзу шляхом встановлення обмежень. Зовнішні кордони Євросоюзу є одночасно кордонами митного союзу, створеного ЄС. Ллє не всі держави - члени Євросоюзу є учасницями, наприклад, Шенгенської угоди 1985 р., що суттєво ускладнює питання щодо кордонів Євросоюзу. проблемою просторового поширення дії права Євросоюзу є проблема його застосування на ос'Ірівних частинах країн-члепів (Азорські та Ка-нарські острови, о. Мадейра), а також у заморських департаментах та на заморських територіях, що перебувають під управлінням держав - членів Євросоюзу. Для цих територій встановлено особливі статус та правовий режим (режим асоціації). Проблема предметної юрисдикції права Євросоюзу визначена і обмежується чинними установчими актами. Норми національного права країни - члена Євросоюзу регулюють всі види правовідносин на її території, а норми права Євросоюзу лише ту сферу суспільних відносин, на яку поширюється юрисдикція Європейських Співтовариств.
49.Суб’єкти права ЄС та їх характеристика.
Суб'єкти права ЄС - це учасники міжнародних відносин, що володіють міжнародними правами й обов'язками і здійснюють їх на основі права. ЄС
У міжнародному праві існують різні категорії суб'єктів. Основними суб'єктами міжнародного права є держави, нації, що борються за державну незалежність, і міжнародні організації. Ці суб'єкти мають усі елементи міжнародної правосуб'єктності, які містять у собі такі важливі права, як право укладати міжнародні договори, бути членами міжнародних організацій, мати свої офіційні представництва і т. д.Держава є первинним суб'єктом міжнародного права. Держави в міжнародних відносинах не підпорядковані якійсь зовнішній силі або владі, здатній диктувати їм правила взаємовідносин. Держави є творцями і гарантами дотримання норм міжнародного права, при цьому залишаючись юридично незалежними одна від одної. У цьому виражається сутнісна ознака держави - суверенітет. Суверенітет є головною передумовою міжнародної правосуб'єктності держав. Останнім часом у сфері міжнародної правосуб'єктності виник ряд нових явищ, найзначнішим серед яких видається поява в міжнародному праві людини як суб'єкта права, хоча і з дуже обмеженою правосуб'єктністю. Людина вже має деякі юридичні можливості виступати на міжнародній арені на захист своїх прав і свобод. Найбільш яскраво це виявляється в діяльності Європейської комісії з прав
|
людини і Європейського суду з прав людини. Регламент діяльності цих організацій надає право і фізичним, і юридичним особам звертатися по захист своїх прав.
Щоб бути тим або іншим суб'єктом міжнародного права, необхідно мати певні ознаки
50.Право ЄС як правова система sui qeneris .Довготривала мета договорів Співтовариства полягає в досягненні певної форми Європейської федерації. Право Співтовариства являє собою автономну правову систему sui generis. Незважаючи на це, право Європейського Союзу до певної міри залишається міждержавним правом. На початку 1990-х років Суд Європейських Співтовариств змінив характеристику правової суті Європейських Співтовариств, підкресливши, що установчі договори «створили новий правопорядок, на користь котрого держави члени обмежили власні суверенні права у – як ніколи до того – широких сферах».Своєю чергою, «Договір про Європейське Співтовариство створив свою власну правову систему, яка виступає складовою частиною правових систем держав-членів…» – такою була правова характеристика наднаціонального інтеграційного об’єднання sui generis з боку Суду.Таким чином, за своїми джерелами, формами та методами правотворчості, їх правозастосуванням, а також механізмами захисту юридичних норм тощо у Європейському Союзі виникла особлива самостійна правова система sui generis, відокремлена від міжнародного (публічного) права, яка, однак, еволюціонуючи в напрямку до національного права, не перетворилась на його повний аналог. У той же час елементи державності все більш виразно проявляються в ході розвитку від Європейських Співтовариств до Європейського Союзу і далі в напрямку безаналогової інтегрованої конфедеративно-федеративної моделі правової системи.
51. Джерела первинного права ЄС та їх характеристика
З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний - характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна.
Первинні джерела мають ефект конституційного права ЄС. Вони визначають основні напрямки європейської політики, встановлюють інституційну структуру ЄС, процедуру нормотворення та повноваження ЄС. (наприклад: Договір про Європейську організацію вугілля та сталі 1951, Договір про Європейське економічне співтовариство 1957, Договір про ЄВРОАТОМ 1957, Єдиний Європейський акт 1986, Маастрихтський договір 1992, Амстердамський 1997, Ніццький 2001).
У лютому 2000 р. почалася міжурядова конференція, яка закінчилась підписанням у грудні 2000 р. Ніццького договору. Останній вніс істотні зміни в установчі договори у зв'язку з майбутнім розширенням Євросоюзу, яке передбачається, зокрема, шляхом прийняття до його складу ряду країн Центральної та Східної Європи. В рамках цього Договору запропоновано правовий механізм процедури розширення Євросоюзу, визначено основні напрямки реформи ного інституційної системи. У ньому також врегульовано питання, пов'язане із закінченням строку дії Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, яке припиняє існування 23 липня 2002 р. Тоді ж його законодавча база повністю інтегрується з правом ЄС. Зазначений міжнародний договір набуде чинності після його ратифікації держа-вами-членами. На Ніццькій конференції також була також проголошена Хартія Євросоюзу.
До установчих договорів можуть додаватис конвенції та декларації ( допоміжні). Уст догвори є актами прямої дії незалежно від нац імплементації (але за умови чіткості, однозначності, незалежності та відсутності прийняття окремих актів застосування
|