1. Взаємозвязок економічних процесів та явищ
|
|
Скачати 3.02 Mb.
|
|
Тема 2. Об’єкти та суб’єкти економічних відносин План 1. Основні суб’єкти господарювання. 2. Економічний кругообіг. 3. Власність економічних суб’єктів. Форми власності. 4. Сутність і типи економічних систем. Рекомендована література 1. Г.О.Ковальчук та інші. Економіка. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. «Навчальна книга». 2003 р. стор. 69-79. Основні поняття та положення теми: об’єкти, суб’єкти, господарювання, господарство, домашні господарства, підприємництво, бізнес, економічний кругообіг, власність, форми власності, економічні системи, типи економічних систем. 1. Основні суб’єкти господарювання Господарювання означає організовану продуктивну діяльність людей для задоволення економічних та близьких до них потреб. А економіка у значенні «господарство» є системою всіх установ, підприємств і методів, за допомогою яких люди створюють товари й надають послуги. У господарській діяльності беруть участь безліч учасників: окремі люди, підприємства, установи, державні організації, уряд та ін. Усі, хто самостійно приймає і реалізовує економічні рішення, складає господарські плани та втілює їх у життя, належать до суб'єктів господарювання. Залежно від ролі, цілей і масштабів участі в економічному процесі розрізняють три основні групи економічних суб'єктів: домашні господарства (окремі люди, сім'ї), які є власниками приватних коштів; підприємства (фірми, компанії), що є власниками спільних (корпоративних) коштів; держава (державні установи, органи управління) як власник державних коштів. Такий розподіл відображає, по суті, головні сфери економічної активності людей. Домашні господарства — це узагальнений суб'єкт сфери споживання, що об'єднує на основі близьких (родин них) зв'язків фізичних осіб. Його головна економічна функція — кінцеве споживання продуктів і послуг, вироблених підприємствами. Домашнє господарство — це економічний образ середньої сім'ї, яка веде окреме спільне господарство, має спільну власність, спільні доходи і досить стійку структуру витрат. Підприємства та організації бізнесу є складовими частинами другої головної сфери економічної діяльності людини — ділової активності. Саме від успіхів цієї діяльності залежать безпосередні доходи домашніх господарств. Підприємства (фірми, організації бізнесу) — це організації різних форм власності (приватні, кооперативні, державні) і різних розмірів, які виробляють товари чи надають послуги з метою наступної їх реалізації на ринку для отримання прибутку. Підприємництво, або бізнес, — це будь-який вид ініціативної безпосередньої й продуктивної діяльності з метою отримання доходів, який передбачає залучення власних коштів або вкладення у справу власного капіталу на власний ризик. Бізнес передбачає повну самостійність у прийнятті господарських рішень і відповідальність за результати діяльності. Основне призначення підприємств (організацій бізнесу) — виробництво всієї сукупності товарів та послуг для домашніх господарств і державних організацій з метою отримання прибутку. Державні установи й організації — це зазвичай неприбуткові бюджетні організації, які здійснюють державне управління країною й економікою на всіх рівнях — від місцевого до загальнонаціонального (місцеві органи самоврядування, державні адміністрації, адміністрація Президента України, міністерства, Кабінет Міністрів — уряд України, Верховна Рада України). 2. Економічний кругообіг Підприємства, домашні господарства і держава є суб'єктами економічного кругообігу. Економічний кругообіг — це рух витрат і доходів, грошей, ресурсів, продукції в різних сферах економічної діяльності. У кругообігу виділяють фінансовий (грошовий) сектор і матеріальний, який охоплює рух товарів та надання послуг. Підприємства виробляють товари, купують, зберігають і продають продукти домашнім господарствам чи бюджетним організаціям, підвищують продуктивність виробництва, використовуючи нові капіталовкладення. Державні установи й домашні господарства споживають, використовуючи свої доходи, або заощаджують їх, отримують чи надають кредити. Держава через органи управління дбає про забезпечення суспільних потреб, гарантує національну безпеку. Вона виступає і як споживач, і водночас створює умови для експортно-імпортної діяльності підприємств, що поєднує національну економіку з економікою зарубіжних країн. Кожен з економічних суб'єктів щоденно бере участь у мільйонах процесів економічної взаємодії, є частиною складного економічного механізму. У середині XVIII ст. дослідники-економісти порівнювали економічний цикл із системою кровообігу у людини. Зрозуміло, що майже кожна доросла людина є співробітником підприємства або державних організацій, виступаючи як виробник товарів чи послуг або здійснюючи управління. З іншого боку, кожен з нас як учасник домашнього господарства споживає товари й послуги. У процесі економічної взаємодії кожен суб'єкт господарювання прагне реалізувати свої інтереси. Домашні господарства намагаються забезпечити максимальну кількість благ у межах своїх доходів. Вони розподіляють свої потреби і здійснюють витрати для купівлі товарів та послуг. Підприємства (фірми) прагнуть максимізувати прибуток, але мають також інші мотиви діяльності: розширити сферу впливу, збільшити масштаби виробництва тощо. Державні установи покликані забезпечувати загальнонаціональні інтереси, які сприяють зростанню багатства нації. Всі ці завдання важливі тим, що від них залежать суспільний лад, становище у країні і країни у світі, раціональне використання природних та інших ресурсів, збереження набутків історії і традицій життєдіяльності та виробництва. Однак не можна вважати економіку гігантським годинником, який відраховує витрати ресурсів, а «людину економічну» — таким-от калькулятором, що керується тільки грошовими мотивами, визначаючи співвідношення потреб і можливостей для їх реалізації. 3. Власність економічних суб'єктів. Форми власності Становище і роль в економіці кожного її учасника визначається його відношенням до власності на економічні ресурси і фактори виробництва. Власність — це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання ресурсів (матеріальних, фінансових, інтелектуальних), які дають змогу створювати економічні блага. У загальному вигляді власність можна визначити як відносини між економічними суб'єктами з приводу присвоєння економічних ресурсів і споживчих благ. Нерівномірність цих процесів, різне відношення людей до економічних ресурсів як до своїх чи чужих у всі часи зумовлювало розшарування населення на багатих і бідних. Власником можуть бути: окрема людина, родина, група людей, трудовий колектив, мешканці села, міста, району, керівники підприємств, місцеві органи влади, уряд, населення країни та ін. Згідно з Конституцією України, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Водночас використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію тощо. ► Завдання. Поясніть, які економічні наслідки породжує неоднаковий майновий стан людей. Кожній системі господарювання властиві певні форми власності. Так, у традиційній системі багатоукладного господарства існують різноманітні форми власності. В умовах натурально-общинного укладу земля і знаряддя праці належать общинам, які ведуть колективне господарство з натуральним, зрівняльним розподілом вироблених благ. У дрібнотоварному виробництві переважає індивідуальна та родинна приватна власність на виробничі ресурси, заснована на особистій праці селянина, ремісника. В умовах великого промислового виробництва панує приватна власність на виробничі ресурси з використанням найманої праці. В умовах адміністративної економіки основна частина виробничих ресурсів є власністю держави. Менша їх частка формально належить виробничим кооперативам іншим господарствам. Розподіл вироблених благ здійснюється державними органами і мало залежить від безпосередніх результатів праці людей. Нині у більшості країн світу виділяють дві основні форми власності: приватну і державну, які мають багаторізновидів. Таблиця 1. Основні форми власності та галузі їх поширення.
З розвитком економіки частка державної власності змінюється: у розвинених індустріальних країнах вона становить менше 10%. У країнах, що розвиваються і мають перехідну економіку, цей показник коливається у межах 11-40 %. Приватна власність є стрижнем ринкової економіки. Державна власність є опорою приватного підприємництва, особливо у кризові періоди (наприклад, криза 1929-1933 рр. у США, повоєнний, перехідний періоди у багатьох країнах Європи). Важливе її значення в інфраструктурі й трудомістких галузях, у боротьбі з безробіттям. Саме співвідношення цих форм власності визначає особливості господарювання, рівні і темпи розвитку країни. Земля домінує серед природних компонентів та інших факторів виробництва. У Конституції України сказано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської зони є об'єктом права власності українського народу. Сама ж земля, згідно з Конституцією України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні й сільськогосподарські відносини посідають особливе місце в історії нашої держави. Наші пращури здавна займалися землеробством, котре переважало над усіма іншими видами сільськогосподарської діяльності. Протягом багатьох століть процес становлення демократії проходив під гаслом: «Земля і воля». Коли Україна перебувала у складі Радянського Союзу, всі земельні відносини ґрунтувалися лише на колективних та державних формах господарювання (колгоспи, радгоспи). Це призвело до байдужого, безгосподарного, а часом і шкідливого ставлення до власності, зокрема до землі. Причиною занепаду наших земель, збитковості сільського господарства стала проблема власності, породжена знеособленням власності на землю. Тому, коли наша країна стала незалежною, Верховна Рада України ухвалила низку законів, які урізноманітнили форми власності на землю. Нині в Україні існують такі форми власності на землю, як державна, комунальна, колективна, приватна. Конституція гарантувала право власності громадян на землю. Тепер стають на ноги нові перспективні приватні та фермерські господарства. За ними — майбутнє. ОБ’ЄКТИ ВЛАСНОСТІ  Природні ресурси  Майно (машини, будинки, кошти) Результати інтелектуальної власності(твори, проекти) Трудові ресурси (здатність людини до праці) Інформація Схема. Об’єкти власності 4. Сутність і типи економічних систем Сукупність певним чином упорядкованих і скоординованих економічних процесів і видів економічної діяльності у суспільстві на основі існуючих відносин власності та господарських механізмів виробництва, розподілу, обміну й споживання створеного продукту називається економічною системою. Зміни форм і відносин власності та пов'язаних з ними процесів виробництва й споживання економічних благ зумовили виникнення і розвиток різних економічних систем. Традиційно-укладна економічна система характеризується тим, що всі економічні проблеми в ній вирішуються відповідно до усталених, священних звичаїв, релігійних, общинних чи кастових традицій. Організація й управління господарством у таких системах здійснюється на основі рішень вождів, старійшин або феодалів. Для виробничих процесів тут характерне використання примітивних технологій, ведення натурального чи общинного господарства. Потреби людей задовольняються переважно на рівні життєвої необхідності. Майнова нерівність зумовлює кастове (прошаркове) розшарування суспільства. Традиційна економіка була поширена на початкових історичних етапах розвитку цивілізації. У сучасному світі вона збереглася у деяких країнах Азії, Африки, Океанії. Від кінця XVIII до початку XX ст. в Європі та Америці існувала економіка вільної конкуренції. Її головні риси - особиста свобода учасників економічної діяльності, приватна власність на економічні ресурси, наявність величезної кількості виробників і продавців та конкуренції між ними. У ході тривалого розвитку ринкова економіка вільної конкуренції перетворилася на сучасну ринкову економіку різних моделей, характерну для розвинених країн XX ст. Кінець XX ст. — початок XXI ст. ознаменувався формуванням рис нового —постіндустріального інформаційного суспільства у найрозвиненіших країнах світу. Для нього характерні: зміни у структурі виробництва й споживання; зростання ролі послуг і невиробничого сектора в економіці; високий освітній рівень широких верств населення; творче ставлення до праці; нові рівні й масштаби спілкування; посилення уваги до збереження навколишнього середовища; гуманізація економіки, її спрямованість на людину та розвиток особистісного потенціалу; всеохоплююче використання інформаційних систем і технологій; глобалізація господарської діяльності та розвиток світового господарства. Протягом багатьох років XX ст. у колишньому СРСР, соціалістичних країнах Центральної Європи та азійських і деяких інших державах панувала адміністративно-командна економічна система з притаманними для неї рисами: державна власність на всі види економічних ресурсів, жорстке централізоване планування економічних процесів; управління всіма підприємствами з єдиного центру — спеціальних державних установ; державний контроль за процесами виробництва й розподілу продукції; відсутність самостійності господарських суб'єктів і вільних ринкових відносин між окремими підприємствами. Центральні планові органи визначали також структуру й обсяги виробництва продукції, розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів, цін на товари й послуги, розміри заробітної плати тощо. Така система не могла відповідно реагувати на зміни у розвитку суспільства і стимулювати заінтересованість господарських суб'єктів у результатах праці. Вона спричинила відставання економічних показників майже в усіх галузях господарства від досягнень у розвинених країнах світу. Питання для самоконтролю
А) економічна система – сукупність усіх економічних законів у суспільстві; Б) економічні системи відрізняються панівною формою власності та встановленими правилами взаємодії господарських суб’єктів?
 |
||||||||||||||||||||
Схожі:
|
1. Взаємозвязок економічних процесів та явищ |
Зміст основних економічних процесів і явищ Варіант 1 Чи можна стверджувати, що зворотним боком спеціалізації є обмін діяльністю, тобто кооперація? |
|
Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії» Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів |
ВСТУП Використання економічних мультиплікаторів для прогнозування та регулювання економічних явищ …16 |
|
Дослідження «За базові роботи по теорії грошей і економічних коливань та глибокий аналіз взаємозалежності економічних, соціальних та інституціональних... |
Урок 53 Тема уроку Предметом вивчення статистики є вивчення кількісної сторони цих явищ. Статистика вчить, як проаналізувати інформацію, виявити та... |
|
ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОГНОЗУВАННІ... В роботі досліджено сучасні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу курсу валют на... |
Тема уроку Статистика — наука, яка вивчає методи кількісного охоплення і дослідження масових, зокрема суспільних, явищ і процесів |
|
«За створення і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів» «За створення і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів» |
МВС України Львівський державний університет внутрішніх справ ЛЕКЦ І Я Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua