|
|
Скачати 0.71 Mb.
|
Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; співбесіда. 3. Валентність дієслова як міжрівнева категорія При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації Категорію валентності серед дієслівних категорій виокремлено порівняно недавно (див. праці І. Вихованця, А. Загнітка). Її виокремлення зумовлене семантичною здатністю дієслівних лексем поєднуватися з певною кількістю залежних іменникових компонентів, що мають відповідну семантичну якість. Це означає, що поєднання семантично опорного дієслова і семантично залежних компонентів відбувається на основі їхньої семантичної сумісності, тобто валентність є семантично передбачуваною сполучуваністю слів. Слід зауважити, що поняття валентності Л. Теньєр, з ім’ям якого пов’язують появу цього поняття в лінгвістиці, обґрунтував на основі вивчення синтаксичних потенцій дієслова. Він визначив валентність як властивість дієслова керувати різною кількістю зв’язків. Валентнісний потенціал дієслів французької мови обмежив трьома зв’язками: із суб’єктом, прямим об’єктом, об’єктом у давальному відмінку. Студенти мають розглянути активну і пасивну валентність, звернути увагу на міжрівневий, семантико-синтаксичний характер цієї категорії. Попрацюйте зі словником: валентність, активна валентність, пасивна валентність. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; написання тестових завдань. МОДУЛЬ 3. Прислівник 1. Прислівник як периферійна частина мови При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації У граматиці української мови прислівник в основному розглядають як окрему повнозначну частину мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ознаку ознаки ( М. Жовтобрюх, Б. Кулик, Л. Коломієць, А. Майборода тощо). Цей традиційний підхід до витлумачення статусу прислівника в українському мовознавстві наприкінці 80-х років ХХ ст.. зазнав істотної корекції, суть якої полягає у віднесенні його до найпереферійнішого класу слів у чотирикомпонентному наборі повнозначних частин мови – щодо іменника й дієслова як центру частин мови та прикметника як їхньої периферії (див. праці І.Р. Вихованця). Під час розгляду теми студент повинен вмотивовувати периферійність прислівника за сукупністю тих різнорідних ознак, за якими вирізняють повнозначні частини мови – його семантикою, формально-синтаксичною позицією в структурі речення та морфологічними особливостями. За цією позицією, на противагу іменнику, дієслову та прикметнику, прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Він вживається для вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної та статичної прикметникової. Прислівникова ознака має синтаксичний зміст, тому що вона відображає відношення двох ознакових слів: дієслова і прислівника та прикметника і прислівника. Попрацюйте зі словником: прислівник, дієслово, іменник. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; написання тестових завдань. 2. Семантико-синтаксичні розряди прислівників При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації При вивченні цієї теми слід пам’ятати, що за значенням усі прислівники поділяються на такі розряди: означальні, обставинні, предикативні, модальні. Означальні прислівники – це семантично диференційований розряд, який об’єднує у своєму складі кілька часткових під розрядів, а саме: якісно-означальні, кількісно-означальні та прислівники способу дії. Залежно від конкретного характеру позначуваних обставин у межах обставинних прислівників виділяють прислівники місця, часу, причини, мети. Предикативні прислівники (інші терміни – присудкові слова, слова категорії стану) означають стан не як процес і в реченні вживаються у функції головного члена односкладного безособового речення (безлюдно, видно, корисно, необхідно). Модальні прислівники не пов’язуються граматично й семантично з якимось із членів речення, а служать для виявлення того, як мовець ставиться до змісту висловлюваного (напевне, звичайно, можливо, очевидно). Попрацюйте зі словником: предикативи, модальні слова. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; співбесіда. 3. Перехід інших частин мови в прислівник (адвербіалізація) При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації Студент повинен розрізняти два ступені адвербіалізації: 1) початкову, неповну, або синтаксичну, коли вихідна одиниця набуває лише синтаксичної функції прислівника, не змінюючи морфологічної належності до відповідної частини мови; 2) завершену, повну, або морфологічну, адвербіалізацію, коли вихідна частина мови набуває морфологічної властивості прислівника – незмінності, втрачає морфологічні категорії тощо. Для морфологічної адвербіалізації характерна істотна перебудова вихідного слова, зокрема перетворення іменникового закінчення на прислівниковий суфікс, а прийменника на прислівниковий префікс і злиття його із застиглою іменниковою формою (наприклад, назом, навесні, уперед). Морфологічне завершення перетворення слів веде до їхньої синтаксичної автономності і звуження синтаксичної сполучуваності. Сутність процесу морфологічної адвербіалізації полягає у виході певної форми із системи словозміни вихідної частини мови, втраті її граматичних ознак і набутті незмінності прислівника, а також нерідко у виникненні нового лексичного значення. Попрацюйте зі словником: адвербіалізація, транспозиція, повна / неповна адвербіалізація. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; співбесіда. МОДУЛЬ 4. Службові частини мови. Словотвір і словотворення. Морфеміка 1. Типи службових слів При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації У системі частин мови традиційно виділяють клас повнозначних, або самостійних, і клас неповнозначних частин мови, або службових слів (див. праці І. Білодіда, А. Грищенка, М. Плюща тощо). У різних класифікаціях службових слів донедавна переважало старе розуміння їх як незмінних слів, що об’єднуються в підкласи за певною граматичною ознакою. Здебільшого виокремлюють такі службові частини мови, як прийменник, сполучник і частки. При цьому науковці зазначали, що неповнозначні частини мови, або службові, позбавлені номінативної функції, пов’язаної з називанням явищ, предметів, дій, ознак позамовної дійсності; граматичних категорій, представлених у системі повнозначних частин мови; здатності виступати членами речення. Ці службові частини мови розташовували в одній площині з повнозначними частинами мови, що й спонукало сучасних дослідників граматики української мови переглянути концепцію службових слів як незмінних слів. На основі застосування різнорідних критеріїв класифікації І. Вихованець установив морфемний характер прийменників, сполучників і часток. Зваживши на суто синтаксичне призначення цих одиниць мови – переводити одні частини мови в інші або модифікувати чи поєднувати речення в межах складних синтаксичних конструкцій – він витлумачив їх як аналітичні синтаксичні морфеми. Саме те, що службові слова, подібно до синтетичних релятивних морфем морфологічного слова, виражають семантику відношень, але між різними синтаксичними одиницями, дає підстави кваліфікувати їх як аналітичні слова-морфеми. Слова-морфеми мають різне функціональне навантаження в семантико-граматичній сфері мови. Прийменники найчастіше пов’язані із синтетичними релятивними морфемами, передусім з відмінковими закінченнями. Функціональне призначення сполучників як окремого типу слів-морфем полягає у вираженні синтаксичних зв’язків та різних типів семантико-синтаксичних відношень переважно в межах складного речення. Частки – це своєрідний тип слів-морфем, що передає семантику відношень. Якщо прийменники, сполучники є засобами вираження відношень між явищами дійсності, то частки виражають ставлення мовця до того, що висловлено. Студенти повинні окремо розглянути основні підходи до визначення статусу прийменників, сполучників, часток у сучасному мовознавстві. Попрацюйте зі словником: слова-морфеми, прийменник, сполучник, частка, зв’язка, повнозначні (самостійні) / неповнозначні (службові) частини мови. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; співбесіда. 2. Основні підходи до визначення статусу прийменника При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації Службові слова – слова, що виражають різні семантико-синтаксичні відношення між словами, реченнями і частинами речень, а також різні відтінки суб’єктивної модальності. Термін «службові слова», або «службові частини мови», характерний для вітчизняної граматичної традиції. В історії мовознавства ці одиниці називалися «формальні слова» (О. Потебня), «часткові слова» (П. Фортунатов) та ін. Окремі мовознавці зараховували до службових слів також займенники, числівники, займенникові прислівники, допоміжні дієслова. Деякі українські мовознавці кваліфікують службові слова (прийменники, сполучники, частки, зв’язки) як аналітичні синтаксичні морфеми. Службові слова не мають номінативної функції, вони протиставляються повнозначним словам як суто граматичні одиниці. Службові слова позбавлені тієї семантичної (лексичної) спільності, на ґрунті якої повнозначні слова об’єднуються у найвищі морфологічні класи – частини мови. Спільність службових слів виявляється в їхньому граматичному призначенні, що функціонально наближає ці одиниці до словозмінних морфем. Розглядаючи систему службових частин мови, слід враховувати, що за синтаксичною спеціалізацією службові слова в українській мові здебільшого поділяють на три розряди: прийменники, сполучники і частки. Прийменники разом з відмінковими закінченнями іменників переважно оформлюють обставинні члени речення і вказують на єднальні, протиставні, розділові, часові, причинові, допустові та ін. відношення, а частки виражають змістові й модально-експресивні відтінки речень і слів. Студенти мають знати, що у визначенні статусу прийменника в сучасному мовознавстві сформувалося три основних підходи. Перший, традиційний, є найбільш поширеним. Він кваліфікує прийменник як службове слово, що є засобом вираження граматичного зв’язку, ставлячи його в один ряд з повнозначними частинами мови, які виокремлюються за набором різнорідних ознак (Л. Булаховській, О. Мельничук, А. Колодяжний, І. Білодід, П. Шуба тощо). Другий підхід розглядає прийменник як самостійне слово. Надання йому статусу самостійного слова означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову властива єдність граматичного і лексичного значень. За такого підходу лексичне значення прийменника ідентифікується з лексичним значенням повнозначних слів. Прибічником цієї концепції в українському мовознавстві є І. Кучеренко, який вважає прийменники прислівниками узагальненого значення. Третій підхід визначає прийменник як особливу морфему. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обґрунтував Є. Курилович, поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І. Вихованець. Використавши праці І. Вихованця, студенти мають пояснити концепцію морфемної природи прийменника. Попрацюйте зі словником: лексичне значення, граматичне значення, прийменник, морфема. Література
Форми звітності Співбесіда. 3. Первинні і вторинні сполучники При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації Сполучники є класом службових слів, які вживаються для вираження логіко-граматичних зв’язків між однорідними членами (словами, словосполученнями) і частинами складного речення. Характерною ознакою сполучників як частини мови є їхня автономність, незалежність від кожного з окремо взятих компонентів, між якими встановлюється зв’язок. Виступаючи в незмінній формі для зв’язку слів і частин складного речення, сполучники втратили самостійно виражене лексичне значення й не виступають членами речення. Студенти мають знати, що за походженням сполучники неоднорідні й поділяються на первинні та вторинні. Первинні (непохідні) становлять собою первісні основи, структурно неподільні, складаються переважно з однієї фонеми або одного складу: і (й), та, а, чи, бо. Вторинні (похідні) сполучники пізнішого утворення, їх зв’язок із повнозначними словами очевидний, прозорий: якби, нібито, правда, раз, якщо. Вторинні сполучники утворюються шляхом кон’юнкціоналізації (ледве, тільки, коли, хоч) та лексико-синтаксичним способом словотворення: якщо, проте, затим. За характером синтаксичних зв’язків між словами чи частинами складного речення розрізняють сполучники сурядності та підрядності. Студенти повинні розрізняти сурядні і підрядні сполучники, вказуючи на їх різне функціональне навантаження. Розглядаючи підрядні сполучники, треба вміти чітко виділяти у структурі речення сполучники і сполучні слова. Попрацюйте зі словником: кон’юнкціоналізація, лексико-синтаксичний спосіб словотворення, сполучник, підрядні / сурядні сполучники, сполучне слово. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; співбесіда. 4. Семантико-словотвірні відношення між твірними та похідними словами При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання.
Методичні рекомендації Мотивованість мовного знака – певна закономірність, не випадковість відношення (зв’язку) між позначуваною і позначальною сторонами знака, між змістом і формою мовної одиниці, між поняттям і його назвою. Усякий мовний знак так чи інакше мотивується іншим – семантично, структурно, асоціативно тощо. Проте студенти мають розуміти, що в словотворі необхідно суворо розмежовувати мотивованість семантичну (виведення одного значення з іншого) і формальну (мотивованість семантична, виражена формальними показниками). Визначаючи словотвірну мотивацію, мовознавці підкреслюють дві основні ознаки: зумовленість значення одного слова значенням другого спільнокореневого, а також двобічний, формально-семантичний характер словотвірної мотивованості. В українському мовознавстві словотвірна мотивованість тлумачиться як здатність слова виявляти внутрішню формально-смислову організацію на основі його двоєдиної (основної та формальної) співвіднесеності, що відображає наявні в мові спосіб і засіб передавання словесної інформації. Таке розуміння мотивованості – похідності зумовлює й відповідне бачення словотворчого форманта, його суті. У теорії словотвору словотворчі форманти є подвійними одиницями, що мають план змісту і план вираження. Словотворчий формант – це найменший у формальному й семантичному плані словотворчий засіб (засоби) із кількості тих засобів, якими мотивовані слова відрізняються від мотивуючих. Зміст інших понять у словотворі (словотвірний тип, словотвірна модель, категорія, парадигма, ланцюг, гніздо, значення тощо) зумовлюється змістом понять мотивованість – похідність та формант. У разі широкого трактування похідності – мотивованості та форманта згадані поняття втрачають сенс у словотворі. Ідучи за виробленою традицією, словотвірну модель треба розуміти як структурну схему похідних назв із зазначенням форманта й категорійної характеристики твірної основи. Розглядаючи питання множинності словотвірної структури, студенти мають знати, що у процесі дослідження семантико-словотвірної структури слів певні труднощі становить явище множинності мотивації словотвірної структури слова (здатність похідних основ мати рівноправні структурні й семантичні зв’язки з двома й більшою кількістю твірних основ), оскільки можливість установити неодноразові семантико-словотвірні відношення з кількома твірними може спричинити (і спричиняє) формування різного членування слова. Питання множинності словотвірної мотивації похідних одиниць були предметом дослідження як українських (див. праці З. Каспришин, В. Топіхи), так і зарубіжних мовознавців. Звертаємо увагу на термінологічну неусталеність, яку засвідчують такі терміни, як «омонімія словотвірної форми слова», «множинність мотивації», «множинність словотвірної структури слова», «словотвірна омонімія» тощо. Множинність словотвірної структури треба розуміти як лінгвістичне явище в межах одного похідного слова, мотивованого кількома словами; відповідно похідне слово поєднує певну кількість словотвірних структур. Студенти мають вміти розглядати опрацьований теоретичний матеріал на прикладах. Попрацюйте зі словником: твірне / похідне слово, мотивація, мотивованість, словотвірна мотивованість, словотворчий формант, словотвірний тип, словотвірна модель, множинність словотвірної структури. Література
Форми звітності Подання конспекту з теми в робочому зошиті; написання тестових завдань; співбесіда. |
| Методичні рекомендації щодо виконання лабораторних робіт з дисципліни... Методичні рекомендації щодо виконання лабораторних робіт з дисципліни «Біометрія» / Укладач: к б н., доцент Іванченко О.Є. ЁC Дніпропетровськ:... |
Методичні рекомендації для студентів, які навчаються за напрямом підготовки Економіка підприємства / Нар укр акад., [каф екон теорії і права; упоряд. К. В. Астахова ]. – Х. Вид-во НУА, 2010. – 44 с |
| В ТА ЗАВДАНЬ ІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ)... Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н.... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент”... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”. / Укладач: А.... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінанси” для студентів ІІІ курсу напрямків „Економіка підприємства”, «Облік та аудит»,... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 2-го КУРСУ ОКР «БАКАЛАВР» Косьмій М. М., Мельник П. В., Острогляд О. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Методичні рекомендації для написання курсових... |
| МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів... Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Фінансова санація... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |
| Методичні вказівки та рекомендації до самостійного виконання контрольної роботи з курсу Методичні рекомендації до самостійного виконання контрольних робіт з курсу «Соціологія». Короткий словник соціологічних термінів... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми... Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Актуальні проблеми теорії та практики фінансів” для студентів V курсу напрямку „Фінанси”.... |