Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М.Є. Шумила КИЇВ • «ЮСТІШАН»


НазваКодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М.Є. Шумила КИЇВ • «ЮСТІШАН»
Сторінка5/52
Дата23.04.2013
Розмір9.99 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52
ня щодо застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 498 КПК).




  1. Неповнолітня особа - це особа, яка не досягла віку вісімнадцяти
    років. Нею є малолітня особа (дитина) та особа (дитина) у віці від чотир-
    надцяти до вісімнадцяти років (ст. 6 Сімейного кодексу України). Особи,
    які досягай віку від чотирнадцяти до шістнадцяти років притягаються до
    кримінальної відповідальності за умисне вчинення лише окремих злочинів,
    вичерпний перелік яких дає Кримінальний кодекс України (ч. 2 ст. 22 КК).
    Особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх врегульовані
    главою 38 КПК (ст.'ст. 484-502).

  2. Відповідно до п. 12 коментованої статті обвинувачення - це термін,
    яким позначається твердження про вчинення конкретною особою криміналь-
    ного правопорушення (кримінального проступку чи злочину), висунуте в по-
    рядку, встановленому КПК. Це твердження має містити характеристику (опис)
    кримінального правопорушення, його юридичну кваліфікацію, а також кон-
    кретні докази, одержані у встановленому КПК порядку.

  3. Терміном «притягнення до кримінальної відповідальності» познача-
    ється кримінальна процесуальна діяльність органів досудового розслідування
    та прокурора, починаючи з моменту повідомлення особі прокурором або слід-
    чим за погодженням з прокурором про те, що вона підозрюється у вчиненні зло-
    чину (див. коментар до ст.ст. 276-279 КПК). Така особа з цього часу або з часу
    затримання набуває статусу підозрюваного. З надходженням обвинувального
    акта з доданими до нього матеріалами до суду підозрюваний набуває статусу
    обвинуваченого.

  4. В п. 15 коментованої статті дається перелік службових осіб прокура-
    тур усіх рівнів, які охоплюються терміном «прокурор» та діють в межах, визна-
    чених КПК.

  5. Правильне й однозначне розуміння вжитого у коментованому Кодексі
    терміна «розмір мінімальної заробітної плати» має важливе значення для за-
    стосування такого виду заходів забезпечення кримінального провадження, як
    накладення слідчим суддею чи судом грошового стягнення на його учасників за
    невиконання процесуальних обов’язків (неприбуття підозрюваного, обвинува-
    ченого, свідка, потерпілого, цивільних позивача і відповідача на виклик органу,
    який веде провадження, без поважних причин або неповідомлення про причи-
    ни свого неприбуття - ч. 1 ст. 139, ч. 2 ст. 326 КПК; невиконання поручителем
    або батьками, опікунами, піклувальниками взятих на себе зобов’язань щодо
    забезпечення належної поведінки підозрюваного чи обвинуваченого у разі за-
    стосування до них запобіжних заходів у вигляді особистої поруки чи передання
    під нагляд - ч. 4 ст. 180, ч. 5 ст. 493 КПК.

Розмір мінімальної заробітної плати не є сталою величиною. Він встанов-
люється щороку Законом України «Про державний бюджет» у помісячному та
потижневому розмірі станом на 1 січня календарного року і змінюється протя-
гом року. Для кримінального провадження значення має розмір місячної міні-
мальної заробітної плати. З 1 жовтня 2012 р. її розмір становить 1118 гривень, а
і І жовтня 2012 р. - 1134 гривень.


  1. Відповідно до п. 17 коментованої статті слідчий - це службова особа
    органу досудового розслідування, яка уповноважена здійснювати досудове роз-
    слідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків і злочи-
    нів) у межах визначеної КПК підслідності. Всі процесуальні дії слідчий вчиняє
    самостійно за винятком тих, які вимагають погодження з прокурором та слід-
    чим суддею, і несе відповідальність за їх законність і своєчасність. На сьогодні
    посади слідчих, крім органів досудового розслідування (ст. 38 КПК), є також в
    органах прокуратури. Слідчі органів прокуратури на час дії Перехідних поло-
    жень та відповідно до Прикінцевих положень (розділи X та XI КПК) продовжу-
    ють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службо-
    вими особами, які займають відповідальне становище згідно з ч. 1 ст. 9 Закону
    України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1-3 ка-
    тегорій посад, суддями та керівниками правоохоронних органів. Вони також
    продовжують досудове розслідування злочинів, передбачених ст.ст. 402-421,
    423-435 Кримінального кодексу України. З утворенням і початком діяльності
    Державного бюро розслідувань України, яке має бути створене не пізніше п’яти
    років з дня набрання чинності КПК, досудове слідство в органах прокуратури
    ліквідується. Досудове розслідування названих кримінальних правопорушень
    перейде до підслідності визначених КПК органів досудового розслідування
    (ст. 38 КПК).

Повноваженнями слідчого користуються також співробітники оператив-
них підрозділів (див. коментар до ст. 41 КПК) під час виконання за письмовим
дорученням слідчого чи прокурора окремих слідчих (розшукових) дій та не-
гласних (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Проте вийти за межі
цих доручень вони не вправі.

  1. Слідчий суддя - учасник досудового провадження, якого вперше вве-
    дено до вітчизняного кримінального провадження КПК з метою здійснення
    у встановленому законом порядку судового контролю за дотриманням прав,
    свобод та законних інтересів суб’єктів провадження органами досудового роз-
    слідування і прокурором при застосуванні ними заходів забезпечення кримі-
    нального провадження, в тому числі затримання особи та вжиття запобіжних
    заходів на досудовому розслідуванні. Слідчий суддя дає дозволи (шляхом ви-
    несення ухвали) для проведення слідчих (розшукових) дій, які обмежують кон-
    ституційні права громадян на недоторканність житла чи іншого володіння осо-
    би (обшук, їх огляд), недоторканність особи (відібрання біологічних зразків у
    разі відмови особи добровільно їх надати), для проведення окремих негласних
    (розшукових) дій; розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого
    або прокурора під час досудового розслідування.

Слідчі судді місцевих загальних судів обираються в кожному суді на за-
гальних зборах суддів цього суду. Функції слідчого судді щодо розгляду клопо-
тань слідчого, погодженого з прокурором чи прокурора про проведення неглас-
них слідчих (розшукових) дій в апеляційних судах здійснює його голова або за
його призначенням інший суддя цього суду.


  1. Сторонами кримінального провадження є його учаснйки, які на основі
    змагальності виконують кримінальні процесуальні функції обвинувачення і за-
    хисту від обвинувачення. КПК виконання функції обвинувачення покладає на
    орган досудового розслідування та прокурора. У випадку відмови прокурора
    від підтримання державного обвинувачення в суді функція обвинувачення, яка
    набуває приватного характеру, може здійснюватися потерпілим (див. коментар
    до ст. 340 КПК), його представником (адвокатом) чи законним представником
    неповнолітнього потерпілого (близьким родичем або членом сім’ї, опікуном чи
    піклувальником).

На відміну від КПК 1960 р. (ст.ст. 161 і 261), коментований Кодекс і його
п. 19 ст. З не відносить до сторін кримінального провадження цивільного по-
зивача і цивільного відповідача. Проте, незважаючи на ту обставину, що участь
цих учасників провадження має факультативний характер, оскільки залежить
від пред’явлення у ньому цивільного позову, а наявність цивільного відпові-
дача ще й від того, хто несе відповідальність за заподіяну кримінальним пра-
вопорушенням матеріальну і моральну шкоду, цивільний позивач і цивільний
відповідач як учасники провадження ще на стадії досудового провадження на-
діляються процесуальними правами відповідно потерпілого і підозрюваного
та обвинуваченого в частині, що стосується цивільного позову. Ці права од-
нозначно визначаються їх учасниками на стороні обвинувачення (цивільний
позивач) чи захисту (цивільний відповідач). Невіднесення п. 19 коментованої
статті цивільного позивача і цивільного відповідача відповідно до сторони об-
винувачення чи захисту зумовило його суперечність з п. 26 коментованої статті.

20,21,22) У п.п. 20,21,22 коментованої статті дається вичерпний перелік
судів загальної юрисдикції, які відповідно до ст. 125 Конституції та ст.ст. 26 і 31
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є судами першої, апеляційної
та касаційної інстанції. Суд першої інстанції (районні, районні в місті, міські та
міськрайонні суди) розглядає по суті і вирішує справи, що надійшли до нього з
обвинувальним актом прокурора, його клопотанням про застосування приму-
сових заходів медичного або виховного характеру до неповнолітніх, звільнення
обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального
провадження. При цьому він з’ясовує всі обставини справи, досліджує докази і
на їх підставі ухвалює своє рішення (вирок, ухвалу).

Апеляційні суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Се-
вастополя) - суди другої (апеляційної) інстанції - справ про кримінальні право-
порушення по суті не розглядають і не вирішують. Вони переглядають судові
рішення судів першої інстанції під кутом зору їх законності, обґрунтованості
та вмотивованості. У випадку встановлення порушення цих вимог апеляцій-
ний суд може змінити чи скасувати ухвалене судом першої інстанції рішення
повністю або частково і а) ухвалити своє рішення; б) закрити кримінальне про-
вадження; в) призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ - за наявності обґрунтованої касаційної скарги

перевіряє лише правильність застосування судами першої та апеляційної інстан-
цій норм матеріального (кримінального) та процесуального права і надану ними
правову оцінку обставин. Він вправі за результатами розгляду залишити оскар-
жене рішення без змін, змінити його, скасувати судове рішення і закрити про-
вадження або призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції.

Верховний Суд України за чинним законодавством не є судом першої, апе-
ляційної чи касаційної інстанції. Він переглядає судові рішення у справах про
кримінальні правопорушення лише з підстав, передбачених ст. 445 КПК (див.
коментар до неї).

  1. У п. 23 коментованої статті дається перелік суддів всіх судових інстан-
    цій, які на професійному рівні вирішують кримінальні справи, переглядають
    їх рішення в апеляційному та касаційному порядках, а також у Верховному
    Суді України. Суддею в Україні є її громадянин, який у визначеному законом
    порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в
    будь-якому суді України (голова суду, його заступник, суддя) і на професійній
    основі здійснює правосуддя у справах про кримінальні правопорушення. Під
    час здійснення правосуддя у кримінальних справах у судах першої інстанції за
    участі присяжних (див. коментар до ст. 383 КПК) суддею є також присяжний.

Не є суддею в значенні коментованого пункту суддя у відставці, хоча за
ним зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для суд-
дів (ч. 5 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

  1. Пункт 24 коментованої статті визначає термін «судове провадження»,
    під яким слід розуміти провадження у справах про кримінальні правопорушен-
    ня у суді першої інстанції після надходження до нього обвинувального акта,
    клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного
    характеру, клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної від-
    повідальності з відповідними матеріалами. Судове провадження охоплює під-
    готовче судове засідання (ст. 314 КПК), судовий розгляд і вирішення справи
    про кримінальне правопорушення в суді першої інстанції, включаючи особливі
    порядки провадження щодо кримінальних проступків та провадження за участі
    присяжних (гл. 30 КПК), провадження в суді апеляційної і касаційної інстан-
    цій та у Верховному Суді України, а також при перегляді судових рішень щодо
    кримінальних правопорушень за нововиявленими обставинами. Крім того, тер-
    міном «судове провадження» охоплюється діяльність суду, пов’язана з віднов-
    ленням втрачених матеріалів кримінального провадження (ст.ст. 529-531 КПК)
    та виконанням судових рішень - зверненням судових рішень до виконання
    (ст. 535 КПК), вирішенням питань, що виникають під час виконання вироків
    (ст. 537 КПК).

Терміном «судове провадження» не охоплюється діяльність слідчого суд-
ді, пов’язана з виконанням покладених на нього функцій на досудовому роз-
слідуванні кримінальних правопорушень.

  1. У п. 25 коментованої статті дається визначення терміна «учасник кри-
    мінального провадження». Цим терміном коментований КПК охоплює сторони

ЗО

кримінального провадження (з боку обвинувачення — орган досудового розслі-
дування і прокурор; з боку захисту - підозрюваний, обвинувачений, їх закон-
ний представник (у випадку їх неповноліття) і захисник (адвокат), виправданий
і засуджений та їх захисник у контрольних стадіях провадження), потерпілого і
його представника чи законного представника, цивільного позивача і цивільно-
го відповідача та їх представників і законного представника цивільного пози-
вача, особу, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі
(екстрадицію), заявника,’який звернувся до уповноваженого органу державної
влади з заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення, свід-
ка та його адвоката, понятого, заставодавця (у випадку внесення застави не
підозрюваним чи обвинуваченим), перекладача, експерта, спеціаліста, секрета-
ря судового засідання та судового розпорядника.


Наведений у п. 25 перелік учасників кримінального провадження не є ви-
черпним. До нього необхідно додати представника адміністрації дитячої уста-
нови, якій передано під нагляд неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваче-
ного як запобіжний захід (ст. 493 КПК), представників служби в справах дітей
та кримінальної міліції в справах дітей, які беруть участь у судовому розгляді
кримінальних справ про обвинувачення неповнолітніх (ст. 496 КПК), особис-
того поручителя, який бере участь у кримінальному провадженні у випадку за-
стосування до підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді
особистої поруки (ст. 180 КПК). Перелічені особи наділяються відповідним
процесуальним статусом і є учасниками кримінального провадження.

  1. Коментований пункт, в якому дається перелік учасників судового
    провадження, кореспондує з п. 25 як окреме і загальне, оскільки судове про-
    вадження (див. коментар до п. 24) є складовою частиною кримінального про-
    вадження (див. коментар до п. 10). Значна частина учасників кримінального
    провадження є або може бути й учасниками судового провадження. До таких,
    зокрема, належать сторони: з боку обвинувачення - прокурор як держаний об-
    винувач, а також потерпілий як приватний обвинувач у випадку відмови про-
    курора від обвинувачення; з боку захисту - обвинувачений, його захисник та
    законний представник (у випадку неповноліття обвинуваченого); потерпілий та
    його представник чи законний представник, якщо його було залучено до про-
    вадження; цивільний позивач, його представник чи законний представник, ци-
    вільний відповідач та його представник, якщо було заявлено цивільний позов;
    перекладач, експерт, спеціаліст, якщо вони були залучені судом до проваджен-
    ня; заставодавець у випадку вжиття чи зміни судом запобіжного заходу — за-
    стави, яку вносить не обвинувачений; секретар судового засідання та судовий
    розпорядник. Учасниками судового провадження можуть бути й суб’єкти, на-
    звані в абз. 2 коментаря до п. 25.

Крім перелічених учасників судового провадження, п. 26 коментованої
етапі називає також «інших осіб, які за клопотанням або скаргою яких у ви-
падках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження». У
цьому разі йдеться про апеляційне провадження у випадку оскарження ухвали

слідчого судді чи суду про: а) тимчасовий доступ до речей і документів, які
перебувають у володінні відповідної фізичної або юридичної особи, та здій-
снити їх виїмку (ст. 165 КПК); б) арешт майна, яке знаходиться не у володінні
підозрюваного, обвинуваченого чи у цивільного відповідача, а в іншої особи
(ст. 170 КПК). Фізичні чи юридичні особи, які володіють речами і документа-
ми, а також майном, щодо яких вжито названих заходів забезпечення кримі-
нального провадження, вправі оскаржити відповідні ухвали до апеляційного
суду. Розгляд таких скарг відбувається шляхом апеляційного провадження.

До «інших осіб» в контексті коментованого пункту також належать: 1) ор-
ган виконання судових рішень, який звернувся до суду з заявою про роз’яснення
судового рішення. Він вправі оскаржити ухвалу суду про роз’яснення судо-
вого рішення або відмову у його роз’ясненні в апеляційному порядку (ч. 4
ст. 380 КПК); 2) особа, яка затримана або щодо якої застосовано екстради-
ційний арешт (ч. 9 ст. 584 КПК); 3) особа, щодо якої ухвалено рішення про її
екстрадицію (ч. 6 ст. 591 КПК); 4) особа, засуджена судом іноземної держави,
вирок щодо якої передано для виконання в Україну (ч. 9 ст. 603 КПК); 5) Мі-
ністерство юстиції України, за клопотанням якого суд першої інстанції своєю
ухвалою відмовив у виконанні вироку іноземної держави (ч. 9 ст. 603 КПК).

Перелічені в п.п. 2, 3, 4, 5 суб’єкти провадження також вправі оскаржити
рішення слідчого судді (п.п. 2, 3) та суду (п.п. 4, 5) в апеляційному порядку.
Розгляд і вирішення їх скарг та клопотань здійснюється в апеляційному про-
вадженні.

Частина 2 ст. З КПК зазначає, що в КПК вживаються й «інші терміни»,
які визначаються окремими нормами як КПК, так і інших законів України. Ко-
ментований Кодекс серед «інших термінів» дає визначення: підозрюваного і
обвинуваченого (ст. 42), виправданого і засудженого (ст. 43), захисника (ст. 45),
потерпілого (ст. 55), заявника (ст. 60), цивільного позивача і цивільного відпо-
відача (ст.ст. 61,62), свідка (ст. 65), експерта (ст. 69), спеціаліста (ст. 71), доказу
(ст. 84), показань (ст. 95), речових доказів (ст. 98), документа (ст. 99), висновку
експерта (ст. 101), процесуальних рішень (ст. 110) та процесуальних строків
(ст. 113), повідомлення (ст. 111), приводу (ст. 140) тощо.

С т а т т я 4. Дія Кодексу в просторі

  1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з під-
    став та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчи-
    нення кримінального правопорушення.

  2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується
    також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень,
    вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської
    установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому
    судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнаваль-
    ним знаком України, якщо це судно приписане до порту, розташованого в
    Україні.




  1. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких
    надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції
    України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на те-
    риторії іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопору-
    шень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого осо-
    бового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

  2. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за
    запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках
    міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу.
    На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання
    на території України таких процесуальних дій може застосовуватися про-
    цесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжна-
    родним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою
    України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умо-
    ви, що це прохання не суперечить законодавству України.

  1. Частина 1 коментованої статті закріплює загальний принцип, на осно-
    ві якого діє законодавство України в просторових межах. Якщо кримінальне
    провадження здійснюється на території України, то незалежно від того, де було
    вчинене кримінальне правопорушення - в Україні чи за її межами - воно регу-
    люється нормами Кримінального процесуального кодексу України. Це право-
    ве положення ґрунтується на міжнародному принципі невтручання держав у
    внутрішні справи інших. Жодна держава не вправі вчиняти дії юрисдикційного
    характеру на території інших держав без їх згоди.

  2. Поняття «територія України» визначається Конституцією України (ч. З
    ст. 2) та Законом України «Про державний кордон України» від 4 листопада
    1991 р. Територія України є цілісною і недоторканною. Згідно зі ст. 1 названого
    Закону територією України є: а) сухопутна територія; б) водна територія, до
    якої належать річки, озера та інші водойми на території України, води морських
    портів України, заток, бухт, лиманів, проток, береги яких належать Україні, води
    прикордонних річок до середини головного фарватеру, внутрішні морські води
    і територіальні прибережні морські води шириною 12 морських миль (морська
    миля становить 1853 м) від лінії найбільшого відпливу; в) підземна територія
    до технічно доступної глибини в межах території України; г) повітряний про-
    стір над сухопутною і водною територією України (атмосфера, стратосфера і
    дальший простір до рівня космічного простору).

Територія України визначається кордонами України, але частина терито-
рії України, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав,
згідно із загальновизнаними міжнародно-правовими актами, знаходиться під
юрисдикцією цих держав. На такій території норми Кримінального процесу-
ального кодексу України за загальним правилом не діють. Винятки становлять
лише випадки, коли уповноважені представники відповідних іноземних держав
дають згоду на кримінальне провадження за правилами КПК.


  1. Дія Кримінального процесуального кодексу України поширюється та-
    кож на кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, вчине-
    них на території дипломатичного представництва чи консульської установи
    України, що розміщені на території інших держав. Якщо кримінальне право-
    порушення вчинене на борту цивільного повітряного, морського чи річкового
    судна, що перебуває за межами території України, але легітимно літає чи пла-
    ває під розпізнавальними знаками чи прапором України і приписане до порту,
    розташованого в Україні, то провадження щодо нього також здійснюється за
    правилами КПК. Що стосується військових повітряних, річкових чи морських
    суден України, то вони завжди знаходяться під юрисдикцією своєї держави, і
    дія ч. 2 коментованої статті поширюється на них безумовно.

  2. Згідно з п. 23 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України схвалює
    рішення про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держа-
    ви, а також про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію
    України. Такі підрозділи, як правило, діють у складі сил з підтримання миру і
    безпеки та направляються на прохання ООН. На них поширює свою дію ст. 1
    Конвенції про безпеку персоналу ООН та пов’язаного з нею персоналу 1994 р.
    Військовослужбовці, які входять до таких підрозділів, користуються імунітетом
    (недоторканністю) в країні перебування. Вони залишаються під юрисдикцією
    України, і кримінальне провадження у випадку вчинення ними кримінальних
    правопорушень на території інших держав здійснюється за правилами КПК.

С т а т т я 5. Дія Кодексу в часі

  1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення прийма-
    ється згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку
    виконання такої дії або прийняття такого рішення.

  2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу,
    які були чинними на момент їх отримання.

  1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через
    десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено
    самим законом, але не раніше дня його опублікування. Кримінальний проце-
    суальний кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 13 квітня
    2012 р. Як зазначено у його Прикінцевих положеннях, він вступає в силу через
    шість місяців з дня його опублікування. Повний текст Кодексу був опублікова-
    ний в офіційному виданні - газеті «Голос України» 19 травня 2012 р. Оскільки
    строк, який обчислюється місяцями, завершується у відповідне число остан-
    нього місяця (19 листопада 2012 p.), то днем набрання чинності цим Кодексом є
    20 листопада 2012 р. Таким чином, з цієї дати всі процесуальні дії в криміналь-
    ному провадженні проводяться, а процесуальні рішення ухвалюються згідно з
    правилами цього Кодексу, якщо ним не встановлено іншого.

Це положення має важливе практичне значення, оскільки процесуальна
дія може початися раніше введення в дію КПК і продовжуватись під час його

дії. В такому випадку виникне питання про те, за яким законом необхідно (ра-
ніше чинним чи новим) продовжувати виконання дії і ухвалювати процесуальні
рішення, якщо він по-іншому врегульовує процесуальні відносини. Загальне
правило, вироблене процесуальною доктриною і сприйняте законодавцем,
таке: раніше чинний закон перестає застосовуватись у кримінальному прова-
дженні після набрання чинності новим законом. На відміну від кримінального
(матеріального) закону, новий кримінальний процесуальний закон не має зво-
ротної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для
учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних
дій) неможливе. Проте в новому законі (чи в законі про введення його в дію)
можуть бути встановлені винятки з цього правила. Такі винятки передбачені і
Перехідними положеннями (Розділ XI) коментованого Кодексу. Так, ч. 7 Пере-
хідних положень передбачено, що слідчі та процесуальні дії, розпочаті до дня
набрання чинності КПК, завершуються у порядку, який діяв до набрання ним
чинності (див. частини 1,5,6, 8,9, 11,13-17 Перехідних положень).

  1. Конституція України встановлює норму (ч. З ст. 22), згідно з якою при
    прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається
    звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У випадку ж, коли новим
    КПК права і свободи учасників кримінального провадження у порівнянні з ра-
    ніше чинним кодексом розширені, вони забезпечуються і при вчиненні проце-
    суальних дій на підставі раніше чинного кодексу, тобто мають зворотну силу.

  2. Норми КПК діють до їх зміни чи скасування новим законом. Норми,
    які діють лише протягом строку, зазначеному в Кодексі, - до завершення цього
    строку. Завершення строку обумовлюється як часовими межами, так і настан-
    ням певних обставин чи подій. Так, Прикінцевими положеннями КПК перед-
    бачено, що норми, які регулюють провадження щодо кримінальних проступків,
    вводяться в дію лише одночасно з набранням чинності Законом про криміналь-
    ні проступки; підслідність кримінальних правопорушень слідчим Державного
    бюро розслідувань України визначена Кодексом днем початку діяльності цього
    органу досудового розслідування, який має бути створений не пізніше п’яти
    років з дня набрання чинності КПК. До цього часу продовжена і діяльність
    слідчих органів прокуратури.

  3. Частина 2 коментованої статті закріплює правило, за яким допустимість
    доказів (одна з властивостей, ознак доказу у кримінальному провадженні) ви-
    значається КПК, тобто його нормативними положеннями на момент отримання
    доказів. Якщо докази у кримінальному провадженні були одержані за правила-
    ми раніше чинного кримінально процесуального закону, то з набранням чин-
    ності КПК вони допускаються для встановлення обставин та обґрунтування
    ухвалених у провадженні рішень лише за умови, що вони відповідають вимо-
    гам допустимості, встановлених КПК. Це правило коментованої статті обумов-
    лене тим, що КПК істотно підвищив (на основі європейських стандартів) ви-
    моги щодо допустимості доказів у кримінальному провадженні (див. коментар
    до ст.ст. 86-89 КПК).




  1. Правові позиції Конституційного Суду України щодо кримінального
    провадження, сформульовані ним у своїх рішеннях, зберігають свою силу і для
    чинного Кодексу. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України та Пленуму
    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
    справ застосовуються в частині, що не суперечить КПК.

С т а т т я 6. Дія Кодексу за колом осіб

  1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійсню-
    ється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою
    цієї статті.

Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб
визначаються главою 37 цього Кодексу.

  1. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується диплома-
    тичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише
    за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжна-
    родної організації*), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому
    законодавством України та міжнародними договорами України.

  1. Частина 1 коментованої статті встановлює норму, згідно з якою кри-
    мінальне провадження за правилами КПК здійснюється на території України
    щодо будь-якої особи, яка вчинила кримінальне правопорушення; її громадя-
    нин, громадянин іншої держави чи особа без громадянства - за деякими ви-
    нятками.

  2. Підстави набуття і припинення громадянства України встановлені
    Законом «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. В Україні визна-
    ється за її громадянами лише єдине громадянство - України (ст. 4 Консти-
    туції України). Цим самим Законом визначені й громадяни інших держав
    (іноземці) та особи без громадянства. Громадянином іншої держави вважа-
    ється особа, яка має громадянство (підданство) іншої держави чи держав
    і не має громадянства України. Згідно із Законом України «Про правовий
    статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. інозем-
    ці, які вчинили злочини, несуть відповідальність на загальних підставах.
    Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави
    або кількох держав, то у правових відносинах з Україною він визнається
    лише громадянином України (п. 1 ст. 2 Закону) допоки це громадянство за
    ним зберігається. Відповідно й іноземець, який набув громадянства Украї-
    ни, у відносинах з нею визнається лише громадянином України. Особа без
    громадянства (апатрид) - фізична особа, яка проживає (надано притулок) чи
    перебуває в Україні, втративши громадянство іншої держави (держав), і не
    набула громадянства України.

  3. Положення ч. 1 коментованої статті ґрунтується на ст. 26 Конституції
    України, відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, що перебу-
    вають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами

і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за
винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними догово-
рами України.

  1. Загальне правило про те, що кримінальне провадження щодо будь-якої
    особи здійснюється за правилами КПК, має і деякі винятки. Вони стосуються
    певних категорій осіб, визначених як самим Кодексом, так і міжнародно-право-
    вими актами. Зокрема, главою 37 коментованого Кодексу встановлені особли-
    вості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб, які виконують
    важливі державні функції. Ці особливості ґрунтуються як на нормах Консти-
    туції України (ч. З ст. 80, ч. 2 ст. 126), так і на законах України, які регулюють
    їх діяльність, визначають їх правовий статус (див. коментар до ст. 480 КПК).
    Особливості стосуються, зокрема, повідомлення їх про підозру, притягнення
    до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу
    тощо. Вони є додатковими процесуальними гарантіями, які забезпечують ви-
    конання ними своїх функцій.

  2. Виняток із загального правила про кримінальне провадження за пра-
    вилами КПК щодо будь-якої особи становить також іноземні громадяни, які
    відповідно до загальновизнаних міжнародних правил та договорів України з
    іншими державами наділені дипломатичним імунітетом (недоторканністю) і не
    дають особистої згоди, або відсутня згода держави чи міжнародної організації,
    яких вони представляють, на кримінальне провадження щодо них за правилами
    КПК. До таких осіб належать співробітники дипломатичних представництв та
    консульських установ, перелічених у Віденській конвенції про дипломатичні
    зносини від 18 квітня 1961 p., Віденській конвенції про консульські зносини від
    24 квітня 1963 p., Положенні про дипломатичні представництва та консульські
    установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента Укра-
    їни від 10 червня 1993 р.

Дипломатичним імунітетом можуть користуватись й інші особи (посадо-
ві особи ООН, співробітники міжнародних організацій, керівники іноземних
держав та урядів, міністри іноземних справ, члени їх сімей, члени урядових де-
легацій та спеціальних місій). При цьому необхідно мати на увазі, що диплома-
тичний імунітет поділяється на повний і обмежений. Повний імунітет звільняє
особу від кримінального провадження в Україні, в той час як обмежений поши-
рюється лише на діяльність, пов’язану з виконанням службових функцій. Тому
у випадку виникнення питання про те, чи користується іноземний громадянин
дипломатичним імунітетом (недоторканністю) і в якому обсязі, необхідно звер-
татись до міжнародно-правових актів, визнаних Україною, внутрішніх норма-
тивних актів, які регулюють ці питання, та міжнародних договорів, укладених
Україною з іншими державами. Бажано також звернутись у таких випадках за
консультацією до Міністерства закордонних справ України.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   52

Схожі:

Кодекс україни Науково-практичний коментар У двох томах Том 1 За...
Одним із найважливіших напрямів роз­витку України як правової держави є охо­рона громадян та суспільства від кримі­нальних правопорушень...
України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний...
Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Національна академія правових наук України
КОМЕНТАР
Н34 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-нюка....
КОДЕКС УКРАЇНИ
Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак­тичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....
До Закону України
Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора...
За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації...
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003...
Народ стає тоді єдиновладним, як громада, складена з багатьох одиниць; верховна влада зосереджується в руках багатьох, причому користується...
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,...
Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка