|
|
Скачати 2.37 Mb.
|
К.е.н. Ривак О.С.Львівський національний університет ім. Івана Франка ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує поетапної зміни її переважно сировинно-експортної структури, переорієнтації інвестиційних потоків до інноваційної сфери, впровадження високих технологій, формування в Україні основних засад інноваційної моделі розвитку та економіки знань. Дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств України загалом, та її регіонів зокрема, дозволяє зробити наступні висновки. Частка інноваційно активних підприємств має тенденцію до скорочення. У 2005 р. інноваційною діяльністю у промисловості, направленою на розробку та вдосконалення технологічно нових або значно вдосконалених продуктів і процесів, займалися 1193 підприємства або 11,9% їх загальної кількості (проти 1359 підприємств і 13,7% у 2004 р., 1496 підприємств і 15,1% у 2003 р.). Інноваційну продукцію у 2005 році реалізували 1022 підприємства. Її обсяг становив 6,5% загального обсягу продукції (у 2004 році – 5,8%). Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації за останні п’ять років, скорочувалась. У 2001 році таких підприємств було 1503, у 2005 р. – 1086. У 2005 році кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, зросла у відсотках до попереднього року лише у м. Севастополі (у 2 рази), в Житомирській (103,4%), Одеській (128%), Полтавській (109,7%) областях. У Дніпропетровській області – 100%. В інших регіонах кількість таких підприємств зменшилась у відсотках до попереднього року. Найбільше це стосується Рівненької (41,2%), Кіровоградської (44,9%), Вінницької (57,1%) та Автономної Республіки Крим (50%). Безсумнівним є той факт, що формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому переваги від застосування інноваційної моделі отримують перш за все багаті держави та регіони. У 2005 році із 810-ти підприємств, що проваджували інновації в Україні 186 розміщені у м. Києві, 82 – у Харківській області, 54 – У Донецькій , 45 – у Дніпропетровській, тобто понад 45 відсотків їх загальної кількості. Найменша кількість таких підприємств розміщена у м. Севастополі – 4, Волинській області – 6, Рівненській області – 7. У 2005 році із 1193 підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, 213 розміщені у Києві (17,9%); 133-у Харківській (11,1%), 77-у Донецькій (6,5%), 75 – у Дніпропетровській (6,3%) областях. У м. Севастополі таких підприємств було лише 7, у Рівненській області – 10, у Сумській – 12, у Волинській – 14. Проведені дослідження сучасного стану розвитку інноваційної діяльності в Україні та її регіонах дозволяють зробити наступні узагальнення. За роки економічного зростання в Україні здійснюється процес зниження рівня інноваційної діяльності. Відбувається збільшення диференціації регіонів за інноваційним розвитком. Більшість промислових підприємств, що здійснюють механізацію та автоматизацію виробництва, впроваджують нові технологічні процеси, освоюють виробництво інноваційних продуктів, розташовані у м.Києві, Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях. Найбільший спад інноваційної діяльності промислових підприємств відбувся у Сумській, Кіровоградській областях та Автономній Республіці Крим. Найгірша ситуація щодо розвитку інноваційної діяльності спостерігалася в м. Севастополі, Рівненській, Сумській, Волинській, Хмельницькій областях. Такі тенденції спричинятимуть уповільнення економічного зростання країни в цілому. Необхідно розробити та втілювати в життя стратегію інноваційного розвитку економіки України та окремих її регіонів. Джерело статистичної інформації: Статистичний збірник „Наукова та інноваційна діяльність в Україні”. – Київ, вересень, 2006. К.е.н. Бойко О.М. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА У сучасних умовах ринкових перетворень в Україні й гострій міждержавній конкуренції важливого значення набуває процес формування сприятливих умов інвестування в інноваційний розвиток промислових підприємств. Необхідно зазначити, що інвестиційний клімат в Україні в цілому не сприяє залученню іноземних інвестицій. Так, норма прибутку на вкладений капітал, наприклад у будівництво підприємства в межах Західної Європи складає 38,6 % при окупності 6 років, а в Україні - 21% при окупності 11 років. Ідентична картина спостерігається і при інвестуванні інших галузей. Важливим стратегічним завданням є створення середовища, яке заохочуватиме інвестиції. Орієнтирами стратегії стимулювання інвестиційної діяльності мають стати: розширення бази інвестиційних ресурсів, що спрямовуватимуться в інноваційну сферу, через механізм митної, податкової та регулятивної політики; інвестиційне спрямування приватизаційних процесів; запровадження механізму акумулювання вільних коштів, зокрема у венчурних фондах; забезпечення реалізації інвестиційного спрямування амортизаційної політики; спрощення доступу промислових підприємств до довгострокових кредитів, зниження ставок завдяки процесам реструктуризації та додатковій капіталізації банківського сектору; впровадження інструментів стимулювання енерго- та ресурсозберігаючих технологій як засобу підвищення продуктивності праці та вивільнення значних інвестиційних ресурсів; створення системи страхування інноваційних ризиків (у тому числі за сприяння держави); сприяння створенню та розвитку інноваційної інфраструктури виробництва і підприємництва тощо. Серед стратегічних завдань інвестиційно-інноваційного розвитку промислових підприємств України вирізняють: створення сприятливих інституційних та економічних умов для інноваційної діяльності; впровадження сучасних дієвих інструментів бюджетного та децентралізованого фінансування інноваційної діяльності; розробка та впровадження механізмів інтелектуального капіталу; інтенсифікація процесів інтеграції науки та виробництва; розвиток державного ти приватного секторів прикладної інноваційне орієнтованої науки; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності; забезпечення реалізації прав власності на інтелектуальний капітал; стимулювання приватних інвестицій в наукові дослідження та експериментальні розробки тощо. Сучасна економічна ситуація в Україні характеризується високим ступенем нестабільності. З метою подолання такої ситуації необхідно використовувати закордонний досвід, який передбачає дотацію держави кредиторам у випадку кредитування пріоритетних галузей народного господарства) створення банків із тривалим періодом кредитування (кредит видається у вигляді фіксованої ставки відсотка на тривалий період). У світовій практиці з 1970-х років особливе місце серед інших джерел фінансування займає венчурний капітал. В Україні венчурне фінансування виникло в 1995 р. на основі підтримки світових фінансових організацій. Для економіки нашої країни такий вид інвестування є ефективним, тому що існує значна кількість висококваліфікованого потенціалу, однак реалізація ускладнена у зв'язку з відсутністю капіталу та функціонуванням відповідного нормативно-правового забезпечення. Інвестиційний селенг являє собою перспективний та ефективний напрямок фінансування інвестицій. Ним передбачено передачу за певну плату право на використання й розпорядження майном власника (устаткування, продукти інтелектуальної власності). Для його подальшого розвитку необхідне формування нормативно-правової бази в Україні. Інвестиційна стратегія інноваційного розвитку промислових підприємств України в найближчій перспективі повинна орієнтуватися на створення ефективної системи, що поєднує досягнення науки, технологій, виробництва й ринку; стимулювання нарощування обсягів виробництва за рахунок нових технологічних укладів; розвиток нових энерго-, ресурсозберігаючих технологій, створення нових поколінь техніки в пріоритетних галузях народного господарства; збільшення виробництва наукомісткої продукції; інтеграція науково-технологічного потенціалу промислового комплексу у світове господарство; матеріальне поповнення інвестиційного ринку прогресивними технологіями й т.д. К.е.н. Божкова В.В., Дериколенко О.М. Сумський державний університетКОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Для вітчизняної економіки саме інновації та інноваційний розвиток є тією рушійною силою, яка спроможна забезпечити економічну незалежність України і подолати розрив із розвиненими країнами. Осмислення ролі інновацій через ретроспективу аналізу щодо їх впливу на розвиток країн, регіонів та окремих фірм дає можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розвитку інноваційного менеджменту конкретних підприємств. Проблеми інноватики широко досліджувані вченими, але питання генези концептуальних підходів до розвитку інноваційного менеджменту підприємств залишилося, на наш погляд, не висвітленим достатньо і потребує докладного розгляду. Авторами розглянуто хронологічні віхи впровадження інноваційної діяльності в світі і на Україні. Зазначено, що американська і європейська моделі розвитку докорінно відрізняються. Якщо в США та Японії переважний внесок у розвиток інноваційного бізнесу мали дрібні підприємства, то у Європі головними носіями піонерних розробок і лідерами інноваційного процесу є великі корпорації (мають переважну частку вкладень у НДДКР та державних субсидій), тому авторами розглянуто основні підходи до підвищення ефективності управління інноваціями в європейських країнах. Сьогодні в боротьбі за першість у виробництві інтелектуальних продуктів в США і Японії використовуються як ринкові системи, так і централізоване управління, яке реалізується на основі державних цільових програм. Результати аналізу досвіду цих країн в застосуванні основних підходів до управління інноваційною діяльністю дозволяють зробити висновки про можливості їх впровадження в Україні. Особлива корпоративна культура має бути націлена на інновації, але (як не дивно) не ставить за мету отримання від них максимальної віддачі (найвищої економічної ефективності). Не секрет, що ключ до підтримки високого рівня комерційної ефективності будь-якого підприємства - у вмінні застосовувати відповідний метод управління. А методи ці загальновідомі. Проаналізовано основні типи організаційних структур управління підприємствами, визначено еволюцію їх впровадження: від лінійно-функціональної структури управління до дивізіональної організаційної структури, потім до матричної та едхократичної. В сучасних умовах жорсткої конкуренції інноваційних товарів, боротьби кріейтингових маркетингових технологій не існує одностайної відповіді щодо найкращої організаційної структури управління інноваціями на виробничо-комерційному підприємстві. Безперечно, така структура має саморозвиватися, самовдосконалюватися, швидко трансформуватися відповідно до зміни умов ринку. Пошук нових більш ефективних організаційних структур управління інноваційною діяльністю дозволяє зробити висновки, що їх тип визначається типом виробництва (масове, серійне, одиничне); розмірами підприємства; розмірами витрат на інноваційну діяльність; місцем „інноваційної ланки” (наявність підрозділу НДДКР в рамках підприємства чи створення невеликих дочірніх венчурних фірм). За результатами порівняльного аналізу успішних інноваційних підприємств з іншими можна зробити висновок, що вони дуже добре забезпечені: персоналом, обладнанням і фінансами (перелік проранжовано). Ефективна система управління підприємством повинна мати різноманітність своїх станів, тобто змінюватись у часі і просторі на основі потреб ринку і самовдосконалення. Отримані результати можуть бути покладені в основу подальших наукових досліджень щодо визначення науково-методичних підходів до управління інноваціями на виробничо-комерційних підприємствах. К.е.н. Ігнашкіна Т.Б. Національна металургійна академія України ПРО ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ СТВОРЕННЯ БІЗНЕС-ІНКУБАТОРІВ З МЕТОЮ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Беззаперечним висновком сучасного економічного життя є те, що розвиток здорової ринкової економіки неможливий без ефективної діяльності суб’єктів малого підприємництва. Малий бізнес, завдяки притаманній йому гнучкості і маневреності, високій пристосованості до змін зовнішнього середовища, прискорює економічне зростання, виступає каталізатором науково-технічного прогресу, формує конкурентне середовище, вносить суттєвий внесок у формування бюджетів різних рівнів, забезпечує швидке насичення ринку необхідними товарами, створює робочі місця, покращує соціальний клімат. Проте на практиці суб’єкти малого підприємництва стикаються з низкою проблем як зовнішнього характеру (недосконалість законодавчої бази, високий рівень податків, криміналізація підприємницької діяльності, наявність різних адміністративних бар’єрів, труднощі доступу до банківських кредитів), так і внутрішнього характеру (недостатність початкового капіталу, слабка ресурсна база, брак кваліфікованих кадрів, низький рівень інформованості у питаннях законодавства, кон’юнктури ринку та ін.). Це, безумовно, знижує їх життєздатність, привабливість відкриття власної справи. Державна ж підтримка малого підприємництва незначна, хоча й прийняті закони та нормативні документи, розроблені на виконання цих законів. Не дивлячись на те, що значна частина проблем малого підприємництва потребує рішення на державному рівні, є підстави стверджувати, що в окремому регіоні, місці і, навіть окрузі, існує можливість реально впливати на ситуацію в малому бізнесі. Одним з реальних шляхів підтримки малого підприємництва є створення бізнес-інкубаторів. Бізнес-інкубатор – це організація, що бере на себе рішення організаційних і методичних завдань, необхідних для успішного створення і розвитку малого бізнесу. Створенню бізнес-інкубаторів, на наш погляд, повинна передувати розробка відповідної концепції, що закріплювала б єдину систему уявлень про цілі, задачі, напрямки, пріоритети, принципи, методи та механізми реалізації програм з підтримки малого підприємництва. В якості основної мети бізнес-інкубатора можна назвати створення сприятливого середовища і практичне сприяння розвитку малого підприємництва на території будь-якого регіону з урахуванням соціально-економічних пріоритетів даного регіону. В рамках названої мети задачами бізнес-інкубатору, зокрема, є сприяння створенню малих підприємств, організація додаткових робочих місць, фінансово-кредитна, інформаційно-консалтингова підтримка, організація взаємодії з органами державної і виконавчої влади, створення банку ідей і передових технологій, навчання основам підприємницької діяльності. Щодо пріоритетних для того чи іншого регіону напрямків малого підприємництва, що потребують підтримки бізнес-інкубаторів, то вибір їх повинен здійснюватись з урахуванням актуальності соціально-економічних проблем, які потрібно вирішувати в цих регіонах, як то недостатня мережа служб з надання побутових послуг, незадовільний благоустрій регіону, відсутність міст відпочинку населення та ін. Створення бізнес-інкубатора може відбуватись в декілька етапів. Наприклад, на першому етапі здійснюється підтримка окремих проектів малих підприємств; на другому – створюється відповідна суспільна організація і на її основі – бізнес-школи для отримання знань з підприємницької діяльності; на третьому – відкриття бізнес-інкубатору у повному обсязі. Створення бізнес-інкубаторів дозволить прискорити розвиток малого підприємництва в регіоні, вирішити гострі проблеми регіонів, що в підсумку призведе до зростання реальних доходів населення, збільшення надходжень до державних і місцевих бюджетів. Гусєва І.І. Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОМУ КОМПЛЕКСІ Для галузей паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) основним мотивом інтеграції є одержання нових можливостей для зміцнення їхньої фінансово-економічної стабільності і збільшення на цій основі обсягу власних фінансових ресурсів, необхідних для відновлення основних виробничих фондів і стабілізації матеріально-технічного і сировинного забезпечення. При створенні інтегрованих виробничих систем зазвичай присутній ефект інтеграції (ЕІ), що робить саме об'єднання різних підрозділів в загальну систему взаємовигідним і економічно ефективним. Тому важливим аспектом при проведенні інтеграційних процесів є оцінка ефективності. Традиційно ЕІ визначають як суму всіх вигод від створення інтегрованих виробничих систем для кожного її учасника, включаючи маркетингові, технологічні, інформаційні, економічні і фінансові складові, отримання яких було б неможливе при розрізненому функціонуванні учасників. Для галузей ПЕК поява ЕІ сприяє виникненню ряду переваг для суб'єктів інтеграції, які можна розглядати і як складові економічного ефекту від інтеграції, і як конкурентні переваги, оскільки вони підвищують конкурентоспроможність енергопаливної компанії. Як відзначається в багатьох роботах, до ЕІ належать: зменшення собівартості виробництва продукції і збільшення прибутку учасників інтеграції; зменшення потреби суб’єктів господарювання в обіговому капіталі; збільшення інвестиційного капіталу компанії; розширення можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування; розширення ринкової ніші, вихід на нові ринки, включаючи зовнішній; збільшення обсягу виробництва і витиснення конкурентів; поява нових можливостей одержання державної підтримки, передбаченої законодавством; спрощення відстоювання групових інтересів у державних інвестиціях; поглиблення коопераційних зв'язків з суб’єктами господарювання інших галузей (вітчизняними й іноземними) і подальше посилення на цій основі конкурентних позицій. Із вищезазначеного випливає, що при визначенні ЕІ головна увага приділяється оцінці економічних результатів, які виявляються на різних рівнях господарської й управлінської ієрархії ― безпосередньо на рівні інтегрованого утворення (мікрорівні), на рівні галузей, до яких відносяться підприємства-суб'єкти об'єднання (мезорівні), а також на рівні інших галузей. Однак слід відмітити, що останнім часом спостерігається суттєве зростання ролі соціальних та екологічних факторів економічного розвитку. Існуюча теплова енергетика світу істотно порушує баланс сталих у біосфері оборотних процесів ― це стосується не тільки оксидів азоту і сірки, але і вуглекислого газу, кількість якого в атмосфері помітно зростає. Як відзначається в роботі [1], аналізуючи вплив теплової енергетики на навколишнє природне середовище (НПС), варто виділити дві основні проблеми: зростаюче нагромадження великої кількості золошлаків і забруднення повітряного простору. Так, наприклад, середньорічний вихід золошлаків в Україні складає близько 14 млн. т і в зв'язку з погіршенням якості палива характеризується тенденцією до зростання. У золовідвалах ТЕС України накопичено близько 350 млн. т золошлаків, якими зайнято 3170 га землі [1]. Тому створення вертикально інтегрованих структур у паливно-енергетичному комплексі, як зазначається в роботі [2, С.113], необхідно розглядати як економічно-доцільний напрямок еколого-економічної оптимізації господарської діяльності в енергетиці, за рахунок чого відкриваються принципово нові можливості для мінімізації негативного впливу на НПС і досягнення довготермінових конкурентних переваг. Таким чином, процеси інтеграції дуже багатогранні і до факторів, які необхідно включати до розрахунків економічної ефективності, відносяться фактори, пов’язані з охороною НПС. Література
К.е.н. Шпанковська Н.Г., Потрус Н.П., Ізвекова І.М. Національна металургійна академія УкраїниОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Проблема підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємств тісно пов’язана з необхідністю удосконалення системи показників оцінки. Актуальність цієї проблеми обумовлена її практичною спрямованістю. Розгляду і ретельному обґрунтуванню економічних показників господарської діяльності присвячено багато публікацій вітчизняних і зарубіжних фахівців. Аналіз свідчить, що вони у недостатній мірі враховують особливості інвестиційної діяльності, а закордонний досвід потребує трансформації до умов функціонування підприємств в Україні. Метою дослідження є розробка системи показників оцінки інвестиційної діяльності, адаптованої до ринкових відносин. Завдання щодо її досягнення: оцінка існуючих підходів; обґрунтування напрямів економії та системи показників оцінки інвестиційних ресурсів підприємства та їх використання. Інвестиційні ресурси завжди обмежені на будь-якому рівні управління. Тому важливою є проблема їх раціонального використання. Визначені наступні взаємопов’язані напрями економії інвестиційних ресурсів: удосконалення цільової структури, яка характеризує їх співвідношення у розподілі між науково-технічною і соціальною метою та оптимізація шляхів її досягнення; поліпшення якості та конкурентоспроможності металургійної та машинобудівельної продукції, яка є конструктивною базою підвищення технічного рівня в усіх галузях народного господарства з урахуванням принципу пріоритетності; зменшення тривалості інвестиційних циклів проектування, будівництва та освоєння виробничих потужностей у промисловості; оптимізація витрат питомих інвестиційних ресурсів на одиницю створеної виробничої потужності, яка вводиться у дію. Необхідність впровадження природозахисних заходів та механізації ручної праці обумовлюють тенденцію зростання інвестиційних витрат, тому необхідно забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці. Для забезпечення технічного розвитку підприємств необхідні усі види основних інвестиційних ресурсів у комплексі. Але першочергове значення відіграють капітальні вкладення, засоби праці, будівельно-монтажний метал. Оцінка їх обсягів та ефективності використання повинна здійснюватись комплексно та з врахуванням інтересів усіх учасників ринку. Запропонована система показників для планування та аналізу інвестицій:
Запропонована система показників надає більш повну характеристику статиці і динаміці інвестиційної діяльності підприємства та сприятиме поліпшенню рейтингової оцінки підприємств. Відносний вимірювач показників забезпечує їхню порівнянність. Гичева Н. Ю. |
| Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції... Збірник наукових праць студентів за матеріалами Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції “Пріоритети сучасної філології:... |
Уроки виборів-2004; виборчі ресурси 2006 року Запрошуємо Вас до участі у IV Всеукраїнській науковій конференції "Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина... |
| Статистика учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та студентів |
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції... Підкарпатська Вища Школа ім бл кс. Владислава Фіндиша в Ясло (Республіка Польща) |
| РЕЗОЛЮЦІЯ Національної науково-практичної конференції з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу... Національна науково-практична конференції з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу з міжнародною участю «За кожне життя разом» відбулася 17–19... |
Звернення учасників V Міжнародної науково-практичної конференції НАЕК «Енергоатом» Сумки п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції «КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ НА АЕС УКРАЇНИ», відзначаємо, що розуміння культури безпеки,... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Вас узяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих учених «Динаміка розвитку міжнародних... |
Диплом Лауреата премії міського голови 2008 року Подяка Голови Донецької... ... |
| Шановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV Міжнародної... Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації... |
6 – 10 вересня 2010 р в м. Алушта, АР Крим, Україна відбулася VI... Ників міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів, виробничих і комунальних організацій, вузів, неурядових організацій з... |