док провадження у кримінальній справі (кримінальна процесуальна форма)
є однаковим на всій території України. Він покликаний забезпечити на цьому
етапі розвитку держави і суспільства найбільш оптимальні умови для виконання
завдань кримінального провадження, а також створити умови і гарантії, які за-
безпечують особам, залученим до кримінального провадження, захист їх прав,
свобод і законних інтересів.
Кримінальне процесуальне законодавство складається з норм, що міс-
тяться в Основному Законі - Конституції України, міжнародних правових ак-
тах (договорах, пактах, конвенціях тощо), згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, з Кримінального процесуального кодексу України
та норм деяких інших законів України.
Конституція України встановлює, що всі гілки влади (законодавча, ви-
конавча і судова) здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і від-
повідно до законів України (ст. 6). Норми Конституції України визначають цілі
і зміст кримінального процесуального законодавства, насамперед Криміналь-
ного процесуального кодексу, засади і спрямованість діяльності органів держа-
ви, що здійснюють провадження у кримінальній справі, встановлюють гаран-
тії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального провадження.
У ній міститься ціла низка норм, насамперед норм-принципів, які лежать в
основі кримінального процесуального законодавства. Це передусім норми,
які встановлюють і гарантують права і свободи людини у кримінальному про-
цесі, зокрема: рівність всіх перед законом (ст. 24), особисту недоторканність
(ст. 29) та недоторканність житла чи іншого володіння особи (ст. ЗО), таємниця
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31),
невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на повагу до гідності
(ст. 28), право на доступ до правосуддя і судовий захист (ст. 55), право на пра-
вову допомогу та захист від обвинувачення (ст. 59), презумпція невинуватості
(ст. 62), право на звільнення від самообвинувачення та обвинувачення близьких
родичів і членів сім’ї (ст. 63) тощо. Конституція України, крім того, закріплює
засади організації і функціонування правосуддя в кримінальних справах, зо-
крема: здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124), незалежність суддів
при здійсненні правосудця і підкорення їх лише закону (ст. 126, ст. 129), участь
народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124, ст. 127), а також основні засади
судочинства в кримінальних справах (ст. 129), які конкретизуються в Кримі-
нальному процесуальному кодексі України та інших законах.
Норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визна-
чають діяльність органів держави та інших суб’єктів в межах кримінального
провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод
людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами
прямої дії (ст. 8).
Пряма дія норм Основного Закону означає, що особа має право зверну-
тися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обгрунтову-
ючи ними свій захист. Суд зобов’язаний розглянути і вирішити таке звернен-
ня незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми
нижчого рівня, які б регулювали предмет звернення. У випадку відсутності в
національному законодавстві відповідного нормативного акта (правової норми)
суд зобов’язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосеред-
ньо на підставі норм Конституції, які є відтворенням основоположних прав і
свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною.
Норми Конституції безпосередньо можуть застосовуватись і в тому випадку,
коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону, а
також коли виявляться прогалини у кримінальному процесуальному законодав-
стві щодо врегулювання певних правовідносин.
Пленум Верховного Суду України сформулював правоположення-
роз’яснення, згідно з яким суди під час розгляду конкретних кримінальних
справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-право-
вого акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхідних ви-
падках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (п. 2 постанови Плену-
му Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя»). Це положення стосується не
лише судів, а й органів досудового розслідування та прокурора. Можливість
прямого застосування конституційних норм у кримінальному провадженні є
гарантією дотримання прав і свобод людини, свідченням демократизму судо-
чинства.
До складу кримінального процесуального законодавства України вхо-
дять міжнародні договори. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнарод-
ні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України. Визнання цих договорів час-
тиною національного законодавства, зокрема кримінально процесуального, є
новою для України правовою реальністю, свідченням того, що Україна також
взяла на себе відповідальність за підтримання світового правопорядку та утвер-
дження верховенства права. В контексті ч. 2 ст. 1 КПК «міжнародні договори»
стосуються лише публічно-правової сфери. Це міжнародні публічно-правові
договори, укладені Україною. Порядок укладення, виконання і припинення
дії таких договорів регулюються Законом України «Про міжнародні договори
України» від 29 червня 2004 р.
Визнані Україною міжнародно-правові договори, які стосуються сфери
кримінального процесуального регулювання, це насамперед міжнародні багато-
сторонні конвенції і пакти: Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод від 4 листопада 1950 p.; Європейська конвенція про видачу правопоруш-
ників від 13 грудня 1957 p.; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кри-
мінальних справах від 20 квітня 1959 p.; Міжнародний паю* про громадянські і
політичні права від 19 грудня 1966 p.; Європейська конвенція про передачу про-
вадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p.; Європейська конвенція
з попередження катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність пово-
дження і покарання від 24 листопада 1978 p.; Конвенція про відмивання, пошук.
арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 p.); Конвен-
ція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримі-
нальних справах («Мінська конвенція») від 22 січня 1993 р. та інші міжнародно-
правові акти загальносвітового і регіонального значення, визнані Україною.
До міжнародних договорів як джерел кримінального процесуального
права належать також двосторонні договори про взаємну правову допомогу, зо-
крема в кримінальних справах, ратифіковані Верховною Радою України (зокре-
ма, договори з Республікою Грузія, КНР, Канадою, Латвійською Республікою,
Литовською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Молдова,
Монголією, Республікою Польща), а також міжнародні договори, в яких Укра-
їна виступає правонаступником СРСР. Це, наприклад, договори колишнього
СРСР про надання правової допомоги, зокрема в кримінальних справах, з Ал-
жирською НДР, Республікою Кіпр, Угорською HP, Фінляндською Республікою
та іншими державами. В двосторонніх договорах регулюється порядок взаємо-
дії слідчих органів і судів при переслідуванні осіб, які вчинили злочини і зна-
ходяться за межами держав, де вони були вчинені, порядок видачі таких осіб,
порядок вчинення окремих слідчих дій та виконання доручень про вчинення
інших процесуальних дій.
У міжнародних договорах, що стосуються кримінального проваджен-
ня, знаходять своє закріплення як загальновизнані міжнародною спільнотою
принципи і норми, так і норми, що регулюють відносини між державами, які
уклали договір (підписали його, ратифікували, затвердили, прийняли чи при-
єднались до договору).
Визнані Україною міжнародні договори мають пріоритет над нормами
національного законодавства. У випадку виявлення між ними суперечностей
застосовуються правила міжнародного договору, а не норми кримінального
процесуального законодавства України. Водночас, міжнародні договори засто-
совуються, якщо вони не суперечать Конституції України (п. 4 постанови Пле-
нуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя»).
Міжнародні договори, предметом яких є питання кримінального про-
вадження, можуть укладатись також центральними правоохоронними органами
України (Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції) з аналогічними
органами інших держав. Ці договори мають підзаконний характер і укладають-
ся на виконання тих міжнародних актів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України. Вони не можуть їм суперечити. У випадку вияв-
лення суперечностей між нормами таких договорів і нормами законів України
застосуванню підлягають норми закону.
Базовим кримінальним процесуальним законом України є її Кри-
мінальний процесуальний кодекс, прийнятий 13 квітня 2012 р. У ньому зна-
йшли своє закріплення як конституційні засади провадження у кримінальних
справах, так і засади (норми-принципи) міжнародно-правових актів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Норми КПК діють з 20 листопада 2012 р. з урахуванням його прикінцевих
‘положень (розділ X). Порядок кримінального провадження, встановлений цим
Кодексом, є обов’язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів,
які здійснюють провадження у кримінальних справах.
Крім КПК України, до кримінального процесуального законодавства
ч. 2 ст. 1 Кодексу відносять також «інші закони України». До «інших законів»
належать ті з них, що містять норми, які стосуються порядку провадження у
кримінальних справах. На сьогодні з відповідними змінами і доповненнями ді-
ють такі закони: «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про
Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про Державну прикордонну служ-
бу України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про адвокатуру та
адвокатську діяльність», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову
експертизу», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові не-
законними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»,
«Про державну таємницю» тощо. Норми цих та інших законів, що стосуються
кримінального провадження, не повинні суперечити нормам КПК. У випадку
виникнення колізії між ними пріоритет норм КПК стосовно регулювання кри-
мінальних процесуальних відносин є безумовним. Юридична доктрина і прак-
тика виробили правила визначення пріоритетного застосування закону перед
законом однакової юридичної сили у випадку виявлення у них суперечностей.
Адаптуючи їх до кримінального провадження, пріоритетним слід визнати за-
кон, який: 1) спеціально призначений для регулювання відповідних суспільних
відносин; 2) прийнятий після закону, норма якого суперечить новоприйнятому;
норми якого містять додаткові гарантії прав і законних інтересів осіб, які
вступають у кримінальні процесуальні відносини, або передбачають більш ши-
рокий обсяг прав і свобод.
На порядок кримінального провадження може істотно впливати Кон-
ституційний Суд України, який своїми рішеннями може визнати неконститу-
ційними окремі закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі норми
(положення). Останні в такому разі втрачають чинність з моменту прийняття
про це рішення. Крім того, даючи у своїх рішеннях офіційне тлумачення Кон-
ституції та відповідність їй нормативних актів. Конституційний Суд формулює
правові позиції, які є обов’язковими для застосування під час провадження у
кримінальних справах та прийняття органами досудового розслідування, про-
курором і судом відповідних рішень.
Вплив на порядок кримінального провадження на території України
мають також рішення і викладені в них правові позиції Європейського суду з
прав людини, в яких дається тлумачення Конвенції (Євроконвенції) про захист
прав людини і основоположних свобод. Закон України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого
2006 р. (Офіційний вісник України. - 2006. -№ 12. - ст. 792) зобов’язав вітчиз-
няні суди застосовувати під час розгляду і вирішенні справ як саму Конвенцію,
так і прецедентну практику Європейського суду з прав людини. При цьому така
практика стосується не лише справ, стороною в яких є Україна, а й будь-якої
іншої держави, яка підписала Конвенцію. Правові позиції суду, сформульовані
в рішеннях щодо інших держав, повинні враховуватися судами України.
У кримінальному провадженні вагоме значення для з’ясування змісту
норм кримінального процесуального законодавства мають постанови Плену-
му Верховного Суду України, прийняті ним до вступу в силу Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 p., а зі вступом у силу остан-
нього й постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ. На підставі узагальнення практики застосу-
вання кримінального процесуального законодавства під час розгляду й вирі-
шення кримінальних справ судами України раніше Верховний Суд України, а
нині Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дає
роз'яснення норм чинного кримінального процесуального законодавства, по-
рядку його застосування, конкретизує оцінні в ньому поняття тощо. Формально
не маючи нормативного характеру, а лише рекомендаційний, правоположення,
що містяться в названих постановах, істотно впливають на формування більш
ефективного провадження в кримінальних справах в силу свого авторитету.
Судові рішення Верховного Суду України, ухвалені ним після пере-
гляду рішень судів у кримінальних справах, що набрали законної сили, але в
яких міжнародна судова установа (Європейський суд з прав людини) встанови-
ла порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи (п. 2
ст. 445 КПК), викладені в них правові позиції і висновки є обов’язковими для
всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відпо-
відну норму закону, та для всіх судів України (див. коментар до ст. 458 КПК).
Такі рішення Верховного Суду України є судовим прецедентом, обов’язковим
для застосування в аналогічних ситуаціях під час кримінального провадження.
Певне значення для реалізації порядку кримінального провадження
мають нормативні акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокурори
України, СБУ, МВС, Державної прикордонної служби України, Державної по-
даткової адміністрації. Так, Кабінет Міністрів України визначає порядок вчи-
нення органами досудового розслідування і судом окремих дій, пов’язаних з
провадженням у кримінальній справі, зокрема: зберігання речових доказів (ч. 2
ст. 100 КПК); витрат, пов’язаних зі зберіганням і пересиланням речей і доку-
ментів (ст. 123 КПК); витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спе-
ціалістів, перекладачів та експертів (ст. 122 КПК).
Перелічені правоохоронні органи видають накази, інструкції, які мають на
меті покращити організацію кримінальної процесуальної діяльності в органах
дізнання та досудового слідства, затверджують передбачені нормами КПК від-
|